Рішення № 141349972 у справі № 583/4954/26 від 10.11.2026

Справа № 583/4954/26

2/583/2464/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 листопада 2026 року Охтирський міськрайонний суд Сумської області в складі:

головуючого Плотникова Н.Б.

при секретарі Логвиненко Л.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Охтирка справу за позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр»

до ОСОБА_1

про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

29.09.2026 року до суду надійшла позовна заява ТОВ «Споживчий центр» до відповідача про стягнення заборгованості за кредитним договором, в якому просить суд стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Споживчий центр» заборгованість за кредитним договором № 09.01.2022-100003130 від 09.01.2022 р. в розмірі 16960,00 грн., судові витрати, які складаються з судового збору у розмірі 2662,40 грн. та витрати пов`язані з надсиланням стороні відповідача позовної заяви у паперовій формі листом з описом вкладення у розмірі 116,58 грн. Позовні вимоги мотивує тим, що 09.01.2022 р. між ОСОБА_1 та ТОВ «Споживчий центр» було укладено кредитний договір № 09.01.2022-100003130, за умовами якого відповідач отримав кредит в розмірі 8000 грн. на строк 42 дні, процентна ставка «Економ» - 2 % за 1 день користування кредитом, яка застосовується протягом первинного періоду та протягом періоду «Економ», процентна ставка «Стандарт» - 3 %, яка застосовується протягом всього строку, на який надається кредит, окрім первинного періоду та періоду «Економ». Всупереч вимогам кредитного договору відповідач не виконала своїх зобов`язань, внаслідок чого виникла заборгованість в розмірі 16960 грн., яку просить стягнути з відповідача.

09.11.2026 р. від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому просить застосувати наслідки пропуску позивачем загального трирічного строку позовної давності та повністю відмовити ТОВ «Споживчий центр» у задоволенні позовних вимог; у разі визнання судом причин пропуску строку позовної давності поважними - задовольнити позовні вимоги частково: обмежити стягнення сумою основного боргу 8 000,00 грн. та зменшити розмір відсотків на підставі ч. 3 ст. 551 ЦК України, повністю відмовити Позивачу у відшкодуванні витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 6 000,00 грн. (або суттєво зменшити їх) через їх очевидну неспівмірність та необґрунтованість. Зазначає, що відповідач частково не погоджується з позовними вимогами Позивача, вважає їх необґрунтовано завищеними, кабальними та такими, що суперечать принципам розумності, справедливості й чинному законодавству у сфері захисту прав споживачів. Позивач просить стягнути з Відповідача 8 000,00 грн. основного боргу та 8 960,00 грн. відсотків. Разом із цим, у наданому Позивачем Паспорті споживчого кредиту (Розділ 4) чітко задекларовано, що Орієнтовна загальна вартість кредиту за весь строк користування (включаючи тіло, відсотки та комісії) становить 14 720,00 грн. Сума, яку Позивач намагається стягнути в судовому порядку (16 960,00 грн.), суттєво перевищує визначені самим же Кредитодавцем загальні витрати за кредитом (14 720,00 грн.). Нарахування відсотків поза межами погодженої орієнтовної вартості є прямим порушенням ст. 9 та ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування». Крім того, визначена Позивачем у Паспорті кредиту реальна річна процентна ставка у розмірі 75 979% річних є очевидно кабальною, антисоціальною та несправедливою в розумінні ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки створює глибокий дисбаланс прав і обов`язків на шкоду споживачу. На підставі ч. 3 ст. 551 ЦК України Відповідач просить суд застосувати принцип співмірності та суттєво зменшити розмір нарахованих відсотків. Також зазначає про тривалу бездіяльність Позивача та зловживання правом, оскільки кредитний договір укладено 09.01.2022 року строком на 42 дні, граничний термін виконання зобов`язань настав у лютому 2022 року, однак позивач звернувся з цим позовом лише у вересні 2026 року, тобто через понад 4,5 роки. Позивач свідомо обрав тактику тривалого незаявлення вимог з метою штучного та максимального накопичення щоденних відсотків на користь фінансової установи. Відповідно до ч. 3 ст. 13 ЦК України, не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. З огляду на тривале зволікання Позивача, сума нарахованих відсотків має бути обмежена судом. Крім того, позов подано лише у вересні 2026 року, тобто з пропуском строку. Позивач у Договорі (п. 11.1) посилається на збільшений строк позовної давності у 10 років. Проте, відповідно до правових позицій Верховного Суду, включення до типового договору приєднання умови про збільшення позовної давності без реального обговорення зі споживачем є несправедливою умовою та порушує права споживача. Стосовно зупинення строків через воєнний стан: Відповідач зазначає, що Позивач є великою фінансовою установою, яка безперервно здійснювала діяльність і мала технічну можливість подати позов через систему «Електронний суд» у будь-який момент протягом 2022-2025 років. Посилання на автоматичне поновлення строків без поважних причин є безпідставним. Щодо витрат на професійну правничу допомогу зазначає, що дана справа є малозначною, розглядається у спрощеному провадженні без виклику сторін, позовна заява є стандартним шаблоном масового характеру, представник Позивача не брав участі в засіданнях, тому сума у 6 000,00 грн. є штучно завищеною, неспівмірною та не підлягає задоволенню.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, про час і місце слухання справи повідомлений належним чином, в позовній заяві просить здійснювати розгляд справи за відсутності представника позивача, не заперечує проти заочного розгляду справи.

