ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
09.11.2026 року м. Дніпро Справа № 904/4620/26
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Кощеєва І.М. (доповідач),
суддів: Чередка А.Є., Мороза В.Ф.
розглянувши в порядку письмового провадження
без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу
Приватного акціонерного товариства "Північний гірничо-збагачувальний комбінат"
на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 05.10.2026р.
(суддя Ярошенко В.І., м. Дніпро)
у справі
за позовом Акціонерного товариства "Українська залізниця", м. Київ в особі регіональної філії "Придніпровська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця", м. Дніпро
до Приватного акціонерного товариства "Північний гірничо-збагачувальний комбінат", м. Кривий Ріг
про стягнення 46 846,25 грн.
ВСТАНОВИВ:
1. Короткий зміст позовних вимог
Акціонерне товариство «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Придніпровська залізниця» звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Приватного акціонерного товариства «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» , про стягнення 12 350,84 грн трьох процентів річних та 34 495,41 грн інфляційних втрат, нарахованих на суму простроченого грошового зобов`язання відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що рішенням Господарського суду Дніпропетровської області у справі № 904/6812/25, залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 28.04.2026р., з відповідача стягнуто на користь позивача плату за користування вагонами в сумі 508 184,52 грн. та збір за зберігання вантажу в сумі 16 882,20 грн., а всього 525 066,72 грн., з ПДВ. Після набрання судовим рішенням законної сили відповідач сплатив заборгованість платіжною інструкцією № [номер приховано] від 19.05.2026р.. У зв`язку з простроченням виконання грошового зобов`язання позивач на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України нарахував 3% річних та інфляційні втрати. Позивач зазначав, що ненадання відповідачем згоди на списання коштів унеможливило отримання залізницею платежів у строк, визначений договором, а саме не пізніше двох робочих днів від дня надання послуг, тому прострочення починається після двох робочих днів від дня складення накопичувальних карток та відомостей плати за користування вагонами.
2. Короткий зміст оскаржуваного судового рішення у справі
Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 05.10.2026 у справі № 904/4620/26 позовні вимоги задоволено повністю. Стягнуто з ПрАТ «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» на користь АТ «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Придніпровська залізниця» 12 350,84 грн. трьох процентів річних та 34 495,41 грн. інфляційних втрат.
3. Короткий зміст вимог апеляційної скарги
Не погодившись із рішенням місцевого господарського суду, ПрАТ «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» звернулося до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 05.10.2026 у справі № 904/4620/26 та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.
4. Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
Апеляційна скарга обґрунтована наступним:
Скаржник вважає оскаржуване рішення незаконним та необґрунтованим, оскільки воно ухвалене з порушенням норм матеріального права, без повно і всебічно з`ясованих обставин, на які посилався Відповідач, як на підставу своїх заперечень, а висновки суду першої інстанції суперечать приписам законодавства, зокрема вимогам ст. 236 ГПК України.
Посилаючись на ч. 2 ст. 625 ЦК України та правові висновки Великої Палати Верховного Суду у постановах від 19.06.2019р. у справі № 703/2718/16 і від 19.06.2019р. у справі № 646/14523/15, а також Верховного Суду у постанові від 21.05.2024р. у справі № 922/856/23, скаржник зазначає, що нарахування інфляційних втрат та 3% річних входить до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальним видом цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, а приписи ст. 625 ЦК України поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону.
На думку апелянта, стягувані Залізницею з ПРАТ «ПІВНГЗК» 3% річних та інфляційні втрати у даній справі є особливою мірою відповідальності Відповідача (спеціальним видом цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання зі сплати плати за користування вагонами, що була нарахована в зв`язку з неналежним виконанням вантажоодержувачем обов`язків, що виникли у зв`язку з перевезенням вантажів.
Скаржник вказує, що відносини з перевезення вантажів залізницею регулюються Законом України «Про залізничний транспорт», Статутом залізниць України та іншими нормативними актами. Відповідно до ст. ст. 908, 920 ЦК України відповідальність сторін щодо перевезень встановлюється договором, якщо інше не встановлено ЦК України, іншими законами, транспортними кодексами (статутами). Згідно зі ст. ст. 2, 105 Статуту залізниць України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.1998 № 457, залізниці, вантажовідправники, вантажоодержувачі та інші особи несуть матеріальну відповідальність за перевезення у межах і розмірах, передбачених цим Статутом та окремими договорами.
Апелянт посилається на п. 2.14 Роз`яснень Президії Вищого господарського суду України від 29.05.2002 № 04-5/601 «Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з перевезення вантажів залізницею», згідно з яким сторони несуть обмежену матеріальну відповідальність за перевезення, а понад встановлені граничні межі відповідальності перевізника за договором перевезення з залізниці не підлягають стягненню інфляційні втрати, річні відсотки та інші збитки. Також скаржник посилається на постанову Верховного Суду від 30.08.2019р. у справі № 910/15119/18, у якій зазначено про обмежену відповідальність учасників перевезення та про те, що відповідно до ч. 5 ст. 114 Статуту залізниць України витрати і збитки, не передбачені договором перевезення і цим Статутом, не підлягають відшкодуванню.
