Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
Справа №338/1035/26
Провадження №2/338/1016/26
05 листопада 2026 року селище Богородчани
Богородчанський районний суд Івано-Франківської області у складі головуючого судді Куценка О. О., за участю секретаря судового засідання Дричак Д.Т. розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду селища Богородчани цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Богородчанської селищної ради Івано-Франківського району Івано-Франківської області про визнання права власності на домоволодіння в порядку спадкування за заповітом,
в с т а н о в и в :
25 червня 2026 року до Богородчанського районного суду Івано-Франківської області надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Богородчанської селищної ради Івано-Франківського району Івано-Франківської області про визнання права власності на спадкове майно - житловий будинок загальною площею 44,1 кв. м, житловою площею 20,9 кв. м, з господарськими будівлями та спорудами, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , у порядку спадкування за заповітом після смерті її баби ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . Ціна позову визначена у розмірі 146 647 грн, при зверненні до суду сплачено судовий збір у розмірі 1466 грн 47 коп.
Позовні вимоги мотивовані тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 у місті Мінден Федеративної Республіки Німеччина померла баба позивачки - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Факт смерті ОСОБА_2 підтверджується свідоцтвом про смерть, виданим компетентним органом Федеративної Республіки Німеччина, яке апостильоване та перекладене українською мовою.
За життя, 03 березня 1993 року, ОСОБА_2 склала заповіт, посвідчений Горохолинською сільською радою Богородчанського району Івано-Франківської області та зареєстрований у реєстрі за №6, відповідно до якого належне їй майно заповіла ОСОБА_1 . Наявність зазначеного заповіту також підтверджується відомостями Спадкового реєстру.
Після смерті ОСОБА_2 позивачка у встановлений законом строк звернулася до приватного нотаріуса із заявою про прийняття спадщини. Приватним нотаріусом Івано-Франківського районного нотаріального округу Максьом Г.І. заведено спадкову справу №92/2022, номер спадкової справи у Спадковому реєстрі 69705872. Матеріалами спадкової справи підтверджується факт прийняття ОСОБА_1 спадщини після смерті ОСОБА_2 . Крім того, у межах цієї спадкової справи 07 червня 2024 року позивачці вже видано свідоцтва про право на спадщину за заповітом на належні спадкодавиці земельні ділянки.
Разом з тим оформити у нотаріальному порядку право на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами позивачка не змогла. Листом приватного нотаріуса Івано-Франківського районного нотаріального округу Максьом Г. І. від 07 червня 2024 року №292/02-31 позивачці роз`яснено неможливість оформлення спадкових прав на житловий будинок у нотаріальному порядку у зв`язку з тим, що правовстановлюючий документ містить відомості про належність будинку колгоспному двору. Постановою приватного нотаріуса Максьом Г. І. від 12 червня 2024 року №306/02-31 ОСОБА_1 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, оскільки з наданих документів нотаріус не мав можливості встановити всіх можливих співвласників колишнього колгоспного двору та розмір належних їм часток. Позивачці рекомендовано вирішити питання про право власності в судовому порядку.
Представник позивачки адвокат Левкун Т.В. подала до суду заяву про розгляд справи у відсутності позивачки та її представника, позовні вимоги підтримала у повному обсязі та просила їх задовольнити.
Представник відповідача - Богородчанської селищної ради Івано-Франківського району Івано-Франківської області у судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.
Відповідно до положень ч. 2 ст. 247 ЦПК України, зважаючи на неявку всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, у тому числі витребувану судом спадкову справу №69705872, оцінивши їх відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України у взаємному зв`язку та сукупності, суд дійшов таких висновків.
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Статтею 41 Конституції України встановлено право кожного володіти, користуватися та розпоряджатися своєю власністю та визначено, що право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів відповідно до ст. 16 ЦК України є визнання права.
Відповідно до ст. 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати документа, який засвідчує його право власності.
Статтею 328 ЦК України визначено, що право власності набувається на підставах, які не заборонені законом, та вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Судом установлено, що предметом спору є домоволодіння, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 . Відповідно до правовстановлюючих та інвентаризаційних документів спірний житловий будинок мав статус майна колгоспного двору.
Свідоцтво про право особистої власності на жилий будинок було видано 03 грудня 1992 року на ім`я ОСОБА_2 як голови колгоспного двору на підставі рішення виконавчого комітету Богородчанської районної ради народних депутатів №178 від 08 серпня 1990 року. Право власності було зареєстроване Івано-Франківським обласним бюро технічної інвентаризації 03 грудня 1992 року у реєстровій книзі №2 за реєстровим №338.
