Судові рішення

Рішення № 141327252 у справі № 308/7006/26 від 02.10.2026

Рішення від 02.10.2026 у цивільній справі № 308/7006/26 (категорія «Про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням»). Суд: Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області, суддя Зарева Н. І.

Справа№ 308/7006/26
СудУжгородський міськрайонний суд Закарпатської області
СуддяЗарева Н. І.
Форма рішенняРішення
Форма судочинстваЦивільне
КатегоріяПро визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням
Дата ухвалення02.10.2026
Надійшло до реєстру10.11.2026
Оригіналreyestr.court.gov.ua/Review/141327252

Лист, коли відкриється Pro

Моніторинг, сповіщення і вивантаження на всіх сайтах мережі Initask. Залиште пошту, і ми напишемо в день запуску.

Менеджер допоможе з першим запуском.

Текст рішення

Справа № 308/7006/26

2/308/3802/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 жовтня 2026 року місто Ужгород

Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області у складі:

головуючого судді - Зарева Н. І., за участю:

секретаря судового засідання - Віраг Е. М.,

позивача - ОСОБА_1 ,

представника позивача - Деяк В. Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі судових засідань Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області у порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою:

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , що проживає за адресою: АДРЕСА_1 , до

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , що проживає за адресою: АДРЕСА_1 ,

про визнання таким, що втратив право на житлове приміщення, та зняття з реєстрації місця проживання,

УСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 звернулася до Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області з позовною заявою до ОСОБА_3 про втрату права на користування житлом у зв`язку з переїздом на інше місце проживання та зняття з реєстрації проживання.

Позовна заява мотивована тим, що вона є співвласницею квартири за адресою: АДРЕСА_1 , право власності на яку було оформлено в порядку приватизації на підставі рішення виконавчого комітету Ужгородської міської ради № 65 від 28 квітня 1999 року на її батька ОСОБА_4 , позивачку та її сина. Після смерті батька ІНФОРМАЦІЯ_3 позивачка успадкувала належну йому частку квартири, у зв`язку з чим на цей час вона разом із сином є співвласниками зазначеного житла. Водночас відповідач, її брат ОСОБА_3 , який не брав участі у приватизації квартири, ще 20 листопада 1994 року вибув із неї та почав проживати за адресою: АДРЕСА_2 , де проживає до цього часу. На підтвердження факту не проживання відповідача у спірній квартирі позивачка покликається на акти від 24 вересня 2015 року та 9 квітня 2026 року, а також зазначає, що відповідач не бере участі в утриманні житла, договір про користування квартирою між сторонами не укладався, а житловий сервітут не встановлювався. Позивачка стверджує, що реєстрація місця проживання відповідача у квартирі створює перешкоди у здійсненні її права власності, зокрема, унеможливлює вільне розпорядження нерухомим майном та його продаж, так як потенційні покупці зважають на наявність зареєстрованої у квартирі особи. Покликаючись на положення статей 319, 391, частини другої статті 405 ЦК України та інші зазначені в позовній заяві норми законодавства, позивачка вважає, що відповідач у зв`язку з тривалим не проживанням у спірній квартирі та переїздом до іншого місця проживання втратив право користування нею. З огляду на викладене, просить суд визнати ОСОБА_3 таким, що втратив право користування квартирою за адресою: АДРЕСА_1 , та вирішити питання щодо зняття його з реєстрації місця проживання у зазначеному житлі.

У судовому засіданні позивачка та її представник позовні вимоги підтримали, просили суд позов задовольнити у повному обсязі, враховуючи првторну неявку відповідача, неповідомлення ним про причини неявки, розглянути справу у його відсутності та ухвалити заочне рішення.

Відповідач у судове засідання повторно не з`явився, про дату, час і місце судового засідання повідомлявся належним чином, причини неявки суду не повідомив, відзив на позовну заяву, заяву про розгляд справи у його відсутності чи відкладення розгляду справи не подав, у зв`язку з чим суд розглянув справу у його відсутності за наявними в ній матеріалами.