Виходячи з принципу рівності суб`єктів господарювання (ст. ст. 13, 129 Конституції України, ст. ст. 2, 7 ГПК України), скаржник вважає, що положення абзацу другого п. 2.14 зазначених Роз`яснень слід застосовувати не тільки до залізниці, а й до вантажовідправників, вантажоодержувачів, транспортних, експедиторських і посередницьких організацій, а отже понад встановлені граничні межі відповідальності вантажоодержувача за договором перевезення з вантажоодержувача не підлягають стягненню інфляційні втрати, річні відсотки та інші збитки. Інше, на думку апелянта, було б дискримінаційним та ставило б у привілейоване становище залізницю, оскільки немає жодного розумного пояснення, чому з Вантажоодержувача мають бути стягнуті інфляційні втрати та річні відсотки, тоді як з Залізниці … не підлягають стягненню.
Отже, як стверджує скаржник, стягнення з нього, як з вантажоодержувача, інфляційних втрат та 3% річних, у зв`язку з несвоєчасною сплатою плати за користування вагонами суперечить ч. 2 ст. 908, ст. 920 ЦК України, ст. 105 Статуту залізниць України, позовні вимоги є необґрунтованими, а суд першої інстанції в порушення приписів ГПК України не взяв до уваги наведені доводи відповідача.
5. Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
Акціонерне товариство "Українська залізниця" подало відзив на апеляційну скаргу, згідно якого заперечує проти апеляційної скарги ПрАТ «ПівнГЗК», вважає її необґрунтованою та просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, посилаючись на наступне.
Позивач вважає, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, законним та справедливим, винесене з додержанням норм матеріального та процесуального права, ухвалене на підставі повного і всебічного дослідження матеріалів справи та відповідає вимогам ст. 236 ГПК України.
Посилаючись на ст. ст. 11, 530, 599, 612, 626, 908 ЦК України, ч. 5 ст. 307, ст. ст. 174, 193, 202 ГК України, позивач наголошує, що зобов`язання мають виконуватися належним чином і в установлений строк, а боржник вважається таким, що прострочив, якщо не виконав зобов`язання у строк, встановлений договором або законом.
На думку позивача, припис ч. 2 ст. 625 ЦК України застосовується за наявності порушення боржником будь-якого грошового зобов`язання, тобто такого, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати, а тому обов`язок зі сплати 3% річних та інфляційних втрат виникає безпосередньо з Цивільного кодексу України.
Позивач посилається на п. 5.1 Роз`яснень Президії Вищого господарського суду України від 29.09.2008р. № 04-5/225 «Про внесення змін та доповнень до роз`яснення президії Вищого господарського суду України від 29.05.2002р. N 04-5/601», відповідно до якого у разі підписання платником відомостей плати за користування вагонами, накопичувальних карток із запереченнями залізниця не має права списувати спірні суми з попередньої оплати, а стягнення вирішується в претензійно-позовному порядку. Отже, отримання залізницею коштів поставлене в залежність від підписання відповідачем накопичувальних карток та відомостей плати без заперечень, оплата має бути здійснена негайно в день їх оформлення, а прострочення платежів починається після двох робочих днів від дня складення накопичувальних карток та відомостей плати за користування вагонами. Позивач посилається на постанови Центрального апеляційного господарського суду від 16.12.2024р. у справі № 904/2745/24, від 11.03.2025р. у справі № 904/2453/24, від 25.03.2025р. у справі № 904/2746/24, від 29.04.2025р. у справі № 904/2452/24, від 21.05.2025р. у справі № 904/2917/24, від 16.09.2025р. у справі № 904/1367/25, від 26.05.2026р. у справі № 904/4403/25.
Позивач зазначає, що факт порушення відповідачем зобов`язання встановлено рішенням Господарського суду Дніпропетровської області у справі № 904/6812/25, яке має преюдиційне значення відповідно до ч. 4 ст. 75 ГПК України, а оскільки рішення суду не породжує зобов`язання грошового характеру, захист порушеного права позивача жодним чином не залежить від дати винесення рішення суду та набрання ним законної сили.
Невиконання боржником грошового зобов`язання, на думку позивача, є триваючим правопорушенням, тому право на позов на підставі ст. 625 ЦК України виникає з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення, що узгоджується з постановами Великої Палати Верховного Суду від 08.11.2019 у справі № 127/15672/16-ц та від 24.04.2024 у справі № 657/1024/16-ц. Тому вимоги про стягнення 3% річних та інфляційних втрат заявлені правомірно. Позивач також посилається на ст. 74 ГПК України щодо обов`язку кожної сторони довести обставини, на які вона посилається.
6. Рух справи в суді апеляційної інстанції
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.10.2026р. для розгляду справи визначена колегія суддів у складі: головуючого судді - Кощеєв І.М. (доповідач), судді - Чередко А.Є.,Мороз В.Ф..
Згідно з ч. 1 ст. 247 ГПК України у порядку спрощеного провадження розглядаються малозначні справи.
