Постанова № 141345078 у справі № 724/2208/23 від 28.10.2026

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 жовтня 2026 року

м. Київ

справа № 724/2208/23

провадження № 61-3908св25

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

судді-доповідача Литвиненко І. В.,

суддів: Грушицького А. І., Калараша А. А., Петрова Є. В., Пророка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 , яка є правонаступником ОСОБА_2 ,

відповідач - ОСОБА_3 ,

треті особа - Приватне акціонерне товариство «УАСК АСКА»,

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу представниці ОСОБА_1 - адвокатки Ісар Оксани Ярославівни, на рішення Хотинського районного суду Чернівецької області від 19 грудня 2024 року під головуванням судді Єфтеньєва О. Г. та постанову Чернівецького апеляційного суду від 26 лютого 2025 року у складі колегії суддів: Кулянди М. І., Половінкіної Н. Ю., Одинака О. О., у справі за позовом ОСОБА_1 , яка є правонаступником ОСОБА_2 , до ОСОБА_3 , третя особа - Приватне акціонерне товариство «УАСК АСКА», про стягнення майнової шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди,

ВСТАНОВИВ

Короткий зміст позовної заяви

1. У жовтні 2023 року ОСОБА_2 , правонаступником якого є ОСОБА_1 , звернувся до суду з позовом, в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просив стягнути з ОСОБА_3 на його користь грошові кошти у сумі 76 555 грн за завдану шкоду ушкодженням автомобіля марки Volkswagen Passat В6, державний номерний знак НОМЕР_1 , непокритої страховим відшкодуванням.

2. Позов обґрунтовано тим, що 14 січня 2022 року о 21:45 год., внаслідок дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП), за участю автомобіля марки Mercedes-Benz ML 320, державний номерний знак НОМЕР_2 , застрахованого у Приватного акціонерного товариства «УАСК АСКА» (далі - ПрАТ «УАСК АСКА») за полісом від 05 травня 2021 року № 203877141, за кермом якого перебував ОСОБА_3 , який здійснив зіткнення із транспортним засобом Volkswagen Passat В6, державний номерний знак НОМЕР_1 , власником якого є позивач.

Факт скоєння ОСОБА_3 адміністративного правопорушення, вина останнього в його скоєнні, а, відповідно, і причинно-наслідковий зв`язок між протиправними діями ОСОБА_3 (порушення правил дорожнього руху) та суспільно небезпечними наслідками (зіткнення транспортних засобів та їх пошкодження) - підтверджується повідомленням про ДТП від 14 січня 2021 року.

22 червня 2022 року страховою компанією виплачено 48 000 грн на рахунок ОСОБА_2 за мінусом франшизи.

Однак, відповідно до ремонтної калькуляції пошкодженого транспортного засобу вартість робіт, матеріалів, запасних частин становить 204 429,43 грн.

У зв`язку із необхідністю ремонту транспортного засобу позивач підписав договір про технічне обслуговування та ремонт транспортного засобу від 02 травня 2022 року з фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 та відремонтував свій автомобіль Volkswagen Passat В6. Вартість ремонту складає 126 555 грн.

Враховуючи вищевикладене, сплачені кошти страховою компанією не покрили вартість фактично здійсненого ремонту автомобіля Volkswagen Passat В6.

Короткий зміст рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій

3. Хотинський районний суд Чернівецької області рішенням від 19 грудня 2024 року у задоволенні позову відмовив.

4. Судове рішення мотивовано тим, що ОСОБА_2 , підписавши європротокол, діючи на власний розсуд, погодив виплату страхового відшкодування, згідно з лімітом в сумі 50 000 грн та отримав її за вирахуванням франшизи, а тому положення статей 1194, 1172 ЦК України в цих правовідносинах застосуванню не підлягали, тобто відсутні підстави для стягнення з відповідача на користь позивача грошових коштів у сумі 76 555 грн.

5. Чернівецький апеляційний суд постановою від 26 лютого 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив частково.

6. Змінив мотивувальну частину рішення Хотинського районного суду Чернівецької області від 19 грудня 2024 року, виклавши її в редакції постанови апеляційного суду. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишив без змін.

