Рішення № 141341702 у справі № 289/319/26 від 10.11.2026

Справа № 289/319/26

Номер провадження 2/289/1701/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10.11.2026 м. Радомишль

Радомишльський районний суд Житомирської області у складі головуючого судді - Кириленка О.О., розглянувши у судовому засіданні в приміщенні суду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін цивільну справу Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК АЙКОН ДЕБТ КОЛЛЕКШН» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

ВСТАНОВИВ:

Представник позивача звернувся із вимогами, якими просить стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором №673090 від 11.05.2021 у сумі 24708,90 грн, судовий збір у сумі 2662,40 грн та витрати на професійну правничу допомогу у сумі 13000 грн, оскільки останній у добровільному порядку не виконує взяті на себе зобов`язання.

Розгляд справи вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання і, відповідно, без фіксації його перебігу та заперечень щодо такого порядку від учасників не надходило і судом не встановлено.

Відповідач надіслав до суду відзив, у якому просив суд відмовити у задоволені позовних вимог, застосувавши наслідки спливу позовної давності довищевказаних позовних вимог, посилаючись на те, що вказаний кредитний договір №673090 укладено 11 травня 2021 року, однак позивач звернувся до суду з цим позовом лише у 2026 році, тобто після спливу понад 5 років з моменту укладення договору та настання строків платежів. Щодо можливості продовження строків через карантин та воєнний стан, за сталою правовою позицією Верховного Суду (зокрема, постанови КЦС ВС від 07.09.2022 усправі № 643/13222/19, від 16.11.2022 у справі № 759/14068/21), сама по собінаявність в Україні введеного карантину чи воєнного стану не є автоматичною табеззаперечною підставою для поновлення або продовження позовної давності дляюридичних осіб. ТОВ «ФК АЙКОН ДЕБТ КОЛЛЕКШН» є професійним учасником фінансового ринку,розташованим у місті Києві, який функціонує в штатному режимі, має повноціннийдоступ до суду через систему «Електронний суд» та залучає професійних адвокатів. Позивачем не надано жодного доказу того, що карантинні обмеження чи воєннийстан створювали для нього об`єктивні, непереборні та перешкоджаючі обставини длясвоєчасного подання позову протягом трьох років. Щодо неправомірності нарахування відсотків та штрафів, відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду (постанова від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12), право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування. Нараховані позивачем договірні відсотки поза межами строку кредитування є безпідставними. Крім того, з 28 квітня 2023 року він проходив військову службу у Збройних Силах України (військова частина НОМЕР_1 ). Згідно з ч. 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», військовослужбовцям штрафні санкції, пеня та проценти за користування кредитом не нараховуються. Усі нараховані позивачем після квітня 2023 року суми підлягають безумовному виключенню з розрахунку заборгованості. Щодо неспівмірності витрат на правничу допомогу зазначив, що вимога про стягнення 13 000 грн витрат на правничу допомогу є абсолютно неспівмірною зі складністю справи, обсягом наданих послуг та сумою самого боргу (а.с. 80-81).

