ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
09 листопада 2026 р. Справа № 520/20250/23
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: П`янової Я.В.,
Суддів: Бегунца А.О. , Русанової В.Б. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 24.07.2026, головуючий суддя І інстанції: Панов М.М., м. Харків, повний текст складено 24.07.26 у справі № 520/20250/23
за позовом ОСОБА_1
до Господарського суду Луганської області , Державної судової адміністрації України
про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,
ВСТАНОВИВ:
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 20.12.2023 у справі № 520/20250/23 позов ОСОБА_1 до Господарського суду Луганської області, Державної судової адміністрації України про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії - задоволено частково.
Визнано протиправними дії Господарського суду Луганської області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01 січня 2021 року по день ухвалення судового рішення у справі за цим позовом (включно) та допомоги на оздоровлення у 2021, 2022, 2023 роках, обчислених виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, в розмірі 2102,00 грн.
Зобов`язано Господарський суд Луганської області здійснити перерахунок та виплату, в тому числі за рахунок бюджетних призначень на забезпечення здійснення правосуддя місцевими, апеляційними судами та функціонування органів і установ системи правосуддя (Код програмної класифікації видатків та кредитування державного бюджету 0501020), належних ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01 січня 2021 року по липень 2023 року (включно) та допомоги на оздоровлення за 2021, 2022, 2023 роки, зі здійсненням всіх передбачених законодавством нарахувань виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі: у 2021 році - 2270,00 грн., у 2022 році - 2481,00 грн., у 2023 році - 2684,00 грн.
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовлено.
Рішення суду набрало законної сили 20.01.2024.
01.07.2026 представником Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України подано до Харківського окружного адміністративного суду заяву, в якій просить суд вирішити питання про зміну способу та порядку виконання рішення у справі № 520/20250/23 шляхом стягнення з Господарського суду Луганської області (пр. Науки будинок, 5, Харківська обл., м. Харків, 61612, ЄДРПОУ: 02844564) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 , адреса для листування: АДРЕСА_2 ) виплату, в тому числі за рахунок бюджетних призначень на забезпечення здійснення правосуддя місцевими, апеляційними судами та функціонування органів і установ системи правосуддя (Код програмної класифікації видатків та кредитування державного бюджету 0501020), належних ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01 січня 2021 року по липень 2023 року (включно) та допомоги на оздоровлення за 2021, 2022, 2023 роки, зі здійсненням всіх передбачених законодавством нарахувань, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі: у 2021 році - 2270,00 грн., у 2022 році - 2481,00 грн., у 2023 році - 2684,00 грн., у розмірі 620408,19 грн.
В обґрунтування заяви зазначено, що на виконання даного рішення суду позивачу здійснено нарахування суддівської винагороди в розмірі 620408,19 грн, проте на теперішній час рішення суду боржником не виконано в повному обсязі, а саме кошти стягувачу не виплачені.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 24 липня 2026 року у задоволенні заяви представника Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про зміну способу і порядку виконання судового рішення в порядку ст. 378 Кодексу адміністративного судочинства України у справі № 520/20250/23 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Господарського суду Луганської області, Державної судової адміністрації України про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії - відмовлено.
Не погодившись із зазначеним судовим рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 24 липня 2026 року та прийняти постанову, якою заяву головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Луганській та Харківській областях Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Маслова Д. Б. від 01.07.2026 про зміну способу та порядку виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 20.12.2023 у справі № 520/20250/23 задовольнити.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що в оскаржуваній ухвалі суд не з`ясував та не встановив ту обставину, що остаточне рішення суду від 20.12.2023 у цій справі № 520/20250/23 досі не виконано відповідачем. Поза увагою суду також залишилась і та обставина, що відкрите ще 11.03.2026 виконавче провадження також до цього часу не забезпечило виконання боржником виконання остаточного рішення суду у цій справі. Саме ці обставини, за умови їх встановлення судом, і є обставинами, які відповідно до ч. 3 ст. 378 КАС України істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим та є підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання судового рішення. Також в оскаржуваній ухвалі суд першої інстанції безпідставно не застосував до спірних правовідносин приписи частини другої статті 7 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», навіть не згадавши про них. Окрім того, суд не врахував, що Законом України від 21.11.2024 № 4094-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення положень про судовий контроль за виконанням судових рішень», який набрав чинності 19.12.2024, частину третю статті 378 КАС України доповнено абзацом другим такого змісту: невиконання суб`єктом владних повноважень судового рішення, яке набрало законної сили, щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту та пільг протягом двох місяців з дня набрання законної сили судовим рішенням є самостійною підставою для зміни способу і порядку виконання такого судового рішення шляхом стягнення з такого суб`єкта владних повноважень відповідних виплат. Тобто фактично на рівні процесуального закону було запроваджене нове нормативне регулювання, яке прямо передбачає можливість зміни способу і порядку рішення суду з перерахунку та здійснення виплат на їх стягнення з суб`єкта владних повноважень.