Ч. 13 ст. 8 ГПК України визначено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Відповідно до п. 1 ч. 5 ст. 12 ГПК України, для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Ч. 1 ст. 270 ГПК України встановлено, що в суді апеляційної інстанції справи переглядаються в порядку спрощеного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.
Ч. 10 ст. 270 ГПК України встановлено, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
При розгляді цієї справи колегія суддів враховує, що предметом позову у цій справі є вимоги про стягнення суми, меншої ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, тобто вказана справа відноситься до малозначних справ в розумінні ГПК України, і розглядає справу без повідомлення учасників справи.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 29.10.2026 р. відкрито апеляційне провадження у справі за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства "Північний гірничо-збагачувальний комбінат" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 05.10.2026р., для розгляду у порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи. Витребувано у Господарського суду Дніпропетровської області матеріали справи/копії матеріалів справи №904/4620/26.
03.11.2026р. матеріали справи №904/4620/26 надійшли до Центрального апеляційного господарського суду.
7. Встановлені судом обставини справи
Відповідно до повідомлення про укладення договору про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом № 45-00191023/2020-0001 від 01.07.2020р. АТ "Укрзалізниця" засвідчило прийняття від ПАТ "Північний гірничо-збагачувальний комбінат" Заяви про прийняття в цілому пропозиції (акцепту) укладення договору про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом та повідомило останньому про присвоєні йому коди: 1. відправника/одержувача 5344; 2. платника 2558000 та відкрито особовий рахунок з ідентичним номером.
Повідомлення підписано електронним підписом начальника відділу договорів та тарифів служби комерційної роботи та маркетингу РФ "Придніпровська залізниця" Дубовик Тетяною Вікторівною 01.07.2020р. о 09:33.
Таким чином, 01.07.2020р. між АТ "Українська залізниця" та ПАТ "Північний гірничо-збагачувальний комбінат" було укладено договір про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом, що знаходиться у публічному доступі.
Предметом договору є організація та здійснення перевезення вантажів, надання вантажного вагону для перевезення, інших послуг, пов`язаних з організацією перевезення вантажів у внутрішньому та міжнародному сполученнях (експорт, імпорт) у власних вагонах перевізника, вагонах залізниць інших держав та/або вагонах замовника, пов`язаних з цим супутніх послуг (далі - послуги) і проведення розрахунків за ці послуги. У розумінні договору користування вагоном не є орендою майна, а плата за використання (користування) власного вагона перевізника не є орендною платою (п. 1.1 договору).
Надання послуг за цим договором може підтверджуватись одним з таких документів: накладною, накопичувальною карткою, зведеною відомістю, відомістю плати за користування вагонами, відомістю плати за подавання/забирання вагонів та маневрову роботу, іншими документами (п. 1.4 договору).
Договір є публічним договором, за яким перевізник бере на себе обов`язок здійснювати надання послуг, пов`язаних з організацією та здійсненням перевезення вантажів залізничним транспортом загального користування кожному, хто до нього звернеться. Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх замовників, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги (п. 1.5 договору).
Договір є укладеним з дня надання замовнику перевізником Інформаційного повідомлення про укладення договору, але не раніше дня введення його в дію відповідно до п. 12.1 договору (п. 1.10 договору).
Відповідно до п. 2.1 договору замовник зобов`язаний, зокрема, сплачувати послуги перевізника та інші платежі, належні перевізнику за договором з сум внесеної передоплати за кодом платника (п. 2.1.4); відшкодовувати перевізнику витрати, пов`язані із затримками вагонів, контейнерів і вантажів з причин, що не залежать від перевізника, які виникли на станціях залізниць України, зокрема з наступних причин: неправильне оформлення відправниками перевізних документів; недодання до накладної документів, необхідних для виконання митних, санітарних та інших правил чи невірне їх оформлення; перевірка вантажів (маси вантажу) митними та іншими державними органами контролю; недотримання технічних умов розміщення та кріплення вантажів; недостатність грошових коштів та закриття коду платника; інші причини. Оплата вказаних послуг здійснюється шляхом списання з сум внесеної передоплати за кодом платника (п. 2.1.5); у строки, встановлені розд.4 договору, підписувати акти звіряння розрахунків, зведені відомості. Підписувати не пізніше двох робочих днів від дня надання послуг накопичувальні картки зборів за роботи (послуги) та штрафів, пов`язаних з перевезенням вантажів (вантажобагажу) форми ФДУ-92, відомості плати за користування вагонами форми ГУ-46, відомості плати за користування контейнерами форми ГУ-46к, відомості плати за подавання, забирання вагонів та маневрову роботу форми ГУ-46а. А у випадку оформлення вказаних вище документів в паперовій формі на вимогу замовника - підписувати та надавати перевізнику не пізніше двох робочих днів від дня надання такої його вимоги (п. 2.1.7).
