Рішення № 141339971 у справі № 501/4978/25 від 02.11.2026

Дата документу 02.11.2026

Справа № 501/4978/25

2/501/181/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 листопада 2026 року Чорноморський міський суд Одеської області у складі головуючого судді Петрюченко М.І.,

за участю секретаря судового засідання Тейбаш Н.Д.,

розглянувши у судовому засіданні в залі суду в м.Чорноморську Одеського району Одеської області цивільну справу за

позовом ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «КРЕДИТ КАПІТАЛ»

до

відповідача: ОСОБА_1

предмет та підстави позову: про стягнення заборгованості

В С Т А Н О В И В:

І. Виклад позиції позивача та відповідача.

П представник ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «КРЕДИТ КАПІТАЛ» (далі позивач) 04.11.2025 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 (далі відповідач), в якій просить стягнути з відповідача на користь позивача суму заборгованості за кредитним договором №101390205 від 05.01.2023 у розмірі 6242 грн.

В обґрунтування заявлених позовних вимог посилається на те, що 05.01.2023 між ТОВ «МІЛОАН» та відповідачем укладено Договір про надання споживчого кредиту №101390205, який разом з Правилами надання споживчих кредитів складають єдиний договір, в якому визначаються всі його істотні умови та з яким відповідач був попередньо ознайомлений. Відповідно до умов договору первісний кредитор надав відповідачу 2000,00 грн.

Однак, відповідач належним чином не виконував своїх зобов`язань щодо погашення кредиту, відсотків, за ним утворилась заборгованість у розмірі 6242 грн., з яких заборгованість за кредитом - 1200 грн., прострочена заборгованість за відсотками - 4662 грн., прострочена заборгованість за комісією за видачу кредиту - 380 грн.

26.07.2023 між первісним кредитором та позивачем укладено Договір факторингу №101-МЛ, відповідно до якого до позивача перейшло право вимоги до боржників, у тому числі до відповідача за кредитним договором №101390205 від 05.01.2023.

В зв`язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за кредитним договором, позивач просив суд стягнути кредитну заборгованість, а також понесені судові витрати по справі.

Відповідач відзиву на позов не надав.

ІІ. Інші процесуальні дії у справі.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу від 04.11.2025 справа розподілена для розгляду судді Петрюченко М.І. (а.с.36).

Ухвалою судді від 17.11.2025 відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін (а.с.39-40).

Представник позивача надав до суду заяву про розгляд справи без його участі, просить суд задовольнити позов.

Відповідно до п.1 ч.3 ст.223 ЦПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Сторони по справі до суду не з`явилися, що не перешкоджає продовженню розгляду справи без їх участі на підставі доказів наявних в матеріалах даної цивільної справи з наступних підстав.

Відповідно до ст.ст.13, 43 ЦПК України особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми процесуальними правами на власний розсуд. Особи, які беруть участь у справі, зобов`язані добросовісно здійснювати свої процесуальні права та виконувати процесуальні обов`язки.

Розгляд справи здійснювався судом в порядку спрощеного позовного провадження, явка сторін не визнавалась судом обов`язковою.

Якщо учасники судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 01 жовтня 2020 року у справі №361/8331/18.

Виходячи з вищевказаного, враховуючи строки розгляду справи, баланс інтересів сторін, освідомленість її учасників про розгляд справи, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду, суд вважає можливим розглянути справу за відсутності її учасників, які не з`явились до судового засідання.

Крім того, статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини.

Суд звертає увагу, що провадження в цій справі відкрито ще 17.11.2025 (існує тривалий розгляд справи), тому з метою уникнення порушень вимог ст.6 Конвенції прозахист правлюдини іосновоположних свобод 1950 року, учасником якої є Україна та яка гарантує кожному учаснику процесу право на розгляд його справи судом упродовж розумного строку, суд дійшов до висновку про продовження розгляду справи без участі сторін на підставі доказів, наявних в матеріалах даної цивільної справи.

Судом на підставі частини другої статті 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

ІІІ. Фактичні обставини, встановлені Судом та зміст спірних правовідносин.

