Постанова № 141302681 у справі № 404/407/26 від 06.11.2026

ПОСТАНОВА

Іменем України

06 листопада 2026 року м. Кропивницький

справа № 404/407/26

провадження № 22-ц/4809/1466/26

Кропивницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: Карпенка О. Л. (головуючий, доповідач), Єгорової С. М., Чельник О. І.,

учасники справи:

позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Еліт Фінанс»,

відповідач - ОСОБА_1 ,

розглянувши за правилами спрощеного (письмового) позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Еліт Фінанс» на рішення Фортечного районного суду м. Кропивницького (суддя Іванова Н. Ю.) від 26.05.2026,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог

13.01.2026 Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Еліт Фінанс» (далі - ТОВ «ФК «Еліт Фінанс») звернулося з позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором у загальному розмірі 33 315,88 грн, а також судових витрат: судового збору у розмірі 3 328,00 грн та витрат на правничу допомогу у розмірі 9 200,00 грн.

В обґрунтування вимог позивач зазначив, що 23.06.2014 ПАТ «Альфа-Банк» та ОСОБА_1 шляхом акцептування банком пропозиції клієнта (оферти) уклали угоду про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії. Сторони погодили тскі умови: мета кредиту - для особистих потреб, ліміт кредитної лінії - до 75 000,00 грн, процентна ставка - 24% річних, тип процентної ставки - фіксований, обов`язковий мінімальний платіж - 7% від суми загальної заборгованості за кредитною лінією, але не менше 50,00 грн.

Банк взяті на себе зобов`язання за кредитним договором виконав своєчасно і в повному обсязі, надав відповідачці у розпорядження кредитні кошти, що підтверджується випискою по рахунку останньої.

22.02.2021 ПАТ «Альфа-Банк» та ТОВ «ФК ФОРТ» уклали договір факторингу, за умовами якого до останнього перейшло право вимоги за кредитними договорами, зокрема за укладеним з відповідачкою договором від 23.06.2014 у сумі 33 315,88 грн, що підтверджується розрахунком заборгованості.

23.02.2021 ТОВ «ФК ФОРТ» та позивач ТОВ «ФК «Еліт Фінанс» уклали договір факторингу, за умовами якого до позивача перейшло право вимоги до відповідачки за кредитним договором від 23.06.2014 у сумі 33 315,88 грн.

Оскільки відповідачка належним чином зобов`язання за договором не виконала, позивач просив суд стягнути з неї заборгованість у вказаному вище розмірі, сплачений судовий збір у розмірі 3 328,00 грн та витрати на правничу допомогу у розмірі 9 200,00 грн, на підтвердження чого долучив договір про надання юридичних послуг № 03-07/24 від 03.07.2024, акт приймання-передачі наданих послуг та платіжну інструкцію.

2.Короткий зміст рішення суду

26.05.2026 Фортечний районний суд м. Кропивницького ухвалив рішення, яким відмовив у задоволенні позову у повному обсязі. В порядку розподілу судових витрат суд стягнув із позивача на користь відповідачки витрати на професійну правову допомогу у сумі 5 000,00 грн.

Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що у кредитному договорі не зазначено переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця, пов`язаниз з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, що надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування). Оскільки банк не зазначив та не надав доказів наявності переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні даного кредитного договору, то умова щодо сплати щомісячної комісії є нікчемною відповідно до ч. ч. 1 та 2 ст. 11, ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Встановивши, що протягом строку дії договору відповідачка сплатила комісію у розмірі 38 354,87 грн, ці кошти підлягають зарахуванню на погашення заборгованості за кредитом. Здійснив перерахунок, суд дійшов висновку, що заборгованість відповідачки за кредитним договором відсутня, тому позов є необґрунтованими і задоволенню не підлягає.

3.Короткий зміст вимог і доводів апеляційної скарги

Позивач ТОВ «ФК «Еліт Фінанс» подав апеляційну скаргу, в якій просив суд апеляційної інстанції скасувати рішення Фортечного районного суду м. Кропивницького від 26.05.2026 у справі № 404/407/26 та ухвалити нове, яким задовольнити його позов у повному обсязі.

