Рішення № 141347464 у справі № 947/27352/26 від 10.11.2026

Справа № 947/27352/26

РІШЕННЯ

іменем України

"10" листопада 2026 р. Вознесенський міськрайонний суд Миколаївської області в складі головуючої - судді Булкат М.С.,

за участю: секретаря судового засідання, Соколенко Д. К.,

відповідачки, ОСОБА_1 ,

представника Вознесенської окружної прокуратури прокурор, Андріїшиної Т. С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вознесенську цивільну за позовною заявою Київської районної адміністрації Одеської міської ради, як органу опіки та піклування в інтересах малолітнього ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до відповідачів ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , треті особи: Служба у справа дітей Одеської міської ради, Вознесенська окружна прокуратура, про відібрання малолітньої дитини без позбавлення батьківських прав,

встановив:

30 червня 2026 року до Київського районного суду м. Одеси надійшла позовна заява Київської районної адміністрації Одеської міської ради, як органу опіки та піклування в інтересах малолітнього ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , треті особи: Служба у справа дітей Одеської міської ради, про відібрання малолітньої дитини без позбавлення батьківських прав.

В обґрунтування позову вказано, що малолітній ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживав разом із матір`ю ОСОБА_1 та малолітньою сестрою за адресою: АДРЕСА_1 .

19 червня 2026 року до Служби у справах дітей Одеської міської ради надійшло повідомлення про те, що малолітні діти залишилися без нагляду дорослих, у зв`язку з чим виникла необхідність перевірки умов їхнього проживання та забезпечення безпеки.

За результатами первинного обстеження встановлено, що мати залишила дітей самих у квартирі, після чого старша дитина самостійно вийшла з помешкання. Сусіди, виявивши малолітнього без нагляду дорослих, забрали обох дітей до своєї квартири. Після повернення додому мати виявила відсутність дітей та звернулася до поліції.

Надалі, 22 червня 2026 року, під час проведення оцінки рівня безпеки дітей було встановлено рівень безпеки «дуже небезпечно». Зокрема, малолітній ОСОБА_4 повідомив, що мати тривалий час була відсутня за місцем проживання, у зв`язку з чим він був змушений кликати сусідів на допомогу. Дитина була голодною, а також повідомила, що мати неодноразово залишала його самого вдома разом із малолітньою сестрою без нагляду дорослих.

За результатами оцінки рівня безпеки встановлено наявність безпосередньої загрози життю та здоров`ю дітей, у зв`язку з чим малолітнього ОСОБА_5 було невідкладно направлено до закладу охорони здоров`я для проведення медичного обстеження та забезпечення необхідної допомоги.

На підставі встановлених обставин розпорядженням Київської районної адміністрації Одеської міської ради від 23 червня 2026 року № 495 малолітнього ОСОБА_2 було відібрано від батьків - ОСОБА_1 та ОСОБА_3 без позбавлення їх батьківських прав.

Надалі наказом Служби у справах дітей Одеської міської ради від 23 червня 2026 року № 127 малолітнього ОСОБА_2 поставлено на первинний облік.

Позивач зазначає, що внаслідок неналежного виконання матір`ю своїх батьківських обов`язків, залишення малолітньої дитини без нагляду дорослих та створення небезпечних умов для її життя і здоров`я виникла необхідність невідкладного відібрання дитини з метою забезпечення її безпеки, захисту прав та законних інтересів.

У подальшому, з метою захисту прав та законних інтересів малолітнього ОСОБА_2 , забезпечення його належного виховання, утримання та безпечних умов проживання, позивач звернувся до суду з відповідним позовом.

03 серпня 2026 року відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено проводити у порядку загального позовного провадження, визначено дату та час підготовчого судового засідання.

15 вересня 2026 року ухвалою суду закрито підготовче засідання та призначено до судового розгляду.

