Рішення № 141353347 у справі № 760/31296/25 від 05.11.2026

Справа №760/31296/25 2/760/6450/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 листопада 2026 року Солом`янський районний суд міста Києва в складі головуючого судді Усатової І.А., за участю секретаря Омельяненко С.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ТОВ «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості за кредитним договором,-

В С Т А Н О В И В:

На розгляд до судді Солом`янського районного суду міста Києва надійшов вищевказаний позов, в якому позивач просив стягнути з відповідача заборгованість на скою користь у розмірі 25805 та судові витрати.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що 09.06.2024 між ТОВ «СТАР ФАЙНЕНС ГРУП» та відповідачем укладено договір про надання фінансового кредиту № 09301-06/2024, відповідно до умов якого відповідачу надано кредит у розмірі 6500 грн на умовах строковості, зворотності, платності, а відповідач зобов`язався повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом в порядку та на умовах, визначених цим договором. Товариство свої зобов`язання за кредитним договором виконало в повному обсязі та надало відповідачу грошові кошти в обсязі та у строк визначений умовами кредитного договору. Однак відповідач не виконав належним чином умов кредитного договору.

24.09.2024 ТОВ «СТАР ФАЙНЕНС ГРУП» та ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» уклали договір факторингу № 24092024, згідно якого позивач набув статусу нового кредитора та отримав право грошової вимоги по відношенню до осіб, які являлись боржниками ТОВ «СТАР ФАЙНЕНС ГРУП», включно і до відповідача за кредитним договором № 09301-06/2024 від 09.06.2024.

Станом на дату подання позову заборгованість відповідача перед позивачем становить 25805 грн та складається з: 6500 грн - заборгованість за тілом кредиту; 10530 грн - заборгованість за процентами; 8775 грн - заборгованість за штрафом.

У зв`язку з викладеним, позивач просить стягнути вищевказану заборгованість та судові витрати у вигляді судового збору 2422,40 грн та витрат на професійну правничу допомогу, що становить 8000 грн.

10.11.2025 протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями обрано суддю Усатову І.А.

22.12.2025 ухвалою Солом`янського районного суду відкрито спрощене провадження у справі без повідомлення (виклику) сторін та ухвалено рішення витребувати докази, які знаходяться у розпорядженні АТ «Універсал Банк».

28.05.2026 через підсистему «Електронний суд» надійшов відзив на позовну заяву, в яких відповідач не визнає вимог позову та просить відмовити в його задоволенні.

Зазначав, що представник позивача подав до суду копії документів, засвідчені відміткою «Згідно з оригіналом», попри те, що сам позивач у позовній заяві визнав відсутність у нього оригіналів первинних документів, у зв`язку з чим такі копії не можуть вважатися належними та допустимими доказами відповідно до статті 95 ЦПК України.

Також відповідач стверджував, що позивач не довів факту укладення кредитного договору та фактичного отримання ним грошових коштів, оскільки не надано первинних банківських документів, які б підтверджували перерахування кредитних коштів на його рахунок.

Крім того, зазначав про недоведеність автентичності, цілісності та незмінності електронного договору, посилаючись на статтю 100 ЦПК України та положення Законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» і «Про електронну комерцію», оскільки позивач не надав оригіналу електронного документа, метаданих, системних логів, відомостей про IP-адресу, використання одноразового ідентифікатора та інших технічних даних, які б підтверджували належне укладення електронного правочину.

Відповідач також вказував, що вимога про стягнення штрафу в сумі 8 775,00 грн суперечить пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України та пункту 6-1 розділу IV Закону України «Про споживче кредитування», оскільки нарахування неустойки у період дії воєнного стану не допускається.

Окремо зазначав, що нарахування договірних процентів після закінчення строку кредитування є неправомірним з огляду на правові висновки Великої Палати Верховного Суду щодо припинення права кредитодавця нараховувати договірні проценти після спливу строку кредитування.

Крім того, відповідач заперечував проти стягнення витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 8 000,00 грн, вважаючи їх явно завищеними, неспівмірними зі складністю справи та такими, що не відповідають вимогам статті 137 ЦПК України.

У зв`язку з наведеним відповідач просив суд витребувати у позивача оригінал кредитного договору, первинні банківські документи, а також належні електронні докази, а у разі їх неподання - не брати до уваги подані копії документів та відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

06.06.2026 через підсистему «Електронний суд» від відповідача надійшли додаткові письмові пояснення. У своїх письмових поясненнях, поданих у порядку статті 43 ЦПК України, відповідач просив відмовити у задоволенні позову повністю, посилаючись на необґрунтованість позовних вимог та відсутність належної доказової бази.

