Постанова № 141352500 у справі № 947/35741/24 від 06.10.2026

Номер провадження: 22-ц/813/1464/26

Справа № 947/35741/24

Головуючий у першій інстанції Скриль Ю. А.

Доповідач Погорєлова С. О.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06.10.2026 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Одеського апеляційного суду у складі:

головуючого судді: Погорєлової С.О.

суддів: Сєвєрової Є.С., Таварткіладзе О.М.

за участю секретаря: Чередник К.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про скасування арешту майна, на рішення Київського районного суду м. Одеси, постановлене під головуванням судді Скриль Ю.А. 26 грудня 2024 року у м. Одеса, -

встановила:

У листопаді 2024 року ОСОБА_2 звернувся до суду із позовом до відповідача, ОСОБА_1 , про скасування арешту на нерухоме майно - будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Позивач зазначав, що арешт, накладений ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 04 квітня 2017 року у справі №520/3947/17, підлягає скасуванню через відсутність правових підстав для його збереження.

ОСОБА_2 також стверджував, що накладений арешт порушує його право власності, унеможливлює оформлення спадкових прав та суперечить чинному законодавству.

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 26 грудня 2024 року позовні вимоги ОСОБА_2 було задоволено.

Скасовано арешт, накладений ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 04 квітня 2017 року у справі №520/3947/17 на нерухоме майно - будинок за адресою: АДРЕСА_1 .

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що ОСОБА_1 не погоджується із постановою Одеського апеляційного суду від 28 вересня 2021 року у справі № 520/3947/17 та має намір її оскаржувати. Таким чином, апелянт вважає, що з огляду на порушення його прав, відсутність судового рішення касаційної інстанції у справі № 520/3947/17, відсутні підстави для скасування арешту, накладеного ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 04 квітня 2017 року у справі № 520/3947/17 на спірне нерухоме майно.

Сторони про розгляд справи на 06 жовтня 2026 року були сповіщені належним чином, у судове засідання не з`явились.

Колегія суддів зазначає, що згідно зі ст. 372 ЦПК України, суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

На підставі викладеного, враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду справи, баланс інтересів учасників справи у якнайшвидшому розгляді справи, освідомленість учасників справи про її розгляд, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності її учасників, які своєчасно і належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга представника ОСОБА_1 підлягає залишенню без задоволення, з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Як вбачається з матеріалів справи, згідно з технічним паспортом на садибний житловий будинок, реєстровий №139-7-р14594 від 25 листопада 2011 року, 16/25 частин житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , належить ОСОБА_3 .

Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 04 квітня 2017 року у справі №520/3947/17 на будинок за цією адресою було накладено арешт для забезпечення вимог у справі.

Постановою Одеського апеляційного суду від 28 вересня 2021 року у справі №520/3947/17 рішення Київського районного суду м. Одеси від 29 листопада 2017 року було скасовано, ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 - відмовлено.

Ухвалою Верховного Суду від 22 квітня 2025 року у вказаній справі касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Одеського апеляційного суду від 28 вересня 2021 року визнано неподаною та повернуто заявнику.

ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджено свідоцтвом про смерть № НОМЕР_1 від 10 квітня 2024 року.

Приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Гарською В.В. видано довідку №380/02-14 від 10.10.2024 року, згідно з якою позивач є єдиним спадкоємцем ОСОБА_3 .

Згідно з ч. 1 та 2 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст. 5 ЦПК України).

Згідно із ч. 1 ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів (ч. 1 ст. 328 цього Кодексу).

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно зі ст. 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Відповідно до ст. 1216 ЦК України, спадкуванням є перехід прав і обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права і обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті, за виключенням тих прав і обов`язків, що зазначені у ст. 1219 ЦК України (ст. 1218, 1231 ЦК України).

Часом відкриття спадщини є день смерті особи, або день, з якого вона оголошується померлою (ч. 2 ст. 1220 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 1268 ЦК України, спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Відповідно до ч. 1 ст. 296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Разом з тим, незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (ч. 5 ст. 1268 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 1297 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов`язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно. Проте відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину (ч. 3 ст. 1296 ЦК України).