15 вересня 2026 року на адресу суду від відповідачки ОСОБА_1 надійшли письмові документи щодо стягнення аліментів на утримання дитини, а також документи з матеріалів виконавчого провадження, які підтверджують заборгованості зі сплати аліментів у ОСОБА_3

08 жовтня 2026 року на адресу суду від відповідачки надійшла заява про долучення до матеріалів справи додаткових письмових доказів, а саме: копії звернення до Київської окружної прокуратури, копій виписок із медичної документації та результатів обстежень дітей - ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , повідомлення Одеського закладу дошкільної освіти «Ясла-садок» щодо вихованця, у якому зазначено, що мати особисто приводила дитину до закладу та забирала її, відвідувала святкові заходи за участю дітей і своєчасно здійснювала оплату за відвідування закладу. Крім того, відповідачкою надано письмові пояснення знайомих щодо умов проживання та виховання дітей у сім`ї, документи щодо стягнення аліментів із ОСОБА_3 , а також фотоматеріали із зображенням дітей.

27 жовтня 2026 року на адресу суду від Служби у справах дітей надійшла заява про розгляд справи за відсутності її представника. Разом із заявою до матеріалів справи було надано акт обстеження умов проживання від 11 вересня 2026 року за місцем фактичного перебування малолітніх дітей, а також психологічний висновок щодо ОСОБА_2 , у якому відображено результати психологічного обстеження дитини та особливості його психоемоційного стану.

У судове засідання представник позивача, Київської районної адміністрації Одеської міської ради, як органу опіки та піклування, не з`явився, проте надали заяву про підтримання позовних вимог.

У судове засідання відповідачка ОСОБА_1 з`явилася, заперечила проти задоволення вищевказаних позовних вимог.

У судове засідання відповідач ОСОБА_3 не з`явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, причини неявки суду невідомі.

У судове засідання представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Служби у справа дітей Одеської міської ради, не з`явився, надали заяву про розгляд без його участі.

Прокурор Вознесенської окружної прокуратури, ОСОБА_6 , в судове засідання з`явилася, не підтримала позовні вимоги.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників судового процесу, оцінивши надані сторонами докази в їх сукупності та взаємному зв`язку, суд дійшов наступного висновку.

Судом встановлено, що малолітній ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є сином ОСОБА_1 та ОСОБА_3 (а. с. 11, 55-56).

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 02 листопада 2023 року шлюб між батьками дитини було розірвано (а. с. 16-17, 89-91).

З матеріалів справи вбачається, що 19 червня 2026 року до Служби у справах дітей Одеської міської ради надійшло повідомлення Одеського районного управління поліції № 1 ГУНП в Одеській області про залишення малолітніх дітей без належного нагляду дорослих. За вказаним повідомленням працівниками Служби у справах дітей спільно з працівниками поліції було проведено обстеження умов проживання сім`ї та складено відповідний акт від 19 червня 2026 року (а. с. 18).

Зазначеним актом встановлено, що діти перебували вдома без нагляду матері, унаслідок чого старша дитина самостійно залишила квартиру. Сусіди, виявивши малолітніх дітей без нагляду дорослих, забрали їх до себе з метою забезпечення їхньої безпеки. Після повернення додому мати виявила відсутність дітей та звернулася до поліції.

Із письмових пояснень ОСОБА_1 від 19 червня 2026 року також вбачається, що вона залишила дітей самих у квартирі на час відвідування магазину. При цьому мати підтвердила, що старша дитина самостійно вийшла з квартири, після чого сусіди забрали обох дітей до свого помешкання. За результатами проведеної бесіди матір було попереджено про відповідальність за неналежне виконання батьківських обов`язків (а. с. 19).

22 червня 2026 року працівниками Служби у справах дітей Одеської міської ради спільно з працівниками поліції та медичним працівником проведено оцінку рівня безпеки дітей, за результатами якої встановлено рівень безпеки «дуже небезпечно».

З актів проведення оцінки рівня безпеки дитини вбачається, що малолітній ОСОБА_2 перебував за місцем проживання без нагляду дорослих разом із дворічною сестрою. Дитина повідомила, що мати тривалий час була відсутня, у зв`язку з чим він кликав сусідів на допомогу. Також зазначив, що був голодним та що мати неодноразово залишала його самого вдома. На момент виявлення дітей батьки були відсутні, у зв`язку з чим працівниками Державної служби України з надзвичайних ситуацій дитину було вилучено з квартири та невідкладно направлено до КНП «Дитяча міська клінічна лікарня № 3» Одеської міської ради для проведення медичного обстеження (а. с. 23-27).