Зазначав, що ухвалою суду від 22 грудня 2025 року було відкрито спрощене позовне провадження та задоволено клопотання позивача про витребування від АТ «Універсал Банк» інформації щодо транзакції від 09 червня 2024 року на суму 6 500,00 грн та зарахування зазначених коштів на банківську картку відповідача. При цьому станом на червень 2026 року жодних документів або підтверджень від банку до суду не надійшло, а ухвала про витребування доказів залишилася невиконаною.

Відповідач стверджував, що позивач не довів факту укладення кредитного договору та фактичного отримання ним кредитних коштів, оскільки у матеріалах справи відсутні первинні банківські документи, які б підтверджували перерахування грошових коштів на його рахунок. Також зазначав, що сам позивач, звертаючись до суду, визнав відсутність у нього доказів здійснення відповідної транзакції та одночасно з поданням позову заявив клопотання про їх витребування у банку.

Крім того, відповідач посилався на порушення позивачем вимог статті 83 ЦПК України щодо подання доказів разом із позовною заявою та зазначав, що позивач не вжив належних заходів для забезпечення виконання ухвали суду про витребування доказів. На думку відповідача, справа підлягає вирішенню за наявними у ній матеріалами.

Відповідач також зазначав, що позивач подав необґрунтований позов без належної доказової бази, а надані матеріали не підтверджують факту виникнення кредитних зобов`язань, оскільки відсутні документи, які б свідчили про реальне перерахування коштів.

З урахуванням викладеного відповідач просив прийняти письмові пояснення до розгляду, врахувати їх під час вирішення справи та відмовити у задоволенні позову ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» про стягнення заборгованості у повному обсязі.

16.06.2026 через підсистему «Електронний суд» від відповідача надійшло клопотання про поновлення строку на подання відзиву.

16.06.2026 через підсистему «Електронний суд» надійшла відповідь на відзив від відповідача, в якій представник позивача просив поновити строк на подання відповіді на відзив, залишити відзив відповідача без розгляду, задовольнити позовні вимоги у повному обсязі та здійснювати розгляд справи за відсутності представника позивача.

Зазначав, що копію відзиву на позовну заяву позивач отримав 12 червня 2026 року у зв`язку з неналежною роботою підсистеми «Електронний суд» ЄСІТС, у зв`язку з чим строк на подання відповіді на відзив був пропущений з поважних причин.

Посилаючись на статті 178, 179 та 187 ЦПК України, представник позивача зазначав, що відповідач подав відзив із порушенням встановленого судом п`ятнадцятиденного строку, а також не заявив клопотання про поновлення процесуального строку, у зв`язку з чим відзив, на думку позивача, підлягає залишенню без розгляду.

Крім того, представник позивача зазначав, що 09 червня 2024 року між ТОВ «СТАР ФАЙНЕНС ГРУП» та відповідачем було укладено договір про надання фінансового кредиту № 09301-06/2024 в електронній формі з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором відповідно до Закону України «Про електронну комерцію». На підтвердження укладення договору, за твердженням позивача, до матеріалів справи були подані копія договору про споживчий кредит, графік платежів, паспорт споживчого кредиту, заява-анкета клієнта, довідка про ідентифікацію клієнта, а також лог-файл, який містить відомості про послідовність дій відповідача під час оформлення та укладення кредитного договору.

Представник позивача також зазначав, що кредитний договір був укладений шляхом акцепту оферти на веб-сайті кредитодавця із застосуванням одноразового ідентифікатора, який був направлений на номер телефону відповідача, а після акцепту договору на нього було накладено кваліфікований електронний підпис уповноваженої особи кредитодавця. Посилався на статті 3, 11 та 12 Закону України «Про електронну комерцію», статтю 205 ЦК України, Закон України «Про електронні документи та електронний документообіг», а також на правові висновки Верховного Суду щодо укладення електронних кредитних договорів.

Щодо факту надання кредитних коштів представник позивача зазначав, що кредитодавець виконав свої зобов`язання у повному обсязі, а на підтвердження перерахування коштів до позовної заяви було долучено лист-повідомлення ТОВ «ПЕЙТЕК» від 17.04.2025 № 20250417-43 про успішне перерахування коштів. Також зазначав, що відсутність у матеріалах справи виписки з банківського рахунку відповідача не свідчить про відсутність заборгованості, оскільки кредитодавець не є банком та не має доступу до банківських рахунків позичальника, а операції з платіжними картками здійснюються через сертифіковані платіжні сервіси.

