Постанова № 141302844 у справі № 723/932/26 від 09.11.2026

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 листопада 2026 року м. Чернівці справа № 723/932/26

провадження №22-ц/822/2099/26

Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Височанської Н.К.,

суддів: Кулянди М.І., Одинака О.О.

за участю секретаря судових засідань Паучек І.І.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Акціонерне товариство «Українська залізниця»

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , в особі представника позивача ОСОБА_2 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення одноразової грошової допомоги при звільненні та компенсації за втрату частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Українська залізниця» на рішення Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 27 липня 2026 року, головуючий в суді першої інстанції суддя Бужора В.Т.,

В С Т А Н О В И В:

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2026 ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства «Українська залізниця» (далі - АТ «Укрзалізниця») про стягнення одноразової грошової допомоги при звільненні та компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати.

Позов мотивовано тим, що 21 жовтня 1986 року позивачку прийнято на роботу до відповідача, а 24 січня 2025 року її звільнено за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію за віком на підставі статті 38 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).

04 лютого 2026 року відповідач повідомив, що відповідно до Галузевої угоди та колективного договору їй нараховано одноразову матеріальну допомогу при звільненні вперше на пенсію в розмірі трьох середньомісячних заробітків у сумі 70 370,88 грн та додаткову матеріальну допомогу за сумлінну працю на залізничному транспорті в розмірі п`яти середньомісячних заробітків у сумі 117 284,80 грн. Листом від 19 лютого 2026 року відповідач повідомив, що ці суми не виплачено, оскільки рішенням правління АТ «Укрзалізниця» від 14 березня 2022 року № Ц-54/31 призупинено додаткові виплати, передбачені Галузевою угодою та колективними договорами.

Позивачка вважала, що відповідач в односторонньому порядку погіршив умови оплати праці, не попередивши ні її, ні первинну профспілкову організацію, членом якої вона є, не вносив змін до колективного договору у встановленому порядку, а пункт 1.1.4 рішення правління від 14 березня 2022 року № Ц-54/31 визнано незаконним та скасовано постановою Верховного Суду від 05 лютого 2025 року у справі № 211/7338/23.

Просила стягнути з відповідача одноразову грошову допомогу при звільненні на пенсію вперше у розмірі 70 370,88 грн, додаткову одноразову грошову допомогу за сумлінну працю на залізничному транспорті у розмірі 117 284,80 грн та компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати заробітної плати станом на 31 січня 2026 року у розмірі 10 730,44 грн, а всього 198 386,12 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 27 липня 2026 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.

Стягнуто з Акціонерного товариства «Українська залізниця» (ЄДРПОУ: 40075815, адреса: 03150, м. Київ, вул. Єжи Гедройця, буд. 5) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 : - одноразову грошову допомогу при звільнені на пенсію вперше у сумі 70 370,88 грн.; - додаткову одноразову грошову допомогу за сумлінну працю на залізничному транспорті при звільнені на пенсію вперше у сумі 117 284,80 грн.; - компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати заробітної плати станом на 31.01.2026 року у сумі 10 730,44 грн.; що разом становить - 198 386,12 грн.

Стягнуто з Акціонерного товариства «Українська залізниця» (ЄДРПОУ: 40075815, адреса: 03150, м. Київ, вул. Єжи Гедройця, буд. 5) на користь держави судовий збір в розмірі 1 983,86 грн.

Рішення суду мотивовано тим, що право позивачки на спірні виплати передбачене пунктом 3.2.21 Галузевої угоди та пунктом 5.1.3 колективного договору, зазначені суми не виплачено при звільненні, що відповідач не заперечує. Рішення правління АТ «Укрзалізниця» від 14 березня 2022 року ухвалено до набрання чинності Законом України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», який набрав чинності 24 березня 2022 року, тому положення цього Закону не можуть застосовуватися до цих правовідносин з огляду на статтю 58 Конституції України. Крім того, пункт 1.1.4 зазначеного рішення правління визнано незаконним та скасовано судовим рішенням, залишеним в силі постановою Верховного Суду від 05 лютого 2025 року у справі № 211/7338/23. Щодо заяви відповідача про пропуск строку звернення до суду суд, з посиланням на рішення Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013, виснував, що звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати не обмежується будь-яким строком.

Короткий зміст та узагальнені доводи апеляційної скарги та позиції інших учасників

В апеляційній скарзі АТ «Укрзалізниця», посилаючись на неповне з`ясування обставин справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати, ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову та застосувати позовну давність.

