Постанова № 141302896 у справі № 910/16593/25 від 09.11.2026

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 [телефон приховано] inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" листопада 2026 р. Справа№ 910/16593/25

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Скрипки І.М.

суддів: Шаратова Ю.А.

Бестаченко О.Л.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АРКС» на рішення Господарського суду міста Києва від 19.03.2026

у справі №910/16593/25 (суддя Пукас А.Ю.)

за позовом Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АРКС»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Страхова група «Оберіг»

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Моторне (транспортне) страхове бюро України

про стягнення 10 814,32 грн,

ВСТАНОВИВ:

До Господарського суду міста Києва звернулося Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «АРКС» (далі за текстом - ПрАТ «СК «АРКС», Позивач) з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Страхова група «Оберіг» (далі за текстом - ТОВ «СГ «Оберіг», Відповідач) про стягнення 10 814,32 грн страхового відшкодування за полісом №ЕР/215033399.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, яка сталася у зв`язку із неправомірними діями третьої особи під час керування транспортним засобом, цивільно-правова відповідальність якого застрахована Відповідачем, завдано шкоду транспортному засобу, страховиком якого є Позивач. Оскільки дана дорожньо-транспортна пригода визнана страховим випадком, Позивачем здійснено страхову виплату страхувальнику.

Враховуючи вищенаведене, Позивач вважає, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, переходить право вимоги до винної особи в межах виплаченого ним страхового відшкодування, у зв`язку із чим було подано зазначений позов.

У відзиві на позовну заяву Відповідач заперечує щодо задоволення позовних вимог та зазначає, що він не є заподіювачем шкоди, а являється лише спеціальним суб`єктом, який відповідно до полісу обов`язкового страхування взяв на себе обов`язок відшкодувати шкоду завдану виключно власниками (водіями) наземних транспортних засобів. За твердженнями Відповідача, пасажири не відносяться до кола осіб, відповідальність яких застрахована відповідно до Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі за текстом - Закон № 1961-IV) та полісом обов`язкового страхування. З поданих Позивачем документів вбачається, що подія трапилась під час зупинки транспортного засобу «Chevrolet» та відкриття дверей автомобіля його пасажиром. Відтак, така подія не являється ДТП, що виключає правомочність будь-яких вимог до Відповідача. В ході розслідування події, що має ознаки страхового випадку, Відповідачем з`ясовано, що пошкодження транспортного засобу «Skoda» завдано внаслідок дій пасажира транспортного засобу «Chevrolet».

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви її прийняття

Рішенням Господарського суду міста Києва від 19.03.2026 у справі №910/16593/25 у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позову, місцевий господарський суд виходив з того, що відповідачем (ТОВ «Страхова група «Оберіг») обґрунтовано відмовлено у визнанні події страховим випадком за полісом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, оскільки пошкодження транспортного засобу позивача завдано пасажиром автомобіля «Chevrolet» під час його зупинки шляхом відкриття дверей, а не внаслідок руху забезпеченого транспортного засобу, що виключає кваліфікацію події як дорожньо-транспортної пригоди в розумінні Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» та унеможливлює настання страхового відшкодування з боку відповідача, а отже свідчить про відсутність підстав для задоволення позову в порядку суброгації.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, позивач 07.04.2026 (документ сформований в системі «Електронний суд» 07.04.2026) звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Апелянт посилається на те, що при прийнятті рішення Судом першої інстанції не з`ясовано обставин, що мають значення для справи, наявні невідповідність висновків, викладених у рішенні, встановленим обставинам справи, допущені логічні помилки, внаслідок чого судом було відмовлено у задоволенні позову у повному обсязі.

Доводи апеляційної скарги зводяться до наступного.

З матеріалів справи вбачається, що до Позивача відповідно до статті 27 Закону України «Про страхування» та статті 993 Цивільного кодексу України перейшло право вимоги в межах здійснених фактичних затрат та ліміту відповідальності до Відповідача, як особи, якою застраховано цивільно-правову відповідальність водія транспортного засобу «Chevrolet» державний номерний знак НОМЕР_1 за полісом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності ЕР/215033399.

