Постанова № 141345052 у справі № 147/16/25 від 06.11.2026

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 листопада 2026 року

м. Київ

справа № 147/16/25

провадження № 61-11545св25

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротуна В. М. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю.,

Червинської М. Є.,

учасники справи:

позивач - виконувач обов`язків керівника Гайсинської окружної прокуратури

в інтересах держави в особі Ободівської сільської ради Гайсинського району Вінницької області,

відповідач - ОСОБА_1 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу представника

ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Тростянецького районного суду Вінницької області від 21 травня 2025 року у складі судді Борейко О. Г. та постанову Вінницького апеляційного суду від 17 липня

2025 року у складі колегії суддів: Шемети Т. М., Ковальчука О. В., Панасюка О. С.,

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2025 року виконувач обов`язків керівника Гайсинської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Ободівської сільської ради Гайсинського району Вінницької області звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про розірвання договору оренди землі водного фонду та повернення об`єкта оренди до територіальної громади.

Позов мотивований тим, що на підставі рішення Ободівської сільської ради від 14 липня 2022 року № 2278-38/2022 між Ободівською сільською радою (орендодавець) і ОСОБА_1 (орендар) укладено договір оренди земельної ділянки від 15 липня 2022 року № 10/22 строком на 15 років, за умовами якого

в оренду передається земельна ділянка з кадастровим номером [номер приховано]:01:001:0395, розташована на території Ободівської сільської ради (за межами населеного пункту с. Нова Ободівка), загальною площею 0,5680 га, код цільового призначення 10.06, для сінокосіння, категорія земель - землі водного фонду. У договорі зазначається, що на земельній ділянці не знаходяться об`єкти нерухомого майна, а також інші об`єкти інфраструктури. Земельна ділянка передається в оренду без розташування на ній будівель та споруд. Умовами договору передбачено обов`язок орендаря використовувати земельну ділянку за цільовим призначенням.

Позивач вказував, що при обстеженні земельної ділянки, яку орендує

ОСОБА_1 , тимчасова комісія виявила ознаки проведення будівельних робіт, а саме будівництво котлованів механізованим способом. Взявши до уваги те, що на цій земельній ділянці є ознаки проведених будівельних та землерийних робіт, члени комісії дійшли висновку про наявність можливого факту використання земельної ділянки з кадастровим номером [номер приховано]:01:001:0395, площею 0,5680 га, не за її цільовим призначенням.

Факт використання спірної земельної ділянки не за її цільовим призначенням також установлений у межах досудового розслідування кримінального провадження № 4202202[телефон приховано] від 20 жовтня 2022 року.

Нецільове використання орендованої ОСОБА_1 земельної ділянки порушує права та інтереси держави, а саме порушує вимоги раціонального землекористування, істотно погіршує якість землі та призводить до знищення водних об`єктів, приведення земельних ділянок водного фонду у непридатний для використання за призначенням стан, стримує економічний розвиток громади у зв`язку з недоотриманням грошових коштів за оренду землі. Вказані порушення інтересів держави свідчать про наявність «порушень інтересів держави» у розумінні статті 23 Закону України «Про прокуратуру» та наявність підстав представництва. У цьому випадку звернення прокурора до суду спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значимого питання недопустимості використання земельних ділянок водного фонду не за цільовим призначенням. Використання земельних ділянок водного фонду з порушенням чинного законодавства не може відповідати суспільному інтересу та порушує інтереси держави як гаранта дотримання принципу верховенства права. Також неправомірними діями відповідача порушено право власника - українського народу на розпорядження земельними ділянками саме для сінокосіння. Крім того, перебування земельних ділянок водного фонду у користуванні відповідача на підставі договору оренди унеможливлює передання їх у користування добросовісного користувача та отримання додаткового доходу у відповідний бюджет.

Виконувач обов`язків керівника Гайсинської окружної прокуратури просив розірвати договір оренди землі водного фонду від 15 липня 2022 року № 10/22, укладений між Ободівською сільською радою і ОСОБА_1 ; зобов`язати ОСОБА_1 повернути Ободівській сільській раді у стані, не гіршому

порівняно з тим, у якому він одержав в оренду, земельну ділянку

з кадастровим номером [номер приховано]:01:001:0395, площею 0,5680 га, шляхом підписання акта приймання-передання з Ободівською сільською радою.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Тростянецького районного суду Вінницької області від 21 травня

2025 року позов задоволено.

