Рішення № 141349029 у справі № 953/9641/26 від 04.11.2026

Справа № 953/9641/26

н/п 2/953/5125/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 листопада 2026 року Київський районний суд м. Харкова у складі:

головуючого судді Шаренко С.Л.,

при секретарі - Мартиненко Т.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договорами позики шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, -

установив:

Позивач 13 липня 2026 р. звернувся до суду з позовом, в якому просить стягнути з відповідача на його користь заборгованість за договором позики від 15.11.2018 в розмірі 3 975 165 гр., яка виникла за договором позики №1, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 15.11.2018 року у простій письмовій формі в розмірі 3 975 165 грн. В рахунок заборгованості за договорами позики звернути стягнення на предмет іпотеки квартиру за адресою АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 на праві власності відповідно до договору купівлі-продажу квартири, посвідченого 15.11.2028 року Качур А.В., приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу, за реєстровим №3221, шляхом продажи її на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження за початковою ціною, визначеною на стадії виконавчого провадження, при примусовому виконанні рішення суду на рівні, не нижчому за звичайні ціни на такий вид майна на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності або незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 15.11.2018 року між ним та відповідачем ОСОБА_2 укладено договір позики № 1 у простій письмовій формі, відповідно до умов якого позивач передав відповідачу грошові кошти в сумі 1 680 000 грн, що на момент укладення договору становило еквівалент 60 000 доларів США. Відповідач зобов`язався повернути суму позики в гривнях, еквівалентну 60 000 доларів США за офіційним курсом НБУ на момент повернення коштів, у строк не пізніше 15.11.2019 року.

Сторони також погодили, що за користування позикою відповідач сплачує проценти в розмірі 2 % на місяць від суми позики, які підлягають одноразовій сплаті під час повернення основної суми боргу. У разі невиконання або несвоєчасного виконання грошових зобов`язань договором передбачено сплату пені в розмірі 0,1 % від суми простроченого зобов`язання за кожен день прострочення.

Позивач стверджує, що отримані за договором позики кошти відповідач використав для придбання квартири за адресою: АДРЕСА_1 . Так, 15.11.2018 року між відповідачем та ОСОБА_3 укладено договір купівлі-продажу зазначеної квартири, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Качуром А.В. та зареєстрований за № 3221, за яким відповідач набув право власності на вказане нерухоме майно.

З метою забезпечення виконання зобов`язань за договором позики того ж дня між позивачем та відповідачем укладено договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Качуром А.В. за реєстровим № 3225.

Відповідно до умов договору відповідач передав в іпотеку позивачу належну йому

квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 70 кв. м, житловою площею 25,2 кв. м, яка складається з однієї кімнати. Відомості про іпотеку та заборону відчуження нерухомого майна внесено до відповідних державних реєстрів.

У зв`язку з невиконанням відповідачем зобов`язань за договором позики 18.11.2019 року позивач звернувся до приватного нотаріуса для передання відповідачу письмової вимоги про погашення заборгованості в сумі, еквівалентній 64 000 доларів США, разом із процентами протягом 30 днів з моменту її отримання. У вимозі позивач також попередив про намір звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття права власності на квартиру відповідно до ст. 37 Закону України «Про іпотеку» за погодженою сторонами ціною 1 670 000 грн, передбаченою п. 15 договору іпотеки. Зазначену вимогу відповідач отримав особисто у нотаріуса.

30.11.2019 року під час особистої зустрічі відповідач повідомив позивача про неможливість повернути борг та попросив відстрочити його сплату до 01.03.2020 року. Того ж дня позивач повторно вручив відповідачу письмову вимогу про повернення суми боргу, еквівалентної 64 000 доларів США, разом із процентами протягом 30 днів, попередивши про можливість звернення стягнення на предмет іпотеки, зокрема шляхом його продажу будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу. На копії вимоги відповідач власноруч зробив напис про відстрочення виплати боргу до 01.03.2020 року.