Страхувальник повідомив позивача про ДТП та 31.05.2024 звернувся до позивача з заявою про подію та на виплату за договором добровільного страхування наземного транспортного засобу, в розділі «Детальний опис події» якої зазначив: «Їхав по вулиці перед мною ТЗ Шевроле НОМЕР_1 пригальмував та відчинив двері, внаслідок чого пошкодив праве переднє крило».

Сам факт складання обома учасниками ДТП повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду (Європротоколу), вказує на наявність у водіїв транспортних засобів згоди щодо обставин її скоєння. Як встановлено судом першої інстанції, ДТП, яке сталось 30.05.2024 року за взаємним погодженням водіїв було оформлено електронним європротоколом.

Дослідивши схему та обставини ДТП в системному зв`язку, апелянт вважає, що страхова подія сталась саме під час руху, як зазначено у заяві про подію та на виплату -«пригальмував та відчинив двері».

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 07.04.2026 апеляційну скаргу передано на розгляд судді Скрипці І.М., сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Скрипка І.М., судді Шаратов Ю.А., Бестаченко О.Л.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 08.04.2026 витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/16593/25.

Відкладено розгляд питання про відкриття чи відмову у відкритті апеляційного провадження, повернення без розгляду апеляційної скарги або залишення апеляційної скарги без руху за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АРКС» на рішення Господарського суду міста Києва від 19.03.2026 до надходження до Північного апеляційного господарського суду матеріалів справи №910/16593/25.

20.04.2026 матеріали справи №910/16593/25 надійшли до Північного апеляційного господарського суду та були передані головуючому судді у справі.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 24.04.2026 залишено апеляційну скаргу без руху з підстав неподання доказів, які підтверджують сплату судового збору у встановленому порядку і розмірі та доказів надіслання копії апеляційної скарги разом з додатками третій особі - Моторно (транспортному) страховому бюро України в підсистемі «Електронний суд» ЄСІТС.

27.04.2026 (документ сформований в системі «Електронний суд» 25.02.2026) через підсистему «Електронний суд» представником апелянта подано заяву про усунення недоліків, до якої долучено платіжну інструкцію №1208389 від 21.04.2026 про сплату судового збору за подання апеляційної скарги в сумі 3663,60 грн. та квитанцію №6844275 від 25.04.2026 про доставку документів до зареєстрованого Електронного кабінету Моторно (транспортному) страховому бюро України.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 28.04.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АРКС» на рішення Господарського суду міста Києва від 19.03.2026 у справі №910/16593/25. Розгляд справи ухвалено здійснювати в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу

02.05.2026 через підсистему "Електронний суд" від представника відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому відповідач просить апеляційну скаргу позивача залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Відповідач вважає, що наразі відсутні дійсно законні та обгрунтовані підстави для скасування вказаного рішення.

Посилається на те, що застосування спеціального Закону № 1961-IV до подій, де шкоду завдано пасажиром, суперечить самій суті цього виду страхування. Страховик за полісом ОСЦПВ не бере на себе ризик відповідальності за дії необмеженого кола осіб (пасажирів, пішоходів, третіх осіб), які можуть взаємодіяти з автомобілем. Межа відповідальності страховика закінчується там, де припиняється експлуатація транспортного засобу як інструменту руху, керованого застрахованою особою. Суд першої інстанції вірно вказав, що деліктні відносини між потерпілою особою та пасажиром мають вирішуватися за загальними правилами відшкодування шкоди, що виключає Відповідача з кола зобов`язаних осіб.

Зазначає, що будь-які дії пасажира, що призвели до пошкодження іншого майна, є його особистими діями як фізичної особи, а не діями володільця джерела підвищеної небезпеки.

Стверджує, що посилання Скаржника про те, що водій несе відповідальність за дії пасажирів, є юридично неспроможним у межах спору про страхову виплату. Хоча ПДР покладають на водія обов`язок контролювати посадку/висадку, це стосується адміністративної відповідальності за безпеку перевезення. Цивільна відповідальність за шкоду, завдану безпосередньою дією пасажира (відкриттям дверей), виникає у самого пасажира на підставі ст. 1166 ЦК України. Страховик ОСЦПВ не відповідає за шкоду, заподіяну особою, яка не є застрахованою за договором, що підтверджується численними судовими прецедентами та позиціями МТСБУ.