Розірвано договір оренди земельної ділянки від 15 липня 2022 року № 10/22, укладений між Ободівською сільською радою Гайсинського району Вінницької області і ОСОБА_1 .

Зобов`язано ОСОБА_1 повернути Ободівській сільській раді Гайсинського району Вінницької області у стані, не гіршому порівняно з тим, у якому він одержав в оренду, земельну ділянку з кадастровим номером [номер приховано]:01:001:0395, площею 0,5680 га, за межами с. Нова Ободівка Гайсинського району Вінницької області, шляхом підписання акта приймання-передавання з Ободівською сільською радою.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що спірна земельна ділянка була передана в оренду ОСОБА_1 на підставі договору оренди та за видом використання належить до земель сінокосіння (10.06), тому відповідач зобов`язаний був використовувати орендовану земельну ділянку тільки

в межах цього виду користування. Водночас він здійснює будівельні роботи, що підтверджено актом від 17 жовтня 2024 року, а також матеріалами кримінального провадження. Суд виснував, що в прокурора є підстави для пред`явлення позову в інтересах органу місцевого самоврядування, оскільки Ободівська сільська рада повідомила прокурора, що не вживала та

в подальшому не планує вживати заходів представницького характеру щодо розірвання договору оренди, укладеного між Ободівською сільською радою

і ОСОБА_1 , у зв`язку з відсутністю коштів у місцевому бюджеті на такі цілі. Тобто Ободівська сільська рада тривалий час не вживала заходів для поновлення інтересів Ободівської територіальної громади і повернення земельної ділянки, тому Гайсинська окружна прокуратура Вінницької області

у вказаній справі дотримала норми статті 23 Закону України «Про прокуратуру».

Постановою Вінницького апеляційного суду від 17 липня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану його представником ОСОБА_2 , залишено без задоволення.

Рішення Тростянецького районного суду Вінницької області від 21 травня

2025 року залишено без змін.

Залишаючи апеляційну скаргу без задоволення, апеляційний суд погодився

з висновком суду першої інстанції.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

09 вересня 2025 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Тростянецького районного суду Вінницької області від 21 травня 2025 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 17 липня 2025 року й ухвалити

у справі нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд не дотримав вимог щодо всебічності, повноти та об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів; при оцінці доказів не врахував позиції Верховного Суду та практику Європейського суду з прав людини, що призвело до помилкових висновків. Заявник вказує, що акт, яким встановлено порушення ЗК України,

є нікчемним. ОСОБА_1 виконує істотні умови договору оренди, в тому числі своєчасно сплачує орендні платежі. Прокурор не довів ефективність обраного способу захисту і права звертатись до суду з цим позовом.

Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень представник заявника зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 23 грудня

2020 року у справі № 757/28231/13-ц, від 06 липня 2022 року у справі

№ 910/6210/20, від 30 березня 2023 року у справі № 905/496/22, від 09 грудня 2020 року у справі № 199/3846/19, від 26 травня 2021 року у справі

№ 926/14/19 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Підставою касаційного оскарження судових рішень представник заявника зазначає порушення судами норм процесуального права, оскільки суд не дослідив зібрані у справі докази; суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Інші аргументи учасників справи

17 жовтня 2025 року керівник Гайсинської окружної прокуратури Вінницької області подав до Верховного Суду відзив, у якому просить касаційне провадження закрити, мотивуючи це тим, що у касаційній скарзі немає належних посилань на висновки Верховного Суду, які не врахували суди першої

та апеляційної інстанцій при ухвалення оскаржуваних судових рішень.

У касаційній скарзі заявник не спростував висновків судів попередніх інстанцій, не довів фактів неправильного застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права.

Клопотання не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 396 ЦПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник

у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Оскільки касаційну скаргу було подано з дотриманням вимог статті 392 ЦПК України, вона містила підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, Верховний Суд дійшов висновку про відкриття касаційного провадження, а підстав для закриття касаційного провадження відповідно до пункту 5 частини першої статті 396 ЦПК України немає.

За таких обставин у задоволенні клопотання про закриття касаційного провадження слід відмовити.

