Справа № 752/9544/26
Провадження № 2/686/8571/26
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29 жовтня 2026 року м. Хмельницький
Хмельницькийміськрайонний суд в складі:
головуючого - судді Стефанишина С.Л.,
при секретарі судового засідання Мороз А.О., за участю представника позивача ОСОБА_1 , представника відповідача Тараненко О.Ю.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Хмельницький цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» про розірвання трудового договору та зобов`язання видати наказ про звільнення,
ВСТАНОВИВ:
1. Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача.
Позивач ОСОБА_2 звернувся до Хмельницького міськрайонного суду до Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» про розірвання трудового договору та зобов`язання видати наказ про звільнення, посилаючись на те, що відповідачем порушено істотні умови праці тому достатньо підстав для його звільнення за власним бажанням на підставі частини 3 статті 38 Кодексу Законів про працю України.
Просить суд розірвати трудовий договір, укладений між ОСОБА_2 та Державним спеціалізованим господарським підприємством «Ліси України» (код ЄДРПОУ 44768034), за власним бажанням на підставі частини 3 статті 38 Кодексу Законів про працю України, з 23.03.2026 року у зв`язку з невиконанням Державним спеціалізованим господарським підприємством «Ліси України» законодавства про працю та зобов`язати останніх видати відповідний наказ про звільнення ОСОБА_2 з роботи з 23.03.2026 року за власним бажанням на підставі частини 3 статті 38 Кодексу законів про працюУкраїни.
2. Заяви, клопотання, інші процесуальні дії у справі.
Ухвалою Голосіївського районного суду від 14.04.2026 року справу передано за підсудністю до Хмельницького міськрайонного суду.
Ухвалою суду 18 травня 2026 року відкрито провадження у справі та призначено в порядку спрощеного провадження на 25.04.2026 року.
10.06.2026 року відповідачем подано відзив на позов у якому заперечуються позовні вимоги.
29.10.2026 року ухвалено рішення по справі.
3. Фактичні обставини, встановлені судом та зміст спірних правовідносин.
ОСОБА_2 працював на посаді директора Департаменту безпеки ДП «Ліси України» з 16.01.2023 по 06.06.2024 рік та є особою з інвалідністю 2-ї групи загального захворювання, довічно, що підтведжується даними пенсійного посвідчення серії НОМЕР_1 від 24.04.2024 року.
05.06.2024 року видано наказ ДП «Ліси України» № 404-к «Про звільнення ОСОБА_2 » за угодою сторін 06 червня 2024 року (копії наказів ДП «Ліси України» від 13.01.2023 № 40-к «Про призначення ОСОБА_2 » та від 05.06.2024 року № 404-к «Про звільнення ОСОБА_2 »
В подальшому, не погоджуючись зі своїм звільненням 06.06.2024 за угодою сторін, ОСОБА_2 у вересні 2024 року подав позовну заяву до Печерського районного суду про визнання наказу про звільнення незаконним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу.
Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 16.07.2025 року у справі № 757/39882/24-ц позов задоволено, визнано незаконним та скасовано наказ Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» від 05.06.2024 року № 404-к «Про звільнення ОСОБА_2 », поновлено ОСОБА_2 на посаді директора Департаменту безпеки Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» з 07 червня 2024 року, постановлено стягнути з Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 07.06.2024 по 28.07.2025 у сумі 11772468,20 грн. з утриманням із цієї суми установлених законодавством податків.
Наказом ДП «Ліси України» від 30.07.2025 №1339 було визначено робоче місце директора Департаменту безпеки за адресою: м. Київ, вул. Святошинська, будинок 30, в окремому кабінеті №308 у приміщенні філії «Столичний лісовий офіс» ДП «Ліси України» тобто позивача поновлено на роботі з одночасною зміною його робочого місця з м. Київ, вул. Болсуновська, 6 на м.Київ, вул. Святошинська, 30.
18.08.2025 року видано наказ ДП «Ліси України» від № 96-ОП «Про зміну істотних умов праці» яким у зв`язку зі зменшенням значного обсягу функцій та відповідальності ОСОБА_2 зменшено з 19.08.2025 року посадовий оклад до розміру 42000,00 гривень.
Позивачу надавалися щорічні основні відпустки та відпустки без збереження заробітної плати починаючи з 19 серпня 2025 року по 13 березня 2026 року та з 23 по 27 березня 2026 року.
Останнім, 12.03.2026 року було подано заяву про надання йому щорічної основної відпустки з 16.03.2026 року тривалістю 5 днів, як особі з інвалідністю.
Листом ДП «Ліси України» від 13.03.2026 № 1619/4.1-2026 року позивачу було надано відповідь про те, що надання частини щорічної основної відпустки з урахуванням інтересів підприємства не вбачається можливим. В листі не наведено жодного нормативно-правового обґрунтування щодо законодавчих підстав для відмови у наданні відпустки ОСОБА_2 як особі зі інвалідністю у зручний для нього час.
