Ухвала № 141345798 у справі № 916/4561/26 від 09.11.2026

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65618, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

УХВАЛА

про відмову у відкритті провадження

"09" листопада 2026 р. м. Одеса Справа № 916/4561/26

Господарський суд Одеської області у складі судді Невінгловської Ю.М. розглянувши матеріали позовної заяви (вх.№4677/26 від 05.11.2026),

за позовом керівника Київської окружної прокуратури міста Одеси (вул. Краснова, 10, м. Одеса, 65059) в інтересах держави в особі Одеської міської ради (площа Біржова, буд. 1, м. Одеса, 65026; код ЄДРПОУ 26597691);

до відповідачів 1. Приватного підприємства "ЛЮКС-КВ" (вул.Героїв Маріуполя, буд. 4, місто Київ, 03191, код ЄДРПОУ 33567490);

2. ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ; д.н. ІНФОРМАЦІЯ_1 )

3. Товариства з обмеженою відповідальністю "АФІТТА РЕНТ" (пр.Небесної Сотні, буд. 75/1, місто Одеса, 65121; код ЄДРПОУ 45954712);

про визнання недійсними договору купівлі-продажу, акта приймання-передачі та зобов`язання повернути нерухоме майно

ВСТАНОВИВ:

Суть спору: 05.11.2026 до Господарського суду Одеської області надійшла позовна заява (вх.№4677/26) керівника Київської окружної прокуратури міста Одеси в інтересах держави в особі Одеської міської ради до відповідачів ПП "ЛЮКС-КВ", ОСОБА_1 та ТОВ "АФІТТА РЕНТ", в якій прокурор просить суд:

- визнати недійсним договір купівлі продажу від 17.12.2025 № 536, укладений між ПП «ЛЮКС-КВ» та ОСОБА_1 ;

- визнати недійсним акт приймання-передачі нерухомого майна від 05.01.2026 № 1, 2, укладений між ОСОБА_1 та ТОВ «АФІТТА РЕНТ»;

- зобов`язати ТОВ «АФІТТА РЕНТ» повернути ПП «ЛЮКС-КВ» нежитлові будівлі за адресою: АДРЕСА_2 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 183598151101).

В обґрунтування своїх вимог прокурор зазначає, що ПП «ЛЮКС-КВ» здійснило продаж спірної нежитлової будівлі за Договором купівлі продажу від 17.12.2025 №536 укладеним із ОСОБА_1 , саме з метою уникнення майбутнього звернення стягнення на таке майно боржника, спрямованого на відшкодування збитків, які завдані Одеській міській раді, у зв`язку з чим прокурор вважає, що зазначений договір купівлі продажу укладений між ПП «ЛЮКС-КВ» та ОСОБА_1 , а також акт приймання-передачі нерухомого майна від 05.01.2026 №1, 2, укладений між ОСОБА_1 та ТОВ «АФІТТА РЕНТ», укладені всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом (статті 3, 13 ЦК України), а отже, є фраудаторними і підлягають визнанню судом недійсними.

Також одночасно із позовною заявою до суду надійшла заява про забезпечення позову у даній справі (вх.2-2120/26 від 05.11.2026) в якій прокурор просить суд вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на нерухоме майно та заборони суб`єктам державної реєстрації (у тому числі державним реєстраторам, приватним та державним нотаріусам) проводити реєстраційні дії стосовно нерухомого майна, яке належить ТОВ «АФІТТА РЕНТ», а саме: нежитлові будівлі, загальною площею: 250,9 кв. м, за адресою: АДРЕСА_2 .

Розглянувши матеріали позовної заяви, господарський суд зазначає наступне:

За приписами статті 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Поняття «суд, встановлений законом» містить, зокрема, таку складову, як дотримання правил юрисдикції та підсудності.

Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до його відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції. При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Загальними критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути і пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Так, предметна та суб`єктна юрисдикція господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції, визначена статтею 20 ГПК України, відповідно до якої господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.

Частиною 1 статті 45 ГПК України передбачено, що сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу.

Згідно з частиною 2 статті 4 ГПК України, юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наводила критерії розмежування судової юрисдикції.

