Рішення № 141346367 у справі № 927/627/26 від 10.11.2026

РІШЕННЯ

Іменем України

10 листопада 2026 року м. Чернігів справа № 927/627/26

Господарський суд Чернігівської області у складі судді А.С. Сидоренка, розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами позовну заяву

за позовом керівника Козелецької окружної прокуратури (17000, сел. Козелець Чернігівського району Чернігівської області, вул. Є.Лоскота, 1; код [номер приховано]) в інтересах держави в особі Михайло-Коцюбинської селищної ради (код 04412509) 15552 с. Михайло-Коцюбинське, Чернігівський р-н, вул.Шевченка,50

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Співдружність-Імпульс" (код 46019049) 03180, м. Київ, пр. Берестейський, 131, приміщення 3

про визнання додаткової угоди недійсною та стягнення 26 955,41 грн штрафних санкцій

ВСТАНОВИВ:

30 червня 2026 року через систему "Електронний суд" до Господарського суду Чернігівської області надійшла позовна заява керівника Козелецької окружної прокуратури в інтересах держави в особі Михайло-Коцюбинської селищної ради до Товариства з обмеженою відповідальністю "Співдружність-Імпульс" про визнання додаткової угоди недійсною та стягнення 26 955,41 грн, якою прокурор просить:

визнати недійсною Додаткову угоду № 1 від 21.11.2025 до Договору № 2-25 від 17.11.2025, укладену між Михайло-Коцюбинською селищною радою та Товариством з обмеженою відповідальністю "Співдружність-Імпульс";

стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Співдружність-Імпульс" на користь Михайло-Коцюбинської селищної ради штрафні санкції в сумі 26 955,41 грн.

В обґрунтування заявлених позовних вимог прокурор зазначає, що, на його думку, спірна додаткова угода укладена з порушенням п. 4 ч. 5 ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі", а відтак наявні підстави для визнання її недійсною в порядку ст. 203, 215 Цивільного кодексу України.

Ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 03.07.2026 постановлено:

прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі;

здійснювати розгляд позовної заяви за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами;

встановити процесуальний строк для подання відповідачем відзиву на позовну заяву - протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення даної ухвали;

встановити процесуальні строки: для подання прокурором та позивачем відповіді на відзив - протягом п`яти днів з дня отримання відзиву; для подання відповідачем заперечення - протягом п`яти днів з дня отримання відповіді на відзив.

Вказана вище ухвала суду від 03.07.2026, що направлялась відповідачу на адресу реєстрації, була повернута до суду з відміткою відділення поштового зв`язку - адресат відсутній за вказаною адресою.

За змістом п. 5 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України, днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Отже, вказана вище ухвала суду від 03.07.2026, є такою, що отримана відповідачем 21.10.2026 (дата відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження), а тому останній є таким, що належним чином повідомлений про відкриття провадження у справі.

Згідно з ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Відповідно до ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі, зокрема, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини справи, дослідивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд ВСТАНОВИВ:

Згідно ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У відповідності з ч. 1 ст. 205 Цивільного кодексу України, правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Згідно ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

04.11.2025 Михайло-Коцюбинською селищною радою оголошено проведення відкритих торгів з особливостями (UА-2025-11-04-012091-а) про закупівлю брикетів торф`яних насипом, очікуваною вартістю 1 023 960, 00 грн.

17.11.2025 за результатами проведення закупівлі, між Михайло-Коцюбинською селищною радою (Замовник) та ТОВ «Співдружність-імпульс» (Постачальник) укладено договір № 2-25 (далі - Договір).

Згідно з п. 1.1, п. 1.2, п. 1.3, п.1.5 та п. 1.6 Договору, постачальник зобов`язується поставити Замовнику товар: Торфобрикет (за ДК 021:2015 - 09110000 3 - Тверде паливо) в кількості та за цінами, які зазначені в Специфікації (Додаток № 1), що є додатком до цього Договору та є його невід`ємною частиною (далі - товар), а Замовник - прийняти та оплатити товар. Найменування товару: Брикети торф`яні насипом, ДСТУ 2042-92 (за ДК 021:2015 - 09110000-3 - Тверде паливо). Обсяг закупівлі товару: 193,2 тон. Термін поставки товару - з дати укладання договору до 21.11.2025 року. Місце поставки товару - територія Михайло-Коцюбинської громади Чернігівського району Чернігівської області (Додаток № 2 до Договору).

Додатком № 1 до Договору затверджено характеристику, кількість номенклатуру та загальну вартість Товару, що поставляється, а саме брикети торф`яні 193,2 тони, ціною 5196,00 грн за одиницю на загальну суму 1 003 867,20 грн.

Відповідно до п. 5.1 Договору термін поставки Товару - з дати укладання договору до 21.11.2025 року, але не пізніше 1-го робочого дня з моменту отримання заявки від Покупця, в будь-якому разі до повного виконання сторонами своїх зобов`язань.

Листом від 24.06.2026 Михайло-Коцюбинською селищною радою повідомлено прокуратуру про те, що за договором № 2-25 від 17.11.2025 селищною радою заявки на поставку торфобрикету до ТОВ «Співдружність-Імпульс» в письмовій формі не подавалися. Таким чином, поставки торфобрикету за договором повинні бути завершені в строк до 21.11.2025.

