Рішення № 141327258 у справі № 308/11772/26 від 26.10.2026

Справа № 308/11772/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 жовтня 2026 року місто Ужгород

Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області в особі:

головуючого судді Деметрадзе Т.Р.,

за участю секретаря судового засідання Костюк В.М.,

позивача ОСОБА_1 ,

її представника Опаленика М.Ю.,

представника відповідача Зубенка І.І.,

розглянувши позовну заяву адвоката Опаленика Михайла Юрійовича, який діє в інтересах ОСОБА_1 до Закарпатської митниці про скасування постанови у справі про порушення митних правил, -

ВСТАНОВИВ:

Адвокат Опаленик М.Ю., який діє в інтересах ОСОБА_1 , звернувся до Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області із зазначеним позовом, у якому просить скасувати постанову в справі про порушення митних правил №0589/UA305000/2026 від 06.08.2026 року.

Позовну заяву мотивує тим, що постановою заступника начальника Закарпатської митниці Кравченка Т.В. від 06.08.2026 ОСОБА_1 визнано винною у вчиненні правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 471 МК України, за те, що 15.06.2023 вона нібито перемістила через митний кордон України валютні цінності в сумі 200 000 євро без письмового декларування, та накладено штраф у розмірі 20 відсотків суми перевищення 1 501 262,28 грн.

Оскаржувана постанова, на думку представника позивача, є незаконною, необґрунтованою та підлягає скасуванню, оскільки відповідачем не доведено події адміністративного правопорушення, а єдиною підставою для постанови стали матеріали закритого кримінального провадження №72024071250000026 від 02.04.2024 та копія митної декларації, отримана від компетентних органів Угорщини.

Наголошує, що жоден із вищевказаних документів не підтверджує факту переміщення позивачем коштів через митний кордон України, а факт декларування коштів в Угорщині сам по собі такого переміщення не доводить. Крім того, митним органом не досліджено жодного протоколу митного чи особистого огляду, акта вилучення коштів, відеозапису, показань очевидців.

Представник вказує, що пояснення, які ОСОБА_1 надала під час досудового розслідування, були отримані після численних допитів, під психологічним тиском і внаслідок неправильного роз`яснення обставин, у зв`язку з чим під час розгляду справи вона надала уточнені письмові пояснення. У них вказано, що кошти на прохання доньки було передано водію міжнародного автобуса, який перевіз їх через митний кордон України, а після завершення українського митного контролю, на нейтральній території між пунктами пропуску, передав позивачу, і вона задекларувала їх митним органам Угорщини; під час проходження контролю на митному посту «Вилок» таких коштів при ній не було.

Зауважує, що позивач просила витребувати відеозаписи камер спостереження митного поста «Вилок» та перевірити особу водія, однак митниця жодних перевірочних дій не вчинила. Одночасно, митним органом порушено право позивача на справедливу адміністративну процедуру та принцип належного урядування, не витребувано відеозаписи, не встановлено водія автобуса, не звернуто запит до міжнародного перевізника, не встановлено та не допитано працівників митного поста, не допитано повторно ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Разом з тим, усі доводи позивача відхилено формальним твердженням про відсутність доказів, чим фактично покладено на неї обов`язок доводити свою невинуватість. Протоколи допитів із закритого кримінального провадження не мають наперед встановленої сили і не можуть бути єдиним доказом вини, а закриття такого провадження преюдиційного значення не має.

Представник позивача зауважує, що митницею протиправно не застосовано строки притягнення до адміністративної відповідальності, так як на момент вчинення інкримінованого правопорушення 15.06.2023 ч. 3 ст. 467 МК України передбачала, що в разі закриття кримінального провадження адміністративне стягнення може бути накладено не пізніше ніж через три місяці з дня прийняття рішення про закриття кримінального провадження, але не пізніше ніж через два роки з дня вчинення правопорушення.

Наголосив, що Законом України від 25.03.2025 №4323-IX граничний строк збільшено до п`яти років, що погіршує становище особи, а тому відповідно до ст. 58 Конституції України, ст. 8 КУпАП та Рішення Конституційного Суду України від 09.02.1999 №1-рп/99 така редакція не може застосовуватися до подій 2023 року. Двохрічний строк сплив, проте в постанові лише наведено чинну редакцію ч. 3 ст. 467 МК України без мотивування, чому застосовано норму, яка не діяла на момент події, та чому відхилено клопотання позивача про закриття провадження.