Відповідач в судове засідання не з`явився, про час і місце слухання справи повідомлений належним чином, причини неявки суду не повідомив.

В судове засідання сторони не з`явились, про час і місце судового засідання повідомлені. В зв`язку з чим справа розглядається відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у відсутність учасників справи та без здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Вивчивши матеріали справи, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Встановлено, що 09 січня 2022 року ОСОБА_1 шляхом використання одноразового ідентифікатора підписав Заявку кредитного договору № 09.01.2022-100003130, пропозицію про укладення кредитного договору (оферту), підтвердження укладання кредитного договору № 09.01.2022-100003130, паспорт споживчого кредиту. Підписавши вказані складові, ОСОБА_1 09.01.2022 року уклав з ТОВ «Споживчий центр» споживчий кредитний договір № 09.01.2022-100003130 в електронній формі, за умовами якого позичальнику перераховано на банківську картку 8000 грн. кредитних коштів зі строком користування 42 дні, процентна ставка «Економ» - 2 % за 1 день користування кредитом, яка застосовується протягом первинного періоду та протягом періоду «Економ», процентна ставка «Стандарт» - 3 %, яка застосовується протягом всього строку, на який надається кредит, окрім первинного періоду та періоду «Економ» (а.с. 10-16).

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною 2 ст. 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

У ч. 1 ст. 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина 2 ст. 639 ЦК України).

Нормою ст. 639 ЦК України передбачено, якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Відповідно до ч.ч. 1, 2, 4 ст. 6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» для ідентифікації автора електронного документа може використовуватися електронний підпис. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа. Використання інших видів електронних підписів в електронному документообігу здійснюється суб`єктами електронного документообігу на договірних засадах.

Пунктами 5-7 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» передбачено, що електронний договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

Електронний правочин - дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, здійснена з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем.

Стаття 11 Закону України «Про електронну комерцію» передбачає порядок укладення електронного договору.

Так пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття.

Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.

Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі «Інтернет» або інших інформаційно-телекомунікаційних системах.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі шляхом перенаправлення (відсилання) до нього.

Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору шляхом перенаправлення (відсилання) до них.

Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.

Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) або електронний договір повинні містити інформацію щодо можливості отримання стороною такої пропозиції або договору у формі, що унеможливлює зміну змісту.

У разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Інформаційна система суб`єкта електронної комерції, який пропонує укласти електронний договір, має передбачати технічну можливість особи, якій адресована така пропозиція, змінювати зміст наданої інформації до моменту прийняття пропозиції.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього Закону вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Електронні документи (повідомлення), пов`язані з електронним правочином, можуть бути подані як докази сторонами та іншими особами, які беруть участь у судовому розгляді справи. Докази, подані в електронній формі та/або у формі паперових копій електронних повідомлень, вважаються письмовими доказами згідно із статтею 64 Цивільного процесуального кодексу України, статтею 36 Господарського процесуального кодексу України та статтею 79 Кодексу адміністративного судочинства України.

За змістом ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Судом встановлено, що кредитний договір № 09.01.2022-100003130 від 09.01.2022 р. між ОСОБА_1 та ТОВ «Споживчий центр» укладено та підписано сторонами в електронній формі за допомогою одноразового ідентифікатора.

Таким чином, кредитний договір та додаткові договори підписані відповідачем за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора, тобто належними та допустимими доказами підтверджено укладання між сторонами даного правочину.

