Судові рішення

Рішення № 141312690 у справі № 260/6991/26 від 09.11.2026

Рішення від 09.11.2026 в адміністративній справі № 260/6991/26 (категорія «Справи щодо примусового виконання судових рішень і рішень інших органів»). Суд: Закарпатський окружний адміністративний суд, суддя Ващилін Р.О.

Справа№ 260/6991/26
СудЗакарпатський окружний адміністративний суд
СуддяВащилін Р.О.
Форма рішенняРішення
Форма судочинстваАдміністративне
КатегоріяСправи щодо примусового виконання судових рішень і рішень інших органів
Дата ухвалення09.11.2026
Надійшло до реєстру10.11.2026
Оригіналreyestr.court.gov.ua/Review/141312690

Сторони-компанії

Лист, коли відкриється Pro

Моніторинг, сповіщення і вивантаження на всіх сайтах мережі Initask. Залиште пошту, і ми напишемо в день запуску.

Менеджер допоможе з першим запуском.

Текст рішення

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

09 листопада 2026 року м. Ужгород № 260/6991/26

Закарпатський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Ващиліна Р.О., розглянувши в письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Закарпатській області Івано-Франківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною та скасування постанови, зобов`язання вчинити певні дії, -

У С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Закарпатській області Івано-Франківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якому просить:

1) визнати протиправною та скасувати постанову від 18.09.2026 року про зупинення вчинення виконавчих дій, винесену головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Закарпатській області Івано-Франківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Міснік Н.В., у виконавчому провадженні №81208838 з примусового виконання виконавчого листа № 260/8903/25 виданого 15.05.2026 року;

2) зобов`язати відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Закарпатській області Івано-Франківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України поновити виконавче провадження № 81208838 з примусового виконання виконавчого листа № 260/8903/25 виданого 15.05.2026 року для продовження вчинення виконавчих дій.

Позовні вимоги аргументовані тим, що рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 27.02.2026 у справі № 260/8903/25, яке набрало законної сили 30.04.2026, ІНФОРМАЦІЯ_1 зобов`язано внести до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів відомості про виключення позивача з військового обліку. Однак після відкриття виконавчого провадження, стягнення з боржника виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та накладення на нього штрафу державний виконавець з посиланням на п. 10-2 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про виконавче провадження» зупинив вчинення виконавчих дій на період дії воєнного стану. Зазначає, що право на судовий захист, складовою якого є право на виконання судового рішення, гарантоване ст. ст. 55, 64 Конституції України та ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, не може бути обмежене навіть в умовах воєнного стану. Крім того, позивач зазначає, що внесення до реєстру відомостей про його виключення з військового обліку є актуальним саме в період воєнного стану, тоді як зупинення виконавчих дій на весь цей період фактично позбавляє виконання судового рішення сенсу та створює для боржника умови для подальшого ухилення від його виконання.

Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29.09.2026 року головуючим суддею визначено суддю Луцович М.М.

Ухвалою від 30 вересня 2026 року задоволено заяву про самовідвід судді Луцовича М.М., а цю адміністративну справу передано для здійснення повторного автоматизованого розподілу.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30.09.2026, головуючим суддею було визначено суддю Ващиліна Р.О.

Ухвалою від 14.10.2026 відкрито провадження в цій адміністративній справі.

26 жовтня 2026 року відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, в якому у задоволенні позову просив відмовити. Зазначає, що боржник у виконавчому провадженні є органом військового управління, а рішення, яке виконується, не належить до винятків, передбачених абзацом двадцять другим п. 10-2 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про виконавче провадження». Ця норма сформульована імперативно, не залишає державному виконавцю права вибору та не визнана неконституційною, а державний виконавець не наділений повноваженнями оцінювати конституційність закону. Зупинення вчинення виконавчих дій має тимчасовий характер і не є закінченням виконавчого провадження чи поверненням виконавчого документа, тому право позивача на виконання рішення не втрачено. Також відповідач просив зменшити розмір витрат на правничу допомогу як неспівмірний зі складністю справи. Тому вважає постанову про зупинення вчинення виконавчих дій правомірною.

28 жовтня 2026 року представник позивача подав через особистий електронний кабінет в підсистемі «Електронний суд» відповідь на відзив, в якій з доводами відповідача не погоджується. Зауважує, що відповідач не навів обставин, які перешкоджають продовженню виконання судового рішення, а питання внесення достовірних відомостей до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів є актуальними саме на час дії воєнного стану. Також зазначає, що відповідач не довів неспівмірності витрат на правничу допомогу.

3-я особа своїх письмових пояснень по суті позову у встановлений судом строк не подала.

Розглянувши подані сторонами документи та матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.

