Рішення № 141344211 у справі № 903/856/26 від 10.11.2026

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10

E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

10 листопада 2026 року Справа № 903/856/26

Господарський суд Волинської області у складі:

головуючого судді - Гарбара Ігоря Олексійовича

секретар судового засідання - Гандзілевська Яна Вікторівна

за участю представників сторін:

від відповідача: ОСОБА_1

взяв участь прокурор: Лебедюк-Гудкова Т.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Луцьку у приміщенні Господарського суду Волинської області справу №903/856/26 за позовом заступника керівника Волинської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції у Волинській області, Турійської селищної ради до Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» про стягнення коштів в розмірі 3260524,41 грн,

ВСТАНОВИВ:

14.09.2026 зареєстрована позовна заява заступника керівника Волинської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції у Волинській області, Турійської селищної ради до Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» про стягнення шкоди, заподіяної незаконною порубкою лісу в розмірі 3260524,41 грн.

В обґрунтування позовних вимог прокурор зазначає, що шкода, заподіяна навколишньому природному середовищу внаслідок незаконної порубки деревини, завдана місцевому бюджету Турійської селищної ради, а факт невідшкодування такої призводить до недоотримання коштів місцевим бюджетом, що порушує інтереси територіальної громади.

Ухвалою суду від 21.09.2026 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження.

Відповідач ухвалу суду від 21.09.2026 отримав 21.09.2026 об 19:19 год, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа.

Строк для подання відзиву для відповідача - до 07.10.2026 включно.

06.10.2026 відповідач сформував в системі "Електронний суд" відзив на позовну заяву, в якому просить суд у задоволенні позовних вимог відмовити повністю. Оскільки, Прокурором на підставі належних, допустимих та достовірних доказів не доведено наявності у діях Відповідача такого елементу цивільного правопорушення як протиправної поведінки (протиправної бездіяльності), яка б мала шкідливі наслідки та мала причинно-наслідковий зв`язок із спірними збитками, не доведено. Оскільки в діях ДП «Ліси України» відсутній склад цивільного правопорушення, а тому вимоги прокурора про стягнення збитків є необґрунтованими та не підлягають задоволенню. Вважає, що прокурором подано неналежні і недопустимі докази. Вважає, що правові підстави для здійснення представництва інтересів держави в суді Прокурором у даній справі відсутні. Доводить, що докази, подані прокурором у цій справі без належного письмового дозволу на розголошення відомостей досудового розслідування, є недопустимими, що виключає можливість їх використання для встановлення фактичних обставин справи, зокрема щодо: неправомірної поведінки відповідача; наявності шкоди та її розміру; причинно наслідкового зв`язку; вини відповідача.

12.10.2026 зареєстровано відповідь на відзив відповідача, в якій прокурор просить суд доводи відповідача - ДП "Ліси України", викладені у відзиві на позовну заяву, відхилити, позов задовольнити в повному обсязі.

Протокольною ухвалою від 20.10.2026 суд закрив підготовче провадження у справі та призначив розгляд справи по суті на 10.11.2026 об 10:15 год.

Представник Державної екологічної інспекції у Волинській області подав заяву від 09.11.2026 про розгляд справи за його відсутності.

Прокурор у судовому засіданні позовні вимоги підтримала та просила суд задовольнити позов повністю.

Представник відповідача в задоволенні позову просив відмовити з підстав зазначених у відзиві.

Суд вважає, що ним, в межах наданих йому повноважень, створені належні рівні умови сторонам для представлення своєї правової позиції та надання доказів і вважає за можливе розгляд справи проводити за наявними в ній матеріалами.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов до висновку, що наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення у відповідності до ст.240 ГПК України, а неявка представника позивача-1, -2 не перешкоджає вирішенню справи по суті за наявними в ній матеріалами.

Заслухавши прокурора та представника відповідача, дослідивши матеріали справи, господарський суд прийшов до наступного висновку.

Як слідує з матеріалів справи, Слідчими Третього слідчого відділу ТУ ДБР, розташованого у м. Львові здійснювалося досудове розслідування у кримінальному провадженні № 6202314[телефон приховано] від 13.01.2023 за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 367 КК України.

Досудовим розслідуванням встановлено, що з метою проведення рубки головного користування спеціалізованим підрозділом із відведення і таксації лісосік ДП «Турійське ЛГ» у складі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у другій половині 2019 року, більш точний час досудовим розслідуванням не встановлено, відведено у рубку лісову ділянку площею 2,3 га у 3 кварталі 2 виділі ДП «Турійське ЛГ», за результатами чого останніми складено документи, які відповідно до пункту 4 Порядку є обов`язковими для видачі лісорубного квитка, а саме: матеріально-грошову оцінку лісосіки № 618, відомість точкового переліку дерев, відведених в головну рубку, план-схему ділянки, сортиментну структуру лісосіки № 618, відомість про модельні дерева та відомість № 23 відбору та маркування кращих дерев головних лісоутворюючих порід (кращих дерев супутніх порід). Вказані вище документи останніми передано до ДП «Турійське ЛГ».

Прокурор доводить, що надалі директор ДП «Турійське ЛГ» Войтюк Д.В., будучи службовою особою, неналежно виконуючи свої службові обов`язки через несумлінне ставлення до них, не перевірив, чи запроектована вказана ділянка відповідно до вимог законодавства в матеріалах лісовпорядкування земель лісового фонду Турійського лісництва ДП «Турійське ЛГ» для ведення лісового господарства та, в порушення вимог Закону України «Про оцінку впливу на довкілля» та Лісового кодексу України, не отримавши у встановленому законом порядку висновку з оцінки впливу на довкілля, на підставі довіреності від 02.01.2020 уповноважив провідного інженера лісового господарства ДП «Турійське ЛГ» Суся І.І. на подання до Департаменту «Центр надання адміністративних послуг у місті Луцьку» Луцької міської ради, що знаходиться за адресою: м. Луцьк, вул. Лесі Українки, 35, заяви з відповідними додатками щодо видачі спеціального дозволу - лісорубного квитка на проведення суцільної рубки головного користування на території Турійського лісництва ДП «Турійське ЛГ», а саме ділянки площею 2,3 га у кварталі 3, виділі 2 Турійського лісництва.

У подальшому Сусь І.І., на виконання довіреності від 02.01.2020, виданої директором ДП «Турійське ЛГ» Войтюком Д.В., з метою отримання лісорубного квитка на проведення рубки головного користування у кварталі 3, виділі 2 площею 2,3 га Турійського лісництва ДП «Турійське ЛГ», порушуючи вимоги Закону України «Про оцінку впливу на довкілля» та Лісового кодексу України, будучи службовою особою, неналежно виконуючи свої службові обов`язки через несумлінне ставлення до них, не перевіривши чи запроектована вказана ділянка відповідно до вимог законодавства в матеріалах лісовпорядкування земель лісового фонду Турійського лісництва ДП «Турійське ЛГ» для ведення лісового господарства та не отримавши у встановленому законом порядку висновок з оцінки впливу на довкілля, 03.01.2020 звернувся до Департаменту «Центр надання адміністративних послуг у місті Луцьку» Луцької міської ради, що знаходиться за адресою: м. Луцьк, вул. Лесі Українки, 35, із відповідною заявою, долучивши до неї документи із відведення зазначеної ділянки, на підставі яких отримав лісорубний квиток серії ВО ЛРК № 010999 від 03.01.2020.

Після отримання лісорубного квитка працівники ДП «Турійське ЛГ» впродовж січня-вересня 2020 року, більш точний час досудовим розслідуванням не встановлено, провели незаконну порубку у кварталі 3, виділі 2 площею 2,3 га Турійського лісництва.