На підставі встановлених обставин розпорядженням Київської районної адміністрації Одеської міської ради від 23 червня 2026 року № 495 малолітнього ОСОБА_2 було відібрано від батьків - ОСОБА_1 та ОСОБА_3 без позбавлення їх батьківських прав. Надалі наказом Служби у справах дітей Одеської міської ради від 23 червня 2026 року № 127 дитину поставлено на первинний облік (а. с. 31-34).

Батько сестри малолітнього ОСОБА_2 , малолітньої ОСОБА_7 - ОСОБА_8 звернувся до Служби у справах дітей Одеської міської ради із письмовою заявою про передачу йому на виховання обох малолітніх дітей - ОСОБА_7 та ОСОБА_2 (а. с. 29).

27 жовтня 2026 року на адресу суду від Служби у справах дітей надійшла заява про розгляд справи за відсутності її представника. Разом із заявою надано акт обстеження умов проживання від 11 вересня 2026 року за місцем фактичного перебування дітей, а також психологічний висновок щодо малолітнього ОСОБА_2 , у якому відображено результати психологічного обстеження дитини та особливості її психоемоційного стану (а. с. 138-140).

Відповідно до акта обстеження умов проживання від 11 вересня 2026 року, умови проживання дітей за місцем їхнього фактичного перебування є задовільними. Для дітей відведено окрему кімнату, яка облаштована з урахуванням їхнього віку та потреб, зокрема передбачено окремі місця для занять і навчання, а також місця для зберігання дитячих речей. Житлово-побутові умови забезпечують можливість належного проживання, відпочинку та розвитку дітей. Потреби дітей відповідно до їхнього віку задовольняються, необхідні умови для їхнього догляду та виховання створені (а. с. 138).

Відповідно до психологічного висновку за результатами обстеження малолітнього ОСОБА_2 , проведеного за запитом Служби у справах дітей, з метою визначення психологічної прив`язаності дитини до біологічної матері та встановлення сприятливих умов для її подальшого гармонійного розвитку, встановлено особливості емоційного стану дитини та її ставлення до членів сім`ї.

Зокрема, під час обстеження дитина легко йшла на контакт, її мовленнєвий розвиток відповідав віковій нормі. Водночас під час обговорення сімейної ситуації у хлопчика спостерігалися підвищена тривожність та занепокоєння. На запитання щодо матері дитина висловила небажання повертатися до неї, неодноразово запитувала, чи не повернуть її до матері, та зазначала про бажання залишатися з батьком ОСОБА_9 і ОСОБА_10 .

За результатами застосування проективних психологічних методик встановлено, що емоційне ставлення дитини до біологічної матері характеризується негативними висловлюваннями, ознаками тривоги та психологічного дистанціювання. Під час малювання хлопчик зобразив матір на відстані від себе, супроводжуючи малюнок негативними коментарями. Наведене, за оцінкою психолога, свідчить про відсутність у дитини відчуття емоційної безпеки під час згадування біологічної матері.

Натомість у взаємодії з ОСОБА_8 та ОСОБА_11 дитина демонструвала відносний рівень довіри, емоційну розслабленість та психологічний комфорт. Зазначених осіб хлопчик сприймає як дорослих, які забезпечують йому стабільність, відчуття базової безпеки та задоволення повсякденних потреб.

Крім того, під час психологічного обстеження встановлено, що дитина усвідомлює зміну сімейного середовища та на пряме запитання щодо бажаного місця проживання однозначно висловила бажання залишатися в сім`ї, у якій проживає на цей час. Хлопчик позитивно відгукувався про умови свого теперішнього проживання, зазначав, що йому подобається перебувати в селі, гуляти на дитячому майданчику та спілкуватися з іншими дітьми.

У підсумковій частині психологічного висновку зазначено, що дитина перебуває в адаптаційному періоді та потребує психологічного комфорту. На час проведення обстеження сформований стабільний та безпечний емоційний зв`язок спостерігався з ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , тоді як взаємини з біологічною матір`ю характеризувалися нестабільністю, відчуженням та наявністю тривожних реакцій.

Також психологом зазначено, що зміна поточного місця проживання та віддалення від біологічної матері не мали негативного впливу на психоемоційний стан дитини, а навпаки, у новому сімейному середовищі хлопчик відчуває себе більш захищеним та вільним.

Таким чином, психологічний висновок підтверджує наявність у малолітнього ОСОБА_12 емоційного комфорту та відчуття безпеки за місцем його теперішнього проживання, а також чітко виражене бажання дитини залишатися в сім`ї ОСОБА_8 та ОСОБА_11 (а. с. 138 зворотна сторона - 139).

