ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Справа № 607/6927/26 Головуючий у 1-й інстанції Позняк В.М.
Провадження № 22-ц/817/1198/26 Доповідач - Костів О.З.
Категорія -
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
02 листопада 2026 року м. Тернопіль
Тернопільський апеляційний суд в складі:
головуючого - Костів О.З.
суддів - Гірський Б. О., Хома М. В.,
з участю секретаря - Хоміцька С.О.
представника апелянта - Войнарського А.Й.,
прокурора - Фігель О.Т.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу № 607/6927/26 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 13 липня 2026 року (ухвалене суддею Позняком В.М., дати складення повного тексту не зазначено) в справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Білецької сільської ради в особі Сектору служби у справах дітей Білецької сільської ради, Тернопільської обласної прокуратури, про позбавлення батьківських прав,
В С Т А Н О В И В:
У березні 2026 року ОСОБА_3 (далі - позивач, апелянт), в інтересах якого діє адвокат Войнарський А.Й., звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4 (далі - відповідачка), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Білецька сільська рада в особі Сектору служби у справах дітей Білецької сільської ради, Тернопільська обласна прокуратура, про позбавлення батьківських прав.
Позов обґрунтовано тим, що 10 травня 2007 року сторони зареєстрували шлюб, в якому ІНФОРМАЦІЯ_1 народилася донька ОСОБА_5 . Рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 17 грудня 2015 року шлюб між сторонами розірвано, а місце проживання дитини визначено з матір`ю.
Позивач зазначає, що після розірвання шлюбу відповідачка, як мати дитини, свідомо й систематично ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків щодо виховання, навчання та утримання доньки, не забезпечує належних умов проживання, фізичного й психічного розвитку, а також чинить перешкоди в здобутті дитиною освіти, змушуючи доньку доглядати за молодшими дітьми відповідача. За твердженням позивача, відповідачка застосовувала до доньки фізичне насильство.
Разом з тим, змінивши умови проживання та переїхавши до батька, бабусі й дідуся, дитина стабілізувала свій психоемоційний стан і демонструє позитивну динаміку у навчанні, що свідчить про створення для неї сприятливого та безпечного середовища.
У зв`язку з викладеним позивач просив суд позбавити відповідачку батьківських прав відносно доньки - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 13 липня 2026 року позов ОСОБА_3 , залишено без задоволення.
Попереджено ОСОБА_4 про необхідність належного виконання батьківських обов`язків щодо неповнолітньої доньки ОСОБА_5 , недопустимість ухилення від їх виконання та роз`яснити, що у разі подальшого невиконання батьківських обов`язків до неї можуть бути застосовані передбачені законом заходи сімейно-правової відповідальності, у тому числі позбавлення батьківських прав.
Покладено на орган опіки та піклування Білецької сільської ради контроль за виконанням ОСОБА_4 батьківських обов`язків щодо неповнолітньої ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, ОСОБА_3 , в інтересах якого діє адвокат Войнарський А.Й., подав на нього апеляційну скаргу, посилаючись на його незаконність та необґрунтованість, порушення судом норм матеріального та процесуального права. Вказує, що судом неповно встановлено фактичні обставини справи та дано невірну оцінку доказам.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції встановив обставини щодо неналежного виконання відповідачкою своїх батьківських обов`язків, однак помилково відмовив у задоволені позовних вимог, хоча орган опіки та піклування Білецької сільської ради склав висновок про доцільність позбавлення материнських прав ОСОБА_4 .
У зв`язку з наведеним, позивач просить рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 13 липня 2026 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задоволити.
Відзив на апеляційну скаргу від учасників по справі до апеляційного суду не надходив.
В судовому засіданні представника позивача - адвокат Войнарський А.Й. апеляційну скаргу підтримав, зіславшись на мотиви, викладені в ній.
Прокурор Фігель О.Т. проти апеляційної скарги заперечив та просив рішення суду залишити без змін.
Інші учасники в судове засідання не з`явилися, хоча належним чином були повідомлені про день і час слухання справи.
Заслухавши доповідача, пояснення учасників, перевіривши матеріали справи, доводи, зазначені в апеляційній скарзі, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає виходячи із наступного.
За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.
Судом встановлено наступні обставини.
