Ухвала № 141344784 у справі № 910/12767/26 від 09.11.2026

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. [телефон приховано], E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

0,2

УХВАЛА

про відмову у відкритті провадження

м. Київ

09.11.2026 Справа № 910/12767/26

Господарський суд міста Києва у складі судді Літвінової М.Є., розглянувши

позовну заяву ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 )

до Товариства з обмеженою відповідальністю "РЕСТОХОЛДИНГ" (адреса: 02091, місто Київ, вулиця Харківське шосе, будинок 172-Б, оф. 208/2)

про припинення повноважень та виключення відомостей

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулась до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "РЕСТОХОЛДИНГ" про:

- припинити з дня набрання рішенням суду законної сили представницькі правовідносини між ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) та Товариством з обмеженою відповідальністю «РЕСТОХОЛДИНГ» (код ЄДРПОУ 42141397) і повноваження ОСОБА_1 діяти від імені цього Товариства, у тому числі підписувати договори, з правом розпорядчого другого підпису на банківських картках;

- виключити з актуальних відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань про Товариство з обмеженою відповідальністю «РЕСТОХОЛДИНГ» (код ЄДРПОУ 42141397) відомості про ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) як про іншу особу (представника), яка може вчиняти дії від імені Товариства, у тому числі підписувати договори, з правом розпорядчого другого підпису на банківських картках.

В обґрунтування позовних вимог позивачка зазначила, що фактично остання протягом понад шести років не перебуває у трудових чи представницьких відносинах із Товариством, однак для третіх осіб продовжує офіційно значитися особою, яка має право діяти від його імені в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань

За доводами позивачки, відсутність рішення Загальних зборів фактично унеможливлює реалізацію позивачем права на припинення будь-якого правового зв`язку з Товариством та усунення недостовірної зовнішньої інформації про наявність у неї представницьких повноважень. За таких обставин судовий захист є єдиним ефективним способом усунення існуючої невідповідності між фактичним станом правовідносин та відомостями державного реєстру, у зв`язку з чим позивачка звернулася з даним позовом до суду.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.10.2026 позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху, встановлено строк та спосіб усунення недоліків позовної заяви.

19.10.2026 через систему «Електронний суд» від представника позивачки надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви.

Дослідивши матеріали позовної заяви, суд дійшов висновку про відмову у відкритті провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 статті 175 Господарського процесуального кодексу України, зважаючи на наступне.

Згідно з визначеннями статті 45 Господарського процесуального кодексу України, сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України, юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Зазначене право на звернення до суду може бути реалізоване у визначеному процесуальним законом порядку, оскільки воно зумовлене дотриманням процесуальної форми, передбаченої для цього чинним законодавством, а також встановленими ним передумовами для звернення до суду.

Статтею 16 Цивільного кодексу України, положення якої кореспондуються з положеннями статті 20 Господарського кодексу України, визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Господарський процесуальний кодекс України визначає юрисдикцію та повноваження господарських судів, встановлює порядок здійснення судочинства у господарських судах (ст. 1 Господарського процесуального кодексу України).

Статтею 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Відповідно до статті 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.

Згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Поняття "суд, встановлений законом" включає в себе, зокрема, такі складові як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.

Судова юрисдикція - це інститут права, покликаний розмежовувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до його відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів.

За змістом статті 96-1 Цивільного кодексу України права учасників юридичних осіб (корпоративні права) - це сукупність правомочностей, що належать особі як учаснику (засновнику, акціонеру, пайовику) юридичної особи відповідно до закону та статуту товариства.

Правовий статус товариств з обмеженою відповідальністю, порядок їх створення, діяльності та припинення, права та обов`язки їх учасників врегульовано Законом України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю".

Відповідно до частини 1 статті 37 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" у товаристві, що має одного учасника, рішення з питань, що належать до компетенції загальних зборів учасників, приймаються таким учасником товариства одноособово та оформлюються письмовим рішенням такого учасника.

За змістом частин 1 та 4 статті 39 цього Закону виконавчий орган товариства здійснює управління поточною діяльністю товариства. Виконавчий орган товариства є одноосібним. Назвою одноосібного виконавчого органу є "директор", якщо статутом не передбачена інша назва.

Частиною 12 цієї статті визначено, що з одноосібним виконавчим органом та кожним членом колегіального виконавчого органу укладається цивільно-правовий або трудовий договір (контракт). Договір (контракт), що укладається з одноосібним виконавчим органом та членом колегіального виконавчого органу, від імені товариства підписує особа, уповноважена на таке підписання загальними зборами учасників.