7. Апеляційний суд зазначив, що належним співвідповідачем за вказаним позовом має бути ПрАТ «УАСК АСКА». ОСОБА_2 , правонаступником якого є ОСОБА_1 , не заявляли клопотання про залучення ПрАТ «УАСК АСКА» в якості співвідповідача.

8. Суд першої інстанції, не звернув уваги на те, що до участі у справі в якості співвідповідача не залучено ПрАТ «УАСК АСКА», а висновок про доведеність чи недоведеність позову має бути зроблений за участі у справі належного відповідача.

9. Чернівецький апеляційний суд додатковою постановою від 28 березня 2025 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про стягнення витрат на професійну правничу допомогу відмовив.

10. Додаткова постанова мотивована тим, що за результатами розгляду апеляційної скарги колегія суддів дійшла висновку про відмову у задоволенні позову з інших підстав, тому у суду апеляційної інстанції не було підстав для задоволення заяви ОСОБА_1 про розподілу судових витрат.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги

11. У березні 2025 року представниця ОСОБА_1 - адвокатка Ісар О. Я., подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Хотинського районного суду Чернівецької області від 19 грудня 2024 року та постанову Чернівецького апеляційного суду від 26 лютого 2025 року, в якій просить оскаржені судові рішення скасувати, ухвалити нове рішення про задоволення позову.

12. Наведені в касаційній скарзі доводи містять підстави, визначені пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, для відкриття касаційного провадження.

13. Представниця заявниці зазначає, що суди не врахували висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц, від 14 грудня 2021 року у справі № 147/66/17, у постановах Верховного Суду від 11 листопада 2020 року у справі № 369/11812/18, від 05 листопада 2020 року у справі № 753/10416/17, від 04 листопада 2020 року у справі № 299/3583/15-ц, від 15 жовтня 2020 року у справі № 755/7666/19, від 30 вересня 2020 року у справі № 131/709/18, від 23 липня 2020 року у справі № 583/3159/18, від 14 липня 2020 року у справі № 525/1592/18, від 30 червня 2020 року у справі № 200/12295/17, від 17 червня 2020 року у справі

№ 361/10096/14-ц, від 20 травня 2020 року у справі № 201/12712/16-ц, від 22 квітня 2020 року у справі № 756/2632/17, від 08 квітня 2020 року у справі № 447/819/16-ц, від 18 березня 2020 року у справі № 643/2224/17, від 10 березня 2020 року у справі № 755/5374/18, від 04 березня 2020 року у справі № 450/446/16-ц, від 21 лютого 2020 року у справі № 755/5374/18, від 17 лютого 2020 року у справі № 648/4308/16-ц, від 17 січня 2020 року у справі № 916/2554/17, у постанові Верховного Суду України від 20 січня 2016 року у справі № 6-2808цс15.

14. Позивач за недостатності завданої майнової шкоди у розмірі 76 555 грн вправі звернутися до винної особи щодо стягнення різниці між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою.

15. Суд апеляційної інстанції не проаналізував відносини, що склались між сторонами та не взяв до уваги, що сторони після ДТП підписали європротокол і страхова компанія в повному обсязі виконала свої зобов`язання перед позивачем.

Узагальнені доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

16. У травні 2025 року від представника ОСОБА_3 - адвоката Мельника Р. І., до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення - без змін.

17. Зазначає, що позивач, підписавши європротокол, діючи на власний розсуд, погодив виплату страхового відшкодування в сумі 50 000 грн та отримав її, а тому положення статті 1194 ЦК України в цих правовідносинах застосуванню не підлягають.

Рух справи в суді касаційної інстанції

18. Верховний Суд ухвалою від 09 квітня 2025 року відкрив касаційне провадження у цій справі та витребував справу із Хотинського районного суду Чернівецької області.

19. 29 квітня 2025 року цивільна справа № 724/2208/23 надійшла до Верховного Суду.

20. Верховний Суд ухвалою від 26 жовтня 2026 року справу призначив до розгляду колегією у складі п`яти суддів.