Відповідачі правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористались.
У додаткових поясненнях позивач зауважує, що на рівні апеляційного суду вже сформована практика про необхідність задоволення заяв державних виконавців про зміну способу і порядку виконання рішення суду, що вказує на обґрунтованість та необхідність задоволення його апеляційної скарги.
Згідно з ч. 1 ст. 312 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.
Колегія суддів, розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм процесуального права, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з таких підстав.
Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України; судове рішення є обов`язковим до виконання; держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку; контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Колегія суддів звертає увагу, що Верховним Судом уже сформована судова практика щодо застосування цих положень Основного Закону України, зокрема, у постановах від 14 серпня 2018 року у справі № 826/4174/16, від 18 жовтня 2018 року у справі № 802/2135/17-а, від 22 січня 2019 року у справі № 813/142/16, від 11 листопада 2020 року у справі № 191/1169/16-а(2-а/191/7/17), від 18 травня 2022 року у справі № 140/279/21, від 1 червня 2022 року у справі № 640/25836/20 та від 27 липня 2022 року у справі № 540/606/20.
Конституційний Суд України зазначив, що складовою права кожного на судовий захист є обов`язковість виконання судового рішення (абзац третій пункту 2.1 мотивувальної частини Рішення від 26 червня 2013 року № 5-рп/2013). Це право охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13 грудня 2012 року № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012).
Також Конституційний Суд України у Рішенні від 26 червня 2013 року взяв до уваги практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), який, зокрема, у пункті 43 рішення у справі "Шмалько проти України" (заява № 60750/00, від 20 липня 2004 року) вказав, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду.
Крім того, у Рішенні від 15 травня 2019 року № 2-р(II)/2019 Конституційний Суд України з посиланням на практику ЄСПЛ підкреслив, що визначене статтею 6 Конвенції право на суд було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне обов`язкове судове рішення не виконувалося на шкоду одній зі сторін; і саме на державу покладено позитивний обов`язок створити систему виконання судових рішень, яка була б ефективною як у теорії, так і на практиці, і гарантувала б їх виконання без неналежних затримок; ефективний доступ до суду включає право на те, щоб рішення суду було виконане без невиправданих затримок; держава та її державні органи відповідальні за повне та своєчасне виконання судових рішень, які постановлені проти них (пункт 84 рішення у справі "Валерій Фуклєв проти України" від 7 червня 2005 року, заява № 6318/03; пункт 43 рішення у справі "Шмалько проти України" від 20 липня 2004 року, заява № 60750/00; пункти 46, 51, 54 рішення у справі "Юрій Миколайович Іванов проти України" від 15 жовтня 2009 року, заява № 40450/04; пункт 64 рішення у справі "Apostol v. Georgia" від 28 листопада 2006 року, заява № 30779/04).