Судом встановлено, що 05.01.2023 між ТОВ «МІЛОАН» та відповідачем укладено Договір про надання споживчого кредиту №101390205, який разом з Правилами надання споживчих кредитів складають єдиний договір, в якому визначаються всі його істотні умови та з яким відповідач був попередньо ознайомлений. Відповідно до умов договору первісний кредитор надав відповідачу 2000,00 грн.

Однак, відповідач належним чином не виконував своїх зобов`язань щодо погашення кредиту, відсотків, за ним утворилась заборгованість у розмірі 6242 грн., з яких заборгованість за кредитом - 1200 грн., прострочена заборгованість за відсотками - 4662 грн., прострочена заборгованість за комісією за видачу кредиту - 380 грн.

26.07.2023 між первісним кредитором та позивачем укладено Договір факторингу №101-МЛ, відповідно до якого до позивача перейшло право вимоги до боржників, у тому числі до відповідача за кредитним договором №101390205 від 05.01.2023.

ІV. Оцінка Суду.

У статтях 3, 6, 203, 626, 627 ЦК України визначено загальні засади цивільного законодавства, зокрема поняття договору і свободи договору, та сформульовано загальні вимоги до договорів як різновиду правочинів (вільне волевиявлення учасника правочину).

Відповідно до частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частина перша статті 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

За положенням статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Статтями 1054, 1055 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Кредитний договір укладається у письмовій формі.

Матеріали справи свідчать про те, що оспорюваний договір укладений в електронній формі.

В статті 3 Закону України «Про електрону комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Також, відповідно до частини першої та другої статті 6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний підпис є обов`язковим реквізитом електронного документа, який використовується для ідентифікації автора та/або підписувача електронного документа іншими суб`єктами електронного документообігу. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа.

З врахуванням викладеного, лише наявність електронних підписів сторін підтверджує їх волю, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, забезпечує ідентифікацію сторін та цілісність документа, в якому втілюється воля останніх.

Згідно статті 638 ЦК договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Відповідно до статті 640 ЦК - договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

Згідно статті 642 ЦК - відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною.

Статтею 509 ЦК України встановлено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджується, що 05.01.2023 між ТОВ «МІЛОАН» та відповідачем укладено Договір про надання споживчого кредиту №101390205, який разом з Правилами надання споживчих кредитів складають єдиний договір, в якому визначаються всі його істотні умови та з яким відповідач був попередньо ознайомлений. Відповідно до умов договору первісний кредитор надав відповідачу 2000,00 грн.

Договір між сторонами було укладено в електронній формі.

Із прийняттям Закону України «Про електронну комерцію» (далі Закон) на законодавчому рівні було встановлено порядок укладення договорів в мережі Інтернет, спрощено процедуру підписання договору та надання згоди на обробку персональних даних.

У ст.3 Закону визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною (ч.3 ст.11 Закону).

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (ч.4 ст.3 Закону).

Відповідно до ст.641 ЦК України пропозицією укласти договір є, зокрема, документи (інформація), розмішені у відкритому доступі в мережі Інтернет, які містять істотні умови договору і пропозицію укласти договір на зазначених умовах з кожним, хто звернеться, незалежно від наявності в таких документах (інформації) електронного підпису.

Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них.

Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним (ч.5 ст.11 Закону).

Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана, зокрема, шляхом: заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст.12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею (ч.6 ст.11 Закону).

Статтею 12 Закону визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

В своїй постанові від 07.10.2020 року у справі № 127/33824/19 Верховний Суд зазначив, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного кодексу України, може мати електронну форму. Договір укладений в електронній формі є таким, що укладений у письмовій формі.

За встановленими у цій справі обставинами договір між сторонами було укладено в електронному вигляді, із застосуванням електронного підпису. При цьому відповідач через особистий кабінет на вебсайті подала заявку на отримання кредиту за умовами, які вважала зручними для себе, та підтвердила умови отримання кредиту шляхом натискання відповідної кнопки, після чого ТОВ «Мілоан» (первісний кредитор) надіслало позичальнику за допомогою засобів зв`язку одноразовий ідентифікатор у вигляді смс-коду, який остання і використала для підтвердження підписання кредитного договору.

Договір підписано електронним підписом F61012 (а.с.13) .