При цьому, зазначає, що Європротокол (Повідомлення про ДТП) є спрощеним способом фіксації обставин пригоди, що дає змогу уникнути виклику поліції. Проте, згідно з п. 33.2 ст. 33 Закону № 1961-IV, складання Європротоколу можливе лише за умови, що подія є саме Дорожньо-транспортною пригодою за участю застрахованих осіб. Якщо водії помилково класифікували подію як ДТП, хоча шкоду завдав пасажир, такий документ не створює правових наслідків для страховика у вигляді обов`язку виплати.

На думку відповідача, складання Європротоколу у даному випадку було передчасним та помилковим з боку водіїв, оскільки вони не врахували, що цивільна відповідальність пасажира не покривається договором ОСЦПВ. Будь-які домовленості водіїв не можуть покладати обов`язки на страховика, які не передбачені законом.

Вказує, якщо припустити (суто гіпотетично), що подія могла б бути визнана страховим випадком, ТДВ «СГ «Оберіг» зазначає на грубому порушенні Позивачем порядку визначення розміру шкоди, оскільки позивач пред`явив вимогу на повну вартість нових запчастин без будь-яких розрахунків зносу.

28.05.2026 третьою особою у справі - МТСБУ подано відзив на апеляційну скаргу, в якому оскаржуване рішення просить залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення.

Вказує, що відповідно до законодавства з обов`язкового страхування пасажир не є суб`єктом, відповідальність якого застрахована та не є власником чи володільцем наземного транспортного засобу, а дана подія не носить ознак страхового випадку в силу положень п.1.12 цього Закону (1961-1У).

У відповіді на відзив на апеляційну скаргу відповідача, представник позивача зазначає наступне.

До учасників дорожнього руху належать водії та пасажири транспортних засобів, пішоходи, особи, які рухаються в кріслах колісних, велосипедисти, погоничі тварин.

Пунктом 5.1 Правил дорожнього руху України визначено, що посадку (висадку) дозволяється здійснювати пасажирам після зупинки транспортного засобу лише з посадкового майданчика, а в разі відсутності такого майданчика - з тротуару чи узбіччя, а якщо це неможливо, то з крайньої смуги проїзної частини (але не з боку суміжної смуги для руху), за умови, що це буде безпечно та не створить перешкод іншим учасникам руху.

При цьому підпунктом г) пункту 5.2 Правил дорожнього руху України закріплено, що пасажири, користуючись транспортним засобом, повинні не створювати своїми діями загрози безпеці дорожнього руху, а згідно пункту б) пункту 5.3 вказаних правил відчиняти двері транспортного засобу, не переконавшись, що він зупинився біля тротуару, посадкового майданчика, краю проїзної частини чи на узбіччі.

Правила дорожного руху України (ПДР) встановлюють, що висадка пасажирів є частиною експлуатації транспортного засобу, а контроль над цим процесом покладається на водія.

Розділ 1, пункт 1.10 ПДР України дає визначення: "Зупинка - припинення руху транспортного засобу на час до 5 хвилин або більше, якщо це необхідно для посадки (висадки) пасажирів чи завантаження (розвантаження) вантажу..." Це означає, що висадка пасажирів визнана окремим режимом експлуатації транспортного засобу, а не припиненням його експлуатації, тому наявні підстави для задоволення позову.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції у даній справі та перевірені судом апеляційної інстанції

Судом встановлено, що 29.07.2023 між Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «АРКС» та ОСОБА_1 укладений договір добровільного страхування наземного транспортного засобу № 191771Га3к3, предметом якого є страхування транспортного засобу «Skoda Karoq» державний номер НОМЕР_2 .

Позивач зазначає, що 30.05.2024 відбулась дорожньо-транспортна пригода за участю транспортного засобу «Skoda Karoq» державний номер НОМЕР_2 та транспортного засобу «Chevrolet», державний номер НОМЕР_3 , під керуванням ОСОБА_2 .