Фактичні обставини справи, з`ясовані судами

21. 14 січня 2022 року відбулась ДТП за участю водія ОСОБА_3 , транспортний засіб Mercedes-Benz ML 320, державний номерний знак НОМЕР_3 , та водія ОСОБА_2 , транспортний засіб Volkswagen Passat B6, державний номерний знак НОМЕР_4 , що підтверджується повідомленням про ДТП.

22. Відповідно до полісу ОСЦПВВНТЗ № ЕР - 203877141, автомобіль Mercedes-Benz ML 320, державний номерний знак НОМЕР_3 застрахований страховою компанією ПрАТ «УАСК АСКА» строк дії договору з 05 травня 2021 року до 04 травня 2022 року. Страхова сума за заподіяння шкоди майну становить 130 000 грн.

23. Відповідно до акта прийому-передачі виконаних робіт по ремонту автомобіля від 15 червня 2022 року № 5 до договору від 02 травня 2022 року, виконавець ФОП ОСОБА_4 , здійснив відновлювальні роботи автомобіля Volkswagen Passat B6, державний номерний знак НОМЕР_4 , загальна вартість виконаних робіт та матеріалів становить 126 555 грн.

24. Листом ПрАТ «УАСК АСКА» від 02 серпня 2022 року № 02/08 повідомляється, що результати ДТП не були зафіксовані працівниками поліції та за результатами ДТП транспортних засобів Mercedes-Benz ML 320, державний номерний знак НОМЕР_3 , та Volkswagen Passat B6, державний номерний знак НОМЕР_4 , на підставі пункту 33.2 статті 33 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», прийнято рішення про виплату 48 000 грн страхового відшкодування.

25. З квитанції від 12 лютого 2022 року № TS 900241 вбачається, що ОСОБА_3 перерахував 2 000 грн ОСОБА_2 , призначення платежу оплата франшизи.

Позиція Верховного Суду

26. Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

27. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

28. Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

29. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

30. Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

31. Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

32. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

33. Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17).

34. Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див., зокрема, постанову Верховного Суду від 08 листопада 2023 року у справі № 761/42030/21, постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року у справі № 607/20787/19).

35. Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

36. Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.

37. Відповідно до частини першої статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки) (пункт 1 частини другої зазначеної статті).

38. Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування (частини перша та четверта статті 23 ЦК України).

39. Стаття 1166 ЦК України передбачає, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

40. За змістом указаної норми, за загальним правилом, шкода підлягає відшкодуванню, по-перше, в повному обсязі, по-друге, особою, яка безпосередньо її завдала.

41. Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини (частина перша статті 1167 ЦК України).

42. Проте, крім загального правила, є спеціальні, передбачені законом. Одним із таких спеціальних правил є норми про страхування особою цивільно-правової відповідальності.

43. Страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) і доходів від розміщення коштів цих фондів (стаття 1 Закону України «Про страхування»).

44. За договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору (стаття 979 ЦК України).

45. Предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, які не суперечать закону і пов`язані, зокрема, з відшкодуванням шкоди, завданої страхувальником (страхування відповідальності) (стаття 980 ЦК України).

46. Відносини страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регламентує, зокрема, Закон України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі - Закон № 1961-IV).

47. Згідно зі статтею 999 ЦК України до відносин, що випливають з обов`язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.

48. Саме на забезпечення таких зобов`язань було ухвалено Закон № 1961-IV, яким визначено як засади, так і процедури отримання потерпілими особами за наслідками ДТП відшкодування заподіяної шкоди.

49. Згідно зі статтею 3 Закону № 1961-IV обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів здійснюється, зокрема, з метою забезпечення відшкодування шкоди майну потерпілих внаслідок ДТП та захисту майнових інтересів страхувальників.

50. Відповідно до статті 5 указаного Закону об`єктом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов`язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров`ю, майну потерпілих унаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу.

51. У разі настання страхового випадку страховик (страхова компанія) у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок ДТП життю, здоров`ю, майну третьої особи (пункт 22.1 статті 22 Закону № 1961-IV).