Апеляційну скаргу мотивовано тим, що на період воєнного стану дія окремих положень колективного договору може бути зупинена за ініціативою роботодавця відповідно до статті 11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», який має пріоритет над нормами законодавства про працю. Рішення правління від 14 березня 2022 року погоджено Профспілкою залізничників і транспортних будівельників України, яка є стороною Галузевої угоди та до якої входять первинні організації, що уклали 448 колективних договорів, про що свідчить спільний лист від 06 вересня 2022 року. Вільна профспілка залізничників України не є стороною колективного договору депо, а її довідка відповідачу не надсилалася та не досліджувалася.

Апелянт зазначає, що виплати було поновлено поетапно, зокрема рішенням правління від 14 жовтня 2024 року № Ц-82/63, на яке є посилання в наказі про звільнення позивачки, а протоколом засідання штабу АТ «Укрзалізниця» з ефективності від 28 березня 2025 року №Ц-1-1.5-25/47-25 зазначені виплати призупинено з 01 квітня 2025 року до окремого рішення. Позивачка ці рішення не оскаржувала. Крім того, згідно з листом від 25 березня 2022 року № ЦЦУП-10/195 нарахування одноразової матеріальної допомоги працівникам, які виходять на пенсію вперше, призупинено з 24 березня 2022 року відповідно до Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», тому призупинення виплати, право на яку виникло після цієї дати, узгоджується зі статтею 11 цього Закону. Рішення правління від 14 березня 2022 року є локальним нормативним актом, який у разі визнання незаконним втрачає чинність з дня набрання законної сили рішенням суду, а постанова Верховного Суду від 05 лютого 2025 року у справі № 211/7338/23 стосується лише учасників тієї справи. Матеріальна допомога за колективним договором не є державною гарантією, а є додатковою пільгою, тому до неї не можуть застосовуватися висновки постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17.

Крім того, апелянт вважає, що позивачка пропустила тримісячний строк звернення до суду, встановлений частиною другою статті 233 КЗпП України, який слід обчислювати з 25 січня 2025 року, тобто з дня, наступного після ознайомлення з наказом про звільнення, і який сплив 25 квітня 2025 року, а позов подано 28 лютого 2026 року. Клопотання про поновлення строку позивачка не заявляла, а з дня звільнення минуло більше одного року, що виключає поновлення строку за статтею 234 КЗпП України. Рішення Конституційного Суду України від 11 грудня 2025 року № 1-р/2025 стосується лише частини першої статті 233 КЗпП України.

Апелянт також зазначає, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати, тому з такої вимоги позивачка мала сплатити судовий збір, а Закон України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» не поширюється на одноразові виплати, з посиланням на правову позицію Великої Палати Верховного Суду у справі № 280/8933/24. Також суд першої інстанції не зазначив у резолютивній частині рішення про утримання із стягнутих сум податків та обов`язкових платежів.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

У відзиві на апеляційну скаргу представник позивачки ОСОБА_2 просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Зазначає, що згідно зі статтею 10 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» звільнення роботодавця від відповідальності за несвоєчасну оплату праці не звільняє його від обов`язку виплатити заробітну плату. Матеріальна допомога, передбачена колективним договором, входить до структури заробітної плати і має бути виплачена в день звільнення. Пункт 1.1.4 рішення правління від 14 березня 2022 року визнано незаконним та скасовано, а відповідач не дотримався порядку внесення змін до колективного договору: не проводив конференції трудового колективу, повідомної реєстрації змін та не повідомляв працівників про зміни. Про розмір заборгованості та відмову у виплаті позивачка дізналася з листа відповідача від 19 лютого 2026 року № 186, а наказ про звільнення не містив інформації про відмову у виплаті та розмір належних сум. З урахуванням рішень Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 та від 11 грудня 2025 року № 1-р/2025 звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати не обмежується будь-яким строком. Посилається на постанови Верховного Суду від 05 лютого 2025 року у справі № 211/7338/23 та від 15 липня 2026 року у справі № 757/43018/24 (провадження № 61-9530св25), а також на практику апеляційних та місцевих судів у подібних справах.

Мотивувальна частина

Позиція апеляційного суду

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судом встановлено, що ОСОБА_1 з 21 жовтня 1986 року перебувала у трудових відносинах з відповідачем та його правопопередниками, останнім часом працювала провідником пасажирських вагонів у виробничому підрозділі «Пасажирське вагонне депо Чернівці» філії «Пасажирська компанія» АТ «Укрзалізниця», що підтверджується записами в трудовій книжці та довідкою від 04 лютого 2026 року № 19.