Відповідно до ч. 4 ст. 223 ЦПК України, у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).

Позивачка проти ухвалення заочного рішення не заперечила, у зв`язку з чим, відповідно до ч. 4 ст. 223 ЦПК України, суд розглянув справу заочно.

Заслухавши присутніх учасників судового засідання, допитавши свідків, дослідивши матеріали справи, суд встановив таке.

Допитана у судовому зсіданні в якості свідка позивачка ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , показала, що ОСОБА_5 є її рідним братом. З 1994 року такий не проживає разом з нею в спірній квартирі, був у в`язниці, коли повернувся, одружився і з 1998 року проживає окремо зі своєю сім`єю в АДРЕСА_2 , хоча зареєстрований у спірній квартирі. Зазначила, що брат не користується квартирою, не проживає там, не доглядає за такою та не бере участь в її утриманні. Додала, що з братом не спілкуються ще з часу, коли жив батько, який помер у 2015 році. Спілкуватися припинили через те, що брат неодноразово, будучи у нетверезому стані, приходив до них на квартиру та нищив належне їй майно. Звернула увагу суду, що квартира була приватизована у 1999 році на батька, на неї - позивачку та на її сина. Брат участі в приватизації квартири не брав, так як на той час проживав окремо. Договорів користування чи найму квартири з відповідачем не укладала.

Свідок ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , у судовому засіданні показала, що є сусідкою позивачки, з якою проживають на одному поверсі на одній площадці навпроти одна одної з 1991 року, а саме з моменту здачі будинку в експлуатацію. Знала всіх: і маму, і тата позивачки, а також її брата. Зазначила, що у 2003 році вона вийшла на пенсію і з того часу вона відповідача не зустрічала. Скільки пам`ятає, то позивачка в квартирі навпроти зажди проживала зі своїм чоловіком, сином та донькою. Батька бачила рідше, так як він часто проживав на дачі.

Свідок ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , у судовому засіданні показав, що він є чоловіком позивачки. Одружилися вони у 2001 році, і з того часу вони спільно проживають у спірній квартирі. Відповідач ОСОБА_8 з ними ніколи разом не проживав, навіть жодного разу не ночував, жодних його речей у квартирі нема і не було.

Відповідно до свідоцтва про право власності на житло від 31 березня 2000 року, власниками квартири за адресою: АДРЕСА_1 , зазначені: ОСОБА_4 , ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , на підставі рішення № 65 від 28.04.1999.

Згідно з довідкою від 28.04.1999, виданою виконавчим комітету Ужгородської міської ради, квартира, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , дійсно належить ОСОБА_4 , ОСОБА_9 та ОСОБА_10 .

Свідоцтвом про одруження серії НОМЕР_3 підтверджується, що ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , та ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , одружилися 26.07.2001, про що було зроблено відповідний актовий запис № 331 від 26 липня 2001 року.

Відповідно до копії свідоцтва про смерть серії НОМЕР_4 , виданого Відділом державної реєстрації актів цивільного стану по м. Ужгород реєстраційної служби Ужгородського міськрайонного управління юстиції у Закарпатській області 01 вересня 2015 року, ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , про що було зроблено відповідний актовий запис № 872.

Згідно з актом про відсутність (не проживання особи) за місцем реєстрації, який був складений мешканцями будинку АДРЕСА_3 24.09.2025, ОСОБА_3 зареєстрований в даній квартирі, але не бере жодної участі в її утриманні, особистих речей та речей повсякденного використання, які б йому належали, у ній не має.

Відповідно до довідки про кількість зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб, яка видана ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відповідно до відомостей реєстру територіальної громади за адресою: АДРЕСА_1 , станом на 06.05.2026 зареєстровані такі особи: 1. ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; 2. ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_8 ; 3. ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ; 4. ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_5 ; 5. ОСОБА_12 - ІНФОРМАЦІЯ_9 .

Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 188354788 від 01.08.2026, квартира за адресою: АДРЕСА_1 , належить на праві власності в розмірі частки 1/6 ОСОБА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 .