На підставі аналізу статей 3, 8, частин першої та другої статті 55, частин першої та другої статті 129-1 Конституції України в системному взаємозв`язку Конституційний Суд України в пункті 2.1 мотивувальної частини Рішення від 15 травня 2019 року № 2-р(II)/2019 констатував, що обов`язкове виконання судового рішення є необхідною умовою реалізації конституційного права кожного на судовий захист, тому держава не може ухилятися від виконання свого позитивного обов`язку щодо забезпечення виконання судового рішення задля реального захисту та відновлення захищених судом прав і свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави. Позитивний обов`язок держави щодо забезпечення виконання судового рішення передбачає створення належних національних організаційно-правових механізмів реалізації права на виконання судового рішення, здатних гарантувати здійснення цього права та обов`язковість судових рішень, які набрали законної сили, що неможливо без їх повного та своєчасного виконання.
Відповідно до статті 14 КАС України судове рішення, яким закінчується розгляд справи в адміністративному суді, ухвалюється іменем України.
Судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їхніми посадовими та службовими особами, фізичними та юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.
Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, установлену законом.
Аналогічні положення містяться у статті 370 КАС України, відповідно до якої судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Отже, обов`язковість виконання судового рішення є важливою складовою права особи на справедливий суд, що гарантоване статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, та однією з основних засад судочинства, визначених статтею 129-1 Конституції України, а також статтями 14 та 370 КАС України.
Зазначені висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, висловленою у постановах від 23 квітня 2020 року у справі №560/523/19, від 1 лютого 2022 року у справі 420/177/20 та від 18 травня 2022 року у справі №140/279/21.
Подібний підхід був застосований Верховним Судом у постанові від 26 січня 2021 року у справі №611/26/17, у якій Суд зазначив, що обов`язковість судового рішення є важливою складовою права особи на справедливий суд, що гарантовано статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, та однією з основних засад судочинства, визначених статтями 129, 129-1 Конституції України, статтями 2, 14, 370 КАС України та статтею 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів". Обов`язковість судового рішення означає, що таке рішення буде виконано своєчасно (у розумні строки), належним чином (у спосіб, визначений судом) та у повному обсязі (у точній відповідності до приписів мотивувальної та резолютивної частин рішення).
Також колегія суддів зазначає, що в адміністративному судочинстві обов`язковість виконання судового рішення має особливо важливе значення, оскільки, виходячи із завдань адміністративного судочинства щодо ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, судовий захист може вважатися ефективним лише за умови своєчасного та належного виконання судового рішення, зазвичай, боржником в якому є держава в особі її компетентних органів, а тому адміністративні суди, які, здійснюючи судовий контроль та застосовуючи інші пов`язані процесуальні засоби, повинні максимально сприяти реалізації конституційної засади обов`язковості судового рішення.
Зазначені висновки суду узгоджуються із позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 1 лютого 2022 року у справі №420/177/20 та ухвалах від 26 січня 2021 року у справі №611/26/17, від 7 лютого 2022 року у справі №200/3958/19-а.
Згідно з ч. 2 ст. 6 Закону України "Про виконавче провадження" рішення про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ виконуються органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів.
Відповідно до частини 3 статті 33 Закону України "Про виконавче провадження" за наявності обставин, що ускладнюють виконання судового рішення або роблять його неможливим, сторони, а також виконавець за заявою сторін або державний виконавець з власної ініціативи у випадку, передбаченому Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", мають право звернутися до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції, із заявою про встановлення або зміну способу і порядку виконання рішення.
Порядок виконання рішень судів про стягнення коштів з державних органів регулюється Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" та Порядком виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 за № 845.
Відповідно до ч. 1 ст. 3 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.
Приписами статті 7 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" встановлено, що виконання рішень суду про зобов`язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за якими є державний орган, державне підприємство, юридична особа, здійснюється в порядку, установленому Законом України "Про виконавче провадження" з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом.
У разі якщо рішення суду, зазначені в частині першій цієї статті, не виконано протягом двох місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, крім випадків, коли стягувач перешкоджає провадженню виконавчих дій, державний виконавець зобов`язаний звернутися до суду із заявою про зміну способу і порядку виконання рішення.
Отже, звернення до суду є обов`язком державного виконавця у зазначеній категорії справ та такий обов`язок виникає через два місяці з дня відкриття виконавчого провадження за умови, що рішення суду не виконане, а стягувач не чинить перешкоди провадженню виконавчих дій.
