Рішення № 141345016 у справі № 910/11148/26 від 10.11.2026

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. [телефон приховано], E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

10.11.2026 Справа № 910/11148/26

Господарський суд міста Києва в складі головуючого судді Блажівської О.Є., розглянувши у спрощеному позовному провадженні справу № 910/11148/26,

за позовом Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ТАС" (03062, м. Київ, пр. Берестейський, буд. 65; код ЄДРПОУ: 30115243)

до відповідача Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «ВУСО» (03150, м. Київ, вул. Казимира Малевича, будинок 31; код ЄДРПОУ: 31650052)

про стягнення 35 685 грн,

без виклику представників сторін,

ІСТОРІЯ СПРАВИ:

Стислий виклад позовних вимог.

До Господарського суду міста Києва звернулося Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "ТАС" з позовом до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ВУСО» про стягнення шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди у розмірі 35 686,00 грн. (тридцять п`ять тисяч шістсот вісімдесят шість гривень 00 коп.).

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що 12.09.2023 року у м. Києві по вул. Кільцева дорога 126 сталася дорожньо транспортна пригода за участю автомобіля «AUDI A 4» державний реєстраційний номер НОМЕР_1 під керуванням водія ОСОБА_1 та автомобіля «BMW» державний реєстраційний номер НОМЕР_2 . В наслідок дорожньо транспортної пригоди транспортні засоби отримали механічні пошкодження.

Постановою Святошинського районного суду міста Києва від 02.11.2023 року у справі про адміністративне правопорушення № 759/18499/23 ОСОБА_1 визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення передбаченого ст. 124 та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу.

На момент дорожньо транспортної пригоди майнові інтереси власника автомобіля «BMW» державний реєстраційний номер НОМЕР_2 були застраховані в ПРАТ «СГ «ТАС» договором добровільно страхування наземного транспорту № FO1631292 від 08.09.2024 року.

Власник автомобіля марки «BMW» державний реєстраційний номер НОМЕР_2 ., звернувся до Позивача із заявою про виплату страхового відшкодування, дана заява була розглянута пошкодження застрахованого автомобіля визнано страховим випадком, у зв`язку з чим, на підставі:

Акту огляду транспортного засобу від 13.09.2023 року;

Рахунку № Пр0000585 від 14.09.2023 року;

Страхового акту № 18469/40/923 від 21.09.2023 року;

ПРАТ «СГ «ТАС» здійснило виплату страхового відшкодування в розмірі 31104 грн 00 коп, що підтверджується платіжною інструкцією № 36244 від 25.09.2023 року. Крім того сума несплачених страхових платежів по договору добровільно страхування наземного транспорту № FO1631292, на момент ДТП становила 35685 грн 00 коп, у зв`язку з чим розмір матеріального збитку по даному страховому випадку до ПРАТ «СГ «ТАС» складає 66789 грн 00 коп.

На момент дорожньо транспортної пригоди, цивільно правова відповідальність власника автомобіля «AUDI A 4» державний реєстраційний номер НОМЕР_1 була застрахована в ПРАТ «СК «ВУСО» полісом ОСЦПВВНТЗ № ЕР-212027775.

ПРАТ «СГ «ТАС» звернулося до ПРАТ «СУ «ВУСО» із заявою про виплату страхового відшкодування № 04232/9223 від 05.10.2023 року в розмірі 66 789 грн 00 коп.

ПРАТ «СК «ВУСО» здійснило часткову виплату страхового відшкодування по полісу ОСЦПВВНТЗ № ЕР-212027775 в розмірі 31 104 грн 00 коп, що підтверджується платіжною інструкцією № 32825 від 30.05.2024 року.

Сума виплати страхового відшкодування, яке повинен сплатити ПРИВАТНЕ АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО «СТРАХОВА КОМПАНІЯ „ВУСО"» (ПРАТ «СК „ВУСО"») зобов`язане сплатити на користь ПрАТ «СГ «ТАС» суму сплаченого страхового відшкодування в розмірі: 35 686 грн 00 коп (66 789 грн 00 коп - 31 104 грн 00 коп).

Стислий виклад заперечень відповідача.

Відповідачем подано до суду 10.09.2026 Відзив на позовну заяву. Заперечуючи проти задоволення позову, відповідач зауважив, що 12.09.2023 року в м. Києві по вул. Кільцева дорога, 126 сталася дорожньотранспортна пригода за участю автомобіля «AUDI A4», д.р.н. НОМЕР_1 , під керуванням водія ОСОБА_1 , та автомобіля «BMW», д.р.н. НОМЕР_2 .

Постановою Святошинського районного суду м. Києва від 02.11.2023 року у справі № 759/18499/23 водія ОСОБА_1 визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП.

На момент ДТП цивільно-правова відповідальність водія автомобіля «AUDI A4» була застрахована у Відповідача - ПрАТ «СК «ВУСО» за полісом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності (ОСЦПВ) № ЕР-212027775.

Майнові інтереси власника пошкодженого автомобіля «BMW», д.р.н. НОМЕР_2 , були застраховані у Позивача - ПрАТ «СГ «ТАС» за договором добровільного страхування КАСКО № FO1631292 від 08.09.2023 року. За результатами огляду ТЗ Позивачем було складено Страховий акт № 18469/40/923 від 21.09.2023 р., згідно з яким розмір матеріального збитку (вартості ремонту на СТО за рахунком ФОП Мамончука С. І.) визначено в сумі 66 789,00 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, ПрАТ «СГ «ТАС» на підставі вказаного страхового акта здійснило фактичку виплату страхового відшкодування на користь СТО в розмірі лише 31 104,00 грн., що беззаперечно підтверджується доданою платіжною інструкцією № 365244 від 25.09.2023 року. Решту суми матеріального збитку, а саме 35 685,00 грн., Позивач не виплачував, а в силу внутрішніх договірних умов утримав зі свого страхувальника ( ОСОБА_2 ) як несплачену другу частину страхового платежу за договором КАСКО.

ПрАТ «СК «ВУСО», отримавши регресну вимогу від Позивача, платіжною інструкцією № 32825 від 30.05.2024 року в повному обсязі компенсувало фактично понесені витрати Позивача, перерахувавши на рахунок ПрАТ «СГ «ТАС» кошти в сумі 31 104,00 грн.

Зменшення суми страхової виплати на 35 685,00 грн. за рахунок зарахування внутрішнього договірного боргу клієнта Позивача по сплаті премії КАСКО є виключно наслідком двосторонніх зобов`язань між ПрАТ «СГ «ТАС» та страхувальником. Ця сума ніколи не була фактично понесеною витратою Позивача на відновлення автомобіля в розумінні статей 993, 1166 ЦК України.

Оскільки ПрАТ «СК «ВУСО» повністю компенсувало реальний платіж, який було перераховано Позивачем на СТО (31 104,00 грн.), деліктне зобов`язання Відповідача є припиненим в силу статті 599 ЦК України. Будь-яке порушене право Позивача відсутнє, що є самостійною підставою для повної відмови в позові.

Стислий виклад відповіді Позивача на відзив.

