Судові рішення

Ухвала № 141310486 у справі № 120/16115/26 від 09.11.2026

Ухвала від 09.11.2026 в адміністративній справі № 120/16115/26 (категорія «Звільнення з публічної служби»). Суд: Вінницький окружний адміністративний суд, суддя Жданкіна Наталія Володимирівна.

Справа№ 120/16115/26
СудВінницький окружний адміністративний суд
СуддяЖданкіна Наталія Володимирівна
Форма рішенняУхвала
Форма судочинстваАдміністративне
КатегоріяЗвільнення з публічної служби
Дата ухвалення09.11.2026
Надійшло до реєстру10.11.2026
Оригіналreyestr.court.gov.ua/Review/141310486

Лист, коли відкриється Pro

Моніторинг, сповіщення і вивантаження на всіх сайтах мережі Initask. Залиште пошту, і ми напишемо в день запуску.

Менеджер допоможе з першим запуском.

Текст рішення

УХВАЛА

м. Вінниця

09 листопада 2026 р. Справа № 120/16115/26

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Жданкіної Наталії Володимирівни, розглянувши письмово заперечення щодо розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Бюро економічної безпеки України про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,

в с т а н о в и в :

В провадженні Вінницького окружного адміністративного суду перебуває адміністративна справа за позовом ОСОБА_1 до Бюро економічної безпеки України про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії.

Позовні вимоги мотивовані протиправністю бездіяльності Бюро економічної безпеки України щодо ненарахування та невиплати позивачу належних сум грошового забезпечення за період з 21.11.2021 по 27.05.2024. Позивач зазначає, що відповідач не здійснив доплату у вигляді міжпосадової різниці за період тимчасового виконання обов`язків за вищою вакантною керівною посадою, а також неправомірно обчислював посадовий оклад із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2102 грн замість установленого законом на 1 січня відповідного року. Унаслідок цього, на думку позивача, занижено розмір грошового забезпечення, індексації та надбавки за роботу в умовах режимних обмежень, а також не забезпечено повного розрахунку при звільненні зі служби.

Обґрунтовуючи позов, позивач посилається на положення Закону України «Про Бюро економічної безпеки України», постанови Кабінету Міністрів України від 06.10.2021 № 1068, статей 105, 116 КЗпП України та відповідну судову практику. Вважає, що відповідач зобов`язаний провести перерахунок грошового забезпечення за спірний період із застосуванням прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб на 1 січня кожного календарного року, здійснити відповідний перерахунок похідних виплат з урахуванням раніше виплачених сум та виплатити утворену заборгованість.

Ухвалою від 23.10.2026 судом відкрито провадження у справі та призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомленням сторін (у письмовому провадженні). Крім того, встановлені сторонам строки для подання відзиву на позовну заяву, відповіді на відзив та заперечення.

У встановлений судом строк відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому заперечив щодо задоволення даного адміністративного позову. Окрім іншого, звернув увагу суду на недотримання позивачем строків звернення до суду з даним позовом.

Крім того, у прохальній частині відзиву на позовну заяву представник відповідача просив суд подальший розгляд справи № 120/16115/26 здійснювати за правилами загального позовного провадження з викликом сторін та за участі представника Бюро економічної безпеки України.

Розглянувши клопотання про розгляд справи в порядку загального позовного провадження, суд дійшов висновку про відсутність підстав для його задоволення, виходячи з наступних міркувань.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.12 КАС України адміністративне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку позовного провадження (загального або спрощеного). Спрощене позовне провадження призначене для розгляду справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.

Згідно ч.5 ст.12 КАС України умови, за яких суд має право розглядати справи у загальному або спрощеному позовному провадженні, визначаються цим Кодексом.

Частиною 4 статті 12 КАС України передбачено, що виключно за правилами загального позовного провадження розглядаються справи у спорах: 1) щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом; 2) щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб`єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує сто розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 3) про примусове відчуження земельної ділянки, інших об`єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності; 4) щодо оскарження рішення суб`єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує: для юридичних осіб - п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; для фізичних осіб та фізичних осіб-підприємців - вісімдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 5) щодо оскарження рішень Національної комісії з реабілітації у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років"; 6) щодо оскарження індивідуальних актів Національного банку України, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Міністерства фінансів України, Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, рішень Кабінету Міністрів України, визначених частиною першою статті 266-1 цього Кодексу.

Пунктом 1 частини 6 статті 12 КАС України встановлено, що для цілей цього Кодексу справами незначної складності є інші справи, у яких суд дійде висновку про їх незначну складність, за винятком справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження.

За приписами ч.2 ст.257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.