Апелянт зазначив, що, на його переконання, рішення суду є незаконним та необґрунтованим, оскільки суд не надав належної оцінки доказам у справі.

Зокрема, суд не врахував роз`яснення Великої Палати Верховного Суду, викладені в ухвалі від 11.01.2023 у справі № 199/7014/20, щодо нарахування кредитодавцем комісії за розрахунково-касове обслуговування. Отже, на думку позивача, посилання суду на нікчемність умови договору про нарахування такої комісії є помилковим та таким, що суперечить вимогам ст. 8 ЗУ «Про споживче кредитування».

Окрім того, надана позивачем виписка по особовому рахунку відповідачки є доказом надання кредиту та наявності заборгованості. Згідно з арифметичними розрахунками між сумою надходження на рахунок та використаною сумою, беручи до уваги призначення платежів, чітко вбачається розмір боргу, обчислений у доданому до позовної заяви розрахунку заборгованості. Проте суд не врахував зазначені докази та не дав їм належної оцінки.

4.Короткий зміст відзиву на апеляційну скаргу

30.07.2026 відповідачка ОСОБА_1 , від імені якої діє представник - адвокат Лазорко Роман Йосифович, надіслала до Кропивницького апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу, у якому виступила на підтримку рішення суду та просила залишити його без змін. Також вона просила стягнути з позивача понесені нею в суді апеляційної інстанції витрати на професійну правничу допомогу у сумі 2 500,00 грн.

Вона зазначила, що суд зробив правильний висновок про те, що АТ «Альфа-Банк» не вказав, а позивач не надав доказів наявності, переліку послуг комісії з розрахунково-касового обслуговування, а також не надав доказів погодження їх із нею (споживачем банківських послуг) при укладенні кредитного договору, отже умова щодо сплати комісії щомісяця є нікчемною на підставі положень ЗУ «Про споживче кредитування».

Також відповідачка вказала, що твердження позивача про неналежну оцінку судом виписки за рахунком та розрахунку заборгованості не відповідає дійсності. Суд першої інстанції визнав виписку з її рахунку підтвердженням заборгованості, проте, враховуючи, що позивач безпідставно стягнув із неї комісію у розмірі 38 354,87 грн, тому дійшов висновку, що вказані кошти підлягають зарахуванню на погашення заборгованості, яка повністю покриває борг, обрахований позивачем.

07.08.2026 позивач ТОВ «ФК «Еліт Фінанс» надіслав до апеляційного суду відповідь на відзив на апеляційну скаргу, у якій зазначив, що поданий відзив безпідставний та необґрунтований, доводи відповідачки суперечать змісту ст. 629 та ч. 1 ст. 1054 ЦК України, ЗУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», Положенню про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, а також роз`ясненням Великої Палати Верховного Суду, висловленим в ухвалі від 11.01.2023 у справі № 199/7014/20.

5.Порядок розгляду справи судом апеляційної інстанції

Згідно з ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 176 ЦПК України ціна позову у позовах про стягнення грошових коштів визначається сумою, яка стягується, чи оспорюваною сумою за виконавчим чи іншим документом, за яким стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.

Оскільки ціна позову у даній справі (33 315,88 грн) не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а справа не належить до виключень, передбачених п. 2 ч. 6 ст. 19 та ч. 4 ст. 274 ЦПК України, розгляд вказаної справи здійснюється судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Згідно з ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Враховуючи викладене, справа переглядається судом апеляційної інстанції за наявними у ній матеріалами без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) та без проведення судового засідання і його фіксування за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Згідно з ч. 4, ч. 5 ст. 268 та ст. 383 ЦПК України, постанова в такому випадку не проголошується, а датою її ухвалення є дата складання повного тексту судового рішення.

6.Встановлені судом першої інстанції обставини:

23.06.2014 АТ «Альфа-Банк» та ОСОБА_1 уклали договір про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб (в рамках обслуговування продукту «Максимум-готівка). За умовами цього договору Банк відкрив клієнту рахунок № НОМЕР_1 у гривні та надав міжнародну платіжну картку, а також надав кредит для особистих потреб у формі встановлення на рахунку відновлювальної кредитної лінії з лімітом 75 000,00 грн з умовами сплати процентів за користування кредитом за фіксованою ставкою 24% річних, обов`язкового мінімального платежу у розмірі 7% від суми загальної заборгованості за кредитною лінією, але не менше 50,00 грн на місяць.