Під зміною способу і порядку виконання рішення слід розуміти прийняття судом нових заходів для реалізації рішення у разі неможливості його виконання у встановленими раніше порядку і способом. Змінюючи спосіб і порядок виконання судового рішення, суд не може змінювати останнє по суті.
Поняття спосіб і порядок виконання судового рішення мають спеціальне значення, яке реалізується у виконавчому провадженні. Вони означають визначену рішенням суду послідовність і зміст вчинення виконавчих дій державним виконавцем. Під зміною способу виконання рішення суду необхідно розуміти прийняття судом нових заходів для реалізації рішення у разі неможливості його виконання у раніше встановлений спосіб.
Порядок та підстави зміни чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення в адміністративному судочинстві врегульовані статтею 378 КАС України.
Разом з тим Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення положень про судовий контроль за виконанням судових рішень" від 21.11.2024 за №4094-IX, який набрав чинності 19.12.2024, внесені зміни до положень статті 378 КАС України, зокрема й у частині зміни чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення.
Так, відповідно до змісту частин 1-3 статті 378 КАС України (у редакції Закону №4094-IX, що діє з 19.12.2024) за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Питання про відстрочення або розстрочення виконання, зміну чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення може бути розглянуто також за ініціативою суду.
Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.
З аналізу положень частин першої, третьої статті 378 КАС України колегія суддів дійшла висновку, що підставою для застосування правил цієї норми є настання обставини, що перешкоджають належному виконанню судового рішення в адміністративній справі, ускладнюють його виконання або роблять неможливим. Для відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення такою обставиною може бути недостатність коштів на рахунку, стихійне лихо, а для зміни способу чи порядку виконання судового рішення - неможливість виконання судового рішення внаслідок відсутності, пошкодження або знищення об`єкта стягнення або з інших причин. Тобто зміна способу і порядку виконання рішення суду - це прийняття судом нових заходів для реалізації рішення в разі неможливості його виконання у порядку і способом, раніше встановленими судом. Отже, суд за наявності обґрунтованих підстав та належних доказів може змінити спосіб та порядок виконання рішення суду, однак не змінюючи при цьому його змісту, або ж відмовити у задоволенні такої заяви.
Такий висновок узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, висловленою у постанові від 12 червня 2019 року у справі № 800/203/17.
З матеріалів справи слідує, що рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 20.12.2023 у справі № 520/20250/23, зокрема, зобов`язано Господарський суд Луганської області здійснити перерахунок та виплату, в тому числі за рахунок бюджетних призначень на забезпечення здійснення правосуддя місцевими, апеляційними судами та функціонування органів і установ системи правосуддя (Код програмної класифікації видатків та кредитування державного бюджету 0501020), належних ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01 січня 2021 року по липень 2023 року (включно) та допомоги на оздоровлення за 2021, 2022, 2023 роки, зі здійсненням всіх передбачених законодавством нарахувань виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі: у 2021 році - 2270,00 грн., у 2022 році - 2481,00 грн., у 2023 році - 2684,00 грн.
Рішення суду набрало законної сили 20.01.2024.
11.03.2026 державним виконавцем Відділу винесено постанову про відкриття виконавчого провадження та зобов`язано боржника виконати рішення суду протягом 10 днів з моменту отримання постанови. Копії відповідної постанови направлено сторонам виконавчого провадження.
Листом Господарського суду Луганської області від 25.05.2026 за вих. № 04-48/404/26 державного виконавця повідомлено, що відповідач в добровільному порядку виконав рішення Харківського окружного адміністративного суду від 20 грудня 2023 року у справі № 520/20250/23 в частині перерахунку недоотриманої суми суддівської винагороди, належної ОСОБА_1 , за період з 01 січня 2021 рoкy по липень 2023 року (включно) та допомоги на оздоровлення за 2021, 2022, 2023 роки, зі здійсненням усіх передбачених законодавством нарахувань, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі: у 2021 році - 2270,00 грн., у 2022 році - 2481,00 грн., у 2023 році - 2684,00 грн. Загальна розрахункова сума складає 623308,19 грн., з яких у грудні 2024 року було погашено заборгованість у сумi 11900,00 грн.