Позивачем подано 14.09.2026 до суду Відповідь на Відзив. У відповіді на відзив Позивач зазначає, що як зазначалось у позові, ПРАТ «СГ «ТАС» здійснило виплату страхового відшкодування в розмірі 31 104 грн 00 коп, що підтверджується платіжною інструкцією № 36244 від 25.09.2023 року. Крім того сума несплачених страхових платежів по договору добровільно страхування наземного транспорту № FO1631292, на момент ДТП становила 35685 грн 00 коп, у зв`язку з чим розмір матеріального збитку по даному страховому випадку до ПРАТ «СГ «ТАС» складає 66 789 грн 00 коп.

Під збитками необхідно розуміти фактичні втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, витрати, вже зроблені потерпілим, або які мають бути ним зроблені, та упущену вигоду. При цьому такі витрати мають бути безпосередньо, а не опосередковано, пов`язані з відновленням свого порушеного права, тобто з наведеного випливає, що без здійснення таких витрат неможливим було б відновлення свого порушеного права особою.

Позивач вважає, що сума несплаченого страхового платежу за договором добровільного страхування наземного транспорту №FO1631292 від 08.09.2024 року в розмірі 35685 грн 00 коп грн є доходом, який ПРАТ «СГ «ТАС» могло б реально одержати за звичайних обставин, якби протиправні дії завдача шкоди - страхувальника відповідача, не порушили право позивача на отримання такого платежу.

На момент дорожньо транспортної пригоди, цивільно правова відповідальність власника автомобіля «AUDI A 4» державний реєстраційний номер НОМЕР_1 була застрахована в ПРАТ «СК «ВУСО» полісом ОСЦПВВНТЗ № ЕР-212027775.

ПРАТ «СГ «ТАС» звернулося до ПРАТ «СУ «ВУСО» із заявою про виплату страхового відшкодування № 04232/9223 від 05.10.2023 року в розмірі 66 789 грн 00 коп. ПРАТ «СК «ВУСО» здійснило часткову виплату страхового відшкодування по полісу ОСЦПВВНТЗ № ЕР-212027775 в розмірі 31 104 грн 00 коп, що підтверджується платіжною інструкцією № 32825 від 30.05.2024 року.

Стислий виклад заперечень на відповідь на відзив Відповідача.

У поданих до суду 14.09.2026 запереченнях на відповідь позивача на відзив Відповідач зазначає, що наведені у відповіді на відзив доводи необґрунтованими та такими, що не спростовують аргументів, викладених у відзиві, з огляду на таке.

Неспростування Позивачем відсутності власних фактичних витрат. У тексті Відповіді на відзив представник Позивача зазначає, що сума несплаченого його клієнтом ( ОСОБА_2 ) страхового платежу за договором КАСКО № FO1631292 є «збитками» або «упущеною вигодою» Позивача в розумінні статті 22 ЦК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 993 ЦК України та ст. 27 Закону України «Про страхування», до страховика, який здійснив страхову виплату за договором страхування майна, переходить право вимоги до винної особи виключно у межах фактичних витрат. Як підтверджується матеріалами справи, зокрема доданою самим Позивачем платіжною інструкцією № 365244 від 25.09.2023 року, ПрАТ «СГ «ТАС» реально перерахувало на рахунок СТО ФОП Мамончука С. І. грошові кошти у розмірі лише 31104,00 грн.

Сума у розмірі 35 685,00 грн, яка є предметом даного позову, ніколи не сплачувалася Позивачем. Вона є внутрішнім боргом клієнта Позивача ( ОСОБА_2 ) з недоплати страхової премії за договором КАСКО.

Внутрішні договірні взаєморозрахунки між Позивачем та його страхувальником (утримання боргу по премії при визначенні суми до виплати) є їхньою приватною домовленістю і не можуть вважатися «фактичними витратами» на відновлення пошкодженого майна в розумінні деліктного законодавства та ст. 1166 ЦК України.

Відповідач зазначає, що оскільки ПрАТ «СК «ВУСО» платіжною інструкцією № 32825 від 30.05.2024 року в повному обсязі (100%) компенсувало фактично виплачені Позивачем кошти в сумі 31 104,00 грн., деліктне зобов`язання є повністю припиненим в силу ст. 599 ЦК України. Жодних інших фактичних витрат Позивач не поніс, а отже, правові підстави для задоволення позову в порядку суброгації на суму доплати договірного боргу клієнта відсутні.

Процесуальні дії у справі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.09.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, визнано справу №910/11148/26 малозначною, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Зобов`язано Моторне (транспортне) страхове бюро України в строк, який становить п`ятнадцять днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження, надати суду відомості щодо страхової компанії, якою видано Поліс № ЕР-212027775, цивільно-правова відповідальність якого водія застрахована за вказаним полісом, який автомобіль був застрахований за даним полісом та термін дії зазначеного полісу, ліміти відповідальності страховика та розмір франшизи.

Ухвала суду від 08.09.2026 була направлена відповідачу була направлена відповідачу в електронний кабінет системи "Електронний суд" та отримана останнім, про що свідчать довідка про доставку електронного листа. Відповідно до ч.ч. 4, 5 ст. 6 Господарського процесуального кодексу України, Єдина судова інформаційно-комунікаційна система відповідно до закону забезпечує обмін документами (надсилання та отримання документів) в електронній формі між судами, між судом та учасниками судового процесу, між учасниками судового процесу, а також фіксування судового процесу і участь учасників судового процесу у судовому засіданні в режимі відеоконференції. Суд направляє судові рішення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу до їхніх електронних кабінетів, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи або її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами, в порядку, визначеному цим Кодексом, Положенням про Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів). Відповідно до п. 2 ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи.

Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Також судом враховано, що за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що Відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись, зокрема, з ухвалою суду по справі № 910/11148/26 й у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Враховуючи викладене, Відповідач повідомлений належним чином про розгляд даної справи.

Відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

10.09.2026 через систему «Електронний суд» від Приватного акціонерного товариство «Страхова компанія «ВУСО» надійшов відзив на позовну заяву.

14.09.2026 через систему «Електронний суд» від Приватного акціонерного товариства «СТРАХОВА ГРУПА «ТАС» надійшла відповідь на відзив.

14.09.2026 через систему «Електронний суд» від Приватного акціонерного товариство «Страхова компанія «ВУСО» надійшли заперечення на відповідь на відзив.

02.11.2026 від Моторно (транспортного) страхового бюро України надійшли до суду відомості щодо страхової компанії, якою видано Поліс № ЕР-212027775.

ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДОМ

12.09.2023 року у м. Києві по вул. Кільцева дорога 126 сталася дорожньо транспортна пригода за участю автомобіля «AUDI A 4» державний реєстраційний номер НОМЕР_1 під керуванням водія ОСОБА_1 та автомобіля «BMW» державний реєстраційний номер НОМЕР_2 . В наслідок дорожньо транспортної пригоди транспортні засоби отримали механічні пошкодження.

Постановою Святошинського районного суду міста Києва від 02.11.2023 року у справі про адміністративне правопорушення № 759/18499/23 ОСОБА_1 визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення передбаченого ст. 124 та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу.

