Рішення № 141306768 у справі № 750/10113/26 від 09.11.2026

Справа № 750/10113/26

Провадження № 2/750/4784/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 листопада 2026 року м. Чернігів

Деснянський районний суд м. Чернігова в складі:

головуючого судді Кузюри М.М.,

секретар судового засідання Сіра П.А.,

за участю: позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідача Гуслякової М.З.

розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення невиплачених коштів при звільненні з роботи, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,

в с т а н о в и в :

у вересні 2026 року позивач звернулася до Деснянського районного суду м. Чернігова з позовом до Акціонерного товариства «Українська залізниця», в якому просить стягнути:невиплачену матеріальну допомогу на оздоровлення за 2023рік в сумі 16104,00 грн.; середній заробіток у відповідності до ст. 117 КЗпП за час затримки остаточного розрахунку при звільненні - з 17.02.2023по 16.08.2023 у сумі 77 766,36 грн.; понесені витрати на поштове відправлення письмової вимоги у розмірі 100,00 грн.

В обґрунтування позову зазначила, що до 16.02.2023 працювала у системі АТ «Українська залізниця», а саме у виробничому підрозділі моторвагонне депо Чернігів регіональної філії «Південно-Західна залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» на посаді помічника начальника з кадрових питань, з якого була звільнена за власним бажанням. При звільненні їй не була виплачена матеріальна допомога на оздоровлення за 2023 рік в сумі 16104,00 грн. Позивач зверталася до виробничого підрозділу моторвагонне депо Чернігів філії «Приміська пасажирська компанія», а у подальшому - до АТ «Українська залізниця» з метою досудового врегулювання спору, однак у виплаті спірної суми їй було відмовлено з посиланням на рішення правління АТ «Укрзалізниця» від 14.03.2022. Також просить стягнути з відповідача середній заробіток за шість місяців у зв`язку з порушенням строку розрахунку при звільненні.

Ухвалою Деснянського районного суду м. Чернігова від 30.09.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження; визначено сторонам строк для подачі заяв по суті справи.

Відповідачем АТ «Укрзалізниця» поданий відзив на позовну заяву, відповідно до якого проти позову заперечує в повному обсязі, вказуючи на те, що в період з 24.02.2022 по 30.06.2024 працівникам АТ «Українська залізниця» призупинено усі додаткові виплати, передбачені Галузевою угодою, колективними договорами структурних підрозділів, в тому числі, й виплату матеріальної допомоги на оздоровлення за 2023 роки відповідно до рішення Правління АТ «Українська залізниця» від 14.03.2022 (протокол №Ц-54/31). Також з 01.07.2024 рішенням правління АТ «Укрзалізниця» від 27.06.2024 (витяг з протоколу №Ц-82/39) зупинена дія окремих положень колективних договорів АТ «Укрзалізниця», регіональних філій, філій та їх структурних (виробничих) підрозділів, якими передбачено надання матеріальної допомоги на оздоровлення. До цього часу виплату матеріальної допомоги на оздоровлення за 2023 рік не поновлено, відновлення таких виплат відбудеться за окремим рішенням правління. У відзиві зазначено, що прийняття зазначених рішень узгоджується з положеннями ст. 11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», яка допускає, що на період воєнного стану дія окремих положень колективного договору може бути зупинена за ініціативою роботодавця. За доводами відповідача, визнання незаконним та скасування Верховним Судом 05.02.2025 підпункту 1.1.4 п. 1.1 рішення правління від 14.03.2022 не вказує на незаконність його застосування у період часу з 24.03.2022 по 01.07.2024. Підпункт 1.1.4 п. 1.1 рішення правління АТ «Укрзалізниця» від 14.03.2022 було погоджено Профспілкою залізничників і транспортних будівельників України, яка діє в галузі та є стороною Галузевої угоди та профспілкою, до складу якої входить ряд первинних профспілкових організацій та яка об`єднує найбільшу кількість працівників АТ «Укрзалізниця». Заперечуючи щодо позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, відповідач посилався на практику Верховного Суду та необхідність дотримання принципів пропорційності, розумності, справедливості. Також щодо вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні просить застосувати наслідки пропущення строків звернення до суду. Крім того, відповідач заперечував стягнення понесених позивачем витрат на поштове відправлення письмової вимоги у розмірі 100,00 грн., оскільки останні не відносяться до судових витрат.

