Справа № 466/4374/26
Провадження № 2/466/3200/26
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
(заочне)
09 листопада 2026 року м. Львів
Шевченківський районний суд м. Львова в складі:
головуючого судді Невойта П.С.,
секретаря судового засідання Малаковської І.А.,
у справі №466/4374/26
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Львові в порядку загального позовного провадження з викликом сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , з участю третіх осіб ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , Львівської міської ради про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням та зняття з реєстраційного обліку,-
за участі: представниці позивача адвоката Буковинської В.І.,
третіх осіб: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,
в с т а н о в и в :
15.05.2026 року позивач звернувся в суд з позовом до ОСОБА_2 , в якому просить визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 таким, що втратив право користування квартирою АДРЕСА_1 та зняти його з реєстраційного обліку.
В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що він, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 перебуває в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Від шлюбу у них народилося двоє дітей: ОСОБА_7 (нині Черська)1982 р.н. та син ОСОБА_2 , 1981 р.н., які досягнули повноліття та створили свої сім`ї. 19 січня 1990 року позивачу видано виконавчим комітетом Шевченківської ради народних депутатів та підставі рішення №592 від 29 грудня 1989 року ордер на жиле приміщення №029059 з сім`єю чотирьох осіб на право зайняття жилого приміщення житловою площею 29.36 кв.м., яке складається з двох кімнат по АДРЕСА_2 ( нині АДРЕСА_3 . На даний час в квартирі фактично зареєстровані, позивач ОСОБА_1 з дружиною ОСОБА_3 , дочка ОСОБА_4 , повнолітні внуки - ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , (які не увійшли у ордер) та син - ОСОБА_2 . Відповідач ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 одружений і з 2004 року не проживає в квартирі. Позивачу відомо, що відповідач перебуває за кордоном, підтримує з ним зв`язок вкрай рідко. ОСОБА_1 неодноразово просив відповідача знятись з реєстраційного обліку добровільно, оскільки повертатись на територію України він наміру немає, однак з його слів він не має ані бажання ані часу займатись цим питанням документально. Протягом 22 років відповідач жодного разу не з`являвся у квартирі, де зареєстрований, і всі обов`язки, що випливають з договору найму житлового приміщення, покладаються на позивача та осіб що зареєстровані у ній. На даний час управителем будинку виступає ЛКП «Балатон-409». Відповідач не проживає в даній квартирі, не сплачує комунальні платежі, в утриманні житла участі не бере, його особистих речей в квартирі не має, і взагалі квартирою він не цікавиться. Комісією ЛКП »Баклатон-409» - 06.10.2025 року, 25.02.2026 року, 25.03.2026 року, 04.05.2026 року складено Акти про не проживання відповідача ОСОБА_2 у житловому приміщенні. Перешкод в користуванні жилим приміщенням ні позивач, ні інші члени сім`ї відповідачу ніколи не чинили. Для вирішення питання про зняття особи з реєстраційного обліку залежить, зокрема, від вирішення питання про право користування такої особи жилим приміщенням. У зв`язку з чим, позивач не може реалізувати виникле право приватизації вказаного житла. Тому, усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном шляхом визнання особи такою, що втратила право користуватися житловим приміщенням є належним способом захисту порушених прав позивача. У зв`язку із наведеним вище, просить позовні вимоги задоволити у повному обсязі.
Ухвалою судді від 29.05.2026 прийнято до розгляду даний позов та відкрито провадження за правилами загального позовного провадження із викликом сторін, призначено судове засідання.
У зазначений відповідачу строк в ухвалі від 29.05.2026 про відкриття провадження у справі, останній не надав суду відзив на позовну заяву, у судове засідання не з`явився повторно.
Ухвалою судді від 10 вересня 2026 року закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду.
У судовому засіданні представниця позивача ОСОБА_1 - адвокат Буковинська С.В. позовні вимоги підтримала у повному обсязі, просила позов задоволити. Щодо проведення заочного розгляду справи не заперечила, що підтверджується письмовою заявою від 03.11.2026.
Третя особа ОСОБА_4 в судовому засіданні надала усні пояснення, щодо задоволення позову не заперечила.
21.09.2026 від третіх осіб ОСОБА_6 та ОСОБА_5 надійшли заяви, в яких просять розгляд справи здійснювати без їхньої участі, щодо задоволення позову не заперечують.
Представник третьої особи Львівської міської ради в судові засідання не з`явився, хоча належним чином повідомлявся про день, час та місце розгляду справи.