Відповідно до повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду (європротокол) від 30.05.2024 ОСОБА_2 визнав свою вину у настанні дорожньо-транспортної пригоди.

ОСОБА_1 звернувся до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АРКС» із заявою про настання страхового випадку та виплату страхового відшкодування й надав усі необхідні документи.

06.06.2024 Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «АРКС» на підставі страхового акта № ARX4148589 здійснило виплату страхового відшкодування в розмірі 10 814, 32 грн, що підтверджується платіжним дорученням № 1062578 від 06.06.2024.

Цивільна відповідальність власника транспортного засобу «Chevrolet», державний номер НОМЕР_3 , станом на 30.05.2024 застрахована ТОВ «Страхова група «Оберіг» згідно з полісом серії ЕР № 215033399.

З огляду на викладене, Позивач вважає, що у межах фактичних витрат і суми страхового відшкодування, виплаченого потерпілій особі, до нього перейшло право зворотної вимоги до Відповідача.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що листом № 2808-10 від 28.08.2024 Відповідач відмовив у виплаті страхового відшкодування, беручи до уваги відсутність доказів настання цивільно-правової відповідальності водія транспортного засобу «Chevrolet».

Відповідач не вбачає правових підстав для кваліфікації вказаної події страховим випадком в розумінні Закону №1961-IV.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Згідно зі ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

При цьому колегія суддів зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін (рішення Суду у справі Трофимчук проти України no.4241/03 від 28.10.2010).

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженого рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла наступних висновків.

Розглядаючи спір по суті, місцевий господарський суд встановив, що подія відбулась під час зупинки транспортного засобу «Chevrolet», державний номер НОМЕР_3 , та відкриття дверей автомобіля його пасажиром, визнав подію такою, що не може вважатись дорожньо-транспортною пригодою в розумінні Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», оскільки відсутній елемент руху забезпеченого транспортного засобу.

Виснував, що шкода була завдана застрахованому Позивачем автомобілю не під час руху забезпеченого відповідачем транспортного засобу і не внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу, тобто не під час ДТП, деліктні правовідносини сторін щодо відшкодування завданої шкоди внаслідок такої події не є предметом регулювання Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», а тому вказана подія не є страховим випадком, що виключає відповідальність Відповідача.

Колегія суддів не погоджується з такими висновками місцевого господарського суду виходячи з наступного.

Статтею 27 Закону України "Про страхування" та статтею 993 Цивільного кодексу України визначено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Частинами 1 та 2 статті 1187 Цивільного кодексу України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до пунктів 1 та 3 частини 1 статті 1188 Цивільного кодексу України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою, а за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.

Таким чином, за змістом вказаних норм, у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципі вини.

Відповідно до пункту 22.1 статті 22 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи. У разі настання події, яка є підставою для проведення регламентної виплати, МТСБУ у межах страхових сум, що були чинними на день настання такої події, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Статтею 29 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено, що у зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.

В силу приписів статті 22, 29 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у спорах, пов`язаних з відшкодуванням шкоди за договорами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів норми Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" є спеціальними.

Тобто, відповідач, як страховик винної у ДТП особи, зобов`язаний відшкодувати завдані останньою збитки третій особі (у даному випадку - позивачу) в обсязі, визначеному Законом України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" та відповідно до договору страхування, укладеному з особою, що застрахувала свою цивільно-правову відповідальність.

Статтею 14 Закону України «Про дорожній рух» визначено, що учасниками дорожнього руху є особи, які використовують автомобільні дороги, вулиці, залізничні переїзди або інші місця, призначені для пересування людей та перевезення вантажів за допомогою транспортних засобів.

Відповідно до ст. 6 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого.

До учасників дорожнього руху належать водії та пасажири транспортних засобів, пішоходи, особи, які рухаються в кріслах колісних, велосипедисти, погоничі тварин.