Рух касаційної скарги та матеріалів справи

Ухвалою Верховного Суду від 29 вересня 2025 року представнику ОСОБА_1 - ОСОБА_2 поновлено строк на касаційне оскарження рішення Тростянецького районного суду Вінницької області від 21 травня 2025 року та постанови Вінницького апеляційного суду від 17 липня 2025 року. Відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали із Тростянецького районного суду Вінницької області.

Ухвалою Верховного Суду від 13 жовтня 2025 року зупинено виконання рішення Тростянецького районного суду Вінницької області від 21 травня 2025 року, яке залишене без змін постановою Вінницького апеляційного суду від 17 липня

2025 року, в частині стягнення судового збору, а в іншій частині зупинено дію до закінчення їх перегляду в касаційному порядку.

06 листопада 2025 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,

є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

У частині першій статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи

у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав.

Короткий зміст фактичних обставин справи

На підставі рішення Ободівської сільської ради від 14 липня 2022 року

№ 2278-38/2022 між Ободівською сільською радою і ОСОБА_1 укладено договір оренди земельної ділянки від 15 липня 2022 року № 10/22 строком на

15 років. Вказана земельна ділянка розташована на території Ободівської сільської ради (за межами населеного пункту с. Нова Ободівка). Згідно

з договором в оренду передається земельна ділянка з кадастровим номером [номер приховано]:01:001:0395, загальною площею 0,5680 га, код цільового призначення 10.06, для сінокосіння, категорія земель - землі водного фонду.

Відповідно до пункту 4 договору оренди у договорі зазначається, що на земельній ділянці не знаходяться об`єкти нерухомого майна, а також інші об`єкти інфраструктури. Земельна ділянка передається в оренду без розташування на ній будівель та споруд.

Згідно з пунктом 6 договору оренди земельна ділянка, яка передається

в оренду, не має недоліків, що можуть перешкоджати її ефективному використанню.

У пункті 17 договору оренди передбачено, що орендар зобов`язаний дотримуватися режиму використання земель водного фонду відповідно

до вимог законодавства України.

Відповідно до пункту 28 договору оренди орендодавець вправі вимагати від орендаря використання земельних ділянок за цільовим призначенням згідно

з договором оренди.

Дія договору припиняється шляхом його розірвання за рішенням суду на вимогу однієї із сторін унаслідок невиконання другою стороною обов?язків, передбачених договором, та внаслідок випадкового знищення, пошкодження орендованої земельної ділянки, що істотно перешкоджає її використанню,

а також з інших підстав, визначених законом (пункт 38 договору оренди).

Відповідно до пункту 39 договору оренди розірвання договору оренди землі

в односторонньому порядку допускається з ініціативи орендодавця у разі несплати (несвоєчасної сплати) орендної плати (протягом шести місяців

і більше), використання земельної ділянки не за цільовим призначенням та

в інших випадках порушень договірних зобов`язань орендарем.

Згідно з пунктом 41 договору оренди, за невиконання або неналежне виконання договору сторони несуть відповідальність відповідно до закону та цього договору.

Згідно з актом приймання-передання від 15 липня 2022 року Ободівська сільська рада передала, а ОСОБА_1 прийняв у строкове платне користування земельну ділянку водного фонду з кадастровим номером [номер приховано]:01:001:0395, загальною площею 0,5680 га, для сінокосіння. В акті зазначено, що земельна ділянка не має недоліків та інших особливостей, що можуть перешкодити її ефективному використанню орендарем або іншим способом вплинути на орендні відносини. Акт приймання-передання від

15 липня 2022 року підписаний сторонами договору.

30 листопада 2022 року ОСОБА_1 повідомив Ободівську сільську раду, що на підставі договору оренди у його користуванні перебуває земельна ділянка загальною площею 10,0734 га, кадастровий номер [номер приховано]:01:001:0001,

у тому числі 2,8167 га під водою, сінокос (прибережна смуга) 0,5750 га, гідроспоруда (гребля) 0,2419 га, болото, очерет 6,4398 га.

У заяві зазначено, що для використання земельних ділянок за призначенням він як орендар прийняв та усно повідомив селищну раду про необхідність

(з метою цільового використання земель) очистки ділянок від трьохметрових бур`янів, кущів та величезних кущів. Для усунення будь-яких конфліктних та непередбачуваних ситуацій у майбутньому з використання земельних ділянок під сінокосіння, враховуючи, що ці земельні ділянки існували як невгіддя, не використовувалися селищною радою і громада Ободівської ОТГ не мала жодної користі він них, водночас зараз у нього сформований пакет документів на ці ділянки, і він сплачує орендну плату, з огляду на затрати орендаря на приведення земельних ділянок у відповідний цільовий стан просив орендодавця надати дозвіл на ряд робіт.