На підставі наведеного, просить суд застосувати до спірних правовідносин положення Митного кодексу України та Кодексу України про адміністративні правопорушення щодо строків притягнення до адміністративної відповідальності в редакції, чинній на момент вчинення інкримінованого правопорушення 15.06.2023, та у зв`язку із закінченням строку давності закрити провадження у справі про порушення митних правил №0589/UA305000/2026; визнати протиправною та скасувати постанову Закарпатської митниці від 06.08.2026 у цій справі і закрити провадження у зв`язку з відсутністю в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 471 МК України; стягнути з відповідача судові витрати.

Не погоджуючись із позовом, представник відповідача Закарпатської митниці подав відзив, зміст якого зводиться до наступного.

Вказує, що постанова є правомірною, 09.06.2026 митниця отримала від Територіального управління Бюро економічної безпеки у Закарпатській області лист від 08.06.2026 №28.6/2.1.005/4770-26 з копіями матеріалів кримінального провадження №72024071250000026 від 02.04.2024 (ч. 1 ст. 204, ч. 2 ст. 212 КК України), закритого 03.06.2026. У цих матеріалах міститься копія декларації позивача, отриманої від компетентних органів Угорщини в порядку міжнародної правової допомоги, згідно з якою 15.06.2023 при в`їзді до Угорщини вона задекларувала 200 000 євро.

Під час допиту як свідка 16.01.2026 позивач вказала, що кордон через пункт пропуску «Вилок» вона перетинала пішки разом з донькою ОСОБА_2 , а кошти знаходилися в рюкзаку доньки; ОСОБА_2 того ж дня вказала, що мати на її прохання 15.06.2023 та 17.09.2023 вивезла до Угорщини готівкою близько 450 тис. євро.

За даними АСМО «Інспектор» та ЄАІС ДМСУ позивач 15.06.2023 пішки прямувала з України до Угорщини через митний пост «Вилок», тоді як факту перетину кордону ОСОБА_2 цього дня не зафіксовано; декларації транскордонного переміщення валютних цінностей позивач митним органам України не подавала. 21.07.2026 позивач від пояснень відмовилась (ст. 63 Конституції України), а пояснення від 06.08.2026 про передачу коштів водію автобуса на ім`я ОСОБА_3 не підтверджені доказами та спростовуються показаннями самої позивача й ОСОБА_2 у кримінальному провадженні, де їх було попереджено про відповідальність за ст. 384 КК України.

Таким чином, позивач не задекларувала 200 000 євро, що на 190 000,01 євро (7 506 311,40 грн. за курсом НБУ на 15.06.2023) перевищує встановлений ліміт.

Щодо строків відповідач вказує, що ст. 467 МК України є процесуальною нормою, яка регулює виключно строки притягнення до відповідальності й не пом`якшує, не скасовує, не встановлює та не посилює відповідальності; згідно з ч. 3 ст. 8 КУпАП провадження в справах про адміністративні правопорушення ведеться на підставі закону, що діє під час і за місцем розгляду справи, а процесуальний закон зворотної дії не має. Тому до спірних правовідносин застосовується чинна редакція ч. 3 ст. 467 МК України (три місяці з дня отримання митним органом матеріалів, але не пізніше п`яти років з дня вчинення правопорушення), а клопотання позивача про закриття справи було обґрунтовано відхилено.

Представник відповідача зазначає, що показання в кримінальному провадженні ОСОБА_1 давала за участі адвоката ОСОБА_4 , протокол допиту підписано без зауважень, тому про психологічний тиск не йдеться, а зміну показань відповідач розцінює як намагання уникнути відповідальності.

У зв`язку з викладеним, просить у задоволенні позову відмовити.

01.09.2026 відповідач подав клопотання про долучення додаткових доказів, складених після подання відзиву: відповіді сектору митної статистики від 24.08.2026 №27/27/21465 (фактів перетину митного кордону через пункт пропуску «Вилок-Тісабеч» ОСОБА_2 15.06.2023 та 17.09.2023 не встановлено) та №27/27/21466 (за результатами аналізу перетинів водіями на ім`я ОСОБА_3 за 15.06.2023 в період перебування позивача на нейтральній смузі водія на ім`я ОСОБА_3 віком близько 35 років там не було), а також відповіді управління технічних засобів митного контролю від 21.08.2026 №17.2/17.2-01/21307 про відсутність у Закарпатській митниці відеоархівів за 2022 та 2023 роки, із запитами від 21.08.2026 №№20/20-04/21295, 21296, 21297.

Позивач ОСОБА_1 у судовому засіданні заперечила обставини, викладені у постанові про накладення на неї адміністративного стягнення щодо переміщення нею через митний кордон України грошових коштів у сумі 200 000 євро, вважаючи такі твердження такими, що не відповідають дійсності та ґрунтуються виключно на припущеннях.

