Постанова № 141328498 у справі № 120/8188/21 від 09.11.2026

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 120/8188/21-а

Головуючий у 1-й інстанції: Бошкова Юлія Миколаївна

Суддя-доповідач: Смілянець Е. С.

09 листопада 2026 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Смілянця Е. С.

суддів: Курка О. П. Драчук Т. О.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 16 січня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної податкової служби України, Державної фіскальної служби України про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, заборону застосування обмежень,

В С Т А Н О В И В :

у провадженні Вінницького окружного адміністративного суду перебувала адміністративна справа за позовом ОСОБА_1 до Державної податкової служби України, Державної фіскальної служби України про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, заборону застосування обмежень.

Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 18.11.2021 адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано наказ Міністерства доходів і зборів України від 26.03.2014 №677-о "Про звільнення". Зобов`язано Державну податкову службу України поновити ОСОБА_1 на посаді начальника Головного управління ДПС у Вінницькій області.

Окрім того, вирішено стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Державної податкової служби України середній заробіток за час вимушеного прогулу з 27.03.2014 по 18.11.2021 в сумі 682207,02 грн. (шістсот вісімдесят дві тисячі двісті сім гривень дві копійки).

Рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника Головного управління ДПС у Вінницькій області та в частині присудження ОСОБА_1 виплати заробітної плати за один місяць в розмірі 7205,17 грн. (сім тисяч двісті п`ять гривень сімнадцять копійок), з відрахуванням при її виплаті податків та інших загальнообов`язкових платежів, звернуто до негайного виконання.

Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 06.07.2022 апеляційну скаргу Державної податкової служби України задоволено частково. Рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 18.11.2021 скасовано. Прийнято нову постанову, відповідно до якої позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Зокрема, визнано протиправним та скасовано наказ Міністерства доходів і зборів України від 26.03.2014 № 677-о про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника Головного управління Міндоходів у Вінницькій області. Поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника Головного управління Державної фіскальної служби України у Вінницькій області з 27.03.2014. Зобов`язано Головне управління Державної фіскальної служби України у Вінницькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 27.03.2014 по 06.07.2022. В іншій частині позову відмовлено.

19.08.2022 Вінницьким окружним адміністративним судом видано виконавчі листи про: "Зобов`язати Головне управління Державної фіскальної служби України у Вінницькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 27.03.2014 по 06.07.2022" та про: "Поновити ОСОБА_1 на посаді начальника Головного управління Державної фіскальної служби України у Вінницькій області з 27.03.2014".

15.12.2025 через підсистему "Електронний суд" позивачем до суду подано заяву про заміну сторони боржника у виконавчому листі № 120/8188/21-а, що виданий Вінницьким окружним адміністративним судом 19.08.2022 року про «Зобов`язання Головне управління Державної фіскальної служби України у Вінницькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 27.03.2014 по 06.07.2022», а саме: Головне управління Державної фіскальної служби України у Вінницькій області на її правонаступника Головне управління ДПС у Вінницькій області (адреса 21028, Вінницька область, м. Вінниця, Хмельницьке шосе, буд. 7, ЄДРПОУ 44069150) в адміністративній справі №120/8188/21-а за позовом ОСОБА_1 до Державної фіскальної служби України, Державної податкової служби України про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, заборону застосування обмежень.

Також просив, замінити сторону боржника у виконавчому листі № 120/8188/21-а, що виданий Вінницьким окружним адміністративним судом 19.08.2022 року про «Поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника Головного управління Державної фіскальної служби України у Вінницькій області з 27.03.2014», а саме: Міністерство доходів і зборів України на її правонаступника Державну податкову службу України (адреса 04053, м. Київ, пл. Львівська, 8, ЄДРПОУ 43005393) в адміністративній справі №120/8188/21-а за позовом ОСОБА_1 до Державної фіскальної служби України, Державної податкової служби України про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, заборону застосування обмежень

Вінницький окружний адміністративний суд ухвалою від 16.01.2026 у задоволенні заяви ОСОБА_1 про заміну сторони боржника у виконавчих листах у справі № 120/8188/21-а відмовив.

Судове рішення мотивоване тим, що процедура припинення і приєднання Головного управління ДФС у Вінницькій області (код ЄДРПОУ 39402165) не завершена. За таких обставин заміна Головного управління ДФС у Вінницькій області, як боржника у виконавчому документі можлива виключно за умови його фактичного вибуття внаслідок припинення та переходу всіх прав і обов`язків до правонаступника (повного правонаступництва), Оскільки станом на час розгляду заяви відповідний орган не припинений, заміна боржника у виконавчому листі та виконавчому провадженні є передчасною.