Наказом (розпорядженням) від 24 січня 2025 року № 16/ОС ОСОБА_1 звільнено 24 січня 2025 року за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію за віком на підставі статті 38 КЗпП України за її заявою від 24 січня 2025 року. Цим наказом передбачено компенсувати позивачці невикористані 63 дні відпусток, а також виплатити одноразову матеріальну допомогу відповідно до пункту 5.1.3 колективного договору виробничого підрозділу «Пасажирське вагонне депо Чернівці»: одноразову грошову допомогу при звільненні з роботи вперше у зв`язку з виходом на пенсію за віком у розмірі трьох середньомісячних заробітків та додаткову грошову допомогу в розмірі п`яти середньомісячних заробітків при стажі роботи 38 років 03 місяці 03 дні. У наказі зазначено, що виплату матеріальної допомоги слід провести відповідно до рішення правління АТ «Укрзалізниця» від 14 жовтня 2024 року (витяг з протоколу № Ц-82/63 Ком.т.). З наказом позивачка ознайомлена та отримала його копію 24 січня 2025 року (а.с.26).

Пунктом 3.2.21 Галузевої угоди на 2002-2006 роки, яка діє до укладення нової, передбачено, що при звільненні працівників вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію їм виплачується одноразова матеріальна допомога залежно від стажу роботи в галузі, зокрема при стажі понад 10 років - три середньомісячні заробітки; у разі звільнення за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію протягом двох місяців після настання цього права працівникам виплачується додаткова матеріальна допомога за сумлінну працю на залізничному транспорті, зокрема жінкам при стажі роботи в галузі понад 35 років - п`ять середньомісячних заробітків. Згідно з пунктами 2.2-2.4 Галузевої угоди вона діє до укладення нової угоди; жодна із сторін у період її дії не може припинити виконання взятих на себе зобов`язань; зміни та доповнення до угоди вносяться за спільною домовленістю сторін і не повинні погіршувати умови праці, трудові і соціальні гарантії, передбачені законодавством України та цією угодою (а.с.27-29).

Аналогічні умови передбачено пунктом 5.1.3 колективного договору Пасажирського вагонного депо Чернівці на 2009-2012 роки, дію якого продовжено до 31 грудня 2026 року спільною постановою керівництва та профспілкового комітету від 23 грудня 2025 року № 5/СП. Пунктом 1.3 цього колективного договору передбачено, що зміни і доповнення, які не погіршують соціального та економічного становища працівників, вносяться в колективний договір протягом усього строку його дії за погодженням сторін і приймаються спільним рішенням на засіданні профспілкового комітету і адміністрації (а.с.30).

Згідно з довідкою виробничого підрозділу «Пасажирське вагонне депо Чернівці» від 04 лютого 2026 року № 19 позивачці належить одноразова матеріальна допомога при звільненні на пенсію вперше у розмірі трьох середньомісячних заробітків у сумі 70 370,88 грн та додаткова матеріальна допомога за сумлінну працю на залізничному транспорті у розмірі п`яти середньомісячних заробітків у сумі 117 284,80 грн (а.с.31). Відповідно до наданого відповідачем розрахунку середньої заробітної плати середньомісячний заробіток позивачки становить 23 456,96 грн, отже три середньомісячні заробітки становлять 70 370,88 грн, а п`ять середньомісячних заробітків - 117 284,80 грн. Згідно з довідкою відповідача від 24 квітня 2026 року № 70 зазначені суми позивачці не виплачено, а згідно з довідкою від 24 квітня 2026 року № 72 при звільненні їй виплачено лише компенсацію за невикористану відпустку та премію за грудень 2024 року на загальну суму 33 456,73 грн.

Листом від 19 лютого 2026 року № 186 відповідач повідомив позивачку, що рішенням правління АТ «Укрзалізниця» від 14 березня 2022 року № Ц-54/31 призупинено інші додаткові виплати, передбачені Галузевою угодою та колективними договорами структурних підрозділів, зокрема матеріальну допомогу (а.с.31 на звороті).

Підпунктом 1.1.4 пункту 1.1 рішення правління АТ «Укрзалізниця» від 14 березня 2022 року (протокол № Ц-54/31 Ком.т.), ухваленого шляхом заочного голосування, на період дії правового режиму воєнного стану призупинено інші додаткові виплати, передбачені Галузевою угодою, колективними договорами структурних підрозділів, зокрема матеріальну допомогу, за винятком матеріальної допомоги на лікування та на поховання.

Рішенням Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 23 лютого 2024 року у справі № 211/7338/23, залишеним в силі постановою Верховного Суду від 05 лютого 2025 року (провадження № 61-8811св24), визнано незаконним та скасовано пункт 1.1.4 протокольного рішення засідання правління АТ «Укрзалізниця» від 14 березня 2022 року № Ц-54/31 Ком.т. у частині призупинення додаткових виплат, передбачених Галузевою угодою, колективними договорами структурних підрозділів, зокрема матеріальної допомоги.

Спільним листом АТ «Укрзалізниця» та Профспілки залізничників і транспортних будівельників України від 06 вересня 2022 року № Ц/3-91/1459/Цпроф/30-22 повідомлено, що після припинення або скасування режиму воєнного стану, а також у разі покращення фінансового стану АТ «Укрзалізниця», працівники, звільнені вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію, отримають суму одноразової та додаткової матеріальної допомоги, що їм належить.