Відповідно до технічної документації до складу домоволодіння входять: житловий будинок, позначений літерою «А», загальною площею 44,1 кв. м, житловою площею 20,9 кв. м; сарай літ. «Б» площею 18,3 кв. м; сарай літ. «В» площею 55,7 кв. м; огорожа №1. За результатами технічної інвентаризації від 30 серпня 2023 року встановлено, що технічні характеристики об`єкта не змінилися. Відомості про право власності на спірний будинок у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відсутні. Водночас архівними матеріалами ОБТІ підтверджується державна реєстрація відповідного права за ОСОБА_2 за правилами, чинними на час її проведення.
Вирішуючи питання про належність спірного майна спадкодавцю - ОСОБА_2 , суд враховує особливий правовий режим майна колишнього колгоспного двору.
За положеннями Цивільного кодексу Української РСР колгоспний двір являв собою сімейно-трудове об`єднання осіб, члени якого спільно вели господарство.
Згідно зі статтями 120, 123 ЦК Української РСР майно колгоспного двору належало його членам на праві спільної сумісної власності, а при визначенні часток членів двору їх частки за загальним правилом визнавалися рівними.
З введенням у дію 15 квітня 1991 року Закону України «Про власність» правовий режим колгоспних дворів припинив існування.
Пунктом 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 року №20 «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності» роз`яснено, що спори щодо майна колишнього колгоспного двору, придбаного до 15 квітня 1991 року, вирішуються за нормами законодавства, яке регулювало власність такого двору; право на майно, яке належало колгоспному двору і збереглося після припинення його існування, мають ті члени двору, які до 15 квітня 1991 року не втратили права на частку в його майні.
Отже, сам по собі запис у правовстановлюючому документі про те, що особа є «головою колгоспного двору», не є безумовною підставою ні для висновку про одноосібну власність такої особи, ні, навпаки, для висновку про обов`язкову наявність інших співвласників. Вирішальним для визначення права на майно є встановлення фактичного складу членів відповідного колгоспного двору, які зберегли право на його майно.
Такий підхід відповідає висновкам Верховного Суду, викладеним, зокрема, у постанові від 24 червня 2020 року у справі №600/414/15-ц, відповідно до яких при вирішенні спорів щодо майна колишнього колгоспного двору необхідно встановити склад його членів та наявність у кожного з них права на частку, а не обмежуватися лише відомостями про особу, на ім`я якої оформлено правовстановлюючий документ.
Водночас Верховний Суд у постанові від 12 червня 2019 року у справі №709/2117/16-ц виходив із того, що особа, яка на час припинення існування колгоспного двору була його одноосібним членом, з урахуванням зміни законодавства ставала єдиним власником майна цього двору, а після її смерті таке майно входить до складу спадщини та спадкується за загальними правилами.
Аналогічно у постанові від 28 листопада 2025 року у справі №346/2210/24 Верховний Суд визначав частки у майні колгоспного двору саме виходячи з конкретно встановленого складу його членів. У тій справі було встановлено шість членів двору, у зв`язку з чим кожному належала відповідна частка. Отже, наведена правова позиція підтверджує необхідність встановлення реального складу двору у кожній конкретній справі.
У справі, що розглядається, відповідно до офіційної виписки з погосподарської книги №7 за 1991-1995 роки, особовий рахунок № НОМЕР_1 , виданої Горохолинським старостинським округом №1 Богородчанської селищної ради, станом на 1992 рік господарство за адресою: АДРЕСА_1 , належало до суспільної групи «колгоспний двір», а в житловому будинку за цією адресою була зареєстрована та проживала ОСОБА_2 , 1936 року народження.
Матеріалами справи не встановлено інших осіб, які на момент припинення існування колгоспного двору мали та зберегли право на частку у спірному домоволодінні.
При цьому суд враховує, що саме на ОСОБА_2 у 1992 році як на голову відповідного колгоспного двору було видано свідоцтво про право особистої власності на цілий житловий будинок, а право зареєстровано в установленому на той час порядку в Івано-Франківському обласному бюро технічної інвентаризації.
Доказів того, що будь-яка інша особа зверталася з вимогами про визначення чи виділ частки у цьому домоволодінні, оспорювала право ОСОБА_2 або здійснила державну реєстрацію будь-якого права на спірне майно, матеріали справи не містять.
Отже, сукупність досліджених доказів - правовстановлюючого документа, архівних відомостей ОБТІ та первинних даних погосподарського обліку підтверджує, що після припинення існування колгоспного двору саме ОСОБА_2 набула право власності на спірне домоволодіння в цілому.
Сам факт перебування ОСОБА_2 у шлюбі не є достатнім доказом належності її чоловіку частки у майні колгоспного двору, оскільки право на таке майно за законодавством, чинним на час виникнення відповідних правовідносин, було пов`язане саме з членством особи у колгоспному дворі та збереженням нею права на його майно.