Відповідно до п. 2.3 договору перевізник зобов`язаний, зокрема, приймати до перевезення вантажі у вагонах (контейнерах) замовника або у власних вагонах (контейнерах) перевізника, надавати власні вагони (контейнери) перевізника для навантаження вантажів згідно із затвердженими планами і заявками замовника згідно інформації, розміщеної у Системі планування перевезень, надавати додаткові послуги, пов`язані з перевезенням вантажів, перелік яких зазначається в додатках до договору та Збірнику тарифів (п. 2.3.2); складати документи, передбачені п. 1.3, 1.4 та розд. 4 договору, щодо нарахування сум платежів (п. 2.3.5).
Замовник зобов`язаний сплачувати у визначеному договором розмірі плату за користування власними вагонами перевізника: під час виконання вантажних операцій на місцях загального користування; переданих замовнику на місцях не загального користування; затриманих на станціях в очікуванні подавання під вантажні або інші операції, з причин, які залежать від замовника; затриманих під час перевезення з інших причин, що не залежать від перевізника (п. 3.4 договору).
Розрахунки за договором здійснюються через філію "Єдиний розрахунковий центр залізничних перевезень" АТ "Укрзалізниця" (п. 4.1 договору).
Договір діє з дня укладення, але не раніше дати введення в дію, що визначається Перевізником в повідомленні про оприлюднення договору здійсненого на веб-сайті http://uz-cargo.com/ та діє до його припинення. Дата введення в дію не може бути раніше 30 днів з дня оприлюднення договору. На звернення замовника умови договору застосовуються до відносин з замовником, які виникли між сторонами до його укладення та введення в дію (п. 12.1 договору).
Відтак, на момент виникнення спору між АТ "Українська залізниця" та ПАТ "ПівнГЗК" були укладені та діяли договір про експлуатацію залізничної під`їзної колії та договір про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом.
Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 23.02.2026р. по справі № 904/6812/25, яке залишено без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 28.04.2026, позовні вимоги задоволено, стягнуто з Приватного акціонерного товариства "Північний гірничо-збагачувальний комбінат" на користь Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Придніпровська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" плату за користування вагонами в сумі 508 184 , 52 грн, збір за зберігання вантажу в сумі 16 882, 20 грн..
Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 23.02.2025р. по справі № 904/6812/25 встановлено факт правомірного нарахування позивачем відповідачу за весь період затримки плату за користування вагонами по відомостям плати за користування вагонами ф.ГУ-46 № 31079600, 01089239, 01089240, 01089601, 01089603, 01089604, 01089605, 01089606, 02089611, 02089612, 02089613, 02089614, 02089615, 02089616, 05089624, 07089632, в сумі 508 184, 52 грн., з ПДВ та збір за зберігання вантажу по накопичувальним карткам ф.ФДУ-92 № 29079177, 29079179, 29079182, 01089186, 01089194, 01089190, в сумі 16 882,20 грн., з ПДВ. На загальну суму 525 066, 72 грн. з ПДВ.
За приписами ч.4 ст. 75 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
З огляду на положення ч. 4 ст. 75 ГПК України, рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 23.02.2026р. по справі № 904/6812/25 носить преюдиційний характер для даної справи, відповідно факти встановлені у судовому рішенні у справі № 904/6812/25 не підлягають доказуванню в даній справі.
14.05.2026р. на виконання рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 23.02.2026р. видано наказ.
На виконання рішення господарського суду Приватне акціонерне товариство "Північний гірничо-збагачувальний комбінат" перерахувало на розрахунковий рахунок позивача грошові кошти, у розмірі 525 066, 72 грн., що підтверджується платіжною інструкцією № [номер приховано] від 19.05.2026р..
Посилаючись на несвоєчасне виконання відповідачем зобов`язань щодо сплати заборгованості, позивачем на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України нараховано 12 350, 84 грн. 3 % річних та 34 495, 41 грн. інфляційних втрат, що і є причиною спору.
За наслідками розгляду позову господарським судом прийнято оскаржуване рішення у даній справі.
Приймаючи оскаржуване рішення, місцевий господарський суд виходив з того, що рішення Господарського суду Дніпропетровської області у справі № 904/6812/25, залишене без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 28.04.2026, відповідно до частини 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України має преюдиційний характер для цієї справи, тому встановлені ним факти правомірного нарахування відповідачу плати за користування вагонами за відомостями форми ГУ-46 у сумі 508 184,52 грн з ПДВ та збору за зберігання вантажу за накопичувальними картками форми ФДУ-92 у сумі 16 882,20 грн з ПДВ доказуванню не підлягають. Суд послався на висновки Верховного Суду щодо застосування ч. 4 ст. 75 ГПК України, викладені у постановах від 26.11.2019 у справі № 922/643/19, від 16.12.2020 у справі № 914/554/19, від 30.08.2022 у справі № 904/1427/21, від 13.12.2022 у справі № 910/10564/20.
Суд установив, що 01.07.2020 між АТ «Укрзалізниця» та відповідачем укладено публічний договір про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом № 45-00191023/2020-0001, за умовами якого замовник зобов`язаний сплачувати послуги перевізника з сум внесеної передоплати за кодом платника (п. 2.1.4) та підписувати не пізніше двох робочих днів від дня надання послуг накопичувальні картки форми ФДУ-92 та відомості плати за користування вагонами форми ГУ-46 (п. 2.1.7), а надання послуг може підтверджуватися, зокрема, накопичувальною карткою та відомістю плати за користування вагонами (п. 1.4). Суд також зазначив, що на момент виникнення спору між сторонами діяли договір про експлуатацію залізничної під`їзної колії та договір про надання послуг з організації перевезення вантажів.