Представник позивача також заперечував проти доводів відповідача щодо недопустимості поданих копій документів, зазначаючи, що відповідно до статті 95 ЦПК України письмові докази можуть подаватися у належним чином засвідчених копіях, а відповідач не навів обґрунтованих доводів щодо невідповідності поданих копій оригіналам або їх підроблення. Зазначав, що право вимоги за спірним зобов`язанням позивач набув на підставі договору факторингу від 24 вересня 2024 року.

Крім того, представник позивача просив стягнути з відповідача витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 8 000,00 грн, посилаючись на статті 133 та 137 ЦПК України, договір про надання правничої допомоги, акт наданих послуг та детальний опис виконаних робіт, а також на правові висновки Верховного Суду щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу.

З урахуванням викладеного представник позивача просив поновити строк на подання відповіді на відзив, залишити відзив відповідача без розгляду, задовольнити позовні вимоги у повному обсязі та здійснювати розгляд справи за відсутності представника позивача.

16.06.2026 через підсистему «Електронний суд» надійшли заперечення на відповідь на відзив. У запереченнях на відповідь на відзив відповідач просив прийняти заперечення до розгляду, відхилити доводи позивача щодо залишення відзиву без розгляду, врахувати подане ним клопотання про поновлення строку на подання відзиву, відмовити у стягненні штрафу, процентів та витрат на професійну правничу допомогу, а також відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

Зазначав, що 16 червня 2026 року через підсистему «Електронний суд» позивач подав відповідь на відзив, однак викладені у ній доводи, на думку відповідача, не спростовують його заперечень, викладених у відзиві, та не підтверджують позовні вимоги належними і допустимими доказами.

Щодо доводів позивача про пропуск строку на подання відзиву відповідач зазначав, що одночасно із запереченнями подав клопотання про поновлення строку на подання відзиву, в якому навів причини його пропуску. Вказував, що з 01 квітня 2025 року фактично проживає у місті Миколаєві Львівської області, у зв`язку з чим не мав можливості своєчасно отримати судову кореспонденцію за адресою у місті Києві, а електронний кабінет у підсистемі «Електронний суд» був зареєстрований ним лише 08 березня 2026 року. Посилався на статтю 127 ЦПК України та просив суд оцінити поважність причин пропуску строку.

Крім того, відповідач повторно зазначав, що позивач не довів належними та допустимими доказами факт реального перерахування та зарахування на його банківський рахунок кредитних коштів у сумі 6 500,00 грн. Посилався на клопотання позивача про витребування доказів від АТ «Універсал Банк», у якому, на думку відповідача, позивач фактично визнав відсутність у нього належних доказів успішного перерахування та зарахування коштів. Зазначав, що лист про перерахування коштів або інші внутрішні документи кредитодавця не підтверджують факту зарахування коштів на рахунок відповідача.

Відповідач також заперечував проти визнання належним електронним доказом документа, поданого позивачем під назвою «Лог-файл про послідовність дій, вчинених під час укладення кредитного договору», зазначаючи, що він фактично є описовою таблицею під назвою « Візуальна форма послідовності дій Клієнта » та не містить необхідних технічних даних, зокрема IP-адреси, даних про пристрій користувача, ідентифікатора сесії, технічних даних про доставку та введення одноразового ідентифікатора, а також відомостей, які дозволяють перевірити цілісність та автентичність електронного доказу відповідно до статті 100 ЦПК України. Також зазначав, що цей документ був поданий позивачем лише разом із відповіддю на відзив.

Крім того, відповідач зазначав, що навіть у разі встановлення факту укладення електронного договору це саме по собі не підтверджує факту реального отримання ним кредитних коштів, оскільки позивач повинен довести не лише укладення договору, а й фактичне виконання кредитодавцем свого обов`язку щодо надання коштів.

Відповідач також заперечував проти стягнення штрафу у розмірі 8 775,00 грн, посилаючись на законодавчі обмеження щодо нарахування неустойки за договорами споживчого кредиту у період дії воєнного стану, та зазначав, що позивач не навів правових підстав для стягнення штрафу у заявленому розмірі.

Щодо процентів у сумі 10 530,00 грн відповідач зазначав, що позивач не надав належного та перевірного розрахунку, який би дозволяв встановити період нарахування, застосовану процентну ставку, відповідність умовам договору та законодавству, а також відсутність нарахування процентів поза межами строку кредитування.

Крім того, відповідач заперечував проти стягнення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 8 000,00 грн, вважаючи їх неспівмірними зі складністю справи, обсягом фактично виконаних робіт та ціною позову. Посилався на статтю 137 ЦПК України та зазначав, що справа є типовою справою про стягнення заборгованості за мікрокредитом, яка розглядається у спрощеному позовному провадженні.