Згідно з п. 6.5 Договору, крім прав та обов`язків, передбачених цим Договором, Сторони мають права та обов`язки, визначені діючим законодавством України. Не використання Стороною права не означає відмову Сторони від такого права. Невиконання чи неналежне виконання Стороною обов`язків не звільняє Сторону від відповідальності чи виконання обов`язку в натурі, якщо інше не буде обумовлено Сторонами письмово, чи не визначене законодавством.

Відповідно до п.7.1 Договору у разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов`язань за Договором Сторони несуть відповідальність, передбачену законами та цим Договором.

Згідно з п.7.3.2 Договору за порушення строків відвантаження товарів стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів, яких допущено прострочення поставки за кожний день прострочення.

Умовами Договору, передбачено, що сторони звільняються від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов`язань за цим Договором у разі виникнення обставин непереборної сили, які не існували під час укладання Договору та виникли поза волею Сторін. Під непереборною силою в цьому Договорі розуміються будь-які надзвичайні або невідворотні події зовнішнього характеру або їх наслідки, які виникають без вини Сторін, поза їх волею або всупереч волі й бажанню Сторін, і які не можна, за умови застосування звичайних для цього заходів, передбачити й не можна при всій обережності й передбачливості запобігти (уникнути), у тому числі, але не винятково стихійні явища природного характеру (землетруси, повені, урагани, руйнування в результаті блискавки й т. п.), нещастя біологічного, техногенного й антропогенного походження (вибухи, пожежі, вихід з ладу машин і устаткування, масові епідемії та ін.), карантин, встановлений Кабінетом Міністрів України, обставини суспільного життя (війна, воєнні дії, блокади, громадські заворушення, прояви тероризму, масові страйки й локаути, бойкоти та ін.) (п.8.1 Договору).

Сторона, що не може виконувати зобов`язання за цим Договором унаслідок дії обставин непереборної сили, повинна протягом 14-ти календарних днів з моменту їх виникнення повідомити про це іншу Сторону у письмовій формі шляхом направлення офіційного листа на офіційну електронну адресу (або електронну адресу, зазначену в договорі). Неповідомлення або несвоєчасне повідомлення про настання чи припинення обставин непереборної сили позбавляє Сторону права посилатися на них як на обставини, що звільняють від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов`язань за цим Договором (п.8.2 Договору).

Сторона, для якої склались форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), зобов`язана надати іншій Стороні документ, виданий Торгово-промисловою палатою України, яким засвідчене настання форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили). Сторона, для якої склались форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), пов`язані з військовою агресією російської федерації проти України, що стала підставою введення воєнного стану, може надати іншій Стороні документ компетентних державних органів, який посвідчує наявність форс-мажорних обставин, пов`язаних з військовою агресією російської федерації проти України. У разі, якщо форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) пов`язані з військовою агресією російської федерації проти України, що стала підставою введення воєнного стану, надання документа, виданого Торгово-промисловою палатою України, не вимагається для підтвердження наявності форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) (п.8.3 Договору).

Згідно з п. 11.2 Договору істотними умовами цього договору про закупівлю є предмет (найменування, кількість, якість), ціна та строк дії договору про закупівлю. Інші умови договору про закупівлю істотними не є та можуть змінюватися відповідно до норм Цивільного кодексу.

Істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань Сторонами в повному обсязі, крім випадків, зокрема, продовження строку дії договору про закупівлю та/або строку виконання зобов`язань щодо передачі товару у разі виникнення документально підтверджених об`єктивних обставин, що спричинили таке продовження, у тому числі обставин непереборної сили, затримки фінансування витрат замовника, за умови, що такі зміни не призведуть до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю. Форма документального підтвердження об`єктивних обставин визначатиметься Замовником у момент виникнення об`єктивних обставин (з огляду на їхні особливості) з дотриманням чинного законодавства.

20.11.2025 ТОВ «Співдружність-імпульс» надіслало на адресу Михайло-Коцюбинської селищної ради лист в якому просило продовжити строк поставки товару до 15.12.2025 у зв`язку з перебоями у виробництві твердого палива, в т.ч. торфобрикету, пов`язаних з відсутністю електропостачання та інших факторів викликаних форс-мажорними обставинами - військовими діями російської федерації.

Додатковою угодою №1 від 21.11.2025 до договору №2-25 від 17.11.2025 сторони домовились продовжити строк виконання зобов`язань за договором щодо поставки товару та виклали п. 1.5 та п. 5.1 Договору в наступній редакції:

«пункт 1.5 Термін поставки товару з дати укладання договору до 15.12.2025»;

«пункт 5.1 Термін поставки товару - з дати укладання договору до 15.12.2025, але не пізніше 1-го робочого дня з моменту отримання заявки від Покупця, в будь якому разі до повного виконання сторонами своїх зобов`язань».

Постачальником було поставлено замовнику 43,20 тон брикетів торф`яних на загальну суму 224 467,20 грн, зокрема, відповідно до видаткової накладної № 2511-01 від 25.11.2025 Відповідачем було поставлено 22,10 тон торфобрикету на суму 114 831,60 грн, відповідно до видаткової накладної № 1512-01 від 15.12.2025 Відповідачем було поставлено 21.10 тон торфобрикету на суму 109 635,60 грн.