Позивач подала відповідь на відзив, в якому позовні вимоги підтримала.

Позивач в судовому засіданні просила позов задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні зазначила, що ОСОБА_1 дійсно має право на матеріальну допомогу на оздоровлення за 2023 рік в сумі 16104,00 грн., яка не виплачується з об`єктивних підстав, зазначених у відзиві. Заперечувала проти задоволення позову з підстав зазначених у відзиві на позовну заяву.

Заслухавши доводи учасників справи, дослідивши матеріали справи суд дійшов наступного висновку.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 працювала на посаді помічника начальника з кадрових питань у виробничому підрозділі моторвагонне депо Чернігів регіональної філії «Південно-Західна залізниця», який є одним із підрозділів АТ «Українська залізниця».

На виконання рішення правління АТ «Укрзалізниця» у грудні 2023 року утворено філію «Приміська пасажирська компанія» Акціонерного товариства «Українська залізниця», проведено реорганізацію існуючих регіональних філій АТ «Укрзалізниця».

Наказом № 27/ос від 06.02.2023 «Про припинення трудового договору (контракту)» ОСОБА_1 з 16.02.2023 звільнено за власним бажанням на підставі ст.38 КЗпП.

Узгоджувальною комісією згідно з протоколом № 4 від 01.08.2018 затверджені Зміни та доповнення до колективного договору між адміністрацією та трудовим колективом відокремленого підрозділу моторвагонне депо Чернігів Державного територіально-галузевого об`єднання «Південно-Західна залізниця» АТ «Укрзалізниця (у подальшому - виробничого структурного підрозділу моторвагонне депо Чернігів філії «Приміська пасажирська компанія» АТ «Укрзалізниця») на 2013 рік, у подальшому пролонгований на наступні роки. Пунктом 8.15 Колективного договору передбачено надання працівникам, матеріальної допомоги на оздоровлення у розмірі шести прожиткових мінімумів для працездатних осіб.

Згідно з Витягом з протоколу №Ц-54/31 Ком.т. засідання правління АТ «Укрзалізниця» від 14.03.2022 «Про деякі питання оплати праці працівників акціонерного товариства «Українська залізниця», рішенням правління АТ «Укрзалізниця» на період дії правового режиму воєнного стану в Україні було зупинено здійснення додаткових виплат, передбачених галузевою угодою та колективними договорами, зокрема матеріальної допомоги. Винятком було визначено лише виплату матеріальної допомоги на лікування та поховання, а також інші види матеріальної допомоги згідно рішень правління (п.1.1.4).

Спільним листом АТ «Укрзалізниця» та Професійної спілки залізничників і транспортних будівельників України від 06.09.2022 керівників структурних підрозділів апарату управління, регіональних філій, філій АТ «Укрзалізниця» повідомлено, що рішенням правління АТ «Укрзалізниця» від 14.03.2022 (протокол № Ц-54/31) призупинено виплати, передбачені Галузевою угодою, колективними договорами.