Посилаючись на ст. ст. 11, 525, 526, 626- 629, 908 ЦК України, ч. 5 ст. 307 ГК України, п. 4 Правил користування вагонами і контейнерами, п. 2.6 Правил розрахунків за перевезення вантажів, суд дійшов висновку, що оплата послуг перевізника здійснюється шляхом списання з сум передоплати на підставі підписаних без заперечень накопичувальних карток та відомостей плати, отже отримання залізницею коштів поставлене в залежність від дій відповідача. Ненадання відповідачем згоди на списання коштів унеможливило отримання залізницею платежів у визначений договором строк, тому прострочення починається після двох робочих днів від дня складення накопичувальних карток та відомостей плати, а відповідальність за невиконання грошового зобов`язання застосовується з дня, наступного за днем їх оформлення. Суд послався на постанови Центрального апеляційного господарського суду від 16.09.2025р. у справі № 904/1367/25, від 04.11.2025р. у справі № 904/3735/25, від 30.03.2026р. у справі № 904/5487/25, від 02.04.2026р. у справі № 904/5794/25, від 06.04.2026р. у справі № 904/5793/25.
Перевіривши розрахунок 3% річних та інфляційних втрат, за період з 05.08.2025р. по 18.05.2026р., суд установив, що його здійснено арифметично правильно. Суд зазначив, що відповідач не спростував належними засобами доказування аргументи та докази позивача, а інші аргументи сторін досліджені, проте не покладаються в основу рішення, з посиланням на рішення ЄСПЛ у справі «Серявін проти України» від 10.02.2010р. та постанову Верховного Суду від 26.06.2018р. у справі № 127/3429/16-ц.
8. Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду першої інстанції
Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч. 1). Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч. 2). Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього (ч. 3). Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 4).
Перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, оцінивши наявні докази в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, з огляду на таке.
Відповідно до ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають, зокрема, з договорів та інших правочинів.
Згідно зі ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію, зокрема сплатити гроші, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.
Відповідно до ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
За змістом ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.
Частиною 1 ст. 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.
За змістом ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
У цій справі спірне грошове зобов`язання виникло з правовідносин сторін щодо надання послуг, пов`язаних із залізничним перевезенням вантажів.
При цьому, необхідно розмежовувати юридичні підстави виникнення обов`язку зі сплати відповідних платежів та правові наслідки порушення строку виконання такого обов`язку.
Плата за користування вагонами та збір за зберігання вантажу є передбаченими законодавством і договором платежами, які підлягають внесенню за наявності встановлених підстав.
Виникнення обов`язку з їх сплати пов`язане з відповідними фактичними обставинами, зокрема перебуванням вагонів у користуванні вантажовласника або їх затримкою та зберіганням вантажу.
Після виникнення та визначення розміру відповідного платежу у зобов`язаної особи виникає обов`язок сплатити кредитору визначену грошову суму.
Невиконання такого обов`язку у встановлений строк становить прострочення грошового зобов`язання.
Отже, незалежно від особливостей правовідносин, у межах яких виникло відповідне зобов`язання, обов`язок сплатити визначену суму грошових коштів має грошовий характер.
Водночас, сам по собі факт виникнення такого обов`язку у зв`язку із залізничним перевезенням не змінює його правової природи та не виключає застосування загальних положень цивільного законодавства щодо наслідків прострочення грошового зобов`язання, якщо інше не встановлено відповідними спеціальними нормами закону.
Відповідно до ч. 4 ст. 75 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 23.02.2026р. у справі № 904/6812/25, залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 28.04.2026р., установлено обставини, пов`язані з виникненням у відповідача обов`язку сплатити плату за користування вагонами та збір за зберігання вантажу, в загальному розмірі 525 066,72 грн.
Зазначеними судовими рішеннями підтверджено правомірність нарахування відповідних платежів та наявність підстав для їх стягнення з відповідача.
Оскільки у справі № 904/6812/25 брали участь ті самі сторони, встановлені судовими рішеннями обставини щодо виникнення та розміру відповідної заборгованості мають преюдиційне значення під час розгляду цієї справи.
Під час розгляду вимог про стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат суд апеляційної інстанції виходить із установлених попередніми судовими рішеннями обставин виникнення та існування основної заборгованості, водночас самостійно оцінюючи наявність правових підстав для застосування ч. 2 ст. 625 ЦК України.
Колегія суддів також враховує, що спір щодо правомірності нарахування плати за користування вагонами та збору за зберігання вантажу вже вирішений судом.
Тому, повторне дослідження обставин затримки вагонів, підстав їх затримки, правомірності застосованих тарифів або наявності підстав для звільнення відповідача від відповідних платежів не становить предмета цього апеляційного перегляду.
Відповідно до ч. 1 ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.