Не погоджуючись з рішенням суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального права просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити заяву про заміну сторони боржника у виконавчих листах у справі № 120/8188/21-а.

У відзиві на апеляційну скаргу представник ДПС України зазначає, що скаржником не спростовано належними доказами, до Єдиного державного реєстру юридичних осіб станом на момент звернення позивача із заявою (та станом на час постановлення оскаржуваної ухвали) не внесено запису про припинення Головного управління ДФС у Вінницькій області. Тобто відповідна процедура реорганізації не завершена, а тому відсутні підстави для висновку про «фактичне вибуття» боржника та, як наслідок, для процесуального правонаступництва у порядку статті 379 КАС України

Згідно з положеннями ч. 3 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі-КАС України), суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Виходячи з приписів ст.ст. 311, 263 КАС України, вищезазначена апеляційна скарга розглядається в порядку письмового провадження.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Так, статтею 52 КАС України закріплені положення стосовно процесуального правонаступництва та указано, що у разі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії судового процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи її правонаступником. Усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу правонаступника, обов`язкові для нього в такій самій мірі, у якій вони були б обов`язкові для особи, яку він замінив.

Відповідно до пунктів 5 та 6 Порядку здійснення заходів, пов`язаних з утворенням, реорганізацією або ліквідацією міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2011 року № 1074 (далі - Порядок № 1074), орган виконавчої влади припиняється шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. Права та обов`язки органів виконавчої влади переходять: у разі злиття органів виконавчої влади до органу виконавчої влади, утвореного внаслідок такого злиття; у разі приєднання одного або кількох органів виконавчої влади до іншого органу виконавчої влади - до органу виконавчої влади, до якого приєднано один або кілька органів виконавчої влади; у разі поділу органу виконавчої влади - до органів виконавчої влади, утворених внаслідок такого поділу; у разі перетворення органу виконавчої влади - до утвореного органу виконавчої влади; у разі ліквідації органу виконавчої влади і передачі його завдань та функцій іншим органам виконавчої влади - до органів виконавчої влади, визначених відповідним актом Кабінету Міністрів України.

За приписами пункту 8 Порядку № 1074, внаслідок реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) органів виконавчої влади припиняється той орган виконавчої влади, майнові права та обов`язки якого переходять його правонаступникам.

18 грудня 2018 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 1200 «Про утворення Державної податкової служби України та Державної митної служби України», відповідно до якої утворено Державну податкову службу України та Державну митну службу України, реорганізувавши Державну фіскальну службу шляхом поділу.

Постановою Кабінету Міністрів України від 19 червня 2019 року № 537 «Про утворення територіальних органів Державної податкової служби» утворено як юридичні особи публічного права територіальні органи Державної податкової служби за переліком згідно з додатком 1 та реорганізовано деякі територіальні органи Державної фіскальної служби шляхом їх приєднання до відповідних територіальних органів Державної податкової служби за переліком згідно з додатком 2. Зокрема, утворено Головне управління ДПС у Вінницькій області шляхом приєднання до нього Головного управління ДФС у Вінницькій області.

Пунктами 3, 4 вказаної Постанови установлено, що територіальні органи Державної фіскальної служби, які реорганізуються, продовжують здійснювати свої повноваження до передачі таких повноважень територіальним органам Державної податкової служби та центрального органу виконавчої влади, на який покладається обов`язок забезпечення запобігання, виявлення, припинення, розслідування та розкриття кримінальних правопорушень, об`єктом яких є фінансові інтереси держави та/або місцевого самоврядування, що віднесені до його підслідності відповідно до Кримінального процесуального кодексу України. Визначено територіальні органи Державної податкової служби правонаступниками майна, прав та обов`язків територіальних органів Державної фіскальної служби, що реорганізуються згідно з пунктом 2 цієї постанови, у відповідних сферах діяльності.

Пунктом 3 постанови Кабінету Міністрів України №537 від 19.06.2019 року "Про утворення територіальних органів Державної податкової служби" установлено, що територіальні органи Державної фіскальної служби, які реорганізуються, продовжують здійснювати свої повноваження до передачі таких повноважень територіальним органам Державної податкової служби та центрального органу виконавчої влади, на який покладається обов`язок забезпечення запобігання, виявлення, припинення, розслідування та розкриття кримінальних правопорушень, об`єктом яких є фінансові інтереси держави та/або місцевого самоврядування, що віднесені до його підслідності відповідно до Кримінального процесуального кодексу України.