При визначенні предметної та/або суб`єктної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Так, ознаками господарського спору є, зокрема: участь у спорі суб`єкта господарювання; наявність між сторонами господарських відносин, врегульованих Цивільним кодексом України (далі - ЦК України), Господарським кодексом України (далі - ГК України), іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції (постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 у справі №910/8729/18, від 25.02.2020 у справі №916/385/19, від 26.10.2022 у справі №229/1026/21).

Крім того, критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних особистих прав, свобод чи інтересів у цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносинах, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства, а по-друге, суб`єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є зазвичай фізична особа (стаття 19 Цивільного процесуального кодексу України).

Критеріями належності справи до господарського судочинства за загальними правилами є одночасно суб`єктний склад учасників спору та характер спірних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03.07.2019 у справі № 916/1261/18, вказала, що вирішення питання про юрисдикційність спору залежить від того, чи виступає фізична особа - сторона у відповідних правовідносинах - як суб`єкт господарювання, та від визначення цих правовідносин як господарських.

Згідно з ч. 1 ст. 24 ЦК України, людина як учасник цивільних відносин вважається фізичною особою.

За вимогами статті 25 ЦК України, здатність мати цивільні права та обов`язки (цивільну правоздатність) мають усі фізичні особи. Цивільна правоздатність фізичної особи виникає у момент її народження та припиняється у момент її смерті (частини друга та четверта зазначеної статті).

Відповідно до статті 26 ЦК України, всі фізичні особи є рівними у здатності мати цивільні права та обов`язки. Фізична особа здатна мати усі майнові права, що встановлені цим Кодексом, іншим законом. Фізична особа здатна мати інші цивільні права, що не встановлені Конституцією України, цим Кодексом, іншим законом, якщо вони не суперечать закону та моральним засадам суспільства. Фізична особа здатна мати обов`язки як учасник цивільних відносин.

Згідно з абзацом 2 статті 30 ЦК України, цивільна дієздатність фізичної особи визначається як здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов`язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання.

Згідно з частиною 1 статті 42 Конституції України, кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом.

У частинах 1, 2 статті 50 ЦК України передбачено право фізичної особи на здійснення підприємницької діяльності, яку не заборонено законом. Фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом. Інформація про державну реєстрацію фізичних осіб - підприємців є відкритою.

Фізична особа, яка в установленому законом порядку набула статусу підприємця, не втрачає свого статусу фізичної особи. Натомість згідно з частиною 9 статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» фізична особа-підприємець позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності цією фізичною особою.

Тобто фізична особа, яка бажає реалізувати своє конституційне право на підприємницьку діяльність, після проходження відповідних реєстраційних та інших передбачених законодавством процедур за жодних умов не втрачає і не змінює свого статусу фізичної особи, якого вона набула з моменту народження, а лише набуває до нього нової ознаки - підприємця. При цьому правовий статус фізичної особи-підприємця сам по собі не впливає на будь-які правомочності фізичної особи, зумовлені її цивільною право- і дієздатністю, та не обмежує їх.

Такий підхід Великої Палати Верховного Суду щодо співвідношення понять фізичної особи та фізичної особи-підприємця і їх правового статусу є усталеним, що підтверджено, зокрема, у постановах від 20.09.2018 у справі № 751/3840/15-ц, від 24.04.2018 у справі № 303/5186/15-ц, від 15.05.2019 у справі № 904/10132/17, від 21.09.2019 у справі № 922/4239/16, від 03.07.2019 у справі № 916/1261/18, від 09.10.2019 у справі № 209/1721/14-ц.

Отже, з моменту державної реєстрації фізичної особи-підприємця (ФОП) фізична особа фактично перебуває у двох правових статусах - як фізична особа, та як ФОП.

Відтак підприємець - це юридичний статус фізичної особи, який засвідчує право цієї особи на заняття самостійною, ініціативною, систематичною, на власний ризик господарською діяльністю з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Відповідно до частини 1 статті 320 ЦК України, власник має право використовувати своє майно для здійснення підприємницької діяльності.

Тобто фізична особа, яка є власником, зокрема, нерухомого майна має право використовувати його для здійснення підприємницької діяльності.