Крім того, 30.11.2019 року між сторонами укладено письмовий договір про збільшення позовної давності щодо вимог, пов`язаних із виконанням договору позики від 15.11.2018 року, до 30.11.2039 року. У цьому договорі відповідач підтвердив факт укладення договору позики, отримання коштів у сумі 1 680 000 грн, еквівалентній 60 000 доларів США, а також наявність невиконаних зобов`язань щодо повернення позики.

Сторони також погодили новий строк повернення боргу - не пізніше 30.11.2039 року, а дію договору поширили на правовідносини, пов`язані з виконанням основного зобов`язання, сплатою процентів та неустойки.

30.01.2021 року позивач особисто вручив відповідачу чергову письмову вимогу про повернення заборгованості в сумі, еквівалентній 74 000 доларів США, разом із процентами протягом 30 днів з моменту її отримання. Відповідач знову попросив відстрочити сплату боргу, про що власноруч зробив відповідний напис на копії вимоги.

Позивач також зазначив, що в період із листопада 2025 року по лютий 2026 року відповідач через свою матір тричі передавав йому кошти в сумі, еквівалентній 2 000 доларів США кожного разу, а загалом - 6 000 доларів США. За отримані кошти позивачем складено відповідні розписки. Зазначені платежі позивач пов`язує зі сплатою неустойки за невиконання грошових зобов`язань за договором позики.

Посилаючись на те, що відповідач належним чином не виконав взяті на себе зобов`язання, позивач зазначив, що заборгованість за договором позики № 1 від 15.11.2018 року становить 3 975 165 грн, що є еквівалентом 60 000 доларів США.

Зокрема, за розрахунком позивача, заборгованість складається з основного боргу в розмірі 2 670 600 грн, що становить еквівалент 14 400 доларів США, процентів за користування позикою в розмірі 597 456 грн, що становить еквівалент 15 900 доларів США, та пені за прострочення виконання зобов`язань за один рік у розмірі 707 709 грн.

Вважаючи, що відповідач порушив умови договору позики, а вжиті заходи досудового врегулювання спору не призвели до погашення заборгованості, позивач звернувся до суду з позовом та просить стягнути з ОСОБА_2 на свою користь заборгованість за договором позики № 1 від 15.11.2018 року.

Позивач в судове засідання не з`явився, надав заяву про розгляд справи в його відсутність, позовні вимоги підтримує та просить їх задовольнити в повному обсязі.

Відповідач у судове засідання не з`явився. Протягом судового розгляду справи судом вживалися заходи щодо його належного повідомлення про дату, час і місце судових засідань, поштові відправлення поверталися до суду з відміткою оператора поштового зв`язку ,адресат відсутній за вказаною адресою.

Враховуючи, що в справі є достатні матеріали про права і взаємовідносини сторін, відповідач клопотань про відкладення розгляду справи до суду не надав, суд вважає можливим закінчити розгляд справи у його відсутність.

Суд, дослідивши матеріали цивільної справи, встановивши відповідні обставини і визначивши відповідно до них правовідносини, приходить до наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. ст. 3, 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, який здійснюється судом у спосіб, визначений законом ми України.

Відповідно до ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ч.1 ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Згідно з ч.1, 4 ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно зі ст. ст. 1046, 1047 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Згідно з ч.1 ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно ст. 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч.1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч.1 ст. 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.

Відповідно до ч. 1 ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 550 ЦК України, право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 551 ЦК України, предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі.

Згідно зі ст. 572 ЦК України, в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов`язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

Відповідно до ст. 575 ЦК України, іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.

За правилами ст. 577 ЦК України, якщо предметом застави є нерухоме майно, а також в інших випадках, встановлених законом, договір застави підлягає нотаріальному посвідченню. Застава нерухомого майна підлягає державній реєстрації у випадках та в порядку, встановлених законом. Застава рухомого майна може бути зареєстрована на підставі заяви заставодержателя або заставодавця з внесенням запису до Державного реєстру обтяжень рухомого майна.