Витягом з протоколу № Ц-82/39 Ком.т. засідання правління АТ «Укрзалізниця» від 27.06.2024 «Про деякі питання впорядкування виплати матеріальної допомоги на оздоровлення в період дії правового режиму воєнного стану» передбачено, що на період дії правового режиму воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 (зі змінами), починаючи з 01.07.2024 правлінням АТ «Укрзалізниця» ухвалено: зупинити дію окремих положень колективних договорів АТ «Укрзалізниця», регіональних філій, філій та їх структурних (виробничих) підрозділів, якими передбачено надання матеріальної допомоги на оздоровлення. Здійснювати нарахування та виплату матеріальної допомоги на оздоровлення працівникам АТ «Українська залізниця» в Єдиному розмірі мінімальної норми, передбаченої Галузевою угодою між Державною адміністрацією залізничного транспорту України та профспілками - 30% місячної тарифної ставки (посадового окладу). Виплату матеріальної допомоги на оздоровлення здійснювати згідно з наказами АТ «Українська залізниця», регіональних філій, філій та їх структурних (виробничих) підрозділів, за письмовою заявою працівників, які безперервно пропрацювали в АТ «Українська залізниця» шість і більше місяців, при виході працівника у щорічну відпустку (тривалість якої становить не менше 14 календарних днів) один раз на календарний рік в межах одного облікового періоду відпустки (п. 1.1, 1.2). Відповідно до п.4 рішення можливість та умови нарахування і виплати працівникам АТ «Укрзалізниця» та особам, які перебували у трудових відносинах з АТ «Укрзалізниця» під час дії рішення правління від 14.03.2022 (протокол №Ц-54/31Ком.т.) матеріальної допомоги на оздоровлення, за період з 24.02.2022 до 30.06.2024, в розмірі та на умовах, передбачених колективними договорами АТ «Укрзалізниця», регіональних філій, філій та їх структурних (виробничих) підрозділів, визначати окремими рішеннями правління на кожен рік. При цьому можливість та умови таких виплат за 2022 рік визначити не пізніше грудня 2024.

Наказом № 27/ос від 06.02.2023 «Про припинення трудового договору (контракту)», на підставі зазначених вище положень Колективного договору визначено, зокрема, виплатити ОСОБА_1 одноразову матеріальну допомогу в розмірі 6 прожиткових мінімумів на оздоровлення.

Таким чином, роботодавець при оформленні звільнення визнав наявність у позивача права на матеріальну допомогу в розмірі 6 прожиткових мінімумів на оздоровлення. Доказів скасування чи внесення змін до наказу в цій частині, а також доказів фактичної виплати позивачу допомоги на оздоровлення матеріали справи не містять.

Відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01 січня 2023 року встановлений на рівні 2684, 00 грн.

Згідно з довідкою виробничого структурного підрозділу моторвагонне депо Чернігів філії «Приміська пасажирська компанія» АТ «Українська залізниця» від 23.07.2026, на дату звільнення ОСОБА_1 невиплачена матеріальна допомога на оздоровлення за 2023 рік становить 16104,00 грн.

Як вбачається зі змісту довідки про середню заробітну плату за 2 місяці за підписом заступника начальника депо та листа директора філії «Приміська пасажирська компанія» АТ «Укрзалізниця», середньогодинна заробітна плата ОСОБА_1 становить 75,13 грн., середньоденна заробітна плата складає 602,45 грн.

З метою досудового врегулювання спору, ОСОБА_1 зверталася до виробничого структурного підрозділу моторвагонне депо Чернігів філії «Приміська пасажирська компанія», який є одним із підрозділів АТ «Українська залізниця» із заявою від 25.06.2026, а у подальшому безпосередньо із заявою до АТ «Українська залізниця» від 04.08.2026 про виплату допомоги на оздоровлення за 2023 рік. Листом від 21.08.2026 АТ «Українська залізниця» повідомлено, що підстави для нарахування і виплати зазначеної допомоги були відсутні.

Приписами статті 43 Конституції України передбачено, що право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Статтею 58 Конституції України встановлено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Згідно зі ст. 14 Закону України «Про колективні договори і угоди» зміни і доповнення до колективного договору, угоди протягом строку їх дії можуть вноситися тільки за взаємною згодою сторін в порядку, визначеному колективним договором, угодою. Частиною першою статті 9 та ст. 5 цього Закону встановлено, що положення колективного договору поширюються на всіх працівників підприємств незалежно від того, чи є вони членами профспілки, і є обов`язковими як для роботодавця, так і для працівників підприємства; умови колективних договорів і угод, укладених відповідно до чинного законодавства, є обов`язковими для підприємств, на які вони поширюються, та сторін, які їх уклали. Умови колективних договорів або угод, що погіршують порівняно з чинним законодавством становище працівників, є недійсними, і забороняється включати їх до договорів і угод. Забороняється включати до трудових договорів умови, що погіршують становище працівників порівняно з чинним законодавством, колективними договорами та угодами.