Судом також враховано і письмові докази, подані відповідачкою. Зокрема, 15 вересня 2026 року на адресу суду від відповідачки ОСОБА_1 надійшли документи щодо стягнення аліментів на утримання дитини та матеріали виконавчого провадження, які містять відомості про заборгованість ОСОБА_3 зі сплати аліментів (а. с. 82-88).

08 жовтня 2026 року відповідачкою подано заяву про долучення додаткових доказів, зокрема копії звернення до Київської окружної прокуратури, результатів тестів дітей на ВІЛ, повідомлення Одеського закладу дошкільної освіти «Ясла-садок», у якому зазначено, що мати приводила дитину до закладу та забирала її, відвідувала святкові заходи й здійснювала оплату за відвідування закладу. Також відповідачкою надано письмові пояснення знайомих щодо виховання дітей, документи щодо стягнення аліментів із ОСОБА_3 та фотоматеріали із зображенням дітей (а. с. 101-122). А також копії звернення до Уповноваженого Верховної Ради з прав людини; довідку про працевлаштування з 16 жовтня.

Таким чином, судом досліджено письмові докази, надані сторонами та уповноваженими органами, які стосуються обставин залишення дітей без нагляду, проведення оцінки рівня їхньої безпеки, подальшого відібрання малолітнього ОСОБА_12 від батьків, а також умов його проживання та виховання після відібрання.

Оцінюючи зазначені докази в їх сукупності, суд виходить із необхідності забезпечення найкращих інтересів малолітньої дитини, створення безпечних умов її проживання, належного догляду, виховання та гармонійного розвитку

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Статтею 51 Конституції України, частинами другою, третьою статті 5 СК України передбачено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Держава має заохочувати та підтримувати материнство і батьківство та забезпечувати пріоритет сімейного виховання дитини. При регулюванні сімейних відносин держава має максимально враховувати інтереси дитини.

Захист інтересів дитини знаходиться в одній площині поряд із такими фундаментальними правовими цінностями, як життя, здоров`я, свобода, безпека, справедливість. Захист інтересів дитини є запорукою становлення сильної держави, правового суспільства, оскільки зростаючи дитина перетворюється на правового партнера дорослих членів суспільства.

Частиною першою статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України «Про охорону дитинства»).

У частині сьомій статті 7 СК України передбачено, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до пунктів 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Статтею 9 Конвенції про права дитини визначено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно до статті 18 Конвенції про права дитини батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Будь-який сімейний спір стосовно дитини має вирішуватися з урахуванням та якнайкращим забезпеченням інтересів дитини.

Згідно з частинами першою-четвертою статті 150 СК України батьки зобов`язанні виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину.

Відповідно до частини першої статті 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності.

У частині першій статті 170 СК України визначено, що суд може постановити рішення про відібрання дитини від батьків або одного з них, не позбавляючи їх батьківських прав, у випадках, передбачених пунктами 2-5 частини першої статті 164 цього Кодексу, а також в інших випадках, якщо залишення дитини у них є небезпечним для її життя, здоров`я і морального виховання.

У цьому разі дитина передається другому з батьків, бабі, дідові, іншим родичам - за їх бажанням або органові опіки та піклування.

Під час ухвалення рішення про відібрання дитини від батьків або одного з них без позбавлення їх батьківських прав суд бере до уваги інформацію про здійснення соціального супроводу сім`ї (особи) у разі здійснення такого супроводу.

Основними підставами для відібрання дитини є: ухилення батьків від виконання своїх обов`язків з виховання дитини; жорстоке поводження з дитиною; захворювання батьків на хронічний алкоголізм або їх наркотична залежність; будь-які види експлуатації дитини, примус її до жебракування та бродяжництва тощо.

Інші випадки, коли дитина може бути відібрана від батьків, про які йдеться у частині першій статті 170 СК України, охоплюють ситуації, коли залишення дитини у батьків є небезпечним для її життя, здоров`я і морального виховання. Така небезпека може випливати не лише з поведінки батьків, а й з їх особистих негативних звичок (демонстрація та заохочення у дитини до протиправної чи розпусної поведінки). Варто враховувати й ступінь небезпеки для кожної окремо взятої дитини, враховуючи її фізичний та психічний розвиток.