Відповідно до свідоцтва про народження дитини серії НОМЕР_1 від 18 травня 2011 року, батьками ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .
З листа Головного управління Національної поліції в Тернопільській області №16510-2026 від 10 лютого 2026 вбачається, що протягом періоду з 01 січня 2020 року по лютий 2026 року стосовно ОСОБА_4 було складено вісім матеріалів про адміністративні правопорушення, зокрема за ст.183 КУпАП (завідомо неправдивий виклик спеціальних служб), частинами першою та другою ст.184 КУпАП (невиконання батьками або особами, що їх замінюють, обов`язків щодо виховання дітей), а також частинами першою та другою ст.173-2 КУпАП (вчинення домашнього насильства).
Відповідно до психолого-педагогічної характеристики учениці 8 класу Великоглибочецького ліцею імені Ярослава Стецька №05-04/30 від 16 лютого 2026 року мати учениці навчанням дитини не цікавилася, починаючи з п`ятого класу участі у батьківських зборах не брала. У характеристиці також зазначено, що дитина тривалий час перебувала у стресовому стані внаслідок психологічної травми, а проживання разом із дідусем та бабусею позитивно вплинуло на її психоемоційний стан, поведінку та відвідування навчального закладу.
Як убачається з інформації про проведену роботу з ученицею №05-04/31 від 16 лютого 2026 року, складеної практичним психологом Великоглибочецького ліцею ОСОБА_6 , під час індивідуальних консультацій дитина повідомила про застосування до неї фізичного насильства з боку матері, висловила страх повернення до місця проживання матері через її агресивну поведінку та зловживання алкогольними напоями, а також повідомила про своє бажання проживати разом із батьком, бабусею та дідусем.
Позивачем надано медичну документацію про перебування лоньки на лікуванні, а саме:
- медичну виписку від 23 січня 2026 року, видану Тернопільською обласною дитячою клінічною лікарнею, згідно якої ОСОБА_5 перебувала на стаціонарному лікуванні в очному відділенні з діагнозом: «Анізометропія. Гіперметропія високого ступеня правого ока, слабкого ступеня лівого ока. Амбліопія високого ступеня правого ока»;
- копію виписного епікризу №11281 від 29 вересня 2025 року з хірургічного відділення Тернопільської обласної дитячої клінічної лікарні, згідно з яким дитині встановлено клінічний діагноз: «Розрив кісти лівого яєчника. Функціональний закреп»;
- результати ультразвукових досліджень органів черевної порожнини та малого таза від 25 вересня 2025 року, 30 грудня 2025 року та 24 січня 2026 року;
- копію виписного епікризу №1065 від 29 січня 2026 року хірургічного дитячого відділення Тернопільської обласної дитячої клінічної лікарні, відповідно до якого дитині встановлено діагноз «Функціональне порушення кишечника».
Згідно висновку органу опіки та піклування Білецької сільської ради про доцільність позбавлення материнських прав, затвердженого рішенням виконавчого комітету Білецької сільської ради від 18 травня 2026 року №120 орган опіки та піклування, на виконання ухвали Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області, дослідив умови проживання дитини, поведінку матері та обставини виконання нею батьківських обов`язків. Встановлено, що після розірвання шлюбу між батьками дитина проживала разом із матір`ю, однак починаючи з 2021 року сім`я матері перебувала під соціальним супроводом як така, що опинилася у складних життєвих обставинах, а також періодично перебувала на обліку служби у справах дітей. У висновку зазначено, що мати належним чином не займалася вихованням дочки, що призвело до погіршення стану її здоров`я, а між матір`ю та дитиною склалися конфліктні відносини, внаслідок чого з червня 2025 року дитина проживає разом із бабусею по батьківській лінії. Незважаючи на проведення службою у справах дітей профілактичної роботи та бесід щодо необхідності належного виконання материнських обов`язків, позитивних змін у поведінці матері не відбулося. За результатами проведеної перевірки орган опіки та піклування дійшов висновку, що ОСОБА_4 фактично свідомо самоусунулася від виконання своїх батьківських обов`язків щодо неповнолітньої доньки, у зв`язку з чим визнав доцільним позбавлення її батьківських прав відносно ОСОБА_5 .