На момент дорожньо транспортної пригоди майнові інтереси власника автомобіля «BMW» державний реєстраційний номер НОМЕР_2 були застраховані в ПРАТ «СГ «ТАС» договором добровільно страхування наземного транспорту № FO1631292 від 08.09.2024 року.

Власник автомобіля марки «BMW» державний реєстраційний номер НОМЕР_2 ., звернувся до Позивача із заявою про виплату страхового відшкодування, дана заява була розглянута пошкодження застрахованого автомобіля визнано страховим випадком, у зв`язку з чим, на підставі:

Акту огляду транспортного засобу від 13.09.2023 року;

Рахунку № Пр0000585 від 14.09.2023 року;

Страхового акту № 18469/40/923 від 21.09.2023 року;

ПРАТ «СГ «ТАС» здійснило виплату страхового відшкодування в розмірі 31 104 грн 00 коп, що підтверджується платіжною інструкцією № 365244 від 25.09.2023 року. Крім того сума несплачених страхових платежів по договору добровільно страхування наземного транспорту № FO1631292, на момент ДТП становила 35 685 грн 00 коп, у зв`язку з чим розмір матеріального збитку по даному страховому випадку до ПРАТ «СГ «ТАС» складає 66 789 грн 00 коп.

На момент дорожньо транспортної пригоди, цивільно правова відповідальність власника автомобіля «AUDI A 4» державний реєстраційний номер НОМЕР_1 була застрахована в ПРАТ «СК «ВУСО» полісом ОСЦПВВНТЗ № ЕР-212027775.

ПРАТ «СГ «ТАС» звернулося до ПРАТ «СУ «ВУСО» із заявою про виплату страхового відшкодування № 04232/9223 від 05.10.2023 року в розмірі 66 789 грн 00 коп.

ПРАТ «СК «ВУСО» здійснило часткову виплату страхового відшкодування по полісу ОСЦПВВНТЗ № ЕР-212027775 в розмірі 31 104 грн 00 коп, що підтверджується платіжною інструкцією № 32825 від 30.05.2024 року.

Сума виплати страхового відшкодування, яке повинен сплатити ПРИВАТНЕ АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО «СТРАХОВА КОМПАНІЯ „ВУСО"» (ПРАТ «СК „ВУСО"») зобов`язане сплатити на користь ПрАТ «СГ «ТАС» суму сплаченого страхового відшкодування в розмірі: 35 686 грн 00 коп (66 789 грн 00 коп - 31 104 грн 00 коп).

Майнові інтереси власника пошкодженого автомобіля «BMW», д.р.н. НОМЕР_2 , були застраховані у Позивача - ПрАТ «СГ «ТАС» за договором добровільного страхування КАСКО № FO1631292 від 08.09.2023 року. За результатами огляду ТЗ Позивачем було складено Страховий акт № 18469/40/923 від 21.09.2023 р., згідно з яким розмір матеріального збитку (вартості ремонту на СТО за рахунком ФОП Мамончука С. І.) визначено в сумі 66 789,00 грн.

Відповідач зазначив, що ПрАТ «СГ «ТАС» на підставі вказаного страхового акта здійснило фактичну виплату страхового відшкодування на користь СТО в розмірі лише 31 104,00 грн., що беззаперечно підтверджується доданою платіжною інструкцією № 365244 від 25.09.2023 року. Решту суми матеріального збитку, а саме 35 685,00 грн., Позивач не виплачував, а в силу внутрішніх договірних умов утримав зі свого страхувальника ( ОСОБА_2 ) як несплачену другу частину страхового платежу за договором КАСКО.

ПрАТ «СК «ВУСО», отримавши регресну вимогу від Позивача, платіжною інструкцією № 32825 від 30.05.2024 року в повному обсязі компенсувало фактично понесені витрати Позивача, перерахувавши на рахунок ПрАТ «СГ «ТАС» кошти в сумі 31 104,00 грн.

ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ. ПОЗИЦІЯ СУДУ

Судом під час розгляду справи по суті було досліджено наступні докази, якими позивач обґрунтовував свої доводи, а саме копії: Постанова Святошинського районного суду міста Києва від 02.11.2023 року у справі про адміністративне правопорушення №759/18499/23; Договір добровільно страхування наземного транспорту № FO1631292 від 08.09.2024 року з додатком - Заява на страхування; Заява про настання події від 13.09.2023; Свідоцтво про реєстрацію транспортного BMW» державний реєстраційний номер НОМЕР_2 ; Акт огляду транспортного засобу (дефектна відомість) від 13.09.2023 року; Рахунок на оплату № Пр0000585 від 14.09.2023 року; Страховий акт № 18469/40/923 від 21.09.2023 року; Платіжна інструкція № 365244 від 25.09.2023 року; Перевірка чинності полісу внутрішнього страхування № ЕР-212027775; Заява про виплату страхового відшкодування № 04232/9223 від 05.10.2023 року; Платіжна інструкція № 32825 від 30.05.2024 року, судом надано оцінку доказам, які містяться в матеріалах справи.

Статтею 11 ЦК України визначено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема є завдання майнової (матеріальної) шкоди іншій особі.

Відповідно до частини 1 статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки) (пункт 1 частини 2 зазначеної статті).

Стаття 1166 ЦК України передбачає, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

За змістом вказаної норми, за загальним правилом шкода підлягає відшкодуванню: по-перше, в повному обсязі; по-друге, особою, яка безпосередньо її завдала.

Проте із вказаних правил є винятки, передбачені законом. Одним з таких винятків є страхування особою цивільно-правової відповідальності.

Страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів (стаття 1 Закону України "Про страхування" (№85/96-ВР) (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

За статтею 980 ЦК України предметом договору страхування є передача страхувальником за плату ризику, пов`язаного з об`єктом страхування, страховику на умовах, визначених договором страхування або законодавством України. Об`єктом страхування можуть бути, зокрема відповідальність за заподіяну шкоду особі або її майну.

Згідно зі статтею 999 ЦК України законом може бути встановлений обов`язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров`я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов`язкове страхування). До відносин, що випливають із обов`язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.

Саме на забезпечення таких зобов`язань було ухвалено Закон України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (далі - Закон №1961-IV).

Законом №1961-IV визначено як засади, так і процедури отримання потерпілими особами за наслідками ДТП, відшкодування заподіяної шкоди

Згідно зі статтею 3 Закону №1961-IV обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів здійснюється, зокрема, з метою забезпечення відшкодування шкоди майну потерпілих внаслідок ДТП та захисту майнових інтересів страхувальників.

Відповідно до статті 5 вказаного Закону об`єктом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов`язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров`ю, майну потерпілих унаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу.

Отже, з виконанням страховиком на підставі договору добровільного майнового страхування свого обов`язку з відшкодування на користь потерпілого завданої йому внаслідок ДТП шкоди відбувається фактична заміна кредитора у таких зобов`язаннях: у деліктному зобов`язанні винуватця; у зобов`язанні страховика за договором (полісом) ОСЦПВВНТЗ здійснити відшкодування завданої шкоди, адже відповідні права потерпілого як кредитора переходять до страховика за договором добровільного майнового страхування.

