Рішення № 141351004 у справі № 752/20339/26 від 10.11.2026

Справа № 752/20339/26

Провадження № 2/752/14420/26

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

10 листопада 2026 року Голосіївський районний суд міста Києва в складі головуючого - судді - Машкевич К.В., за участю секретаря - Касаткіної А.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Міжнародного благодійного фонду «Українська фундація громадського здоров`я», третя особа: Житомирський обласний центр соціально-психологічної допомоги про встановлення факту надання послуг та стягнення коштів, суд

В С Т А Н О В И В:

Позивачка звернулася з позовом і просить:

1) встановити факт надання нею послуг відповідачу в рамках проекту «Впровадження моделі Барнахус для захисту дітей-постраждалих від насильства» за період з 01 червня 2025 року до 31 жовтня 2025 року;

2) стягнути з відповідача заборгованість за надані послуги в розмірі 41 000, 00 грн.

Посилається в позові на те, що сільним наказом Міністрства юстиції України, Офісу Генерального прокурора, Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства соціальної політики України, Міністерства охорони здоров`я України №2218/5/180/523/352-Н/1306 від 26 липня 2024 року було затверджено Порядок реалізації пілотного проекту щодо впровадження центрів захисту дитини (за моделлю Барнахус).

На виконання даного наказу на базі Житомирського обласного центру соціально-психологічної допомоги було створено відділення захисту та соціально-психологічної підтримки у процесі правосуддя дітей, які постраждани або стали свідками насильства (модель Барнахус).

Протягом 2024-2025 років на підставі цивільно-правових договорів вона, як психолог відділення, надавала послуги в рамках проекту «Впровадження моделі Барнахус для захисту дітей-постраждалих від насильства».

Відповідач взяв на себе зобов`язання прийняти та оплатити послуги у розмірі 1 000. 00 грн за один випадок, в якому постраждалою або свідком - очевидцем є дитина, після підписання Акту приймання-передачі з урахуванням податку.

Строк дії договору було визначено з дня підписання до 29 травня 2025 року.

На виконання умов договору вона з червня до жовтня 2025 року залучалася в якості спеціаліста для проведення 41 допиту, однак кошти за надані послуги не отримала.

На її звернення їй була надана відповідь, що договір діяв з 02 травня 2025 року до 29 травня 2025 року і не передбачав пролонгації.

Договори цивільно-правового характеру між нею та відповідачем підписувалися щомісяця протягом року, завжди невчасно надходили для підписання, тому вона виконувала вказівки керівника Житомирського обласного центру соціально-психологічної допомоги та координатора проекту Барнахус Павлюка В.П. і надавала послуги, передбачені договором, не акцентуючи уваги на строках його дії.

Відповідно до пункту 5.1 договору відповідач мав сплачувати 1 000, 00 грн за один випадок, а всього за 41 допит їй мало бути сплачено 41 000, 00 грн.

Виходячи з цього, просить задовольнити позов.

Позов був зареєстрований судом 03 серпня 2026 року та відповідно до статті 33 ЦПК України було визначено склад суду.

Ухвалою суду від 05 серпня 2026 року в справі було відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

Сторонам було направлено копію ухвали про відкриття провадження, відповідачу та третій особі копію позовної заяви з додатками було направлено позивачкою при зверненні до суду в порядку виконання вимог пункту 2 частини 1 статті 177 ЦПК України.

Відповідно до статті 178 ЦПК України відповідачу був наданий строк для подання відзиву, третій особі- пояснень на позов.

25 серпня 2026 року представник відповідача подав відзив, яким проти позову заперечує.

Посилається на те, що 02 травня 2025 року з позивачкою був укладений договір про надання послуг.

Відповідно до пункту 7.1 договору термін його дії був встановлений до 29 травня 2025 року.

Надані позивачкою послуги прийняті відповідачем Актом приймання-передачі від 29 травня 2025 року.

На підставі даного Акту послуги позивачки були оплачені.

Після 30 травня 2025 року жодних правочинів з позивачкою не укладалося.

З урахуванням цього просить у позові відмовити.

28 серпня 2026 року позивачка подала відповідь на відзив.

Зазначає, що виконувана нею робота не була результатом її самостійних дій.

Вона не призначала самостійно дітей, з якими необхідно було проводити роботи, ані кримінальні провадження, в межах яких така робота здійснювалася на дату та час вчинення цих процесуальних дій.

Кожен конкретний випадок надходив від відділення Барнахус у встановленому порядку та передавався їй для опрацювання.