Представник позивача у відповіді на відзив посилається на те, що постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 року «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (№211), запроваджено з 12.03.2020 до 22.05.2020 на всій території України карантин. У подальшому його було неодноразово продовжено (востаннє постановою Кабінету Міністрів України № 1236 від 09.12.2020 р, якою продовжено карантин до 30.06.2023). А впровадження карантину в Україні певним чином впливає на перебіг позовної давності. Згідно з п. 12 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.Запровадження на всій території карантину є безумовною правовою підставою для продовження строків, визначених ст. 257 ЦК України. Тобто, продовження строків позовної давності в період дії карантину є безумовним та автоматичним в силу закону, і тому обґрунтування причин, за яких дія карантину не дала б змоги особі подати позов вчасно, не вимагається. Враховуючи вищезазначене, строк позовної давності щодо звернення до суду з позовною вимогою про стягнення заборгованості за кредитним договором було продовжено на строк дії карантину. Відповідно до пункту 19 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України, у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану. 04.09.2025 набув чинності закон №4434-IX про відновлення перебігу строків позовної давності. Таким чином, з перехідних положень Цивільного кодексу виключається норма, що зупиняла на час воєнного стану перебіг строків позовної давності. У зв`язку з наведеним, перебіг строку позовної давності у період з 02.04.2020 по 04.09.2025 був зупинений: спочатку - у зв`язку із запровадженням карантину, а починаючи з 24.02.2022 - у зв`язку із введенням воєнного стану в Україні. Тому, строк позовної давності не підлягає застосуванню до позовних вимог про стягнення заборгованості за вищезазначеним кредитним договором. Щодо нарахування відсотків та пролонгації кредитного договору, представник позивача посилається на те, що сторони узгодили розмір кредиту, грошову одиницю, в якій надано кредит, строк та умови кредитування, що свідчить про наявність волі відповідача для укладення такого договору на таких умовах шляхом підписання договору за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором. Також, відповідач погодився на умови визначені договором, щодо його пролонгації та нарахування відсотків у випадку прострочення повернення кредиту, тому вважає, що твердження відповідача про незаконність нарахування процентів є необґрунтованими. Щодо нарахування відсотків військовослужбовцям, то представник позивача зазначає, що відповідач мав надати підтверджуючі документи, щодо проходження військової служби, тому військовослужбовці, які надали вищезазначені документи мають право на пільги, визначені пунктом 15 статті 14 Закону про захист військовослужбовців. Тобто в даному випадку відповідач мав повідомити первісного кредитора, що він є військовослужбовцем та надати відповідні документи щодо застосування відповідної пільги. Щодо вимоги про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу, представник позивача зазначає, що ним підтверджено належними та допустимими доказами розмір витрат на професійну правничу допомогу у даній справі, з урахуванням кваліфікації, досвіду та завантаженості адвоката. Відтак, заперечення відповідача щодо недоведеності понесених витрат є безпідставними, не ґрунтуються на матеріалах справи та не підлягають задоволенню (а.с. 97-101).

У запереченні на відповідь на відзив відповідач зазначив, що строк дії договору № 673090 встановлювався з 11.05.2021 по 08.06.2021. Нарахування відсотків за ставками 693,5%-1058,5% річних поза межами узгодженого строкового користування є протиправним та є порушенням принципів добросовісності, розумності та справедливості. Також, щодо спливу позовної давності вказав,що відповідно до встановлених обставин, строк виконання зобов`язання за кредитним договором № 673090 настав 08.06.2021. Трирічний строк позовної давності за вимогами первісного кредитора сплив у червні 2024 року. Застосування приписів щодо зупинення перебігу позовної давності під час воєнного стану не має автоматичного характеру до усіх підряд цивільних правовідносин, якщо позивач або первісний кредитор протягом тривалого часу не були позбавлені процесуальної можливості звернутися до суду. Позивач є професійною фінансовою установою, яка придбала право вимоги та мала всі юридичні й фактичні можливості подати позов у межах загального трирічного строку.Крім того, позивачем заявлено вимоги про стягнення відсотків, до яких застосовується спеціальна позовна давність в один рік, строк щодо якої сплив ще у 2022 році.Щодо пільг військовослужбовця, то відповідач звертає увагу, що твердження позивача про те, що відповідач втрачає право на пільги, передбачені ч.15 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», через ненадання документів первісному кредитору на момент нарахування, суперечить імперативній формі зазначеного Закону. Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» звільняє військовослужбовців від нарахування відсотків та штрафних санкцій в силу прямої норми закону, а не з моменту отримання письмового повідомлення кредитором. Відповідач перебуває на військовій службі у Збройних Силах України (що підтверджено довідкою військової частини НОМЕР_1 Ф-5 № 14390/157 від 13.09.2026), а відтак нарахування відсотків та штрафних санкцій у спірний період є незаконним. Щодо витрат на правничу допомогу, то сума в розмірі 13000 грн є неспівмірною зі складністю справи, обсягом виконаної адвокатом роботи та ціною позову (а.с. 109-110).

Вивчивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позов підлягає повному задоволенню з наступних підстав.

11.05.2021 між ТОВ «ФК «ДЖОБЕР» та відповідачем укладено кредитний договір (оферта) №673090 на підставі якого останній отримав грошові кошти в сумі 6900 грн, строк дії цього договору складає 29 днів та закінчується 08.06.2021,відсоткова ставка 1,9% в день (а.с. 8-16).

Згідно матеріалів справи 11.05.2021 здійснено переказ коштів відповідачу на підставі вказаного договору у розмірі 6900 грн (а.с. 30). Даний факт належними та допустимими доказами відповідач не спростував.

Позивач наразі є новим кредитором відповідача (а.с. 19, 21-23).

Відповідач не виконує взяті на себе зобов`язання по поверненню кредиту у зв`язку з чим виникла заборгованість, яка станом на день звернення до суду із цим позовом становить 24708,90 грн та складається із заборгованості за: простроченою сумою кредиту в сумі 6900 грн, процентами в сумі 17808,90 грн (а.с. 18).

В матеріалах справи відсутні докази належного виконання відповідачем взятих на себе за кредитним договором зобов`язань в частині повернення кредитних коштів та сплати процентів за користування ними.

Принцип свободи договору як один із загальних засад цивільного законодавства декларується в ст. 3 Цивільного кодексу України.

Підстави виникнення цивільних прав та обов`язків визначені в статті 11 Цивільного кодексу України, зокрема з договорів та інших правочинів.

Згідно статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Так, відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Згідно з частиною першою статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідач просив застосувати до вимог позивача позовну давність у три роки, мотивуючи тим, що строк дії кредитного договору закінчився, а позивач звернувся із даною позовною заявою у лютому 2026 року, тобто з пропуском цього строку.

Вирішуючи це питання, суд виходить із наступного.

Відповідно до ст.ст. 256, 257 ЦК позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу; загальний строк позовної давності становить три роки. За ч. 5 ст. 21 ЦК За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Проте, відповідно до п. 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені, зокрема, ст. 257 ЦК, продовжуються на строк дії такого карантину. Такий карантин був запроваджений на території України постановами Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», від 20.05.2020 № 392 «Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», від 22.07.2020 № 641 «Про встановлення карантину та запровадження посилених протиепідемічних заходів на території із значним поширенням гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» та від 09.12.2020 № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» та діяв з 12.03.2020 по 30.06.2023.

Крім того, відповідно до п. 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК, який діяв до 04.09.2025, у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, був зупинений на строк дії такого стану.

Враховуючи наведене, перебіг строку позовної давності за вимогами за вищевказаним кредитним договором був зупинений, і на момент звернення до суду із цим позовом цей строк пропущений не був.

Досліджуючи доводи відповідача щодо неправомірності нарахування процентів за користування кредитом у зв`язку з проходженням ним військової служби за призовом під час мобілізації, суд зазначає таке.

Відповідно до пункту 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовцям, на яких поширюється дія цієї норми, передбачено звільнення від сплати процентів за користування кредитом, а також штрафних санкцій та пені за невиконання зобов`язань перед підприємствами, установами і організаціями всіх форм власності, у тому числі банками.

Як установлено судом, кредитний договір між сторонами укладено 11.05.2021 строком на 29 календарних днів, із кінцевою датою повернення кредиту 08.06.2021.

При цьому розділом 9.4 договору сторони погодили умови та порядок продовження (пролонгації) строку користування кредитом та строку дії договору.

Зокрема, пунктом 9.4.3 договору передбачено, що у випадку несплати позичальником заборгованості за кредитом до запланованої дати повернення кредиту договір вважається автоматично продовженим, а строк користування кредитом подовжується на наступні 10 календарних днів.

Пунктом 9.4.3.2 договору визначено процентну ставку, яка діє в період автоматичної пролонгації, у розмірі 2,9 % від суми наданого кредиту за день.