Згідно зі статтею 10 КЗпП України колективний договір укладається на основі чинного законодавства, прийнятих сторонами зобов`язань з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин і узгодження інтересів трудящих, власників та уповноважених ними органів.

Відповідно до статті 13 КЗпП України та статті 7 Закону України «Про колективні договори і угоди» зміст колективного договору визначається сторонами.

Статтею 13 КЗпП України визначено, що у колективному договорі встановлюються взаємні обов`язки роботодавця та працівника, зокрема, щодо встановлення форм, системи, розмірів заробітної плати і інших видів трудових виплат (доплат, надбавок, премій і т. д.) Колективним договором встановлюються додаткові, порівняно з чинним законодавством і угодами, гарантії.

Згідно зі статтею 18 КЗпП України положення колективного договору розповсюджуються на всіх працівників підприємства, установи, організації та є обов`язковими для роботодавця та працівника.

Відповідно до частини другої статті 97 КЗпП України форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами.

24.02.2022 Указом Президента України від 24.04.2022 № 64/2022 у зв`язку із військовою агресією рф на території України введений воєнний стан, який неодноразово продовжений і триває станом на час розгляду цієї справи.

При цьому, зміст правового режиму воєнного стану, порядок його введення та скасування, правові засади діяльності органів державної влади, військового командування, військових адміністрацій, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій в умовах воєнного стану, гарантії прав та свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб визначені положеннями Закону України «Про правовий режим воєнного стану».

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 6 цього Закону в Указі Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» зазначений вичерпний перелік конституційних прав та свобод людини і громадянина, які тимчасово обмежуються у зв`язку із введенням воєнного стану, зазначений строк дії цих обмежень, а також тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Згідно з положеннями ч.1 ст.11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» від 15.03.2022у початковій редакції, на період воєнного стану дія окремих положень колективного договору може бути зупинена за ініціативою роботодавця. З 13.09.2025 зазначена норма викладена у такій редакції: «У період дії воєнного стану роботодавець може ініціювати зупинення дії окремих положень колективного договору, які регулюють відносини, визначені цим Законом. Дія таких положень може бути зупинена тільки за взаємною згодою сторін колективного договору у порядку, визначеному цим колективним договором».

Частиною 1 ст. 1 Закону України «Про оплату праці» встановлено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Згідно зі ст. 2 Закону України «Про оплату праці» до структури заробітної плати входить основна заробітна плата (винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки), вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців); додаткова заробітна плата (винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій); інші заохочувальні та компенсаційні виплати (до них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми).

Відповідно до вимог ст.47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у ст. 116 КЗпП України.

Статтею 116 КЗпП України передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до ст.117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені ст.116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.02.2020 року у справі № 821/1083/17 (провадження № 11-1329апп18) зазначила, що належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Таким чином, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать.

В обґрунтування правомірності своїх заперечень, відповідач посилається на Витяг із протоколу № Ц-54/31 Ком.т. засідання правління АТ «Укрзалізниця» від 14.03.2022 р., а саме:згідно з п.1.1 протоколу - на період дії правового режиму воєнного стану в Україні, оголошеного Указом Президента України від 24.02.2022 року № 64/2022, призупинено виплату інших додаткових виплат, що передбачені Галузевою угодою, колективними договорами структурних підрозділів, зокрема матеріальної допомоги. Зазначає, що рішення про призупинення вищевказаних виплат відповідає ст. 11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану в Україні» № 2136-IX, якою регламентовано, що на період воєнного стану дія окремих положень колективного договору може бути зупинена за ініціативою роботодавця.