52. Згідно з пунктом 36.1 статті 36 Закону страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ), керуючись нормами цього Закону, приймає вмотивоване рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) або про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати). Рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) приймається у зв`язку з визнанням майнових вимог заявника або на підставі рішення суду, у разі якщо спір про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) розглядався в судовому порядку. Якщо розмір заподіяної шкоди перевищує страхову суму, розмір страхової виплати (регламентної виплати) за таку шкоду обмежується зазначеною страховою сумою.

53. Згідно з частинами першою, другою статті 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

54. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.

55. Статтею 1194 ЦК України передбачено, що особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

56. Шкода, заподіяна в результаті дорожньо-транспортної пригоди майну потерпілого, - це шкода, пов`язана: з пошкодженням чи фізичним знищенням транспортного засобу; з пошкодженням чи фізичним знищенням доріг, дорожніх споруд, технічних засобів регулювання руху; з пошкодженням чи фізичним знищенням майна потерпілого; з проведенням робіт, які необхідні для врятування потерпілих у результаті дорожньо-транспортної пригоди; з пошкодженням транспортного засобу, використаного для доставки потерпілого до відповідного закладу охорони здоров`я, чи забрудненням салону цього транспортного засобу; з евакуацією транспортних засобів з місця дорожньо-транспортної пригоди (стаття 28 Закону № 1961-IV).

57. Розмір шкоди, пов`язаної з пошкодженням чи фізичним знищенням дороги, дорожніх споруд та інших матеріальних цінностей, визначається на підставі аварійного сертифіката, рапорту, звіту, акта чи висновку про оцінку, виконаного аварійним комісаром, оцінювачем або експертом відповідно до законодавства (стаття 31 вищевказаного Закону).

58. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2021 року у справі № 147/66/17 (провадження № 14-95цс20), на яку є посилання в касаційній скарзі, зазначено, що основний тягар відшкодування шкоди, спричиненої за наслідками ДТП, повинен нести страховик та саме він є належним відповідачем у справах за позовами про відшкодування шкоди в межах страхової суми. Відшкодування шкоди особою, яка її завдала, можливе лише за умови, що згідно із Законом № 1961-IV у страховика (страховика) не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування, чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування. Покладання обов`язку з відшкодування шкоди в межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону

№ 1961-IV) (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 760/15471/15-ц з урахуванням постанови Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі № 147/66/17).

59. Внаслідок заподіяння під час ДТП шкоди виникають цивільні права й обов`язки, пов`язані з її відшкодуванням. Зокрема, потерпілий набуває право отримати відшкодування шкоди, а обов`язок виплатити відповідне відшкодування за Законом № 1961-IV виникає у страховика особи, яка застрахувала цивільну відповідальність (у визначених Законом № 1961-IV випадках - МТСБУ) та в особи, яка застрахувала цивільну відповідальність, якщо розмір завданої нею шкоди перевищує розмір страхового відшкодування, зокрема на суму франшизи, чи якщо страховик (МТСБУ) за Законом № 1961-IV не має обов`язку здійснити страхове відшкодування (регламентну виплату). Тобто внаслідок заподіяння під час ДТП шкоди (настання страхового випадку) винуватець ДТП не звільняється від обов`язку відшкодувати завдану шкоду, але цей обов`язок розподіляється між ним і страховиком (МТСБУ). Тому висновок апеляційного суду про абсолютність права потерпілого на відшкодування шкоди саме за рахунок особи, яка завдала шкоди, є помилковим. Враховуючи розподіл у деліктному зобов`язанні між винуватцем ДТП (страхувальником) і страховиком (МТСБУ) обов`язку з відшкодування шкоди, завданої під час експлуатації наземних транспортних засобів, а також те, що право потерпілого на відшкодування шкоди її заподіювачем має визначені законом межі та порядок реалізації, Велика Палата Верховного Суду відступає від висновку Верховного Суду України про те, що право потерпілого на відшкодування шкоди її заподіювачем є абсолютним, і суд не вправі відмовити в такому позові з тих підстав, що цивільно-правова відповідальність заподіювача шкоди застрахована (постанови Верховного Суду України від 20 січня 2016 року у справі № 6-2808цс15, від 14 вересня 2016 року у справі № 6-725цс16, від 26 жовтня 2016 року у справі № 6-954цс16).