Отриманий товар був оплачений замовником відповідно до платіжних інструкцій № 5268 від 17.12.2025 та № 4909 від 01.12.2025.

В подальшому, ТОВ «Співдружність-імпульс» ініціювало розірвання договору № 2 25 від 17.11.2025, надіславши 19.12.2025 лист на адресу Михайло-Коцюбинської селищної ради. Зокрема, у листі Відповідач звертався з пропозицією розірвати договір, так як не має змоги виконувати зобов`язання за договором у зв`язку з перебоями у роботі заводів та неможливістю виробництва торфобрикету, пов`язаних з відсутністю стабільного електропостачання викликаного постійними військовими атаками російської федерації по об`єктам інфраструктури Чернігівського регіону та інших регіонів України, зупинкою підприємств виробників торфобрикету Смолинського та Ірванцівського заводів філії ДП «Чернігівторф» та інших форс-мажорних обставин викликаних військовими діями російської федерації, а саме війна та військові дії, диверсії, які прямо або опосередковано впливають на виконання зобов`язань. В додаток до листа було надіслало лист відповідь від ДП «Чернігівторф» № 194 від 11.12.2025, де вказані причини, які унеможливлюють серійне виробництво торфобрикету.

22.12.2025 сторонами було укладено додаткову угоду № 2 про дострокове розірвання Договору № 2-25 від 17.11.2025.

Прокурор у поданій позовній заяві вказує що, Додаткова угода №1 від 21.11.2025 укладена сторонами з порушенням п. 4 ч. 5 ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі", внаслідок чого підлягає визнанню недійсною в судовому порядку на підставі ч. 1 ст. 203, ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України.

Статтею 1 Закону України "Про прокуратуру" встановлено, що прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку передбаченому цим Законом здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту, зокрема загальних інтересів суспільства та держави.

Відповідно до частин 3, 4 статті 53 ГПК України в визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою в справу, провадження в якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції в спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

Європейський Суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін як обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності (рішення в справі "Ф.В. проти Франції" (F.W. v. France) від 31.03.2005, заява 61517/00, пункт 27).

Водночас, існує категорія справ, де підтримка прокурора не порушує справедливого балансу. Так, у справі "Менчинська проти Російської Федерації" (рішення від 15.01.2009, заява № 42454/02, пункт 35) ЄСПЛ висловив таку позицію (у неофіційному перекладі):

"Сторонами цивільного провадження виступають позивач і відповідач, яким надаються рівні права, в тому числі право на юридичну допомогу. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або в випадках, коли потрібно захистити інтереси держави".

При цьому ЄСПЛ уникає абстрактного підходу до розгляду питання про участь прокурора в цивільному провадженні. Розглядаючи кожен випадок окремо суд вирішує - наскільки участь прокурора в розгляді справи відповідала принципу рівноправності сторін.

У Рекомендаціях Парламентської Асамблеї Ради Європи від 27.05.2003 № 1604 (2003) "Про роль прокуратури в демократичному суспільстві, заснованому на верховенстві закону" щодо функцій органів прокуратури, які не відносяться до сфери кримінального права, передбачено важливість забезпечити, щоб повноваження і функції прокурорів обмежувалися сферою переслідування осіб, винних у скоєнні кримінальних правопорушень, і вирішення загальних завдань щодо захисту інтересів держави через систему відправлення кримінального правосуддя, а для виконання будь-яких інших функцій були засновані окремі, належним чином розміщені і ефективні органи.

Враховуючи викладене, з урахуванням ролі прокуратури в демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу в питанні рівноправності сторін судового провадження, зміст п.3 частини 1 статті 1311 Конституції України, щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах, не може тлумачитися розширено.

Відтак прокурор може представляти інтереси держави в суді в виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя (п.3 частини 2 статті 129 Конституції України).

Положення п.3 частини 1 статті 1311 Конституції України відсилає до спеціального закону, яким мають бути визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді.

Відповідно до частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави в разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.

Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї норми є поняття "інтерес держави".

У Рішенні Конституційного Суду України в справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.1999 №3-рп/99 Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття "інтереси держави" висловив позицію про те, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба в здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (п.3 мотивувальної частини).

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності в статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

З урахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує в позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції в спірних відносинах.

Наведене Конституційним Судом України розуміння поняття "інтереси держави" має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого в статті 1311 Конституції України та статті 23 Закону України "Про прокуратуру".

Таким чином, "інтереси держави" охоплюють широке і водночас чітко невизначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду в кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація "інтересів держави", особливо в сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічна позиція викладена в постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №806/1000/17, від 26.07.2018 у справі №926/1111/15, від 08.02.2019 у справі №915/20/18).

Відповідно до частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор може представляти інтереси держави в суді лише в двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу.

Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави.

У Рішенні від 05 червня 2019 року № 4-р(II)/2019 Конституційний Суд України вказав, що Конституцією України встановлено вичерпний перелік повноважень прокуратури, визначено характер її діяльності і в такий спосіб передбачено її існування і стабільність функціонування; наведене гарантує неможливість зміни основного цільового призначення вказаного органу, дублювання його повноважень/функцій іншими державними органами, адже протилежне може призвести до зміни конституційно визначеного механізму здійснення державної влади її окремими органами або вплинути на обсяг їхніх конституційних повноважень.

Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

Прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу.

За частинами 4 та 7 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень. У разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов`язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого не звернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Частина 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" передбачає, що наявність підстав для представництва може бути оскаржена суб`єктом владних повноважень. Таке оскарження означає право на спростування учасниками процесу обставин, на які посилається прокурор у позовній заяві, поданій в інтересах держави в особі компетентного органу, для обґрунтування підстав для представництва. Такі правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18.

У даній справі прокурор звертається до господарського суду в інтересах Михайло-Коцюбинської селищної ради.

Згідно відомостей із Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб- підприємців та громадських формувань, організаційна-правова форма Михайло-Коцюбинської селищної ради - орган місцевого самоврядування.

Відповідно до ст. 7 Конституції України, в Україні визнається і гарантується місцеве самоврядування.

Положення ч. ч. 1 та 2 ст. 2 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" визначають, що місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.

Відповідно до ч. 2 ст. 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" обласні та районні ради є органами місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст, у межах повноважень, визначених Конституцією України, цим та іншими законами, а також повноважень, переданих їм сільськими, селищними, міськими радами.

Органи місцевого самоврядування є юридичними особами і наділяються цим та іншими законами власними повноваженнями, в межах яких діють самостійно і несуть відповідальність за свою діяльність відповідно до закону. Матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у комунальній власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об`єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад. (ч. ч. 1 та 3 ст. 16 цього Закону).

Згідно із ч. 1 ст. 17 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" відносини органів місцевого самоврядування з підприємствами, установами та організаціями, що перебувають у комунальній власності відповідних територіальних громад, будуються на засадах їх підпорядкованості, підзвітності та підконтрольності органам місцевого самоврядування.

Відповідно до ст. 18-1 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" орган місцевого самоврядування може бути позивачем та відповідачем у судах загальної юрисдикції, зокрема, звертатися до суду, якщо це необхідно для реалізації його повноважень і забезпечення виконання функцій місцевого самоврядування.

Відповідно до ст. 327 Цивільного кодексу України, ч. 5 ст. 16 Закону України "Про місцеве самоврядування в України" матеріальною основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у комунальній власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах.

Як зазначено в преамбулі Закону України "Про публічні закупівлі", цей Закон встановлює правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави та територіальної громади.

З наведеного слідує, що потреби територіальної громади у певних товарах, роботах та послугах, реалізуються виключно через правовий механізм публічних закупівель.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 2 Закону України "Про публічні закупівлі" до замовників, які здійснюють закупівлі відповідно до цього Закону, належать, зокрема, органи місцевого самоврядування.

Оскільки закупівля замовником товарів для забезпечення потреб територіальної громади є публічною закупівлею, тому правильне застосування Закону України "Про публічні закупівлі" входить в поняття "інтерес держави", на захист якого прокурором подано цей позов.

Держава зацікавлена у раціональному, ефективному та результативному використанні бюджетних коштів. Витрачання бюджетних коштів безумовно являє публічний інтерес, оскільки можливість запровадження і реалізації програм розвитку та належного функціонування всіх інституцій в свою чергу, надає державі можливість виконувати гарантовані Конституцією України зобов`язання перед її народом.

Згідно п. 6 ч. 1 ст. 7 БК України має бути дотримано принцип ефективності та результативності при складанні та виконанні бюджетів де усі учасники бюджетного процесу мають прагнути досягнення цілей, запланованих на основі національної системи цінностей і завдань інноваційного розвитку економіки, шляхом забезпечення якісного надання послуг, гарантованих державою, при залученні мінімального обсягу бюджетних коштів та досягнення максимального результату при використанні визначеного бюджетом обсягу коштів.

Відповідно до ч. 1 ст. 22 БК України для здійснення програм та заходів, які реалізуються за рахунок коштів бюджету, бюджетні асигнування надаються розпорядникам бюджетних коштів. За обсягом наданих прав розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів (отримує бюджетні призначення шляхом їх затвердження у законі про Державний бюджет України, рішенні про місцевий бюджет) та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня.

Згідно з частиною 5 статті 22 БК України головний розпорядник бюджетних коштів отримує бюджетні призначення шляхом їх затвердження у законі про Державний бюджет України (рішенні про місцевий бюджет).

Михайло-Коцюбинська селищна рада як орган місцевого самоврядування, який у розумінні ст. 22 БК України є розпорядником бюджетних коштів (за рахунок яких здійснювалася закупівля товару за договором), що уповноважена на отримання бюджетних асигнувань, взяття бюджетних зобов`язань та здійснення видатків бюджету, та зобов`язана ефективно та раціонально використовувати бюджетні кошти, чим сприяти недопущенню порушень інтересів держави у бюджетній сфері та публічних закупівель.

Однак, Михайло-Коцюбинська селищна рада, укладаючи оспорювану додаткову угоду до договору про закупівлю, яка суперечить вимогам п. 4 ч. 5 ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі", сама сприяла порушенню цих інтересів держави, тим самим є органом, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, однак неналежно здійснює їх захист.

Порушення норм законодавства у сфері публічних закупівель у зв`язку з укладенням всупереч вимог закону додаткової угоди, призвело до безпідставної зміни істотних умов договору після його укладення за відсутності документального підтвердження об`єктивних обставин, що спричинили продовження строку надання послуг.