Тому у суду відсутні правові підстави штучно визначати частку іншої особи у спірному домоволодінні лише виходячи з факту родинних чи шлюбних відносин зі спадкодавицею за відсутності доказів належності такій особі права на майно колгоспного двору.
Оцінюючи постанову приватного нотаріуса про відмову у вчиненні нотаріальної дії, суд зазначає, що така постанова не встановлює наявності права власності інших осіб на спірне домоволодіння та не визначає будь-яких часток у ньому. Нотаріус лише констатував неможливість установлення у межах безспірної нотаріальної процедури всіх можливих співвласників колишнього колгоспного двору та розміру їх часток на підставі наданого правовстановлюючого документа. Саме така невизначеність стала підставою для відмови у нотаріальному оформленні спадкових прав і зумовила необхідність звернення позивачки до суду, який, на відміну від нотаріуса, у межах позовного провадження уповноважений дослідити та оцінити всю сукупність доказів і вирішити спір про право.
Таким чином, постанова нотаріуса про відмову у вчиненні нотаріальної дії не спростовує належність домоволодіння ОСОБА_2 , а, навпаки, підтверджує наявність перешкоди для оформлення спадкового права позивачки у позасудовому порядку.
Судом також установлено, що після смерті ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 відкрилася спадщина.
Відповідно до ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків від фізичної особи, яка померла, до інших осіб - спадкоємців.
Згідно зі ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, які належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Відповідно до ст. 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті.
Згідно зі ст. 1233 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.
Відповідно до ст. 1235 ЦК України заповідач має право призначити своїми спадкоємцями одну або кілька фізичних осіб незалежно від наявності у нього з цими особами сімейних, родинних відносин.
Статтею 1236 ЦК України передбачено право заповідача охопити заповітом права та обов`язки, які належать йому на момент складення заповіту, а також ті права й обов`язки, які можуть належати йому у майбутньому.
Відповідно до ст. 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.
Згідно з ч. 5 ст. 1268 ЦК України незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.
Відповідно до ч. 3 ст. 1296 ЦК України відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.
Зазначені положення Цивільного кодексу України залишаються чинними у редакції, актуальній на час вирішення справи.
Матеріалами спадкової справи достовірно підтверджується, що позивач ОСОБА_1 є спадкоємицею ОСОБА_2 за заповітом, у встановлений законом строк спадщину прийняла та від спадщини не відмовлялася. Додатковим підтвердженням прийняття спадщини є те, що в межах цієї ж спадкової справи нотаріус уже видав позивачці свідоцтва про право на спадщину за заповітом на інше майно, яке належало ОСОБА_2 .
Відповідно до пункту 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року №7 «Про судову практику у справах про спадкування» за наявності умов для одержання у нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають, однак у разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа вправі звернутися до суду за правилами позовного провадження.
У даній справі позивачка позбавлена можливості оформити право власності на спадкове домоволодіння у нотаріальному порядку внаслідок відмови нотаріуса, а тому обраний нею спосіб захисту шляхом визнання права власності у порядку спадкування відповідає характеру спірних правовідносин та є належним і ефективним.
Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно зі ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Таким чином, судом установлено та підтверджено належними, допустимими і достатніми доказами, що спірне домоволодіння належало на праві власності спадкодавиці ОСОБА_2 ; після її смерті увійшло до складу спадщини; ОСОБА_1 є спадкоємицею за заповітом, прийняла спадщину у встановленому законом порядку, однак позбавлена можливості оформити своє спадкове право у нотаріальному порядку.
Враховуючи наведене, суд доходить висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 є законними, обґрунтованими, підтвердженими належними та допустимими доказами та підлягають задоволенню в повному обсязі.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України судові витрати підлягають розподілу між сторонами пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 15, 16, 328, 392, 1216, 1218, 1223, 1233, 1235, 1236, 1268, 1296 ЦК України, ст.ст. 120, 123 ЦК Української РСР, ст.ст. 2, 4, 10-13, 76-81, 89, 141, 247, 263-265 ЦПК України, суд
у х в а л и в :
Позов ОСОБА_1 до Богородчанської селищної ради Івано-Франківського району Івано-Франківської області про визнання права власності на домоволодіння в порядку спадкування за заповітом - задовольнити.
Визнати за ОСОБА_1 право власності в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , на домоволодіння, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , а саме: житловий будинок літ. «А» загальною площею 44,1 кв. м, житловою площею 20,9 кв. м, з господарськими будівлями та спорудами.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повний текст судового рішення складено 05 листопада 2026 року.
Учасники справи:
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 .
Відповідач: Богородчанська селищна рада Івано-Франківського району Івано-Франківської області, ЄДРПОУ 04357035, місцезнаходження: 77701, Івано-Франківська область, Івано-Франківський район, селище Богородчани, вул. Шевченка, 66.
Суддя