60. З огляду на зазначене, уточнення правових позицій, висловлених у пунктах 149, 150 цієї постанови, Велика Палата Верховного Суду вважає, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про альтернативне право потерпілого в цій справі обирати особу, до якої можна звернутись із вимогою про виплату відшкодування.

61. Велика Палата Верховного Суду в постановах від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц (провадження №14-176цс18) (пункт 59), від 03 жовтня 2018 року у справі № 760/15471/15-ц (провадження № 14-316цс18) неодноразово звертала увагу на те, що у справах про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної страхувальником за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, у межах ліміту страхового відшкодування належним відповідачем буде страховик. Принцип повного відшкодування шкоди, закріплений у статті 1166 ЦК України, реалізується у відносинах страхування через застосування положень статті 1194 цього Кодексу. Вказана норма передбачає, що особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди за загальним правилом зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням). Відповідно, якщо такої різниці немає та шкода покрита в повному обсязі страховою виплатою, в такому випадку в цій справі відсутні підстави для покладення відповідальності на страхувальника.

62. Отже, касаційний суд акцентує увагу, що відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом у страховика не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування, чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування. Тобто внаслідок заподіяння під час ДТП шкоди (настання страхового випадку) винуватець ДТП не звільняється від обов`язку відшкодувати завдану шкоду, але цей обов`язок розподіляється між ним і страховиком (МТСБУ).

63. Відшкодування шкоди, спричиненої за наслідками ДТП, повинен нести страховик та саме він є належним відповідачем у справах за позовами про відшкодування шкоди в межах страхової суми. Обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування та саме він є належним відповідачем у справах за позовами про відшкодування шкоди в межах такої різниці.

64. Визначення відповідачів, предмета і підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача (див. висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18, пункти 40, 41)).

65. Велика Палата Верховного Суду звертала увагу, що поняття «сторона у спорі» може не бути тотожним за змістом поняттю «сторона у процесі»: сторонами в процесі є такі її учасники, як позивач і відповідач; тоді як сторонами у спорі є належний позивач і той належний відповідач, до якого звернута чи має бути звернута відповідна матеріально-правова вимога позивача. Такі висновки сформульовані у постановах від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункт 70), від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц (провадження

№ 14-376цс18, пункт 66), від 07 липня 2020 року у справі № 712/8916/17 (провадження № 14-448цс19, пункт 27), від 09 лютого 2021 року у справі № 635/4741/17 (провадження № 14-46цс20, пункт 33.2).

66. У постанові від 26 червня 2019 року у справі № 910/17792/17 (провадження № 12-280гс18) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що підставою для вступу (залучення) в судовий процес третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, є її заінтересованість у результатах вирішення спору - ймовірність виникнення у майбутньому в неї права на позов або пред`явлення до неї позовних вимог зі сторони позивача чи відповідача. Водночас предмет спору повинен перебувати за межами цих правовідносин, інакше така особа може мати самостійні вимоги на предмет спору. Для таких третіх осіб неможливий спір про право з протилежною стороною в зазначеному процесі. Якщо такий спір допускається, то ця особа повинна мати становище співвідповідача у справі, а не третьої особи.

67. Якщо позивач не заявляє клопотання про залучення інших співвідповідачів у справах, в яких наявна обов`язкова співучасть, тобто коли неможливо вирішити питання про обов`язки відповідача, одночасно не вирішивши питання про обов`язки особи, не залученої до участі у справі як співвідповідача, суд відмовляє у задоволенні позову (див. постанову Верховного Суду від 26 січня 2022 року у справі № 457/726/17).

68. Основною засадою (принципом) цивільного судочинства є, зокрема, диспозитивність (пункт 5 частини третьої статті 2 ЦПК України).

69. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частина перша, третя статті 13 ЦПК України).

70. Під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог (частина перша, друга статті 264 ЦПК України).

71. Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (частина перша статті 367 ЦПК України).

72. У справі, що переглядається, позивач просив стягнути з ОСОБА_3 на свою користь майнову шкоду у розмірі 76 555 грн, посилаючись на те, що відповідач є винуватцем ДТП.