Прокуратурою листом від 02.06.2026 повідомлено Михайло-Коцюбинську селищну раду про порушення вимог Закону України «Про публічні закупівлі».

Листом від 08.06.2026 Михайло-Коцюбинська селищна рада повідомила, що з позовом про визнання недійсної додаткової угоди до договору № 2-25 від 17.11.2025 та стягнення штрафних санкцій не зверталась і не планує звертатись.

Вказане свідчить, що Михайло-Коцюбинська селищна рада, будучи повідомленою про допущені порушення при укладенні оскаржуваної додаткової угоди, належних заходів для захисту інтересів держави та для усунення порушень Закону України "Про публічні закупівлі", не вживає.

Отже, вказаний суб`єкт владних повноважень, попри обізнаність про наявність порушень законодавства у сфері публічних закупівель, не вжив жодних заходів реагування з метою захисту державних інтересів, як наслідок, інтереси держави фактично залишились без захисту, що створює ризик толерування порушень у сфері публічних закупівель.

Вказане свідчить про неналежне здійснення Позивачем заходів щодо захисту порушених інтересів держави.

За таких обставин, вбачаються підстави для представництва прокурором інтересів держави та звернення до суду із вказаним позовом у даній справі.

У порядку частини 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор, попередньо, до звернення до суду, повідомив позивача про намір подати позов в інтересах держави в особі Михайло-Коцюбинської селищної ради до Товариства з обмеженою відповідальністю "Співдружність-Імпульс" про визнання недійсною додаткової угоди та стягнення штрафних санкцій.

Згідно з п.1 частини 2 статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

За частиною 1 статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Частиною 1 ст. 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно із частиною першою статті 628, статтею 629 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до частини першої статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недотримання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України.

Згідно з частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Отже, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб`єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

За змістом статті 215 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненим правочином.

У розумінні наведених норм оспорювати правочин може також особа (заінтересована особа), яка не була стороною правочину, на час розгляду справи судом не має права власності чи речового права на предмет правочину та/або не претендує на те, щоб майно в натурі було передано їй у володіння. Вимоги заінтересованої особи про визнання правочину недійсним спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.

У статті 204 Цивільного кодексу України закріплено презумпцію правомірності правочину, яка означає, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.

Отже, заявляючи позов про визнання недійсним договору, позивач має довести наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначити в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Як встановив суд, 17.11.2025 позивач та відповідач уклали договір №2-25, за умовами якого відповідач зобов`язався поставити Замовнику товар: Торфобрикет (за ДК 021:2015 - 09110000 3 - Тверде паливо) в кількості та за цінами, які зазначені в Специфікації в строк до 21.11.2025, а Замовник - прийняти та оплатити товар.

Водночас, згідно Додаткової угоди №1 від 21.11.2025 строк поставки товару по договору продовжено до 15.12.2025.

Прокурор вважає, що при укладенні Додаткової угоди №1 були порушені вимоги п. 4 ч. 5 ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі" та п.п. 4 п. 19 Особливостей здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг для замовників, передбачених Законом України "Про публічні закупівлі" на період дії правового режиму воєнного стану в Україні та протягом 90 днів з дня його припинення або скасування, а саме не надано документального підтвердження обставин, що спричинили продовження строку поставки товару.

Правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави, територіальних громад та об`єднаних територіальних громад визначає Закон України "Про публічні закупівлі".

Відповідно до пункту 6 частини 1 статті 1 Закону України "Про публічні закупівлі" договір про закупівлю - господарський договір, що укладається між замовником і учасником за результатами проведення процедури закупівлі/спрощеної закупівлі та передбачає платне надання послуг, виконання робіт або придбання товару.

Згідно з частиною 1 статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі" договір про закупівлю укладається відповідно до норм Цивільного та Господарського кодексів України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.

З аналізу положень Закону України "Про публічні закупівлі" вбачається те, що вони є спеціальними нормами, які визначають правові підстави внесення змін та доповнень до договорів, укладених за наслідком публічних закупівель, та повинні застосовуватися переважно щодо норм Цивільного та Господарського кодексів України, які визначають загальну процедуру внесення змін до договору (постанова Верховного Суду від 08.11.2023 у справі № 926/3421/22).

Згідно з п. 4 ч. 5 ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі" істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім випадків продовження строку дії договору про закупівлю та строку виконання зобов`язань щодо передачі товару, виконання робіт, надання послуг у разі виникнення документально підтверджених об`єктивних обставин, що спричинили таке продовження, у тому числі обставин непереборної сили, затримки фінансування витрат замовника, за умови що такі зміни не призведуть до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю.

Аналогічні за змістом положення передбачені у підпункті 4 пункту 19 Особливостей здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг для замовників, передбачених Законом України "Про публічні закупівлі", на період дії правового режиму воєнного стану в Україні та протягом 90 днів з дня його припинення або скасування, затверджених постановою Кабінету міністрів України від 12.10.2022 № 1178 (далі - Особливості), за приписами яких істотні умови договору про закупівлю, укладеного відповідно до пунктів 10 і 13 (крім підпунктів 13 та 15 пункту 13) цих Особливостей, не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім випадків, продовження строку дії договору про закупівлю та/або строку виконання зобов`язань щодо передачі товару, виконання робіт, надання послуг у разі виникнення документально підтверджених об`єктивних обставин, що спричинили таке продовження, у тому числі обставин непереборної сили, затримки фінансування витрат замовника, за умови, що такі зміни не призведуть до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю.