Між тим, Закон України від 15.03.2022 року № 2136-IX Верховною Радою України прийнято 15.03.2022 року, а набрав чинності 24.03.2022 року, у той час як рішення АТ «Українська залізниця», яке стало підставою для невиплати позивачу оспорюваних сум матеріальної допомоги було прийнято 14.03.2022 року. Проте, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі (ст.58 Конституції України), тому положення вказаного Закону не можуть застосовуватися судом при розгляді цієї справи.

Крім того, постановою Верховного Суду від 05.02.2025 року у справі № 211/7338/23 залишено в силі рішення Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області яким визнано незаконним та скасовано пункт 1.1.4 протокольного рішення № Ц-54/31 Ком.т засідання правління АТ "Українська залізниця" від 14.03.2022 року у частині призупинення додаткових виплат, що передбачені Галузевою угодою, Колективними договорами структурних підрозділів, зокрема матеріальної допомоги. У справі № 211/7338/23 Верховний Суд погодився з висновком суду першої інстанції про те, що у порушення вимог Закону України «Про колективні договори і угоди» не ініціювалось питання щодо підписання змін/доповнень до діючих колективних договорів в частині призупинення/зміни строків виплати щорічної матеріальної допомоги на оздоровлення, а такі зміни мають вноситись лише за взаємною згодою сторін, але не роботодавцем в односторонньому порядку без погодження з профспілковим органом. Крім того, товариство ухвалило відповідне оспорюване рішення 14 березня 2022 року, з посиланням на статтю 11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», який набрав чинності 24 березня 2022 року.

Матеріали справи не містять доказів того, що при прийнятті вказаного рішення відповідач ініціював внесення змін чи доповнень до діючих колективних договорів у частині призупинення або зміни строків виплати матеріальної допомоги на оздоровлення.

Відповідно до вимог Закону України «Про колективні договори і угоди» такі зміни можуть вноситися виключно за взаємною згодою сторін колективного договору, а не в односторонньому порядку роботодавцем (постанова Верховного Суду у справі № 211/7338/23).

Як установлено судом та не спростовано відповідачем, зміни до колективного договору у встановленому порядку, зокрема за погодженням із профспілковою стороною, внесені не були, що виключає можливість правомірного призупинення відповідних виплат.

Зважаючи на викладене, підпункт 1.1.4 пункту 1.1 протокольного рішення правління від 14.03.2022 № Ц-54/31 «Про деякі питання оплати праці працівників акціонерного товариства «Укрзалізниця», який скасовано рішенням суду, яке набрало законної сили, не є підставою для відтермінування виплати позивачу спірних матеріальних допомог.

Відповідачем до відзиву на позов, крім копії протокольного рішення правління від 14.03.2022 № Ц-54/31, долучено копію протокольного рішення засідання правління АТ «Українська залізниця» № Ц-82/39 Ком.т від 27.06. 2024 року «Про деякі питання впорядкування виплати матеріальної допомоги на оздоровлення в період дії правового режиму воєнного стану», яким передбачено:

-на період дії правового режиму воєнного стану в Україні, уведеного Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022, починаючи з 01.07.2024 зупинено дію окремих положень колективних договорів АТ «Укрзалізниця», регіональних філій, філій та їх структурних (виробничих) підрозділів, якими передбачено надання матеріальної допомоги на оздоровлення (підпункт 1.1);

-підпункт 1.1.4 пункту 1.1 протокольного рішення правління від 14.03.2022 № Ц-54/31 в частині призупинення виплати матеріальної допомоги на оздоровлення втрачає чинність з 01.07.2024 року (пункт 9).

Отже вказаним рішенням правління Товариства зупинено положення колективних договорів в частині виплати матеріальної допомоги на оздоровлення лише починаючи з 01.07.2024 року. Суд звертає увагу, що зазначене рішення прийнято після звільнення позивача з роботи. Інших рішень правління АТ «Укрзалізниця» про зупинення виплати матеріальних допомог, передбачених Колективним договором, які б стосувалися спірних відносин, відповідачем суду не надано.

Як убачається із вищевикладеного, при звільненні працівника вирішується питання не лише про виплату заробітної плати, а про виплату всіх сум, на які працівник має право, що належать йому від роботодавця.