Узагальнюючи свої доводи, відповідач зазначав, що позивач не довів факт реального зарахування кредитних коштів, не надав відповіді банку-емітента щодо успішності транзакції, не підтвердив належність поданого лог-файлу як електронного доказу, не спростував незаконність штрафу, не надав належного розрахунку процентів та не довів співмірність витрат на правничу допомогу, у зв`язку з чим просив відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

27.08.2026 від АТ «Універсал Банк» надійшла відповідь на запит суду, відповідно до якої на ім`я ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) банком емітовано платіжну картку № НОМЕР_2 . Крім того, згідно з наданою інформацією, 09.06.2024 на зазначену платіжну картку успішно здійснено переказ та зараховано грошові кошти в сумі 6 500,00 грн.

01.09.2026 через підсистему «Електронний суд» від відповідача надійшли додаткові письмові пояснення, у яких останній зазначив про відсутність у матеріалах справи належних доказів вручення йому ухвали про відкриття провадження, у зв`язку з чим вважає, що встановлений судом строк на подання відзиву не розпочався та не був пропущений. Також відповідач висловив свою позицію щодо отриманої судом відповіді АТ «Універсал Банк», визнавши факт зарахування 09.06.2024 на належну йому платіжну картку грошових коштів у розмірі 6 500,00 грн, водночас зазначивши, що така відповідь не підтверджує погодження ним конкретних умов кредитного договору № 09301-06/2024.

Крім того, відповідач наголосив на необхідності дослідження оригіналу електронного договору та технічних даних щодо його укладення, зокрема застосування одноразового ідентифікатора W0312, способу направлення йому тексту договору та обставин підписання відповідного електронного файла 24.04.2025. Просив перевірити дотримання позивачем процесуального порядку подання лог-файла, а також відмовити у стягненні штрафу в розмірі 8 775,00 грн на підставі пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, альтернативно обмежити його розмір 3 250,00 грн. Також просив зменшити заявлені позивачем витрати на професійну правничу допомогу з 8 000,00 грн до 2 000,00 грн та розподілити їх пропорційно до задоволених позовних вимог.

03.09.2026 від АТ «Універсал Банк» повторно надійшла відповідь на запит суду, яка за змістом є аналогічною раніше отриманій відповіді від 27.08.2026 та містить відомості про емітування на ім`я ОСОБА_1 платіжної картки № НОМЕР_2 , а також успішне зарахування 09.06.2024 на зазначену картку грошових коштів у сумі 6 500,00 грн.

Сторони в судове засідання не викликались.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу звукозаписувальними технічними засобами не здійснювалось.

Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує зокрема: чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; які правовідносини випливають зі встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Відповідно до частини п`ятої статті 279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Отже, суд розглядає справу за наявними у справі доказами, які надані сторонами.

Суд, дослідивши матеріали справи, повно та всебічно з`ясувавши всі обставини, що мають значення для правильного вирішення справи та надавши їм належну правову оцінку, встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

09.06.2024 між ТОВ «СТАР ФАЙНЕНС ГРУП» та відповідачем укладено договір про надання фінансового кредиту № 09301-06/2024, відповідно до умов якого відповідачу надано кредит у розмірі 6 500,00 грн строком на 120 днів, із процентною ставкою 1,50 % на день, що становить 547,50 % річних. Проценти сплачуються кожні 30 днів, розмір платежу - 2 925,00 грн, кількість платежів - 4.

Позивач зазначає, що ТОВ «СТАР ФАЙНЕНС ГРУП» свої зобов`язання за кредитним договором виконало в повному обсязі та надало відповідачу грошові кошти в обсязі та у строк, визначений умовами кредитного договору.

24.09.2024 ТОВ «СТАР ФАЙНЕНС ГРУП» та ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» уклали договір факторингу № 24092024, згідно з яким позивач набув статусу нового кредитора та отримав право грошової вимоги по відношенню до осіб, які являлись боржниками ТОВ «СТАР ФАЙНЕНС ГРУП», включно і до відповідача за кредитним договором № 09301-06/2024 від 09.06.2024.

Станом на дату подання позову заборгованість відповідача перед позивачем становить 25 805,00 грн та складається з: 6 500,00 грн - заборгованість за тілом кредиту; 10 530,00 грн - заборгованість за процентами; 8 775,00 грн - заборгованість за штрафом.

Суд бере до уваги, що відповідно до частин 1, 3, 12 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) та її прийняття (акцепту), а електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями та підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Відповідно до статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором.