Зазначає, що під час проходження митного контролю на митному кордоні України грошових коштів у вказаній сумі при собі не мала та самостійно їх через митний кордон України не переміщувала натомість пояснила, що на прохання доньки ОСОБА_2 , зазначені кошти були передані іншій особі - водію пасажирського автобуса, який здійснював міжнародні перевезення до Італії на ім`я ОСОБА_3 . Наголосила, що після перетину державного кордону України, на нейтральній території між пунктами пропуску України та Угорщини, водій передав їй зазначені грошові кошти, які вона надалі задекларувала митним органам Угорщини під час в`їзду на територію цієї держави.

Підтримала позовну заяву та просила скасувати постанову про притягнення її до адміністративної відповідальності.

Представник позивача у судовому засіданні вимоги позовної заяви підтримав у повному обсязі та просив задоволити таку.

Представник відповідача просив відмовити у задоволенні позову та вказав на законність винесеної постанови.

Заслухавши пояснення учасників судового засідання, дослідивши докази, які знаходяться в матеріалах справи, суд дійшов наступного висновку.

Судом встановлено, що 15.06.2023 ОСОБА_1 прямувала з України до Угорщини через митний пост «Вилок» Закарпатської митниці у пішому порядку. Цього ж дня, при в`їзді на територію Угорщини вона письмово задекларувала митним органам Угорщини іноземну валюту в сумі 200 000 євро, копію якої отримано в рамках міжнародної правової допомоги під час досудового розслідування у кримінальному провадженні №72024071250000026 від 02.04.2024.

Постановою заступника керівника відділу детективів ТУ БЕБ у Закарпатській області від 03.06.2026 року кримінальне провадження №72024071250000026 від 02.04.2024 закрито. В подальшому, листом від 08.06.2026 №28.6/2.1.005/4770-26 ТУ БЕБ у Закарпатській області направило митниці копії матеріалів цього провадження, які надійшли до Закарпатської митниці 09.06.2026.

Згідно матеріалів справи, листами від 15.06.2026 та 14.07.2026 Закарпатська митниця викликала ОСОБА_5 до Управління боротьби з контрабандою та порушеннями митних правил, 21.07.2026 ОСОБА_1 прибула до митниці, від пояснень відмовилась на підставі ст. 63 Конституції України, та відносно неї було складено протокол про порушення митних правил №0589/UA305000/2026 від 21.07.2026 за ч. 1 ст. 471 МК України.

Під час розгляду справи митним органом 06.08.2026 ОСОБА_1 надала письмові пояснення, заперечила переміщення нею коштів через митний кордон України, повідомила, що кошти були перевезені водієм автобуса на ім`я ОСОБА_3 і передані їй після проходження українського контролю, та подала клопотання про закриття провадження у зв`язку із закінченням строків накладення адміністративного стягнення.

Постановою заступника начальника Закарпатської митниці Кравченка Т.В. від 06.08.2026 у справі №0589/UA305000/2026 ОСОБА_1 визнано винною у вчиненні правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 471 МК України, та накладено штраф у розмірі 20 відсотків суми, що перевищує дозволену для переміщення без письмового декларування (190 000,01 євро, що за офіційним курсом НБУ на 15.06.2023 становить 7 506 311,40 грн.), тобто 1 501 262,28 грн.

Так, судом встановлено, що обставини перетину ОСОБА_1 кордону у пішому порядку 15.06.2023, декларування нею коштів в Угорщині та відсутності декларації, поданої митним органам України, сторонами не заперечуються і судом визнаються встановленими.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України адміністративні суди перевіряють, чи прийняті рішення суб`єктом владних повноважень на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені законом, обґрунтовано, добросовісно, розсудливо, пропорційно та з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення.

Згідно з ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення покладається на відповідача. Відповідно до ст. 458 МК України порушення митних правил є адміністративним правопорушенням, тобто протиправним, винним діянням, а за ст. 489 МК України посадова особа при розгляді справи зобов`язана з`ясувати, зокрема, чи було вчинено правопорушення, чи винна особа в його вчиненні та чи підлягає вона адміністративній відповідальності.

Суд констатує, що датою вчинення інкримінованого ОСОБА_1 правопорушення є 15.06.2023. Відповідно до ч. 1 ст. 8 КУпАП особа, яка вчинила адміністративне правопорушення, підлягає відповідальності на підставі закону, що діє під час і за місцем вчинення правопорушення; закони, які пом`якшують або скасовують відповідальність, мають зворотну силу, а закони, які встановлюють або посилюють відповідальність, зворотної сили не мають.