Повноваження одноосібного виконавчого органу чи голови колегіального виконавчого органу можуть бути припинені або він може бути тимчасово відсторонений від виконання своїх повноважень лише шляхом обрання нового одноосібного виконавчого органу чи голови колегіального виконавчого органу або тимчасових виконувачів їхніх обов`язків. У разі припинення повноважень одноосібного виконавчого органу або члена колегіального виконавчого органу договір із цією особою вважається припиненим. Статутом товариства може бути передбачено вимогу про обрання нових членів чи тимчасових виконувачів обов`язків для всіх членів колегіального виконавчого органу(частина 13 статті 39 цього Закону).

Відповідно до частини третьої статті 99 Цивільного кодексу України повноваження члена виконавчого органу можуть бути в будь-який час припинені або він може бути тимчасово відсторонений від виконання своїх повноважень.

Конституційний Суд України у Рішенні від 12 січня 2010 року № 1-рп/2010 у справі за конституційним зверненням товариства з обмеженою відповідальністю "Міжнародний фінансово-правовий консалтинг" про офіційне тлумачення частини третьої статті 99 ЦК України (у попередній редакції, яка діяла до набрання чинності Законом України від 13 травня 2014 року № 1255-VII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо захисту прав інвесторів") зазначив, що зміст положень статті 99 ЦК України треба розуміти як право компетентного (уповноваженого) органу товариства припинити повноваження члена виконавчого органу щодо виконання обов`язків, які він йому визначив, у будь-який час, на свій розсуд, з будь-яких підстав.

Підставами припинення трудового договору згідно з пунктом 4 частини першої статті 36 КЗпП України є розірвання трудового договору з ініціативи працівника (статті 38, 39), з ініціативи власника або уповноваженого ним органу (статті 40, 41) або на вимогу профспілкового чи іншого уповноваженого на представництво трудовим колективом органу (стаття 45).

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП України трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний у випадку припинення повноважень посадових осіб.

Тобто, підставою для розірвання договору згідно з пунктом 5 частини першої статті 41 КЗпП України є рішення власника в особі його вищого органу управління або виконавчого органу, що наділений повноваженнями з прийому/звільнення працівників.

Системний аналіз положень пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП України та частини третьої статті 99 ЦК України дає підстави для висновку, що припинення повноважень члена виконавчого органу може відбутися у будь-який час та з будь-яких підстав. При цьому припинення повноважень члена виконавчого органу гарантується нормами цивільного права для припинення або запобіганню негативного впливу на управлінську діяльність товариства. Необхідність таких правил обумовлена специфічним статусом члена виконавчого органу, який отримав від уповноваженого органу товариства право на управління (постанови Великої Палати Верховного Суду: від 10 квітня 2019 року у справі № 510/456/17, провадження № 14-1цс19, від 04 лютого 2020 року у справі № 915/540/16, провадження № 12-100гс19).

Згідно зі статтею 92 ЦК України дієздатність юридичної особи здійснюється через її органи. Поняття дієздатності є цивілістичним, а отже, формування, зміна та припинення органів юридичної особи регулюються цивільним законодавством. Той факт, що члени колегіального виконавчого органу господарського товариства чи одноособовий його керівник перебувають у трудових відносинах із товариством, не встановлює пріоритет трудового регулювання над цивільним, оскільки до цих відносин не може застосовуватися модель "роботодавець - працівник", властива трудовим відносинам. Правовий статус членів колегіального виконавчого органу господарського товариства чи одноособового його керівника значно відрізняється від статусу інших працівників, що обумовлено специфікою його трудової діяльності, яка полягає у виконанні ним функцій по управлінню товариством.

Розірвання трудового договору згідно з пунктом 5 частини першої статті 41 КЗпП України можливе за наявності попереднього припинення повноважень посадової особи, тобто рішення вищого органу управління або виконавчого органу, що наділений повноваженнями з прийому/звільнення працівників. Для звільнення за вказаною нормою мають бути присутні обставини: звільнений працівник повинен бути посадовою особою товариства; повинно заздалегідь відбутись припинення його повноважень (окреме рішення вищого органу управління), що в наступному є підставою для розірвання з ним трудового договору в порядку, передбаченому чинним законодавством України та статутними документами господарського товариства.

Таким чином, умовою для звільнення працівника, який є посадовою особою, за цією статтею КЗпП України є припинення повноважень цієї посадової особи, яке має відбуватися відповідно до законодавства та передувати звільненню, оскільки поняття "припинення повноважень" не є тотожним поняттю "звільнення".

Велика Палата Верховного Суду неодноразово розглядала питання щодо юрисдикційності спору про звільнення чи відсторонення від виконання обов`язків керівника чи члена виконавчого органу юридичної особи.

До юрисдикції господарського суду Велика Палата Верховного Суду віднесла спори щодо законності відсторонення члена виконавчого органу товариства від виконання його повноважень та/або припинення таких повноважень уповноваженим органом за частиною третьою статті 99 ЦК України.