У заяві від 30 листопада 2022 року ОСОБА_1 також вказував, зокрема, на грубі порушення щодо відсутності земельної ділянки № [номер приховано]:01:001:0375 прибережної захисної смуги та неправомірного використання цієї земельної ділянки ОСОБА_1 просив Ободівську сільську раду вжити ряд дій.

Листом Ободівської сільської ради від 30 листопада 2022 року № 12822

ОСОБА_1 повідомлено, що відповідно до статті 95 ЗК України користувач земельної ділянки з кадастровим номером [номер приховано]:01:001:0375 (яка

є суміжною з ділянкою водного фонду з кадастровим номером [номер приховано]:01:001:0001), має право використовувати її за цільовим призначенням, у тому числі для вирощування сільськогосподарських культур, незважаючи на те, що частина земельної ділянки знаходиться в межах нормативної прибережної захисної смуги водних об`єктів, розташованих на суміжній земельній ділянці. Це не може вважатися порушенням земельного законодавства за умови здійснення користувачем господарської діяльності

в межах, визначених кадастровим планом зовнішніх меж землекористування.

Листом Ободівської сільської ради від 22 грудня 2022 року № 1283 ОСОБА_1 повідомлено, що з метою видалення, вирізання, розчистки старих, аварійних, сухих потенційно небезпечних дерев, вирубування дикорослих кущів та чагарників та корчування пнів на території орендованих земельних ділянок, заявнику необхідно подати до Ободівської сільської ради звернення, де чітко вказати, на якій земельній ділянці (чи за якою адресою) необхідна розчистка (зрізання), вказати також кількість, породи, приблизний діаметр стовбура дерев та надати фотоматеріали, де зображено старі заплановані до знесення дерева (кущі). На підставі звернення, виконавчим комітетом Ободівської сільської ради приймається рішення про видачу ордера (ордерів) на розчистку, видалення та кронування сухих та потенційно небезпечних дерев, згідно з яким дозволяється провести запланований благоустрій (розчищення) на конкретних земельних ділянках.

Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно земельна ділянка з кадастровим номером [номер приховано]:01:001:0395, загальною площею 0,5680 га, перебуває

в комунальній власності Ободівської сільської ради. Державний реєстратор Літинської селищної ради Вінницької області провела державну реєстрацію права оренди ОСОБА_1 на вказану земельну ділянку, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2708466305241, номер запису про інше речове право 49637041.

З листа Ободівської сільської ради від 21 жовтня 2024 року № 04-06/1577 відомо, що при проведенні обстеження земельної ділянки, яку орендує

ОСОБА_1 , порушено умови договору оренди щодо цільового використання земельної ділянки водного фонду, з кадастровим номером [номер приховано]:01:001:0395, яка використовується не за цільовим призначенням,

а саме: на вказаній земельній ділянці здійснюються будівельні роботи.

Тимчасова комісія, яка створена розпорядженням сільського голови від

16 жовтня 2024 року № 152, 17 жовтня 2024 року провела обстеження земельної ділянки водного фонду, що використовується ОСОБА_1 на підставі договору оренди, про що склала відповідний акт обстеження, з якого відомо, що тимчасова робоча комісія з розгляду земельних питань Ободівської сільської ради під час візуального огляду земельної ділянки з кадастровим номером [номер приховано]:01:001:0395 за межами с. Нова Ободівка, площею 0,5680 га, для сінокосіння, що перебуває в користуванні на умовах оренди

ОСОБА_1 , виявила ознаки проведення будівельних робіт, а саме будівництво котлованів механізованим способом. Беручи до уваги те, що на вказаній земельній ділянці є ознаки проведення будівельних та землерийних робіт, члени комісії дійшли висновку про наявність можливого факту використання земельної ділянки з кадастровим номером [номер приховано]:01:001:0395, площею 0,5680 га, за межами с. Нова Ободівка не за її цільовим призначенням.