Водночас пунктом 9.4.4 договору встановлено, що продовження строку користування кредитом та строку дії договору шляхом автоматичної пролонгації може застосовуватися неодноразово, але не більше ніж на 70 календарних днів у сукупності.

Отже, сторони при укладенні електронного договору погодили порядок автоматичного продовження строку користування кредитом у разі настання визначених договором обставин, зокрема несплати позичальником заборгованості до запланованої дати повернення кредиту.

Згідно з розрахунком заборгованості позивачем проценти за користування кредитом нараховано за період із 11.05.2021 по 17.08.2021.

Таким чином, зазначений період охоплює первісний строк кредитування та передбачений договором граничний строк автоматичної пролонгації, який становить 70 календарних днів.

Сума кредиту - 6 900 грн, первісний строк - 29 днів, ставка - 1,9 % на день (6 900 ? 1,9 % = 131,10 грн на день, 131,10 ? 29 = 3 801,90 грн). Період автоматичної пролонгації - 70 днів, ставка - 2,9 % на день (6 900 ? 2,9 % = 200,10 грн на день, 200,10 ? 70 = 14 007 грн). Загальна сума процентів за перші 29 днів 3 801,90 грн, за наступні 70 днів 14 007 грн, разом проценти 17 808,90 грн.

Суд також враховує, що змінами, внесеними Законом України № 3498-IX від 22.11.2023 до Закону України «Про споживче кредитування», встановлено заборону на передбачення у договорі про споживчий кредит умови щодо одностороннього продовження строку користування кредитом, за винятком установлених законом випадків.

Разом із тим зазначені законодавчі зміни набрали чинності після укладення сторонами спірного договору, а тому самі по собі не можуть бути підставою для автоматичного визнання недійсними умов договору, погоджених сторонами у 2021 році.

Водночас суд зазначає, що відповідно до статті 81 ЦПК України саме позивач зобов`язаний довести обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог, зокрема надання кредитних коштів, погодження сторонами умов договору, настання передбачених договором обставин для автоматичної пролонгації та правильність нарахування процентів за заявлений період.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач був призваний на військову службу за мобілізацією у 2023 році, тобто після закінчення періоду, за який позивачем нараховано проценти за користування кредитом.

Отже, проценти, заявлені до стягнення, нараховані до набуття відповідачем статусу військовослужбовця, у зв`язку з чим положення пункту 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» не є підставою для звільнення відповідача від сплати таких процентів.

За таких обставин доводи відповідача щодо неправомірності нарахування процентів виключно з підстав його подальшої мобілізації не знайшли свого підтвердження.

Згідно з частиною першою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» цей закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».

Відповідно до частин першої, другої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача.

Пунктами 3, 10, 11, 13, 15 частини третьої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачено, що несправедливими є, зокрема умови договору про: встановлення жорстких обов`язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; установлення обов`язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі; визначення ціни товару на момент його поставки споживачеві або надання продавцю (виконавцю, виробнику) можливості збільшувати ціну без надання споживачеві права розірвати договір у разі збільшення ціни порівняно з тією, що була погоджена на момент укладення договору; обмеження відповідальності продавця (виконавця, виробника) стосовно зобов`язань, прийнятих його агентами, або обумовлення прийняття ним таких зобов`язань додержанням зайвих формальностей.

При цьому, за змістом статей 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього закону про несправедливі умови в договорах, зокрема про встановлення обов`язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі; передбачення зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати в договори зі споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінене або визнане недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч. 4 ст. 263 ЦПК України).

У постанові від 02 грудня 2015 року у справі № 6-1341цс15 Верховний Суд України наголосив, що Закон України «Про захист прав споживачів» застосовується до спорів, які виникли з кредитних правовідносин, лише в тому разі, якщо підставою позову є порушення порядку надання споживачеві інформації про умови отримання кредиту, типові процентні ставки, валютні знижки тощо, які передують укладенню договору.

Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію», згідно ст. 3 якого електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Згідно ст. 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа. Склад та порядок розміщення обов`язкових реквізитів електронних документів визначається законодавством. Електронний документ може бути створений, переданий, збережений і перетворений електронними засобами у візуальну форму. Візуальною формою подання електронного документа є відображення даних, які він містить, електронними засобами або на папері у формі, придатній для приймання його змісту людиною.