Велика Палата Верховного Суду у постановах від 10 квітня 2019 року у справі № 510/456/17 (провадження № 14-1цс19), від 08 листопада 2019 року у справі № 667/1/16 (провадження № 14-562цс19) зробила висновки про те, що припинення повноважень члена виконавчого органу товариства за своєю правовою природою, предметом регулювання правовідносин і правовими наслідками відрізняється від звільнення працівника з роботи (розірвання з ним трудового договору) на підставі положень КЗпП України. Саме тому можливість уповноваженого органу товариства припинити повноваження члена виконавчого органу такого товариства міститься не в приписах КЗпП України, а у статті 99 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), тобто не є предметом регулювання трудового права.

У постанові від 10 вересня 2019 року у справі № 921/36/18 (провадження№ 12-293гс18), Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що реалізація учасниками товариства корпоративних прав на участь у його управлінні шляхом прийняття компетентним органом рішень про обрання (призначення), усунення, відсторонення, відкликання членів виконавчого органу цього об`єднання стосується також наділення або позбавлення їх повноважень на управління товариством. Хоча такі рішення уповноваженого на це органу можуть мати наслідки і в межах трудових правовідносин, але визначальними за таких обставин є корпоративні правовідносини.

У постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 145/166/18 (провадження № 14-524цс19) Велика Палата Верховного Суду виснувала, що рішення про обрання (призначення), усунення, відсторонення, відкликання членів виконавчого органу уповноваженого на це органу мають розглядатися не в межах трудових, а саме корпоративних правовідносин, що виникають між товариством та особами, яким довірено повноваження з управління ним. Оскільки цей спір стосується саме правомірності припинення повноважень виконавчого органу товариства, то він підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.

У постанові від 15 вересня 2020 року у справі № 205/4196/18 (провадження № 14-670цс19) Велика Палата Верховного Суду зробила узагальнюючий висновок щодо розмежування юрисдикційності спорів між керівниками чи членами органу управління суб`єктів господарювання та зазначила, що: "За правилами цивільного судочинства треба розглядати спори, в яких позивач оскаржує законність розірвання з ним трудового договору з підстав, передбачених КЗпП України, крім такого розірвання за пунктом 5 частини першої статті 41 КЗпП України (припинення повноважень за частиною третьою статті 99 ЦК України). До юрисдикції господарського суду належать спори, в яких позивач, повноваження якого як керівника юридичної особи (її виконавчого органу) припинені за частиною третьою статті 99 ЦК України, пунктом 5 частини першої статті 41 КЗпП України, оскаржує законність дій органу управління юридичної особи (загальних зборів, наглядової ради) з такого припинення повноважень (звільнення)".

У постанові від 13 жовтня 2020 року у справі № 683/351/16-ц (провадження № 14-113цс20) Велика Палата Верховного Суду встановила, що припинення повноважень позивача як голови правління та його звільнення із займаної посади відбулося на підставі пункту 5 частині першої статті 41 КЗпП України, тому з урахуванням установлених обставин дійшла висновку, що цей спір потрібно розглядати за правилами господарського судочинства.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23 лютого 2021 року у справі № 753/17776/19 (провадження № 14-163цс20) встановила, що позивач перебувала на посаді фінансового директора в товаристві та була членом виконавчого органу товариства - дирекції, її повноваження припинено на підставі частини третьої статті 99 ЦК України та звільнено на підставі пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП України, у зв`язку з чим Велика Палата Верховного Суду погодилася з висновками судів попередніх інстанцій про те, що ця справа підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.

Отже, критерієм розмежування справ цивільного судочинства від справ господарського судочинства є одночасно як суб`єктивний склад учасників процесу, так і характер спірних правовідносин.

Основною ознакою, яка відрізняє трудові відносини від цивільно-правових, є те, що трудове законодавство регулює процес трудової діяльності, її організації, а за цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається поза його межами.

Здійснення компетентним органом господарюючого суб`єкта права на припинення / усунення від виконання своїх повноважень одноосібного виконавчого органу відповідно до статті 99 ЦК України можлива в порядку реалізації ним своїх корпоративних прав у разі, якщо інше не передбачене статутом, і підставою такого звільнення може бути зазначене посилання на пункт 5 частини 1 статті 41 КЗпП України.

У даній позовній заяві ОСОБА_1 зазначає, що не оспорює наказ про звільнення та не заявляє трудових вимог, порушення її прав зумовлене тим, що уповноважені органи Товариства, які надали позивачу представницькі повноваження, не забезпечили належного оформлення їх припинення та внесення відповідних змін до ЄДР.