Оцінивши належним чином зібрані у справі докази у їх сукупності, суд дійшов таких висновків.

Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності є непорушним.

Статтею 47 Конституції України проголошено, що кожен має право на житло. Держава гарантує не тільки свободу його придбання, але й можливість стабільного користування житлом, його недоторканість, а також недопущення примусового позбавлення житла, не інакше, як на підставі закону і за рішенням суду.

Статтею 319 ЦК України закріплено норму, згідно з якою власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно з статтею 383 ЦК України, власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї.

Відповідно до ст. 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Права власника житлового будинку (квартири) визначені у статті 383 ЦК України та статті 150 ЖК УРСР, які передбачають право власника використовувати житло для власного проживання, проживання членів сім`ї, інших осіб і розпоряджатися своїм майном на власний розсуд. Обмеження чи втручання у право власника можливе лише за підстав, передбачених законом.

Право користування чужим майном закріплено у статтях 401-406 ЦК України.

Частиною першою статті 401 ЦК України передбачено, що право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом.

У частині першій статті 402 ЦК України вказано, що сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. Право користування чужим майном може бути встановлено щодо іншого нерухомого майна (будівлі, споруди тощо).

Права члена сім`ї власника житла на користування цим житлом визначено у статті 405 ЦК України, у якій зазначено, що члени сім`ї власника житла, які проживають разом із ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником. Член сім`ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім`ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

Статтею 406 ЦК України унормовано питання припинення сервітуту. Сервітут припиняється у разі, зокрема, припинення обставини, яка була підставою для встановлення сервітуту. Сервітут може бути припинений за рішенням суду на вимогу власника майна за наявності обставин, які мають істотне значення. Сервітут може бути припинений в інших випадках, встановлених законом.

Крім того, згідно з ч. 1 ст. 156 ЖК УРСР, члени сім`ї власника жилого будинку, які проживають разом із ним у будинку, що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. Члени сім`ї власника будинку зобов`язані дбайливо ставитися до жилого будинку (квартири). Повнолітні члени сім`ї власника зобов`язані брати участь у витратах по утриманню будинку (квартири) і придомової території та проведенню ремонту.

Відповідно до частини четвертої статті 156 ЖК України, до членів сім`ї власника відносяться особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу, а саме подружжя, їх діти і батьки. Членами сім`ї власника може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство.

За змістом зазначених норм, право користування житлом, яке знаходиться у власності особи, мають члени сім`ї власника (подружжя, їх діти, батьки) та інші особи, які постійно проживають разом з власником будинку, ведуть з ним спільне господарство, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

Разом з цим, згідно з ст. 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Зазначена норма матеріального права визначає право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати будь-яких усунень свого порушеного права від будь-яких осіб і будь-яким шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому не має значення ким саме спричинено порушене право та з яких підстав.

Відтак, за порівняльним аналізом статей 383, 391, 405 ЦК України та статей 150, 156 у поєднанні з статтею 64 ЖК України слід дійти висновку про те, що положення статей 383, 391 ЦК України передбачають право вимоги власника про захист порушеного права власності на жиле приміщення будинку, квартири тощо від будь яких осіб, у тому числі осіб, які не є і не були членами його сім`ї, а положення ст. 405 ЦК України, ст. ст. 150, 156 ЖК України регулюють взаємовідносини власника жилого приміщення та членів його сім`ї, у тому числі у випадку втрати права власності власником, припинення з ним сімейних відносин або відсутності члена сім`ї власника без поважних причин понад один рік.

Позаяк, відповідач зареєстрований в квартирі, яка на праві приватної власності належить позивачці, то такий може втратити право на користування житлом з підстав захисту права власності (статті 383, 391 ЦК України).