Рішеннями правління АТ «Укрзалізниця» від 24 жовтня 2022 року (протокол № Ц-54/90 Ком.т.), від 17 липня 2023 року (протокол № Ц-85/44 Ком.т.) та від 14 жовтня 2024 року (протокол № Ц-82/63 Ком.т.) вирішено здійснювати нарахування та виплату одноразової та додаткової матеріальної допомоги працівникам, які звільнились або будуть звільнені відповідно у період з лютого до грудня 2022 року, з січня до грудня 2023 року та з січня до грудня 2024 року, в хронологічній послідовності згідно з графіками погашення.

Протокол засідання штабу АТ «Укрзалізниця» з ефективності від 28 березня 2025 року № Ц-1-1.5-25/47-25 (засідання від 24 березня 2025 року) містить пропозицію директора з управління персоналом та соціальної політики щодо відтермінування графіка виплати додаткової матеріальної допомоги при виході на пенсію та доручення керівникам регіональних філій і філій провести комунікацію з працівниками щодо збереження права на отримання виплати додаткової матеріальної допомоги при виході на пенсію.

Мотиви, з яких виходив апеляційний суд та застосовані норми права

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судове рішення суду першої інстанції не в повній мірі відповідає вказаним вимогам.

Щодо права позивачки на спірні виплати та обов`язку відповідача здійснити їх при звільненні

Відповідно до статті 2 Закону України «Про оплату праці» до структури заробітної плати входять основна заробітна плата, додаткова заробітна плата, а також інші заохочувальні та компенсаційні виплати, до яких належать, зокрема, виплати у формі винагород, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Згідно з частиною другою статті 97 КЗпП України умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами.

Положення колективного договору поширюються на всіх працівників підприємства незалежно від того, чи є вони членами професійної спілки, і є обов`язковими як для роботодавця, так і для працівників (стаття 18 КЗпП України, частина перша статті 9 Закону України «Про колективні договори і угоди»). Зміни і доповнення до колективного договору, угоди протягом строку їх дії можуть вноситися тільки за взаємною згодою сторін в порядку, визначеному колективним договором, угодою (стаття 14 Закону України «Про колективні договори і угоди»).

Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний у день звільнення провести з працівником розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу. Згідно з частиною першою статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, провадиться в день звільнення. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 (провадження № 11-1329апп18) виснувала, що під належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, станом на дату звільнення.

Отже, доводи апеляційної скарги про те, що матеріальна допомога за колективним договором не є державною гарантією, правильності висновків суду першої інстанції не спростовують, оскільки частина перша статті 116 КЗпП України прямо охоплює заохочувальні та інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору, а умови колективного договору та галузевої угоди є обов`язковими для роботодавця.

Матеріалами справи підтверджено, і відповідач цього не заперечує, що станом на день звільнення 24 січня 2025 року позивачка мала стаж роботи в галузі понад 38 років, звільнялася вперше у зв`язку з виходом на пенсію за віком за власним бажанням, тобто відповідала умовам пункту 3.2.21 Галузевої угоди та пункту 5.1.3 колективного договору. Сам відповідач у наказі від 24 січня 2025 року № 16/ОС визнав право позивачки на ці виплати та їх розмір (вісім середньомісячних заробітків), а в довідці від 04 лютого 2026 року № 19 зазначив їх суми.

Щодо доводів про правомірне призупинення виплат

Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» від 15 березня 2022 року № 2136-IX набрав чинності 24 березня 2022 року, тоді як рішення правління АТ «Укрзалізниця», яким призупинено спірні виплати, ухвалено 14 березня 2022 року. Відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи. Тому стаття 11 зазначеного Закону не могла бути правовою підставою для ухвалення відповідачем рішення від 14 березня 2022 року.

Верховний Суд у постанові від 05 лютого 2025 року у справі № 211/7338/23 (провадження № 61-8811св24) погодився з висновками суду першої інстанції про те, що АТ «Укрзалізниця» в односторонньому порядку, без погодження з профспілковим органом, призупинило виплати, передбачені колективними договорами та Галузевою угодою, а таке призупинення відбулося до набрання чинності Законом України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», який не має зворотної дії в часі, і залишив в силі рішення суду першої інстанції про визнання незаконним та скасування пункту 1.1.4 рішення правління від 14 березня 2022 року в частині призупинення додаткових виплат, зокрема матеріальної допомоги.

При цьому у справі № 211/7338/23 предметом спору була матеріальна допомога на оздоровлення, право на яку виникло у 2023 році, тобто вже після набрання чинності Законом України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», а Верховний Суд визнав відмову у її виплаті з посиланням на пункт 1.1.4 рішення правління від 14 березня 2022 року незаконною. Отже, той факт, що право позивачки на спірні виплати виникло після 24 березня 2022 року, не свідчить про правомірність застосування до неї зазначеного рішення правління.