Згідно ч.4 ст.257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: 1) щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом; 2) щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб`єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує сто розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 3) про примусове відчуження земельної ділянки, інших об`єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності; 4) щодо оскарження рішення суб`єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує: для юридичних осіб - п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; для фізичних осіб та фізичних осіб-підприємців - сто розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 5) щодо оскарження рішень Національної комісії з реабілітації у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років"; 6) щодо оскарження індивідуальних актів Національного банку України, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Міністерства фінансів України, Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, рішень Кабінету Міністрів України, визначених частиною першою статті 266-1 цього Кодексу.

Отже, відповідно до положень ч.4 ст.12 та ч.4 ст.257 КАС України дана справа не належить до категорій справ, які розглядаються виключно за правилами загального провадження та не належить до категорії справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження.

У той же час, ч.3 ст.12 КАС України передбачено, що загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.

Відповідно до ч.1 ст.260 КАС України питання про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.

З аналізу наведених вище норм права слідує, що питання розгляду справи за правилами загального або спрощеного провадження вирішується саме судом під час відкриття провадження у справі, враховуючи складність справи та інші обставини, які є підставою для визначення форми адміністративного судочинства.

Постановляючи ухвалу про відкриття провадження у справі, суд виходив з положень ст.12 КАС України.

При цьому, враховуючи предмет даного позову, суд не встановив обставин, передбачених ч.4 ст.12 КАС України, для призначення розгляду справи за правилами загального позовного провадження.

Суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п`яти днів з дня отримання відзиву. (ч.ч.5, 7 ст.262 КАС України).

За правилами ч.6 ст.262 КАС України суд може відмовити в задоволенні клопотання сторони про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін: 1) у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу; 2) якщо характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі незначної складності не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи.

Судом не встановлено обставин, які вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін, враховуючи характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі, які є незначної складності.

Сторони у справі поінформовані про основні процесуальні дії та забезпечені процесуальними документами суду, а докази відправлення кореспонденції до суду надані відповідною стороною і зберігаються у матеріалах справи (саме така позиція викладена в рішенні Європейського суду з прав людини від 03.10.2017 у справі "Віктор Назаренко проти України").

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Верховного Суду від 03.12.2019 р. у справі № 820/5121/18.

Відповідач не обґрунтував, які є перешкоди для об`єктивного встановлення усіх обставин у даній справі та яким чином розгляд справи у судовому засіданні цьому сприятиме.

В даному випадку у відповідності до ст.257 КАС України при вирішенні питання про відкриття спрощеного провадження, суд дійшов висновку про те, що характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи, а відповідачами, у свою чергу, не доведено зворотнє.

При цьому, суд наголошує, що практика Європейського суду з прав людини з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка ратифікована Україною на підставі Закону України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції" від 17.07.1997 р. № 475/97-ВР, свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку (рішення від 8 грудня 1983 року у справі "Ахеn v. Germany", заява № 8273/78, рішення від 25 квітня 2002 року "Varela Assalino contre le Portugal", заява № 64336/01). Так, у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСІІЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. Заявник (в одній із зазначених справ) не надав переконливих доказів на користь того, що для забезпечення справедливого судового розгляду після обміну письмовими заявами необхідно було провести також усні слухання. Зрештою, у певних випадках влада має право брати до уваги міркування ефективності й економії. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи.

У п.44 Рішенні ЄСПЛ від 13.03.2018 р. у справі "Mirovni Inљtitut v. Slovenia" зазначено, що внутрішнє законодавство не завжди вимагає провести слухання в Адміністративному суді. Винятковий характер обставин, що можуть бути підставами для відмови в усному розгляді великою мірою залежить від характеру проблеми, що вирішується компетентним національним судом, а не від частоти виникнення таких ситуацій ("Miller v. Sweden" ("Міллер проти Швеції", § 29; "Martinie v. France" ("Мартіньє проти Франції", § 41). Суд також постановив, що відмова у розгляді може бути обґрунтованою у справах, що стосуються лише правових питань обмеженого характеру ("Allan Jacobsson v. Sweden" (№. 2) ("Аллан Якобсон проти Швеції", §§ 48-49; "Valovа and Others v. Slovakia" ("Валова та інші проти Словакії"), §§ 65-68) або які не несуть певної складності ("Varela Assalino v. Portugal" ("Варела Ассаліно проти Португалії"); "Speil v. Austria" ("Шпайль проти Австрії").

В даному випадку суд не вбачає підстав для розгляду справи за правилами загального провадження або призначення судового засідання у спрощеному провадженні, оскільки відповідачами не доведено наявності критеріїв, які б свідчили про надзвичайну складність справи.

Суд зазначає, що нормами КАС України передбачена можливість надання сторонами своїх пояснень, доказів та захисту своїх порушених прав також і в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін, та такий судовий розгляд жодним чином не суперечить основним принципам здійснення адміністративного судочинства.

З урахуванням зазначеного, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення клопотань відповідачів про розгляд справи в порядку загального позовного провадження в судовому засіданні.