Крім того, у позовній заяві та заяві про усунення недоліків зазначено наступне:

- окремий трудовий договір у письмовій формі між Позивачем та ТОВ «РЕСТОХОЛДИНГ» не укладався;

- позивача було призначено на посаду фінансового директора ТОВ «РЕСТОХОЛДИНГ» на підставі Протоколу № 1 установчих загальних зборів учасників Товариства від 15.05.2018 року. Відповідно до Наказу № 1-К від 17.05.2018 року позивач приступив до виконання посадових обов`язків.

Таким чином, трудові відносини між позивачем та відповідачем були оформлені без укладення окремого письмового трудового договору.;

- На підставі заяви позивача від 11.09.2020 року трудові відносини між сторонами припинено за угодою сторін відповідно до пункту 1 частини першої статті 36 КЗпП України з 14.09.2020 року, про що видано Наказ № 2-к від 14.09.2020 року, який є чинним, не скасований та не оспорюється.

Разом із тим, як зазначає позивач, незважаючи на припинення трудових відносин, у ЄДР продовжують міститися відомості про позивача, як про особу, уповноважену діяти від імені Товариства, зокрема підписувати договори, з правом розпорядчого другого підпису на банківських картках.

Згідно з діючим Статутом Товариства, що затверджений загальними зборами учасників товариства протоколом від 25 вересня 2019 року, ОДНООСОБОВИМ виконавчим органом Товариства є Директор (п. 6.1.), який призначається/обирається та відкликається/звільняється Зборами учасників Товариства.

Отже, Фінансовий директор не входить до складу виконавчого органу Товариства.

Як вбачається з матеріалів позовної заяви, позовні вимоги обґрунтовані не порушенням прав позивача як учасника (засновника, акціонера, члена) юридичної особи, а тим, що уповноважені органи Товариства з обмеженою відповідальністю «РЕСТОХОЛДИНГ», які протоколом № 1 від 15.05.2018 призначили фінансовим директором - ОСОБА_1 не забезпечили належного оформлення припинення повноважень та внесення відповідних змін до ЄДР.

Відповідно до п. 13 ч. 2 ст. 9 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» в Єдиному державному реєстрі містяться такі відомості про юридичну особу, крім державних органів і органів місцевого самоврядування як юридичних осіб: відомості про керівника юридичної особи та про інших осіб (за наявності), які можуть вчиняти дії від імені юридичної особи, у тому числі підписувати договори, подавати документи для державної реєстрації тощо: прізвище, ім`я, по батькові, дата народження, реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які мають відмітку в паспорті про право здійснювати платежі за серією та номером паспорта, інформація для здійснення зв`язку з керівником юридичної особи (телефон та/або адреса електронної пошти)), дані про наявність обмежень щодо представництва юридичної особи.

Як встановлено ч. 4 ст. 17 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» для державної реєстрації змін до відомостей про юридичну особу, що містяться в Єдиному державному реєстрі, у тому числі змін до установчих документів юридичної особи, крім змін до відомостей, передбачених частиною п`ятою цієї статті, подаються такі документи: відомості про керівні органи громадського формування (ім`я, дата народження керівника, членів інших керівних органів, реєстраційний номер облікової картки платника податків (за наявності), посада, контактний номер телефону та інші засоби зв`язку) - у разі внесення змін до складу керівних органів; примірник оригіналу (нотаріально засвідчена копія) рішення уповноваженого органу управління юридичної особи про вихід із складу засновників (учасників) та/або заява фізичної особи про вихід із складу засновників (учасників), справжність підпису на якій нотаріально засвідчена, та/або договору, іншого документа про перехід чи передачу частки засновника (учасника) у статутному (складеному) капіталі (пайовому фонді) юридичної особи, та/або рішення уповноваженого органу управління юридичної особи про примусове виключення із складу засновників (учасників) юридичної особи або ксерокопія свідоцтва про смерть фізичної особи, судове рішення про визнання фізичної особи безвісно відсутньою - у разі внесення змін, пов`язаних із зміною складу засновників (учасників) юридичної особи.

Як передбачено ч. 1 ст. 19 Цивільного процесуального кодексу України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

За висновком суду, вказаний позов підлягає розгляду за правилами Цивільного процесуального кодексу України в місцевому районному суді в порядку цивільного судочинства.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 175 Господарського процесуального кодексу України, суддя відмовляє у відкритті провадження, якщо заява не підлягає розгляду за правилами господарського судочинства.

З огляду на наведене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "РЕСТОХОЛДИНГ" про припинення представницьких правовідносин та виключення даних з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства.

Враховуючи вищенаведене, керуючись ст. 4, 20, 175, 234, 235 Господарського процесуального кодексу України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Відмовити ОСОБА_1 у відкритті провадження у справі.

2. Роз`яснити заявнику, що даний спір віднесено до юрисдикції місцевого районного суду в порядку цивільного судочинства.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання (09.11.2026 року) суддею та може бути оскаржена в порядку та строки встановлені ст.ст. 255, 256, 257 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя М.Є. Літвінова