Допитана як свідок в суді першої інстанції ОСОБА_6 показала, що вона є шкільним психологом в школі села Великий Глибочок та постійно спілкувалася та проводила роботу із психологічної підтримки ОСОБА_5 . Зазначає, що за час проживання із матір`ю, дитина пропускала заняття, була залякана, зазнавала психологічного та фізичного насильства, мала високий рівень тривожності, страху, неспокою. Упродовж 2025 року вона працювала над покращенням стану дитини. За час проживання із бабусею упродовж 2025 року та внаслідок роботи з психологічної підтримки, стан дитини покращився. Поведінка матері, її стиль спілкування з дитиною постійно травмує психіку ОСОБА_7 .
Допитана як свідок в суді першої інстанції ОСОБА_8 показала, що вона є бабусею ОСОБА_7 . З червня 2025 року дитина проживає з нею, оскільки не хотіла проживати із матір`ю, так як та застосовувала до неї насильство. Онука не бажає йти жити до матері, і за час проживання із нею покращився її психологічний стан, навчання. Зазначила, що її син та батько ОСОБА_7 проживає за кордоном, надає їй матеріальну допомогу на утримання онуки. Матір дитини не дає дозволу на виїзд за кордон до батька.
Неповнолітня ОСОБА_5 в судовому засіданні в суді першої інстанції підтримала позов щодо позбавлення її матері батьківських прав. Зазначила, що матір застосовувала до неї насильство, у зв`язку із чим вона змушена була перейти жити до бабусі.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, апеляційний суд виходить з наступного.
Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток (частина друга статті 150 СК України).
Відповідно до статей 3, 155 СК України, дитина належить до сім`ї своїх батьків і тоді, коли з ними не проживає. Здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства.
Статтею 164 СК України передбачений вичерпний перелік підстав для позбавлення батьківських прав. Батько або мати можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо він, вона:
1) не забрали дитину з пологового будинку або іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування;
2) ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини;
3) жорстоко поводяться з дитиною;
4) є хронічними алкоголіками або наркоманами;
5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва;
6) засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини.
Відповідно до статті 165 СК України, право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають, зокрема, один із батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина.
Пунктами 15, 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року №3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» судам роз`яснено, що позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно їх утримують, та інше), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей. Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення, не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування своїми обов`язками.
Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки, як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Таким чином, позбавлення батьківський прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків в кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини в діях батьків.
Аналогічний висновок викладений у постанові КЦС в складі Верховного Суду від 14 лютого 2018 року по справі № 209/2821/15-ц.
Згідно із статтею 19 СК України, орган опіки та піклування подає до суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.
Відповідно до частини шостої статті 19 СК України, суд може не погодитися із висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.
Декларація прав дитини, проголошена Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, як принципове положення визначила, що дитина повинна зростати в умовах турботи.
Відповідно до частини першої статті 12 Закону України «Про охорону дитинства», виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (параграф 57, 58).
ЄСПЛ також зауважив, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (пункт 100 рішення ЄСПЛ від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України», заява № 10383/09, рішення ЄСПЛ від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява №2091/13).
Отже, вирішуючи спір про позбавлення батьківських прав, суд передусім повинен дати оцінку дотриманню якнайкращих інтересів дитини, що передбачає пошук і знаходження балансу між усіма елементами, які потрібні для ухвалення справедливого судового рішення. Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, тощо), які надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є винятковим заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування потрібно вирішувати виключно після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.
Звертаючись до суду з даним позовом ОСОБА_3 посилався на ухилення ОСОБА_4 від виконання своїх батьківських обов`язків.
Апеляційний суд зазначає, що ухилення від виконання юридичного обов`язку - це завжди акт свідомої поведінки, оскільки особа має реальну можливість його виконати, але не вчиняє до цього жодних дій. Тому, жодні інші обставини, як-то ухилення матері чи батька від утримання дитини, не можуть призвести до позбавлення батьківських прав.
Умовою ухилення від обов`язків з виховання дітей, як підстава позбавлення батьківських прав, що передбачена п.2 ч.1 ст.164 СК України, може бути лише винна поведінка особи, свідоме нехтування ним своїми батьківськими обов`язками.