Відтак зупинення дії окремих положень колективного договору за ініціативою роботодавця згідно статті 11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» не дає підстав для непроведення розрахунку у повному обсязі із працівником, що звільняється.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, що передбачено ч. 1 ст. 2 ЦПК України.

Згідно зі ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбаченому цим Кодексом випадках.

За приписами ст. ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Виплата матеріальної допомоги на оздоровлення, визначена пунктом 3.10 Колективного договору зупинена рішенням правління АТ «Укрзалізниця» від 27 червня 2024 року № Ц-82/39 Ком.т, починаючи з 01.07.2024 року, тому на виплату матеріальної допомоги за 2023 рік, тобто за період до його прийняття, указане рішення роботодавця не поширюється.

Невиконання умов колективного договору та невиплата заробітної плати на яку позивач розраховував, з боку роботодавця є порушенням трудових прав позивача, а тому вимоги позивача в цій частині є повністю обґрунтованими.

За таких обставин суд приходить до висновку щодо наявності порушених прав позивача і необхідності їх захисту шляхом стягнення з відповідача невиплаченої при звільненні матеріальної допомоги на оздоровлення за 2023 рік.

Таким чином, сума одноразової матеріальної допомоги на оздоровлення за 2023 рік, що підлягає стягненню з відповідача, становить 16104,00 грн.

Щодо строку звернення до суду суд зазначає наступне.

Строки звернення працівника до суду за вирішенням трудового спору є складовою механізму реалізації права на судовий захист та однією із основних гарантій забезпечення прав і свобод учасників трудових правовідносин.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (ч. 2 ст. 233 КЗпПУ). Отже, саме дата вручення позивачу зазначеного документа є подією, з якою пов`язується початок перебігу строку звернення до суду.

Перевірка дотримання вимог закону щодо строків звернення до суду за вирішенням трудового спору здійснюється судом за принципом exofficio, незалежно від того, чи заявляє відповідач про пропуск позивачем строку звернення до суду, на відміну від застосування позовної давності при вирішенні судом цивільного спору, коли застосування позовної давності судом здійснюється тільки за заявою сторони у спорі (див. постанову Верховного Суду від 02 грудня 2020 року у справі № 751/1198/18, провадження № 61-5845св19).

Послуговуючись позицією Судової палати, викладеною в постанові від 21 березня 2025 року у справі №460/21394/23, Верховний Суд сформував у подібних справах загальний підхід, за якого для правильного вирішення питання дотримання позивачем строку звернення з позовом, суд має перевірити наявність/відсутність у відповідача документального підтвердження ознайомлення позивача з розміром та складовими нарахованого та виплаченого у спірному періоді грошового забезпечення до моменту отримання відповіді на запит, як-то докази направлення/видачі розрахункових листів, довідок про грошове забезпечення тощо. Наведене свідчить, що початок перебігу тримісячного строку для подання позову про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку варто обчислювати з моменту, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум (тобто, письмового документа, у якому детально зазначено суми, нараховані та виплачені позивачу при звільненні).

Із матеріалів справи вбачається, що копію наказу про звільнення ОСОБА_1 отримала 06.02.2023, про що свідчить її підпис у наказі, однак наявне в матеріалах справи повідомлення про нараховані та виплачені суми працівнику при звільненні не містить підпису позивача. Вказаний наказ не містить детальної інформації про суми грошового забезпечення, які підлягають виплаті позивачці при звільненні. У матеріалах, досліджених судом відсутні належні дані, за якими можливо достовірно визначити конкретну дату фактичного одержання ОСОБА_1 такого повідомлення. Отже, не встановлено юридичного факту, з яким частина друга статті 233 КЗпП України пов`язує початок перебігу тримісячного строку. Звернення ОСОБА_1 до роботодавця із заявою про виплату належних їй сум також не є одержанням передбаченого статтею 116 КЗпП України письмового повідомлення роботодавця і не встановлює початку перебігу зазначеного строку. Тому підстав для відмови у позові через пропуск строку звернення до суду немає.