Пунктом 4 визначено, що територіальні органи Державної податкової служби визначені правонаступниками майна, прав та обов`язків територіальних органів Державної фіскальної служби, що реорганізуються.

За даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Головне управління ДПС у Вінницькій області (код ЄДРПОУ 43142454) зареєстроване як юридична особа 31.07.2019 року. Головне управління ДФС у Вінницькій області (код ЄДРПОУ 39402165) з 02.08.2019 року перебуває у стані припинення.

В подальшому, Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 893 від 30.09.2020 року Деякі питання територіальних органів Державної податкової служби пунктом 1 якої постановлено ліквідувати як юридичні особи публічного права територіальні органи Державної податкової служби за переліком згідно з додатком, зокрема Головне управління ДПС у Вінницькій області код ЄДРПОУ 43142454.

Пунктом 2 цієї постанови установлено, що територіальні органи Державної податкової служби, що ліквідуються відповідно до пункту 1 цієї постанови, продовжують здійснювати свої повноваження та функції до утворення Державною податковою службою територіальних органів згідно з абзацом четвертим пункту 3 цієї постанови та прийняття рішення про можливість забезпечення здійснення такими органами повноважень та функцій територіальних органів, що ліквідуються. Таке рішення приймається Державною податковою службою після здійснення заходів, пов`язаних із внесенням до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань даних про територіальні органи Державної податкової служби, що будуть утворені згідно з абзацом четвертим пункту 3 цієї постанови, як відокремлені підрозділи юридичної особи публічного права, затвердженням положень про них, структур, штатних розписів, кошторисів та заповненням 30 відсотків вакансій; права та обов`язки територіальних органів Державної податкової служби, що ліквідуються відповідно до пункту 1 цієї постанови, переходять Державній податковій службі та її територіальним органам у межах, визначених положеннями про Державну податкову службу та її територіальні органи.

Пунктом 3 постанови Кабінету Міністрів України №893 від 30.09.2020 року "Деякі питання територіальних органів Державної податкової служби" постановлено Державній податковій службі забезпечити: утворення комісій з ліквідації територіальних органів Державної податкової служби, що ліквідуються відповідно до пункту 1 цієї постанови; здійснення заходів щодо ліквідації територіальних органів Державної податкової служби, що ліквідуються відповідно до пункту 1 цієї постанови; утворення територіальних органів Державної податкової служби відповідно до статті 21-1 Закону України "Про центральні органи виконавчої влади".

Наказом голови Державної податкової служби №529 від 30.09.2020 року "Про утворення територіальних органів Державної податкової служби" утворено як відокремлені підрозділи Державної податкової служби територіальні органи, зокрема Головне управління ДПС у Вінницькій області (код ЄДРПОУ ВП 44069150).

Наказом голови Державної податкової служби України №643 від 12.11.2020 року затверджено Положення про Головне управління ДПС у Вінницькій області. Відповідно до цього Положення Головне управління ДПС у Вінницькій області є територіальним органом, утвореним на правах відокремленого підрозділу ДПС, забезпечує реалізацію повноважень ДПС на території Вінницькій області, є правонаступником майна, прав та обов`язків Головного управління ДПС у Вінницькій області (код ЄДРПОУ 43142606).

За даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Головне управління ДПС у Вінницькій області (код ЄДРПОУ 43142454) як юридична особа з 27.09.2024 року припинене.

Наказом голови Державної податкової служби України №755 від 24.12.2020 року "Про початок забезпечення здійснення територіальними органами ДПС повноважень та функцій" наказано розпочати з 01.01.2021 року здійснення територіальними органами ДПС, утвореними як її відокремлені підрозділи згідно з наказом ДПС від 30.09.2020 року №529 "Про утворення територіальних органів Державної податкової служби України", повноважень та функцій територіальних органів ДПС, що ліквідуються відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України №893 від 30.09.2020 року "Деякі питання територіальних органів Державної податкової служби".

В Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань зареєстроване Головне управління ДПС у Вінницькій області (код ЄДРПОУ ВП 44069150) як відокремлений підрозділ Державної податкової служби України реорганізація ГУ ДФС у Вінницькій області розпочалася з прийняттям постанови Кабінету Міністрів України №537 від 19.06.2019 року "Про утворення територіальних органів Державної податкової служби". Така реорганізація передбачала приєднання ГУ ДФС у Вінницькій області до новоутвореного ГУ ДПС у Вінницькій області.

