Судові рішення

Постанова № 141307745 у справі № 127/24/26 від 09.11.2026

Постанова від 09.11.2026 у цивільній справі № 127/24/26 (категорія «Завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду»). Суд: Вінницький апеляційний суд, суддя Войтко Ю. Б.

Справа№ 127/24/26
СудВінницький апеляційний суд
СуддяВойтко Ю. Б.
Форма рішенняПостанова
Форма судочинстваЦивільне
КатегоріяЗавданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду
Дата ухвалення09.11.2026
Надійшло до реєстру10.11.2026
Оригіналreyestr.court.gov.ua/Review/141307745

Лист, коли відкриється Pro

Моніторинг, сповіщення і вивантаження на всіх сайтах мережі Initask. Залиште пошту, і ми напишемо в день запуску.

Менеджер допоможе з першим запуском.

Текст рішення

Справа № 127/24/26

Провадження № 22-ц/801/2483/2026

Категорія: 47

Головуючий у суді 1-ї інстанції Бойко В. М.

Доповідач:Войтко Ю. Б.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 листопада 2026 року Справа № 127/24/26 м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з цивільних справ:

головуючого (судді-доповідача): Войтка Ю. Б.,

суддів Міхасішина І. В., Стадника І. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі - ОСОБА_2 , Головне управління Національної поліції у Вінницькій області, держава Україна в особі Державної казначейської служби України,

третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору - Відділ поліції №3 (м. Вінниця) Вінницького районного управління поліції Головного управління Національної поліції у Вінницькій області,

розглянув в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Покоєвич Артем Олексійович, на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 30 липня 2026 року, ухвалене під головуванням судді Бойка В. М. у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін м. Вінниці,

у цивільній справі № 127/24/26 за позовом ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Покоєвич Артем Олексійович до ОСОБА_2 , Головного управління Національної поліції у Вінницькій області, держави Україна в особі Державної казначейської служби України, за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Відділу поліції №3 (м. Вінниця) Вінницького районного управління поліції Головного управління Національної поліції у Вінницькій області про відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок незаконного притягнення до адміністративної відповідальності,

встановив:

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2025 року ОСОБА_1 , діючи через свого представника - адвоката Покоєвича Артема Олексійовича, звернулась до суду з указаним позовом, в якому просить стягнути з Державного бюджету України на її користь 30 000 гривень в рахунок відшкодування завданої моральної шкоди; стягнути солідарно з ОСОБА_2 та Державного бюджету України на її користь 33 964,60 гривень в рахунок відшкодування понесених позивачем витрат на правову допомогу; стягнути солідарно з ОСОБА_2 та Державного бюджету України на її користь 15 000 гривень в рахунок відшкодування понесених позивачем витрат на проведення авто-технічної експертизи; стягнути солідарно з ОСОБА_2 та Державного бюджету України на її користь витати на правову допомогу в розмірі 17 000 гривень.

Позов мотивований тим, що 26.11.2024 приблизно об 17 годині 30 хвилин транспортний засіб SKODA FABIA д.н.з. НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_1 отримав механічні пошкодження з матеріальними збитками за результатами дорожньо-транспортної пригоди, за участю транспортного засобу ВАЗ 21114 д.н.з. НОМЕР_2 та його водія ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . По факту даної події було складено адміністративні матеріали, зокрема протокол про адміністративне правопорушення серія ЕПР1 № 182736 від 26.11.2024 відносно ОСОБА_2 за ст. 124 КУпАП, та протокол про адміністративне правопорушення серія ЕПР1 №182715 відносно ОСОБА_1 . Постановою Вінницького районного суду Вінницької області від 24.02.2025 у справі №128/4822/24 ОСОБА_2 було визнано винним у вчиненні правопорушення за ст. 124 КУпАП, а саме дорожньо-транспортна пригода, яка сталася 26.11.2024 за участю транспортного засобу SKODA FABIA д.н.з. НОМЕР_3 під керуванням ОСОБА_1 . Водночас суд встановив, що в діях ОСОБА_1 відсутній склад адміністративного правопорушення, що на думку позивача, свідчить про незаконність дій співробітника поліції, який склав протокол про адміністративне правопорушення. Унаслідок зазначених незаконних дій позивачу було завдано шкоди, яка полягала у вимушеному зверненні за професійною правничою допомогою з метою захисту своїх прав та законних інтересів у суді, витрачанні на це власних коштів, а також у необхідності наполягати на законному, безсторонньому та справедливому розгляді справи судом. Крім того, з метою доведення відсутності своєї вини у вчиненні дорожньо-транспортної пригоди, позивачка була змушена залучити експерта для проведення авто-технічної експертизи.