Велика Палата Верховного Суду зазначає, що в такому випадку перехід прав кредитора від потерпілого до страховика за договором добровільного майнового страхування не зумовлює виникнення нових зобов`язань винуватця та страховика за договором (полісом) ОСЦПВВНТЗ, а відбувається виключно заміна кредитора як сторони у вже існуючих правовідносинах (в існуючих зобов`язаннях з відшкодування завданої шкоди: деліктному зобов`язанні винуватця; зобов`язанні страховика за договором (полісом) ОСЦПВВНТЗ).

Відтак, у силу приписів статті 514 Цивільного кодексу України до нового кредитора переходять права первісного кредитора (потерпілого) у відповідному зобов`язанні саме на тих умовах, які існували в останнього.

Такий перехід права називається суброгацією.

Саме суброгація мала місце у відносинах, які виникли у справі № 910/7449/17 і при розгляді якої Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05.06.2018 року зазначила, що "з огляду на викладене вбачається, що закріплене в положеннях підпункту 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" право страховика за договором (полісом) ОСЦПВВНТЗ відмовити у здійсненні виплати страхового відшкодування у випадку пропуску встановленого строку на звернення до нього із заявою про виплату страхового відшкодування не залежить від суб`єкта звернення з відповідною заявою, тобто підлягає застосуванню, в тому числі у випадку, коли з такою заявою звертається не безпосередньо потерпілий, а особа, яка здійснила відшкодування потерпілому завданого внаслідок пошкодження належного йому транспортного збитку на підставі договору добровільного майнового страхування".

Тобто у постанові по справі № 910/7449/17 Велика Палата Верховного Суду робить висновок про те, що річний строк застосовується як щодо звернення потерпілої особи до страховика, який застрахував відповідальність винуватця, так і до вимог страховика, який відшкодував потерпілому шкоду за договором майнового страхування, а потім, отримавши право суброгації, звернувся до страховка винуватця за відшкодуванням.

У той же час, звернення позивача після сплати страхового відшкодування відповідно до норм Порядку пов`язане не з виплатою за договором майнового страхування (суброгація), а з виплатою за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, у тому числі й за іншого страховика.

Відносини, що виникли між позивачем та відповідачем, також не є регресними в розумінні статті 38 ЗУ "Про ОСЦПВВНТЗ", оскільки приписи статті 38 ЗУ "Про ОСЦПВВНТЗ" не передбачають можливість звернення з регресним позовом одного страховика до іншого страховика у разі, коли один страховик виплатив страхове відшкодування потерпілому, у тому числі в певній мірі (частці) і за іншого страховика відповідно до норм внутрішнього Порядку МТСБУ.

Таким чином, суд вважає, що спірні правовідносини між позивачем та відповідачем є кондикційними. Отже, відповідно до статті 257 ЦК України для захисту права позивача встановлена загальна позовна давність тривалістю у три роки.

Наведене відповідає висновкам Верховного Суду викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 у справі № 910/17324/19.

Згідно з частинами 1, 2 статті 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до пунктів 1, 3 частини 1 статті 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою, а за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.

За змістом вказаних норм, у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципі вини.

Матеріалами справи встановлено, що 12.09.2023 року у м. Києві по вул. Кільцева дорога 126 сталася дорожньо транспортна пригода за участю автомобіля «AUDI A 4» державний реєстраційний номер НОМЕР_1 під керуванням водія ОСОБА_1 та автомобіля «BMW» державний реєстраційний номер НОМЕР_2 . В наслідок дорожньо транспортної пригоди транспортні засоби отримали механічні пошкодження.

Постановою Святошинського районного суду міста Києва від 02.11.2023 року у справі про адміністративне правопорушення № 759/18499/23 ОСОБА_1 визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення передбаченого ст. 124 та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу.

На момент дорожньо транспортної пригоди майнові інтереси власника автомобіля «BMW» державний реєстраційний номер НОМЕР_2 були застраховані в ПРАТ «СГ «ТАС» договором добровільно страхування наземного транспорту № FO1631292 від 08.09.2024 року.

Власник автомобіля марки «BMW» державний реєстраційний номер НОМЕР_2 ., звернувся до Позивача із заявою про виплату страхового відшкодування, дана заява була розглянута пошкодження застрахованого автомобіля визнано страховим випадком, у зв`язку з чим, на підставі:

Акту огляду транспортного засобу від 13.09.2023 року;

Рахунку № Пр0000585 від 14.09.2023 року;

Страхового акту № 18469/40/923 від 21.09.2023 року;

Із матеріалів справи встановлено, що ПРАТ «СГ «ТАС» здійснило виплату страхового відшкодування в розмірі 31 104 грн 00 коп, що підтверджується платіжною інструкцією №365244 від 25.09.2023 року. Крім того сума несплачених страхових платежів по договору добровільно страхування наземного транспорту № FO1631292, на момент ДТП становила 35 685 грн 00 коп, у зв`язку з чим розмір матеріального збитку по даному страховому випадку до ПРАТ «СГ «ТАС» складає 66 789 грн 00 коп.

На момент дорожньо транспортної пригоди, цивільно правова відповідальність власника автомобіля «AUDI A 4» державний реєстраційний номер НОМЕР_1 була застрахована в ПРАТ «СК «ВУСО» полісом ОСЦПВВНТЗ № ЕР-212027775.

ПРАТ «СГ «ТАС» звернулося до ПРАТ «СУ «ВУСО» із заявою про виплату страхового відшкодування № 04232/9223 від 05.10.2023 року в розмірі 66 789 грн 00 коп.

Так, ПРАТ «СК «ВУСО» здійснило часткову виплату страхового відшкодування по полісу ОСЦПВВНТЗ № ЕР-212027775 в розмірі 31 104 грн 00 коп, що підтверджується платіжною інструкцією № 32825 від 30.05.2024 року.

Сума виплати страхового відшкодування, яке повинен сплатити ПРИВАТНЕ АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО «СТРАХОВА КОМПАНІЯ „ВУСО"» (ПРАТ «СК „ВУСО"») зобов`язане сплатити на користь ПрАТ «СГ «ТАС» суму сплаченого страхового відшкодування в розмірі: 35 686 грн 00 коп (66 789 грн 00 коп - 31 104 грн 00 коп).

Майнові інтереси власника пошкодженого автомобіля «BMW», д.р.н. НОМЕР_2 , були застраховані у Позивача - ПрАТ «СГ «ТАС» за договором добровільного страхування КАСКО № FO1631292 від 08.09.2023 року. За результатами огляду ТЗ Позивачем було складено Страховий акт № 18469/40/923 від 21.09.2023 р., згідно з яким розмір матеріального збитку (вартості ремонту на СТО за рахунком ФОП Мамончука С. І.) визначено в сумі 66 789,00 грн.

Відповідач зазначив, що ПрАТ «СГ «ТАС» на підставі вказаного страхового акта здійснило фактичну виплату страхового відшкодування на користь СТО в розмірі лише 31 104,00 грн., що беззаперечно підтверджується доданою платіжною інструкцією № 365244 від 25.09.2023 року. Решту суми матеріального збитку, а саме 35 685,00 грн., Позивач не виплачував, а в силу внутрішніх договірних умов утримав зі свого страхувальника ( ОСОБА_2 ) як несплачену другу частину страхового платежу за договором КАСКО.