Разом з тим, наразі за даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Головне управління ДФС у Вінницькій області перебуває у стані припинення у зв`язку з реорганізацією, а від його імені діє комісія з реорганізації. До Єдиного державного реєстру не внесений запис про припинення юридичної особи Головного управління ДФС у Вінницькій області. Зміни до відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі, щодо правонаступництва Головного управління ДПС у Вінницькій області також не внесені. Отже процедура припинення і приєднання Головного управління ДФС у Вінницькій області (код ЄДРПОУ 39402165) не завершена.

Відповідно до приписів статті 104 Цивільного Кодексу України, юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов`язки переходять до правонаступників.

Юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Разом із тим, колегія суддів враховує, що у постанові від 11 лютого 2021 року у справі № 826/9815/18 Верховний Суд зазначив, що повноваження відповідних державних органів не є статичними і можуть передаватись від одного органу до іншого у випадку зміни законодавства. При цьому, такий перехід може не збігатися у часі з юридичним припиненням суб`єкта владних повноважень унаслідок реорганізації чи ліквідації. У зв`язку із цим Суд сформулював правовий висновок, відповідно до якого:

-якщо спір виник з приводу реалізації суб`єктом владних повноважень, що припиняється, його компетенції, підстави для правонаступництва виникають з моменту його вибуття з правовідносин, щодо яких виник спір, унаслідок, зокрема, передачі відповідним розпорядчим актом його адміністративної компетенції іншому (іншим) суб`єктам владних повноважень;

-якщо спір виник у відносинах, що не пов`язані з реалізацією суб`єктом владних повноважень його компетенції, підстави для правонаступництва виникають з моменту припинення сторони - суб`єкта владних повноважень (повне правонаступництво).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 грудня 2021 року у справі № 9901/348/19 зазначила, що публічне правонаступництво органів державної влади є окремим, особливим видом правонаступництва, під таким терміном розуміється перехід в установлених законом випадках прав та обов`язків одного суб`єкта права іншому.

При цьому, обов`язок щодо відновлення порушених прав особи покладається на орган, компетентний відновити такі права. Такий підхід про перехід до правонаступника обов`язку відновити порушене право відповідає принципу верховенства права, оскільки метою правосуддя є ефективне поновлення порушених прав, свобод і законних інтересів.

У спорах, які виникають з публічних правовідносин, де оскаржуються рішення (дії, бездіяльність) державного органу, пов`язані зі здійсненням функції від імені держави, стороною є сама держава в особі того чи іншого уповноваженого органу.

Функції держави, які реалізовувалися ліквідованим органом, не можуть бути припинені та підлягають передачі іншим державним органам, за винятком того випадку, коли держава відмовляється від таких функцій взагалі.

Отже, правонаступництво у сфері управлінської діяльності органів державної влади (публічне правонаступництво) передбачає повне або часткове передання (набуття) адміністративної компетенції одного суб`єкта владних повноважень (суб`єкта публічної адміністрації) іншому або внаслідок припинення первісного суб`єкта, або внаслідок повного чи часткового припинення його адміністративної компетенції.

У такому разі також відбувається вибуття суб`єкта владних повноважень із публічних правовідносин.

Як зазначено Верховним Судом у постанові від 12 червня 2018 року у справі № 2а-23895/09/1270, особливістю адміністративного (публічного) правонаступництва є те, що подія переходу прав та обов`язків, що відбувається із суб`єктами владних повноважень, сама собою повинна бути публічною та врегульованою нормами адміністративного права.

Особливістю адміністративного (публічного) правонаступництва є те, що подія переходу прав та обов`язків, що відбувається із суб`єктами владних повноважень, сама собою повинна бути публічною та врегульованою нормами адміністративного права.

При цьому можна виділити дві форми адміністративного (публічного) правонаступництва: 1) фактичне (або компетенційне адміністративне правонаступництво), тобто таке, де вирішуються питання передачі фактичних повноважень від одного до іншого органу, посадової особи (або повноважень за компетенцією) та 2) процесуальне адміністративне (публічне) правонаступництво.

Фактичне (компетенційне) адміністративне (публічне) правонаступництво - це врегульовані нормами адміністративного права умови та порядок передання адміністративної компетенції від одного суб`єкта владних повноважень (суб`єкта публічної адміністрації) до іншого, який набуває певні владні повноваження внаслідок ліквідації органу чи посади суб`єкта владних повноважень, припинення первісного суб`єкта, або внаслідок повного чи часткового припинення компетенції органу публічної адміністрації чи припинення повноважень посадової особи.