Аналогічне правило закріплено в ч. 3 ст. 3 МК України, на яку посилається й сам відповідач, а також у ст. 58 Конституції України, відповідно до якої закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи. Конституційний Суд України у Рішенні від 09.02.1999 №1-рп/99 наголосив, що дія нормативно-правового акта починається з моменту набрання ним чинності і не поширюється на правовідносини, які виникли до цього, якщо інше не передбачено Конституцією чи законом і якщо це не покращує становище особи.

Суд зауважує, що у редакції, чинній на 15.06.2023, ч. 3 ст. 467 МК України передбачала, що в разі закриття кримінального провадження за наявності в діях особи ознак порушення митних правил адміністративне стягнення може бути накладено не пізніше ніж через три місяці з дня прийняття рішення про закриття кримінального провадження, але не пізніше ніж через два роки з дня вчинення правопорушення.

Законом України від 25.03.2025 №4323-IX, який набрав чинності 04.07.2025, цей граничний строк збільшено до п`яти років, а початок тримісячного строку пов`язано з днем отримання митним органом або судом матеріалів про порушення.

Суд вказує, що двохрічний строк, відлік якого починається з 15.06.2023, закінчився 15.06.2025, тобто до набрання чинності Законом №4323-IX. Отже, станом на момент внесення змін до ч. 3 ст. 467 МК України, можливість накладення на ОСОБА_1 адміністративного стягнення вже припинилась. Матеріали закритого кримінального провадження надійшли до митниці лише 09.06.2026, тобто через значно більше ніж два роки після події, а оскаржувану постанову ухвалено 06.08.2026.

Суд відхиляє доводи представника відповідача про те, що ст. 467 МК України є процесуальною нормою, а тому відповідно до ч. 3 ст. 8 КУпАП застосовується редакція, що діє на момент розгляду справи.

Положення ч. 3 ст. 8 КУпАП про те, що провадження в справах про адміністративні правопорушення ведеться на підставі закону, що діє під час розгляду справи, стосується порядку провадження - форм і послідовності процесуальних дій. Воно не дозволяє застосовувати до вже вчиненого діяння положення, які визначають, чи може особа взагалі бути піддана адміністративному стягненню, якщо це погіршує її становище.

Строки накладення адміністративного стягнення визначають часові межі, в яких держава має право застосувати відповідальність; їх спливом особа підлягає звільненню від відповідальності (п. 7 ч. 1 ст. 247 КУпАП). Тому, за своїм змістом і наслідками ці строки безпосередньо впливають на обсяг відповідальності особи, і їх продовження є посиленням відповідальності у розумінні ч. 1 ст. 8 КУпАП, ч. 3 ст. 3 МК України та ст. 58 Конституції України.

Твердження відповідача про те, що положення ч. 3 ст. 467 МК України «не посилюють відповідальність» є необґрунтованими, оскільки фактичні наслідки застосування зазначеної норми свідчать про протилежне. Саме посилання на її нову редакцію відповідач використовує як правову підставу для накладення адміністративного стягнення, застосування якого за законодавством, чинним на момент вчинення відповідного діяння, вже було виключене у зв`язку зі спливом установленого законом строку.

З огляду на викладене, до спірних правовідносин підлягає застосуванню редакція ч. 3 ст. 467 МК України, чинна на 15.06.2023, відповідно до якої граничний строк накладення адміністративного стягнення сплив 15.06.2025, а тому станом на 06.08.2026 митний орган не мав права накладати на ОСОБА_1 стягнення, а провадження у справі підлягало закриттю на підставі п. 7 ч. 1 ст. 247 КУпАП.

Крім того, суд вважає, що відповідачем не доведено й самої події правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 471 МК України, а саме того, що 15.06.2023 саме позивач ОСОБА_1 переміщувала через митний кордон України 200 000 євро без письмового декларування.

Відповідно до ч. 3 ст. 62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на припущеннях, а всі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь. Європейський суд з прав людини у справах «Барбера, Мессеґе і Хабардо проти Іспанії», «Аллене де Рібермон проти Франції», «Маліга проти Франції», «Коробов проти України» та «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції» наголошував, що презумпція невинуватості поширюється на провадження, які мають каральний характер, що тягар доведення лежить на органі, який притягує особу до відповідальності, а висновки мають ґрунтуватися на достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою доказах, що не залишають місця розумному сумніву; відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суд застосовує цю практику як джерело права. Така сама позиція викладена у постанові Верховного Суду від 31.01.2019 у справі №760/10803/15-а. Відповідно до ст. 495 МК України та ст. 252 КУпАП докази оцінюються за внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності.