В судовому засіданні за клопотання сторони позивача від 20.07.2026 судом допитано як свідка ОСОБА_8 , яка приведена до присяги та попереджена про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиве показання і за відмову від давання показань, що підтверджується розпискою від 03 листопада 2026 року. ОСОБА_8 повідомила, що вона є сусідкою позивача та проживає поверхом вище в одному підїзді будинку. Коли їхні діти ходили до школи, то вона часто спілкувалася з сусідами. ОСОБА_9 після закінчення школи деякий час ще перебував вдома, а потім його не стало. Вже більше десятків років вона йоо не бачить за місцем проживання. Зі слів позивача, його син ОСОБА_10 з 2005 року проживає за кордоном і має сім`ю. Їй також відомо, що дружина позивача давніше виїхала за кордон на заробітки та додому не повертається.
Враховуючи повторну неявку відповідача в судове засідання та відсутність заперечень сторони позивача щодо проведення заочного розгляду справи, суд у відповідності до вимог ч.4 ст.223, ст.280 ЦПК України, вважає за можливе вирішити справу на підставі наявних у ній доказів та ухвалити заочне рішення.
Заслухавши пояснення представниці позивача, третьої особи та свідка, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позов підлягає до задоволення з таких підстав.
Судом встановлено, що виконавчим комітетом Шевченківської районної ради народних депутатів 19 січня 1990 року на підставі рішення №592 від 29.12.1989 видано ордер на жиле приміщення №029059 на ім`я: ОСОБА_1 - основний квартиронаймач, ОСОБА_3 (дружина), ОСОБА_7 (дочка), ОСОБА_2 (син).
Згідно з довідкою ЛКП "ЛКП Балатон 409" відділу житлового господарства Шевченківської райадміністрації ЛМР про кількість зареєстрованих та проживаючих осіб №345 від 06.05.2026, за адресою: АДРЕСА_2 зареєстровано шість осіб: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_6 .
Як вбачається із актів обстеження, складеного працівниками ЛКП «Балатон-409» від 06.10.2025, 25.03.2026, 04.05.2026 та 25.02.2026, ОСОБА_2 , 1981 року народження, за вказаною адресою зареєстрований, але не проживає напротязі 22 років, перебуває за кордоном.
Відповідно до положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно із частиною першою статті 13 Цивільного процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Частиною третьою статті 12 та частиною першою статті 81 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Докази подаються учасниками цивільної справи.
Відповідно до частини першої статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно із частиною першою статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше, як на підставі закону за рішенням суду.
У статті 379 Цивільного кодексу України зазначено, що житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, призначені та придатні для постійного проживання в них.
Відповідно до частини першої статті 6 Закону України «Про основні засади житлової політики» відповідно до Конституції України, цього Закону та інших законів України кожна особа має право на житло, захист якого гарантується законодавством, яке відповідає встановленим законодавством вимогам, зокрема щодо споживчої якості житла.
Відповідно до розділу IV Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про основні засади житлової політики» Житловий кодекс України втратив чинність, крім статей 43-46, 47-49, 51-53, 57-60, 71, 72, 127-132-2, які продовжують діяти до дня початку функціонування Єдиної інформаційно-аналітичної житлової системи.
Згідно із статтею 71 Житлового кодексу України при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім`ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців.
Якщо наймач або члени його сім`ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору - судом.
Жиле приміщення зберігається за тимчасово відсутнім наймачем або членами його сім`ї понад шість місяців у випадках: 1) призову на строкову військову службу або направлення на альтернативну (невійськову) службу, а також призову офіцерів із запасу на військову службу на строк до трьох років - протягом усього періоду проходження зазначеної військової служби; призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період - протягом усього періоду проходження військової служби, а якщо під час її проходження вони отримали поранення, інше ушкодження здоров`я та перебувають на лікуванні в закладах охорони здоров`я або потрапили в полон чи визнані безвісно відсутніми - на строк до дня, наступного за днем їх взяття на військовий облік у відповідних територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки, Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, відповідному підрозділі Служби зовнішньої розвідки України після звільнення з військової служби після закінчення ними лікування в закладах охорони здоров`я, незалежно від строку лікування, повернення з полону, скасування рішення суду про визнання особи безвісно відсутньою чи ухвалення судом рішення про оголошення особи померлою; 2) тимчасового виїзду з постійного місця проживання за умовами і характером роботи або у зв`язку з навчанням (учні, студенти, стажисти, аспіранти тощо), у тому числі за кордоном, - протягом усього часу виконання цієї роботи або навчання; 3) влаштування дитини (дітей) на виховання до родичів, опікуна чи піклувальника, у прийомну сім`ю, дитячий будинок сімейного типу, заклад для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, - протягом усього часу їх перебування у родичів, опікуна чи піклувальника, прийомній сім`ї, дитячому будинку сімейного типу, закладі для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування; 4) виїзду у зв`язку з виконанням обов`язків опікуна чи піклувальника, наданням батькам-вихователям житлового будинку або багатокімнатної квартири для створення дитячого будинку сімейного типу - протягом усього часу виконання таких обов`язків; 5) влаштування непрацездатних осіб, у тому числі дітей з інвалідністю, у будинку-інтернаті та іншій установі соціальної допомоги - протягом усього часу перебування в них; 6) виїзду для лікування в лікувально-профілактичному закладі - протягом усього часу перебування в ньому; 7) взяття під варту або засудження до арешту, обмеження волі, позбавлення волі на певний строк чи довічне позбавлення волі - протягом усього часу перебування під вартою або відбування покарання, якщо в цьому будинку, квартирі (їх частині) залишилися проживати інші члени сім`ї.