ПрАТ «СК «ВУСО», отримавши регресну вимогу від Позивача, платіжною інструкцією № 32825 від 30.05.2024 року в повному обсязі компенсувало фактично понесені витрати Позивача, перерахувавши на рахунок ПрАТ «СГ «ТАС» кошти в сумі 31 104,00 грн.

Згідно ст. 1 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», страхувальник - особа, яка уклала із страховиком договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності; потерпіла особа - фізична особа, життю, здоров`ю та/або майну якої заподіяно шкоду, та/або юридична особа, майну якої заподіяно шкоду, внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, яка має право на відшкодування такої шкоди відповідно до цього Закону; забезпечений транспортний засіб - наземний транспортний засіб, зазначений у чинному договорі обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності.

Статтею 7 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» визначено, що на території України дозволяється використання виключно забезпечених транспортних засобів. Транспортний засіб має бути забезпеченим до початку його використання у дорожньому русі на вулично-дорожній мережі загального користування на території України. Особою, відповідальною за укладення внутрішнього договору страхування щодо незабезпеченого транспортного засобу, є: особа, за якою в Україні зареєстровано транспортний засіб; фізична особа, яка тимчасово ввезла транспортний засіб на митну територію України; особа, яка є власником незареєстрованого транспортного засобу.

Керування на території України транспортним засобом, щодо якого відсутній чинний договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, тягне за собою відповідальність, встановлену законом. Невиконання власником транспортного засобу обов`язку з укладення внутрішнього договору страхування щодо такого транспортного засобу тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

На момент дорожньо транспортної пригоди, цивільно правова відповідальність власника автомобіля «AUDI A 4» державний реєстраційний номер НОМЕР_1 була застрахована в ПРАТ «СК «ВУСО» полісом ОСЦПВВНТЗ № ЕР-212027775.

Згідно ст. 5 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», страховим випадком за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є дорожньо-транспортна пригода за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої у особи, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, виник обов`язок відшкодувати шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілих осіб.

Пунктом 54 статті 1 Закону України «Про страхування» визначено, що страхова сума - грошова сума, в межах якої страховик відповідно до умов договору страхування та/або законодавства зобов`язаний провести страхову виплату в разі настання страхового випадку.

Таким чином, у зв`язку з настанням страхового випадку - пошкодженням автомобіля «BMW» державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , у відповідача виник обов`язок відшкодувати власнику останнього витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу.

Разом з тим, як встановлено судом, вартість страхового відшкодування власнику автомобіля «BMW» державний реєстраційний номер НОМЕР_2 була сплачена позивачем на підставі договору страхування.

Зокрема, ПРАТ «СГ «ТАС» здійснило виплату страхового відшкодування в розмірі 31 104 грн 00 коп, що підтверджується платіжною інструкцією № 36244 від 25.09.2023 року. Крім того сума несплачених страхових платежів по договору добровільно страхування наземного транспорту № FO1631292, на момент ДТП становила 35 685 грн 00 коп, так, розмір матеріального збитку по даному страховому випадку до ПРАТ «СГ «ТАС» складає 66 789 грн 00 коп.

ПРАТ «СГ «ТАС» звернулося до ПРАТ «СУ «ВУСО» із заявою про виплату страхового відшкодування № 04232/9223 від 05.10.2023 року в розмірі 66 789 грн 00 коп.

ПРАТ «СК «ВУСО» здійснило часткову виплату страхового відшкодування по полісу ОСЦПВВНТЗ № ЕР-212027775 в розмірі 31 104 грн 00 коп, що підтверджується платіжною інструкцією № 32825 від 30.05.2024 року.

Матеріалами справи встановлено, відповідач у відзиві зазначив, що ПрАТ «СГ «ТАС» на підставі вказаного страхового акта здійснило фактичку виплату страхового відшкодування на користь СТО в розмірі лише 31 104,00 грн., що беззаперечно підтверджується доданою платіжною інструкцією № 365244 від 25.09.2023 року. Решту суми матеріального збитку, а саме 35 685,00 грн., Позивач не виплачував, а в силу внутрішніх договірних умов утримав зі свого страхувальника ( ОСОБА_2 ) як несплачену другу частину страхового платежу за договором КАСКО.

ПрАТ «СК «ВУСО», отримавши регресну вимогу від Позивача, платіжною інструкцією № 32825 від 30.05.2024 року в повному обсязі компенсувало фактично понесені витрати Позивача, перерахувавши на рахунок ПрАТ «СГ «ТАС» кошти в сумі 31 104,00 грн.

Так, підставою для відмови у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати) є невиконання потерпілим або іншою особою, яка має право на отримання відшкодування, своїх обов`язків, визначених цим Законом, якщо це призвело до неможливості страховика (МТСБУ) встановити факт дорожньо-транспортної пригоди, причини та обставини її настання або розмір заподіяної шкоди (підпункт 37.1.3 пункту 37.1 статті 37 Закону №1961-IV).

Відповідно до частини 2 статті 1192 Цивільного кодексу України розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

За змістом п. 2.1 ст. 2 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", якщо норми цього Закону передбачають інше, ніж положення інших актів цивільного законодавства України, то застосовуються норми цього Закону.

Згідно п. 22.1 ст. 22 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності наземних транспортних засобів", у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Відповідно до ст. 29 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", у зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.

Відновлювальний ремонт (або ремонт) - це комплекс операцій щодо відновлення справності або роботоздатності КТЗ чи його складника(ів) та відновлення їхніх ресурсів. Ремонт здійснюється методами відновлення чи заміни складових частин (пункт 1.6 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України від 24.11.2003 №142/5/2092 (далі - Методика).

Згідно з пунктом 2.3. Методики вартість відновлювального ремонту КТЗ визначається як грошові витрати, необхідні для відновлення пошкодженого, розукомплектованого КТЗ.

Вартість матеріального збитку (реальні збитки) визначається як вартісне значення витрат, яких зазнає власник у разі пошкодження або розукомплектування КТЗ, з урахуванням фізичного зносу та витрат, яких зазнає чи може зазнати власник для відновлення свого порушеного права користування КТЗ (втрати товарної вартості) (пункт 2.4. Методики).

Пунктом 4.1 Порядку передбачено, що відповідальним за прийняття рішення за заявою про страхове відшкодування, визначення розміру та виплати страхового відшкодування є страховик, який отримав зазначену заяву.

Власник автомобіля марки «BMW» державний реєстраційний номер НОМЕР_2 ., звернувся до Позивача із заявою про виплату страхового відшкодування, на підставі:

Акту огляду транспортного засобу від 13.09.2023 року;

Рахунку № Пр0000585 від 14.09.2023 року на суму 66 789, 00 грн;

Страхового акту № 18469/40/923 від 21.09.2023 року, згідно з Додатком 1 до Страхового акту сума страхового відшкодування становить 66 789, 00 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, ПрАТ «СГ «ТАС» на підставі вказаного страхового акта здійснило фактичну виплату страхового відшкодування на користь СТО в розмірі 31 104,00 грн., що підтверджується доданою платіжною інструкцією № 365244 від 25.09.2023 року.