Таким чином Господарський суд Луганської області просить прийняти до відома факт виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 20 грудня 2023 року у справі № 520/20250/23 в частині здійснення перерахунку ОСОБА_1 недоотриманої суми суддівської винагороди за період з 01 січня 2021 року по липень 2023 року (включно) та допомоги на оздоровлення за 2021, 2022, 2023 роки у розмірі 620408,19 грн, та часткового погашення заборгованості в розмірі 11900,00 rpн, проведеного у грудні 2024 року (копії відповідних документів додаються).
Одразу після надходження відповідних асигнувань від ДСА України бyдe задоволена інша частина вимог відповідно до рішення Харківського окружного адміністративного суду від 20 грудня 2023 року у справі № 520/20250/23.
Виконання рішення залежить від внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2026 рік" в частині збільшення видатків за бюджетною програмою KПKBK 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів, працівників апаратів судів та працівників органів i установ системи правосуддя».
Отже, рішення суду Господарським судом Луганської області виконано тільки в частині здійснення перерахунку належної суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення, а в частині виплати на користь позивача відповідної нарахованої винагороди залишається невиконаним більше двох років з дня набрання законної сили судовим рішенням.
При цьому матеріали справи не містять доказів вчинення боржником необхідних і достатніх дій, спрямованих на повне та своєчасне виконання судового рішення, а тривале невиконання судового акта з приводу виплати суддівської винагороди (котра у розумінні ст.126 Конституції України є гарантією суддівської незалежності; рішення Конституційного Суду України від 04.12.2018р. №11-р/2018 у справі №1-7/2018 (4062/15)) свідчить про існування обставин, які істотно ускладнюють виконання судового акту у відповідності до застосованого способу правового захисту.
У даному конкретному випадку саме лише листування між відповідачем № 1 та відповідачем № 2 з приводу отримання додаткових асигнувань, з огляду на викладені вище посилання з приводу правового статусу суддівської винагороди, не може бути кваліфіковано судом у якості належних і достатніх заходів стосовно створення належних умов для виконання постановленого судового акту.
З огляду на викладене, ураховуючи приписи ст. 378 КАС України (у редакції Закону №4094-IX, що діє з 19.12.2024), колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для заміни способу і порядку виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 20.12.2023 у справі № 520/20250/23 шляхом стягнення з Господарського суду Луганської області на користь ОСОБА_1 заборгованості з виплати суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення у сумі 620408,19 грн.
Колегія суддів зазначає, що наведені приписи чинного законодавства свідчать, що судовий акт, який набрав законної сили, підлягає обов`язковому та безумовному виконанню особою, на яку покладено такий обов`язок.
Тобто особа, якій належить виконати судовий акт, повинна здійснити достатні дії для організації процесу його виконання, незалежно від будь-яких умов, оскільки інше суперечило б запровадженому статтею 8 Конституції України принципу верховенства права.
Отже, в будь-якому разі судове рішення, ухвалене на користь позивача, має бути виконане.
Ураховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про помилковість висновків суду першої інстанції щодо відсутності підстав для зміни способу і порядку виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 20.12.2023 у справі № 520/20250/23.
Доводи апеляційної скарги приймаються колегією суддів у якості належних.
Реалізація особою права, яке пов`язане з отриманням коштів і базується на спеціальних і чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не залежить від бюджетних асигнувань, відсутність яких не може бути підставою для порушення прав громадян.
У зв`язку з цим, Європейський суд з прав людини не прийняв аргумент Уряду України щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань.
У рішеннях ЄСПЛ у справі "Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України" (заява №70297/01) та у справі "Бакалов проти України" (заява №14201/02) також зазначено, що відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках Державного бюджету України, не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання (пункти 48 та 40 цих рішень відповідно).
Отже, колегія суддів дійшла висновку, що обмежене фінансування жодним чином не впливає на наявність чи відсутність у позивача права на виплату суддівської винагороди.