Так предметом спору у даному випадку є, зокрема, вимога прокурора про визнання недійсним договору купівлі продажу від 17.12.2025 № 536, укладеного між ПП «ЛЮКС-КВ» та ОСОБА_1 та визнання недійсним акту приймання-передачі нерухомого майна від 05.01.2026 № 1, 2, укладеного між Решитко В.В. та ТОВ «АФІТТА РЕНТ».

Як вбачається із наведених правочинів, Решитко В.В. є учасником даних правовідносин саме як фізична особа, і він як фізична особа набув, а потім і відчужив нежитлові будівлі за адресою: АДРЕСА_2 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 183598151101).

При цьому, як вбачається із наявних документів, Решитко В.В. не виступає у даних правовідносинах як суб`єкт господарювання, зокрема як фізична особа-підприємець.

Таким чином господарський суд доходить висновку, що спір про право у цій справі виник з правовідносин, які не є господарськими, адже Решитко В.В. не виступає у спірних правовідносинах як суб`єкт господарювання, оскільки не має статусу підприємця, з огляду на що, спір у цій справі має розглядатися за правилами цивільного судочинства, оскільки він не відноситься до юрисдикції господарських судів.

Суд зазначає, що під час визначення юрисдикційності спору слід враховувати, що критеріями розмежування між цивільною та іншими юрисдикціями є, по-перше, суб`єктний склад сторін, однією з яких у спорі є здебільшого фізична особа; по-друге, характер спору про право (справи за позовами, що виникають з будь-яких правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами інших видів судочинства).

Тобто критеріями розмежування між справами цивільного та господарського судочинства є одночасно суб`єктний склад учасників справи та характер спірних правовідносин. Така правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.03.2019 у справі №688/2940/16-ц.

Відтак, враховуючи характер спірних правовідносин та суб`єктний склад сторін, беручи до уваги положення частини першої статті 20 ГПК України, суд дійшов висновку, що цей спір не відноситься до юрисдикції господарських судів. Аналогічного висновку дійшов КГС ВС від 27.08.2025 у справі №916/3133/24.

Згідно із пунктом 1 частини першої статті 175 ГПК України, суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду за правилами господарського судочинства.

Частиною шостою статті 175 ГПК України встановлено, що відмовляючи у відкритті провадження з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої цієї статті, суд повинен роз`яснити заявнику, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи.

З огляду на викладене та на виконання положень частини шостої статті 175 ГПК України, суд роз`яснює прокурору, що розгляд вказаної справи віднесено до юрисдикції місцевих загальних судів за правилами цивільного судочинства.

Крім того щодо заяви про забезпечення позову (вх.2-2120/26 від 05.11.2026), що надійшла разом із позовною заявою, господарський суд зазначає, що оскільки суд дійшов висновку про відмову у відкритті провадження у справі, оскільки позовна заява не підлягає розгляду за правилами господарського судочинства, заява про забезпечення позову судом не розглядається та підлягає поверненню разом з іншими матеріалами позовної заяви.

Згідно із частиною четвертою статті 175 ГПК України, до ухвали про відмову у відкритті провадження у справі, що надсилається заявникові, додаються позовні матеріали. Копія позовної заяви залишається в суді.

Між тим, оскільки в даному випадку позовна заява була подана через підсистему "Електронний суд", позовна заява із доданими до неї матеріалами паперовому виді прокурору не повертається, а направляється лише дана ухвала до Електронного кабінету.

Керуючись п.п. 1 ч. 1 ст. 175, ст.ст. 234, 235 ГПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Відмовити у відкритті провадження у справі за позовною заявою керівника Київської окружної прокуратури міста Одеси поданої в інтересах держави в особі Одеської міської ради до відповідачів ПП "ЛЮКС-КВ", ОСОБА_1 та ТОВ "АФІТТА РЕНТ" про визнання недійсними договору купівлі-продажу, акта приймання-передачі та зобов`язання повернути нерухоме майно (вх.№4677/26 від 05.11.2026).

Ухвала набирає законної сили в порядку встановленому ст.235 ГПК України та може бути оскаржена в апеляційному порядку до Південно-західного апеляційного господарського суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10 днів з дня складання повної ухвали.

Суддя Ю.М. Невінгловська