05/01/2023 року грошові кошти у розмірі 2000,00 грн. були зараховані на рахунок позичальника, що підтверджується відповідним платіжним дорученням № 57093455 від 05.01.2023 (а.с.14 зворотній бік).

Відповідно до ст.514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

26.07.2023 між первісним кредитором та позивачем укладено Договір факторингу №101-МЛ, відповідно до якого до позивача перейшло право вимоги до боржників, у тому числі до відповідача за кредитним договором №101390205 від 05.01.2023.

З витягу із Реєстру боржників до Договору відступлення прав №101-МЛ від 26.07.2023 вбачається, що ТОВ «Мілоан» передало, а ТОВ «ФК «КРЕДИТ-КАПІТАЛ» прийняло право вимоги, у тому числі, за кредитним договором №101390205 від 05.01.2023.

Отже, у відповідності до ст.512 ЦК України позивач набув статусу нового кредитора та отримав право грошової вимоги по відношенню до осіб, які є боржниками ТОВ «Мілоан», в тому числі і до відповідача за зазначеним кредитним договором.

Отже, доводи відповідача в цій частині також є безпідставними.

Відповідно до матеріалів справи на адресу відповідача позивачем була відправлена претензія разом із позовної заявою щодо погашення заборгованості за кредитом.

Станом на даний час заборгованість за кредитом позичальником не сплачена, за ним утворилась заборгованість у розмірі 6242 грн., з яких заборгованість за кредитом - 1200 грн., прострочена заборгованість за відсотками - 4662 грн., прострочена заборгованість за комісією за видачу кредиту - 380 грн.

Разом з тим, заборгованість за процентами більш ніж у два рази перевищує заборгованість за основним боргом.

Суд зазначає, згідно ч.ч.1-2 ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача.

Таким чином, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відсотків річних за користування кредитними коштами, оскільки вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних за користування кредитними коштами.

Аналогічний висновок міститься у постанові Третьої судової палати Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 12.02.2025 року, у справі № 679/1103/23.

З огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення відсотків за користування кредитними коштами, та враховуючи, що не є справедливим, коли наслідки невиконання боржником зобов`язання вочевидь більш вигідні для кредитора, ніж належне виконання такого зобов`язання, апеляційний суд вважає за можливе зменшити заявлений позивачем до стягнення розмір процентів за користування кредитними коштами до розміру основного боргу та стягнути з відповідача на користь позивача відсотки у розмірі 1200 грн.

Інше не відповідало б принципам справедливості, розумності і пропорційності.

Крім того, суд не погоджується в частині стягнення з відповідача на користь ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» заборгованості за комісією у розмірі 380 грн., виходячи з наступного.

Відносини, що виникають із договорів про надання фінансово-кредитних послуг для задоволення власних потреб громадян регулюються, зокрема, Законом України «Про захист прав споживачів».

Положення Закону України «Про захист прав споживачів» від 19.05.1991 з наступними змінами, у взаємозв`язку із положеннями ст.42 ч.4 Конституції України, треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником /споживачем/ за договором про надання споживчого кредиту, що виникають, як під час укладення, так і виконання такого договору (рішення Конституційного Суду України від 10.11.2011 року у справі №15-рп/2011).

Відповідно до п.п.3.1, 3.4 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою правління НБУ від 10.05.2007 №168 (далі-Правила), у кредитному договорі або додатку до нього банки повинні надавати детальний розпис сукупної вартості кредиту з урахуванням процентної ставки за ним, вартості всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобов`язань споживача, зазначивши, зокрема, перелік, розмір і базу розрахунку всіх комісій (тарифів) банку, що пов`язані з наданням, обслуговуванням і погашенням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, здійснення валютно-обмінних операцій, юридичне оформлення. Банки також зобов`язанні в кредитному договорі зазначити вид і предмет кожної супутньої послуги, яка надається споживачу, обґрунтувати вартість супутньої послуги (нормативно-правові акти щодо визначення розмірів зборів та обов`язкових платежів, тарифів нотаріусів, страхових компаній, суб`єктів оціночної діяльності, реєстраторів за надання витягу з Державного реєстру обтяжень рухомого майна про наявність чи відсутність обтяжень рухомого майна, інших реєстрів тощо).