Судом першої інстанції правильно встановлено, що наявність адміністративних матеріалів та перебування сім`ї під соціальним супроводом з 2021 року, безумовно, підтверджують факти неналежного виконання відповідачкою своїх материнських обов`язків у певні періоди спільного проживання з дитиною. Разом з тим, самі по собі протоколи про адміністративні правопорушення не можуть вважатися беззаперечним та достатнім доказом наявності умислу відповідача на жорстоке поводження з дитиною або остаточну відмову від неї в розумінні статті 164 СК України.
Станом на теперішній час неповнолітня ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з червня 2025 року проживає разом із своєю бабусею по батьківській лінії - ОСОБА_8 . Між відповідачкою та її неповнолітньою донькою склалися тривалі конфліктні та психологічно напружені відносини.
Суд апеляційної інстанцій бере до уваги той факт, що відповідачка в судовому засіданні в суді першої інстанції надала заперечення проти позбавлення батьківських прав, висловила стійке бажання та готовність змінити свою поведінку, вжити заходів для відновлення психологічного контакту з донькою ОСОБА_7 та брати участь у її подальшому житті й утриманні.
Отже вказане ставлення відповідачки свідчить про наявність у неї усвідомленого материнського інтересу, що виключає висновок про її остаточне та свідоме самоусунення від виконання батьківських обов`язків.
Крім того, в матеріалах справи відсутні докази, що відповідачка ухиляється від утримання доньки.
Також встановлено, що наразі неповнолітня дитина проживає в безпечному та психологічно комфортному середовищі разом із бабусею, отримує матеріальну підтримку від батька, її базові життєві потреби повністю забезпечені. Таким чином, негайної загрози її життю та здоров`ю, яка б вимагала негайного та безповоротного розірвання правового зв`язку з матір`ю шляхом позбавлення батьківських прав, немає.
З огляду на викладене, ухвалюючи рішення у даній справі, суд першої інстанції обґрунтовано не взяв до уваги висновок органу опіки та піклування Білецької сільської ради від 18 травня 2026 року №120, яким визнано за доцільне позбавляти батьківських прав відповідачку стосовно доньки ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , оскільки наведені в ньому факти самі по собі ще не свідчать про наявність виключних підстав, передбачених статтею 164 СК України, тому цей висновок є передчасним.
Разом з тим, колегія погоджується з висновком місцевого суду, що участь відповідачки у вихованні доньки не є достатньою, а тому відповідачку слід попередити, що у разі продовження неналежного виконання ним батьківських обов`язків відносно неповнолітньої доньки, вона в подальшому може бути позбавлена батьківських прав.
Колегія суддів зазначає, що у разі існування психологічних конфліктів між батьками та дітьми, їх можна вирішити за допомогою менш радикальних засобів, не вдаючись до позбавляння батьківських прав.
З огляду на викладене відсутні правові підстави для позбавлення батьківських прав ОСОБА_4 стосовно доньки - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Інші доводи апеляційної скарги є аналогічними викладеним позовній заяві, які не спростовують правильність висновку суду першої інстанції, яким у повному обсязі з`ясовані права та обов`язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені та їм дана належна оцінка, а зводяться до власного тлумачення характеру спірних правовідносин та до переоцінки доказів.
У відповідності до статтей 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини на які посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно з вимогами статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно частини другої статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Згідно частини другої статті 89 ЦПК України, жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
Відмовляючи в задоволені позову, судом першої інстанції вірно встановлено фактичні обставини справи та дано правильну оцінку доказам.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду та не впливають на їх правильність.
Норми матеріального права відповідно до спірних правовідносин, застосовані правильно.
Порушень норм процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи, колегією суддів не встановлено.
Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у сукупності колегія суддів приходить до висновку про законність та обґрунтованість постановленого по даній справі рішення та відсутність підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі.
Керуючись ст.ст.367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд апеляційної інстанції,
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 13 липня 2026 року - залишити без змін.
Судові витрати, понесені сторонами у зв`язку із розглядом справи в суді апеляційної інстанції - залишити в межах, ними понесених.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Дата складення повного тексту постанови - 06 листопада 2026 року.
Головуючий О.З. Костів
Судді: Б.О. Гірський
М.В. Хома