Відповідно до висновку інженерно-екологічної експертизи від 25.06.2025 розмір збитків (шкоди), заподіяних лісовому господарству внаслідок проведення незаконної рубки 409 дерев різних порід та діаметрів у кварталі 3, виділі 2 площею 2,3 га на території Турійського лісництва ДП «Турійське ЛГ» (на момент проведення експертизи 32 квартал, 2 виділ Ружинського лісництва Володимир-Волинського наділсництва), без здійснення процедури оцінки впливу на довкілля, що є порушенням вимог статті 3 Закону України «Про оцінку впливу на довкілля», становить 3 260 524,51 гривень (копія розрахунку Державної екологічної інспекції у Волинській області та висновок експертизи додаються до позовної заяви).

За вказаними вище фактами Спеціалізованою екологічною прокуратурою (на правах відділу) Волинської обласної прокуратури до Турійського районного суду скеровано обвинувальний акт відносно директора ДП «Турійське лісове господарство» ОСОБА_4 та провідного інженера лісового господарства ОСОБА_5 за ч. 2 ст. 367 КК України.

Ухвалою Турійського районного суду від 21.05.2026 ОСОБА_4 та ОСОБА_5 звільнено від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 367 КК України, на підставі ст. 49 КК України, у зв`язку із закінченням строків давності. Заявлений Державною екологічною інспекцією у Волинській області цивільний позов залишено без розгляду.

Наказом Державного агентства лісових ресурсів України від 04.10.2021 № 600 «Про припинення Державного підприємства «Турійське лісове господарство» та затвердження складу Комісії з припинення» вирішено припинити Державне підприємство «Турійське лісове господарство» (код ЄДРПОУ 30996788) шляхом реорганізації, а саме приєднання його до Державного підприємства «Володимир-Волинське лісомисливське господарство» (код ЄДРПОУ 00991516).

Наказом Державного агентства лісових ресурсів України від 28.10.2022 № 842 «Про припинення Державного підприємства «Володимир-Волинське лісомисливське господарство» та затвердження складу Комісії з припинення» вирішено припинити Державне підприємство «Володимир Волинське лісомисливське господарство» (код ЄДРПОУ 00991516) шляхом реорганізації, а саме приєднання його до Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» (код ЄДРПОУ 44768034).

Згідно з пунктом 8 зазначеного наказу, визначено, що Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України» є правонаступником прав та обов`язків Державного підприємства «Володимир-Волинське лісомисливське господарство».

Наказом Державного агентства лісових ресурсів України від 03.01.2023 № 16 затверджено передавальний акт Державного підприємства «Володимир-Волинське лісомисливське господарство», відповідно до якого все наявне у Державного підприємства «Володимир-Волинське лісомисливське господарство» майно було передано Державному спеціалізованому господарському підприємству «Ліси України».

Згідно відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 07.12.2023 внесено запис про припинення Державного підприємства «Володимир-Волинське лісомисливське господарство».

Отже, в результаті реорганізації Державного підприємства «Володимир-Волинське лісомисливське господарство», усі майнові та немайнові права, інтереси та обов`язки перейшли до правонаступника - Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України».

Відповідно до наказу Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» від 04.01.2023 № 190, за філією «Володимир-Волинське лісомисливське господарство» закріплено майно, права та обов`язки, які передані за передавальним актом, затвердженим наказом Державного агентства лісових ресурсів України від 03.01.2023 № 16 «Про затвердження передавального акта Державного підприємства «Володимир Волинське лісомисливське господарство».

Відповідно до наказу ДП «Ліси України» від 18.10.2024 № 1815, вирішено припинити філію «Володимир-Волинське лісомисливське господарство» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» шляхом її закриття.

Вищевказаним наказом ДП «Ліси України» передбачено забезпечити передачу документів філії «Володимир-Волинське лісомисливське господарство» ДП «Ліси України» до Філії «Поліський лісовий офіс» ДП «Ліси України».

Наказом ДП «Ліси України» від 31.12.2024 № 238 «Про затвердження передавальних актів філій, що координуються Поліським лісовим офісом», активи та пасиви філії «Володимир-Волинське лісомисливське господарство» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» передано до філії «Поліський лісовий офіс» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України».

Разом з цим, наказом Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» від 27.02.2026 № 190 затверджено Положення про філію «Поліський лісовий офіс» державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» (далі - Положення).

Відповідно до п. 1.1 Положення філія «Поліський лісовий офіс» державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» (далі - Філія) є відокремленим підрозділом державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України».

Згідно з п. 3.1 Положення Філія є відокремленим підрозділом ДП «Ліси України», який не має статусу юридичної особи. Філія діє від імені ДП «Ліси України» та в його інтересах здійснює делеговані функції відповідно до завдань та предмету діяльності ДП «Ліси України».

Відповідно до п. 3.2 Положення Філія не підлягає державній реєстрації. Відомості про Філію вносяться до реєстраційної справи ДП «Ліси України» та включаються до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Згідно з п. 3.3 Положення Філія має окремий баланс. Показники окремого балансу відповідних форм фінансової звітності Філії включаються до балансу ДП «Ліси України» і відповідних форм фінансової звітності.

Відповідно до Статуту, затвердженого Державним агентством лісових ресурсів України 21.06.2025 № 206 (нова редакція), Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України» засноване на державній власності, створене відповідно до наказу Державного агентства лісових ресурсів України від 26.10.2022 № 804 та належить до сфери управління Державного агентства лісових ресурсів України.

Згідно з п. 3.1 Статуту ДП «Ліси України» підприємство створене з метою ведення лісового господарства, охорони, захисту, раціонального використання та відтворення лісів.

Відповідно до п. 4.1 Статуту підприємство є юридичною особою публічного права, заснованою на державній власності, функції з управління якою виконує Державне агентство лісових ресурсів. При цьому ДП «Ліси України» може виступати позивачем, відповідачем, третьою особою в усіх судах (п. 4.10 Статуту).

Поняття юридичної особи міститься у ч. 1 ст. 80 Цивільного кодексу України, відповідно до якої юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку. Юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді.

Водночас, згідно з ч. 1 ст. 95 Цивільного кодексу України філія є відокремленим підрозділом юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює всі або частину її функцій.

Згідно з ч. 3 ст. 95 Цивільного кодексу України філії та представництва не є юридичними особами. Зокрема, вони наділяються майном юридичної особи, що їх створила, і діють на підставі затвердженого нею положення.

Відповідно до ч. 4 ст. 95 Цивільного кодексу України керівники філій та представництв призначаються юридичною особою і діють на підставі виданої нею довіреності або на іншій підставі, передбаченій законодавством іноземної держави, відповідно до якого утворено юридичну особу, відокремленими підрозділами якої є такі філії та представництва.

Разом із цим, у пункті 5 Розділу «Рух справи» постанови Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 14.09.2020 у справі № 296/443/16-ц зазначено, що при реорганізації юридичної особи шляхом злиття, приєднання та перетворення (універсальне правонаступництво) факт настання правонаступництва безпосередньо пов`язаний з моментом передання прав та обов`язків від правопопередника до правонаступника.

У вирішенні питань, пов`язаних з таким правонаступництвом, необхідно здійснювати аналіз доказів переходу відповідних прав і обов`язків на майно (майнові права). Під час такої реорганізації юридичної особи передання майна, прав та обов`язків від правопопередника до правонаступника здійснюється на підставі передавального акта (іншого документа, який підтверджує передачу правонаступнику всіх активів та пасивів, прав та обов`язків).

Момент переходу прав і обов`язків до правонаступника визначається днем підписання передавального акта, і тому може не співпадати у часі з моментом завершення реорганізації юридичної особи, тобто внесенням запису про припинення юридичної особи до державного реєстру. Аналогічні по суті висновки викладені у постанові Верховного Суду у складі Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 грудня 2019 року у справі № 227/1240/17 (провадження № 61-28847свп18), у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі № 756/8927/15-ц (провадження № 61-4299св19).