Відповідно до ст. 585 ЦК України, право застави виникає з моменту укладення договору застави, а у випадках, коли договір підлягає нотаріальному посвідченню, - з моменту його нотаріального посвідчення.

Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 589 ЦК України, у разі невиконання зобов`язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави; за рахунок предмета застави заставодержатель має право задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов`язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, понесених у зв`язку із пред`явленням вимоги, якщо інше не встановлено договором.

Судом встановлено, що 15 листопада 2018 року між позивачем та відповідачем укладено договір позики № 1 у простій письмовій формі, відповідно до умов якого позивач передав у власність відповідачу грошові кошти в сумі 1 680 000 грн, що на момент укладення договору було еквівалентно 60 000 доларів США, а відповідач зобов`язався повернути позику в гривні в сумі, еквівалентній 60 000 доларів США за офіційним курсом Національного банку України на день повернення коштів, але не пізніше 15 листопада 2019 року.

Умовами договору також передбачено сплату процентів за користування позикою в розмірі 2 % щомісячно від суми позики, які підлягали сплаті одночасно з поверненням основної суми боргу, а в разі прострочення виконання грошового зобов`язання - сплату пені в розмірі 0,1 % від суми простроченого зобов`язання за кожен день прострочення.

Таким чином, між сторонами виникли договірні правовідносини, що випливають із договору позики та забезпечені іпотекою.

Відповідно до частини першої статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона передає у власність другій стороні грошові кошти, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей.

Згідно зі статтею 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі у випадках, передбачених законом, а на підтвердження його укладення та умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми.

За змістом статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

Статтями 525, 526, 629 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом; зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог закону, а договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно зі статтею 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, воно підлягає виконанню у цей строк.

Як убачається з матеріалів справи, відповідач зобов`язання щодо повернення позики у встановлений договором строк, тобто до 15 листопада 2019 року, належним чином не виконав, грошові кошти позивачу в повному обсязі не повернув.

При цьому суд враховує, що 30 листопада 2019 року між сторонами у простій письмовій формі було укладено договір про зміну тривалості позовної давності, відповідно до якого сторони погодили її збільшення до 30 листопада 2039 року. Зазначена домовленість стосувалася саме тривалості позовної давності та не змінювала встановленого договором позики строку повернення коштів - 15 листопада 2019 року.

Відповідно до статті 259 ЦК України позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін, укладеною у письмовій формі. Отже, укладення сторонами

зазначеного договору саме по собі не свідчить про перенесення строку виконання основного зобов`язання, однак підлягає врахуванню судом під час вирішення питання щодо застосування позовної давності.

Крім того, 18 листопада 2019 року позивач звернувся до нотаріуса із заявою про передання відповідачу письмової вимоги щодо повернення заборгованості, яка передбачала сплату суми, еквівалентної 64 000 доларів США, та процентів протягом 30 днів із моменту її отримання. У вимозі також було зазначено про намір позивача скористатися правом на звернення стягнення на предмет іпотеки.

30 листопада 2019 року під час зустрічі з позивачем відповідач повідомив про відсутність можливості повернути кошти та просив відстрочити виконання зобов`язання до 01 березня 2020 року. Того ж дня позивач передав відповідачу повторну письмову вимогу про повернення коштів, на копії якої відповідач власноруч зазначив прохання надати відстрочення до 01 березня 2020 року.

Також 30 січня 2021 року позивач особисто передав відповідачу чергову письмову вимогу про повернення грошових коштів, еквівалентних 74 000 доларів США, та процентів протягом 30 днів. На копії цієї вимоги відповідачем також було зроблено власноручний запис із проханням про відстрочення виконання зобов`язання.

Наведені обставини суд оцінює у сукупності з іншими письмовими доказами, зокрема договором позики, письмовими вимогами та власноручними записами відповідача, як такі, що підтверджують обізнаність останнього про наявність зобов`язання перед позивачем та його невиконання у встановлений строк.