Пунктом 5.1 Правил дорожнього руху України визначено, що посадку (висадку) дозволяється здійснювати пасажирам після зупинки транспортного засобу лише з посадкового майданчика, а в разі відсутності такого майданчика - з тротуару чи узбіччя, а якщо це неможливо, то з крайньої смуги проїзної частини (але не з боку суміжної смуги для руху), за умови, що це буде безпечно та не створить перешкод іншим учасникам руху.

При цьому підпунктом г) пункту 5.2 Правил дорожнього руху України закріплено, що пасажири, користуючись транспортним засобом, повинні не створювати своїми діями загрози безпеці дорожнього руху, а згідно пункту б) пункту 5.3 вказаних правил відчиняти двері транспортного засобу, не переконавшись, що він зупинився біля тротуару, посадкового майданчика, краю проїзної частини чи на узбіччі.

Правила дорожного руху України (ПДР) чітко визначають, що висадка пасажирів є частиною експлуатації транспортного засобу, а контроль над цим процесом покладається на водія.

Розділ 1, пункт 1.10 ПДР України дає визначення: "Зупинка - припинення руху транспортного засобу на час до 5 хвилин або більше, якщо це необхідно для посадки (висадки) пасажирів чи завантаження (розвантаження) вантажу..." Це означає, що висадка пасажирів визнана окремим режимом експлуатації транспортного засобу, а не припиненням його експлуатації.

З матеріалів справи вбачається не заперечення відповідачем винних дій пасажира «Chevrolet» державний номерний знак « НОМЕР_1 » під час користування вказаним авто, що в результаті призвели до заподіяння шкоди страхувальнику Позивача.

Відповідач стверджує, що подія не є ДТП через відсутність динамічного руху.

Проте, стадія зупинки автомобіля та висадки пасажирів є невід`ємною частиною процесу експлуатації ТЗ як джерела підвищеної небезпеки.

Згідно з п. 15.13 ПДР, водій зобов`язаний контролювати безпеку відчинення дверей. Водій «Chevrolet» ОСОБА_2 визнав свою вину у порушенні ПДР, що зафіксовано у Європротоколі. Таким чином, шкода завдана саме внаслідок неналежної експлуатації застрахованого ТЗ водієм, що є страховим випадком у розумінні ст. 6 Закону № 1961-IV.

Відповідач стверджує, що межа відповідальності страховика закінчується там, де припиняється експлуатація транспортного засобу як інструменту руху, керованого застрахованою особою.

Проте, така позиція є помилковою з огляду на те, що Правила дорожнього руху визнають висадку пасажирів окремим режимом експлуатації, а не припиненням експлуатації (п. 1.10 ПДР); водій продовжує мати обов`язки при зупинці та висадці пасажирів (п. 15.13 та п. 21.9 ПДР), що означає, що він продовжує керувати ризиком експлуатації.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду в постанові від 05.12.2022 по справі № 214/7462/20 визнав припаркований автомобіль джерелом підвищеної небезпеки в розумінні ч.1 ст.1187 ЦК України, підтвердивши, що він є джерелом підвищеної небезпеки не через його можливість рухатись, а через його конструктивні особливості, що зумовлює наявність у власника або особи, яка володіє відповідним транспортним засобом на іншому правовому титулі, обов`язків, що опосередковують необхідність недопущення завдання шкоди іншим особам, (зокрема, необхідність дотримання низки технічних вимог, порушення яких може мати наслідком ймовірне неконтрольоване завдання шкоди).

Враховуючи положення статті 1187 ЦК України та те, що шкода страхувальнику Позивача заподіяна внаслідок користування (експлуатації) застрахованим Відповідачем транспортним засобом, який є джерелом підвищеної небезпеки, в силу частини 2 вказаної статті така шкода покладається на особу, яка на відповідній правовій підставі володіє транспортним засобом, тобто на водія, який перебував за кермом «Chevrolet» державний номерний знак « НОМЕР_1 » на час ДТП.

Доказів того, що водій не мав правових підстав на керування «Chevrolet» державний номерний знак « НОМЕР_1 » станом на момент настання ДТП матеріали справи не містять.