У межах досудового розслідування кримінального провадження

№ 4202202[телефон приховано] від 20 жовтня 2022 року, яке розпочато за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 239-2 КК України - незаконне заволодіння поверхневим (ґрунтовим) шаром земель водного фонду за межами с. Нова Ободівка Гайсинського району Вінницької області, на підставі ухвали слідчого судді Тростянецького районного суду Вінницької області від 09 травня 2024 року (справа № 147/1191/22), 09 травня 2024 року за участю спеціалістів Державної екологічної інспекції у Вінницькій області та ДП «Вінницький науково-дослідний та проєктний інститут землеустрою» проведено огляд місця події, а саме: огляд земельної ділянки

з кадастровим номером [номер приховано]:01:001:0395, площею 0,5680 га, яка розташована на території Ободівської територіальної громади за межами

с. Нова Ободівка Гайсинського району Вінницької області, біля водного об`єкта - ставка. Власником земельної ділянки є Ободівська сільська рада. Під час огляду місця події встановлено, що на земельній ділянці з кадастровим номером [номер приховано]:01:001:0395, площею 0,5680 га, виявлено ознаки проведення будівельних робіт, а саме здійснено механізованим способом викопування котловану розміром 20 м х 40 м і глибиною в найглибшому місці 1,5 м. На зазначеній земельній ділянці не виявлено ознак видобування корисних копалин. Грунт котловану, а саме його верхній шар, переміщений у бурти. Відповідно до листа Ободівської сільської ради від 22 березня 2024 року сільська рада не видавала будь-яких дозволів на проведення будівництва та будівельних робіт ОСОБА_1 на орендованій ним земельній ділянці комунальної власності.

Відповідно до листа Державної екологічної інспекції у Вінницькій області від

06 вересня 2024 року № 3970/8/24 наявні ознаки порушення вимог земельного законодавства при використанні земельної ділянки з кадастровим номером [номер приховано]:01:001:0395.

Мотиви, якими керується Верховний Суд

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржувані судові рішення зазначеним вимогам закону відповідають.

Щодо повноваження прокурора

У пункті 2 частини першої статті 2 Закону України «Про прокуратуру» (тут

і далі - в редакції чинній на час звернення до суду з цим позовом) передбачено, що на прокуратуру покладаються функції щодо представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених цим Законом та главою 12 розділу III Цивільного процесуального кодексу України.

Згідно з частинами третьою і четвертою статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження,

а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.

Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.

Отже, винятковими випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї конституційної норми

є поняття «інтерес держави».

Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.

Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду

з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову

в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотримати порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

У Рішенні від 05 червня 2019 року № 4-р(II)/2019 Конституційний Суд України вказав, що Конституцією України встановлено вичерпний перелік повноважень прокуратури, визначено характер її діяльності і в такий спосіб передбачено її існування і стабільність функціонування; наведене гарантує неможливість зміни основного цільового призначення вказаного органу, дублювання його повноважень/функцій іншими державними органами, адже протилежне може призвести до зміни конституційно визначеного механізму здійснення державної влади її окремими органами або вплинути на обсяг їхніх конституційних повноважень.

Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

Невиконання прокурором вимог щодо надання суду обґрунтування наявності підстав для здійснення представництва інтересів держави в суді має наслідком залишення позовної заяви без руху для усунення її недоліків і повернення в разі, якщо відповідно до ухвали суду у встановлений строк ці недоліки не усунуті.

Якщо суд установить відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави вже після відкриття провадження у справі, то позовну заяву прокурора слід вважати такою, що підписана особою, яка не має права її підписувати. І в таких справах виникають підстави для залишення позову без розгляду.

Аналогічні правові висновки викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18 (провадження

№ 12-194гс19). У вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду уточнила свої висновки, зроблені в постанові від 15 жовтня 2019 року у справі

№ 903/129/18 та у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06 лютого 2019 року у справі № 927/246/18, від 16 квітня 2019 року у справах № 910/3486/18 та № 925/650/18, від 17 квітня 2019 року

у справі № 923/560/18, від 18 квітня 2019 року у справі № 913/299/18, від

13 травня 2019 року у справі № 915/242/18, у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 10 жовтня 2019 року

у справі № 0440/6738/18, вказавши, що прокурор, звертаючись до суду

з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією

з яких є бездіяльність компетентного органу.

ЄСПЛ звертав увагу на те, що сторонами цивільного провадження є позивач

і відповідач. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, у тих випадках, коли відповідне правопорушення зачіпає інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави (див. mutatis mutandis рішення від

15 січня 2009 року у справі «Менчинська проти Росії» (Menchinskaya v. Russia), заява № 42454/02, § 35).