23 березня 2026 року позивачем подано заяву про звільнення 23.03.2026 року на підставі частини 3 статті 38 Кодексу законів про працю України через не виконання ДП «Ліси України» законодавства про працю проте, заяву не задоволено, а наказу, не видано.
4. Мотивована оцінка аргументів сторін, порушення прав.
Обгрунтованим на думку суду, є посилання позивача на порушення ДП «Ліси України» законодавства про працю, які стали підставою для подання ОСОБА_2 заяви про звільнення 23.03.2026 року на підставі частини 3 статті 38 Кодексу законів про працю України через невиконання ДП «Ліси України» законодавства про працю так, як відповідачем видано низку наказів, якими ОСОБА_2 не поновлений на тих самих умовах, які існували до його незаконного звільнення.
Суд приходить до висновку, що поновлення ОСОБА_2 відбулось не на його робоче місце, яке було на дату звільнення, так ще й роботодавцем зміна робочого місця ОСОБА_2 здійснюється з порушенням вимог статті 32 Кодексу законів про працю України, оскільки переміщення не може бути безмотивним, необумовленим інтересами виробництва.
Крім цього, у наказі ДП «Ліси України» від 30.07.2025 №1339 відсутнє обґрунтування (мотивація) зміни робочого місця позивача, а підставою видачі наказу взагалі вказано рішення Печерського районного суду міста Києва від 16.07.2025 у справі № 757/39882/24-ц. у якому не передбачено, що ДП «Ліси України» повинно змінити робоче місце ОСОБА_2 .
Суд вважає, ДП «Ліси України» в порушення вимог статті 32 Кодексу законів про працю України видано наказ від 18.08.2025 року № 96-ОП, яким позивачу змінено істотні умови праці, зокрема, розмір оплати праці, у бік зменшення.
Так, зміна істотних умов праці - систем та розмірів оплати праці, пільг, режиму роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміну розрядів і найменування посад та інших допускається виключно за умови прийняття роботодавцем наказу про зміну в організації виробництва і праці.
Згідно частиною 3 статті 32 Кодексу законів про працю України у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці допускається зміна істотних умов праці при продовженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою.
Відповідно до п.п. 10, 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду трудових спорів», відповідно до яких припинення трудового договору за пунктом 6статті 36 КЗпП України при відмові працівника від продовження роботи зі зміненими істотними умовами праці може бути визнане обґрунтованим, якщо зміна істотних умов праці при провадженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою викликана змінами в організації виробництва і праці (раціоналізацією робочих місць, введенням нових форм організації праці, у тому числі перехід на бригадну форму організації праці, і, навпаки, впровадженням передових методів, технологій тощо).
Таким чином, до зміни істотних умов праці відноситься: зміна систем та розмірів оплати праці, пільг, режиму роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміну розрядів і найменування посад та інше. Зміна істотних умов праці може бути визнана законною тільки в тому випадку, якщо буде доведена наявність змін в організації виробництва і праці. Якщо такі зміни не вводяться, власник не має права змінити істотні умови праці.
Однак, ДП «Ліси України» не видано наказу про зміну в організації виробництва і праці, згідно якого змінили істотні умови праці позивача, а отже відповідач не мав правових підстав змінити істотні умови праці. Вказане також, узгоджується з правовою позицією, наведеною в постанові Верховного суду від 18.01.2018 у справі № 607/83/16-ц, постанові Верховного суду України у справі №317/4223/16-ц, постанові Верховного Суду України від 23.03.2016 у справі № 6-2748цс15,постанові Верховного суду від 22.05.2019 у справі №754/8595/17-ц.
Зважаючи на викладене суд приходить до висновку, що поновлення позивача на роботі відбулося з порушенням вимог статті 235 КЗпП України, оскільки на момент поновлення в структурі та штатному розписі посади директора Департаменту безпеки не існувало, її було введено, з наказом ДП «Ліси України» від 30.07.2025 року № 1339 ДП «Ліси України» з яким позивача було ознайомлено. Крім того, визначення іншого робочого місця є погіршенням умов праці, тобто є зміною істотних умов трудового договору в односторонньому порядку, на думку суду.
Відповідно до пункту 2 частини 14 статті 10 Закону України «Про відпустки», щорічні відпустки за бажанням працівника в зручний для нього час надаються особам з інвалідністю.
Слід зауважити, що ОСОБА_2 12.03.2026 року було подано заяву про надання йому щорічної основної відпустки з 16.03.2026 року тривалістю 5 днів як особі з інвалідністю проте, відповідачем відмовлено у її наданні без жодного нормативно-правового обґрунтування щодо законодавчих підстав, як особі зі інвалідністю у зручний для нього час.