При цьому самі по собі прохання відповідача про відстрочення повернення коштів не свідчать про зміну умов договору позики, оскільки належно оформленої домовленості сторін про зміну строку виконання основного зобов`язання судом не встановлено.

Суд також бере до уваги, що в період із листопада 2025 року по лютий 2026 року відповідачем через свою матір було здійснено три платежі, кожен з яких, за твердженням позивача, відповідав 2 000 доларів США, а загалом - 6 000 доларів США. Передання коштів підтверджується виданими позивачем розписками (квитанціями).

Водночас правове значення зазначених платежів для визначення залишку заборгованості залежить від їх призначення та змісту відповідних розписок. Якщо з них убачається, що кошти передавалися саме в рахунок сплати пені, такі платежі мають бути враховані при визначенні її залишку та не можуть автоматично зараховуватися в рахунок погашення основної суми позики.

Відповідно до статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

З огляду на те, що умовами договору позики передбачено сплату процентів у розмірі 2 % щомісячно від суми позики, вимога позивача про стягнення процентів за користування коштами підлягає перевірці з урахуванням погодженого сторонами розміру, періоду нарахування та фактичного залишку неповернутих коштів.

Відповідно до частини першої статті 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Разом із тим, якщо договором передбачено сплату неустойки за прострочення виконання зобов`язання, питання про її стягнення вирішується з урахуванням погоджених сторонами умов та положень статей 549-551 ЦК України.

Згідно зі статтею 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові в разі порушення боржником зобов`язання. Пеня обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Статтею 551 ЦК України передбачено, що розмір неустойки встановлюється договором або актом цивільного законодавства, а суд має право зменшити її розмір, якщо він значно перевищує розмір збитків та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

За розрахунком позивача, станом на 15 липня 2026 року загальний розмір заборгованості відповідача становить 3 975 165 грн, з яких: 2 670 600 грн - основний борг, 597 456 грн - проценти за користування коштами та 707 709 грн - пеня за прострочення виконання

зобов`язання за один рік.

Оцінюючи поданий розрахунок, суд виходить із того, що позивач має довести не лише наявність договірних підстав для нарахування відповідних платежів, а й правильність визначення їх розміру, періоду нарахування, застосованого курсу іноземної валюти та врахування здійснених відповідачем платежів.

При цьому суд вирішує спір у межах заявлених позовних вимог, а тому загальний розмір стягнення не може перевищувати 3 975 165 грн, визначених позивачем у прохальній частині позову.

Щодо вимоги про звернення стягнення на предмет іпотеки суд зазначає таке.

Судом встановлено, що 15 листопада 2018 року відповідач придбав у ОСОБА_3 квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Качуром А.В. та зареєстрованого в реєстрі за № 3221.

Зазначена квартира має загальну площу 70 кв. м, житлову площу 25,2 кв. м та складається з однієї кімнати.

Того ж дня між позивачем та відповідачем укладено договір іпотеки, посвідчений тим самим нотаріусом та зареєстрований у реєстрі за № 3225, відповідно до якого вказану квартиру передано в іпотеку на забезпечення виконання зобов`язань за договором позики.

Відомості про іпотеку та заборону відчуження предмета іпотеки внесені до відповідних державних реєстрів.

Відповідно до статті 572 ЦК України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником забезпеченого заставою зобов`язання одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом.

Згідно зі статтею 575 ЦК України іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.

Відповідно до статті 589 ЦК України у разі невиконання зобов`язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави.

За змістом статті 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Отже, враховуючи встановлений факт невиконання відповідачем забезпеченого іпотекою грошового зобов`язання, позивач як іпотекодержатель має право вимагати звернення стягнення на передане в іпотеку нерухоме майно.

При цьому суд враховує, що позивач звертався до відповідача з письмовими вимогами про погашення заборгованості, в яких повідомляв про наявність простроченого зобов`язання та можливість звернення стягнення на предмет іпотеки. Факт отримання відповідачем відповідних вимог підтверджується наявними у справі доказами.