Процесуальне адміністративне (публічне) правонаступництво - це унормована можливість заміни адміністративним судом (на будь-якій стадії процесу судового розгляду справи в суді першої, апеляційної та касаційної інстанцій (крім випадків перегляду справи за винятковими чи нововиявленими обставинами) сторони чи третьої особи іншим суб`єктом, коли права та обов`язки суб`єкта владних повноважень перейшли від сторони (в адміністративній справі) до іншого суб`єкта владних повноважень, а також можливість суб`єкта публічної адміністрації (правонаступника) вступити в судовий процес як сторона чи третя особа.

Адміністративні суди здійснюють заміну сторони виконавчого провадження в разі, зокрема, об`єктивної необхідності визначення нової сторони.

Застосовуючи статтю 379 КАС України, важливо також враховувати природу обов`язку, який передається правонаступнику, зокрема, чи стосується переданий обов`язок реалізації публічних владно-управлінських функцій сторони, яка вибула зі складу учасників виконавчого провадження.

Аналіз статей 370, 372, 373, 379 КАС України дає підстави для висновку, що норми, які регулюють процедуру заміни сторони виконавчого провадження, спрямовані на примусове виконання саме судового рішення, яке набрало законної сили.

Статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» (далі - «Закон») надано визначення, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до частини 2 статті 15 Закону стягувачем є фізична або юридична особа чи держава, на користь чи в інтересах яких видано виконавчий документ. Боржником є визначена виконавчим документом фізична або юридична особа, держава, на яких покладається обов`язок щодо виконання рішення.

Положеннями абзацу 1 частини 5 статті 15 Закону встановлено, що у разі вибуття однієї із сторін виконавець за заявою сторони, а також заінтересована особа мають право звернутися до суду із заявою про заміну сторони її правонаступником. Для правонаступника усі дії, вчинені до його вступу у виконавче провадження, є обов`язковими тією мірою, якою вони були б обов`язковими для сторони, яку правонаступник замінив.

Постановою Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2011 року №1074 затверджено Порядок здійснення заходів, пов`язаних з утворенням, реорганізацією або ліквідацією міністерств, інших центральних органів виконавчої влади (далі - «Порядок»).

Згідно з пунктами 5 та 6 Порядку орган виконавчої влади припиняється шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. Права та обов`язки органів виконавчої влади переходять: у разі злиття органів виконавчої влади до органу виконавчої влади, утвореного внаслідок такого злиття; у разі приєднання одного або кількох органів виконавчої влади до іншого органу виконавчої влади - до органу виконавчої влади, до якого приєднано один або кілька органів виконавчої влади; у разі поділу органу виконавчої влади - до органів виконавчої влади, утворених внаслідок такого поділу; у разі перетворення органу виконавчої влади - до утвореного органу виконавчої влади; у разі ліквідації органу виконавчої влади і передачі його завдань та функцій іншим органам виконавчої влади - до органів виконавчої влади, визначених відповідним актом Кабінету Міністрів України.

За приписами пункту 8 Порядку внаслідок реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) органів виконавчої влади припиняється той орган виконавчої влади, майнові права та обов`язки якого переходять його правонаступникам.

Системний спосіб тлумачення указаних норм свідчить про те, що підставами для залучення до участі у справі правонаступника сторони суб`єкта владних повноважень є або припинення суб`єкта владних повноважень в результаті реорганізації чи ліквідації, або повне чи часткове передання (набуття) адміністративної компетенції одного суб`єкта владних повноважень до іншого (іншим) внаслідок повного чи часткового припинення його адміністративної компетенції.

Якщо спір виник з приводу реалізації суб`єктом владних повноважень, що припиняється, його компетенції, підстави для правонаступництва виникають з моменту його вибуття з правовідносин, щодо яких виник спір, унаслідок, зокрема, передачі розпорядчим актом Кабінету Міністрів України його адміністративної компетенції іншому (іншим) суб`єктам владних повноважень.

Якщо спір виник у відносинах, що не пов`язані з реалізацією суб`єктом владних повноважень його компетенції, підстави для правонаступництва виникають з моменту припинення сторони - суб`єкта владних повноважень.

Оскільки рішення суду у справі набрало законної сили, а заява про заміну відповідача подана уже на стадії виконання рішення суду, тому заміна відповідача у справі можлива лише з урахуванням приписів статті 379 КАС України, тобто як заміна сторони виконавчого провадження чи заміна боржника у виконавчому листі.