Шкода позивачу у добровільному порядку відшкодована не була, що свідчить про відсутність наміру відповідачів врегулювати спір мирним шляхом та зумовило необхідність її звернення до суду за захистом своїх порушених прав та законних інтересів.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 30 липня 2026 року у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_2 , Головне управління Національної поліції у Вінницькій області, держава Україна в особі Державної казначейської служби України є неналежними відповідачами у цій справі. З огляду на те, що суд відмовив у задоволенні позову, то на підставі ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судові витрати у справі залишено за позивачем.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

У серпні 2026 року ОСОБА_1 , діючи через свого представника - адвоката Покоєвича А. О., подала апеляційну скаргу, в якій вказує, що оскаржуване судове рішення є необ`єктивним, необґрунтованим та винесеним із порушенням судом норм матеріального та процесуального права, тому просить його скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Рух справи в суді апеляційної інстанції

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Вінницького апеляційного суду від 31 серпня 2026 року для розгляду цієї справи визначено склад колегії суддів: головуючий суддя - Войтко Ю. Б., Міхасішин І. В., Стадник І. М.

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 02 вересня 2026 року апеляційну скаргу залишено без руху з підстав відсутності доказів на підтвердження сплати судового збору, витребувано матеріали судової справи з місцевого суду.

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 10 вересня 2026 року, після усунення скаржником недоліків апеляційної скарги, відкрито апеляційне провадження у справі та надано учасникам справи строк для подання відзиву на апеляційну скаргу.

Відповідно до ухвали Вінницького апеляційного суду від 22 вересня 2026 року вказану справу призначено до розгляду, який постановлено здійснювати без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

В обґрунтування доводів поданої скарги представник апелянта - адвокат Покоєвич А. О. вказує на те, що висновок суду першої інстанції про те, що Головне управління Національної поліції у Вінницькій області та держава Україна в особі Державної казначейської служби України є неналежними відповідачами у цій справі, є помилковим, таким, що ґрунтується на неправильному застосуванні норм матеріального та процесуального права, а також не відповідає правовим висновкам Верховного Суду щодо участі держави у цивільних правовідносинах, пов`язаних із відшкодуванням шкоди, завданої незаконними діями посадових осіб органів державної влади.

На переконання сторони позивача, участь ГУНП у Вінницькій області у справі має безпосередній правовий та фактичний зв`язок із предметом спору. При цьому ГУНП у Вінницькій області не визначається як самостійний суб`єкт деліктної відповідальності замість держави. Його процесуальна участь обумовлена тим, що саме цей орган є відповідним органом державної влади, у системі якого діяла посадова особа, дії якої стали підставою для пред`явлення позову.

Отже висновок суду першої інстанції про неналежність ГУНП у Вінницькій області не узгоджується ні з установленими судом фактичними обставинами, ні з положеннями статті 1174 ЦК України, ні з правовими висновками Верховного Суду, зокрема, Великої Палати Верховного Суду у постанові від 27 листопада 2019 року у справі № 242/4741/16-ц, Великої Палати Верховного Суду у постанові від 25 березня 2020 року у справі № 641/8857/17, а також Верховного Суду у постанові від 07 вересня 2022 року у справі № 641/4272/19, на яку послався і суд першої інстанції.

Також помилковим є висновок суду першої інстанції про те, що участь Державної казначейської служби України у цій справі свідчить про неналежність визначеного позивачем складу відповідачів.

При цьому апелянт погоджується лише з тим, що Державна казначейська служба України не є самостійним суб`єктом матеріально-правової відповідальності за шкоду, завдану незаконними діями посадової особи органу державної влади.

Зокрема вказує, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27 листопада 2019 року у справі № 242/4741/16-ц дійсно зазначила, що відповідачем у таких правовідносинах є держава Україна, а не Державна казначейська служба України чи її територіальний орган. Проте цей правовий висновок не означає, що участь Державна казначейської служби України у справі є юридично неможливою або що сам факт її залучення зумовлює відмову у позові.

При цьому апелянт не стверджує, що Державна казначейська служба України є заподіювачем шкоди або самостійним суб`єктом деліктної відповідальності, оскільки такий підхід дійсно суперечив би статті 1174 ЦК України.

Натомість зазначення ДКСУ у складі відповідачів обумовлено тим, що заявлені позовні вимоги спрямовані на відшкодування шкоди за рахунок Державного бюджету України, а отже, безпосередньо пов`язані з бюджетним механізмом виконання судового рішення.

Також зауважує, що суд першої інстанції не надав належної оцінки обставинам, які безпосередньо спростовують висновок працівника поліції про вину ОСОБА_1 у вчиненні дорожньо-транспортної пригоди.

Зокрема вказує, що у цій справі питання полягало не лише в тому, чи мав працівник поліції право складати протокол, а в тому, чи були законними та обґрунтованими його дії щодо визначення саме ОСОБА_1 винною у ДТП за наявності фактичних обставин, які в подальшому підтвердили вину іншого учасника. Тому, з огляду на положення статті 1174 ЦК України, вважає, що саме ця обставина має істотне значення для вирішення питання про відповідальність держави за шкоду, завдану незаконними діями її посадової особи.