Таким чином, вказані норми передбачають умови та можливість внесення змін до договору про закупівлю, зокрема й стосовно строку виконання зобов`язань лише, якщо сторони це прямо вказали в умовах договору або уклали додаткову угоду про це за взаємною згодою сторін вже після виникнення таких обставин (постанова Верховного Суду від 31.08.2022 у справі № 910/15264/21). При цьому вказані норми передбачають можливість внесення змін до договору про закупівлю (зміна істотних умов) щодо продовження строку виконання зобов`язань у разі виникнення документально підтверджених об`єктивних обставин, що спричинили таке продовження (постанови Верховного Суду від 05.09.2018 у справі № 910/21806/17, від 06.06.2023 у справі № 910/21100/21).

Отже, об`єктивні обставини, що спричинили відповідне продовження, мають бути документально підтверджені і вони не обов`язково мають бути обставинами непереборної сили, засвідченими у вигляді сертифіката ТПП України.

Виходячи з аналізу наведених норм, зміна істотних умов договору про закупівлю, зокрема в частині продовження строку дії договору про закупівлю та строку виконання зобов`язань є правомірною виключно за вказаних вище умов і відбувається у разі виникнення документально підтверджених об`єктивних обставин, що спричинили таке продовження; документально підтверджених обставин непереборної сили; документально підтверджених обставин затримки фінансування витрат замовника (правовий висновок Верховного Суду викладений у постанові від 12.12.2024 у справі № 916/4679/23).

У п. 11.2 Договору сторони погодили, що істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань Сторонами в повному обсязі, крім випадків, зокрема, продовження строку дії договору про закупівлю та/або строку виконання зобов`язань щодо передачі товару у разі виникнення документально підтверджених об`єктивних обставин, що спричинили таке продовження, у тому числі обставин непереборної сили, затримки фінансування витрат замовника, за умови, що такі зміни не призведуть до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю. Форма документального підтвердження об`єктивних обставин визначатиметься Замовником у момент виникнення об`єктивних обставин (з огляду на їхні особливості) з дотриманням чинного законодавства.

В обґрунтування продовження строку поставки товару відповідач у листі №2011-01 від 20.11.2025 адресованому позивачу, вказав на перебої у виробництві твердого палива, в т.ч. торфобрикету, пов`язані з відсутністю стабільного електропостачання, зупинками компаній виробників та іншими факторами викликаними військовими діями російської федерації.

Суд зазначає, що 24.02.2022 у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, Указом Президента України № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. Надалі воєнний стан неодноразово було продовжено та він діє на теперішній час.

Обставини, наведені відповідачем у листі не є новими чи непередбачуваними для сторін, а відтак не створюють правових підстав для зміни істотних умов договору, зокрема шляхом продовження строків виконання зобов`язань.

Крім того, суд враховує, що згідно з ч. 3 ст. 28 Закону України "Про публічні закупівлі" протокол розкриття тендерних пропозицій/пропозицій формується та оприлюднюється електронною системою закупівель автоматично в день розкриття тендерних пропозицій/пропозицій.

Оцінка тендерних пропозицій/пропозицій проводиться автоматично електронною системою закупівель на основі критеріїв і методики оцінки, зазначених замовником у тендерній документації/оголошенні про проведення спрощеної закупівлі, шляхом застосування електронного аукціону. Дата і час проведення електронного аукціону визначаються електронною системою закупівель автоматично (ч. 1 ст. 29 Закону України "Про публічні закупівлі").

Частиною 10 ст. 29 Закону України "Про публічні закупівлі" передбачено, що строк розгляду тендерної пропозиції/пропозиції, що за результатами оцінки визначена найбільш економічно вигідною, не повинен перевищувати п`яти робочих днів з дня визначення найбільш економічно вигідної пропозиції. Такий строк може бути аргументовано продовжено замовником до 20 робочих днів. У разі продовження строку замовник оприлюднює повідомлення в електронній системі закупівель протягом одного дня з дня прийняття відповідного рішення.

Розгляд та оцінка тендерних пропозицій здійснюються відповідно до статті 29 Закону (положення частин другої, дванадцятої, шістнадцятої, абзаців другого і третього частини п`ятнадцятої статті 29 Закону не застосовуються) з урахуванням положень пункту 43 цих особливостей (п. 41 Особливостей).

Відповідно до п. 49 Особливостей рішення про намір укласти договір про закупівлю приймається замовником відповідно до статті 33 Закону та цього пункту.

Повідомлення про намір укласти договір про закупівлю автоматично формується електронною системою закупівель протягом одного дня з дати оприлюднення замовником рішення про визначення переможця процедури закупівлі в електронній системі закупівель.

З метою забезпечення права на оскарження рішень замовника до органу оскарження договір про закупівлю не може бути укладено раніше ніж через п`ять днів з дати оприлюднення в електронній системі закупівель повідомлення про намір укласти договір про закупівлю.