Разом із тим, заявник просить змінити спосіб та порядок виконання рішення у справі № 520/20250/23 шляхом стягнення з Господарського суду Луганської області на користь ОСОБА_1 виплату за рахунок бюджетних призначень на забезпечення здійснення правосуддя місцевими, апеляційними судами та функціонування органів і установ системи правосуддя (Код програмної класифікації видатків та кредитування державного бюджету 0501020).
Водночас колегія суддів зауважує, що згідно з абзацом 2 підпункту 1 пункту 9 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України (далі - БК України) безспірне списання коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, за черговістю надходження таких рішень щодо видатків бюджету - в межах відповідних бюджетних призначень та наданих бюджетних асигнувань.
Відповідно до пункту 9 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" БК України Кабінетом Міністрів України прийнято Порядок № 845, який визначає механізм виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників (далі - рішення про стягнення коштів), прийнятих судами, а також іншими органами (посадовими особами), які відповідно до закону мають право приймати такі рішення.
Згідно з пунктом 24 Порядку № 845 стягувачі, на користь яких прийняті рішення про стягнення коштів з рахунків боржника, подають до органу Казначейства, в якому обслуговується боржник, документи, зазначені у пункті 6 цього Порядку.
Абзацом 2 пункту 25 Порядку № 845 визначено, що у разі наявності у боржника окремої бюджетної програми для забезпечення виконання рішень суду безспірне списання коштів з боржника (виконання рішень суду про стягнення коштів з боржника) здійснюється лише за цією бюджетною програмою.
Виконання судових рішень, ухвалених на користь суддів, здійснюється згідно із законодавством України за рахунок коштів бюджетної програми 0501150 "Виконання рішень судів на користь суддів, працівників апаратів судів та працівників органів і установ системи правосуддя", головним розпорядником якої є ДСА України, у межах передбачених асигнувань на відповідний бюджетний період.
Так, Верховний Суд у постанові від 09.06.2022 у справі № 280/136/21 урахував, що "у віданні ДСА діє окрема бюджетна програма для забезпечення виконання судових рішень - КПКВ 0501150 "Виконання рішень судів на користь суддів", призначена саме для таких цілей. За правилами пункту 25 Порядку № 845, наявність такої програми означає, що списання коштів здійснюватиметься саме за нею. За таких обставин, на думку колегії суддів, наявні правові підстави для стягнення на користь позивачки суми невиплаченої у спірному періоді суддівської винагороди за рахунок коштів, передбачених для виконання рішень судів на користь суддів".
Окрім того, пунктами 47-49 Порядку № 845 врегульовано особливості безспірного списання коштів державного бюджету за бюджетною програмою для забезпечення виконання судових рішень та виконавчих документів, у тому числі порядок дій Казначейства у разі недостатності відповідних бюджетних призначень.
Пунктом 8 частини 1 статті 7 БК України передбачено принцип цільового використання бюджетних коштів - бюджетні кошти використовуються тільки на цілі, визначені бюджетними призначеннями та бюджетними асигнуваннями.
Відповідно до пунктів 7 та 9 частини 5 статті 22 БК України головний розпорядник бюджетних коштів, зокрема: здійснює управління бюджетними коштами у межах встановлених йому бюджетних повноважень та оцінку ефективності бюджетних програм, забезпечуючи ефективне, результативне і цільове використання бюджетних коштів, організацію та координацію роботи розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня та одержувачів бюджетних коштів у бюджетному процесі; здійснює контроль за повнотою надходжень, взяттям бюджетних зобов`язань розпорядниками бюджетних коштів нижчого рівня та одержувачами бюджетних коштів і витрачанням ними бюджетних коштів.
Положеннями частин 1 та 2 статті 23 БК України визначено, що будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення. Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному Бюджетним кодексом.
Відповідно до частини 1 статті 3 Закону № 4901-VI виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.
Згідно з частиною 1 статті 148 Закону № 1402-VIII фінансування всіх судів в Україні здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Частиною 3 статті 148 передбачено, що функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів здійснюють Державна судова адміністрація України - щодо фінансового забезпечення діяльності всіх інших судів загальної юрисдикції, діяльності Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, органів суддівського самоврядування, Національної школи суддів України та Державної судової адміністрації України.