Наголошує на тому, що суд першої інстанції, не дослідивши належним чином постанову у справі № 128/4822/24, висновок експерта № 1 -02/25 та їх співвідношення зі змістом протоколу серії ЕПР № 182715, передчасно дійшов висновку про відсутність протиправності в діях працівника поліції, що призвело до неправильного вирішення справи.

Висновок суду першої інстанції про недоведеність моральної шкоди апелянт вважає також необґрунтованим, оскільки суд фактично пов`язав можливість встановлення моральної шкоди з наявністю медичних, психологічних або інших спеціальних документів, хоча така вимога законом не встановлена.

Звертає увагу, що після дорожньо-транспортної пригоди, за результатами якої постановою Вінницького районного суду Вінницької області від 24 лютого 2025 року у справі № 128/4822/24 винним у порушенні Правил дорожнього руху визнано іншого учасника ДТП - ОСОБА_2 , щодо самої ОСОБА_1 працівником поліції було складено протокол за статтею 124 КУпАП.

Унаслідок цього позивач була змушена захищати свої права у справі про адміністративне правопорушення, спростовувати твердження про власну вину, збирати та подавати докази, звертатися за професійною правничою допомогою та проводити експертне дослідження обставин ДТП.

При цьому висновком експерта № 1-02/25 від 06 лютого 2025 року встановлено, що аварійна дорожня ситуація була створена одноособовими діями ОСОБА_2 , які суперечили вимогам Правил дорожнього руху.

Таким чином, позивач була змушена протягом відповідного періоду доводити відсутність власної вини у вчиненні ДТП, незважаючи на те, що за результатами подальшого судового розгляду та експертного дослідження було встановлено інші фактичні обставини події. Тому саме ці обставини підлягали оцінці судом при вирішенні питання про наявність моральної шкоди.

Висновок суду першої інстанції про залишення за позивачем понесених нею витрат на професійну правничу допомогу та проведення експертизи апелянт вважає передчасним та таким, що безпосередньо залежить від помилкового висновку суду про відмову у задоволенні позову.

Доводи особи, яка подала відзив апеляційну скаргу

24 вересня 2026 року представник Головного управління Національної поліції у Вінницькій області Костенко Ю. О. через систему «Електронний суд» подала відзив на апеляційну скаргу разом з клопотанням про поновлення строку подання відзиву на апеляційну скаргу.

Відзив на апеляційну скаргу мотивований тим, що позивачкою не доведено протиправності дій працівників поліції, факту заподіяння моральної шкоди саме такими діями та причинного зв`язку між діями Головного управління Національної поліції у Вінницькій області і заявленими до відшкодування сумами. За таких обставин рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим і підстав для його скасування або зміни в частині, що стосується ГУНП у Вінницькій області, немає.

Клопотання про поновлення процесуального строку мотивоване тим, що встановлений судом строк для подання відзиву на апеляційну скаргу пропущений. Разом з тим, Головне управління Національної поліції у Вінницькій області має намір реалізувати своє процесуальне право на подання відзиву на апеляційну скаргу та надати суду свої заперечення щодо доводів апеляційної скарги. Подання відзиву не перешкоджає розгляду справи та не призведе до затягування судового розгляду, оскільки справа розглядається в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Суд вважає, що враховуючи необхідність забезпечення права Головного управління Національної поліції у Вінницькій області на подання заперечень щодо апеляційної скарги та наявність доказів направлення відзиву представнику апелянта, а також враховуючи принцип пропорційності у цивільному судочинстві клопотання про поновлення строку подання відзиву на апеляційну скаргу підлягає задоволенню.

Фактичні обставини справи, встановлені судом першої інстанції

У справі встановлено, що 26.11.2024 щодо ОСОБА_1 , поліцейським відділення поліції №3 (м. Вінниця) ВРУП ГУНП в Вінницькій області складено протокол серії ЕПР №182715 про адміністративне правопорушення, передбачене ст. 124 КУпАП, в якому зазначено, що 26.11.2024 приблизно о 17-30 год., в с. Агрономічне, по вул. Гніванське шосе, водій ОСОБА_1 , керуючи транспортним засобом Skoda Fabia, д.н.з. НОМЕР_3 , не стежила за дорожньою обстановкою, відповідно не відреагувала на її зміну та здійснила зіткнення з автомобілем ВАЗ 21114, д.н.з. НОМЕР_2 , у результаті чого автомобілі отримали механічні пошкодження, чим порушила п.п. 2.3 б ПДР та вчинила правопорушення, передбачене ст. 124 КУпАП (а.с.8).

Постановою Вінницького районного суду Вінницької області від 24.02.2025 ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, і застосовано до нього адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 850 грн. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір у розмірі 605,6 грн (а.с.9-11).

Відповідно до висновку експерта №1-02/25, який складено 06.02.2025, з причин, викладених в дослідницькій частині даного висновку, аварійна дорожня ситуація була створена одноособовими діями водія автомобіля ВАЗ-21114 ОСОБА_2 , які суперечили вимогам Правил дорожнього руху (а.с.13-19).