Суд встановив, що рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 27 лютого 2026 року у справі № 260/8903/25 ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - ІНФОРМАЦІЯ_2 ) зобов`язано внести відомості до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів інформацію про виключення ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ) з військового обліку на підставі довідки ВЛК № 269 від 23 березня 2022 року.

Вказане рішення суду набрало законної сили 30 квітня 2026 року.

15 травня 2026 року Закарпатський окружний адміністративний суд видав виконавчий лист у цій справі. Боржником у такому виконавчому листі зазначено ІНФОРМАЦІЯ_2 .

29 травня 2026 року представник позивача звернувся до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Закарпатській області Івано-Франківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (далі - Відділ ПВР) із заявою, в якій просив прийняти до примусового виконання виконавчий лист від 15.05.2026 у справі № 260/8903/25.

08 червня 2026 року головний державний виконавець Відділу ПВР Міснік Н.В. винесла постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 81208838, якою зобов`язала боржника виконати рішення суду протягом 10 робочих днів.

22 червня 2026 року ІНФОРМАЦІЯ_2 надіслав до Відділу ПВР лист № 6/7547, в якому повідомив про вжиття всіх заходів щодо виконання рішення суду у справі № 260/8903/25.

07 липня 2026 року головний державний виконавець Відділу ПВР Міснік Н.В. винесла постанову, якою за невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення наклала на боржника штраф у розмірі 5100,00 грн та зобов`язала його виконати рішення протягом десяти робочих днів.

18 вересня 2026 року головний державний виконавець Відділу ПВР Міснік Н.В. винесла постанову про зупинення вчинення виконавчих дій у виконавчому провадженні ВП № 81208838 до кінця дії воєнного стану. У такій постанові зазначено, що боржником у виконавчому провадженні є територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, який відповідно до законодавства належить до органів військового управління, визначених абзацом двадцять другим пункту 10-2 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про виконавче провадження», а тому вчинення виконавчих дій у цьому виконавчому провадженні підлягає зупиненню на період дії воєнного стану в Україні.

Вважаючи такі дії Відділу ПВР протиправними, з метою захисту своїх прав на виконання судового рішення позивач звернувся з цим адміністративним позовом до суду.

Приймаючи рішення по суті позовних вимог, суд виходить з наступного.

Статтею 129-1 Конституції України встановлено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання.

Норми статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII також регламентують обов`язковість судових рішень. Так, зокрема, ч. 2 ст. 13 зазначеного законодавчого акта визначено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях також неодноразово наголошував, що п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом стосовно будь-яких його цивільних прав та обов`язків. Тож ця стаття проголошує «право на суд», одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов з приводу цивільно-правових питань до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Якщо вбачати у ст. 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який Договірні держави зобов`язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію. Отже, для цілей ст. 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина «судового розгляду» (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Горнсбі проти Греції» від 19.03.1997 р.).

Частинами 2, 4 ст. 372 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання. Примусове виконання судових рішень в адміністративних справах здійснюється в порядку, встановленому законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 14 Кодексу адміністративного судочинства України, судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Зазначений принцип закріплений також в українському законодавстві про виконавче провадження. Так, зокрема, одними з основних засад виконавчого провадження, визначеними Законом, є обов`язковість виконання рішень та розумність строків виконавчого провадження.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, встановлюються Законом України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 № 1404-VIII (далі - Закон № 1404).

Згідно з ч. 1 ст. 1 Закону № 1404, виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Нормами ст. 5 Закону № 1404 передбачено, що примусове виконання рішень покладається, зокрема, на органи державної виконавчої служби (державних виконавців).

Відповідно до ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 18 Закону № 1404, виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

Поряд з цим, абзацом двадцять другим п. 10-2 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1404 (у редакції Закону України від 11.04.2023 № 3048-IX) визначено, що зупиняється у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, вчинення виконавчих дій у виконавчих провадженнях з виконання рішень (крім рішень за позовами фізичних осіб про стягнення заробітної плати, грошового забезпечення військовослужбовців, його перерахунку, щодо забезпечення військовослужбовців житлом), боржниками за якими є підприємства оборонно-промислового комплексу, визначені в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, органи військового управління, з`єднання, військові частини, вищі військові навчальні заклади, військові навчальні підрозділи закладів вищої освіти, установи та організації, які входять до складу Збройних Сил України, рішень про стягнення з фізичної особи заборгованості за житлово-комунальні послуги на території територіальних громад, що належать до територій, на яких ведуться активні бойові дії, або тимчасово окупованих територій відповідно до переліку, затвердженого центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику з питань тимчасово окупованої Російською Федерацією території України, або якщо стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги здійснюється щодо нерухомого майна, яке є місцем постійного проживання такої фізичної особи і було знищено або пошкоджено внаслідок воєнних (бойових) дій.