73. Суд першої інстанції у задоволенні позову відмовив, оскільки ОСОБА_2 , підписавши європротокол, діючи на власний розсуд, погодив виплату страхового відшкодування, згідно з лімітом в сумі 50 000 грн та отримав її за вирахуванням франшизи, а тому положення статей 1194, 1172 ЦК України в цих правовідносинах застосуванню не підлягали.

74. Скасовуючи рішення суду першої інстанції з підстав неналежного суб`єктного складу відповідачів за вимогами про відшкодування майнової шкоди, суд апеляційної інстанції фактично вийшов за межі доводів апеляційної скарги та не вдався до вирішення спору по суті вимог, пред`явлених безпосередньо до особи, винної в ДТП.

75. Разом з цим, суд апеляційної інстанції не врахував, що ПрАТ «УАСК АСКА» є належним відповідачем (співвідповідачем) лише в частині вимог про відшкодування майнової шкоди в межах страхової суми.

76. Максимальний розмір страхової виплати за шкоду, заподіяну майну потерпілих, у разі оформлення документів про дорожньо-транспортну пригоду без участі уповноважених на те працівників Державтоінспекції МВС України складає 50 000 грн (пункт 1 розпорядження Національної комісії, що здійснює регулювання у сфері ринків фінансових послуг від 29 грудня 2015 року № 3471 в редакції, чинній на час настання страхового випадку).

77. В даному випадку на підставі пункту 33.2 статті 33 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», ПрАТ «УАСК АСКА» прийнято рішення про виплату 48 000 грн страхового відшкодування (франшиза - 2 000 грн).

78. З квитанції від 12 лютого 2022 року № TS 900241 вбачається, що ОСОБА_3 перерахував 2 000 грн ОСОБА_2 , призначення платежу оплата франшизи.

79. ОСОБА_1 зазначала, що страхова компанія виконала свої зобов`язання перед позивачем в повному обсязі. Отже, вона не заперечувала щодо встановленого ліміту відповідальності страховика, зокрема, суми, яку виплатило ПрАТ «УАСК АСКА».

80. У справі, яка переглядається, позивач просив стягнути розмір завданої шкоди внаслідок ДТП, який перевищує ліміт відповідальності страховика, на що апеляційний суд не звернув уваги.

81. З огляду на це, суд апеляційної інстанції не був позбавлений можливості визначити обсяг відповідальності відповідача, в межах якої страховик не є належним відповідачем, врахувавши, що обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування та саме особа, діями якої завдана шкода, є належним відповідачем у справах за позовами про відшкодування шкоди в межах такої різниці.

82. Апеляційний суд помилково скасував рішення суду першої інстанції, не перевірив законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів апеляційної скарги ОСОБА_1 щодо наявності підстав для відшкодування майнової шкоди, а тому суд касаційної інстанції в силу повноважень, визначених статтею 400 ЦПК України, позбавлений процесуальної можливості ухвалити щодо вказаних вимог у справі власне судове рішення, що є підставою для скасування оскарженої постанови апеляційного суду з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Висновок за результатами розгляду касаційної скарги

83. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

84. Згідно з пунктом 1 частини третьої та частини четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

85. Враховуючи, що суд апеляційної інстанції допустив порушення норм матеріального та процесуального права, судове рішення підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

86. Додаткова постанова апеляційного суду, ухвалена у порядку статті 270 ЦПК України, є невід`ємною частиною основного рішення у справі по суті спору та не може існувати окремо від нього. У разі скасування рішення у справі ухвалене додаткове рішення втрачає силу, а тому додаткова постанова Чернівецького апеляційного суду від 28 березня 2025 року також підлягає скасуванню.

Щодо судових витрат

87. Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України у разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

88. Враховуючи, що справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, Верховний Суд не здійснює розподіл судових витрат.

Керуючись статтями 406, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу представниці ОСОБА_1 - адвокатки Ісар Оксани Ярославівни, задовольнити частково.

2. Постанову Чернівецького апеляційного суду від 26 лютого 2025 року та додаткову постанову Чернівецького апеляційного суду від 28 березня 2025 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач І. В. Литвиненко

Судді: А. І. Грушицький

А. А. Калараш

Є. В. Петров

В. В. Пророк