За обліковими даними Банку станом на 22.02.2021 загальний розмір заборгованості відповідачки за вказаним договором становить 33 315,88 грн, з них: 29 674,21 грн - заборгованість за кредитом, 3 641,67 грн - заборгованість за штрафними санкціями.

22.02.2021 АТ «Альфа-Банк» та ТОВ «ФК Форт» уклали договір факторингу № 1, на підставі якого відбулося відступлення прав вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором від 23.06.2014 внутрішній реєстраційний номер Банку CCNG-630161798.

23.02.2021 ТОВ «ФК Форт» та ТОВ «ФК «Еліт Фінанс» уклали договір факторингу № 01-23-02/21, на підставі якого відбулося відступлення прав вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором від 23.06.2014 внутрішній реєстраційний номер Банку CCNG-630161798.

Крім того, суд встановив, що у період 23.10.2014-25.01.2021 АТ «Альфа-Банк» регулярно зараховував частину внесених ОСОБА_1 грошових коштів на свій особовий рахунок на погашення заборгованості за комісією, загалом за вказаний період на суму 38 354,87 грн.

7.Позиція апеляційного суду щодо апеляційної скарги

Відповідно до ч. 1, 4 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до частин 1, 2, 4 та 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Переглянувши справу в межах доводів та вимог апеляційної скарги за наявними у ній доказами, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції не повною мірою відповідає зазначеним нормам закону, а тому вимоги апеляційної скарги не підлягають задоволенню частково.

8.Мотиви ухваленого апеляційним судом рішення

8.1.Норми права та акти законодавства, які підлягають застосуванню

Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (ч. 1 ст. 509 ЦК України).

Згідно зі ст. 526, ст. 530 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином і у встановлений строк відповідно до умов договору та вимог закону.

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 ЦК України, зокрема, з договорів.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України).

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 ЦК України).

Договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (ч. 1 ст. 638 ЦК України).

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1054 ЦК України).

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК України).

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою (ч. ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України у редакції на час виникнення спірних правовідносин).

Якщо відповідно до договору банківського рахунку банк здійснює платежі з рахунка клієнта, незважаючи на відсутність на ньому грошових коштів (кредитування рахунка), банк вважається таким, що надав клієнтові кредит на відповідну суму від дня здійснення цього платежу. Права та обов`язки сторін, пов`язані з кредитуванням рахунка, визначаються положеннями про позику та кредит (параграфи 1 і 2 глави 71 цього Кодексу), якщо інше не встановлено договором або законом (ч. ч. 1, 2 ст. 1069 ЦК України).

8.2.Оцінка аргументів учасників справи та висновків суду першої інстанції

У цій справі, що переглядається в апеляційному порядку, ТОВ «ФК «Еліт Фінанс» звернулося з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором у загальному розмірі 33 315,88 грн.

Згідно з витягом із додатка до укладеного 22.02.2021 між АТ «Альфа-Банк» та ТОВ «ФК Форт» договору факторингу № 1 за ОСОБА_1 обліковувалася заборгованість за кредитним договором від 23.06.2014 № CCNG-630161798 у сумі 33 315,88 грн, яка складалася з такого: 29 674,21 грн - заборгованість за кредитом, 3 641,67 грн - заборгованість за штрафними санкціями.

Суд першої інстанції, дослідивши надані сторонами докази та врахувавши їхні вимоги й заперечення, дійшов висновку, що в договорі від 23.06.2014 № CCNG-630161798 не зазначена перелік додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця, які пов`язаних з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, що надаються відповідачці, та за які банк встановив щомісячну комісію за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування). З огляду на це суд визнав умови договору про комісію нікчемними на підставі ст. 11 та ч. 5 ст. 12 ЗУ «Про споживче кредитування» від 15.11.2026, а тому здійснив перерахунок боргу та зарахував сплачені позичальником кошти у розмірі 38 354,87 грн, які банк спрямував на сплату комісії, на погашення заборгованості за кредитом і процентами, що повністю покрило цю суму.