Європейський суд з прав людини зауважив, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (рішення у справі «М. С. проти України» від 11 липня 2017 року, заява № 2091/13, пункт 100 рішення від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України»).

Європейський суд з прав людини зауважив, якщо рішення мотивується необхідністю захистити дитину від небезпеки, має бути доведено, що така небезпека справді існує. При ухваленні рішення про відібрання дитини від батьків може виникнути необхідність врахування низки чинників. Можливо, потрібно буде з`ясувати, наприклад, чи зазнаватиме дитина, якщо її залишать під опікою батьків, жорстокого поводження, чи страждатиме вона через відсутність піклування, через неповноцінне виховання та відсутність емоційної підтримки, або визначити, чи виправдано встановлення державної опіки над дитиною станом її фізичного або психічного здоров`я (пункт 50 рішення Європейського суду з прав людини від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України).

У § 54 рішення Європейського суду з прав людини «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року, заява № 31111/04, зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини.

Наведене узгоджується з правовим висновком щодо врахування найкращих інтересів дитини при розгляді справ, які стосуються прав дітей, викладеним Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц.

При вирішенні питань, які стосуються її життя, дитині, здатній сформулювати власні погляди, має бути забезпечено право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, що її стосуються, причому поглядам дитини приділяється належна увага згідно з її віком і зрілістю.

Згідно статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).

Цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням балансу вірогідностей. Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує на довіру.

Верховний Суд зауважив, що відібрання дитини - це насамперед спосіб захисту прав та інтересів дитини, в зв`язку з чим у кожному випадку треба виявити і оцінити позитивний результат у долі дитини, який має настати (постанова Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 703/297/16-ц, від 12 червня 2023 року у справі № 461/2084/20, від 21 лютого 2024 року у справі № 679/306/22).

У рішенні Європейського суду з прав людини від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України», заява № 39948/06 зазначено, що відповідне рішення має підкріплюватися достатньо переконливими і зваженими аргументами на захист інтересів дитини, і саме держава повинна переконатися в тому, що було проведено ретельний аналіз можливих наслідків пропонованого заходу з опіки для батьків і дитини.

З урахуванням наведених норм матеріального та процесуального права, практики Верховного Суду та Європейського суду з прав людини суд зазначає, що при вирішенні спору щодо відібрання дитини без позбавлення батьківських прав визначальним є забезпечення реального захисту прав та найкращих інтересів дитини.

Суд надає оцінку доказам, наданим відповідачкою. Так, копії звернення до Київської окружної прокуратури та до Уповноваженого Верховної ради з прав людини, ОСОБА_13 , є свідченням забезпечення прав людини у нашій державі, можливості перевірки обставин відібрання дитини без позбавлення батьківських прав уповноваженими органами тощо. Вони корелюються судом разом із оцінкою зафіксованих фактів у матеріалах справи щодо: голодної дитини 2020 року народження, яка повідомила, що мати неодноразово залишала його самого вдома разом із дворічною малолітньою сестрою без нагляду дорослих; результатів оцінки рівня безпеки, якими встановлено наявність безпосередньої загрози життю та здоров`ю дітей («дуже небезпечно»); психологічного висновку щодо малолітнього ОСОБА_2 , у якому відображено результати психологічного обстеження дитини та особливості її психоемоційного стану тощо.

Надані позивачкою повідомлення Одеського закладу дошкільної освіти «Ясла-садок», медичні документи дітей щодо тесту на ВІЛ (а.с. 105, 106), довідка про працевлаштування з 16 жовтня цього року, письмові пояснення знайомих щодо умов проживання та виховання дітей та фотоматеріали із зображенням дітей є доказами, які стосуються предмету розгляду. Суд оцінює їх у сукупності з:

- актом обстеження, проведеного працівниками Служби у справах дітей спільно з працівниками поліції щодо умов проживання сім`ї від 19 червня 2026 року (а. с. 18);