На підтвердження оплати експертизи позивачем надано платіжну інструкцію №1.89940011.1 на суму 15 000,00 грн (а.с.12).

Позивачем 12.11.2025 на адресу відповідача ОСОБА_2 було направлено листа-пропозицію про добровільне врегулювання спору (досудова вимога) про добровільне відшкодування завданих позивачеві збитків (а.с.20-21).

ОСОБА_2 надано відповідь на досудову вимогу про відшкодування шкоди, у якій викладено правову позицію щодо відсутності у нього обов`язку з відшкодування заявлених сум, та направлено позивачу (а.с.64-66).

Крім того, на підтвердження понесених витрат на професійну правову допомогу позивачем надано: договори про надання правової допомоги від 03.12.2024, 20.12.2024, 01.03.2025, 05.11.2025; розрахунок витрат на правову допомогу на суму 33 964,60 грн, та розрахунок витрат на правову допомогу на суму 17 000,00 грн; квитанцію до прибуткового касового ордера №б/н від 01.03.2025 на суму 33 964,60 грн; квитанцію до прибуткового касового ордера №б/н від 05.11.2025 на суму 17 000,00 грн; ордер про надання правничої допомоги серії АІ №2087172 (а.с.22-30).

Позиція суду апеляційної інстанції

Відповідно до частини тринадцятої статті 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Згідно з положеннями частини першої статті 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Враховуючи вищенаведені норми, зазначена справа розглядається судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами без повідомлення учасників справи.

Відповідно до положень статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів і вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 30 липня 2026 року не повністю відповідає зазначеним вимогам цивільного процесуального законодавства України.

Мотиви, з яких виходить суд апеляційної інстанції, та застосовані норми права

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначає, що підставою для відшкодування моральної та матеріальної шкоди є здійснення посадовими особами Відділу поліції №3 (м. Вінниця) ВРУП ГУНП в Вінницькій області відносно неї адміністративних проваджень за порушення Правил дорожнього руху. При цьому позивач визначає відповідачами ОСОБА_2 , Головне управління Національної поліції у Вінницькій області, державу Україна в особі Державної казначейської служби України.

Щодо заявлених позовних вимог до ОСОБА_2 , судом першої інстанції встановлено, що позов не містить посилань на протиправну поведінку ОСОБА_2 як фізичної особи, позивач не доводить складу цивільного правопорушення у розумінні статті 1166 Цивільного кодексу України та не обґрунтовує наявність причинно-наслідкового зв`язку між його діями і тією шкодою, яку позивач пов`язує з незаконним адміністративним переслідуванням.

Щодо позовних вимог, які заявлені до Головного управління Національної поліції у Вінницькій області, суд першої інстанції вказав, що позовні вимоги у частині стягнення моральної шкоди та витрат на правничу допомогу є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, факт наявності у позивача моральної шкоди залишається недоведеним, адже в матеріалах справи відсутні будь-які докази її завдання. Отже недоведення обставин є підставою для відмови у позові.

Суд першої інстанції також зазначив, що в даному випадку позов пред`явлено до Державної казначейської служби України безпідставно, оскільки Казначейство не приймало жодних рішень щодо позивача, не здійснювало процесуальних дій, не перебувало у правовідносинах з позивачем. Державна казначейська служба України є неналежним відповідачем, що є самостійною підставою для відмови у позові. Таким чином, Казначейство жодних прав та інтересів позивача не порушувало, не вступало у правовідносини з ним і жодної шкоди позивачеві не завдало (до того ж сам позивач не вказує на Казначейство як на порушника своїх прав). Відповідно до вимог Конституції України, ЦК України та інших актів законодавства, й обов`язкових висновків Конституційного суду України Казначейство не повинно нести відповідальність за шкоду, завдану позивачу внаслідок незаконних дій, зокрема, інших державних органів.

Ухвалюючи оскаржуване рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов висновку, що ОСОБА_2 , Головне управління Національної поліції у Вінницькій області, держава Україна в особі Державної казначейської служби України є неналежними відповідачами у справі, що є самостійною підставою для відмови в позові. При цьому місцевий суд керувався правовими висновками, наведеними у постанові Верховного Суду від 18 жовтня 2023 року в справі № 300/808/19, постанові Верховного Суду від 07 грудня 2023 року в справі № 363/2300/20, постанові Верховного Суду від 13 грудня 2023 року в справі № 753/8710/21.

З висновком місцевого суду про відмову в задоволенні позову погоджується апеляційний суд, однак такого висновку суд першої інстанції дійшов з помилкових мотивів.

Відповідно до статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Статтею 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Отже стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до частин першої та другої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Стаття 23 ЦК України передбачає право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав, яка полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів.

Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені статтею 1167 ЦК України, відповідно до якої шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.

Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів (частина перша статті 1173 ЦК України).

Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи (частина перша статті 1174 ЦК України).

Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 цього Кодексу).