Апелянт, ТОВ «ФК «Еліт Фінанс», не погодився з таким висновком суду та подав апеляційну скаргу, в якій зазначив, що кредитодавець мав право встановлювати таку умову договору, як комісія за розрахунково-касове обслуговування, а відтак висновок суду про нікчемність вказаної умови є помилковим та не відповідає положенням ЗУ «Про споживче кредитування».

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч. ч. 1, 3 ст. 12 ЦПК України).

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч. 1 ст. 81 ЦПК України).

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень (ч. ч. 1-3 ст. 77 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності (ч. ч. 1-2 ст. 89 ЦПК України).

Під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити (ч. 1 ст. 264 ЦПК України).

Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у ст. ст. 76-78, 81, 83, 84, 87, 89, 228, 235, 263-265 ЦПК України, визначено обов`язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, якими суд керувався під час вирішення позову (дослідження обґрунтованості, наявності доказів, що їх підтверджують).

Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 02.10.2020 у справі № 911/19/19 зазначив, що суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то суд, з урахуванням конкретних обставин справи, самостійно визначає суми нарахувань, які підлягають стягненню, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру стягуваних сум нарахувань. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з`ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов`язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд у будь-якому випадку не позбавлений права зобов`язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).

Також Верховний Суд у своїх рішеннях регулярно нагадує, що розмір кредитної заборгованості встановлюється саме судом на підставі умов договору, вимог закону, доказів сплати/недоплати/переплати кредиту.

Суд першої інстанції, визнаючи нікчемною умову договору від 23.06.2014 № CCNG-630161798 про комісію за розрахунково-касове обслуговування, не встановив на підставі наявних у справі доказів та не вказав у рішенні на конкретний пункт цього договору, у якому передбачена така умова.

Факт укладення 23.06.2014 між ПАТ «Альфа-Банк» та ОСОБА_1 договору про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб (в рамках обслуговування продукту «Максимум-готівка») та його умови підтверджуються наявними у справі доказами: анкетою-заявою ОСОБА_1 від 23.06.2014 про акцепт Публічної інформації ПАТ «Альфа-Банк» на укладення Договору про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб в рамках обслуговування продукту «Максимум-готівка»; додатком від 23.06.2014 до договору про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб (в рамках обслуговування продукту «Максимум-готівка»); договором про використання аналога власноручного підпису та факсимільного відтворення печатки для вчинення правочинів від 23.06.2014; договором добровільного страхування фінансових ризиків держателів кредитних карток № 248.630161798.111 від 23.06.2014, заявою про відкриття поточних рахунків у ПАТ «Альфа-Банк» (а. с. 6 - 7).

Вказані документи не містять умов про комісію за розрахунково-касове обслуговування не лише кредиту, а й будь-яких інших операцій на рахунку відповідачки.

Додана до позовної заяви і підписана ОСОБА_1 довідка про умови кредитування з використанням картки «Максимум-готівка» (з прикладом використання кредитних коштів з розрахунком сукупної вартості кредиту) не є частиною договору між ПАТ «Альфа-Банк» та ОСОБА_1 від 23.06.2014, адже відповідно до п. 2.1 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління Національного банку України від 10.05.2007 № 168, які були чинними на час виникнення спірних правовідносин, банки зобов`язані перед укладенням кредитного договору надати споживачу в письмовій формі інформацію про умови кредитування, а також орієнтовну сукупну вартість кредиту.

Отже, довідка про умови кредитування з використанням картки «Максимум-готівка» (з прикладом використання кредитних коштів з розрахунком сукупної вартості кредиту) є доказом виконання ПАТ «Альфа-Банк» свого обов`язку щодо інформування ОСОБА_1 про можливі умови кредитування до укладення договору, а не доказом того, що саме на цих умовах договір був укладений.

До того ж, у цій довідці не конкретизовано, за що саме має сплачуватися комісія, а лише вказано: «Сума комісійного платежу, грн, 305 грн» (а. с. 6). Відтак із довідки не зрозуміло, чи ця комісія є разовою чи регулярною, чи є її розмір фіксованим чи змінюваною, за які саме послуги банку вона сплачується клієнтом.