- актами проведення оцінки рівня безпеки дитини, з яких вбачається, що малолітній ОСОБА_2 перебував за місцем проживання без нагляду дорослих разом із дворічною сестрою. Дитина повідомила, що мати тривалий час була відсутня, у зв`язку з чим він кликав сусідів на допомогу. Також зазначив, що був голодним та що мати неодноразово залишала його самого вдома. За результатами встановлено рівень безпеки «дуже небезпечно». На момент виявлення дітей батьки були відсутні, у зв`язку з чим працівниками Державної служби України з надзвичайних ситуацій дитину було вилучено з квартири та невідкладно направлено до КНП «Дитяча міська клінічна лікарня № 3» Одеської міської ради для проведення медичного обстеження (а. с. 23-27);

- розпорядженням Київської районної адміністрації Одеської міської ради від 23 червня 2026 року № 495 малолітнього ОСОБА_2 було відібрано від батьків - ОСОБА_1 та ОСОБА_3 без позбавлення їх батьківських прав (а. с. 31-34);

- наказом Служби у справах дітей Одеської міської ради від 23 червня 2026 року № 127 дитину поставлено на первинний облік (а. с. 31-34);

- актом обстеження умов проживання від 11 вересня 2026 року за місцем фактичного перебування дітей (а. с. 138-140);

- психологічним висновком щодо малолітнього ОСОБА_2 , у якому відображено результати психологічного обстеження дитини та особливості її психоемоційного стану. Психологом зазначено, що зміна поточного місця проживання та віддалення від біологічної матері не мали негативного впливу на психоемоційний стан дитини, а навпаки, у новому сімейному середовищі хлопчик відчуває себе більш захищеним та вільним (а. с. 138-140);

- чітко вираженим бажанням дитини залишатися в теперішньому місці проживання, зафіксованим психологом (а. с. 138 зворотна сторона - 139).

Також під час судового засідання відповідачка фактично підтвердила, що неодноразово залишала дітей самих удома, виходячи з помешкання у нічний час. Зокрема, на 11-й хвилині судового засідання на запитання суду, чи такий випадок мав місце лише 19 червня, відповідачка зазначила, що подібне траплялося. О 11:47 суд додатково звернув увагу на те, що відповідачка виходила з помешкання в нічний час та залишала дітей самих, при цьому відповідачка не заперечила таких обставин. На 12-й хвилині 58-й секунді суд повторно уточнив, на що остання підтвердила відповідні епізоди та почала пояснювати обставини таких виходів. Відповідачка непослідовно викладала обставини своїх нічних відлучень: в одному випадку зазначала, що виходила для оплати житла, в якому проживає сім`я, а в іншому - що ходила до магазину за сигаретами. Такі пояснення свідчать про непослідовність її показань щодо причин та обставин залишення дітей без нагляду.

Таким чином, мати здійснювала виховання дитини (що підтверджується наданими нею довідкою «Ясла-садок», письмовими поясненнями знайомих тощо) відповідно до обставин її життя і її можливостей. Однак дитина опинилась в ситуації, коли рівень її безпеки оцінено як «дуже небезпечно» (що підтверджується актом обстеження, актами оцінки рівня безпеки, психологічним висновком тощо). Останні свідчать про необхідність забезпечення прав та інтересів дитини шляхом відібрання дитини від батьків без позбавлення батьківських прав.

Відповідно до актуальних роз`яснень Верховного Суду, рішення про відібрання дитини від батьків без позбавлення батьківських прав має ґрунтуватися на оцінці наявності загрози для життя, здоров`я і морального виховання дитини саме на час ухвалення такого рішення (постанова КЦС ВС від 13 серпня 2025 року у справі № 369/8018/23 (провадження № 61-7530св24). Теперішнє влаштування матері на роботу (згідно довідки від 30 жовтня 2026 року) про те, що з 16 жовтня відповідачку прийняли на роботу є позитивною динамікою. Втім, у підсумковій частині психологічного висновку зазначено, що дитина перебуває в адаптаційному періоді та потребує психологічного комфорту, стабільності (а. с. 138-140). У даному випадку суд зазначає, що рішення про відібрання малолітньої дитини без позбавлення батьківських прав грунтується насамперед на оцінці рівня безпеки дитини.

Також суд зазначає, що рішення про відібрання дитини від батьків без позбавлення батьківських прав має «поворотний характер». Якщо батьки усунули причини, через які дитину було відібрано і рівень безпеки дитини оцінено належним чином, вони мають право звернутися до суду з позовом про повернення дитини. На даний момент суд констатує позитивну динаміку, яка потребує тривалого розвитку для досягнення рівня, необхідного для забезпечення прав та інтересів дитини.