Посилання суду першої інстанції у своїй ухвалі на те, що заміна Головного управління ДФС у Вінницькій області, як боржника у виконавчому документі можлива виключно за умови його фактичного вибуття внаслідок припинення та переходу всіх прав і обов`язків до правонаступника (повного правонаступництва), оскільки станом на час розгляду заяви відповідний орган не припинений, заміна боржника у виконавчому листі та виконавчому провадженні є передчасною, колегія суддів вважає помилковими, оскільки фактично юридична особа Головне управління ДФС у Вінницькій області припинило свою діяльність на теперішній час, її повноваження де-факто та де-юре перешли до головного управління ДПС.

При цьому, фактично юридичну особу можуть припиняти і десятиліттями не поновлюючи позивача на роботі, що є суттєвим порушенням конституційного права особи на роботу та тривалим невиконанням рішення суду.

Разом із тим, постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 06.07.2022 апеляційну скаргу Державної податкової служби України задоволено частково. Зокрема, визнано протиправним та скасовано наказ Міністерства доходів і зборів України від 26.03.2014 № 677-о про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника Головного управління Міндоходів у Вінницькій області. Поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника Головного управління Державної фіскальної служби України у Вінницькій області з 27.03.2014. Зобов`язано Головне управління Державної фіскальної служби України у Вінницькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 27.03.2014 по 06.07.2022. В іншій частині позову відмовлено.

19.08.2022 Вінницьким окружним адміністративним судом видано виконавчі листи про: "Зобов`язати Головне управління Державної фіскальної служби України у Вінницькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 27.03.2014 по 06.07.2022" та про: "Поновити ОСОБА_1 на посаді начальника Головного управління Державної фіскальної служби України у Вінницькій області з 27.03.2014".

Крім того, Сьомий апеляційний адміністративний суд ухвалою від 14.02.2024 визнав, що Державню фіскальною службою України не подано звіт про виконання рішення Сьомого апеляційного адміністративного суду від 06.07.2022 у справі №120/8188/21-а без поважних причин, наклав на голову комісії з реорганізації ДФС України ОСОБА_2 (робоча адреса Львівська площа, 8, м. Київ, 04053) штраф у розмірі 60560 гривень за неподання звіту та невиконання рішення суду у даній справі.

Також, зважаючи на тривалість невиконання рішення суду та поведінку Держави в особі Державної фіскальної служби України щодо створення штучних передумов для невиконання судового рішення (несвоєчасного виконання), суд апеляційної інстанції ухвалою від 04 вересня 2024 року наклав на ОСОБА_2 штраф у розмірі 121120 гривень за повторне неподання звіту та невиконання рішення суду у даній справі, та вважав, що це є достатнім для спонукання Державної фіскальної служби України в особі голови комісії з реорганізації ДФС України вжити заходів по реальному виконанню рішення суду у справі № 120/8188/21-а.

Натомість, постанова Сьомого апеляційного адміністративного суду від 06.07.2022 відповідачем на даний час так і не виконана.

На важливість належного виконання судового рішення неодноразово наголошував у своїх рішеннях Конституційний Суд України.

Так, у пункті 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 червня 2009 року № 16-рп/2009 (справа щодо конституційності окремих положень Кримінально-процесуального кодексу України) Конституційний Суд України зазначив, що відповідно до положень Конституції України судові рішення є обов`язковими до виконання; обов`язковість рішень суду є однією із основних засад судочинства, яка гарантує ефективне здійснення правосуддя; виконання всіма суб`єктами правовідносин приписів, викладених у рішеннях суду, які набрали законної сили, утверджує авторитет держави як правової. З огляду на це, посилення судового контролю за виконанням судових рішень та наділення суду з цією метою правом накладати штрафні санкції є заходом для забезпечення конституційного права громадян на судовий захист.

Крім того, у Рішенні від 26 червня 2013 р. № 5-рп/2013 (справа щодо офіційного тлумачення положень п. 2 ч. 2 ст. 17, п. 8 ч. 1 ст. 26, ч. 1 ст. 50 Закону України «Про виконавче провадження») Конституційний Суд України зазначив, що право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов`язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист (абзац 5 п.п. 2.1 п. 2 мотивувальної частини Рішення від 26 червня 2013 року № 5-рп/2013); набрання судовим рішенням законної сили є юридичною подією, з настанням якої виникають, змінюються чи припиняються певні правовідносини, а таке рішення набуває нових властивостей; основною з цих властивостей є обов`язковість - сутнісна ознака судового рішення як акта правосуддя (підпункт 2.4 мотивувальної частини Рішення від 23 листопада 2018 року № 10- р/2018); невід`ємною складовою права кожного на судовий захист є обов`язковість виконання судового рішення. Це право охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13 грудня 2012 р. № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012).