Відповідно до ст. 8 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», юридична сила електронного документа не може бути заперечена виключно через те, що він має електронну форму. Допустимість електронного документа як доказу не може заперечуватися виключно на підставі того, що він має електронну форму.

Згідно ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону.

Відповідно до ст. ст. 3, 12 Закону України «Про електронну комерцію», якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом, тобто даними в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

Згідно ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію», одноразовий ідентифікатор - алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір.

З врахуванням викладеного, наявність електронних підписів сторін підтверджує їх волю, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, забезпечує ідентифікацію сторін та цілісність документа, в якому втілюється воля останніх.

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 14 червня 2022 року у справі № 757/40395/20.

За умовами договору сторонами погоджено суму кредиту, проценти за користування кредитними коштами, строк повернення коштів, тобто досягнуто згоди щодо істотних умов кредитних договорів, такий правочин, згідно з вимогами статті 204 ЦК України, створює презумпцію правомірності правочину, у зв`язку з чим договір, згідно зі статтею 629 ЦК України є обов`язковим для виконання сторонами, а зобов`язання за ним, відповідно до приписів статті 526 ЦК України, мають виконуватися належним чином відповідно до закону та умов договору.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

У відповідності до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору, а ст. 1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, встановленому в договорі.

Отже, на підставі вищевикладеного суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги підлягають повному задоволенню.

Крім зазначеного, оскільки позовні вимоги підлягають задоволенню, на підставі приписів ст. 141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача слід стягнути понесені останнім і документально підтверджені судові витрати за розгляд цієї цивільної справи.

Водночас при визначенні суми відшкодування витрат, пов`язаних із наданням правничої допомоги, слід виходити з реальності цих витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи.

Так, з урахуванням складності справи, обсягу і складності виконаної адвокатом роботи у даній справі (надання консультації, складення частково тотожних за змістом документів, розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження), враховуючи принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, а також критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та спірних правовідносин, враховуючи думку відповідача, суд дійшов висновку про необхідність стягнення заявлених витрат на правничу допомогу саме у розмірі 3000 грн.

Витрати на професійну правничу допомогу на вказану суму є співмірними з наданим адвокатом обсягом послуг, відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру.

Враховуючи те, що цим рішенням з відповідача на користь позивача стягується заборгованість за кредитним договором в загальній сумі 24708,90 грн, судовий збір в сумі 2662 грн 40 коп., а також витрати на професійну правничу допомогу у сумі 3000 грн, що загалом складає 30371,30 грн, підстави для задоволення заяви ОСОБА_1 про поворот виконання заочного рішення Радомишльського районного суду від 12.06.2026 на виконання якого відповідачем сплачено 27017,48 грн (а.с. 89-90), відсутні. Отже, у задоволенні заяви ОСОБА_1 про поворот виконання рішення суду необхідно відмовити.

Керуючись ст. ст. 204, 525, 526, 610, 611, 629, 1054 ЦК України, ст. ст. 4, 5, 10, 12, 13, 76-81, 141, 258, 259, 263, 265, 273, 274, 279, 354 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позов задовольнити.

Стягнути зі ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК АЙКОН ДЕБТ КОЛЛЕКШН» (місцезнаходження: вул. Саперне Поле, буд. 12, м. Київ, 01042, код ЄДРПОУ 44002941) заборгованість за кредитним договором №673090 від 11.05.2021 в загальній сумі 24708 гривень 90 копійок, судовий збір в сумі 2662 гривні 40 копійок, а також витрати на професійну правничу допомогу у сумі 3000 гривень.

У задоволенні заяви ОСОБА_1 про поворот виконання заочного рішення Радомишльського районного суду Житомирської області від 12.06.2026 - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено сторонами до Житомирського апеляційного суду протягом 30 днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Суддя Олег КИРИЛЕНКО