Вирішуючи позов в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд приходить до наступних висновків.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до ст. 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Постановою КМУ №100 від 08.02.1995 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» (далі - Порядок).

Відповідно до п.2 вказаного Порядку, середня заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, які передували події, з якою пов`язана відповідна виплата. Якщо протягом останніх двох календарних місяців, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.

Згідно з пунктом 8 вищевказаного Порядку, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, проводяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Як вбачається з листа філії «Приміська пасажирська компанія» АТ «Укрзалізниця» середньоденна заробітна плата позивача складає 602,45 грн.

Позивач просить стягнути середній заробіток за час затримки повного розрахунку, починаючи з 17.02.2023 по 16.08.2023 включно, всього за шість місяців (129 робочих днів).

Відтак, середній заробіток з 17.02.2023 по 16.08.2023 має бути розрахований таким чином: 602,45 грн. х 129 дн. = 77716,05 грн.

Водночас за своєю суттю середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не відноситься до неустойки та не є санкцією за невиконання грошового зобов`язання.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц (провадження №14-323цс19) розтлумачила зміст статті 117 КЗпП України та сформулювала висновок, що відшкодування, передбачене цією нормою права, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця. Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаційний характер, а її заходи спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого (пункти 81, 82 постанови).

Ключовий висновок Великої Палати Верховного Суду полягає в тому, що виплата середнього заробітку за статтею 117 КЗпП України за своєю суттю є не штрафом чи каральною санкцією, а спеціальним видом компенсації очікуваних майнових втрат працівника. Саме така компенсаційна природа дозволяє застосувати загальні принципи права, зокрема, пропорційності, та обґрунтовує можливість судового контролю за співмірністю розміру компенсації. Законодавчі положення, внесені Законом України від 01.07.2022 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (далі Закон України №2352-IX), не змінили правової природи цього заходу відповідальності з компенсаційного на каральний.

З огляду на компенсаційний характер відповідальності за статтею 117 КЗпП України Велика Палата Верховного Суду у пунктах 87 та 92 постанови у справі №761/9584/15-ц дійшла висновку, що «виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України».Велика Палата сформулювала змістові критерії, які суд має враховувати при вирішенні питання про зменшення розміру відшкодування (пункт 91 постанови): розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; імовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність імовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.Ці критерії спрямовані на досягнення справедливого балансу між інтересами працівника, який має право на компенсацію, та інтересами роботодавця, аби відповідальність не була надмірною.

У постанові від 08.10.2025 у справі №489/6074/23 Велика Палата Верховного Суду відступила від висновків Касаційного адміністративного суду, викладених у постанові від 06.12.2024 у справі №440/6856/22, та сформулювала наступний правовий висновок. Так, Законом №2352-IXстаттю 117 КЗпП України викладено в новій редакції. Ключовою новелою стало доповнення частини першої словами «...але не більш як за шість місяців». Отже, частина перша статті 117 КЗпП України в редакції Закону №2352-IX передбачає: «У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців». Зі змісту наведеної норми вбачається, що законодавець установив максимальну межу періоду, за який нараховується компенсація за затримку розрахунку. Очевидною метою такого законодавчого втручання є забезпечення правової визначеності та запобігання ситуаціям, за яких розмір відповідальності роботодавця міг досягати надмірних значень, що не відповідало б принципу пропорційності. Таким чином, законодавець врегулював критерій «період затримки (прострочення)», установивши для нього граничну межу. Водночас установлення максимального і преклюзивного строку для нарахування середнього заробітку не слід тлумачити як відмову від застосування принципу пропорційності при визначенні остаточного розміру стягнення. Законодавче рішення усуває ризик «нескінченної» відповідальності в часі, проте не вирішує проблему можливої неспівмірності суми компенсації та розміру основного боргу, яка може виникати і в межах установленого шестимісячного строку. Законодавець установив максимальний поріг відповідальності, однак не визначив, що сума компенсації має бути безумовно стягнута незалежно від обставин.Відтак, шестимісячне обмеження не нівелює необхідності застосування судом критеріїв, визначених Великою Палатою. Суд при вирішенні подібного спору має оцінювати обставини справи (зокрема, розмір боргу) для визначення справедливого розміру компенсації, який може дорівнювати середньому заробітку за шість місяців, однак може бути і значно меншим, але в будь-якому разі не може перевищувати цю встановлену законом межу.