Так, ПрАТ «СК «ВУСО», отримавши регресну вимогу від Позивача, платіжною інструкцією №32825 від 30.05.2024 року в повному обсязі компенсувало фактично понесені витрати Позивача, перерахувавши на рахунок ПрАТ «СГ «ТАС» кошти в сумі 31 104,00 грн.

Факт виплати страховиком страхового відшкодування обумовив перехід до нього від страхувальника відповідних прав у порядку суброгації до особи, відповідальної за завдані збитки, в межах здійснених ним витрат на виплату страхового відшкодування.

До страховика, який здійснив страхову виплату (відшкодування) за договором страхування майна, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхову виплату (відшкодування), має до особи, відповідальної за завдані збитки (частина перша статті 993 ЦК України).

Зазначена норма ЦК України кореспондується із частиною першою статті 27 Закону України "Про страхування", з якої вбачається, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Крім того, згідно зі статтею 4 вказаного Закону предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, що не суперечать закону і пов`язані:

- з життям, здоров`ям, працездатністю та пенсійним забезпеченням (особисте страхування);

- з володінням, користуванням і розпорядженням майном (майнове страхування);

- з відшкодуванням страхувальником заподіяної ним шкоди особі або її майну, а також шкоди, заподіяної юридичній особі (страхування відповідальності).

Відповідно до частини першої статті 1191 ЦК України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у справі №914/969/24 від 23.01.2025, Колегія суддів звертає увагу, що помилковим є ототожнення права вимоги, визначене статтею 993 ЦК України та статтею 27 Закону України "Про страхування", із правом вимоги (регресу), визначеного статтею 1191 ЦК України, оскільки наведені норми регулюють різні за змістом правовідносини - суброгацію у страхових відносинах та регрес.

На відміну від суброгації у страхових відносинах, де право вимоги переходить від потерпілого (страхувальника) до страховика, а деліктне зобов`язання продовжує існувати, при регресі основне (деліктне) зобов`язання припиняється та виникає нове (регресне) зобов`язання, в межах якого у кредитора (особи, що виконала обов`язок замість винної особи перед потерпілим) виникає право регресної вимоги до такої винної особи. Так, відповідно до змісту статей 559 та 1191 ЦК України, зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином; особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Зважаючи на зміст наведених норм ЦК України, право зворотної вимоги (регресу) не переходить від однієї особи до іншої, як у випадку заміни сторони (кредитора) у вже існуючому зобов`язанні (при суброгації у страхових відносинах). При регресі право регресної вимоги виникає, тобто є новим правом кредитора за новим у даному випадку регресним зобов`язанням, що виникло внаслідок припинення основного (деліктного) зобов`язання, шляхом виконання обов`язку боржника (винної особи) у такому деліктному зобов`язанні третьою особою.

В цілому, як за змістом статті 1191 ЦК України, так і за змістом статті 993 ЦК України й статті 27 Закону України "Про страхування", йдеться про виконання обов`язку боржника перед потерпілим. Водночас ці норми встановлюють різний порядок виникнення прав вимоги до винної особи у деліктному зобов`язанні. Так, при суброгації, яка регулюється статтею 993 ЦК України та статтею 27 Закону України "Про страхування" у страхових відносинах деліктне зобов`язання продовжує існувати та відбувається лише заміна кредитора - право вимоги переходить від потерпілої особи до страховика, а при регресі, який регулюється статтею 1191 ЦК України, право вимоги (регресу) виникає у третьої особи після виконання такою особою обов`язку боржника та, відповідно, припинення основного (деліктного) зобов`язання і виникнення нового (регресного) зобов`язання.

Вказані правові висновки викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 755/18006/15-ц, від 04.07.2018 у справі № 910/2603/17.

Так, відповідно до зазначеного вище, відповідачем підлягає відшкодування фактично сплачених грошових коштів позивачем, у сумі 31 104,00 грн., що підтверджується платіжною інструкцією №32825 від 30.05.2024 року, що міститься в матеріалах справи.

Відтак, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, з`ясувавши повно і всебічно обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, надавши оцінку всім аргументам учасників справи, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

Суд зазначає, що згідно з ч.ч.1-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.

Принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (п. 63 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїс-Матеос проти Іспанії» від 23 червня 1993 р.).

Захищене статтею 6 Європейської конвенції з прав людини право на справедливий судовий розгляд також передбачає право на змагальність провадження. Кожна сторона провадження має бути поінформована про подання та аргументи іншої сторони та має отримувати нагоду коментувати чи спростовувати їх.

Дія принципу змагальності ґрунтується на переконанні: протилежність інтересів сторін найкраще забезпечить повноту матеріалів справи через активне виконання сторонами процесу тільки їм притаманних функцій. Принцип змагальності припускає поєднання активності сторін у забезпеченні виконання ними своїх процесуальних обов`язків із забезпеченням судом умов для здійснення наданих їм прав.

До того ж, суд зазначає, що однією з засад здійснення господарського судочинства у відповідності до ст.2 Господарського процесуального кодексу України є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом

Принцип рівності сторін у процесі - у розумінні «справедливого балансу» між сторонами - вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.33 Рішення віл 27.10.1993р. Європейського суду з прав людини у справі «Домбо Бегеер Б.В. проти Нідерландів»).

У п.26 рішення від 15.05.2008р. Європейського суду з прав людини у справі «Надточій проти України» суд нагадує, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище у порівнянні з опонентом.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Зазначені норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 ГПК України, згідно змісту якої судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Суду як джерело права.

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд виходить з положень ст.129 ГПК України, відповідно до яких, витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача, у зв`язку з відмовою в задоволенні позовних вимог.

Щодо вимоги про стягнення з позивача витрати суми понесених відповідачем на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 15 000,00 грн, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 1 статті 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема до них належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з частинами 2, 3 статті 126 ГПК України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, у тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Частиною 8 статті 129 ГПК України визначено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Згідно зі статтею 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: договір про надання правової допомоги; довіреність; ордер; доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

Статтею 30 цього Закону встановлено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Враховуючи викладене, договір про надання правової допомоги є документом, який підтверджує домовленість між клієнтом та адвокатом щодо надання останнім послуг зі здійснення захисту, представництва тощо в обмін на визначений у такому договорі гонорар (фіксований розмір або погодинна оплата).

У свою чергу, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.

Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 13.12.2018 у справі № 816/2096/17, №823/2638/18.

За змістом пункту 1 частини 2 статті 126, частини 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Згідно правової позиції, викладеної в постанові ОП КГС ВС від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 витрати на професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.

Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.

Аналогічних висновків дійшла ВП ВС у постанові від 19.02.2020 року у справі № 755/9215/15-ц.

При визначенні розміру суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити з встановленого в самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами ст. 30 Закону № 5076-VI, враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу. Зокрема, визначаючи суму відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (Аналогічна правова позиція викладена в додатковій постанов Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц та в додатковій ухвалі Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.12.2021 у справі № 927/237/20).

Відповідно до ст. 15 Господарського процесуального кодексу України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (ст. 16 ГПК України).

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 ГПК України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості; ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Водночас вирішуючи питання щодо стягнення з відповідача на користь позивача заявленої суми витрат на професійну правову допомогу, суд, із урахуванням фактичних обставин даної справи, бере до уваги наступне.