Наведене також узгоджується з п. 7.27 постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 08.02.2023 у справі № 910/16900/19, згідно з яким для вирішення питання щодо можливості процесуального правонаступництва суд у кожному конкретному випадку має аналізувати фактичні обставини, передбачені нормами матеріального права, зокрема відомості первинних документів, які підтверджують факт вибуття особи з матеріального правовідношення, перехід її прав та обов`язків до іншої особи - правонаступника. Близька за змістом правова позиція викладена і у постанові Верховного Суду від 04.11.2020 у справі № 922/817/18.

Отже, всі права ДП «Турійське лісове господарство» перейшли до ДП «Володимир-Волинське лісомисливське господарство», а в подальшому до Відповідача - ДП «Ліси України».

Таким чином, предметом діяльності лісогосподарського підприємства є, окрім іншого, зокрема, забезпечення охорони лісів від незаконних порубок, а також ведення лісового господарства на основі матеріалів лісовпорядкування, здійснення використання лісових ресурсів способами, які забезпечують збереження оздоровчих і захисних властивостей лісів, а також створюють сприятливі умови для їх охорони, захисту та відтворення.

Згідно статті 1 Лісового кодексу України (далі - ЛК України) ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцем розташування виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах.

Усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави.

Відповідно до ст.ст. 16 , 17 ЛК України право користування лісами здійснюється в порядку постійного та тимчасового користування лісами. У постійне користування ліси на землях державної власності для ведення лісового господарства без встановлення строку надаються спеціалізованим державним лісогосподарським підприємствам, іншим державним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані лісогосподарські підрозділи.

У постійне користування ліси на землях комунальної власності для ведення лісового господарства без встановлення строку надаються спеціалізованим комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створені спеціалізовані лісогосподарські підрозділи.

Ліси надаються в постійне користування на підставі рішення органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, прийнятого в межах їх повноважень.

Статтею 2 Лісового кодексу України передбачено, що лісові відносини - це суспільні відносини, які стосуються володіння, користування та розпоряджання лісами і спрямовуються на забезпечення охорони, відтворення та сталого використання лісових ресурсів з урахуванням екологічних, економічних, соціальних та інших інтересів суспільства.

У зв`язку з цим ліс виконує екологічну, соціальну та господарську функції. Екологічна функція лісу - це надзвичайно важлива складова екосистеми. Ліс комплексно впливає на довкілля, стабілізуючи чимало показників, зокрема, регулює циркуляцію води та повітря, рівень опадів, виділення кисню, температуру повітря, глобальний та мікроклімат, зв`язує вуглекислоту, запобігає ерозії ґрунтів, захищає дороги, має шумоізоляційну дію, очищує повітря тощо. Завдяки лісу покращуються умови для сільськогосподарської діяльності та зберігається біорізноманіття. В окремих випадках можна говорити про екологію лісу як про спосіб підтримувати здоров`я населення. Завдяки захисним властивостям ліси сприяють поліпшенню водного режиму територій, підвищенню врожайності сільськогосподарських культур.

Ведення лісового господарства на місцевому рівні здійснюють спеціалізовані державні лісогосподарські підприємства, які утворюються компетентним органом державної влади та наділені спеціальною правосуб`єктністю з метою ефективного і раціонального використання державних природних ресурсів та державного майна.

Діяльність лісогосподарських підприємств включає передусім екологічне спрямування, що здійснюється з метою отримання екологічного ефекту та передбачає збереження і примноження лісових ресурсів.

Відповідно до частини 1 статті 25 Лісового кодексу України основним завданням державного регулювання та управління у сфері лісових відносин є забезпечення ефективної охорони, належного захисту, раціонального використання та відтворення лісів.

Статтею 19 Лісового кодексу України визначено, що постійні лісокористувачі зобов`язані: забезпечувати охорону, захист, відтворення, підвищення продуктивності лісових насаджень, посилення їх корисних властивостей, підвищення родючості ґрунтів, вживати інших заходів відповідно до законодавства, на основі принципів сталого розвитку; дотримуватися правил і норм використання лісових ресурсів; вести лісове господарство на основі матеріалів лісовпорядкування, здійснювати використання лісових ресурсів способами, які забезпечують збереження оздоровчих і захисних властивостей лісів, а також створюють сприятливі умови для їх охорони, захисту та відтворення.

Відповідно до ч. ч. 1, 5 ст. 86 та ст. 90 Лісового кодексу України організація охорони і захисту лісів передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження лісів від пожеж, незаконних рубок, пошкодження, ослаблення та іншого шкідливого впливу, захист від шкідників і хвороб.

Забезпечення охорони і захисту лісів покладається на органи виконавчої влади з питань лісового господарства та органи місцевого самоврядування, власників лісів і постійних лісокористувачів відповідно до цього Кодексу. Основними завданнями державної лісової охорони є: здійснення державного контролю за додержанням лісового законодавства; забезпечення охорони лісів від пожеж, незаконних рубок, захист від шкідників і хвороб, пошкодження внаслідок антропогенного та іншого шкідливого впливу.

Пунктом 9 статті 37 Лісового кодексу України визначено, що нормативно правовими актами з ведення лісового господарства регулюється здійснення заходів щодо підвищення продуктивності, поліпшення якісного складу лісів.

Згідно зі статтею 45 Лісового кодексу України лісовпорядкування включає комплекс заходів, спрямованих на забезпечення ефективної організації та науково обґрунтованого ведення лісового господарства, охорони, захисту, раціонального використання, підвищення екологічного та ресурсного потенціалу лісів, культури ведення лісового господарства, отримання достовірної і всебічної інформації про лісовий фонд України.

Пунктом 4 ст. 46 Лісового кодексу України встановлено, що лісовпорядкування передбачає виявлення деревостанів, що потребують рубок, з метою поліпшення якісного складу лісів.

У статті 47 Лісового кодексу України передбачено, що лісовпорядкування є обов`язковим на всій території України та ведеться державними лісовпорядними організаціями за єдиною системою в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади з питань лісового господарства.

Статтею 48 Лісового кодексу України регламентовано, що у матеріалах лісовпорядкування дається якісна і кількісна характеристика кожної лісової ділянки, комплексна оцінка ведення лісового господарства, що є основою для розроблення на засадах сталого розвитку проекту організації та розвитку лісового господарства відповідного об`єкта лісовпорядкування. Проект організації та розвитку лісового господарства передбачає екологічно обґрунтоване ведення лісового господарства і розробляється відповідно до нормативно-правових актів, що регулюють організацію лісовпорядкування. У проекті організації та розвитку лісового господарства визначаються й обґрунтовуються основні напрями організації та розвитку лісового господарства об`єкта лісовпорядкування з урахуванням стану та перспектив економічного і соціального розвитку регіону.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 83 Лісового кодексу України передбачено, що з метою підвищення продуктивності лісів їх власники та постійні лісокористувачі здійснюють заходи щодо зменшення площі земель, зайнятих чагарниками, рідколіссям, низькоповними і нестійкими деревостанами.

Згідно зі ст. 84 Лісового кодексу України з метою поліпшення якісного складу лісів, їх оздоровлення, посилення захисних властивостей власники лісів та постійні лісокористувачі здійснюють лісогосподарські заходи (рубки догляду за лісом, санітарні рубки, лісовідновні рубки в деревостанах, що втрачають захисні, водоохоронні та інші корисні властивості, рубки, пов`язані з реконструкцією малоцінних молодняків і похідних деревостанів тощо).

Відповідно до вимог п. 21 ч. 2 ст. 3 Закону України «Про оцінку впливу на довкілля» (у чинній в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) підлягають оцінці впливу на довкілля до прийняття рішення про провадження планової діяльності усі суцільні та поступові рубки головного користування та суцільні санітарні рубки на площі понад 1 гектар; усі суцільні санітарні рубки на територіях та об`єктах природно-заповідного фонду.