Отже, укладений між сторонами кредитний договір відповідає вимогам щодо письмової форми правочину.

За правилом ст. 205 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

Відповідно до ст. 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

За змістом ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно з ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Таким чином, за кредитним договором на кредитодавця покладається обов`язок щодо надання позичальнику грошових коштів, а на позичальника - обов`язок щодо їх повернення та сплати передбачених договором платежів.

При цьому сам факт укладення кредитного договору та погодження сторонами його умов не є безумовним доказом фактичного надання позичальнику грошових коштів.

Для задоволення позову про стягнення заборгованості за кредитним договором кредитодавець повинен довести не лише факт укладення відповідного договору, а й факт виконання ним свого обов`язку щодо надання кредитних коштів, а також розмір заборгованості, який виник у зв`язку з невиконанням позичальником своїх договірних обов`язків.

Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому їх дослідженні. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили; суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Отже, саме на позивача покладається обов`язок доведення обставин, які є підставою для стягнення заявленої ним заборгованості, зокрема факту надання відповідачу кредитних коштів у заявленому розмірі.

Судом установлено, що на підтвердження виконання кредитодавцем свого обов`язку щодо надання відповідачу кредитних коштів позивачем надано, зокрема, лист-повідомлення ТОВ «ПЕЙТЕК» від 17.04.2025 № 20250417-43.

Зі змісту зазначеного документа вбачається, що між ТОВ «ПЕЙТЕК» та ТОВ «СТАР ФАЙНЕНС ГРУП» укладено договір про надання платіжних послуг з переказу коштів без відкриття рахунку № 0902-2 від 09.02.2024. На виконання цього договору ТОВ «ПЕЙТЕК» здійснило успішний переказ коштів від ТОВ «СТАР ФАЙНЕНС ГРУП» на платіжну картку клієнта 09.06.2024 о 18:50:06 у розмірі 6 500,00 грн. У листі також зазначено номер транзакції в системі ТОВ «ПЕЙТЕК» - 5c059dec-92e2-4215-a076-79c62eba2f1b, номер транзакції в системі ТОВ «СТАР ФАЙНЕНС ГРУП» - 944495, а також призначення платежу - зарахування на картку з маскою НОМЕР_3 .

Крім того, на підтвердження обставин ідентифікації відповідача та акцепту ним кредитного договору позивачем надано довідку ТОВ «СТАР ФАЙНЕНС ГРУП» про ідентифікацію, відповідно до якої ОСОБА_1 був ідентифікований товариством як клієнт, з яким укладено кредитний договір № 09301-06/2024 від 09.06.2024. Згідно з цією довідкою для акцепту договору позичальнику було направлено одноразовий ідентифікатор W0312 09.06.2024 о 18:47:00 на номер телефону НОМЕР_4 .

При цьому ухвалою суду від 22 грудня 2025 року було витребувано у АТ «Універсал Банк» інформацію щодо транзакції від 09 червня 2024 року на суму 6 500,00 грн та зарахування зазначених коштів на банківську картку відповідача.

На виконання зазначеної ухвали 27.08.2026 від АТ «Універсал Банк» надійшла відповідь, згідно з якою на ім`я відповідача ОСОБА_1 емітовано платіжну картку № НОМЕР_2 , на яку 09.06.2024 було здійснено успішну транзакцію із зарахуванням грошових коштів у розмірі 6 500,00 грн. Аналогічна за змістом відповідь банку повторно надійшла 03.09.2026.

У додаткових письмових поясненнях від 01.09.2026 відповідач також визнав факт зарахування 6 500,00 грн на належну йому платіжну картку, водночас заперечуючи, що саме це зарахування підтверджує погодження ним умов спірного кредитного договору.

Отже, наведені докази узгоджуються між собою за датою, сумою, реквізитами платіжної картки та відомостями про кредитодавця як ініціатора переказу, що у своїй сукупності дає суду підстави дійти висновку про здійснення перерахування та фактичне отримання відповідачем кредитних коштів у розмірі 6 500,00 грн саме за кредитним договором № 09301-06/2024 від 09.06.2024.

Щодо доводів позивача про те, що електронний кредитний договір був укладений шляхом акцепту оферти із застосуванням одноразового ідентифікатора, суд зазначає наступне.

Відповідно до статей 11, 12 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) та її прийняття (акцепту). Акцепт може бути наданий, зокрема, шляхом заповнення формуляра (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, визначеному статтею 12 цього Закону.

Електронний підпис одноразовим ідентифікатором є одним із передбачених законом способів підписання електронного правочину.