Відповідно до статті 39 Закону України «Про іпотеку» у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки в рішенні зазначаються загальний розмір вимог іпотекодержателя та всі його складові, опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги, а також спосіб реалізації предмета іпотеки, зокрема шляхом проведення прилюдних торгів у межах виконавчого провадження.

З огляду на викладене, за умови підтвердження матеріалами справи розміру забезпеченої іпотекою заборгованості, суд доходить висновку про наявність правових підстав для звернення стягнення на квартиру, що належить відповідачу та є предметом іпотеки, шляхом її реалізації з прилюдних торгів у межах виконавчого провадження.

Визначаючи спосіб реалізації предмета іпотеки, суд виходить із положень статті 39 Закону України «Про іпотеку» та враховує заявлений позивачем спосіб звернення стягнення.

Таким чином, дослідивши надані докази в їх сукупності, суд вважає, що факт укладення договору позики, передання відповідачу грошових коштів, невиконання ним обов`язку щодо їх повернення у встановлений строк, а також передання квартири в іпотеку на забезпечення виконання відповідного зобов`язання підтверджуються матеріалами справи.

Враховуючи наведене, суд доходить висновку про наявність підстав для задоволення

позовних вимог у межах доведеного розміру заборгованості та звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до умов договору і вимог Закону України «Про іпотеку».

Оскільки вимога про звернення стягнення на предмет іпотеки спрямована на задоволення тієї самої грошової вимоги, за якою заявлено стягнення заборгованості, судовий збір не обчислюється двічі від однієї суми боргу.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.02.2019 у справі № 907/9/17 зазначила, що за вимогою про звернення стягнення на предмет іпотеки судовий збір визначається виходячи з розміру грошових вимог, на задоволення яких спрямовано позов.

З огляду на викладене, враховуючи задоволення позовних вимог, суд відповідно до статті 141 ЦПК України вважає за необхідне стягнути з відповідача в дохід держави судовий збір, від сплати якого позивач звільнений на підставі пункту 9 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» у зв`язку з наявністю у нього інвалідності II групи.

Відповідно до підпункту 1 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» ставка судового збору за подання фізичною особою позовної заяви майнового характеру становить 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

З урахуванням того, що прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01 січня 2026 року становить 3 328 грн, розмір судового збору, який підлягав сплаті за подання позову, з урахуванням установленого законом максимального обмеження становить 16 640 грн (3 328 грн ? 5).

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 10, 11, 60, 88, 169, 212-215, 218 ЦПК України, суд, -

ухвалив:

Позов ОСОБА_1 - задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , (зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_2 ) заборгованість за договором позики від 15.11.2018 в розмірі 3 975 165( три мільйони дев`ятсот сімдесят п`ять тисяч сто шістдесят п`ять гривень) гр., яка виникла за договором позики №1, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 15.11.2018 року у простій формі.

В рахунок погашення заборгованості в загальній сумі 3 975 165 гр. (три мільйони дев`ятсот сімдесят п`ять тисяч сто шістдесят п`ять гривень) за договорами позики від 15.11.2018 р. звернути стягнення на предмет іпотеки квартиру за адресою АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 на праві власності відповідно до договору купівлі-продажу квартири, посвідченого 15.11.2028 року Качур А.В., приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу, за реєстровим №3221, шляхом продажи її на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження за початковою ціною, визначеною на стадії виконавчого провадження, при примусовому виконанні рішення суду на рівні, не нижчому за звичайні ціни на такий вид майна на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності або незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , (зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 ) на користь держави судовий збір у розмірі 16 640 гр. (шістнадцять тисяч двісті дев`ятнадцять гривень).

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення відповідно до вимог ст.ст.284-285 ЦПК України.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Заочне рішення може бути оскаржене позивачем до Харківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику)

учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом зазначених строків, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Суддя С.Л. Шаренко