Замовник укладає договір про закупівлю з учасником, який визнаний переможцем процедури закупівлі, протягом строку дії його пропозиції, не пізніше ніж через 15 днів з дати прийняття рішення про намір укласти договір про закупівлю відповідно до вимог тендерної документації та тендерної пропозиції переможця процедури закупівлі. У випадку обґрунтованої необхідності строк для укладення договору може бути продовжений до 60 днів. У разі подання скарги до органу оскарження після оприлюднення в електронній системі закупівель повідомлення про намір укласти договір про закупівлю перебіг строку для укладення договору про закупівлю зупиняється.

Частиною 1 ст. 33 Закону України "Про публічні закупівлі" визначено, що рішення про намір укласти договір про закупівлю приймається замовником у день визначення учасника переможцем процедури закупівлі/спрощеної закупівлі.

Протягом одного дня з дати ухвалення такого рішення замовник оприлюднює в електронній системі закупівель повідомлення про намір укласти договір про закупівлю.

Протокол щодо прийняття рішення уповноваженою особою селищною радою щодо тендерної пропозиції відповідача датований 13.11.2025.

Отже, вже з цієї дати відповідач мав обґрунтовані очікування на укладення договору, а зважаючи на скорочені строки поставки товару - до 21.11.2025, мав проявити розумну обачність і повинен був здійснити необхідну підготовку до поставки товару.

Таким чином, на дату підписання Договору - 17.11.2025 відповідач повинен був об`єктивно оцінити можливість своєчасного виконання взятих на себе зобов`язань та усвідомлювати ризики настання негативних наслідків, пов`язаних із порушенням строків поставки товару, а у разі наявності обставин, що унеможливлювали їх виконання у встановлений строк, повинен був утриматися від укладення договору.

Суд звертає увагу, що обставини, які були відомі сторонам або об`єктивно могли бути передбачені на момент укладення договору, не можуть визнаватися такими, що виникли раптово чи стали наслідком непереборної сили. У такий спосіб відповідні обставини не змінюють істотно баланс прав та обов`язків сторін, а лише відображають ризики, які сторона приймає на себе під час укладення договору.

Підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. Підприємництво здійснюється, зокрема, на основі принципів комерційного розрахунку та власного комерційного ризику.

Отже, у разі здійснення підприємницької діяльності особа має усвідомлювати, що така господарська діяльність здійснюється нею на власний ризик, особа має здійснювати власний комерційний розрахунок щодо наслідків здійснення відповідних дій, самостійно розраховувати ризики настання несприятливих наслідків в результаті тих чи інших її дій та самостійно приймати рішення про вчинення (чи утриматись від) таких дій.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2019 у справі № 910/15484/17, а також у постанові Верховного Суду від 13.11.2018 у справі № 910/2376/18.

Таким чином, відповідач як суб`єкт господарювання, що здійснює свою господарську діяльність на власний ризик, підписуючи з позивачем договір про поставку товару (укладений за результатами відкритих торгів), усвідомлював, що кінцевою датою поставки є дата, визначена у Договорі, з огляду на що повинен був розумно оцінити цю обставину з урахуванням виду своєї діяльності та можливості виконання зобов`язання у погоджені сторонами строки.

Однак відповідач цього не зробив, а тому всі ризики настання таких негативних наслідків покладаються саме на відповідача.

Враховуючи вищевикладене, суд доходить висновку, що оспорювана Додаткова угода №1 укладена за відсутності документального підтвердження реальних об`єктивних обставин, які спричинили продовження строку поставки товару, що є підставою для визнання цієї додаткової угоди недійсною.

Враховуючи порушення відповідачем строку поставки товару, прокурор нарахував та заявив до стягнення 26 955,41 грн пені згідно п.7.3.2 договору.

Відповідно до п.7.3.2 Договору за порушення строків відвантаження товарів стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів, яких допущено прострочення поставки за кожний день прострочення

Ціна договору становить 1 003 867,20 грн (п.3.1 Договору).

Згідно з п. 5.1 Договору термін поставки Товару з дати укладання договору до 21.11.2025.

Станом на 21.11.2025 Відповідачем не поставлено жодного кілограму торфобрикету.

Відповідно до видаткової накладної № 2511-01 від 25.11.2025 Відповідачем було поставлено 22,10 тон торфобрикету на суму 114 831,60 грн.

Таким чином, період заборгованості становить з 22.11.2025 по 25.11.2025, а саме 3 календарні дні.

Сума штрафних санкцій складає (1003867,20 грн х 0,1%) :100 = 1003,87 грн х 3 = 3011,61 грн.

Станом на 25.11.2025 поставлено торфобрикету на суму 114831,60 грн, тобто сума невиконаного зобов`язання становить 889035,60 грн (1003867,20 грн - 114831,60 грн).

Відповідно до видаткової накладної № 1512-01 від 15.12.2025 Відповідачем було поставлено 21.10 тон торфобрикету на суму 109 635,60 грн.

Таким чином, період заборгованості становить з 25.11.2025 по 15.12.2025, а саме 20 календарних днів.

Сума штрафних санкцій складає (889035,60 грн х 0,1%) :100 = 889,03 грн х 20 = 17780,60 грн.

Станом на 15.12.2025 відповідачем поставлено торфобрикету на суму 224467,20 грн (114831,60 грн +109635,60 грн)

22.12.205 між позивачем та відповідачем укладено 22.12.2025 додаткову угоду № 2 від 22.12.2025 про розірвання договору №2-25 від 17.11.2025.