Наведені норми законодавства у своїй сукупності свідчать, що виконання судового рішення про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, у тому числі суд, здійснюється органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів, за рахунок коштів Державного бюджету України, не довільно, а виключно в порядку та в межах встановленого порядку, шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.
Отже, визначений чинним законодавством порядок виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, визначає джерелом коштів на його виконання кошти, передбачені за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду, лише у випадку відсутності на рахунках такого державного органу відповідних призначень.
При цьому, під час розгляду заяви про зміну способу і порядку виконання судового рішення в порядку статті 378 КАС України суд не уповноважений підміняти органи Державного казначейства, визначати конкретний алгоритм казначейського обслуговування виконавчого документа або встановлювати джерело бюджетного фінансування поза межами, необхідними для зміни способу виконання рішення.
Разом з тим, зміна способу виконання судового рішення сама по собі не є підставою для визначення судом іншого, відмінного від установленого законодавством, порядку стягнення коштів чи джерела їх фінансування, оскільки фактичне виконання судового рішення за рахунок коштів Державного бюджету України має здійснюватися виключно у порядку та в межах, визначених бюджетним законодавством і Порядком № 845.
Водночас зазначення у резолютивній частині рішення суду від 20.12.2023 формулювання "в тому числі за рахунок бюджетних призначень на забезпечення здійснення правосуддя місцевими, апеляційними судами та функціонування органів і установ системи правосуддя (Код програмної класифікації видатків та кредитування державного бюджету 0501020)" свідчить про те, що суд не визначив зазначений напрям як єдине та виключне джерело виконання рішення, використавши словосполучення "в тому числі".
Відтак наведене формулювання не може розглядатися як установлення судом конкретного способу виконання рішення суду, або джерела фінансування його виконання чи відступ від передбаченого бюджетним законодавством порядку виконання судового рішення, оскільки визначення конкретної бюджетної програми, порядку та черговості списання коштів належить до стадії виконання рішення про стягнення коштів з державного органу та здійснюється відповідно до вимог БК України, Закону № 4901-VI та Порядку № 845.
Обов`язковість судового рішення не надає права суду на стадії розгляду заяви за статтею 378 КАС України змінити передбачений законом порядок бюджетного виконання такого рішення або визначити інше джерело списання коштів лише з мотивів більш швидкого чи ефективного фактичного виконання.
З огляду на викладене, колегія суддів не погоджується з доводами заяви про необхідність зміни способу і порядку виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 20.12.2023 у справі № 520/20250/23 у вказаний заявником спосіб, а тому заява представника Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України підлягає частковому задоволенню.
Натомість суд першої інстанції невірно застосував норми процесуального права, що призвело до помилкового висновку про відмову в задоволенні заяви.
Згідно з приписами пункту другого частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Відповідно до статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Ураховуючи наведені положення процесуального законодавства та встановлені обставини, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржувану ухвалу у справі слід скасувати та прийняти постанову про часткове задоволення заяви представника Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про зміну способу і порядку виконання судового рішення.
Керуючись статтями 242, 243, 250, 308, 312, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 378 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 24.07.2026 у справі № 520/20250/23 - скасувати.
Прийняти постанову, якою заяву представника Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про зміну способу і порядку виконання рішення у справі № 520/20250/23 - задовольнити частково.
Змінити спосіб і порядок виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 20.12.2023 у справі № 520/20250/23 шляхом стягнення з Господарського суду Луганської області (пр. Науки, будинок, 5, Харківська обл., м. Харків, 61612, ЄДРПОУ: 02844564) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 , адреса для листування: АДРЕСА_2 ) суддівської винагороди за період з 01 січня 2021 року по липень 2023 року (включно) та допомоги на оздоровлення за 2021, 2022, 2023 роки, нараховані до виплати, у розмірі 620408,19 (шістсот двадцять тисяч чотириста вісім) грн 19 коп.
В іншій частині в задоволенні заяви представника Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України - відмовити.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню.
Головуючий суддя Я.В. П`янова
Судді А.О. Бегунц В.Б. Русанова