Відповідно, Закон України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" № 1961-IV визначає страховий випадок через поняття "дорожно-транспортної пригоди" та "експлуатації" забезпеченого транспортного засобу, але не визначає його через статус особи, яка завдала шкоди.

Стаття 6 Закону № 1961-IV встановлює: страховим випадком є подія, внаслідок якої заподіяна шкода майну третьої особи під час ДТП, яка сталася за участю забезпеченого транспортного засобу і внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована.

Закон встановлює два критерії страхового випадку: чи була ДТП за участю забезпеченого транспортного засобу та чи настала цивільно-правова відповідальність.

З огляду на викладене, помилковими є посилання відповідача на те, що пасажири не відносяться до кола осіб, відповідальність яких застрахована відповідно до Полісу та Закону, оскільки за обставинами даної справи ДТП сталася (Chevrolet зіткнувся зі Skoda), та вона відбулася з участю забезпеченого ТЗ.

Колегія суддів зазначає, що для відповідальності за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, достатньо трьох умов: (1) протиправність поведінки; (2) наявність шкоди; (3) причинний зв`язок. Вина заподіювача шкоди не вимагається.

У даній справі наявні всі три умови:

1. Протиправність: недостатній контроль водія «Chevrolet» при висадці пассажира (п. 15.13, п. 21.9 ПДР)

2. Наявність шкоди: пошкодження «Skoda Karoq» у сумі 10 814,32 грн.

3. Причинний зв`язок: двері «Chevrolet» безпосередньо зіткнулися з «Skoda» при висадці пасажира.

Сам факт складання обома учасниками ДТП повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду (Європротоколу), вказує на наявність у водіїв транспортних засобів згоди щодо обставин її скоєння. Як встановлено судом першої інстанції, ДТП, яке сталось 30.05.2024 року за взаємним погодженням водіїв було оформлено електронним європротоколом.

Дослідивши схему та обставини ДТП в системному зв`язку, колегія суддів вважає, що страхова подія сталась саме під час руху, як зазначено у заяві про подію та на виплату -«пригальмував та відчинив двері».

З огляду на викладене, місцевий господарський суд дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для задоволення позову, вважаючи що пошкодження транспортного засобу застрахованого позивачем завдано пасажиром автомобіля «Chevrolet» під час його зупинки шляхом відкриття дверей, а не внаслідок експлуатації водієм забезпеченого транспортного засобу.

Щодо розміру завданої шкоди колегія суддів зазначає наступне.

Згідно ст. 993 ЦК України та ст. 27 Закону України «Про страхування» до Страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Статтею 9 Закону України «Про страхування» визначено, що страховою виплатою є грошова сума, яка виплачується страховиком відповідно до умов договору страхування при настанні страхового випадку. При цьому, розмір страхової суми та (або) розміри страхових виплат визначаються за домовленістю між страховиком та страхувальником під час укладання договору страхування або внесення змін до договору страхування, або у випадках, передбачених чиним законодавством.

Вказаною статтею також визначено, що страхове відшкодування - страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку. Страхове відшкодування не може перевищувати розміру прямого збитку, якого зазнав страхувальник.

У відповідності до частини 1 статті 25 Закону України «Про страхування» здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком.

Також ст. 22 ЦК України встановлено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Частиною 2 ст. 1192 ЦК України передбачено, що розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

На підставі ч. 2 ст. 1187 Цивільного кодексу України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до частини першої статті 29 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством.

Наведене обмеження щодо відшкодування витрат, пов`язаних з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, встановлено для страховиків цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

Втім, чинне законодавство не містить відповідних положень щодо необхідності урахування фізичного зносу пошкодженого транспортного засобу у правовідносинах, що виникли між страхувальником та страховиком відповідно до договорів добровільного страхування майна.

У такому випадку розрахунок суми страхового відшкодування здійснюється згідно із умовами договору, вимогам спеціального законодавства і відповідачем не доведено, а судами не встановлено, що розрахунок такої суми здійснений із порушенням умов договору або правил спеціального законодавства.