Конституційний Суд України у Рішенні від 26 червня 2013 року взяв до уваги практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), який, зокрема, в пункті 43 рішення у справі «Шмалько проти України» (заява № 60750/00) вказав, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду (пункт 43).

За позицією Конституційного Суду України, висловленою у Рішенні від 15 травня 2019 року № 2-р(ІІ)/2019 (справа щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень ч. 2 ст. 26 Закону України «Про виконавче провадження» (щодо забезпечення державою виконання судового рішення)) судовий захист прав і свобод людини і громадянина необхідно розглядати як вид державного захисту прав і свобод людини і громадянина, і саме держава бере на себе такий обов`язок відповідно до ч. 2 ст. 55 Конституції України (абзац 15 п. 3 мотивувальної частини Рішення від 7 травня 2002 року № 8-рп/2002); право на судовий захист є гарантією реалізації інших конституційних прав і свобод, їх утвердження й захисту за допомогою правосуддя (абзац 8 п. 2.1 п. 2 мотивувальної частини Рішення від 23 листопада 2018 року № 10-р/2018). Отже, як випливає з наведеного, держава повинна повною мірою забезпечити реалізацію гарантованого ст. 55 Конституції України права кожного на судовий захист.

Конституційний Суд України наголосив, що забезпечення державою виконання судового рішення як невід`ємної складової права кожного на судовий захист закладено на конституційному рівні у зв`язку із внесенням Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» від 2 червня 2016 року № 1401-VIII змін до Конституції України та доповненням її, зокрема, ст. 129-1, ч. 2 якої передбачено, що держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

Також, Конституційний Суд України, взявши до уваги ст. ст. 3, 8, ч. ч. 1, 2 ст. 55, ч. ч. 1, 2 ст. 129-1 Конституції України, свої юридичні позиції щодо визначення виконання судового рішення складовою конституційного права на судовий захист, дійшов висновку, що держава, створюючи належні національні організаційно-правові механізми реалізації права на виконання судового рішення, повинна не лише впроваджувати ефективні системи виконання судових рішень, а й забезпечувати функціонування цих систем у такий спосіб, щоб доступ до них мала кожна особа, на користь якої ухвалене обов`язкове судове рішення, у разі, якщо це рішення не виконується, у тому числі державним органом.

Конституційний Суд України наголосив, що визначений у законі порядок забезпечення державою виконання судового рішення має відповідати принципам верховенства права та справедливості, гарантувати конституційне право на судовий захист; невиконання державою позитивного обов`язку щодо забезпечення функціонування запроваджуваної нею системи виконання судових рішень призводить до обмеження конституційного права на судовий захист та нівелює його сутність.

Крім того, у Рішенні від 15 травня 2019 р. № 2-р(ІІ)/2019 Конституційний Суд України з посиланням на практику ЄСПЛ підкреслив, що визначене статтею 6 Конвенції право на суд було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне обов`язкове судове рішення не виконувалося на шкоду одній зі сторін; саме на державу покладено позитивний обов`язок створити систему виконання судових рішень, яка була б ефективною як у теорії, так і на практиці, і гарантувала б їх виконання без неналежних затримок; ефективний доступ до суду включає право на те, щоб рішення суду було виконане без невиправданих затримок; держава і її державні органи відповідальні за повне та своєчасне виконання судових рішень, які постановлені проти них (пункт 43 рішення у справі «Шмалько проти України», заява № 60750/00; пункт 84 рішення у справі «Валерій Фуклєв проти України», заява № 6318/03; пункт 64 рішення у справі «Apostol v. Georgia», заява № 30779/04; пункти 46, 51, 54 рішення у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України», заява № 40450/04).

На підставі аналізу ст. ст. 3, 8, ч. ч. 1, 2 ст. 55, ст. 129, ч. ч. 1, 2 ст. 129-1 Конституції України у їх системному зв`язку, Конституційний Суд України у Рішенні від 15 травня 2019 р. № 2-р(ІІ)/2019 констатував, що обов`язкове виконання судового рішення є необхідною умовою реалізації конституційного права кожного на судовий захист, тому держава не може ухилятися від виконання свого позитивного обов`язку щодо забезпечення виконання судового рішення задля реального захисту та відновлення захищених судом прав і свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави.