Частиною 2 ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Аналіз наведеної норми свідчить, що передбачені нею правові наслідки виникають у зв`язку з простроченням виконання грошового зобов`язання.
Визначальним для застосування ч. 2 ст. 625 ЦК України є наявність грошового зобов`язання та порушення встановленого строку його виконання.
Правова природа правовідносин, з яких виникло грошове зобов`язання, сама собою не виключає застосування зазначеної норми.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що інфляційні втрати та три проценти річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення його виконання.
За своєю сутністю такі нарахування спрямовані на захист майнового права та інтересу кредитора.
Інфляційні втрати компенсують матеріальні втрати кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів, тоді як три проценти річних забезпечують компенсацію за неналежне виконання грошового зобов`язання.
Застосування ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України не ставиться у залежність від доведення кредитором конкретного розміру збитків, заподіяних простроченням.
Відповідні нарахування є встановленими законом наслідками порушення грошового зобов`язання.
У цій справі встановлено, що відповідач мав грошове зобов`язання зі сплати 525 066,72 грн., яке не було виконано у встановлений строк.
Зазначене зобов`язання виконано лише у травні 2026 року.
За таких обставин, у позивача виникло право вимагати застосування передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України наслідків прострочення грошового зобов`язання.
Апелянт вважає, що положення ч. 2 ст. 625 ЦК України не підлягають застосуванню до спірних правовідносин з огляду на приписи ст.ст. 908, 920 ЦК України та ст. 105 Статуту залізниць України.
Колегія суддів відхиляє такі доводи, з огляду на таке.
Відповідно до ч. 2 ст. 908 ЦК України, загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.
Згідно зі ст. 920 ЦК України, у разі порушення зобов`язань, що випливають із договору перевезення, сторони несуть відповідальність, встановлену за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами).
Статтею 105 Статуту залізниць України передбачено, що залізниці, вантажовідправники, вантажоодержувачі, пасажири, транспортні, експедиторські й посередницькі організації та особи, які виступають від імені вантажовідправника і вантажоодержувача, несуть матеріальну відповідальність за перевезення у межах і розмірах, передбачених цим Статутом та окремими договорами.
Разом з тим, наведені положення регулюють відповідальність учасників перевізного процесу за порушення зобов`язань, пов`язаних із перевезенням вантажів.
Натомість, предметом цього спору є не визначення розміру матеріальної відповідальності за затримку вагонів чи неналежне виконання перевізного зобов`язання, а правові наслідки несвоєчасної сплати грошових коштів, обов`язок внесення яких уже виник та був підтверджений судовим рішенням.
Таким чином, необхідно розмежовувати матеріальну відповідальність за порушення обов`язків, безпосередньо пов`язаних із перевізним процесом, та встановлені законом наслідки прострочення грошового зобов`язання.
Плата за користування вагонами та збір за зберігання вантажу після виникнення обов`язку щодо їх внесення становлять визначену суму грошового зобов`язання.
Невиконання такого обов`язку у встановлений строк утворює самостійне порушення - прострочення виконання грошового зобов`язання.
При цьому, ст. 105 Статуту залізниць України не встановлює спеціального порядку компенсації кредитору втрат від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та не містить прямої заборони на застосування ч. 2 ст. 625 ЦК України до прострочених платежів за користування вагонами та зберігання вантажу.
Не встановлено такого виключення і ст. ст. 908, 920 ЦК України.
Отже, саме по собі існування спеціального регулювання залізничних перевезень не означає, що учасники відповідних правовідносин звільняються від установлених цивільним законодавством наслідків порушення грошових зобов`язань.
Системне застосування загальних та спеціальних норм потребує встановлення, чи дійсно спеціальним нормативним регулюванням передбачено інші правові наслідки конкретного порушення.
Скаржник не навів положень Статуту залізниць України або умов договорів, які б прямо виключали нарахування інфляційних втрат та трьох процентів річних у разі несвоєчасної сплати відповідних платежів.
Тому, посилання апелянта на ст. 105 Статуту залізниць України не спростовує висновку суду першої інстанції про застосування до спірного грошового зобов`язання ч. 2 ст. 625 ЦК України.
Апелянт також зазначає, що відповідно до ч. 5 ст. 114 Статуту залізниць України, витрати і збитки, не передбачені договором перевезення та цим Статутом, не підлягають відшкодуванню.
На підставі зазначеної норми скаржник вважає неможливим стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат.
Колегія суддів зазначає, що наведений довід ґрунтується на ототожненні передбаченого ст. 625 ЦК України спеціального способу захисту майнового права кредитора із відшкодуванням збитків, що виникли внаслідок неналежного виконання договору перевезення.
Разом з тим, правова природа зазначених вимог не є тотожною.
Відшкодування збитків передбачає встановлення відповідних передумов цивільно-правової відповідальності та визначення розміру заподіяних втрат.
Натомість, інфляційні втрати та три проценти річних за ч. 2 ст. 625 ЦК України нараховуються у зв`язку з установленим фактом прострочення грошового зобов`язання відповідно до визначеного законом порядку.
Такі нарахування не залежать від доведення кредитором фактичного понесення збитків у відповідному розмірі.