Відповідно до статей 317 і 319 ЦК України саме власнику належить право розпоряджатися своїм майном за власною волею.

Звертаючись з позовом, прокурор зазначив, що у цьому випадку порушенням інтересів держави є використання земельної ділянки не за цільовим призначенням. Внаслідок вказаних дій, крім іншого, порушено принцип цільового використання земель. Наявна бездіяльність уповноваженого органу державної влади, у зв?язку з чим у прокуратури є достатні підстави для звернення до суду з цим позовом в інтересах держави.

Звертаючись із цим позовом до суду, прокурор самостійно обґрунтував необхідність захисту інтересів держави у збереженні земель сільськогосподарського призначення, які використовуються не за цільовим призначенням, і згідно з частиною другою статті 56 ЦПК України набув статусу позивача.

Тому необґрунтованим є довід касаційної скарги про те, що прокурор неналежним чином обґрунтував підстави для звернення до суду із цим позовом в інтересах держави.

З огляду на обставини цієї справи за наявності суспільного інтересу

у поверненні спірної земельної ділянки у власність держави прокурор мав право звернутися до суду для захисту відповідних публічних інтересів держави.

Суспільний інтерес підтверджується тим, що спірна земельні ділянка, яка знаходиться у комунальній власті і перебуває в оренді відповідача,

використовується ним не за цільовим призначенням, що завдає шкоди державі.

Щодо суті заявлених вимог

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд

і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси

у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).

За змістом статті 11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини, інші юридичні факти.

Відповідно до частини першої статті 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

З матеріалів справи відомо, що предметом спору є земельна ділянка для сінокосіння, яка віднесена до земель водного фонду.

Згідно зі статтею 6 ВК України води (водні об`єкти) є виключно власністю Українського народу і надаються тільки у користування. Український народ здійснює право власності на води (водні об`єкти) через Верховну Раду України, Верховну Раду Автономної Республіки Крим і місцеві ради. Окремі повноваження щодо розпорядження водами (водними об`єктами) можуть надаватися відповідним органам виконавчої влади та Раді міністрів Автономної Республіки Крим.

До земель водного фонду належать землі, зайняті: морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водоймами, болотами, а також островами; прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм; гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; береговими смугами водних шляхів (частина перша статті 58 ЗК України, стаття 4 ВК України).

Згідно із статтею 61 ЗК України і статтею 89 ВК України прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності. Зокрема, у прибережних захисних смугах уздовж річок, навколо водойм та на островах забороняється: розорювання земель (крім підготовки ґрунту для залуження і залісення), а також садівництво та городництво; зберігання та застосування пестицидів і добрив; влаштування літніх таборів; для худоби; будівництво будь-яких споруд (крім гідротехнічних, гідрометричних та лінійних), у тому числі баз відпочинку, дач, гаражів та стоянок автомобілів тощо. Об`єкти, що знаходяться у прибережній захисній смузі, можуть експлуатуватись, якщо при цьому не порушується її режим. Не придатні для експлуатації споруди, а також ті, що не відповідають встановленим режимам господарювання, підлягають винесенню з прибережних захисних смуг (постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц, від

12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц, від 11 вересня 2019 року

у справі № 487/10132/14-ц, від 07 квітня 2020 року у справі № 372/1684/14-ц).

У пункті 1 частини другої статті 11 ЦК України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Згідно з частиною першою статті 2 Закону України «Про оренду землі» відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

Відповідно до статті 93 ЗК України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

У статті 792 ЦК України встановлено, що за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов`язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату. Відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом, зокрема, Законом України «Про оренду землі».

У статті 13 Закону України «Про оренду землі» визначено, що оренда землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Відповідно до статті 24 Закону України «Про оренду землі» орендодавець має право вимагати від орендаря: використання земельної ділянки за цільовим призначенням згідно з договором оренди; дотримання екологічної безпеки землекористування та збереження родючості ґрунтів, додержання державних стандартів, норм і правил; дотримання режиму водоохоронних зон, прибережних захисних смуг, зон санітарної охорони, санітарно-захисних зон, зон особливого режиму використання земель та територій, які особливо охороняються; своєчасного внесення орендної плати.