Таким чином, період заборгованості становить з 15.12.2025 по 22.12.2025, а саме 8 календарних днів, а сума невиконаного зобов`язання становить 779400,00 грн (1003867,20 грн - 224467,20 грн ).

Сума штрафних санкцій складає (770400,00 грн х 0,1%) :100 = 770,4 грн х 8 = 6163,20 грн.

Отже, загальна сума штрафних санкцій складає 26955,41 грн (3011,61 грн + 17780,60 грн +6163,20 грн).

Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч. 1 ст. 526 Цивільного кодексу України Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтею 525 Цивільного кодексу України визначено, що одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.

За змістом статей 610, 611, 612 ЦК України невиконання зобов`язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), є порушенням зобов`язання, що зумовлює застосування до боржника наслідків, установлених договором або законом.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Стаття 549 ЦК України встановлює, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до частини другої статті 551 ЦК України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

З наведених вище положень статей 549, 551, 611 ЦК України слідує, що встановлення неустойки (штрафу, пені) віднесено до умов договору, які сторони, в межах встановлених законодавством, визначають на власний розсуд при укладенні договору.

Оскільки Додаткова угода №1 є недійсною та не породжує правових наслідків, правовідносини між позивачем і відповідачем щодо строку поставки товару мали регулюватися п. 1.5 Договору, відповідно до якого кінцевим терміном поставки товару є 21.11.2025

Суд, здійснивши перевірку розрахунку пені, заявленої до стягнення, дійшов висновку про правильне її нарахування, а відтак позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

За загальним правилом обов`язок доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. Обов`язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення. Це стосується позивача, який повинен доказати факти, на підставі яких пред`явлено позов, а також відповідача, який має можливість доказувати факти, на підставі яких він заперечує проти позову.

За приписами частин 2 та 3 статті 13 ГПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, установлених законом.

Обов`язок доказування і подання доказів установлено статтею 74 ГПК України, за якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (частина 3 статті 74 ГПК України).

Відповідно до частини 4 статті 74 ГПК України суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви в добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, установлених цим Кодексом (частина 1 статті 14 ГПК України).

Статтею 73 ГПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд установлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

З огляду на зміст статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Стаття 76 даного Кодексу визначає, що належними доказами є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять у предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Статтями 78, 79 ГПК України встановлено, що достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними ніж докази, надані на її спростування.

За приписами частин 1 та 2 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь установленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів в їх сукупності.

Тобто, виходячи зі змісту статей 13,74 ГПК України кожна сторона на підставі належних, допустимих, достовірних та вірогідних доказів повинна довести правомірність заявлених нею вимог або заперечень.

За змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах "Трофимчук проти України", "Серявін та інші проти України" обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

За висновком суду, прокурором на підставі належних, допустимих, достовірних та вірогідних доказів, у розумінні статей 76-79 ГПК України, доведено наявність правових підстав для задоволення позову в повному обсязі.

При ухваленні рішення в справі, суд у тому числі вирішує питання щодо розподілу судових витрат між сторонами, до яких, зокрема належить, судовий збір.

За частиною 1 статті 129 ГПК України судовий збір покладається в спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

За таких обставин з відповідача підлягає стягненню на користь Чернігівської обласної прокуратури 5 324,80 грн судового збору.

Ухвалюючи дане рішення, судом враховано факт перебування судді Сидоренка А.С. у період з 10.08.2026 по 04.09.2026 включно та у період з 05.10.2026 по 09.10.2026 включно у щорічній відпустці.

Керуючись ст. 129, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

В И Р І Ш И В:

Позов керівника Козелецької окружної прокуратури в інтересах держави в особі Михайло-Коцюбинської селищної ради до Товариства з обмеженою відповідальністю "Співдружність-Імпульс" про визнання додаткової угоди недійсною та стягнення 26 955,41 грн задовольнити повністю.

Визнати недійсною додаткову угоду № 1 від 21.11.2025 до договору № 2-25 від 17.11.2025, укладену між Михайло-Коцюбинською селищною радою (код ЄДРПОУ 04412509) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Співдружність-Імпульс» (код ЄДРПОУ 46019049).

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Співдружність-Імпульс" (код 46019049, 03180, м. Київ, пр. Берестейський, 131, приміщення 3) на користь Михайло-Коцюбинської селищної ради (код 04412509, 15552 с. Михайло-Коцюбинське, Чернігівський р-н, вул. Шевченка, 50, банк отримувача - Державна казначейська служба України м. Київ, рахунок отримувача - UА318999980314070542000025649) 26 955,41 грн пені.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Співдружність-Імпульс" (код 46019049, 03180, м. Київ, пр. Берестейський, 131, приміщення 3) на користь Чернігівської обласної прокуратури (вул. Князя Чорного, 9, м. Чернігів, 14000; код ЄДРПОУ 02910114) 5324,80 грн судового збору.

Накази видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили в порядку та строки, визначені ст. 241 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду у строк, встановлений ч. 1 ст. 256 Господарського процесуального кодексу України, шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Повне рішення складено та підписано 10.11.2026.

Суддя А.С.Сидоренко