Як було зазначено вище, Закон №2352-IX не змінив правову природу відшкодування за статтею 117 КЗпП України, яка залишається компенсаційною. Оскільки мета норми права - компенсація, а не покарання, тому і принципи розумності, справедливості та пропорційності слід застосовувати до визначення розміру компенсації незмінно і послідовно.

З урахуванням зазначених висновків Великої Палати Верховного Суду, встановивши наявність заборгованості лише в частині виплати допомоги на оздоровлення за 2023 рік, керуючись принципом пропорційності суд вважає за доцільне визначити розмір середнього заробітку, який підлягає стягненню з відповідача за час затримки розрахунку в сумі, співмірній до розміру фактично допущеного порушення, що забезпечить справедливий баланс інтересів сторін: захистить право позивача на повний розрахунок та належну виплату матеріальної допомоги, водночас не допустить понесення АТ «Укрзалізниця» несправедливих та непропорційних майнових втрат.

Матеріальна допомога на оздоровлення за 2023 рік, яка не була виплачена позивачу при звільненні, становить 16104,00 грн, натомість визначена судом сума середнього заробітку за час затримки розрахунку становить 77716,05 грн, тобто більш ніж учетверо перевищує розмір основної заборгованості роботодавця перед працівником. При цьому, суд враховує і поведінку сторін спору. З одного боку, АТ «Українська залізниця» допустило порушення встановленого статтею 116 КЗпП України обов`язку щодо проведення повного розрахунку з працівником у день звільнення, а тому не може бути звільнене від передбаченої статтею 117 КЗпП України відповідальності лише з посиланням на складний фінансовий стан товариства чи на прийняте ним рішення про призупинення відповідних виплат. З іншого боку, відповідач не заперечував самого права позивача на матеріальну допомогу та її розміру, а навпаки, прямо зазначив прав на матеріальну допомогу в наказі про звільнення та у подальшому підтвердив, що їх виплата буде здійснена після прийняття відповідного рішення правління. Тобто між сторонами не існувало спору щодо розміру заборгованості, а невиплата була пов`язана з позицією роботодавця щодо відтермінування її виплати в умовах воєнного стану.

За наведених обставин суд вважає справедливим та співмірним розміром компенсації за затримку розрахунку при звільненні суму 16 000 грн.

Враховуючи викладене, вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача понесені витрати на поштове відправлення письмової вимоги в розмірі 100,00 грн. Відповідно до п. 4 ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду. Із доданих до позову документів, вбачається, що такою вимогою позивача є заява про досудове врегулювання спору. Однак обов`язок надсилати відповідачу таку вимогу не передбачений законом, а тому понесені у зв`язку з цим витрати не є судовими та стягненню з відповідача не підлягають.

Також, відповідно до статті 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача належить стягнути витрати по сплаті судового збору пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 4, 10-13, 81, 133, 141, 258, 259, 263-265, 273, 279, 354, 355 ЦПК України, суд

в и р і ш и в:

Позов ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення невиплачених коштів при звільненні з роботи,середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні - задовольнити частково.

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 16104,00 грн. невиплаченої при звільненні матеріальної допомоги на оздоровлення за 2023 рік, 16 000 грн. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 17.02.2023 по 16.08.2023.

У задоволенні решти вимог - відмовити.

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 279,55 грн. у відшкодування витрат по сплаті судового збору.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене до Чернігівського апеляційного суду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач - ОСОБА_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ;реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 .

Відповідач - Акціонерне товариство «Українська залізниця», місцезнаходження: вул. Єжи Ґедройця, 5, м. Київ; ідентифікаційний код юридичної особи - 40075815.

Суддя М.М. Кузюра