Як убачається з матеріалів справи, позивачем надано довідку ТОВ «СТАР ФАЙНЕНС ГРУП» про ідентифікацію, відповідно до якої відповідачу ОСОБА_1 для акцепту кредитного договору № 09301-06/2024 від 09.06.2024 було направлено одноразовий ідентифікатор W0312 на номер телефону НОМЕР_4 09.06.2024 о 18:47:00.

Крім того, позивачем надано електронний кредитний договір та документ, названий «Лог-файл про послідовність дій, вчинених під час укладення кредитного договору», які, за твердженням позивача, підтверджують процедуру оформлення та підписання договору відповідачем.

Водночас відповідач заперечував факт належного підписання ним договору, ставив під сумнів відповідність поданої позивачем копії оригіналу електронного документа та достовірність відомостей, наведених у лог-файлі, а також просив витребувати оригінал електронного договору й відомості, необхідні для перевірки обставин його укладення.

Згідно зі статтею 100 ЦПК України електронними доказами є інформація в електронній формі, що містить дані про обставини, які мають значення для справи, зокрема електронні документи, вебсайти, текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних та інші дані в електронній формі.

При цьому паперова копія електронного доказу не втрачає статусу електронного доказу лише внаслідок її відтворення на папері. Водночас у разі виникнення сумнівів щодо відповідності поданої копії оригіналу електронного доказу суд має врахувати положення частини п`ятої статті 100 ЦПК України щодо витребування оригіналу такого доказу.

Суд також ураховує правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 04 лютого 2026 року у справі № 758/14925/23, відповідно до яких під час вирішення спору щодо укладення електронного договору із застосуванням одноразового ідентифікатора необхідно з`ясувати обставини направлення такого ідентифікатора, його використання для підписання конкретного електронного документа, а також можливість встановлення змісту договору, який був акцептований особою.

Оцінюючи наведені докази у їх сукупності, суд доходить висновку, що надані позивачем документи підтверджують факт направлення відповідачу одноразового ідентифікатора W0312 для акцепту кредитного договору № 09301-06/2024 від 09.06.2024, а також здійснення ініційованого первісним кредитодавцем переказу кредитних коштів у розмірі 6 500,00 грн на платіжну картку відповідача.

При цьому доводи відповідача про те, що сам факт зарахування коштів не підтверджує погодження ним умов кредитного договору, не спростовують установлених судом обставин у їх сукупності, оскільки факт перерахування коштів підтверджується не лише відомостями банку про зарахування коштів на картку відповідача, а й листом ТОВ «ПЕЙТЕК» із зазначенням кредитодавця як ініціатора переказу, суми, дати, часу та реквізитів картки одержувача, а також довідкою кредитодавця про направлення відповідачу одноразового ідентифікатора для акцепту саме цього договору.

Отже, суд вважає доведеними обставини укладення між ТОВ «СТАР ФАЙНЕНС ГРУП» та відповідачем кредитного договору № 09301-06/2024 від 09.06.2024 в електронній формі із застосуванням одноразового ідентифікатора W0312 та фактичного надання відповідачу кредитних коштів у розмірі 6 500,00 грн.

Щодо вимоги позивача про стягнення процентів у розмірі 10 530,00 грн суд зазначає наступне.

Як убачається з умов укладеного між ТОВ «СТАР ФАЙНЕНС ГРУП» та відповідачем договору про надання фінансового кредиту № 09301-06/2024 від 09 червня 2024 року, кредит у розмірі 6 500,00 грн надано відповідачу строком на 120 днів, із процентною ставкою 1,50 % за кожен день користування кредитом.

Умовами договору також передбачено сплату процентів кожні 30 днів, чотири платежі по 2 925,00 грн.

Отже, сторони при укладенні кредитного договору погодили не лише розмір процентної ставки, а й конкретний строк кредитування - 120 днів.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Згідно з ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором кредитодавець зобов`язується надати грошові кошти позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Разом із тим право кредитодавця на одержання саме договірних процентів пов`язане зі строком кредитування, протягом якого позичальнику надаються грошові кошти у користування на визначених договором умовах.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 сформулювала правовий висновок про те, що положення абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України щодо виплати процентів до дня повернення позики може застосовуватися лише в межах погодженого сторонами строку кредитування.

Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування або у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. У разі прострочення виконання грошового зобов`язання права та інтереси кредитора забезпечуються положеннями частини другої статті 625 ЦК України. Така правова позиція надалі послідовно застосовується Верховним Судом.

Отже, після спливу погодженого сторонами строку кредитування кредитодавець не має права продовжувати нарахування саме договірних процентів за користування кредитом, якщо інше не передбачено законом або якщо сторони належним чином не погодили продовження строку кредитування.