У постановах Верховного Суду України від 15 травня 2017 року в справі № 6-2931цс16, від 29 листопада 2017 року в справі № 753/481/15-ц (провадження № 6-13113цс16, від 09 жовтня 2019 року в справі № 695/2427/16-ц, (провадження № 61-29520св18), від 09 жовтня 2019 року в справі № 523/12186/13-ц (провадження № 61-17372св18) зазначено, що власник має право вимагати від осіб, які не є членами його сім`ї, а також не відносяться до кола осіб, які постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство, усунення порушень свого права власності у будь-який час.

Судом встановлено, що відповідач не проживає у квартирі (житловому приміщенні) за адресою: АДРЕСА_1 , протягом тривалого часу, а саме білбше 26 років, не є ні власнико,м ні співвласником житлового приміщення, спільного господарства не веде, участі в утриманні квіртири, в якій зареєстрований, не бере.

Обставин на спростування фактів щодо тривалого непроживання без поважних причин за вказаною вище адресою судом не встановлено, так само як і не встановлено обставин на підтвердження укладення чи існування будь-яких договорів, на підставі яких за ними зберігалося б право користування вказаним помешканням. Жодних відомостей на підтвердження існування підстав, за якими б за відповідачем зберігалось право користування жилим приміщенням, судом у ході розгляду справи не встановлено.

Згідно з ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до ст. 12 ЦПК України, учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

На підставі наведеного, врахувавши всі обставини справи в сукупності, суд дійшов переконання, що позовна заява в частині визнання відповідача таким, що втратив право користування житловим приміщенням, обґрунтована та підлягає задоволенню.

Що стосується позовної вимоги примусово зняти ОСОБА_3 з реєстраційного обліку, то суд виснував, що в цій частині позов задоволенню не підлягає з таких підстав.

Відповідно до ст. ст. 3, 7 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні", зняття з реєстрації місця проживання може бути здійснено на підставі рішення суду виключно про: 1) позбавлення права власності на житлове приміщення; 2) позбавлення права користування житловим приміщенням; 3) визнання особи безвісно відсутньою; 4) оголошення фізичної особи померлою.

Отже, вирішення питання про зняття особи з реєстраційного обліку залежить, зокрема, від вирішення питання про її право користування житловим приміщенням відповідно до норм житлового та цивільного законодавства.

Відповідно до абзацу 3 пункту 26 Постанови Кабінету Міністрів України від 02.03.2016 № 207, зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється на підставі судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою.

Частиною 1 статті 18 ЦПК України передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України.

Таким чином, рішення суду в справах даної категорії є окремою безпосередньою підставою зняття з реєстрації особи, яка визнана рішенням суду такою, що втратила право користування житловим приміщенням. Даний обов`язок органу місцевого самоврядування зняти з реєстрації закріплений у ст. ст. 7, 11 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні».

Таким чином, законом передбачено відповідну процедуру зняття з реєстрації місця проживання особи, яка втратила право користування житловим приміщенням, при цьому суд не може перебирати на себе функції установ, уповноважених державою на здійснення відповідних дій.

На підставі наведеного, у задоволенні вимоги про зняття з реєстрації місця проживання слід відмовити.

Беручи до уваги висновок суду про задоволення позовної вимоги про визнання відповідача таким, що втратив право користування житлом, на підставі ст. 141 ЦПК України, з відповідача належить стягнути на користь позивача сплачений судовий збір у розмірі 1331,60 гривень.

Керуючись ст. ст. 328, 344 Цивільного кодексу України, ст. ст. 13, 82, 200, 206, 259, 264, 265 ЦПК України, суд,

У Х В А Л И В:

1. Позовну заяву задовольнити частково.

2. Визнати ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , таким, що втратив право користування житловим приміщенням, а саме квартирою АДРЕСА_4 .

3. Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 1331,20 грн (тисячу триста тридцять одну грн 20 коп.) на відшкодування витрат по сплаті судового збору.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд, якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Закарпатського апеляційного суду.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга.

Повне рішення суду складене 14 жовтня 2026 року.

Суддя Н. І. Зарева

Інші рішення у справі

ДатаДокументСуд
02.10.2026 Рішення № 140270065 Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області
28.05.2026 Ухвала № 136934182 без тексту Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області