Аналіз вищевказаних положень закону свідчить про те, що спадкоємець, який у встановленому законом порядку прийняв спадщину, є її власником з часу її відкриття, а документом для підтвердження права власності на спадкове майно є свідоцтво на спадщину, отримане в установленому законодавством порядку.

Таким чином, позов про зняття арешту з майна може бути пред`явлений власником, а також особою, яка володіє на підставі закону чи договору або іншій законній підставі майном, що не належить боржнику (речове право на чуже майно).

Аналогічний за змістом висновок щодо застосування норм права викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 грудня 2019 року (провадження № 11-680апп19) та у постановах Верховного Суду від 06 грудня 2021 року у справі № 554/5912/19-ц (провадження № 61-12594 св 21), від 08 грудня 2022 року у справі № 331/1383/20 (провадження № 61-7109 св 22).

Практика Європейського суду з прав людини, зокрема рішення у справі «Спорронґ та Льоннрот проти Швеції» (1982 рік), підтверджує, що втручання у право власності має бути обґрунтованим, пропорційним та законним.

Згідно зі ст.1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше, як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. Право власності належить до основоположних прав людини, втілення яких у життя становить підвалини справедливості суспільного ладу. Захист зазначеного права гарантовано статтею першою Першого протоколу до Конвенції. Як передбачено цією міжнародно-правовою нормою, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном, і ніхто не може бути позбавлений власного майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до практики ЄСПЛ, втручання в це право повинно мати законні підстави й мету, а також бути пропорційним публічному інтересу. Особи, котрі зазнають порушення права мирного володіння майном, як і інших визначених Конвенцією прав, відповідно до ст. 13 цього міжнародно-правового акту повинні бути забезпечені можливістю ефективного засобу юридичного захисту в національному органі.

Таким чином, з урахуванням встановлених обставин та досліджених у судовому засіданні доказів, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що арешт будинку, накладений ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 04 квітня 2017 року у справі №520/3947/17, порушує право позивача на володіння і розпорядження спадщиною та перешкоджає реалізації його законних прав, та наявні підстави, які підтверджені належними, допустимими, достатніми та достовірними доказами, для задоволення позовних вимог щодо скасування арешту з нерухомого майна.

Необгрунтованими при цьому є доводи апеляційної скарги представника ОСОБА_1 про те, що з огляду на порушення його прав, відсутність судового рішення касаційної інстанції у справі № 520/3947/17, відсутні підстави для скасування арешту, накладеного ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 04 квітня 2017 року у справі № 520/3947/17 на спірне нерухоме майно.

Колегія суддів приймає до уваги що, як вже вказувалось вище, ухвалою Верховного Суду від 22 квітня 2025 року у справі № 520/3947/17 касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Одеського апеляційного суду від 28 вересня 2021 року визнано неподаною та повернуто заявнику. Станом на день розгляду даної справи, за відкритими даними ЄДРСР, інші судові рішення, ухвалені судом касаційної інстанції у вказаній справі, відсутні.

Відтак, підстави для накладення або збереження арешту, накладеного на спірне нерухоме майно, втратили свою актуальність

Інші доводи апеляційної скарги представника ОСОБА_1 були предметом розгляду суду першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, на законність оскаржуваного судового рішення не впливають, а зводяться до незгоди заявника із висновками суду першої інстанції, а також спростовуються встановленими вище обставинами справи.

При цьому, судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразова відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Руїз Торія проти Іспанії). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

При зазначених обставинах, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно й всебічно дослідив та надав оцінку обставинам по справі, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, що їх регулює. Рішення Київського районного суду м. Одеси від 26 грудня 2024 року постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для його скасування немає.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384, 390 ЦПК України, колегія суддів, -

постановила:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Київського районного суду м. Одеси від 26 грудня 2024 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку за правилами ст. 389 ЦПК України.

Повний текст судового рішення складений 09 листопада 2026 року.

Головуючий С.О. Погорєлова

Судді Є.С. Сєвєрова

О.М. Таварткіладзе