У свою чергу, відповідно до п. 5 ч. 2 ст. 105 Лісового кодексу України відповідальність за порушення лісового законодавства несуть особи, винні також у порушенні вимог щодо ведення лісового господарства, встановлених законодавством у сфері охорони, захисту, використання та відтворення лісів.

Як зазначено у ст. 107 цього Кодексу, підприємства, установи, організації і громадяни зобов`язані відшкодувати шкоду, заподіяну ними лісу внаслідок порушення лісового законодавства, у розмірах і порядку, визначених законодавством України.

Згідно з п. 5 ст. 64 Лісового кодексу України підприємства, установи, організації і громадяни здійснюють ведення лісового господарства з урахуванням господарського призначення лісів, природних умов і зобов`язані здійснювати охорону лісів від пожеж, захист від шкідників і хвороб, незаконних рубок та інших пошкоджень.

Таким чином, обов`язок щодо забезпечення охорони лісових насаджень покладено саме на постійних лісокористувачів, які відповідають за невиконання або неналежне виконання таких обов`язків, у тому числі у разі незабезпечення охорони та захисту лісів від незаконних рубок дерев.

Згідно з положеннями п. «і» ст. 3 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» одним з основних принципів охорони навколишнього природного середовища є компенсація шкоди, заподіяної порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища.

Відповідно до ст. 5 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» ліс, як природний ресурс загальнодержавного значення, підлягає державній охороні і регулюванню на всій території України.

Згідно з ч. 1 ст. 41 вказаного Закону економічні заходи забезпечення охорони навколишнього природного середовища передбачають відшкодування в установленому порядку збитків, завданих порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища.

Частиною 1 ст. 69 цього Закону визначено, що шкода, заподіяна внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, підлягає компенсації в повному обсязі.

При цьому, як вказано у ч. ч. 4 та 5 ст. 68 цього Закону, підприємства, установи, організації та громадяни зобов`язані відшкодовувати шкоду, заподіяну ними внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, в порядку та розмірах, встановлених законодавством України.

Наказом Державного агентства лісових ресурсів України від 10.05.2019 Войтюка Д.В. призначено на посаду директора ДП «Турійське лісове господарство» та укладено відповідний трудовий контракт на термін з 11.05.2018 до 10.05.2019. Вказаний контракт продовжено наказами Державного агентства лісових ресурсів України від 16.04.2019 № 197-к та від 08.05.2020 № 284-к.

Згідно посадової інструкції провідного інженера лісового господарства ДП «Турійське лісове господарство» від 17.09.2019 провідний інженер лісового господарства Сусь І.І. також перебував у трудових відносинах із підприємством.

Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.

Порушення вимог щодо ведення лісового господарства, встановлених у сфері охорони, захисту та використання лісів, є підставою для покладення на постійного лісокористувача цивільно-правової відповідальності. При цьому не важливо, хто конкретно здійснював незаконне вирубування дерев на ділянках лісу, наданих у постійне користування, оскільки визначальним є факт порушення лісокористувачем встановлених правил лісокористування, що спричинило завдання державі збитків внаслідок незаконної рубки дерев третіми особами на підконтрольній лісокористувачу ділянці лісу.

Водночас, статтею 15 Цивільного кодексу України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Способом захисту цивільних прав та інтересів серед іншого є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відновлення становища, яке існувало в натурі, примусове виконання обов`язку в натурі, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди. (ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України).

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України).

Відшкодування шкоди, заподіяної порушенням природоохоронного законодавства, за своєю правовою природою є відшкодуванням позадоговірної шкоди.

Відповідно до ч. 1 ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Частиною 1 ст. 1172 Цивільного кодексу України передбачено, що юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.

У зв`язку з вищевикладеним, у діях ДП «Ліси України» наявні усі елементи складу цивільного правопорушення, зокрема: протиправна поведінка відповідача, яка виражається у неналежному виконанні посадовими особами обов`язків щодо захисту навколишнього природного середовища від незаконної порубки; безпосередній причинний зв`язок між шкодою і протиправною поведінкою відповідача, оскільки шкода виступає об`єктивним наслідком поведінки відповідача через недотримання природоохоронного законодавства.

При цьому вина відповідача полягає у порушенні процедури отримання висновку з оцінки впливу на довкілля, що є обов`язковою умовою для проведення суцільних рубок на площі понад 1 га, що підтверджується наявними у справі доказами.

Матеріальна шкода (збитки) полягають у проведенні незаконної порубки 409 дерев різних порід та діаметрів у кварталі 3, виділі 2 площею 2,3 га на території Турійського лісництва ДП «Турійське ЛГ» (на момент проведення експертизи 32 квартал, 2 виділ Ружинського лісництва Володимир-Волинського наділсництва) без здійснення процедури оцінки впливу на довкілля, проведений спеціалістами Державної екологічної інспекції у Волинській області, що є порушенням вимог статті 3 Закону України «Про оцінку впливу на довкілля» і становить 3 260 524,51 гривень.

Причинний зв`язок між протиправною поведінкою та матеріальною шкодою полягає у тому, що шкода (збитки), спричинена проведенням незаконної рубки 409 дерев різних порід та діаметрів у кварталі 3 виділ 2 площею 2,3 га на території Турійського лісництва ДП «Турійське ЛГ» (на момент проведення експертизи 32 квартал, 2 виділ Ружинського лісництва Володимир-Волинського надлісництва) без здійснення процедури оцінки впливу на довкілля стала об`єктивним наслідком протиправної поведінки (неналежного виконання посадових обов`язків) посадових осіб ДП «Турійське лісове господарство» (на даний час ДП «Ліси України»).Таким чином, наслідки об`єктивно походять від певної дії чи бездіяльності посадових осіб відповідача.

Також, Верховний Суд України у постанові від 19.08.2014 у справі № 3-51гс14, вказав, що «аналіз норм Цивільного кодексу України щодо відшкодування шкоди з урахуванням визначених процесуальним законодавством принципів змагальності і диспозитивності цивільного судочинства дає підстави для висновку, що законодавством не покладається на позивача обов`язок доказування вини відповідача у заподіянні шкоди, діє презумпція вини, тобто відсутність вини у завданні шкоди повинен доводити сам завдавач шкоди. Якщо під час розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди.

У зв`язку з вищевикладеним, доводи відповідача спростовуються, оскільки у діях ДП «Ліси України» наявні усі елементи складу цивільного правопорушення, зокрема: протиправна поведінка відповідача, яка виражається у неналежному виконанні посадовими особами обов`язків щодо захисту навколишнього природного середовища від незаконної порубки; безпосередній причинний зв`язок між шкодою і протиправною поведінкою відповідача, оскільки шкода виступає об`єктивним наслідком поведінки відповідача через недотримання природоохоронного законодавства. При цьому вина відповідача полягає у порушенні процедури отримання висновку з оцінки впливу на довкілля, що є обов`язковою умовою для проведення суцільних рубок на площі понад 1 га, що підтверджується наявними у справі доказами.

Таким чином, в даному випадку наявні всі елементи складу цивільного правопорушення, вчиненого ДП "Ліси України", передбаченого ст. 1166 Цивільного кодексу України.

Наявність всіх вищезазначених умов є обов`язковою для прийняття судом рішення про відшкодування шкоди. Відсутність хоча б одного з цих елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду.

Отже, позивач не повинен доводити наявність вини відповідача у заподіянні шкоди навколишньому природному середовищу, навпаки, відповідач повинен довести, що у діях його працівників відсутня вина у заподіянні шкоди.