Судом встановлено, що протокол про адміністративне правопорушення серії ЕПР № 182715 від 26.11.2024 відносно ОСОБА_1 був складений поліцейським Відділення поліції № 3 (м. Вінниця) Вінницького районного управління поліції ГУНП у Вінницькій області під час здійснення ним передбачених законом службових повноважень.

Отже спірні дії були вчинені не приватною особою у сфері приватноправових відносин, а посадовою особою органу державної влади під час реалізації наданих їй державою владних повноважень.

Так, відповідно до статті 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою незалежно від вини цієї особи.

Таким чином, законодавець безпосередньо визначив спеціальний суб`єкт відповідальності за шкоду, завдану незаконними діями посадової особи органу державної влади, - державу Україну.

При цьому правове значення має чітке розмежування двох понять: суб`єкт матеріально-правової відповідальності та орган, через який держава бере участь у цивільній справі.

Суб`єктом відповідальності відповідно до статті 1174 ЦК України є саме держава Україна. Конкретна посадова особа, яка діяла під час виконання службових повноважень, не є особистим носієм обов`язку з відшкодування такої шкоди.

Водночас держава як особливий суб`єкт цивільних правовідносин реалізує свої права та обов`язки через відповідні органи державної влади в межах їх компетенції.

Відповідно до частини першої статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

Саме тому у справах про відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадових осіб органів державної влади, необхідно встановлювати не лише суб`єкта матеріально-правової відповідальності, яким є держава, але й відповідний орган державної влади, через який держава бере участь у справі та з діяльністю якого безпосередньо пов`язані спірні правовідносини.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27 листопада 2019 року у справі № 242/4741/16-ц зазначила, що держава бере участь у справі як відповідач через відповідні органи державної влади, зазвичай через той орган, діями якого завдано шкоду.

Отже наведена судова практика виходить із того, що держава Україна є суб`єктом відповідальності, а участь держави у цивільній справі забезпечується через відповідний орган державної влади, діяльність якого пов`язана із виникненням спірних правовідносин.

З огляду на встановлені у цій справі обставини таким відповідним органом є Головне управління Національної поліції у Вінницькій області.

Таким чином, участь Головного управління Національної поліції у Вінницькій області у справі має безпосередній правовий та фактичний зв`язок із предметом спору.

При цьому Головне управління Національної поліції у Вінницькій області не визначається як самостійний суб`єкт деліктної відповідальності замість держави. Його процесуальна участь обумовлена тим, що саме цей орган є відповідним органом державної влади, у системі якого діяла посадова особа, дії якої стали підставою для пред`явлення позову.

З урахуванням наведеного, висновок суду першої інстанції про неналежність Головного управління Національної поліції у Вінницькій області як відповідача у цій справі не узгоджується ні з установленими судом фактичними обставинами, ні з положеннями статті 1174 ЦК України, ні з наведеним правовим висновком Верховного Суду.

Також помилковим є висновок суду першої інстанції про те, що участь Державної казначейської служби України у цій справі свідчить про неналежність визначеного позивачем відповідача.

Апеляційний суд бере до уваги, що Державна казначейська служба України не є самостійним суб`єктом матеріально-правової відповідальності за шкоду, завдану незаконними діями посадової особи органу державної влади.

Предметом заявлених позовних вимог є не притягнення ДКСУ до відповідальності за власні дії, а відшкодування державою моральної шкоди за рахунок коштів Державного бюджету України.

Саме тому процесуальна участь ДКСУ повинна оцінюватися з урахуванням механізму реалізації майнової відповідальності держави та виконання судового рішення за рахунок бюджетних коштів.

Як уже зазначалось, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27 листопада 2019 року у справі № 242/4741/16-ц зробила висновок, що держава бере участь у справі як відповідач через відповідні органи державної влади, зазвичай через той орган, діями якого завдано шкоду. Разом із тим, залучення або ж незалучення до участі у таких категоріях спорів Казначейства чи ї його територіального органу не впливає на правильність визначення належного відповідача у справі, оскільки відповідачем є держава, а не Казначейство чи її територіальний орган.

Аналогічний правовий підхід викладено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 25 березня 2020 року у справі № 641/8857/17, а також Верховним Судом у постанові від 07 вересня 2022 року у справі № 641/4272/19.

Проте цей правовий висновок не означає, що участь ДКСУ у справі є юридично неможливою або що сам факт її залучення зумовлює відмову у позові.

Навпаки, зі змісту зазначеної правової позиції випливає необхідність розмежування держави як суб`єкта матеріально-правової відповідальності та органів державної влади, через які забезпечується її участь у цивільному процесі та реалізація відповідних майнових наслідків.

Разом з тим, позивач всупереч свого процесуального обов`язку, передбаченому статтями 12, 81 ЦПК України, не навела доказів на підтвердження доводів про те, що під час її притягнення до адміністративної відповідальності працівники патрульної поліції (службові особи поліції) діяли незаконно.