Копія декларації, поданої позивачем митним органам Угорщини, доводить лише те, що при в`їзді в Угорщину ОСОБА_1 мала при собі 200 000 євро, така не свідчить ні про те, що ці кошти були при ній в момент проходження митного контролю в Україні, ні про спосіб і момент їх отримання. На переконання суду не доводить цього й факт перетину позивачем кордону пішки, який у базах даних зафіксовано без жодних відомостей про наявність у неї коштів. Постанова про закриття кримінального провадження не є судовим рішенням і преюдиційного значення відповідно до ст. 78 КАС України не має; матеріали такого провадження є лише джерелом інформації, яку митний орган зобов`язаний самостійно перевірити та оцінити.

Показання свідків, на які посилається відповідач, не усувають сумнівів. У показаннях від 16.01.2026 ОСОБА_1 вказала, що кошти були в рюкзаку доньки, яка разом з нею перетинала кордон, і що про їх наявність вона дізналася вже на угорському боці; у показаннях ОСОБА_2 того ж дня йдеться про те, що кошти вивезла мати, до того ж у загальній сумі близько 450 тис. євро за два різні дні, а точного розподілу вона не пам`ятає.

Водночас, за даними самого відповідача, ОСОБА_2 15.06.2023 державного кордону через пост «Вилок» не перетинала. Отже, показання, покладені в основу постанови, суперечать одне одному й об`єктивним даним, а митний орган цих суперечностей не усунув, постанова про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності, як вбачається з її змісту, відтворює фабулу закритого кримінального провадження без власної оцінки доказів.

Разом з тим, ОСОБА_1 під час розгляду справи заявила, що кошти передано їй після проходження українського контролю, просила витребувати відеозаписи митного поста «Вилок» та перевірити особу водія. Відповідач цих доводів не перевіряв і обмежився висновком про відсутність підтверджуючих доказів, фактично поклавши на позивача обов`язок доводити свою невинуватість, що суперечить ч. 2 ст. 62 Конституції України та ч. 2 ст. 77 КАС України. Те, що позивач змінила пояснення порівняно з допитом у кримінальному провадженні, не означає недобросовісності у розумінні ст. 498 МК України.

Суд зауважує, що докази, подані відповідачем 01.09.2026, які долучено до матеріалів справи, не спростовують наведених висновків. Запити та відповіді від 21-24.08.2026 складено вже після прийняття оскаржуваної постанови і після відкриття провадження у справі, тобто вони не були підставою для прийняття постанови і не оцінювалися посадовою особою при її прийнятті.

Проаналізувавши досліджені у справі докази в їх сукупності, суд дійшов до висновку, що відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, не доведено правомірності оскаржуваної постанови, оскільки остання прийнята без встановлення та оцінки суб`єктивної сторони правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 471 МК України, та без усунення обґрунтованих сумнівів щодо фактичних обставин справи, тобто з порушенням вимог статей 245, 280 КУпАП та статті 489 МК України щодо всебічного, повного і об`єктивного з`ясування обставин справи.

За таких обставин, оскаржувана постанова у справі про порушення митних правил №0589/UA305000/2026 від 06.08.2026 не може вважатися законною та обґрунтованою, а тому підлягає скасуванню, а провадження у справі про порушення митних правил закриттю.

Частиною першою статті 139 КАС України передбачено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Отже, враховуючи, що позов підлягає задоволенню та зазначені норми КАС України, з відповідача за рахунок його бюджетних асигнувань підлягає стягненню судовий збір в сумі 665.6 грн. на користь позивача.

Керуючись ст.ст. 493-494, 498, 526 МК України, ст.ст. 245, 280 КУпАП, ст.ст. 9, 77, 90, 139, 241-246, 286, 294-295 КАС України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовну заяву адвоката Опаленика Михайла Юрійовича, який діє в інтересах ОСОБА_1 до Закарпатської митниці про скасування постанови у справі про порушення митних правил - задовольнити.

Постанову заступника начальника Закарпатської митниці Кравченка Т.В. №0589/UA305000/26 від 06 серпня 2026 року відносно ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 471 Митного кодексу України - скасувати, а провадження по справі закрити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Закарпатської митниці, код ЄДРПОУ 43985560, на користь ОСОБА_1 , рнокпп НОМЕР_1 , витрати, пов`язані зі сплатою судового збору у сумі 665.6 (шістсот шістдесят п`ять грн. шістдесят коп.) гривень.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом десяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому відповідного рішення суду.

Суддя Т.Р. Деметрадзе