У випадках, передбачених пунктами 1-7 цієї статті, право користування жилим приміщенням зберігається за відсутнім протягом шести місяців з дня закінчення строку, зазначеного у відповідному пункті.
Вичерпного переліку поважності причин не проживання в житловому приміщенні законодавство не встановлює, у зв`язку з чим зазначене питання суд вирішує в кожному конкретному випадку, з урахуванням конкретних обставин справи.
Відповідно до статті 72 Житлового кодексу України визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.
У справах про визнання наймача або члена його сім`ї таким, що втратив право користування жилим приміщенням, необхідно з`ясовувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки. При вирішенні спору про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, необхідно встановити факт відсутності особи у жилому приміщення понад шість місяців та поважність причин такої відсутності.
Поважність причин відсутності особи за місцем проживання визначаються судом у кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи та норм Цивільного процесуального кодексу України щодо оцінки доказів.
При тимчасовій відсутності за особою продовжує зберігатись намір ставитися до жилого приміщення як до свого постійного місця проживання, тому при розгляді позову про визнання особи такою, що втратила право на жилу площу, суд повинен ретельно дослідити обставини, які мають значення для встановлення причин довготривалої відсутності.
Суд має всебічно перевірити доводи сторін щодо поважності причин відсутності у жилому приміщенні понад зазначені у статті 71 Житлового кодексу України строки.
При вирішенні питання про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, враховуються причини її відсутності. Підставою для визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, може слугувати лише свідома поведінка такої особи, яка свідчить про втрату нею інтересу до такого жилого приміщення.
Подібний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 03 квітня 2019 року у справі № 454/2025/15-ц, від 21 липня 2021 року у справі 227/1044/20, від 15 березня 2023 року у справі № 522/4382/21, від 09 січня 2024 року у справі № 761/38440/21.
Як висновує Верховний Суд у постанові від 17 жовтня 2025 року у справі № 206/1119/24, провадження № 61-7034св25, у справах про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, на позивача покладається обов`язок із доведення відсутності відповідача у спірному приміщенні понад строк, із яким законом пов`язана можливість збереження права користування житлом за відсутнім наймачем (користувачем), а на відповідача, відповідно, покладається обов`язок із доведення поважності причин відсутності у спірному приміщенні понад встановлений законом строк.
Відповідно до статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує кожній особі право на повагу до її житла. Воно охоплює насамперед право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою свого житла.
Такий загальний захист поширюється як на власника квартири (рішення ЄСПЛ у справі Gillow v. the U.K. від 24 листопада 1986 року), так і на наймача або членів його сім`ї (рішення ЄСПЛ у справі Larkos v. Cyprus від 18 лютого 1999 року).
Пункт 2 статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначає підстави, за яких втручання держави у використання особою прав, зазначених у пункті 1 цієї статті, є виправданим. Таке втручання має бути передбачене законом і необхідне в демократичному суспільстві, а також здійснюватися в інтересах національної і громадської безпеки або економічного добробуту країни, для охорони порядку і запобігання злочинності, охорони здоров`я чи моралі, захисту прав і свобод інших осіб. Цей перелік підстав для втручання є вичерпним і не підлягає розширеному тлумаченню. Водночас державі надаються широкі межі розсуду, які не є однаковими і в кожному конкретному випадку залежать від цілей, зазначених у пункті 2 статті 8 Конвенції.
Відповідно до рішення ЄСПЛ у справі «Кривіцька і Кривіцький проти України», рішення від 02 грудня 2010 року) поняття «житло» не обмежується приміщенням, в якому особа проживає на законних підставах або яке було у законному порядку встановлено, а залежить від фактичних обставин, а саме існування достатніх і тривалих зв`язків з конкретним місцем. Втрата житла будь-якою особою є крайньою формою втручання у право на житло.