Положення, передбачені абзацом двадцять другим цього пункту, не поширюються на рішення, стягувачами за якими є держава, органи Пенсійного фонду України, інші державні цільові фонди, суб`єкти, визначені в абзаці двадцять другому цього пункту, а також на рішення про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю внаслідок кримінального правопорушення (абзац двадцять третій п. 10-2 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1404).

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про оборону України» від 06.12.1991 № 1932-XII, до органів військового управління належать, зокрема, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов`язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.

Аналогічне положення закріплене в абзаці першому п. 1 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 № 154 «Про затвердження Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки».

Суд встановив, що боржником у виконавчому провадженні ВП № 81208838 є ІНФОРМАЦІЯ_2 , який є органом військового управління. Рішення суду у справі № 260/8903/25 не належить до категорій рішень, на які зупинення вчинення виконавчих дій не поширюється. Отже, з формальної точки зору, у державного виконавця були підстави для застосування абзацу двадцять другого п. 10-2 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1404, на який він послався в оскарженій постанові.

Водночас, надаючи оцінку правомірності оскарженої постанови, суд враховує таке.

Відповідно до ст. 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії.

Статтею 55 Конституції України встановлено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Згідно з ч. 2 ст. 64 Конституції України, в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.

Отже, право на судовий захист, гарантоване ст. 55 Конституції України, не може бути обмежене навіть в умовах воєнного стану.

Конституційний Суд України у рішенні від 26.06.2013 № 5-рп/2013 зазначив, що право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов`язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист; невід`ємною складовою права кожного на судовий захист є обов`язковість виконання судового рішення.

Право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов`язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист. Обов`язок виконати судове рішення виникає з моменту набрання ним законної сили. Судове рішення виконується безпосередньо і для його виконання не вимагається ухвалення будь-яких інших, додаткових судових рішень. Обов`язковість виконання судового рішення є важливою складовою права особи на справедливий суд, що гарантоване статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, та однією з основних засад судочинства, визначених статтею 129-1 Конституції України. Такий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 30 квітня 2025 року у справі № 440/10814/24. Аналогічна правова позиція щодо обов`язковості виконання судового рішення як складової права на судовий захист викладена, зокрема, в постановах Верховного Суду від 23 квітня 2020 року у справі № 560/523/19, від 01 лютого 2022 року у справі № 420/177/20 та від 18 травня 2022 року у справі № 140/279/21.

Отже, право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, яке відповідно до ч. 2 ст. 64 Конституції України не може бути обмежене в умовах воєнного стану.

Предметом виконання у виконавчому провадженні ВП № 81208838 є обов`язок Мукачівського РТЦК внести до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів відомості про виключення ОСОБА_1 з військового обліку на підставі довідки ВЛК. Під час дії воєнного стану та мобілізації наявність таких відомостей у реєстрі безпосередньо впливає на правове становище позивача як особи, яка підлягає (не підлягає) військовому обліку. Тому питання внесення до реєстру достовірних відомостей є актуальним саме в період дії воєнного стану, а після його припинення значною мірою втрачає сенс.

Своєю чергою оскарженою постановою від 18.09.2026 вчинення виконавчих дій у виконавчому провадженні ВП № 81208838 зупинено на весь період дії воєнного стану, тобто на невизначений строк. Фактично це означає, що судове рішення, ухвалене на користь позивача, не буде виконане в той період, коли його виконання має для позивача реальне значення. Такий наслідок повністю нівелює гарантоване Конституцією України право позивача на судовий захист, складовою якого є право на виконання судового рішення.

Окрім того, ні в оскарженій постанові, ні у відзиві на позовну заяву відповідач не навів жодних обставин, які б об`єктивно перешкоджали боржнику виконати рішення суду в період дії воєнного стану. Сам лише статус боржника як органу військового управління такою обставиною не є, оскільки рішення суду зобов`язує ІНФОРМАЦІЯ_2 вчинити дії у межах його звичайних повноважень щодо ведення військового обліку.

Відповідно до ч. 4 ст. 7 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії.

З огляду на викладене суд дійшов висновку, що положення абзацу двадцять другого п. 10-2 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1404 в частині зупинення на період дії воєнного стану вчинення виконавчих дій у виконавчих провадженнях, боржниками за якими є органи військового управління, у спірних правовідносинах суперечать ст. ст. 8, 55, 64, 129-1 Конституції України, оскільки позбавляють позивача права на виконання судового рішення, яке не може бути обмежене в умовах воєнного стану. Тому такі положення не підлягають застосуванню під час примусового виконання виконавчого листа № 260/8903/25 у виконавчому провадженні ВП № 81208838.