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного суду від 20.12.2018 у справі № 924/12/18, від 07.06.2019 у справі №914/1960/17, від 09.08.2018 у справі № 909/976/17, від 20.12.2018 у справі № 909/1193/17, від 22.07.2019 у справі №909/374/18 та інших при вирішенні спорів про стягнення з постійних лісокористувачів шкоди, заподіяної самовільною порубкою дерев.

Отже, з огляду на вищенаведені вимоги законодавства, судову практику, цивільно-правову відповідальність за порушення лісового законодавства мають нести не лише особи, які безпосередньо здійснюють самовільну вирубку лісів (пошкодження дерев), а також постійні лісокористувачі, вина яких полягає у допущенні та не перешкоджанні їх працівниками незаконному вирубуванню лісових насаджень (пошкодженню дерев) внаслідок неналежного виконання ними своїх службових обов`язків.

Тобто, проявом їх протиправної бездіяльності є незабезпечення працівниками постійних лісокористувачів охорони і захисту лісів, внаслідок чого відбувається вирубування дерев (пошкодження дерев) третіми (невстановленими) особами.

Аналогічні висновки КГС/ВС при розгляді цієї категорії справ містяться й у постановах від 23.08.2018 справа №917/1261/17, від 20.09.2018 справа №909/495/17, від 07.06.2019 справа №914/1960/17 та у постанові ОП КГС/ВС від 09.08.2018 у справі № 909/976/17).

Крім того, забезпечуючи єдність судової практики у застосуванні норм матеріального права, зокрема, ст. ст. 19, 63, 64, 105, 107 ЛК України, ст. 1166 Цивільного кодексу України, Верховний Суд у складі Касаційного господарського суду в постановах від 15.02.2018 (справа №927/1096/16), від 20.02.2020 (справа № 920/1106/17) та інших вказав, що організація і забезпечення охорони та захисту лісів, яка передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження та охорону лісів, зокрема, від незаконних рубок та інших пошкоджень, покладається на постійних лісокористувачів. Порушення вимог щодо ведення лісового господарства, встановлених у сфері охорони, захисту та використання лісів, є підставою для покладення на постійного лісокористувача цивільно-правової відповідальності. При цьому не важливо, хто конкретно здійснював незаконне вирубування дерев на ділянках лісу, наданих у постійне користування, оскільки визначальним є факт порушення постійним лісокористувачем встановлених правил лісокористування, що спричинило завдання державі збитків внаслідок незаконної рубки дерев третіми особами на підконтрольній постійному лісокористувачу ділянці лісу.

Крім цього, як зазначив Верховний Суд у постанові від 28.09.2023 у справі №973/32/23 "…Статутом ДП "Борзнарайагролісгосп" визначено цілі та обов`язки підприємства з охорони лісу, а відсутність визначеного чіткого переліку заходів не звільняє відповідача від необхідності та не спростовує можливості виконання ним комплексу заходів, необхідних і достатніх для виконання покладених на нього обов`язків. Суд вказує, що законодавством про охорону навколишнього природного середовища передбачено дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову та кримінальну відповідальність за порушення лісового законодавства, які мають різні підстави застосування до особи правопорушника. У цій справі підставою позову є наявність складу цивільного правопорушення у діях лісокористувача щодо незабезпечення ним охорони і збереження лісового фонду на підвідомчій йому території та допустив самовільну вирубку лісу. Така правова позиція узгоджується із висновками Верховного Суду у постановах від 18.02.2019 у справі № 926/869/18, від 30.11.2021 у справі № 926/2174/20. Отже, наявність вироку у кримінальному провадженні щодо притягнення осіб за незаконну порубку лісу не є визначальним для покладення на лісокористувача цивільно-правової відповідальності на підставі ст. 1166 ЦК України."

Верховний Суд у складі суддів Касаційного господарського суду у постанові від 27.03.2024 у справі № 908/65/23 підкреслив важливість відповідального використання та охорони лісових ресурсів, що є критичним для сталого розвитку та екологічної безпеки України.

У справі про незаконну вирубку лісу суд підтвердив відповідальність постійних лісокористувачів за стан лісових насаджень та визнав правомірним стягнення збитків з ДП "Ліси України", яке виступило правонаступником попереднього лісогосподарського підприємства.

Враховуючи наведене, саме постійний лісокористувач - ДП "Ліси України" має понести відповідальність у вигляді відшкодування збитків, завданих інтересам держави внаслідок незаконної порубки дерев третіми особами.

Обов`язок щодо забезпечення охорони лісових насаджень покладено саме на постійних лісокористувачів, які відповідають за невиконання або неналежне виконання таких обов`язків, в тому числі у разі незабезпечення охорони та захисту лісів від незаконних рубок дерев.

Те, що чинне законодавство не містить конкретного та вичерпного переліку заходів, які має вживати постійний лісокористувач пояснюється тим, що саме підприємство, як професійний суб`єкт господарювання, зобов`язане самостійно розробляти та впроваджувати такий комплекс превентивних дій, який буде достатнім та ефективним для запобігання правопорушенням з урахуванням особливостей конкретного лісового господарства, його ландшафту та ризиків незаконних посягань третіх осіб.

При цьому, цивільно-правову відповідальність за порушення лісового законодавства мають нести не лише особи, які безпосередньо здійснюють самовільну вирубку лісів (пошкодження дерев), а й постійні лісокористувачі, вина яких полягає у протиправній бездіяльності у вигляді невчинення дій щодо забезпечення охорони та збереження лісу від незаконних рубок на підвідомчих їм ділянках із земель лісового фонду, що має наслідком самовільну лісових насаджень третіми рубку (пошкодження) (невстановленими) особами (аналогічний висновок міститься у постановах Верховного Суду від 16.08.2022 у справі №925/1598/20, від 11.01.2024 у справі № 922/618/22, від 24.01.2024 у справі №907/449/22).

Отже, цивільно-правову відповідальність за порушення лісового законодавства мають нести не лише особи, які безпосередньо здійснюють самовільну вирубку лісів (пошкодження дерев), а й постійні лісокористувачі, вина яких полягає у протиправній бездіяльності у вигляді невчинення дій щодо забезпечення охорони та збереження лісу від незаконних рубок на підвідомчих їм ділянках із земель лісового фонду, що має наслідком самовільну рубку (пошкодження) лісових насаджень третіми (невстановленими) особами.

Відповідний правовий висновок із даного питання міститься у релевантній постанові ОП КГС ВС від 09.08.2018 у справі № 909/876/17.

У постанові від 19.02.2026 у справі №918/612/25 за позовом заступника керівника Рівненської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Зарічненської селищної ради Вараського району до державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" про стягнення шкоди, завданої навколишньому природному середовищу внаслідок незаконної порубки дерев у розмірі прийшов до наступних висновків:

" 55. Верховний Суд враховує, що охорона і захист лісів є складовою частиною діяльності відповідача, проте факт незаконної рубки дерев свідчить про неналежне виконання відповідачем обов`язку щодо здійснення заходів з охорони лісів від незаконних рубок.

Таким чином, відповідач, як постійний лісокористувач, не дотримавши вимог законодавства в частині забезпечення охорони та захисту лісових насаджень допустив самовільну порубку, на підпорядкованій йому території, не забезпечив збереження не призначених для порубки дерев, не здійснив комплекс заходів, спрямованих на збереження лісів від незаконних порубок, не запобіг порушенням законодавства у сфері охорони, захисту, використання та відтворення лісів.

56. З наведеного вище вбачається, що господарськими судами була надана оцінка наявним у справі доказам у їх сукупності та встановлено наявність складу правопорушення: незаконної порубки дерев на відомчій відповідачу території, що свідчить про протиправність поведінки постійного лісокористувача; шкоди, розмір якої доказово підтверджено; причинно-наслідкового зв`язку шкоди з протиправною поведінкою відповідача, адже заподіяння збитків зумовлено невиконання ним обов`язку щодо здійснення заходів з охорони лісів від незаконних рубок.