Конституційний Суд України, зробивши висновок, що принцип поділу влади (стаття 6 Конституції України) очевидно зазнає порушення, якщо законодавчий орган своїм актом тимчасово зупиняє виконання остаточних судових рішень, визнав неконституційними положення Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13 квітня 2020 року № 553-IX, які унеможливлювали здійснення Державною казначейською службою України безспірного списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду до 1 січня 2021 року.

Отже, обов`язковість виконання судового рішення є важливою складовою права особи на справедливий суд, що гарантоване ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, та однією з основних засад судочинства, визначених ст. ст. 129, 129-1 Конституції України, ст. ст. 2, 14, 370 КАС України та ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Згідно з пунктом 51 рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд) від 13 січня 2011 року у справі «Чуйкіна проти України» (Chuykina v. Ukraine) (заява №28924/04) ліквідація державної установи без правонаступництва не може звільнити державу від необхідності виконання рішення щодо ліквідованого органу. У цій справі Суд також зазначив, що «інший висновок дозволить державі використовувати такий підхід, щоб уникати сплати боргів своїх органів, особливо беручи до уваги те, що потреби, які змінюються, змушують державу часто змінювати свою організаційну структуру, включаючи формування нових органів та ліквідацію старих».

Також колегія суддів враховує, що постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2021 №761 «Про внесення зміни в додаток 1 до постанови Кабінету Міністрів України від 5 квітня 2004 р. № 85» (далі - Постанова №761) внесено зміни в додаток 1 до постанови Кабінету Міністрів України від 05.04.2014 № 85 «Деякі питання затвердження граничної чисельності працівників апарату та територіальних органів центральних органів виконавчої влади, інших державних органів» та виключено ДФС з переліку органів виконавчої влади, для яких затверджено граничну чисельність працівників.

Крім того, з 2022 року Державним бюджетом України та розписом Державного бюджету України не передбачено видатків на утримання ДФС та її територіальних підрозділів.

Оскільки частина адміністративної компетенції ДФС перейшла до Державної податкової служби України, а ДФС виключено з переліку органів виконавчої влади, для яких затверджено граничну чисельність працівників, у зв`язку з неможливістю фактичного допуску позивача до роботи, колегія суддів доходить висновку про наявність підстав для заміни боржників у виконавчих листах з Головного управління Державної фіскальної служби України у Вінницькій області на Головне управління ДПС у Вінницькій області, а також Міністерства доходів і зборів України на Державну податкову службу України.

А відтак, заява позивача про заміну сторони боржника у виконавчих листах підлягає задоволенню.

Відповідно до вимог ч. 1 та 2 ст. 317 Кодексу адміністративного судочинства України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю та ухвалення нового рішення є, зокрема, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи та неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається, крім іншого, неправильне тлумачення закону.

З урахуванням наведеного, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції при вирішенні справи порушені норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, тому, керуючись статтею 315 КАС України, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови, якою заяву про заміну сторони боржника у виконавчих листах задовольнити.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити повністю.

Ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 16 січня 2026 року скасувати.

Замінити сторону боржника у виконавчому листі №120/8188/21-а, що виданий Вінницьким окружним адміністративним судом 19.08.2022 про «Зобов`язання Головне управління Державної фіскальної служби України у Вінницькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 27.03.2014 по 06.07.2022.», а саме: Головне управління Державної фіскальної служби України у Вінницькій області на її правонаступника Головне управління ДПС у Вінницькій області (адреса 21028, Вінницька область, м. Вінниця, Василенка Костянтина, буд. 21, ЄДРПОУ 44069150) в адміністративній справі № 120/8188/21-а за позовом ОСОБА_1 до Державної фіскальної служби України, Державної податкової служби України про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, заборону застосування обмежень.

Замінити сторону боржника у виконавчому листі №120/8188/21-а, що виданий Вінницьким окружним адміністративним судом 19.08.2022 про «Поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника Головного управління Державної фіскальної служби України у Вінницькій області з 27.03.2014» , а саме: Міністерство доходів і зборів України на її правонаступника Державну податкову службу України (адреса 04053, м. Київ, пл. Львівська, 8, ЄДРПОУ 43005393) в адміністративній справі №120/8188/21-а за позовом ОСОБА_1 до Державної фіскальної служби України, Державної податкової служби України про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, заборону застосування обмежень.

Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст. 328, 329 КАС України.

Головуючий Смілянець Е. С.

Судді Курко О. П. Драчук Т. О.