Для покладення відповідальності на державу за дії (бездіяльність) посадових осіб органів державної влади у виді відшкодування шкоди обов`язковою є наявність трьох елементів (умов): неправомірний характер дії (бездіяльності) цього органу (посадових або службових осіб), наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями (бездіяльністю) і заподіяною шкодою. Водночас наявність вини посадових осіб органів державної влади не є обов`язковою умовою такого виду відповідальності. Тягар доведення наявності зазначених трьох умов покладається на позивача, який звернувся до суду з позовом про відшкодування шкоди на підставі статей 1173, 1174 ЦК України.

Встановлення протиправності у діях працівника патрульної поліції під час складання протоколу про адміністративне правопорушення є обов`язковою умовою для покладення відповідальності на державу за дії (бездіяльність) посадових осіб органів державної влади у виді відшкодування шкоди.

Відповідність протоколу про адміністративне правопорушення (за формою чи змістом) вимогам закону, складення такого протоколу уповноваженою особою, а також правомірність інших дій (бездіяльності) працівників патрульної поліції під час оформлення матеріалів про адміністративне правопорушення може бути встановлено судом у справі про адміністративне правопорушення.

З огляду на приписи Закону України «Про національну поліцію», Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність» патрульна поліція не є органом, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, тому на правовідносини щодо складання протоколів у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, не поширюються правила статті 1176 ЦК України та Закону № 266/94-ВР.

Статті 1173, 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відрізняються від загальних правил деліктної відповідальності. Зокрема, цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є обов`язковою.

Проте цими нормами не заперечується обов`язковість наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які є обов`язковими для доказування у спорах про стягнення збитків.

А саме має бути встановлено наявність правопорушення, що включає як складові елементи: шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв`язок між ними.

Тягар доведення наявності цих умов покладається на позивача, який звертається з позовом про відшкодування шкоди на підставі статей 1173, 1174 ЦК України (див. близькі за змістом висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01 березня 2023 року у справі № 925/556/21).

Під протиправністю потрібно розуміти безпосередню суперечність (невідповідність) рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта.

Таким чином, у справах про відшкодування шкоди, завданої рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, його посадових осіб, позивач має довести наявність очевидних ознак протиправності дій цих суб`єктів, які спричинили порушення прав, свобод або інтересів позивача.

Позивач у цій справі обґрунтовувала завдання їй шкоди протиправністю дій відповідача, що виразилися у здійсненні посадовими особами Відділу поліції №3 (м. Вінниця) ВРУП ГУНП в Вінницькій області відносно неї адміністративних проваджень за порушення Правил дорожнього руху. Проте, сам лише факт складення протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №182715 від 26.11.2024 відносно ОСОБА_1 поліцейським не може оцінюватись як преюдиційний факт заподіяння моральної шкоди і як наявність причинно-наслідкового зв`язку бути підставою для відшкодування шкоди.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 січня 2025 року у справі № 335/6977/22 зазначено, що оцінку доказів патрульний поліцейський повинен здійснити такою мірою, як це потрібно для визначення ймовірної особи, дії якої містять ознаки складу адміністративного правопорушення. Висновки поліцейського є вірогідними та не мають для суду заздалегідь визначеного значення. Дії особи, стосовно якої складено протокол про адміністративне правопорушення, ймовірно місять ознаки адміністративного правопорушення, але остаточні висновки, зокрема й про дійсно винну у правопорушенні особу, має зробити виключно суд.

Своєю чергою оцінку доказів, зібраних та зафіксованих патрульним поліцейським, та правову кваліфікацію дій особи, стосовно якої складено протокол про адміністративне правопорушення, встановлених на підставі цих доказів, здійснює суд під час розгляду справи про адміністративне правопорушення, зокрема, із залученням експерта і спеціаліста, а також за допомогою інших доказів.

Отже, оформлення патрульним поліцейським матеріалів про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху здійснюється ним на виконання покладених на нього функцій та завдань, а дії зі складання протоколу про адміністративне правопорушення не породжують правових наслідків для особи, щодо якої складено такий протокол, крім тих, що пов`язані з розглядом такого протоколу судом.

Вирішуючи спір у справі про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним притягненням до адміністративної відповідальності, суд загальної юрисдикції може встановити наявність у діях працівників патрульної поліції під час складення протоколу про адміністративне правопорушення ознак очевидної протиправності, таких як: відсутність повноважень у працівника патрульної поліції на складання протоколу про адміністративне правопорушення, складання працівниками патрульної поліції протоколу про адміністративне правопорушення стосовно особи, яка не була учасником ДТП, тощо. Отже, очевидний характер протиправності дій (бездіяльності, рішень) працівників патрульної поліції під час складання протоколу про адміністративне правопорушення може бути встановлений судом загальної юрисдикції, зокрема й тоді, коли такі дії (бездіяльність, рішення) явно суперечать вимогам закону та порушують права, свободи або інтереси осіб, які звернулися до суду.