57. Враховуючи викладене, суди попередніх інстанцій дійшли правомірного висновку про доведеність належними та допустимими доказами наявності складу цивільного правопорушення у діях лісокористувача щодо незабезпечення ним охорони і збереження лісового фонду на підвідомчій йому території, допущення самовільної вирубки лісу та наявності підстав для покладення на відповідача цивільно-правової відповідальності".

Отже, системний аналіз змісту положень п.1 ч. 2 ст. 19, п. 5 ст. 64 , ч.ч.1, 5 ст. 86 , п. 5 ч. 2 ст.105 та ст.107 ЛК України, а також актуальної судової практики з приводу відшкодування шкоди за незаконну вирубку лісу свідчить про те, що відповідач, як постійний лісокористувач, має нести відповідальність за порушення вимог щодо ведення лісового господарства, зокрема, за незабезпечення охорони та захисту лісів від незаконних рубок на підвідомчій відповідачу території.

Таким чином, на підставі наведених вище норм лісового, земельного, цивільного законодавства ДСГП "Ліси України" зобов`язаний відшкодувати державі заподіяні внаслідок допущеної ним бездіяльності щодо незабезпечення заходів з охорони лісу збитки в сумі 3260524,51 грн.

Відповідно до вимог ст. 47 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища", частина грошових стягнень за порушення норм і правил охорони навколишнього природного середовища та шкода, заподіяна порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища спрямовується до спеціально створених фондів охорони навколишнього природного середовища у відповідних місцевих бюджетах за місцем заподіяння екологічної шкоди, а відтак - до фондів органів місцевого самоврядування, в адміністративних межах яких розташовані земельні ділянки, де здійснювались незаконні поруби лісових ресурсів.

Відповідно до п. 7 ч. 3 ст. 29 Бюджетного кодексу України джерелами формування спеціального фонду Державного бюджету України в частині доходів (з урахуванням особливостей, визначених пунктом 1 частини другої статті 67 цього Кодексу-1 ), зокрема, є 30 відсотків грошових стягнень за шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища внаслідок господарської та іншої діяльності.

Згідно п. 4 ч. 1 ст. 69-1 Бюджетного кодексу України до надходжень спеціального фонду місцевих бюджетів належать 70 відсотків грошових стягнень за шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища внаслідок господарської та іншої діяльності, в тому числі: до сільських, селищних, міських бюджетів, бюджетів об`єднаних територіальних громад, що створюються згідно із законом та перспективним планом формування територій громад - 50 відсотків, обласних бюджетів та бюджету Автономної Республіки Крим 20 відсотків, бюджетів міст Києва та Севастополя - 70 відсотків.

Таким чином, частина грошових стягнень за порушення норм і правил охорони навколишнього природного середовища та шкода, заподіяна порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища спрямовується до спеціально створених фондів охорони навколишнього природного середовища у відповідних місцевих бюджетах за місцем заподіяння екологічної шкоди, і в подальшому спрямовується на фінансування заходів з відтворення та охорони навколишнього природного середовища, оскільки несплата порушниками нарахованих збитків ставить під загрозу можливість проведення заходів з відновлення навколишнього природного середовища у зв`язку із відсутністю джерел для їх фінансування.

За загальним правилом застосування як договірної, так і деліктної відповідальності, що передбачено нормами ч. 2 ст. 614 , ч. 2 ст. 1166 Цивільного кодексу України , встановлюється презумпція вини правопорушника. Тобто позивач не повинен доводити наявність вини відповідача у заподіянні шкоди навколишньому природному середовищу, а навпаки, відповідач повинен довести, що у діях його працівників відсутня вина у заподіянні шкоди (аналогічна правова позиція викладена в постанові Вищого Господарського суду України №907/556/15 від 09.02.2016).

Враховуючи наведене, встановлено, що організація і забезпечення охорони та захисту лісів, яка передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження та охорону лісів, зокрема, від незаконних рубок та інших пошкоджень, покладається на постійних лісокористувачів.

Порушення вимог щодо ведення лісового господарства, встановлених у сфері охорони, захисту та використання лісів, є підставою для покладення на постійного лісокористувача цивільно-правової відповідальності. При цьому не важливо, хто конкретно здійснював незаконне вирубування дерев на ділянках лісу, наданих у постійне користування, оскільки визначальним є факт порушення постійним лісокористувачем встановлених правил лісокористування, що спричинило завдання державі збитків внаслідок незаконної рубки дерев третіми особами на підконтрольній постійному лісокористувачу ділянці лісу.

Аналогічні правові позиції дотримано у постановах Верховного Суду у справах №906/366/20 від 24.02.2021, №920/1106/17 від 20.02.2020, №927/1096/16 від 15.02.2018, №906/1338/18 від 09.12.2019, №909/1111/16 від 27.03.2018, №924/12/18 від 20.12.2018, №920/1293/16 від 20.08.2018, №917/1261/17 від 23.08.2018, у справі № 925/382/17 від 19.09.2018.

Відповідно до рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 24.02.2021 №906/366/20 факт виявлення незаконної рубки лісу та відсутність безпосередньо у відповідача, як особи, зобов`язаної здійснювати контроль за збереженням лісів, будь-якої інформації з приводу даного факту та своєчасного його виявлення свідчить про наявність вини відповідача щодо неналежної охорони лісу (бездіяльність), внаслідок чого скоєно незаконне вирубування лісу. Таким чином, відповідач, як постійний лісокористувач, допустивши протиправну бездіяльність у вигляді невчинення дій, направлених на забезпечення охорони і збереження лісу від незаконного вирубування на підвідомчій йому території земель лісового фонду, діяв неправомірно, що призвело до незаконного вирубування невстановленими особами дерев.

Відповідно до ст. 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування.

У відповідності до приписів ст. 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України та іншими законами.

Згідно вимог ст. 142 Конституції України природні ресурси, які перебувають у власності територіальних громад, є складовою частиною матеріальної і фінансової основи місцевого самоврядування. Територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності, зокрема на землю та природні ресурси ст. 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні". Відповідно до ст. 1 ЛК України ліси є її національним багатством. Усі ліси на території України, незалежно від форми власності, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави.

Основним завданням законодавства про охорону навколишнього природного середовища згідно ст. ст. 1, 5 Закону є збереження природних ресурсів у тому числі лісів.

Статтею 15 Закону визначено, що місцеві ради в межах своєї компетенції здійснюють контроль за додержанням законодавства про охорону навколишнього природного середовища.

Збитки, завдані внаслідок незаконної порубки лісових ресурсів, у відповідності до ст. 47 Закону п. 7. ч. 3 ст. 29 кодексу України та п. 4 ч. 1 та ст. 69-1 Бюджетного , підлягають стягненню та зарахуванню до місцевого фонду охорони навколишнього природного середовища відповідних сільських рад, на території яких вчинено правопорушення, для подальшого перерозподілу у автоматичному режимі між бюджетами відповідних рівнів.

Згідно з ч.1 ст. 69-1 Бюджетного Кодексу України до надходжень спеціального фонду місцевих бюджетів належать 70 відсотків грошових стягнень за шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища внаслідок господарської та іншої діяльності, в тому числі: до бюджетів місцевого самоврядування ( крім бюджетів міст Києва та Севастополя) - 50 відсотків, обласних бюджетів та бюджету Автономної Республіки Крим - 20 відсотків, бюджетів міст Києва та Севастополя - 70 відсотків.