У цій справі строк кредитування відповідно до умов договору становив 120 днів.

Доказів укладення сторонами додаткової угоди або іншого належного правочину, яким строк кредитування було продовжено після спливу встановлених договором 120 днів, позивачем суду не надано.

Разом із тим позивач визначив розмір заборгованості за процентами у сумі 10 530,00 грн станом на дату подання позову.

Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України, яка застосовується до кредитних правовідносин у силу частини другої статті 1054 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом; розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Відповідно до частин першої, другої статті 1056-1 ЦК України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною, а її розмір, тип та порядок сплати визначаються у кредитному договорі.

З огляду на наведене, оскільки кредитний договір № 09301-06/2024 укладено 09.06.2024, тобто в період дії перехідних положень Закону України № 3498-IX, якими для наступних 120 днів було встановлено граничний розмір денної процентної ставки на рівні 1,5 відсотка, погоджена сторонами процентна ставка відповідає законодавчим обмеженням, чинним на момент укладення договору. При цьому зазначене обмеження підлягає застосуванню протягом усього погодженого сторонами строку кредитування.

Як убачається з умов кредитного договору, відповідачу надано кредит у розмірі 6 500 грн строком на 120 днів, зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 1,5 % від фактичного залишку заборгованості за основною сумою кредиту за кожний день користування кредитом. Такий порядок нарахування процентів передбачено пунктами 1.2, 1.4.1 та 3.3 договору.

Таким чином, з урахуванням погоджених сторонами умов кредитування, розміру кредиту, строку його надання та встановленої денної процентної ставки, суд дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення з відповідача 10 530 грн заборгованості за процентами за користування кредитом є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Щодо вимоги про стягнення штрафу в розмірі 8 775,00 грн суд зазначає наступне.

Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого відповідним Законом України від 24.02.2022 № 2102-ІХ, на всій території України введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022, дія якого триває до теперішнього часу.

Згідно з пунктом 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення.

Установлено також, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24.02.2022 за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Отже, якщо заявлений позивачем штраф є санкцією за прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання за кредитним договором, його стягнення за відповідний період суперечить положенням пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України.

При цьому суд звертає увагу, що посилання відповідача на пункт 6-1 розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування» саме по собі не є визначальним для вирішення цього спору, оскільки зазначений пункт був виключений Законом України № 3498-IX від 22 листопада 2023 року, тоді як спірний кредитний договір укладено 09 червня 2024 року.

Водночас це не змінює правового висновку щодо заявленої вимоги про стягнення штрафу, оскільки відповідне обмеження щодо неустойки за прострочення виконання грошового зобов`язання встановлене пунктом 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України.

Суд враховує, що позивачем надано розрахунок заборгованості, у якому визначено суму штрафу 8 775,00 грн. Разом з тим наявність такого розрахунку сама по собі не підтверджує правомірність його стягнення.

За таких обставин вимога про стягнення штрафу у розмірі 8 775,00 грн не підлягає задоволенню.

Щодо доводів позивача про подання відповідачем відзиву з пропуском встановленого строку суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 127 ЦПК України суд за заявою учасника справи поновлює або продовжує встановлений законом або судом процесуальний строк, якщо визнає причини його пропуску поважними.

Як убачається з матеріалів справи, 16.06.2026 відповідачем подано клопотання про поновлення строку на подання відзиву, в якому наведено обставини, які, на його думку, зумовили пропуск процесуального строку.

Враховуючи наведені відповідачем обставини, суд вважає за необхідне врахувати поданий ним відзив та викладені у ньому доводи при вирішенні справи.

Щодо доводів позивача про недопустимість відзиву у зв`язку з пропуском строку його подання суд також враховує, що залишення відзиву без розгляду не усуває обов`язку суду дослідити надані позивачем докази та перевірити обґрунтованість його позовних вимог.

Таким чином, навіть за умови неврахування окремих доводів відповідача суд не звільняється від обов`язку встановити, чи доведено позивачем обставини, на які він посилається як на підставу позову.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог та на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом.

Згідно з ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги та заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За змістом ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Згідно зі ст. 78 ЦПК України допустимість доказів полягає в тому, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування неправдивого уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 8 000,00 грн суд зазначає наступне.

Пунктом 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України передбачено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. Частиною 2 цієї статті передбачено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно із ч. 4 ст. 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Як убачається з матеріалів справи, на підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу позивачем подано договір про надання правничої допомоги № 0107 від 01.07.2025, укладений з адвокатським об`єднанням «Апологет», акт № 372 наданих послуг від 08.10.2025, детальний опис робіт (наданих послуг) від 08.10.2025 до акту № 372 за договором про надання правничої допомоги № 0107 від 01.07.2025.