Крім того, згідно з випискою по особовому рахунку ОСОБА_1 та розрахунком заборгованості, банк списував з неї щомісячну комісію за розрахунково-касове обслуговування у процентному відношенні від суми заборгованості на кінець періоду (а. с. 24-33).

Отже, надані позивачем докази не доводять досягнення між ПАТ «Альфа-Банк» та ОСОБА_1 у письмовій формі домовленості про щомісячну комісію за розрахунково-касове обслуговування. Інших доказів на підтвердження існування такої умови договору про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб (в рамках обслуговування продукту «Максимум-готівка») позивач до суду не надав.

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ч. 1 ст. 202 ЦК України).

Тлумачення ч. 1 ст. 203 ЦК України вказує на те, що під змістом правочину розуміється сукупність умов, викладених в ньому.

Передбачена ст. 215 ЦК України недійсність правочину - це правовий стан, за якого укладена угода не породжує правових наслідків, окрім тих, що пов`язані з її недійсністю. Такий договір або вважається нікчемним з моменту укладення, або визнається недійсним судом.

При цьому недійсність може вражати як правочин в цілому, так і окремі його частини, але, в останньому випадку, згідно зі ст. 217 ЦК України, це не має наслідком недійсність інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Отже, недійсність може стосуватися лише правочину, який вчинено (договір, який укладено), і навпаки: правочин, який не вчинено, не може бути визнаний недійсним, а також не може бути встановлена його нікчемність.

У справі, яка переглядається в апеляційному порядку, відсутні докази того, що укладений між ПАТ «Альфа-Банк» та ОСОБА_1 договір від 23.06.2014 про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб (в рамках обслуговування продукту «Максимум-готівка») містить умови про комісію за розрахунково-касове обслуговування.

Наявність такої умови в договорі сторонами не доведено, відтак суд помилково визнав цю обставину встановленою, порушивши встановлену ч. 6 ст. 81 ЦПК України заборону доказування на припущеннях, що співзвучно принципу «Malus iudex qui clientem audit, non causam».

З огляду на це, висновок суду про нікчемність такої умови є необґрунтованим.

Крім того, навіть якби факт існування в укладеному між Банком і відповідачкою договорі умови про комісію був доведений, і ця умова суперечила б закону, то суд не міг би визнати її нікчемною на підставі ст. 11 та ч. 5 ст. 12 ЗУ «Про споживче кредитування» від 15.11.2016, оскільки цей Закон набрав чинності 10.06.2017, тобто після укладення договору від 23.06.2014.

За загальновизнаним принципом права, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце (абз. 2 п. 2 рішення Конституційного Суду України від 09.02.1999 № 1-рп/99 у справі № 1-7/99 про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів).

Такий самий, по суті, висновок викладено у постанові Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06.11.2009 № 9, а саме: «Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину» (абз. 3 п. 2 постанови).

З огляду на викладене вище, суд першої інстанції не лише помилково вважав встановленим наявність у договорі умови про комісію за розрахунково-касове обслуговування кредиту, хоча ця обставина є недоведеною, а й неправильно визначився із законом, який підлягав би застосуванню до таких правовідносин, за умови доведення існування такої умови d договорі.

Однак, попри допущені судом помилки, рішення місцевого суду про відмову в задоволенні позову ТОВ «ФК «Еліт Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором є правильним з огляду на таке.

Оскільки сутнісно факторинг є різновидом відступлення права вимоги, то згідно з ч. 1 ст. 518 ЦК України ОСОБА_1 має право висувати проти вимоги нового кредитора у зобов`язанні заперечення, які вона мала проти первісного кредитора - ПАТ «Альфа-Банк».

У відзиві на позовну заяву відповідачка вказувала на неправомірність дій Банку щодо зарахування внесених нею на свій особовий рахунок грошових коштів у сумі 38 354,87 грн на погашення комісії за розрахунково-касове обслуговування.

Беручи до уваги, що у цій справі позивач не довів правомірність таких дій Банку, суд зобов`язаний здійснити перерахунок заборгованості та зарахувати вказану суму грошових коштів на погашення нарахованої Банком заборгованості за кредитом та процентами за користування ним.