Посилання апелянта на лист від 25 березня 2022 року № ЦЦУП-10/195, яким структурним підрозділам направлено перелік кодів видів оплат, нарахування за якими призупиняється, колегія суддів відхиляє, оскільки цей лист до матеріалів справи не надано, а за викладом самого апелянта він направлений на виконання рішення правління від 14 березня 2022 року і не є самостійним рішенням роботодавця про зупинення дії положень колективного договору, ухваленим у порядку статті 11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».

Посилання апелянта на те, що зазначена постанова стосується лише учасників тієї справи, колегія суддів відхиляє, оскільки відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду, незалежно від складу учасників справи. Доводи апелянта про те, що локальний нормативний акт втрачає чинність лише з дня набрання законної сили рішенням суду, на правильність вирішення спору не впливають, оскільки, як зазначено вище, рішення від 14 березня 2022 року з моменту його ухвалення не ґрунтувалося на законі, а його застосування до позивачки, звільненої 24 січня 2025 року, не узгоджується з наведеними висновками Верховного Суду.

Доводи апеляційної скарги про погодження рішення правління з Профспілкою залізничників і транспортних будівельників України є безпідставними. Спільний лист від 06 вересня 2022 року складено майже через півроку після ухвалення рішення правління, він має інформаційний характер і не є змінами до Галузевої угоди чи колективного договору Пасажирського вагонного депо Чернівці, внесеними за взаємною згодою сторін у порядку, передбаченому статтею 14 Закону України «Про колективні договори і угоди», пунктом 2.4 Галузевої угоди та пунктом 1.3 колективного договору. Зміни до колективного договору Пасажирського вагонного депо Чернівці відповідно до його пункту 1.3 приймаються спільним рішенням профспілкового комітету і адміністрації депо, а такого рішення відповідач не надав. Більше того, цим листом прямо підтверджено, що працівники, звільнені у зв`язку з виходом на пенсію, отримають належну їм суму одноразової та додаткової матеріальної допомоги, тобто роботодавець та профспілка визнали збереження цього права.

З огляду на те, що положення колективного договору поширюються на всіх працівників незалежно від членства у профспілці, доводи апелянта щодо того, що Вільна профспілка залізничників України не є стороною колективного договору, а також щодо кількості колективних договорів у товаристві, висновків суду не спростовують. Довідка первинної профспілкової організації від 19 лютого 2026 року № 3 була додана до позовної заяви, однак висновки суду про наявність у позивачки права на спірні виплати ґрунтуються не на ній, а на умовах Галузевої угоди, колективного договору та документах самого відповідача.

Колегія суддів також враховує, що відповідач, посилаючись на ці рішення, фактично не скасував обов`язок здійснити спірні виплати, а відтермінував їх. Так, рішеннями правління від 24 жовтня 2022 року, від 17 липня 2023 року та від 14 жовтня 2024 року виплати відновлено для працівників, звільнених відповідно у 2022, 2023 та 2024 роках. Позивачку звільнено 24 січня 2025 року, тобто рішення правління від 14 жовтня 2024 року № Ц-82/63, на яке є посилання в наказі про її звільнення, на неї за своїм змістом не поширюється, а іншого рішення щодо порядку і строків виплати допомоги працівникам, звільненим у 2025 році, відповідач суду не надав.

Крім того, спільною постановою керівництва та профспілкового комітету від 23 грудня 2025 року № 5/СП дію колективного договору Пасажирського вагонного депо Чернівці продовжено до 31 грудня 2026 року, і доказів того, що сторони колективного договору у визначеному пунктом 1.3 порядку зупинили чи змінили дію його пункту 5.1.3, матеріали справи не містять.

Не спростовують висновків суду першої інстанції і посилання апелянта на протокол засідання штабу АТ «Укрзалізниця» з ефективності від 28 березня 2025 року № Ц-1-1.5-25/47-25, з огляду на таке.

Відповідно до частини третьої статті 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Протокол складено в березні 2025 року, тобто задовго до розгляду справи судом першої інстанції, а причин неподання цього доказу апелянт не навів. Тому підстав для його прийняття та врахування колегія суддів не вбачає.

Також, навіть за умови врахування цього документа він не підтверджує правомірності невиплати позивачці спірних сум. Протокол оформлено за результатами засідання штабу з ефективності, який не є органом управління товариства, а рішення про призупинення та поновлення виплат одноразової та додаткової матеріальної допомоги до цього часу ухвалювало правління АТ «Укрзалізниця» (рішення від 14 березня 2022 року, 24 жовтня 2022 року, 17 липня 2023 року, 14 жовтня 2024 року). У частині «УХВАЛИЛИ» наданого протоколу відсутнє рішення про призупинення спірних виплат, натомість зафіксовано пропозицію щодо відтермінування графіка виплати та доручення керівникам філій провести комунікацію з працівниками щодо збереження права на отримання виплати додаткової матеріальної допомоги при виході на пенсію (пункт 12.4). Листа від 04 квітня 2025 року № Ц-1.5-25/122-25, яким, за відомостями з інших справ, рішення штабу доведено до філій, у матеріалах справи немає.