У постанові від 22 січня 2025 року у справі № 335/6977/22 Велика Палата Верховного Суду також виснувала, що при не встановленні під час розгляду справи про адміністративне правопорушення невідповідності дій (бездіяльності) працівників патрульної поліції щодо складання протоколу, які мали наслідком закриття справи про адміністративне правопорушення, дії патрульного поліцейського щодо складення протоколу про адміністративне правопорушення у разі подальшого закриття справи у зв`язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення можуть бути підставою для відшкодування шкоди державою лише у тому випадку, якщо закриття справи у зв`язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення відбулося через очевидну невідповідність протоколу вимогам закону або внаслідок інших протиправних дій працівників патрульної поліції під час оформлення.

Переглядаючи справу, суд апеляційної інстанції відповідно до вказаних норм цивільного процесуального права встановив вищевказані обставини справи і дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову про відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок незаконного притягнення до адміністративної відповідальності.

Згідно з відкритими даними Єдиного державного реєстру судових рішень апеляційним судом встановлено, що відповідно до постанови Вінницького районного суду Вінницької області від 20 березня 2025 року у справі № 128/4823/24, яка набрала законної сили 01 квітня 2025 року, провадження в справі про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , про притягнення її до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, закрито на підставі п. 7 ст. 247 КУпАП в зв`язку із закінченням строку накладення адміністративного стягнення.

Вказаними судовим рішенням встановлено, що згідно протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 182715 від 26.11.2024, складеного поліцейським відділу поліції № 3 Вінницького РУП ГУНП у Вінницькій області сержантом поліції Вітюком О. В., ОСОБА_1 притягується до адміністративної відповідальності за те, що 26.11.2024 о 17:30 год в с. Агрономічне, Вінницького району, Вінницької області, по вул. Гніванське шосе, ОСОБА_1 , керуючи транспортним засобом Skoda Fabia, д.н.з. НОМЕР_4 , не стежила за дорожньою обстановкою, відповідно не відреагувала на її зміну та здійснила зіткнення з автомобілем ВАЗ 21114, д.н.з. НОМЕР_2 , у результаті чого автомобілі отримали механічні пошкодження, чим порушила п.п. 2.3 б ПДР та вчинила правопорушення, передбачене ст. 124 КУпАП.

Закриваючи провадження у цій справі, Вінницький районний суд Вінницької області дійшов висновку, що на момент розгляду справи про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності закінчились строки, передбачені ч. 2 ст. 38 КУпАП, без дослідження питання вини по суті.

Також районним судом роз`яснено, що не притягнення особи до адміністративної відповідальності за ст. 124 КУпАП в зв`язку із закінченням строків накладення адміністративного стягнення не свідчить про відсутність або доведення її вини у заподіянні шкоди, та особа, якій завдано шкоду джерелом підвищеної небезпеки, не позбавлена можливості звернутись за захистом своїх прав та законних інтересів в порядку цивільного судочинства. Підстави та порядок відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, та шкоди, завданої внаслідок взаємодії джерел підвищеної небезпеки, визначені нормами статей 1187, 1188 ЦК України.

У постанові Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 335/8507/16-ц (провадження № 61-23811св18) зроблено правовий висновок про те, що така обставина, як закінчення на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення строків притягнення до адміністративної відповідальності, передбачених статтею 38 КУпАП, не є реабілітуючою обставиною, тобто не є обставиною, яка спростовує факт наявності вини особи в скоєнні ДТП.

Вищенаведене узгоджується із правовими висновками Верховного Суду викладеними у постановах: від 04 березня 2020 року у справі № 641/2795/16-ц, від 07 лютого 2018 року у справі № 910/18319/16; від 16 квітня 2019 року у справі № 927/623/18.

Відповідно до вимог статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статті 76, 77 ЦПК України).

Згідно з вимогами статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Фактично у цій справі доводи позивача зводяться до незгоди із діями поліцейського Відділення поліції № 3 (м. Вінниця) Вінницького районного управління поліції ГУНП у Вінницькій області під час здійснення ним передбачених законом службових повноважень щодо складання стосовно неї протоколу про адміністративне правопорушення, натомість позивачем не доведено складу цивільного правопорушення.

Колегія суддів зазначає, що у спорах про відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади, позивач повинен довести наявність необхідних юридичних фактів, зокрема: незаконність рішення, дії чи бездіяльності; наявність шкоди; причинний зв`язок між незаконними діями та заподіяною шкодою.

Відсутність хоча б одного з таких елементів виключає можливість покладення цивільно-правової відповідальності.

Постанова у справі про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_2 встановлює обставини відповідної адміністративної справи та його відповідальність за дорожньо-транспортну пригоду, однак сама по собі не містить висновку про незаконність дій конкретного працівника поліції при оформленні матеріалів щодо ОСОБА_1 .

Отже причинний зв`язок між діями працівника поліції та заявленою позивачкою моральною шкодою належними та допустимими доказами не встановлений.

Позивач у заявленому нею позові просила стягнути 30 000 грн моральної шкоди. Разом із тим, матеріали цієї справи не містять належних та допустимих доказів фактичного заподіяння ОСОБА_1 моральної шкоди саме внаслідок незаконних дій працівників поліції.