У статті 25 Закону України «Про оренду землі» передбачено, що орендар земельної ділянки має право, зокрема, за письмовою згодою орендодавця зводити в установленому законодавством порядку жилі, виробничі, культурно-побутові та інші будівлі і споруди та закладати багаторічні насадження.

У користування на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення та берегових смуг водних шляхів можуть надаватися підприємствам, установам, організаціям, об`єднанням громадян, релігійним організаціям, громадянам України, іноземцям та особам без громадянства, іноземним юридичним особам для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, а також для проведення науково-дослідних робіт (частина друга статті 85 ВК України).

Відповідно до частини другої статті 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї зі сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Відповідно до статті 32 Закону України «Про оренду землі» на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов`язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об`єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених Земельним кодексом України та іншими законами України.

Однією з підстав припинення права користування земельною ділянкою

є її використання не за цільовим призначенням (пункт «ґ» частини першої статті 141 ЗК України).

Примусове припинення прав на земельну ділянку здійснюється у судовому порядку в разі використання земельної ділянки не за цільовим призначенням (пункт «а» частини першої статті 143 ЗК України).

Використання земельної ділянки не за цільовим призначенням може бути підставою для припинення в судовому порядку як права власності, так і права користування нею (постанова Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 477/2330/18 (пункт 50)).

Поняття «використання земельної ділянки не за цільовим призначенням» стосується тих випадків, коли на ділянці із певним цільовим призначенням проводиться діяльність, яка виходить за межі цільового призначення та передбачає фактичне використання такої ділянки (постанови Верховного Суду від 04 лютого 2025 року у справі № 916/3679/23, від 15 квітня 2025 року

у справі № 917/839/22).

Власники та землекористувачі земельних ділянок зобов`язані забезпечувати використання останніх за цільовим призначенням (пункт «а» частини першої статті 91, пункт «а» частини першої статті 96 ЗК України). Аналогічний обов`язок визначений в абзаці десятому статті 35 Закону України «Про охорону земель».

Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію

і природні якості землі (частина сьома статті 41 Конституції України, частина третя статті 1 ЗК України).

За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до частин першої, другої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Установивши факт нецільового використання ОСОБА_1 переданої йому

в оренду земельної ділянки, оцінивши докази у справі в їх сукупності, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, правильно виходив з того, що відповідач використовував земельну ділянку всупереч наданому праву та на шкоду суспільним інтересам, а тому дійшов правильного висновку щодо обґрунтованості позовних вимог стосовно розірвання договору оренди та повернення земельної ділянки. Такі вимоги є ефективними у спірних правовідносинах, і їх задоволення має наслідком виникнення у відповідача обов`язку повернути земельну ділянку.

Аргументи заявника про неврахування висновків Верховного Суду, наведених

у касаційній скарзі, є безпідставними, оскільки висновки, зроблені судами першої і апеляційної інстанцій у цій справі, не суперечать висновкам Верховного Суду у справах, зазначених заявником у касаційній скарзі.

Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що судові рішення ухвалено без додержання норм матеріального і процесуального права. Фактично доводи касаційної скарги зводяться до необхідності переоцінки доказів та встановлення фактичних обставин справи, що відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя,

у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від

10 лютого 2010 року).

Верховний Суд встановив, що оскаржувані судові рішення ухвалені

з додержанням норм матеріального права та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують, на їх законність не впливають.

Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов`язковими підставами для скасування судових рішень, касаційний суд не встановив.

Висновки за результатом розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Переглянувши оскаржувані судові рішення в межах доводів касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення Тростянецького районного суду Вінницької області від 21 травня 2025 року та постанови Вінницького апеляційного суду від 17 липня 2025 року - без змін, оскільки підстав для їх скасування немає.

З огляду на те що Верховний Суд залишає касаційну скаргу без задоволення, розподіл судових витрат відповідно до статті 141 ЦПК України не здійснюється.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

У задоволенні клопотання керівника Гайсинської окружної прокуратури Вінницької області про закриття касаційного провадження відмовити.

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Тростянецького районного суду Вінницької області від 21 травня

2025 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 17 липня

2025 рокузалишити без змін.

Поновити виконання та дію рішення Тростянецького районного суду Вінницької області від 21 травня 2025 року, яке залишено без змін постановою Вінницького апеляційного суду від 17 липня 2025 року.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. М. Коротун

А. Ю. Зайцев

М. Є. Червинська