Крім цього, навіть якщо вважати, що виплату зазначених допомог призупинено починаючи з 01 квітня 2025 року, таке призупинення не може поширюватися на позивачку. Її звільнено 24 січня 2025 року, і саме в цей день відповідно до статті 116 КЗпП України у відповідача виник обов`язок виплатити їй усі належні суми, тобто на 01 квітня 2025 року зобов`язання вже було простроченим. Стаття 11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» допускає зупинення дії окремих положень колективного договору на майбутнє, однак не надає роботодавцю права в односторонньому порядку звільнити себе від виконання зобов`язання, яке вже виникло і строк виконання якого настав до ухвалення такого рішення. Крім того, право позивачки на спірні виплати передбачене також пунктом 3.2.21 Галузевої угоди, а не лише колективним договором структурного підрозділу.

Отже, відсутність оскарження позивачкою зазначених документів не позбавляє її права на стягнення належних сум.

Відповідно до частини третьої статті 10 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» звільнення роботодавця від відповідальності за несвоєчасну оплату праці не звільняє його від обов`язку щодо виплати заробітної плати. Тому посилання апелянта на складний фінансовий стан товариства, його стратегічне значення та обмеження прав громадян в умовах воєнного стану не є підставою для відмови у стягненні належних позивачці при звільненні сум. Наведена апелянтом постанова Великої Палати Верховного Суду у справі № 440/14216/23, за його ж викладом, стосується пріоритетів використання коштів державного бюджету, тобто інших правовідносин, а доказів того, що спірні виплати мали здійснюватися за рахунок коштів державного бюджету, апелянт не надав.

Посилання апелянта на Закон України «Про колективні угоди і договори» від 23 лютого 2023 року № 2937-IX, як він сам визнає в апеляційній скарзі, до спірних правовідносин не застосовується.

Щодо утримання податків і зборів

Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції мав зазначити в резолютивній частині рішення про стягнення присуджених сум з утриманням податків, зборів та обов`язкових платежів, колегія суддів відхиляє з огляду на таке.

Відповідно до підпункту 168.1.1 пункту 168.1 статті 168 Податкового кодексу України податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу. Аналогічний порядок утримання передбачено для військового збору (пункт 16-1 підрозділу 10 розділу XX Податкового кодексу України). Отже, обов`язок утримати податок на доходи фізичних осіб і військовий збір виникає у роботодавця як податкового агента в момент фактичного нарахування та виплати доходу, у тому числі під час виконання судового рішення, і цей обов`язок прямо встановлений законом, а не судовим рішенням.

Верховний Суд у постанові від 07 жовтня 2020 року у справі № 523/14396/19 (провадження № 61-10657св20) зазначив, що податки і збори з присудженої працівникові суми нараховує та утримує під час її виплати роботодавець, який в силу закону є податковим агентом, у зв`язку з чим сума, що фактично виплачується працівникові, зменшується на суму податків і зборів.

Таким чином, суд стягує на користь працівника нараховану суму заробітної плати без вирахування податку на доходи фізичних осіб та військового збору, а їх утримання здійснює відповідач як податковий агент при виконанні судового рішення. Суми 70 370,88 грн та 117 284,80 грн, стягнуті судом першої інстанції, визначені у розмірі трьох і п`яти середньомісячних заробітків позивачки, тобто у нарахованому розмірі до оподаткування, що узгоджується з наведеними нормами. Відсутність у резолютивній частині рішення застереження про утримання податків і зборів не звільняє відповідача від обов`язку податкового агента, не порушує його прав і не є підставою для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції. Посилання апелянта на лист Державної фіскальної служби України від 05 листопада 2015 року № 23714/6/99-99-17-03-03-15 висновків колегії суддів не спростовує, оскільки цей лист також виходить з обов`язку роботодавця виконати функції податкового агента щодо присуджених сум.

Отже, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивачки одноразової матеріальної допомоги у сумі 70 370,88 грн та додаткової матеріальної допомоги за сумлінну працю на залізничному транспорті у сумі 117 284,80 грн.

Щодо строку звернення до суду

Колегія суддів не погоджується з мотивами, з яких суд першої інстанції відхилив доводи відповідача про пропуск строку звернення до суду.