Доказів протилежного матеріали справи не містять, відповідачем таких не надано, не доведено, що він не використовував одноразовий ідентифікатор для підписання електронної форми кредитного договору, що в силу положень статей 12, 81 ЦПК України є її процесуальним обов`язком.

09.01.2022 р. ТОВ «Споживчий центр» виконано свої зобов`язання за договором та перераховано на картку № НОМЕР_1 кредитні кошти 8000,00 грн., що підтверджується квитанцією від 09.01.2022 р. (а.с. 18).

Доказів того, що банківська картка з відповідним номером ОСОБА_1 не належить, матеріали справи не містять.

Отже, позивачем надано належні та допустимі докази укладення кредитного договору та отримання ОСОБА_1 кредитних коштів у сумі 8000,00 грн.

Згідно з ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу. Частиною 1 ст. 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст.ст. 610, 611 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

За змістом ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідач належним чином своїх зобов`язань за кредитним договором не виконала, своєчасно кредитні кошти та відсотки товариству не повернула, у зв`язку з чим утворилась заборгованість.

Як вбачається з довідки-розрахунку про стан заборгованості за кредитним договором № 09.01.2022-100003130 від 09.01.2022 р. заборгованість ОСОБА_1 станом на 21.09.2026 року складає: 8000,00 грн. - основний борг, 8960,00 грн. - проценти, разом - 16960,00 грн. Проценти по кредиту нараховані за період з 09.01.2022 р. по 19.02.2022 р. (а.с. 9).

Доводи відповідача про те, що відсотки є явно завищеними, не відповідають засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права, - суд не бере до уваги з наступних підстав.

У п.5 ч.3 ст.18 Закону України "Про захист прав споживачів» та у рішенні Конституційного суду України від 11.07.2013 № 7-рп/2013 йдеться про несправедливість умов договору, якими передбачена завищена (непомірно висока) компенсація за невиконання, прострочення виконання обов`язку з повернення коштів. У межах розгляду цієї справи позивачем заявлена вимога про стягнення процентів за користування кредитними (чужими) коштами у межах строку кредитування (строку дії договору), тобто сторонами визначена плата за правомірне користування чужими коштами. Проценти за користування кредитними коштами не є неустойкою.

З наданого позивачем розрахунку заборгованості за кредитним договором № 09.01.2022-100003130 від 09.01.2022 р. вбачається, що відсотки за користування кредитом були нараховані за ставкою за період з 09.01.2022 р. по 19.02.2022 р. (42 дні) за ставкою 2 % (з 09.01.2022 р. по 22.01.2022 р.) та 3 % (з 23.01.2022 р. по 19.02.2022 р.), загальний розмір нарахованих відсотків становить 8960,00 грн., що не суперечить умовам укладеного між сторонами договору.

З огляду на викладене, суд вважає, що відсутні правові підстави для зменшення розміру заборгованості за нарахованими процентами, тому суд погоджується з нарахованими позивачем за період кредитування: з 09.01.2022 р. по 19.02.2022 р. процентами у розмірі 8960,00 грн.

Щодо заяви відповідача про застосування строку позовної давності - суд зазначає натспуне.

Статтею 256 Цивільного кодексу України унормовано, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Для окремих видів вимог законом установлена спеціальна позовна давність. Зокрема, частина друга статті 258 Цивільного кодексу України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частина перша, п`ята статті 261 Цивільного кодексу України).

Початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Установлення часових меж судового захисту порушеного права забезпечує правову стабільність та сприяє усуненню правової невизначеності. Позовна давність спонукає учасників правовідносин до вчинення дій, спрямованих на захист порушених прав, у чітко визначені строки, які мають бути розумними.

За загальним правилом позовна давність триває безперервно з моменту усвідомлення учасником правовідносин порушення його права і до спливу цього строку звернення до суду.

Законодавство може визначати певні обставини, які впливають на перебіг позовної давності і змінюють порядок її обчислення. До таких обставин відноситься зупинення перебігу позовної давності та її переривання, що передбачено статтями 263, 264 Цивільного кодексу України.

Водночас під час дії карантину та воєнного стану законодавець застосував нову конструкцію, якою тимчасово доповнив перелік обставин, які впливають на перебіг позовної давності, а саме, продовження позовної давності.

Так, постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» з 12 березня 2020 року на всій території України було встановлено карантин.