У зв`язку з вищенаведеним постанова головного державного виконавця Відділу ПВР Міснік Н.В. від 18.09.2026 про зупинення вчинення виконавчих дій у виконавчому провадженні ВП № 81208838 є протиправною та підлягає скасуванню.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання відповідача поновити виконавче провадження для продовження вчинення виконавчих дій суд зазначає наступне.

Згідно з ч. 3 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

Відповідно до ч. 5 ст. 35 Закону № 1404, після усунення обставин, що стали підставою для зупинення вчинення виконавчих дій, виконавець не пізніше наступного робочого дня з моменту, коли йому стало про це відомо, зобов`язаний продовжити примусове виконання рішення у порядку, встановленому цим Законом, про що виносить відповідну постанову.

Отже, продовження вчинення виконавчих дій після скасування постанови про їх зупинення не належить до дискреційних повноважень державного виконавця. З урахуванням того, що боржник тривалий час не виконує рішення суду, а державний виконавець наполягає на обов`язковості зупинення виконавчих дій, суд вважає, що ефективним способом захисту прав позивача буде також зобов`язання відповідача поновити виконавче провадження ВП № 81208838 для продовження вчинення виконавчих дій.

Отже, заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі.

Згідно з квитанцією про сплату № 1794-3000-6121-8544 від 28.09.2026, позивач сплатив судовий збір у розмірі 1064,96 грн, який підлягає стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Також позивач просить стягнути з відповідача витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 10 000,00 грн.

Відповідно до ч.ч. 1- 3 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Розмір витрат на правничу допомогу адвоката визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Згідно з ч. 5 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката (ч.ч. 6, 7 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України).

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу представник позивача надав договір про надання правничої допомоги від 27.10.2025, укладений між ОСОБА_1 та Адвокатським об`єднанням «Легаліст», акт приймання-передачі наданої професійної правничої допомоги від 28.09.2026 на суму 10 000,00 грн, детальний опис професійної правничої допомоги від 28.09.2026, а також платіжну інструкцію від 01.10.2026 про сплату 10 000,00 грн.

Водночас у відзиві на позовну заяву відповідач заявив клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу, посилаючись на те, що справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін і не є складною.

Оцінюючи співмірність заявлених витрат, суд враховує, що ця справа є справою незначної складності, розглянута в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, не потребувала збирання значного обсягу доказів, а позиція позивача ґрунтується на загальних конституційних положеннях і однотипній судовій практиці. Детальний опис наданої правничої допомоги не містить відомостей про час, витрачений адвокатом на виконання кожного з видів робіт, та про їх вартість окремо. Зважаючи на це, суд вважає, що розмір витрат на правничу допомогу в сумі 10 000,00 грн не є співмірним зі складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт, а співмірною є сума 5000,00 грн, яка підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись ст. 241, 243, 255, 287, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Позов ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 ) до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Закарпатській області Івано-Франківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (місцезнаходження: пл. Шандора Петефі, буд. 14, м. Ужгород, Закарпатська область, 88004, код ЄДРПОУ - 43316386), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною та скасування постанови, зобов`язання вчинити певні дії, - задовольнити повністю.

2. Визнати протиправною та скасувати постанову головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Закарпатській області Івано-Франківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Міснік Нелі Вячеславівни від 18 вересня 2026 року про зупинення вчинення виконавчих дій у виконавчому провадженні № 81208838 з примусового виконання виконавчого листа в адміністративній справі № 260/8903/25, виданого Закарпатським окружним адміністративним судом 15 травня 2026 року.

3. Зобов`язати Відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Закарпатській області Івано-Франківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України поновити виконавче провадження № 81208838 з примусового виконання виконавчого листа в адміністративній справі № 260/8903/25, виданого Закарпатським окружним адміністративним судом 15 травня 2026 року, для продовження вчинення виконавчих дій.

4. Стягнути на користь ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Закарпатській області Івано-Франківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (місцезнаходження: пл. Шандора Петефі, буд. 14, м. Ужгород, Закарпатська область, 88004, код ЄДРПОУ - 43316386) судовий збір у розмірі 1064,96 грн (Одна тисяча шістдесят чотири гривні 96 копійок) та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5000,00 грн (П`ять тисяч гривень 00 копійок).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення.

Суддя Р.О. Ващилін

Інші рішення у справі

ДатаДокументСуд
14.10.2026 Ухвала № 140582656 Закарпатський окружний адміністративний суд
05.10.2026 Ухвала № 140316868 Закарпатський окружний адміністративний суд
30.09.2026 Ухвала № 140196123 Закарпатський окружний адміністративний суд

Стежити за судами компанії

Лист на пошту, щойно в реєстрі зʼявиться нове рішення зі стороною ЄДРПОУ 43316386. Одна компанія щотижня безкоштовно, до 50 компаній щоденно на платному тарифі.

Підключити моніторинг