Разом з тим, відповідно до п.3.6 Правил, банки не мають права встановлювати платежі, які споживач повинен сплатити на користь банка за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо) або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача тощо) або що їх вчиняє споживач з метою встановлення, зміни чи припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення до нього змін, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на укладення кредитного договору тощо).

Держава має сприяти забезпеченню споживання населенням якісних товарів (робіт, послуг), зростанню добробуту громадян та загального рівня довіри у суспільстві.

Споживачу, як правило, об`єктивно бракує знань, необхідних для здійснення правильного вибору товарів (робіт, послуг) із запропонованих на ринку, а також для оцінки договорів щодо їх придбання, які нерідко мають вид формуляра або іншу стандартну форму. Отже, для споживача існує ризик помилково чи навіть внаслідок уведення його в оману придбати не потрібні йому кредитні послуги. Тому держава забезпечує особливий захист більш слабкого суб`єкта економічних відносин, а також фактичну, а не формальну рівність сторін у цивільно-правових відносинах, шляхом визнання особливостей договірних правовідносин у сфері споживчого кредитування та обмеження дії принципу свободи цивільного договору. Це здійснюється через встановлення особливого порядку укладення цивільних договорів споживчого кредиту, їх оспорювання, контролю за змістом та розподілу відповідальності між сторонами договору (рішення Конституційного Суду України від 10.11.2011 у справі №15-рп/2011).

Споживач може і не знати, що при оформленні кредитного договору він оформив з банком непотрібну йому послугу.

Тому держава повинна забезпечувати захист громадян, а не формальну рівність сторін у цивільно-правових відносинах.

За таких обставин, в силу ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів», вимоги договору про стягнення заборгованості по комісії у розмірі 380 грн. є нікчемними, тому у задоволенні позову в цій частині слід відмовити.

Отже, враховуючи вищевказані обставини справи, даний позов підлягає частковому задоволенню.

Згідно ч.ч.1,5,6 ст.81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

За змістом ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотримання норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Таким чином, враховуючи вищевказані обставини справи, даний позов підлягає частковому задоволенню.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, №4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

З огляду на викладене вище, приймаючи до уваги фактичні обставини справи, суд дійшов висновку про відсутність підстав для надання оцінки решті доводів, наведених сторонами по справі в обґрунтування власних правових позицій, оскільки їх дослідження судом у будь-якому випадку не матиме наслідком спростування висновків, до яких суд дійшов по тексту рішення вище щодо суті позовних вимог.

V. Розподіл судових витрат між сторонами.

Відповідно до статті 141 ЦПК України підлягає стягненню з відповідача судовий збір, витрати по сплаті якого понесені позивачем і документально підтвердженні.

Зокрема, згідно платіжної інструкції № 27399 від 24.10.2025 (а.с.1) позивачем сплачено 2422,40 грн. судового збору, який підлягає стягненню з відповідача пропорційно долі задоволених вимог у розмірі 931,39 грн. (2400/6242)*2422,40.

Також, представник позивача просить відшкодувати позивачу понесені ним витрати на правничу допомогу в сумі 8000,00 грн..

Статтею 137 ЦПК України визначено порядок відшкодування витрат на правничу допомогу.

01.07.2025 між позивачем та Адвокатським об`єднанням «Апологет» укладений договір про надання правничої допомоги (а.с.32).

Статтею 137 ЦПК України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Таким чином, враховуючи складність справи та виконані роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат, суд дійшов висновку, що стягненню з відповідача підлягають судові витрати на правову допомогу у розмірі 2000 гривень.

Керуючись ст. 3, 4, 10, 12, 13, 17, 18, 76-81, 89, 141, 223, 247, 258-259, 263-265, 268, 354-355 ЦПК України, Суд

УХВАЛИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «КРЕДИТ КАПІТАЛ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» (ЄДРПОУ: 35234236) заборгованість за кредитним договором №101390205 від 05.01.2023 у розмірі 2400 грн., витрати по сплаті судового збору у розмірі 931,39 грн. та витрати на правову допомогу у розмірі 2000 гривень.

У задоволенні решти вимог відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя Чорноморського міського

Суду Одеської області М.І.Петрюченко