Як передбачено ч. 4 ст. 126 ГПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним зі складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Застосовуючи критерій співмірності витрат на оплату послуг адвоката, суд повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених як у частині 4 статті 126 ГПК України, так і в частинах 5-7 статті 129 ГПК України.

Зокрема, відповідно до ч. 5 ст. 129 ГПК України, під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Здійснивши правовий аналіз норм статей 126 та 129 ГПК України, можна дійти висновку про те, що під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, суд:

1) має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, які визначені у частині четвертій статті 126 ГПК України (а саме співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони;

2) з власної ініціативи, не розподіляти такі витрати повністю або частково та покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення, керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою - сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України (а саме пов`язаність витрат з розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність розміру витрат до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінка сторони під час розгляду справи щодо затягування розгляду справ; дії сторін щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом; істотне перевищення або заявлення неспівмірно нижчої суми судових витрат, порівняно із попереднім (орієнтовним) розрахунком; зловживання процесуальними правами).

Тобто критерії, визначені ч. 4 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, враховуються за клопотанням заінтересованої сторони для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою наступного розподілу між сторонами за правилами ч. 4 ст. 129 цього Кодексу. Водночас критерії, визначені частиною 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, враховуються для здійснення безпосередньо розподілу всіх судових витрат, пов`язаних із розглядом справи.

Аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2022 у справі №922/1964/21, у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц, у постанові об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.08.2019 у справі №915/237/18, від 24.10.2019 у справі №905/1795/18, від 17.09.2020 у справі №904/3583/19, від 18.03.2021 у справі №910/15621/19, від 07.09.2022 у справі №912/1616/21, від 12.01.2023 у справі №908/2702/21.

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року Лавентс проти Латвії зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Як зазначалось вище, чинне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу, зокрема: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Отже під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд може з власної ініціативи застосовувати критерії, що визначені у частинах 5-7 статті 129 ГПК України.

Водночас таке застосовування не є тотожним застосовуванню судом критеріїв, визначених у частині четвертій статті 126 ГПК України, де обов`язковою умовою є наявність клопотання іншої сторони.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 12.01.2023 у справі №908/2702/21.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (такий висновок міститься в п. 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц та в п. 5.40 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі №904/4507/18).

Таким чином, вирішуючи заяву сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу, суду необхідно дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі, чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань, чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.

Суд враховує правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21, згідно з яким подання детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, не є самоціллю, а є необхідним для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат. Учасник справи повинен деталізувати відповідний опис лише тією мірою, якою досягається його функціональне призначення визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат. Надмірний формалізм при оцінці такого опису на предмет його деталізації, за відсутності визначених процесуальним законом чітких критеріїв оцінки, може призвести до порушення принципу верховенства права.

Як вбачається з матеріалів справи, у відзиві на позовну заяву Відповідачем, відповідно до вимог ст. 124 ГПК України, було зазначено попередній розрахунок судових витрат на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції, які є фіксованими та становлять 15 000,00 грн. Також зазначено, що відповідні письмові докази будуть надані суду окремо.

Так, відповідач зазначає, що на підтвердження реальності та дійсності розміру понесених витрат на професійну правничу допомогу, подано наступні документи:

1. Копію Договору про надання правової допомоги б/н від 12.06.2020 р.

2. Копію Додатка № 1 від 09 вересня 2026 року до Договору, яким Сторони погодили фіксований розмір гонорару Адвоката за представництво інтересів Клієнта в Господарському суді міста Києва у справі № 910/11148/26 в сумі 15 000,00 грн.

3. Оригінал Акта приймання наданих послуг від 14 вересня 2026 року, підписаний між ПрАТ «СК «ВУСО» та Адвокатом Шиліном В. А., який підтверджує факт повного та належного виконання адвокатом домовленостей (вивчення матеріалів, складення та направлення відзиву та заперечень).

Так, відповідно до Договору про надання правової допомоги б/н від 12.06.2020 р.: АДВОКАТ ШИЛІН ВОЛОДИМИР, який діє на підставі Свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю Серія КС №8802/10, виданого Радою адвокатів Київської області на підставі рішення №79 від 13.03.2020 року, що іменується надалі «Адвокат», з одного боку, та ПРИВАТНЕ АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО «СТРАХОВА КОМПАНІЯ «ВУСО» (код ЄДРПОУ 31650052) в особі Голови Правління АРТЮХОВА АНДРІЯ ВІКТОРОВИЧА, який діє на підставі Статуту (надалі - «Клієнт»), з другого боку, а разом вони іменуються «Сторони», уклали цей договір про нижченаведене:

Пунктом 1 визначено, що в межах даного договору Клієнт доручає, а Адвокат бере на себе зобов`язання здійснити захист, представництво та надати інші види правової допомоги в судових справах з позовами фізичних, юридичних осіб, органів державної влади. місцевого самоврядування та будь яких інших учасників (суб`єктів) правовідносин до Клієнта; а також за позовами Клієнта до фізичних, юридичних осіб, органів державної влади, місцевого самоврядування за будь-яких інших осіб; а також у досудових справах, пов`язаних із врегулюванням страхових випадків.

Відповідно до п. 6 договору, Клієнт ЗОБОВ?ЯЗУЄТЬСЯ: сплатити гонорар Адвокату у розмірі та в строк, згідно цього договору, без зволікання прийняти все виконане, що стосується доручення, а при відмові у прийнятті доручення згідно цього договору, протягом 2-х днів повідомлення про виконання доручення, письмово мотивувати таку відмову; відшкодувати Адвокату фактичні витрати, які не були обумовлені кошторисом доручення, але які Адвокат поніс та / або має понести, та які підтверджуються витратними документами (проїзні квитки, квитанції, чеки тощо); інформувати Адвоката про всі документи та відомі обставини, які можуть мати суттєве значення для прийняття та виконання Адвокатом доручення відповідно до цього договору; інформувати Адвоката, чи не зв?язаний Клієнт нерозривною угодою з іншим Адвокатом (адвокатським об?єднанням); не вимагати виконання інших дій, що виходять за межі професійних прав та обов`язків Адвоката. Адвокат повинен з розумною регулярністю інформувати клієнта про хід виконання доручення і своєчасно відповідати на запити Клієнта про стан його справи.

Відповідно до Додатку №1 до Договору б/н від 12.06.2020 року про надання правничої допомоги, АДВОКАТ ШИЛІН ВОЛОДИМИР АНАТОЛІЙОВИЧ, який діє на підставі Свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю Серія КС №8802/10, виданого Радою адвокатів Київської області на підставі рішення №79 від 13.03.2020 року, що іменується надалі «Адвокат», з одного боку, та ПРИВАТНЕ АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО «СТРАХОВА КОМПАНІЯ «ВУСО» (код ЄДРПОУ 31650052) в особі Голови Правління АРТЮХОВА АНДРІЯ ВІКТОРОВИЧА, який діє на підставі Статуту (надалі - «Клієнт»), з другого боку, а разом вони іменуються «Сторони», на виконання п. 8 Договору про надання правової допомоги від 12.06.2020 року уклали цей Додаток та погодили:

1. Розмір фіксованого гонорару (винагороди) Адвоката за надання правничої допомоги, представлення та захист інтересів Клієнта в Господарському суді міста Києва у справі №910/11148/26 за позовом Приватного акціонерного товариства «Страхова група «ТАС» до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ВУСО» про стягнення страхового відшкодування в порядку суброгації становить 15 000,00 грн (п`ятнадцять тисяч гривень 00 копійок).