Тому, встановлені транспортним законодавством обмеження відшкодування збитків за неналежне виконання перевізних зобов`язань не можуть автоматично поширюватися на передбачені ч. 2 ст. 625 ЦК України наслідки прострочення грошового зобов`язання.
Крім того, зі змісту наведеної норми Статуту залізниць України не випливає встановлення спеціального порядку нарахування процентів та інфляційних втрат саме на прострочену суму грошових платежів, належних перевізнику.
Отже, посилання апелянта на ч. 5 ст. 114 Статуту залізниць України не свідчить про неправильне застосування місцевим господарським судом ч. 2 ст. 625 ЦК України.
Скаржник вважає, що висновок про неможливість стягнення з перевізника інфляційних втрат і процентів річних понад установлені транспортним законодавством межі відповідальності має застосовуватися також до вантажоодержувачів.
На підтвердження цього апелянт посилається на п. 2.14 роз`яснень Президії Вищого господарського суду України від 29.05.2002р. № 04-5/601.
Оцінюючи наведений довід, колегія суддів зазначає, що відповідні роз`яснення були сформульовані щодо особливостей матеріальної відповідальності учасників перевізного процесу.
При цьому, правовий висновок про обмеження розміру відповідальності перевізника за неналежне виконання договору перевезення не є тотожним правовому висновку щодо наслідків прострочення вантажоодержувачем уже існуючого грошового зобов`язання.
Зазначені правовідносини мають різні безпосередні об`єкти правового регулювання.
У першому випадку йдеться про відповідальність за порушення зобов`язання щодо перевезення вантажу, а в другому - про невиконання обов`язку сплатити визначену грошову суму.
При цьому, роз`яснення Президії Вищого господарського суду України не є нормативно-правовим актом, який може змінювати зміст положень Цивільного кодексу України або встановлювати додаткові винятки із застосування його імперативних норм.
Тому, наведені роз`яснення можуть враховуватися лише в тій частині, в якій вони відповідають чинному законодавству та правовим висновкам Верховного Суду.
Колегія суддів також зазначає, що приписи ч. 2 ст. 625 ЦК України поширюються на грошові зобов`язання незалежно від підстав їх виникнення, якщо законом або договором відповідно до закону не встановлено іншого регулювання.
Наведені скаржником положення транспортного законодавства не встановлюють такого виключення щодо прострочення сплати за користування вагонами та зберігання вантажу.
Отже, доводи апелянта щодо необхідності поширення положень п. 2.14 зазначених роз`яснень на спірні правовідносини не можуть бути прийняті як підстава для відмови у стягненні інфляційних втрат та трьох процентів річних.
Скаржник посилається на постанову Верховного Суду від 30.08.2019р. у справі № 910/15119/18 на підтвердження того, що відповідальність учасників залізничних перевезень обмежена положеннями Статуту залізниць України.
Колегія суддів зазначає, що наведене посилання саме собою не свідчить про відсутність підстав для застосування ч. 2 ст. 625 ЦК України.
Визначальне значення для вирішення цього спору має встановлення того, чи регулюють відповідні положення спеціального законодавства саме наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.
Загальний висновок щодо меж відповідальності учасників перевізного процесу не може тлумачитися як встановлення універсального звільнення таких учасників від наслідків несвоєчасного виконання грошових зобов`язань.
При цьому, ст. 625 ЦК України не обмежує своєї дії виключно зобов`язаннями, що виникають із договорів певного виду.
Отже, наведені апелянтом правові аргументи не доводять, що місцевий господарський суд неправильно застосував закон до встановлених обставин цієї справи.
Колегія суддів зазначає, що наявність судового рішення про стягнення грошової заборгованості не змінює правової природи відповідного зобов`язання та сама собою не припиняє його.
Відповідно до ст. 599 ЦК України, зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Отже, ухвалення судом рішення про стягнення грошової заборгованості не є тотожним виконанню грошового зобов`язання.
До моменту належного виконання боржником такого зобов`язання кредитор не позбавлений права на застосування наслідків прострочення, передбачених ст. 625 ЦК України.
Рішенням суду у справі № 904/6812/25 встановлено наявність заборгованості відповідача.
Зазначене судове рішення не було виконано відповідачем негайно після виникнення відповідного обов`язку.
Погашення заборгованості відбулося лише у травні 2026 року.
Отже, сам факт подальшої сплати основного боргу не усуває правових наслідків порушення строку його виконання за попередній період.
Позивачем заявлено до стягнення 12 350,84 грн. трьох процентів річних та 34 495,41 грн. інфляційних втрат, нарахованих на суму несвоєчасно сплаченої заборгованості за користування вагонами та зберігання вантажу, в загальному розмірі 525 066,72 грн..
З наданого позивачем розрахунку вбачається, що нарахування трьох процентів річних здійснено окремо за кожною відомістю плати за користування вагонами форми ГУ-46 та накопичувальною карткою форми ФДУ-92, залежно від дати оформлення відповідного документа та визначеного позивачем початку прострочення виконання грошового зобов`язання.