Саме по собі звернення особи за правничою допомогою, участь у судовому провадженні, необхідність захищати власну правову позицію або незгода з оформленими щодо неї адміністративними матеріалами не є безумовним доказом наявності моральної шкоди у визначеному цивільним законодавством розмірі.

Позивачем не надано доказів, які б підтверджували: конкретні моральні чи фізичні страждання; негативні зміни у звичайному способі життя; порушення нормальних життєвих зв`язків; погіршення стану здоров`я внаслідок дій працівників поліції; інші конкретні немайнові втрати; причинний зв`язок між такими наслідками та діями працівника поліції.

Отже, враховуючи відсутність у матеріалах справи доказів неправомірності дій працівника поліції, слід дійти висновку щодо відсутності підстав для покладення відповідальності на державу за дії посадових осіб у виді відшкодування ОСОБА_1 моральної шкоди.

Позивач також просила стягнути витрати на професійну правничу допомогу та витрати на проведення авто-технічної експертизи.

Однак такі витрати можуть бути покладені на відповідну сторону лише за наявності передбачених законом підстав для відповідальності відповідача та за умови встановлення причинного зв`язку між протиправною поведінкою відповідача і понесеними витратами.

У цій справі судом не встановлено незаконності дій ГУНП у Вінницькій області або його працівника.

Отже, сам факт понесення позивачкою витрат на правничу допомогу чи експертне дослідження не створює автоматичного обов`язку ГУНП у Вінницькій області компенсувати такі витрати.

Крім того, проведення авто-технічної експертизи було пов`язане насамперед із необхідністю встановлення обставин дорожньо-транспортної пригоди та причин її виникнення, а не з доведеним незаконним рішенням або дією ГУНП у Вінницькій області.

З огляду на вказане, колегія суддів дійшла до висновку, що у справі не встановлено підстав, визначених статтею 1174 ЦК України, для відшкодування шкоди та покладення відповідальності на державу за дії (бездіяльність) посадових осіб, у зв`язку із чим відсутні підстави для задоволення позову ОСОБА_1 про відшкодування моральної та майнової шкоди.

Саме з таких мотивів мав виходити місцевий суд, обґрунтовуючи відсутність підстав для відшкодування моральної та майнової шкоди, а не з мотивів пред`явлення позову до неналежного відповідача (неналежного складу відповідачів), що є самостійною підставою для відмови в позові.

Отже, суд першої інстанції, дослідивши зібрані у справі докази в їх сукупності, дійшов в цілому правильного висновку про відмову в задоволенні позову, проте помилився щодо мотивів такої відмови.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до положень статей 12 і 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи в межах заявлених позивачем вимог та зазначених і доведених ним обставин.

З урахуванням наведеного, апеляційний суд відхиляє інші доводи апеляційної скарги, які фактично зводяться до посилань про доведеність пред`явлених позовних вимог у повному обсязі та незаконність відмови у відшкодуванні моральної шкоди, завданої внаслідок незаконного притягнення до адміністративної відповідальності.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (справа «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Згідно з частиною першою статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Отже, враховуючи вищевикладене, апеляційний суд дійшов висновку про скасування судового рішення з ухваленням нового судового рішення про відмову в задоволенні позову.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України, статті 141 ЦПК України суд розподіляє судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Згідно з частинами першою, другою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки колегія суддів скасовує рішення суду першої інстанції, але виключно у частині мотивів його прийняття, новий розподіл судових витрат, понесених в суді першої інстанції не здійснюється, судові витрати в суді апеляційної інстанції необхідно залишити за позивачем.

На підставі викладеного, керуючись ст. 367, 374, 376, 381-384, 389 ЦПК України, апеляційний суд,

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Покоєвич Артем Олексійович, задовольнити частково.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 30 липня 2026 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Головного управління Національної поліції у Вінницькій області, держави Україна в особі Державної казначейської служби України, за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Відділу поліції №3 (м. Вінниця) Вінницького районного управління поліції Головного управління Національної поліції у Вінницькій області про відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок незаконного притягнення до адміністративної відповідальності - відмовити.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною, касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.

Головуючий Ю. Б. Войтко

Судді: І. В. Міхасішин

І. М. Стадник

Інші рішення у справі

ДатаДокументСуд
22.09.2026 Ухвала № 139972092 Вінницький апеляційний суд
10.09.2026 Ухвала № 139652918 Вінницький апеляційний суд
02.09.2026 Ухвала № 139406218 Вінницький апеляційний суд
30.07.2026 Рішення № 138602258 Вінницький міський суд Вінницької області
06.03.2026 Ухвала № 135558609 без тексту Вінницький міський суд Вінницької області
12.01.2026 Ухвала № 133242644 без тексту Вінницький міський суд Вінницької області
05.01.2026 Ухвала № 133104923 без тексту Вінницький міський суд Вінницької області