Додатково колегією суддів враховано, що відповідно до пункту 7. 38 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої спільним наказом Міністерства юстиції України, Фонду державного майна України від 24 листопада 2003 року № 142/5/2092, значення коефіцієнту фізичного зносу приймається таким, що дорівнює нулю, для нових складників та складників транспортного засобу, строк експлуатації яких не перевищує: 5 років - для легкових транспортних засобів виробництва країн СНД; 7 років - для інших легкових транспортних засобів.

У справі, що переглядається, належний потерпілій особі транспортний засіб «Skoda Karoq» державний номер НОМЕР_2 , відповідно до матеріалів справи 2020 року випуску (а.с.10), ДТП трапилась 30.05.2024 року, з огляду на що правильним є вирішення спору на підставі рахунку, яким визначено реальний збиток, нанесений страхувальником відповідача, і таке визначення розміру страхового відшкодування не суперечить договору страхування, з урахуванням наявних у справі доказів про оплату рахунку та доведення розміру заподіяних збитків.

Отже, Законами України «Про страхування» та «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» не передбачено зобов`язання страховика за договором добровільного страхування визначати розмір страхового відшкодування тільки в розмірі суми, встановленої звітом про оцінку транспортного засобу, оскільки цей звіт є попереднім оціночним документом, що визначає можливу, але не остаточну суму, необхідну для відновлення транспортного засобу.

Як вбачається з матеріалів справи, розмір страхового відшкодування (встановлений на підставі страхового акту ARX4148589 від 05.06.2024 та виплачений згідно платіжного доручення №1062578 від 06.06.2024 в розмірі 10 814, 32 грн) є цілком обґрунтованим, всі розрахунки вартості нанесеної шкоди визначені на підставі Договору та законодавства України, що підтверджує наданий звіт, а наявні у справі заперечення відповідача щодо розміру заподіяної шкоди не містять контррозрахунку та належних обґрунтувань незгоди з визначеною сумою шкоди, заявленої до стягнення.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 02.06.2021 у справі №755/518/19.

Враховуючи вище викладене, колегія суддів вважає, що у апеляційній скарзі наведено достатньо переконливих доводів, на підставі яких колегія суддів може дійти висновку про помилковість висновків суду першої інстанції.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Доводи позивача, викладені в апеляційній скарзі, знайшли своє підтвердження під час розгляду справи судом апеляційної інстанції.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до п.58 рішення ЄСПЛ Справа «Серявін та інші проти України» (заява №4909/04) від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994, серія А, №303-А, п.29).

З огляду на встановлені обставини справи в їх сукупності, оскаржуване рішення підлягає скасуванню з прийняття нового про задоволення позову та стягнення з відповідача на користь позивача 10 814, 32 грн заподіяної шкоди в межах ліміту відповідальності, передбаченого полісом ЕР №215033399.

Розподіл судових витрат

Враховуючи задоволення позову та апеляційної скарги позивача, у відповідності до ст.129 ГПК України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір за подання позовної заяви та апеляційної скарги.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 271, 277, 280, ст.ст. 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1.Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АРКС» на рішення Господарського суду міста Києва від 19.03.2026 у справі №910/16593/25 задовольнити.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 19.03.2026 у справі №910/16593/25 скасувати.

3. Прийняти нове рішення про задоволення позову.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Страхова група «Оберіг» (03040, м. Київ, вул. Васильківська, 14, код ЄДРПОУ 39433769) на користь Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АРКС» (04070, м. Київ, вул. Іллінська, 8, код ЄДРПОУ 20474912) 10 814, 32 грн та 2 422,00 грн судового збору за подання позовної заяви.

5. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Страхова група «Оберіг» (03040, м. Київ, вул. Васильківська, 14, код ЄДРПОУ 39433769) на користь Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АРКС» (04070, м. Київ, вул. Іллінська, 8, код ЄДРПОУ 20474912) 3633, 60 грн судового збору за подання апеляційної скарги.

6.Доручити Господарському суду міста Києва видати накази.

7. Матеріали справи №910/16593/25 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строки, передбачені Господарським процесуальним кодексом України.

Головуючий суддя І.М. Скрипка

Судді Ю.А. Шаратов

О.Л. Бестаченко