Тож, незважаючи на помилковість мотивів рішення суду першої інстанції, він правильно розрахував і визначив, що безпідставно утримана Банком сума комісії (38 354,87 грн) перевищує розмір нарахованої заборгованості за кредитом та процентами (33 315,88 грн), яку той передав фактору.

Таким чином, на кінець спірного періоду (23.02.2021) ОСОБА_1 не мала заборгованості перед ПАТ «Альфа-Банк» за договором від 23.06.2014.

Згідно зі ст. 599 ЦК України, зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Отже, зобов`язання відповідачки перед первісним кредитором припинилися.

Ніхто не може передати більше прав, ніж має сам (nemo plus iuris ad alium transferre potest, quam ipse haberet), а тому ТОВ «ФК «Еліт Фінанс» не має права вимоги до ОСОБА_1 за цим договором. Відтак суд першої інстанції правильно відмовив у позові.

9.Загальний висновок суду за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до положень п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Згідно з ч. 1 ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є, зокрема, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги про необґрунтованість рішення суду першої інстанції знайшли часткове підтвердження під час апеляційного перегляду справи.

Однак недоліки судового рішення не вплинули на правильність вирішення справи по суті, а тому рішення належить змінити лише в його мотивувальній частині.

10.Про судові витрати

Одним із принципів цивільного судочинства, закріплених у п. 12 ч. 3 ст. 2 ЦПК України, є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Згідно з ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та судових витрат, пов`язаних з розглядом справи.

За правилами п. 2 ч. 2 ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються , у разі відмови в позові, на позивача.

ОСОБА_1 у відзиві на апеляційну скаргу просила стягнути з позивача компенсацію її витрат на правничу допомогу у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції у сумі 2 500,00 грн, на підтвердження чого надала до суду: додаткову угоду № 1 від 23.07.2026 до договору про надання правничої допомоги № 16 від 02.03.2026 (а. с. 145), детальний опис робіт (наданих послуг) від 30.07.2026 (а. с. 146) та платіжну інструкцію про оплату за договором на суму 2 500,00 грн (а. с. 147).

Відповідно до ч. 4 ст. 137 ЦПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до ч. 3 ст. 141 ЦПК України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Відповідно до п. 28 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини.

Велика Палата Верховного Суду у п. 128 постанови від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21 зауважує, що неврахування судом умов договору про надання правової допомоги щодо порядку обчислення гонорару не відповідає принципу свободи договору, закріпленому у статті 627 ЦК України .

Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що учасник справи повинен деталізувати відповідний опис лише тією мірою, якою досягається його функціональне призначення - визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат. Надмірний формалізм при оцінці такого опису на предмет його деталізації, за відсутності визначених процесуальним законом чітких критеріїв оцінки, може призвести до порушення принципу верховенства права (п.145 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21).

Відповідно до п. 130-131постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21, з аналізу зазначеної норми слідує, що гонорар може встановлюватися у формі: фіксованого розміру та погодинної оплати. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.

Принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявність підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності (п. 47 додаткової постанови Великої палати Верховного суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц).

Враховуючи, що факт витрат відповідачки на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції належним чином доведений, розмір витрат (2 500,00 грн) відповідає ціні позову, складності справи та виконаній адвокатом роботі, а також беручи до уваги, що позивач клопотання про зменшення розміру судових витрат не заявив, у задоволенні позову позивачу відмовлено, тому суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що ці судові витрати відповідачки підлягають покладенню на позивача.

Керуючись ст. ст. 368, 375, 376, 381, 382-384 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Вимоги апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Еліт Фінанс» задовольнити частково.

Рішення Фортечного районного суду м. Кропивницького від 26.05.2026 змінити, виклавши його резолютивну частину в редакції цієї постанови, а в решті - залишити без змін.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Еліт Фінанс» (ЄДРПОУ: 40340222) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 ) витрати на правничу допомогу у розмірі 2 500,00 грн.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення.

Строк на касаційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч. 3 ст. 394 ЦПК України.

Головуючий О. Л. Карпенко

Судді: С. М. Єгорова

О. І. Чельник