Крім того, відповідно до пунутку 1.1. договору вона зобов`язалася надавати відповідачу послуги в рамках проекту, тобто, це була не будь-яка психологічна діяльність, а участь саме як психолога у конкретному проекті, робота в якому здійснювалася щодо окремих випадків дітей, які постраждали від насильства або стали його свідками.

Пунктами 1.1.1-1.1.1.6 договору між нею та відповідачем було погоджено вичерпний перелік послуг, які і відображалися нею в звітах за червень - жовтень 2025 року.

Відповідно до пункту 3.1 договору обсяг, термін та місце виконання послуг в кожному конкретному випадку визначався за погодженням сторін.

Вважає, що відповідач ототожнює різні поняття, а саме: відсутність нового договору після 29 травня 2025 року та виконання нею конкретних послуг.

Вважає, що відсутність нового договору та відсутність фактичного замовлення/організації конкретних послуг- це різні обставини, оскільки закінчення строку дії договору в даному випадку є формальним.

За умовами договору одиницею організації та оплати роботи був не місяць, а конкретний випадок.

Доказом виконання нею роботи є Технічні завдання психолога Барнахусу, Технічним завданням координатора Барнахусу, Положенням про відділення Барнахус, документально визначенними повноваженнями керівника відділення та офіційними листами органів Національної поіції з резолюціями про передачу їй матеріалів для опрацювання.

В Технічному завданні зазначається, що надавач послууг підпорядковується координатору Барнахусу, координатору проекту від МБФ та його виконавчому директору, і ним не передбачено, що кожне завдання мало передаватися психологу виконавчим директором МБФ.

Тобто, спірні випадки формувалися не нею самостійно, а надходили з відділення Барнахус у встановленому порядку та передавалися їй як конкретні завдання.

Непідписання відповідачем актів не спростовує виконання нею цих послуг.

Технічне завдання психолога прямо визначає підпорядкованість надавача послуг та виключає модель його ізольованої, автономної від проекту діяльності.

Проектна документація передбачає, що робота психолога щодо конкретного випадку організовується не самим психологом, а через координаторську систему.

Строк реалізації , зазначений у Технічному завданні, серпнь 2024 - серпень 2025 року, тобто виконання нею роботи в інтересах відповідача відповідає складеним нею актам.

Крім того, протягом попереднього періоду її співпраці з відповідачем договори укладалися періодично та фактично передавалися їй для підписання з запізненнями.

Тобто сам факт ненадходження нового примірника договору після 29 травн 2025 року не приймалося нею як припинення її роботи в Барнахус.

Після 29 травня 2025 року не припинялося надання їй конкретних доручень на виконання тієї самої роботи психолога Барнахус, їй продовжувалися передавати конкретні завдання, а характер виконуваної роботи залишався тим самим.

08 вересня 2026 року представник відповідача подав заперечення на відповідь на відзив.

Зазначив, що протоколом про наміри і взаємодію, підписаним Житомирською обласною державною адміністрацією та Представництвом Дитячого фонду ООН (ЮНІСЕФ) в Україні було передбачено, що на базі Житомирського обласного центру соціально-психологічної допомоги буде реалізовуватись модель Барнахус.

На виконання цього протоколу Житомирський обласний центр соціально-психологічної допомоги наказом від 31 липня 2024 року у своїй структурі створив підрозділ під назвою « Відділення захисту та соціально-психологіченої підтримки у процесі правосуддя дітей, які постраждали чи стали свідками насильства (модель Барнахус)».

Позивачка перебувала на посаді психолога відділення соціальної роботи Житомирського обласного центру соціально-психологічної допомоги та виконувала трудову функцію, в тому числі вказівки безпосереднього керівника В.Павлюка відповідно до своєї посадової інструкції.

Таким чином, надані нею документи, які передавалися їй її безпосереднім керівником для роботи, є виконанням нею трудової функції на користь свого роботодавця, а не Міжнародного благодійного фонду «Українська фунація громадського здоров`я», який у період з 01 червня до 31 жовтня 2025 року не замовляв позивачці жодних послуг та не підписував з нею цивільно-правових угод.

Третя особа своїм правом не скористався, пояснень на позов не подав.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позову, виходячи з наступного.

Поняття цивільно-правового договору визначено статтею 626 ЦК України.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов?язків.

Сторони цивільно-правової угоди укладають договір в письмовій формі згідно з вимогами статті 208 ЦК України.

Такі угоди застосовуються для виконання конкретної роботи, що спрямована на одержання результатів праці, і у разі досягнення зазначеної мети вважаються виконаними і дія їх припиняється.

Частиною 1 статті 628 ЦК України встановлено, що зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Судом встановлено, що в 2022 році між Житомирською обласною державною адміністрацією та Представництвом Дитячого фонду ООН (ЮНІСЕФ) в Україні був підписаний протокол про наміри і взаємодію.