Зокрема, три проценти річних нараховано, за періоди з 01.08.2025р., 05.08.2025р., 06.08.2025р., 08.08.2025р. та 12.08.2025р. по 18.05.2026р., залежно від дати виникнення прострочення за кожним окремим платежем.
Кількість днів прострочення, використана позивачем у розрахунку, становить відповідно 291, 287, 286, 284 та 280 днів.
Нарахування проведено за формулою: сума простроченого платежу Ч 3 % Ч кількість днів прострочення / 365 днів.
За результатами арифметичної перевірки наведених позивачем вихідних даних загальна сума трьох процентів річних становить 12 350,84 грн.
Інфляційні втрати позивачем нараховано із застосуванням сукупного індексу інфляції, за період із серпня 2025 року по квітень 2026 року, включно.
Для визначення розміру інфляційних втрат позивачем застосовано сукупний коефіцієнт інфляції 1,06569721 до сум заборгованості за відповідними відомостями та накопичувальними картками.
За результатами арифметичної перевірки зазначеного розрахунку сума інфляційних втрат становить 34 495,41 грн.
Колегія суддів враховує, що згідно з платіжною інструкцією № [номер приховано] від 19.05.2026р. відповідач здійснив оплату основної заборгованості, в сумі 525 066,72 грн., тоді як нарахування трьох процентів річних позивач обмежив 18.05.2026р..
Таким чином, заявлені позивачем нарахування стосуються періоду, що передував оформленню платежу на погашення основної заборгованості.
При цьому, апеляційна скарга не містить конкретних заперечень щодо арифметичної правильності розрахунку, визначення розміру окремих сум заборгованості, кількості днів прострочення або застосованих індексів інфляції.
Доводи апелянта спрямовані на заперечення самої правової можливості застосування ч. 2 ст. 625 ЦК України до спірних правовідносин.
Оскільки наведені доводи не знайшли свого підтвердження, а арифметична перевірка розрахунку за заявленими позивачем вихідними даними не свідчить про завищення сум нарахувань, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про наявність підстав для задоволення позовних вимог у заявленому розмірі.
З урахуванням встановлених обставин колегія суддів дійшла висновку, що місцевий господарський суд правильно визначив правову природу спірних грошових зобов`язань та обґрунтовано застосував до них положення ч.2 ст. 625 ЦК України.
Посилання апелянта на ст.ст. 908, 920 ЦК України, ст.ст. 105, 114 Статуту залізниць України, п. 2.14 роз`яснень Президії Вищого господарського суду України від 29.05.2002р. № 04-5/601 не спростовують правомірності застосування зазначеної норми до простроченого грошового зобов`язання.
Доводи щодо порушення принципу рівності учасників господарських правовідносин також не знайшли свого підтвердження, оскільки ст. 625 ЦК України має загальний характер та застосовується до боржника незалежно від його статусу в межах відповідних договірних правовідносин.
Встановлене в попередній судовій справі грошове зобов`язання було виконане відповідачем несвоєчасно, що зумовлює виникнення передбачених законом наслідків прострочення.
Підсумовуючи вищевикладене, судова колегія вважає, що викладені у апеляційній скарзі аргументи не можуть бути підставами для скасування судового рішення місцевого господарського суду, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи та ґрунтуються на неправильному тлумаченні Скаржником норм матеріального та процесуального права, що в сукупності виключає можливість задоволення апеляційної скарги.
9. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги
У справі "Руїз Торіха проти Іспанії", ЄСПЛ вказав, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися у світлі обставин кожної справи.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів Скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006 р.).
Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У даній справі суд дійшов висновку, що Скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
З огляду на приписи ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини від 23.02.2006 р." Конвенція застосовується судами України як частина національного законодавства, а практика ЄСПЛ, через рішення якого відбувається практичне застосування Конвенції, застосовується судами як джерело права.
Отже, доводи заявника апеляційної скарги про ухвалення рішення за неповного з`ясування обставин, які мають значення для справи, з порушенням норми процесуального права не знайшли свого підтвердження.
За змістом ст. 236 ГПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Згідно із ст. 276 ГПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Звертаючись із апеляційною скаргою, Скаржник не спростував наведених висновків суду першої інстанції та не довів неправильного застосування судом норм матеріального права, як необхідної передумови для зміни чи скасування прийнятого ним судового рішення.
З урахуванням викладеного, апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а рішення місцевого господарського суду у даній справі має бути залишено без змін.
10. Судові витрати
У зв`язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, на підставі ст. 129 ГПК України, покладаються на Скаржника.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 269, 270, 273, 275 - 285, 287 ГПК України, Центральний апеляційний господарський суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» - залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 05.10.2026 у справі № 904/4620/26 - залишити без змін.
Судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Приватне акціонерне товариство «Північний гірничо-збагачувальний комбінат».
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Право касаційного оскарження, строк на касаційне оскарження та порядок подання касаційної скарги передбачено статтями 286-289 Господарського процесуального кодексу.
Головуючий суддя І.М. Кощеєв
Суддя А.Є. Чередко
Суддя В.Ф. Мороз