Главою IV "Порядку казначейського обслуговування доходів та інших надходжень державного бюджету", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 29.01.2013 №43, передбачено, що платежі, які відповідно до Бюджетного Кодексу України та Закону України "Про державний бюджет України" є джерелами формування спеціального фонду державного бюджету в частині надходжень, крім власних надходжень, бюджетним установам зараховуються на відповідні рахунки, відкриті в Казначействі України та Головних управліннях Казначейства, відповідно до законодавства на ім`я органу Казначейства в розрізі територій та кодів бюджетної класифікації.

Таким чином, оскільки частина грошових стягнень за порушення норм і правил охорони навколишнього природного середовища та шкода, заподіяна порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища, спрямовується до спеціально створених фондів охорони навколишнього природного середовища у відповідних місцевих бюджетах за місцем заподіяння екологічної шкоди і в подальшому спрямовується на фінансування заходів з відтворення та охорони навколишнього природного середовища, то несплата порушниками нарахованих збитків ставить під загрозу можливість проведення заходів з відновлення навколишнього природного середовища у зв`язку із відсутністю джерел для їх фінансування.

Враховуючи наведене, наявні підстави для вжиття прокурором заходів представницького характеру в інтересах держави, так як шкода, заподіяна навколишньому природному середовищу внаслідок незаконної порубки деревини у розмірі 3260524,51 грн., завдана місцевому бюджету Турійської селищної ради, а факт невідшкодування такої шкоди призводить до недоотримання коштів місцевим бюджетом, що порушує інтереси територіальної громади.

Щодо належності і допустимості судової експеризи та розрахунків заподіяної шкоди, судом враховано наступне.

Згідно із ч. 1 ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обгрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч. 2 ст. 73 ГПК України ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно із ч. 1 ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Відповідно до ч. 2 ст. 76 ГПК України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно із ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 25.06.2020 у справі № 924/233/18 та від 30.09.2021 у справі № 922/3928/20, саме суд має забезпечити право особи на справедливий суд (справедливу судову процедуру).

Такий підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ у рішенні від 15.11.2007 у справі "Бандерський проти України", в якому суд оцінюючи фактичні обставини справи звертаючись до балансу вірогідностей вирішуючи спір виходив з того, що факти, встановлені у експертному висновку є більш вірогідними за інші докази.

Відповідно до ч. 2 ст. 98 ГПК України предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань.

Статтею ст. 104 ГПК України визначено, що висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 86 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.

Системний аналіз змісту вказаних норм процесуального законодавства свідчить, що висновок експерта є рівноцінним засобом доказування у справі, разом з іншими письмовими, речовими і електронними доказами, а оцінка його, як доказу, здійснюється судом у сукупності з іншими залученими до справи доказами за загальним правилом ст. 86 ГПК України.

При вирішенні господарських спорів може бути досліджено і висновок судової експертизи, який було проведено в межах провадження іншої справи, в тому числі цивільної, кримінальної, адміністративної. Такий висновок судової експертизи оцінюється господарським судом у вирішенні господарського спору на загальних підставах як доказ зі справи, за умови, що цей висновок містить відповіді на питання, які виникають у такому спорі і поданий до господарського суду в належним чином засвідченій копії.

Чинне процесуальне законодавство, не встановлює заборону щодо використання під час розгляду цивільної справи доказів, отриманих в межах інших проваджень (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 27.01.2021 у справі № 461/3675/17). Тобто докази, зібрані у межах кримінального провадження, можуть бути використані як доказ у цивільній справі, якщо відповідні дані стосуються предмета доказування. Достовірність і достатність таких доказів суд оцінює з урахуванням обставин конкретної справи. Така позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.12.2022 у справі № 477/2330/18.

Згідно висновку експерта від 23.06.2025, експертом документально та розрахунково підтверджено розмір шкоди заподіяної внаслідок незаконної порубки дерев у сумі 3260524,51 грн.

Судовий експерт, який проводив вказану експертизу, попереджений про кримінальну відповідальність за ст. ст. 384, 385 КК України.

Відповідно до ст. 7 Закону України "Про судову експертизу", судово експертну діяльність здійснюють державні спеціалізовані установи, їх територіальні філії, експертні установи комунальної форми власності, а також судові експерти, які не є працівниками зазначених установ, та інші фахівці (експерти) з відповідних галузей знань у порядку та на умовах, визначених цим Законом. Тож, вказаний закон дозволяє залучати інших фахівців, в тому числі науковців із відповідної галузі, в даному випадку лісовпорядкування та лісової таксації.

Згідно зі ст. 1 Закону України "Про судову експертизу", судова експертиза це дослідження на основі спеціальних знань у галузі науки, техніки, мистецтва, ремесла тощо об`єктів, явищ і процесів з метою надання висновку з питань, що є або будуть предметом судового розгляду.

Відтак, експертиза проведена у кримінальному провадженні за постановою слідчого, є судовою і її висновки оцінюються у сукупності з іншими доказами на загальних підставах відповідно до вимог ст. 86 ГПК України.

Згідно з п. 1.2.2 Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України 08.10.1998 №53/5 (далі - Інструкція) до основних видів (підвидів) експертиз належить інженерно-екологічна.

Відповідно до п. 11.1. вказаної Інструкції, об`єктом інженерно-екологічної експертизи є матеріальні і матеріалізовані джерела інформації, що містять фактичні дані про обставини надзвичайної екологічної ситуації, у тому числі речові докази, фрагменти місця події, устаткування, комунікації, засоби виробництва, що забезпечують екологічно-безпечне функціонування підприємства, а також будь-які інші обставини події, зафіксовані (описані, відображені у схемах, фотографіях, планах тощо) в матеріалах справи.

Згідно п. 1.4. Інструкції, під час проведення експертиз (експертних досліджень) з метою виконання певного експертного завдання експертами застосовуються відповідні методи дослідження, методики проведення судових експертиз, а також нормативно-правові акти та нормативні документи (міжнародні, національні та галузеві стандарти, технічні умови, правила, норми, положення, інструкції, рекомендації, переліки, настановчі документи Держспоживстандарту України), а також чинні республіканські стандарти колишньої УРСР та державні класифікатори, галузеві стандарти та технічні умови колишнього СРСР, науково технічна, довідкова література, програмні продукти тощо.

Визначення способу проведення експертизи (вибір певних методик (методів дослідження) належить до компетенції експерта.

Враховуючи вищенаведене, судовий експерт при проведенні судової експертизи самостійно визначає методику та методи дослідження при проведенні експертизи, в тому числі наявна чи відсутня необхідність проведення такої на місці події або за місцезнаходженням об`єкта дослідження.

Що стосується посилання представника відповідача на постанову Верховного Суду від 24.01.2024 у справі № 907/449/22, зокрема щодо обов`язкового проведення натурного обстеження експертом, слід зазначити наступне.

Предметом позовних вимог прокурора у справі №907/449/22 є стягнення збитків, завданих незаконною порубкою дерев у межах кв. 34 вид. 8, 9 Мокрянського лісництва ДІ "Мокрянське ЛМІ ".

Як доказ до позовної заяви долучено, зокрема, довідку про встановлення фактів незаконної порубки дерев в кв. 34 вид. 8, 9 Русько-Мокрянського лісництва ДП "Мокрянське лісомисливське господарство", складену державним інспектором з охорони навколишнього природного середовища ДЕІ у Закарпатській області; відомості попневого переліку кварталу 34 виділів 8, 9 Русько-Мокрянського лісництва ДП "Мокрянське лісомисливське господарство" та інші докази, у яких значиться лише Русько-Мокрянського лісництва.

Розрахунок розмірів збитків як спеціалістами Інспекції, так і експертом нараховано у межах Русько-Мокрянського лісництва.

Прокурором у справі №907/449/22 надано докази, що свідчать про рубку у межах Русько-Мокрянського лісництва, однак підставами позову у цій справі була рубка у межах Мокрянського лісництва.