Метою його підписання є наміри сторін про забезпечення співпраці щодо захисту прав дітей на базі Житомиського обласного центру соціально-психологічної допомоги у процесі слідства та правосуддя дітей, які постраждалии або стали свідками насильства або потребують спеціалізованої психологічної підтримки поза процесом (модель Барнахус).

На виконання даних домовленостей наказом Житомирського обласного центру соціально-психологічної допомоги від 31 липня 2024 року у своїй структурі було створено відділення захисту та соціально-психологічної підтримки у процесі правосуддя дітей, які постраждали чи стали свідками насильства (модель Барнахус).

Положення про відділення захисту та соціально-психологінчої підтримки у процесі правосуддя для дітей, які постраждали або стали свідками насильства (модель Барнахус), підписане завідуючим відділенням В.Павлюком та затверджено 31 липня 2024 року наказом Житомирського обласного центру соціально-психологічної допомоги.

На момент його створення позивачка перебувала на посаді психолога Житомирського обласного центру соціально-психологічної допомоги.

02 травня 2025 року між сторонами був укладений договір цивільно-правового характеру.

Відповідно до пункту 1.1. договору замовник зобов`язується прийняти такі послуги на умовах, зазначених у підпунктах 1.1.-1.1.6 договору.

Відповідно до розділу 3 договору обсяг, термін та місце виконання послуг в кожному конкретному випадку визначається за погодженням сторін.

Після надання послуг виконавець надає замовнику Звіт про виконання роботи та сторони підписують Акит приймання-передачі послуг, який має бути розглянутий та підписаний сторонами протягом 10 робочих днів з дати виконання роботи.

Виконавеь виконує роботу на свій ризик, самостійно організовує виконання роботи.

Пунктом 5.1 договору сторони погодили розмір винагороди в сумі 1 000. 00 грн за один випадок.

Згідно з пунктом 7.1 договору був визначений термін його дії з дня його підписання і до 29 травня 2025 року.

29 травня 2025 року між сторонами був підписаний Акт приймання-передачі послуг, виконаних згідно з договором цивільно-правового характеру, відповідно до якого позивачкою проведено діагностування 2 дітей, які постраждали від насильства та/або стали його свідками.

Акт складений на підставі Звіту про виконані послуги, складеного позивачкою.

Відповідач, подавши відзив, підтвердив як укладення договору з позивачкою, так і виконання нею її умов та оплату наданих нею послуг.

Таким чином, підписанням Акту приймання-передачі сторони погодили виконання умов договору, досягнення зазначеної в договорі мети, а тому договір виконаний та припинив свою дію.

14 листопада 2025 року позивачка направила відповідачу вимогу щодо підписання і поверенння другого екземпляра звітів та актів приймання-передач послуг та їх оплату.

Звіти та акти датовані червнем-жовтнем 2025 року.

Відповідно до частини 1 статті 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно з частиною 1 статті 903 ЦК України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Судом встановлено, що в договорі сторонами чітко погоджено порядок надання послуг, обсяг та порядок оплати.

За змістом статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини, інші юридичні факти.

Згідно з частинами 1, 2 та 4 статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків; правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Дво - чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Тобто, правочин є вольовою дією суб`єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб`єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів - набути, змінити або припинити цивільні права та обов`язки.

У двосторонньому правочині волевиявлення повинно бути взаємним, двостороннім і спрямованим на досягнення певної мети.

Цивільно-правовий договір - це угода між сторонами: громадянином і організацією (підприємством, тощо) на виконання першим певної роботи, предметом якого є надання певного результату праці.

Укладаючи договір, сторони погодили строк його дії, порядок прийняття наданих послуг та розмір оплати.

Після закінчення строку дії договору сторони його не продовжували, за його змістом пролонгація договору не передбачена.

Таким чином, після закінчення строк дії договору він є виконаним та припинив свою дію.

Обгрунтовуючи свої вимоги, позивачка надає копії звернень слідчих Головного управління Національної поліції в Житомирській обл., адресовані директору Житомирського обласного центру соціально- психологічної допомоги В.Павлюку для проведення роботи з неповнолітніми та надання психологічного висновку за результатами роботи в межах кримінальних проваджень.

Вказані звернення директором центру В.Павлюком були передані для опрацюванні позивачці.

Відповідно до частини 1 статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно з частиною 1 статті 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Способи захисту порушеного права визначено частиною 2 статті 16 ЦК України.

Порядок встановлення фактів врегульовано статтями 293, 315 ЦПК України в порядку окремого провадження.