Рішення Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013, на яке послався суд першої інстанції, містить офіційне тлумачення частини другої статті 233 КЗпП України в редакції, яка діяла до 19 липня 2022 року і передбачала, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01 липня 2022 року № 2352-IX, який набрав чинності 19 липня 2022 року, частину другу статті 233 КЗпП України викладено в новій редакції, згідно з якою із заявою про вирішення трудового спору у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, працівник має право звернутися до суду у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116). Згідно зі статтею 234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин цього строку суд може поновити його, якщо з дня отримання письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, минуло не більше одного року.

Рішенням Конституційного Суду України від 11 грудня 2025 року № 1-р/2025 визнано неконституційною частину першу статті 233 КЗпП України в частині встановлення тримісячного строку звернення працівника до суду, однак частина друга цієї статті предметом конституційного контролю не була. Позивачка звільнена 24 січня 2025 року, тобто після набрання чинності новою редакцією частини другої статті 233 КЗпП України, тому до спірних правовідносин підлягає застосуванню саме ця норма.

За змістом частини другої статті 233 КЗпП України у взаємозв`язку з частиною першою статті 116 цього Кодексу початок перебігу тримісячного строку пов`язується не з днем звільнення чи ознайомлення з наказом про звільнення, а з днем одержання працівником письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати.

Верховний Суд у постанові від 16 вересня 2026 року у справі № 373/1381/25 (провадження № 61-1706св26) зазначив, що частина друга статті 233 КЗпП України не розглядалася Конституційним Судом України у рішенні від 11 грудня 2025 року № 1-р/2025, вона є спеціальною та уточнюючою щодо частини першої цієї статті, оскільки містить спеціальне виключення із загального правила обчислення строків звернення до суду щодо конкретного виду трудового спору, і її застосування не залежить від зазначеного рішення Конституційного Суду України. У категорії трудових спорів щодо виплати всіх сум, що належать працівникові при звільненні, обмеження строку звернення до суду у три місяці залишається дійсним, якщо звільненому працівнику роботодавець надав письмове повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні, і цей строк сплив до ухвалення Конституційним Судом України рішення від 11 грудня 2025 року № 1-р/2025. При цьому суд має встановити, чи дійсно працівник отримав від роботодавця під час звільнення чи після того письмове повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні, і коли це відбулося (пункти 88, 89 постанови).

Наказ від 24 січня 2025 року № 16/ОС не є письмовим повідомленням про нараховані та виплачені суми у розумінні статті 116 КЗпП України, оскільки не містить відомостей про суми, нараховані та виплачені позивачці при звільненні. Навпаки, цим наказом відповідач визнав право позивачки на спірні виплати та вказав на їх здійснення в майбутньому. Доказів вручення позивачці в день звільнення письмового повідомлення, в якому було б зазначено спірні суми як нараховані, але не виплачені, відповідач, на якого покладено обов`язок такого повідомлення, суду не надав.

Доводи апелянта про отримання позивачкою розрахункових листків та відсутність у них спірних сум належними та допустимими доказами не підтверджені (стаття 81 ЦПК України).

Вперше суми спірних виплат відповідач письмово зазначив у довідці від 04 лютого 2026 року № 19, а про відмову у їх виплаті повідомив листом від 19 лютого 2026 року № 186. З позовом позивачка звернулася 28 лютого 2026 року, тобто в межах тримісячного строку, встановленого частиною другою статті 233 КЗпП України. За таких обставин строк звернення до суду позивачкою не пропущено, а доводи апелянта про необхідність його обчислення з 25 січня 2025 року та про неможливість поновлення строку за статтею 234 КЗпП України ґрунтуються на помилковому тлумаченні норм права.

Вимога апелянта про застосування позовної давності на підставі статті 267 Цивільного кодексу України також є безпідставною, оскільки до трудових спорів застосовуються спеціальні строки звернення до суду, встановлені статтею 233 КЗпП України, які позивачкою не пропущено.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для відмови в позові з мотивів пропуску строку звернення до суду, однак неправильно застосував норми матеріального права, послався на рішення Конституційного Суду України щодо тлумачення частини другої статті 233 КЗпП України в редакції, яка не підлягала застосуванню, тому рішення суду в цій частині підлягає зміні з викладенням його мотивувальної частини в редакції цієї постанови.

Щодо компенсації втрати частини доходів

Відповідно до статті 1 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини грошових доходів у разі порушення встановлених строків їх виплати. Згідно зі статтею 2 цього Закону компенсації підлягають грошові доходи, одержані громадянами в гривнях на території України, які не мають разового характеру.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07 травня 2026 року у зразковій справі № 280/8933/24 (провадження № 11-216заі25) виснувала, що однією з умов для виплати компенсації відповідно до зазначеного Закону є систематичний, а не разовий характер доходу, тому на доходи, що мають разовий характер, положення цього Закону не поширюються, а виплата такого доходу частинами не змінює його разового характеру.