Надаючи оцінку доводам представника відповідача в частині дотримання позивачем строку звернення до суду, то тут слід зазначити наступне.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Частиною 3 статті 122 КАС України передбачено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Водночас, положення ст.122 КАС України не містять норми, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці. Такі правовідносини регулюються ст.233 КЗпП України.

Вирішуючи питання про те, якою нормою закону слід керуватися, Верховний Суд неодноразово зазначав, що положення ст.233 КЗпП України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов`язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед ч.5 ст.122 КАС України.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11.07.2024 у справі №990/156/23 виснувала про те, що норма ст.233 КЗпП України є нормою матеріального права, яка визначає строк судового захисту права працівника у разі порушення законодавства про працю. Вказана норма поширює свою дію на всіх працівників та службовців підприємства, установи, організації та незалежно від характеру їх трудової діяльності, у тому числі на осіб, які проходять публічну чи державну службу. У взаєминах із державою в особі відповідних суб`єктів владних повноважень суд має застосовувати правило пріоритету правової норми за найбільш сприятливим тлумаченням для особи суб`єкта приватного права.

Положення ст.233 КЗпП України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов`язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні над ч.5 ст.122 КАС України.

Суд також враховує, що Рішенням Конституційного Суду України від 11 грудня 2025 року №1-р/2025 визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), частину першу статті 233 Кодексу законів про працю України в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат. Частина перша статті 233 Кодексу законів про працю України в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат, визнана неконституційною, утрачає чинність із дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Так, Конституційний Суд України виходив з того, що запровадження тримісячного строку для звернення працівника під час дії трудових відносин до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат обмежує гарантоване право особи на своєчасне одержання винагороди за працю та уможливлює невиконання роботодавцем обов`язку з оплати праці, зокрема у випадках, коли працівник звертатиметься до суду пізніше ніж через три місяці з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. Фактично право працівника на одержання винагороди за працю підлягає судовому захисту лише в межах установленого строку звернення до суду, зі спливом якого працівник втрачатиме можливість ефективного та дієвого поновлення своїх прав у спосіб звернення до суду.

Якщо працівник пропустив тримісячний строк звернення до суду, обов`язок роботодавця щодо виплати заробітної плати та інших належних працівникові виплат і право працівника на одержання винагороди за працю не припиняються, тоді як дієвість та ефективність способів поновлення права працівника на одержання винагороди за працю, зокрема у спосіб стягнення заборгованості в судовому порядку, зазнає суттєвого обмеження, оскільки не передбачено поновлення пропущеного строку. Працівник може опинитися в невигідному юридичному становищі, коли після спливу встановленого оспорюваними приписами Кодексу тримісячного строку відповідне право не підлягатиме захисту судом, а подальше отримання працівником сум заробітної плати значною мірою залежатиме від бажання роботодавця виплатити заборгованість в позасудовому порядку.

Таким чином, Конституційний Суд України дійшов висновку, що законодавець, установлюючи тримісячний строк для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат, не врахував, що зобов`язання щодо виплати винагороди за працю є триваючим, призводить до фактичного звуження змісту та обсягу конституційних прав працівника, гарантованих статтями 43 і 55 Конституції України. Така законодавча конструкція ставить працівника, який перебуває у трудових відносинах, у менш захищене становище порівняно зі звільненим працівником, що суперечить принципу рівності та гарантії ефективного судового захисту.

Конституційний Суд України у Рішенні від 11 грудня 2025 року № 1-р/2025 розмежував правове регулювання строку звернення до суду працівника, трудові (службові) відносини якого продовжуються, та спеціальне регулювання, передбачене частиною другою статті 233 КЗпП України для спорів про виплату сум, що належать працівникові при звільненні.

Відповідно до частини 2 статті 233 КЗпП України із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).

Отже, після припинення службових відносин вимоги особи, пов`язані з належністю виплати грошового забезпечення за час проходження служби, у контексті вирішення питання про дотримання строку звернення до суду підлягають оцінці з урахуванням спеціального правила частини другої статті 233 КЗпП України.

Судом встановлено, що в період з 23.11.2021 по 20.07.2026 позивач проходив службу в Бюро економічної безпеки України.

Наказом т.в.о. керівника ТУ БЕБ у Вінницькій області від 16.07.2026 за № 22-к/ДСК ОСОБА_1 звільнено із служби в Бюро економічної безпеки України 20.07.2026 згідно з підпунктом 7 пункту 72 Положення (за власним бажанням).

З даною позовною заявою позивач звернувся до суду 20.10.2026, тобто в межах встановленого законом тримісячного строку.

Керуючись ст.ст. 248, 256, 260 КАС України, -

у х в а л и в :

Відмовити в задоволенні клопотання представника відповідача про розгляд справи в порядку загального позовного провадження в судовому засіданні.

Ухвала оскарженню не підлягає та набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 256 КАС України.

Суддя Жданкіна Наталія Володимирівна

Інші рішення у справі

ДатаДокументСуд
23.10.2026 Ухвала № 140886047 Вінницький окружний адміністративний суд