Істотність характеру порушень роботодавцем умов трудового законодавства та їх поважність не можуть бути підставою для відмови працівнику у звільненні за частиною 3 статті 38 Кодексу законів про працю України, оскільки такі критерії цією нормою не передбачені (Постанова ВСУ від 22.05.2013 № 6-34цс13). Аналогічна позиція викладена Верховним Судом у постанові від 22.04.2020 по справі № 199/8766/18.
Враховуючи наведене суд вважає, що заява ОСОБА_2 від 23 березня 2026 року про звільнення 23.03.2026 року на підставі частини 3 статті 38 Кодексу законів про працю України через не виконання ДП «Ліси України» законодавства про працю є обґрунтованою, оскільки наявні порушення відповідачем законодавства про працю, про що було викладено у заяві позивачем.
Зважаючи, що судом встановлено порушення прав позивача тому достатньо підстав вважати, що є достатніми підставами для задоволення позовних вимог в частині розірвання трудового договору укладеного між ОСОБА_2 та Державним спеціалізованим господарським підприємством «Ліси України» (код ЄДРПОУ 44768034), за власним бажанням на підставі частини 3 статті 38 Кодексу Законів про працю України, з 23.03.2026 року у зв`язку з невиконанням Державним спеціалізованим господарським підприємством «Ліси України» законодавства про працю.
Судом не береться до уваги твердження представника відповідача щодо законності звільнення так, як зазначене твердження спростовується доказами, що знаходяться в матеріалах справи.
Судом не підлягають до задоволення позовні вимоги про зобов`язання відповідача видати відповідний наказ про звільнення ОСОБА_2 з роботи з 23.03.2026 року за власним бажанням на підставі частини 3 статті 38 Кодексу законів про працю України так, як зазначені вимоги є передчасними, на думку суду.
5. Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування.
Відповідно до ст. 19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Стаття 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Статтею 21 КЗпП України визначено, що трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачене законодавством, колективним договором або угодою сторін.
Частина третя статті 38 КЗпП України передбачає право працівника у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо роботодавець не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору, чинив мобінг(цькування) стосовно працівника або невживав заходів щодо його припинення, що підтверджено судовим рішенням, що набрало законної сили.
Розірвання трудового договору за частиною третьою статті 38 КЗпП України є різновидом припинення трудових відносин в односторонньому порядку. Для припинення трудового договору за цією підставою має значення, чи мали місце порушення з боку роботодавця законодавства про працю чи умов колективного чи трудового договору, а також письмово викладена ініціатива працівника з наміром припинити трудові відносини, що доведена до відома роботодавця в установленому законом порядку.
Для висновку про наявність підстав для звільнення працівника відповідно до частини третьої статті 38 КЗпП України доказуванню підлягає факт існування порушень роботодавцем трудового законодавства стосовно працівника на момент подання ним такої заяви про звільнення (постанови Верховного Суду від 28 червня 2023 року у справі № 182/1207/21, від 20 грудня 2023 року в справі № 153/758/22).
Отже, при вирішенні трудового спору щодо припинення трудового договору на підставі частини третьої статті 38 КЗпП України визначальним є те, чи мали місце порушення трудового законодавства зі сторони роботодавця стосовно працівника на момент подання таким працівником заяви про звільнення на підставі частини третьої статті 38 КЗпП України.
Відповідно до частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України, працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
6. Судові витрати.
Відповідно до вимог ЗУ «Про судовий збір» позивачем сплачено судовий збір у розмірі 4259,84 грн. тому суд вважає, що судові витрати по справі стягуються з відповідача пропорційно до задоволених позовних вимог у розмірі 2129,92 грн. так, як в задоволені іншої вимоги відмовлено.
Керуючись ст.ст. 2, 81, 141, 258, 259, 263-265, 268 Цивільного процесуального кодексу України, суд -
УХВАЛИВ:
Позовні вимоги ОСОБА_2 до Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» про розірвання трудового договору та зобов`язання видати наказ про звільнення - задовольнити частково.
Розірвати трудовий договір, укладений між ОСОБА_2 та Державним спеціалізованим господарським підприємством «Ліси України» (код ЄДРПОУ 44768034), за власним бажанням на підставі частини 3 статті 38 Кодексу Законів про працю України, з 23.03.2026 року у зв`язку з невиконанням Державним спеціалізованим господарським підприємством «Ліси України» законодавства про працю.
В решті позовних вимог відмовити.
Стягнути з Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» (код ЄДРПОУ 44768034), на користь позивача 2129,92 грн. судового збору.
На рішення суду може бути подана апеляційна скарга протягом 30 днів з часу складання повного судового рішення до Хмельницького апеляційного суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне рішення суду складено 05.11.2026 року.
Суддя С. Стефанишин