2. Оплату гонорару за надання правничої допомоги здійснити не пізніше 30 календарних днів після набрання законної сили рішенням суду першої інстанції у справі №910/11148/26.

14.09.2026 року складено АКТ приймання наданих послуг (професійної правничої допомоги) за Договором б/н від 12.06.2020 р. та Додатком №1 від 09.09.2026 р.

Згідно з Актом від 14.09.2026 року, ПРИВАТНЕ АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО «СТРАХОВА КОМПАНІЯ «ВУСО» (код ЄДРПОУ 31650052) в особі Голови Правління АРТЮХОВА АНДРІЯ ВІКТОРОВИЧА, який діє на підставі Статуту (далі по тексту - Замовник) з одного боку, і АДВОКАТ ШИЛІН ВОЛОДИМИР АНАТОЛІЙОВИЧ, який діє на підставі Свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю Серія КС №8802/10, виданого 13.03.2020 року Радою адвокатів Київської області на підставі рішення Nє 79 від 13.03.2020 року (далі по тексту - Виконавець) з іншого боку, іменовані разом - Сторони, а окремо - Сторона, відповідно до умов Договору № б/н від 12.06.2020 року та Додатка №1 склали цей Акт про наступне:

Сторони підтверджують та засвідчують, що Виконавець належним чином надав Замовнику послуги з правничої професійної допомоги, представлення та захисту інтересів Клієнта в Господарському суді міста Києва у справі №910/11148/26 за позовом ПрАТ «СГ «ТАС», а саме:

- Ознайомлення з наявними матеріалами Замовника, копією позовної заяви ПрАТ «СГ «ТАС» з додатками, аналіз її обґрунтованості та законності;

- Вивчення актуальної судової практики Верховного Суду (зокрема, правових висновків Великої Палати Верховного Суду від 10.07.2018 р. у справі №922/1436/17) та визначення монолітної правової позиції захисту;

- Складення, правове оформлення та направлення до суду та стороні Позивача процесуального документа - Відзиву на позовну заяву із запереченнями проти вимог суброгації;

- Супровідні заходи щодо розгляду справи в суді першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження.

2. Замовник підтверджує, що вищезазначені послуги професійної правничої допомоги надані Виконавцем в повному обсязі, вчасно, з дотриманням вимог процесуального закону та належної високої якості.

3. Відповідно до умов Додатка №1 від 09.09.2026 р., загальна вартість наданих послуг професійної правничої допомоги, вказаних в п. 1 цього Акта, є фіксованою та становить 15 000,00 грн. (п?ятнадцять тисяч гривень 00 копійок).

4. Замовник повністю задоволений результатом роботи та не має жодних майнових або інших претензій до наданих послуг, зазначених у п. 1 цього Акта.

Відповідно до частини 4 статті 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, у тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Беручи до уваги викладене вище, суд зазначає, що послуги з «Вивчення актуальної судової практики Верховного Суду (зокрема, правових висновків Великої Палати Верховного Суду від 10.07.2018 р. у справі №922/1436/17) та визначення монолітної правової позиції захисту» та «Ознайомлення з наявними матеріалами Замовника, копією позовної заяви ПрАТ «СГ «ТАС» з додатками, аналіз її обґрунтованості та законності», по суті є складовими такої дії (послуги) як «Складення, правове оформлення та направлення до суду та стороні Позивача процесуального документа - Відзиву на позовну заяву із запереченнями проти вимог суброгації», відповідно, Адвокатом помилково визначено послугу «Ознайомлення з наявними матеріалами Замовника, копією позовної заяви ПрАТ «СГ «ТАС» з додатками, аналіз її обґрунтованості та законності» та «Вивчення актуальної судової практики Верховного Суду (зокрема, правових висновків Великої Палати Верховного Суду від 10.07.2018 р. у справі №922/1436/17) та визначення монолітної правової позиції захисту», як окрему самостійну, а не як складову частину послуги «Складення, правове оформлення та направлення до суду та стороні Позивача процесуального документа - Відзиву на позовну заяву із запереченнями проти вимог суброгації» (подібні висновки наведені Верховним Судом, зокрема, у постановах від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21, від 19.01.2022 у справі № 910/789/21, від 20.05.2024 у справі № 910/14588/21, від 14.01.2025 у справі № 9141/1689/23, від 27.02.2025 у справі № 904/4463/23).

Крім того, визначена послуга «Супровідні заходи щодо розгляду справи в суді першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження» не містить обґрунтування, які саме супровідні заходи застосовано представником відповідача.

Суд зазначає, що дана справа, з огляду на предмет спору і характер спірних правовідносин, кількість учасників процесу, обставини, які підлягають з`ясуванню, докази, що підлягають оцінці, не належить до категорії складних, та розгляд даної справи здійснювався в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Відповідачем подано відзив на позовну заяву та заперечення на відповідь на відзив. Позивачем додаткових заяв/клопотань, окрім заяв по суті справи (ст. 161 ГПК України) подано не було, відтак, інших заяв/клопотань/додаткових пояснень представником відповідача не було складено та подано до суду.

Розподіляючи витрати за послуги адвоката суд вказує, що наявний у справі Акт приймання наданих послуг (професійної правничої допомоги) за Договором б/н від 12.06.2020 р. та Додатком №1 від 09.09.2026 р. не є безумовною підставою для відшкодування судом витрат на послуги адвоката у такому розмірі з іншої сторони, адже розмір таких витрат має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат, а також відповідати складності справи.

На переконання суду, враховуючи, що справа визначена як малозначна, з огляду на що здійснювався розгляд у порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін, розумним розміром витрат на послуги адвоката у даному спорі є 7 500, 00 грн, інші заявлені витрати на послуги адвоката є завищеними та становлять надмірний тягар для позивача, що суперечить принципу розподілу витрат.

Керуючись ст. ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237, 238, 240, 241, 242, 254, 255, 256, 257 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позову Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ТАС» - відмовити повністю.

2. Клопотання відповідача Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ВУСО» про розподіл витрат на професійну правничу допомогу - задовольнити частково.

3. Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ТАС" (03062, м. Київ, пр. Берестейський, буд. 65; код ЄДРПОУ: 30115243) на користь Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ВУСО» (03150, м. Київ, вул. Казимира Малевича, будинок 31; код ЄДРПОУ: 31650052) витрати на професійну правничу допомогу в сумі 7 500 (сім тисяч п`ятсот) грн 00 коп.

4. У задоволені решти вимог - відмовити.

5. Після набрання рішенням законної сили видати накази.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення господарського суду може бути оскаржено в порядку та строки відповідно до приписів ст. ст. 254, 256, 257 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя Оксана БЛАЖІВСЬКА