Заперечуючи проти заявленого розміру витрат на професійну правничу допомогу, відповідач просив зменшити їх до 2 000 грн, посилаючись на те, що справа розглядалася в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, судові засідання не проводилися, а сама справа, на його думку, не є складною та має типовий характер. Також відповідач зазначав, що заявлений розмір витрат становить близько 31 % від ціни позову, яка складає 25 805 грн, та є неспівмірним зі складністю справи, обсягом фактично виконаної адвокатом роботи, витраченим часом і значенням справи для сторін. Крім того, відповідач звертав увагу на те, що встановлений договором фіксований розмір гонорару сам по собі не є безумовною підставою для покладення всієї заявленої суми на іншу сторону, та ставив під сумнів необхідність і розумність таких витрат.

Разом із тим, при визначенні суми відшкодування витрат на професійну правничу допомогу суд повинен виходити з критеріїв реальності таких витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також розумності їхнього розміру, з урахуванням конкретних обставин справи.

Такі критерії застосовує і Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішенні у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04, пункт 268) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат лише за умови, якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

Вказаний підхід також відображений у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19), у якій зазначено, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд має враховувати їх дійсність, необхідність та розумність розміру.

Крім того, у додатковій постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.02.2022 у справі № 925/1545/20 звернуто увагу на необхідність урахування, зокрема, складності справи та виконаних адвокатом робіт, витраченого часу, обсягу наданих послуг, ціни позову, значення справи для сторін, а також поведінки сторін під час розгляду справи.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21 зазначено, що суд за наявності заперечень іншої сторони або з власної ініціативи може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено рішення, усі заявлені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, з огляду на встановлені обставини, їхній розмір не відповідає критеріям співмірності та розумності.

Оцінюючи заявлений позивачем розмір витрат на професійну правничу допомогу, суд ураховує, що предметом спору є стягнення заборгованості за кредитним договором, а сама справа не належить до категорії справ підвищеної складності. Спірні правовідносини є типовими для діяльності фінансової установи, а підготовка позовної заяви передбачала дослідження кредитного договору, документів щодо надання кредитних коштів та розрахунку заборгованості.

При цьому справа розглядалася в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, судові засідання за участю представника позивача не проводилися. Згідно з поданим детальним описом робіт, загальний час надання правничої допомоги становив 6 годин 30 хвилин, основну частину якого відведено на ознайомлення з матеріалами справи та підготовку позовної заяви.

Водночас суд бере до уваги, що відповідач заперечував проти позову, зокрема ставив під сумнів укладення кредитного договору в електронній формі, достовірність відповідних електронних доказів та правомірність нарахування заборгованості, у зв`язку з чим представником позивача також було підготовлено відповідь на відзив. Разом із тим зазначені обставини не свідчать про особливу складність справи та не обумовлюють необхідності відшкодування витрат у повному заявленому розмірі.

За таких обставин, ураховуючи характер спірних правовідносин, типовість справи, її розгляд у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін, обсяг фактично виконаних адвокатом робіт, витрачений час, ціну позову, а також заперечення відповідача щодо неспівмірності заявлених витрат, суд доходить висновку про наявність підстав для зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу з 8 000 грн до 3 000 грн, що відповідатиме критеріям співмірності, розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір пропорційно задоволеним вимогам в розмірі 1 598,66 грн.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 76-81, 89, 95, 100, 127, 133, 137, 141, 263-265 ЦПК України, ст.ст. 6, 205, 207, 626, 628, 638, 1048, 1050, 1054 ЦК України, ст.ст. 11, 12 Закону України «Про електронну комерцію», суд

В И Р І Ш И В:

Позов - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) на користь ТОВ «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» (ЄДРПОУ 35234236, м. Львів, вул. Смаль-Стоцького 1, 28 корпус, 4-й поверх) заборгованість за кредитним договором у розмірі 17 030,00 грн, яка складається з: простроченої заборгованості за сумою кредиту - 6 500,00 грн; простроченої заборгованості за сумою відсотків - 10 530,00 грн.

У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) на користь ТОВ «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» (ЄДРПОУ 35234236, м. Львів, вул. Смаль-Стоцького 1, 28 корпус, 4-й поверх) судові витрати у вигляді судового збору у розмірі 1 598,66 грн та витрати на правничу допомогу у розмірі 3 000,00 грн.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Київського апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя І.А. Усатова