Законом України від 30 березня 2020 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено пунктом 12, відповідно до якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Цей Закон набрав чинності 02 квітня 2020 року.

Відтак початок продовження строку для звернення до суду потрібно пов`язувати саме з моментом набрання чинності 02 квітня 2020 року вказаним Законом. Подібний правовий висновок висловила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 06 вересня 2023 року у справі № 910/18489/20.

Строк дії карантину неодноразово продовжувався, а відмінений він був з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2».

Отже, під час дії карантину позовна давність була продовжена з 02 квітня 2020 року до 30 червня 2023 року.

Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. Воєнний стан неодноразово продовжувався і триває надалі.

Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану», який набрав чинності 17 березня 2022 року, розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України було доповнено пунктом 19 такого змісту: «У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії».

Надалі Законом України від 08 листопада 2023 року «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо вдосконалення порядку відкриття та оформлення спадщини», який набрав чинності 30 січня 2024 року, пункт 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України викладено в новій редакції, відповідно до якої у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.

Таким чином, в умовах дії воєнного стану строк звернення до суду (позовна давність) було продовжено від початку воєнного стану до 29 січня 2024 року, а після 30 січня 2024 року перебіг такого строку зупинився.

Підсумовуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 02 липня 2025 року в справі № 903/602/24 зазначила, що у разі якщо позовна давність не спливла станом на 02 квітня 2020 року, то цей строк звернення до суду спочатку було продовжено (до 30 червня 2023 року - на строк дії карантину, а надалі до 29 січня 2024 року - на строк дії воєнного стану), а з 30 січня 2024 року перебіг строку звернення до суду зупинився на строк дії воєнного стану.

04 вересня 2025 року набув чинності Закон України «Про внесення зміни до розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності» від 14 травня 2025 року, який відновлює перебіг строків позовної давності. З розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України виключено норму, що зупиняла строки на час воєнного стану (пункт 19).

Позивач звернувся до суду 29 вересня 2026 року, а строк позовної давності було продовжено до 30 червня 2023 року - на строк дії карантину, а надалі до 29 січня 2024 року - на строк дії воєнного стану, а з 30 січня 2024 року перебіг строку звернення до суду зупинився до 04 вересня 2025 року, тому враховуючи загальний строк позовної давності у три роки, позивачем строк позовної давності не пропущено, тому суд не вбачає підстав для застосування наслідків пропуску позивачем загального трирічного строку позовної давності.

Стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто, таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.

У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли унаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

Договір, укладений з відповідачем ОСОБА_1 та ТОВ «Споживчий центр» у встановленому порядку недійсним не визнаний, тобто, в силу положень статті 204 ЦК України діє презумпція правомірності указаного правочину.

У цій справі позичальник не довів належного повернення кредитних коштів у розмірі та на умовах, визначених договорами, презумпція правомірності яких не спростована.

Фактично, порушене право кредитора залишилось незахищеним, а тому підлягає захисту в судовому порядку.

Таким чином, суд приходить до висновку про необхідність стягнення з відповідача на користь ТОВ «Споживчий центр» заборгованості за кредитним договором № 09.01.2022-100003130 від 09.01.2022 р. в сумі 16960,00 грн., з яких: сума заборгованості за основним боргом - 8000,00 грн., сума заборгованості за процентами - 8960,00 грн.

Враховуючи, що позовні вимоги задоволено, на користь позивача підлягає стягненню з відповідача в рахунок відшкодування судових витрат сплачений позивачем судовий збір у сумі 2662,40 грн. витрати пов`язані з надсиланням стороні відповідача позовної заяви у паперовій формі листом з описом вкладення в розмірі 116,58 грн.

На підставі викладеного, ст. ст. 207, 517, 526, 1048, 1049, 1054, 1077 ЦК України, керуючись ст.ст. 12, 81, 141, 247, 263-265 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» (вул. Саксаганського, 133-А, м. Київ, 01032, код ЄДРПОУ 37356833, МФО 305299, р/р НОМЕР_3 ) заборгованість за кредитним договором № 09.01.2022-100003130 від 09.01.2022 р. в сумі 16960,00 грн. та 2778,98 грн. в рахунок відшкодування судових витрат, а всього 19738,98 грн.

Рішення може бути оскаржене до Сумського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження , якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя Охтирського міськрайонного суду

Сумської області Н.Б. Плотникова