Одноразова матеріальна допомога при звільненні вперше у зв`язку з виходом на пенсію та додаткова матеріальна допомога за сумлінну працю на залізничному транспорті за своєю природою є одноразовими виплатами, право на які виникає один раз - у разі першого звільнення працівника у зв`язку з виходом на пенсію, і не мають систематичного характеру. Отже, Закон України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» на ці виплати не поширюється.

Суд першої інстанції наведеного не врахував, характеру спірних виплат не оцінив, а тому дійшов помилкового висновку про задоволення позовної вимоги про стягнення компенсації втрати частини доходів у сумі 10 730,44 грн. Доводи апеляційної скарги в цій частині є обґрунтованими.

Водночас доводи апеляційної скарги щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України та сплати судового збору за таку вимогу колегія суддів відхиляє, оскільки такої вимоги позивачка не заявляла, а суд першої інстанції середній заробіток за час затримки розрахунку не стягував.

Щодо судових витрат

Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Згідно з частиною шостою статті 141 ЦПК України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Позивачка відповідно до пункту 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» звільнена від сплати судового збору в усіх судових інстанціях у справах про стягнення заробітної плати.

Відповідно до підпункту 1 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до суду фізичною особою позовної заяви майнового характеру справляється судовий збір у розмірі 1 відсотка ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Станом на 01 січня 2026 року прожитковий мінімум для працездатних осіб становить 3 328 грн (стаття 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік»), отже мінімальна ставка становить 1 331,20 грн, а максимальна - 16 640 грн.

Ціна позову становить 198 386,12 грн, тому судовий збір, що підлягав сплаті за подання позовної заяви, становить 1 983,86 грн (198 386,12 грн х 1 %), як і правильно визначив суд першої інстанції. З урахуванням результату апеляційного перегляду позов задоволено на суму 187 655,68 грн, тому з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 1 876,56 грн (187 655,68 грн х 1 %), а не 1 983,86 грн, як визначив суд першої інстанції.

За подання апеляційної скарги на рішення суду справляється судовий збір у розмірі 150 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви (підпункт 6 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір»), а у разі подання апеляційної скарги в електронній формі застосовується коефіцієнт 0,8 (частина третя статті 4 цього Закону). Отже, за подання апеляційної скарги в електронній формі підлягав сплаті судовий збір у розмірі 2 380,63 грн (1 983,86 грн х 150 % х 0,8).

Апеляційну скаргу задоволено на суму 10 730,44 грн, що становить 5,41 % від оскаржуваної суми 198 386,12 грн, тому судовий збір, пропорційний задоволеній частині апеляційної скарги, становить 128,77 грн (2 380,63 грн х 10 730,44 грн / 198 386,12 грн). Оскільки позивачка звільнена від сплати судового збору в усіх судових інстанціях, ці судові витрати відповідно до частини шостої статті 141 ЦПК України покладаються на державу.

Згідно з частиною десятою статті 141 ЦПК України при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.

З урахуванням того, що з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 1 876,56 грн, а судові витрати відповідача зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 128,77 грн покладаються на державу, колегія суддів вважає за необхідне застосувати положення частини десятої статті 141 ЦПК України та здійснити взаємозарахування зазначених сум, стягнувши з АТ «Укрзалізниця» на користь держави різницю у розмірі 1 747,79 грн (1 876,56 грн - 128,77 грн).

Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до пункту 4 частини першої, частини четвертої статті 376 ЦПК України підставою для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неправильне застосування норм матеріального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.

З урахуванням викладеного апеляційну скаргу слід задовольнити частково, рішення суду першої інстанції в частині стягнення компенсації втрати частини доходів у сумі 10 730,44 грн скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову в позові, а в частині стягнення одноразової та додаткової матеріальної допомоги рішення змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

Керуючись статтями 141, 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» задовольнити частково.

Змінити мотивувальну частину рішення Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 27 липня 2026 року виклавши її в редакції цієї постанови.

Змінити резолютивну частину рішення Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 27 липня 2026 року виклавши її в наступній редакції:

«Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» (ЄДРПОУ 40075815, місцезнаходження: 03150, м. Київ, вул. Єжи Гедройця, буд. 5) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) одноразову грошову допомогу при звільненні на пенсію вперше у сумі 70 370,88 грн та додаткову одноразову грошову допомогу за сумлінну працю на залізничному транспорті при звільненні на пенсію вперше у сумі 117 284,80 грн, а всього 187 655,68 грн.

В іншій частині позову відмовити».

Змінити розподіл судових витрат.

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь держави судовий збір в розмірі 1 747,79 грн.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повна постанова складена судом 09 листопада 2026 року.

Суддя-доповідач: Н.К. Височанська

Судді: М.І. Кулянда

О.О. Одинак