Окремо суд вважає за необхідне надати оцінку доказам позивачки щодо несплати аліментів та обставинам щодо виконання батьком своїх батьківських обов`язків та наявності правових підстав для відібрання від нього малолітньої дитини без позбавлення батьківських прав.

Суд враховує, що малолітній ОСОБА_2 перебував без належної батьківської уваги та піклування з боку батька - ОСОБА_3 . З матеріалів справи, зокрема наданих відповідачкою, вбачається, що батько не виявляв заінтересованості у житті та вихованні сина, не підтримував із ним регулярного спілкування, не брав активної участі у забезпеченні його повсякденних потреб та не виявляв належної турботи про його розвиток і благополуччя. Крім того, наявними у справі документами підтверджується наявність заборгованості зі сплати аліментів на утримання дитини.

Під час розгляду справи ОСОБА_3 не виявив належної процесуальної активності, не надав суду доказів свого фактичного залучення до виховання сина, підтримання з ним особистих відносин, матеріального забезпечення та виконання інших батьківських обов`язків. Також матеріали справи не містять доказів, які б спростовували наведені обставини або підтверджували зміну ставлення батька до виконання батьківських обов`язків.

За таких обставин суд доходить висновку, що біологічне батьківство не свідчить про належне виконання батьківських обов`язків. Водночас суд наголошує, що вирішення питання про подальше місце проживання та виховання малолітнього має здійснюватися з урахуванням його найкращих інтересів, потреби у стабільному сімейному середовищі, належному догляді та постійній турботі. За таких обставин суд вважає, що відібрання дитини без позбавлення батьківських прав та передача органу опіки та піклування на влаштування відповідає необхідності забезпечення безпеки малолітнього, стабільності його життєвого середовища та найкращих інтересів дитини.

Таким чином, судом встановлено, що залишення малолітнього ОСОБА_2 без належного нагляду дорослих створювало реальну загрозу його життю та здоров`ю, що підтверджується актами оцінки рівня безпеки дитини, за результатами яких встановлено рівень безпеки «дуже небезпечно».

Водночас матеріалами справи підтверджено, що за теперішнім місцем проживання дитини створено належні умови для її виховання, проживання та розвитку, а психологічним висновком встановлено наявність у малолітнього емоційного комфорту, відчуття безпеки та сформованого позитивного емоційного зв`язку з особами, які наразі забезпечують його повсякденні потреби.

Суд також бере до уваги думку малолітнього ОСОБА_12 , який під час психологічного обстеження чітко висловив бажання залишатися за теперішнім місцем проживання, що з огляду на його вік, рівень розвитку та здатність висловлювати власні погляди підлягає врахуванню під час вирішення цього спору.

При вирішенні судом питання про розподіл між сторонами судових витрат у справі в порядку ч. 6 ст. 141 ЦПК України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. У зв`язку з зазначеним, підлягає стягненню судовий збір у розмірі 1331 грн. 20 коп. з кожного відповідача в дохід держави, беручи до уваги, що позивач відповідно до положень Закону України «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору при поданні позову до суду.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 4, 5, 7, 10, 12, 13, ст.ст.77-80, 81, 95, 133, 141, 235, 258, 259, 263, 264, 265, 430 Цивільного процесуального кодексу України суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов Київської районної адміністрації Одеської міської ради, як органу опіки та піклування, в інтересах малолітнього ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до відповідачів ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , треті особи: Служба у справа дітей Одеської міської ради, Вознесенська окружна прокуратура, про відібрання малолітньої дитини без позбавлення батьківських прав, - задовольнити.

Відібрати малолітню дитину, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , від батьків: матері - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та батька - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , без позбавлення батьківських прав.

Передати малолітню дитину, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , Київській районній адміністрації Одеської міської ради, як органу опіки та піклування Шевченківської районної в м. Києві державної адміністрації.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_2 ) на користь держави судовий збір у розмірі 1 331 грн. 20 коп.

Стягнути з ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_3 ) на користь держави судовий збір у розмірі 1 331 грн. 20 коп.

Рішення суду може бути оскаржено безпосередньо до Миколаївського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 днів з дня проголошення.

Дата складення повного судового рішення 10 листопада 2026 року.

Суддя М. С. Булкат