Тому, у справі № 907/449/22 прокурором не доведено факт незаконної порубки лісу саме у межах Мокрянського лісництва. З огляду на зазначене, висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 24.01.2024 у справі № 907/449/22 є нерелевантними до обставин даної господарської справи № 903/506/26.

Відтак, висновок експерта Волинського відділення Львівського науково дослідного інституту судових експертиз від 23.06.2025 є належним, допустимим та достовірним доказом, яким підтверджено розмір заподіяної шкоди.

Водночас Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що однією з основних засад законодавства є добросовісність, а дії учасників правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідних правовідносин.

Зокрема доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки) базується на давньоримській максимі "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). По суті згаданий принцип римського права є вираженням equitable estoppel однієї з найважливіших доктрин загального права. В системі загального права ця доктрина спрямована на недопущення ситуації, в якій одна сторона може займати іншу позицію в судовому розгляді справи, що відрізняється від її більш ранньої поведінки або заяв, якщо це ставить протилежну сторону у невигідне становище. В основі цієї доктрини є принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони.

При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах (частина третя статті 13 ЦК України). Учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається (частина перша статті 43 ГПК України, аналогічно частина перша статті 44 ЦПК України).

Наведені висновки сформульовані зокрема у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.02.2025 у справі № 925/457/23 (провадження № 12-33гс24).

У відзиві на позовну заяву відповідач стверджує, що прокурором не надано дозволу на розголошення відомостей досудового розслідування, що не відповідає дійсності з огляду на таке. Відповідно до вимог ст. 222 КПК України відомості досудового розслідування можна розголошувати лише з дозволу слідчого або прокурора і в тому обсязі, в якому вони визнають можливим.

Враховуючи те, що позов Державної екологічної інспекції у Волинській області Турійським районним судом залишено без розгляду і Інспекцією не вжито заходів до пред`явлення позову поза межами кримінального судочинства, обласною прокуратурою, на підставі постанови прокурора від 27.05.2026 про дозвіл на розголошення відомостей досудового розслідування вжито відповідних заходів представницького характеру.

Щодо підстав для представництва прокурором інтересів Турійської селищної ради в суді, судом враховано наступне.

Згідно з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 26.05.2020 у справі №912/2385/18, для підтвердження судом підстав для представництва прокурора інтересів держави в суді у випадку, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган, достатнім є дотримання прокурором порядку повідомлення, передбаченого ст. 23 Закону України "Про прокуратуру ", та відсутність самостійного звернення компетентного органу до суду з позовом в інтересах держави протягом розумного строку після отримання такого повідомлення.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Отже, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст. 23 Закону України "Про прокуратуру ", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва.

Статтею 23 Закону України «Про прокуратуру» передбачено, що підставою представництва в суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень інтересів держави.

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Відповідно до ч. ч. 3, 4 ст. 53 ГПК України, у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу

Шкода, заподіяна порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища в результаті господарської та іншої діяльності, відповідно до ст. 47 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», п. 7 ч. 3 ст. 29 та п. 4 ч. 1 ст. 69-1 Бюджетного кодексу України, підлягає стягненню та зарахуванню до місцевого фонду охорони навколишнього природного середовища відповідних сільських рад, на території яких вчинено правопорушення, для подальшого перерозподілу у автоматичному режимі між бюджетами відповідних рівнів.

Враховуючи те, що територія, на якій здійснено незаконну порубку, відноситься до Турійського лісництва та територіально належить до Турійської селищної ради (планово-картографічні матеріали лісовпорядкування, долучаються до позовної заяви). Таким чином, одним з органів, уповноважених захищати інтереси держави у вказаній сфері, є Турійська селищна рада Ковельського району Волинської області.

Така бездіяльність Турійської селищної ради оцінена прокурором як неналежне виконання функцій щодо захисту інтересів держави, що відповідно до ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» є достатньою підставою для захисту інтересів держави органами прокуратури шляхом пред`явлення позову.

Така позиція узгоджується з положеннями постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, а також постанови Верховного Суду від 17.08.2020 у справі № 924/1240/18.

Разом з тим, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15.10.2019 у справі № 903/129/18 вказала, що сам факт не звернення до суду суб`єкта владних повноважень з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та відповідно мав змогу захистити інтереси держави свідчить про те, що указаний орган неналежно виконує свої повноваження, у зв`язку із чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів держави та звернення до суду з таким позовом, що відповідає нормам національного законодавства та практиці Європейського суду з прав людини.

Відповідно до абз. 3 ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про вжиття заходів представницького характеру відповідного суб`єкта владних повноважень.

На виконання вказаної вимоги Закону України «Про прокуратуру» Волинською обласною прокуратурою до Державної екологічної інспекції у Волинській області та Турійської селищної ради 09.09.2026 направлені повідомлення щодо вжиття заходів представницького характеру шляхом пред`явлення позовної заяви до Господарського суду Волинської області про стягнення шкоди, заподіяної довкіллю внаслідок вчинення кримінального правопорушення у розмірі 3 260 524,51 гривень.

Таким чином, прокурором дотримано вимоги ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» щодо попереднього, до звернення до суду, повідомлення уповноважених органів про наявність порушень інтересів держави та вжиття заходів представницького характеру.

З огляду на викладене, у прокурора виникає законне право на звернення з позовом до суду з вимогою стягнення збитків, завданих ДП "Ліси України", здійснюючи надані законом функції, реалізуючи покладені на нього від імені держави повноваження по захисту державних інтересів.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов обґрунтованого висновку, що заявлені прокурором вимоги підлягають задоволенню в сумі 3260524,51 грн.

У зв`язку із задоволенням позову на підставі ст. 129 ГПК України витрати, пов`язані з оплатою судового збору, слід покласти на відповідача.

Відповідно до ч. 1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно зі ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ст.77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Згідно зі ст.78 ГПК України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Частинами 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008 зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Проте, якщо подання сторони є вирішальним для результату проваджень, воно вимагає конкретної та прямої відповіді ("Руїс Торіха проти Іспанії").

Завданням національних судів є забезпечення належного вивчення документів, аргументів і доказів, представлених сторонами ("Ван де Гурк проти Нідерландів)".

Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті ("Гірвісаарі проти Фінляндії").

Згідно ж із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Отже, вказані рішення Європейського суду з прав людини суд застосовує у даній справі як джерело права.

Керуючись ст. 129, 233, 236, 237, 238, 240, 256 ГПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" (код ЄДРПОУ 44768034, Київська область, місто Київ, вул. Руставелі Шота, 9А, 01601) на користь Турійської селищної ради (майдан Центральний,1, сел.Турійськ, Ковельський р-н, Волинська обл., 44801, код ЄДРПОУ 04333052) шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища, в сумі 3 260 524, 51 гривень (три мільйони двісті шістдесят тисяч п`ятсот двадцять чотири гривні 51 коп.) на розрахунковий рахунок Турійської селищної ради, ГУК у Волин.обл./смт. Турійськ, код отримувача 38009371, [рахунок приховано], 24062100 (грошові стягнення за шкоду, заподіяну навколишньому природному середовищу внаслідок господарської та іншої діяльності).

3. Стягнути з Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" (код ЄДРПОУ 44768034, Київська область, місто Київ, вул. Руставелі Шота, 9А, 01601) користь Волинської обласної прокуратури (вул.Винниченка,15, м.Луцьк, Волинська область, 43025, код ЄДРПОУ 02909915, р/р [рахунок приховано] в Державній казначейській службі України, МФО 820172) 39126,30 грн (тридцять дев`ять тисяч сто двадцять шість гривень 30 коп.) витрат по сплаті судового збору.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене до Північно-західного апеляційного господарського суду відповідно до ст. 255-256, п. 17.5 Перехідних положень ГПК України.

Повне рішення складено 10.11.2026.

Суддя І. О. Гарбар