У постанові від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13 Верховний Суд наголошував на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначив, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.
Окрім цього, на необхідності оцінки позбавлення осіб права користування житлом на предмет пропорційності в контексті передбачених статтею 8 Конвенції принципів у спорах щодо визнання осіб такими, що втратили право користування неприватизованим житловим фондом, наголошено у постановах Верховного Суду від 21 липня 2021 року у справі № 227/1044/20, провадження № 61-15632св20, від 10 листопада 2021 року у справі № 356/815/19, провадження № 61-15893св20.
Як встановлено судом, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , однак, фактично у зазначеному житловому приміщенні не проживає протягом тривалого часу.
Вказані обставини підтверджуються дослідженими в судовому засіданні доказами, а саме даними актів обстеження, складеного працівниками ЛКП «Балатон-409» від 06.10.2025, 25.03.2026, 04.05.2026 та 25.02.2026, згідно яких ОСОБА_2 , 1981 р.н., зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , однак напротязі 22 років перебуває за кордоном, по теперішній час не проживає у вказаній квартирі.
Згідно наданих в судовому зсіданні пояснень представниці позивача, третьої особи ОСОБА_4 та показань свідка ОСОБА_8 , відсутність відповідача має системний і тривалий характер, що проявляється у тому, що він не проживає у квартирі, не користується нею, не бере участі в утриманні житла, не підтримує зв`язок із місцем реєстрації та не виявляє наміру використовувати його як своє постійне місце проживання, що свідчить про фактичну втрату інтересу до житлового приміщення.
Аналізуючи зібрані по справі докази в їх сукупності, встановлено, що відповідач ОСОБА_2 не проживає у спірній квартирі понад встановлений законом строк збереження права користування нею, поважних причин непроживання чи доказів щодо чинення йому перешкод у користуванні такою, відповідачем суду не надано, матеріали справи не містять відомостей про наявність обставин, передбачених статтею 71 Житлового кодексу України, які б слугували підставою для збереження за ОСОБА_2 права користування житлом понад установлений законом шестимісячний строк.
Отже, встановлений судом факт тривалої відсутності відповідача у житловому приміщенні понад визначений законом строк у поєднанні з відсутністю поважних причин такої відсутності перебуває у прямому причинно-наслідковому зв`язку із втратою ним права користування спірним житлом.
З урахуванням наведеного, а також ураховуючи, що реалізація права на житло іншими зареєстрованими та фактично проживаючими особами не повинна зазнавати необґрунтованих обмежень через формальну реєстрацію особи, яка фактично втратила зв`язок із житлом, суд дійшов висновку, що задоволення позову відповідає принципу пропорційності та не порушує гарантій, передбачених статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Таким чином, позовні вимоги позивача ОСОБА_1 є обґрунтованими, доведеними належними та допустимими доказами, а тому підлягають задоволенню із визнанням ОСОБА_2 , таким, що втратив право користування житловим приміщенням - квартирою АДРЕСА_1 .
Вирішуючи питання судових витрат, суд дійшов висновку.
Згідно ч.1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Як вбачається із квитанції до платіжної інструкції №1.654583675.1 від 08.05.2026 судовий збір в сумі 1331,20 грн. був сплачений позивачем.
З огляду на наведене, з відповідача на користь позивача слід стягнути судовий збір в розмірі 1331,20 грн., сплачений останньою при поданні позовної заяви.
Керуючись ст. 13, 76, 81, 89, 141, 258, 259, 263-265, 280-289 Цивільного процесуального кодексу України,-
у х в а л и в :
позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , з участю третіх осіб ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , Львівської міської ради про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням та зняття з реєстраційного обліку - задоволити частково.
Визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 таким, що втратив право користування квартирою АДРЕСА_1 зі зняттям його з реєстраційного обліку.
Стягнути із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1331,20 судового збору.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача про його перегляд, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене відповідачем в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.
Рішення може бути оскаржене до Львівського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Повний текст рішення складений 09.11.2026.
Учасники справи: Позивач: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстрований та проживає: АДРЕСА_2 )
Відповідач: ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований АДРЕСА_2 )
Треті особи: ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , АДРЕСА_2 ),
ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_6 , АДРЕСА_2 ),
ОСОБА_5 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , АДРЕСА_2 ),
ОСОБА_6 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 , АДРЕСА_2 ,
Львівська міська рада (адреса: площа Ринок, 1, м. Львів, 79008, код ЄДРПОУ: 26360701).
Суддя П. С. Невойт