З точки зору статті 315 ЦПК України юридичний факт в порядку окремого провадження може бути встановлено, якщо він тягне виникнення безспірного права.

Таким чином, факт виконання чи невиконання умов договору є предметом доказування, а не самостійною позовною вимогою про встановлення факту його виконання.

Відповідно до частини 4 статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

В постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2024 року № 523/14489/15-ц та від 10 квітня 2024 року в справі № 760/20948/16-ц ( в контексті можливості одночасного заявлення вимоги про встановлення факту з позовною вимогою матеріального характеру ) зазначено, що підтвердження чи спростування факту у справах позовного провадження має бути наведено у мотивувальній частині рішення.

У ній, зокрема, мають бути зазначені фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини.

В резолютивній частині рішення у справах позовного провадження суд має зробити висновок про задоволення позову чи про відмову в позові повністю або частково щодо кожної з заявлених вимог.

Вимоги про встановлення юридичного факту не є вимогами, які забезпечують ефективний захист прав у справах про вирішення спору, а лише підставою для вирішення такої справи.

Виходячи з цього, окремо заявляти позовну вимогу про встановлення факту надання позивачкою послуг відповідачу протягом червня-жовтня 2025 року є неналежним способом захисту прав.

Факт виконання чи невиконання умов договору є предметом доказування, а не самостійною позовною вимогою.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово, в тому числів постановах від 5 червня 2018 року в справі № 338/180/17, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 4 червня 2019 року у справі № 916/3156/17 звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення.

Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Таким чином, вимога про встановлення факту надання послуг, заявлена позивачкою одночасно з вимогою майнового характеру, є неправильним способом захисту.

Враховуючи викладене вище, підстави для задоволення позову відсутні.

При вирішенні спору суд також враховує наступне.

За правилами доказування, визначеними статтями 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Тобто, при зверненні з позовом до суду на позивача покладений тягар доведення обставин заявлених вимог, натомість відповідач повинен довести саме свої заперечення проти доводів позивача.

За змістом статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Судом встановлено, що позивачка перебуває в трудових відносинах з Житомирським обласним центром соціально-психологічної допомоги.

Саме на базі даного центру створено відділення захисту та соціально-психологічної підтримки у процесі правосуддя дітей, які постраждани або стали свідками насильства (модель Барнахус) відповідно до протоколу про нааміри і взаємодію,підписаного між Житомирською обласною державною адміністрацією та Представництвом Дитячого фонду ООН (ЮНІСЕФ) в Україні.

Договір про надання послуг між сторонами був укладений з позивачкою як діючим психологом центру 02 травня 2025 року.

При його укладенні був встановлений строк його дії до 29 травня 2025 року.

Судом встановлено та підтверджено сторонами, надані позивачкою послуги прийняті відповідачем Актом приймання-передачі від 29 травня 2025 року та оплачені.

Будь-яких доказів, які б свідчили про те, що виконувана позивачкою робота в центрі після закінчення строку дії договору виконувалася саме в межах моделі Барнахус, суду не надано.

Самі по собі звернення слідчих органів до Житомирського обласного центру соціально-психологічної допомоги для проведення слідчих дій з малолітніми та неповнолітніми дітьми, не є таким доказом.

Крім того, таким доказом не можуть вважатися і резолюції керівника центру В.Павлюка про передачу даних звернення для опрацювання позивачкою, яка перебувала в трудових відносинах з центром і ця робота входила до кола її посадових обов`язків.

Протилежних доказів цьому позивачка суду не надала.

Що стосується приведеної судової практики у відповіді на відзив, вона не може застосовуватися при вирішенні даного спору, оскільки окремі приведені абзаци з даних постанов Верховного Суду вирвані з контексту, стосуються справ з абсолютно іншим предметом спору та відмінними фактичними обставинами, а тому не може братися судом до уваги.

З урахуванням цього, зазначені позивачкою докази, а також складені нею Акти виконаних робіт не є доказами їх виконання саме в межах програми та договору від 02 травня 2025 року, укладеного з відповідачем, а тому підстаив для задоволення позову відсутні.

Керуючись статтями 3, 6, 11,15, 16, 202, 208, 626, 628, 901, 903 ЦК України, статтями 4, 5, 12, 13, 76 - 82, 259, 263 - 265, 268, 273 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

В позові ОСОБА_1 до Міжнародного благодійного фонду «Українська фундація громадського здоров`я», третя особа: Житомирський обласний центр соціально-психологічної допомоги про встановлення факту надання послуг та стягнення коштів відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення.

Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Суддя К.В. Машкевич