Постанова № 141353701 у справі № 203/2557/26 від 28.10.2026

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/11116/26 Справа № 203/2557/26 Головуючий у першій інстанції: Єдаменко С. В. Суддя-доповідач: Красвітна Т. П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 жовтня 2026 року Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів:

головуючого - Красвітної Т.П.,

суддів: Агєєва О.В., Никифоряка Л.П.,

за участю секретаря Марченко С.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Центрального районного суду м.Дніпра у складі судді Єдаменко С.В. від 24 серпня 2026 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, Державної казначейської служби України, Новгород-Сіверського відділу державної виконавчої служби у Новгород-Сіверському районі Чернігівської області Сумського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про скасування постанови про накладення арешту на грошові кошти, зобов`язання вчинити дії та стягнення шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

У березні 2026 року ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом, посилаючись на те, що він відбуває покарання у вигляді довічного позбавлення волі з конфіскацією майна за вироком Апеляційного суду Донецької області від 16 грудня 2002 року. За рішеннями Європейського суду з прав людини у справах «Buglov v. Ukraine» (заява №28825/02) та «Buglov and Others v. Ukraine» (заява №28467/18) йому було присуджено справедливу сатисфакцію від держави Україна, на виконання яких виплачено відповідні грошові кошти. Частину цих коштів за його вказівкою було перераховано адвокату, яка надалі переказала їх на відкритий на його ім`я рахунок в АТ «Ощадбанк». На початку повномасштабного вторгнення у 2022 році він передав своїй знайомій ОСОБА_2 близько 190000,00 грн для оплати хірургічного втручання та комунальних послуг, залишивши на власному рахунку близько 10000,00 грн. Згодом кошти поверталися йому частинами. Постановою заступника начальника Новгород-Сіверського відділу державної виконавчої служби у Новгород-Сіверському районі Чернігівської області від 29 жовтня 2025 року у виконавчому провадженні №38781094 накладено арешт на належні йому кошти. Позивач вважав постанову незаконною, оскільки кошти, отримані як справедлива сатисфакція за рішеннями Європейського суду з прав людини, мають особливе цільове призначення, не є оподатковуваним доходом та не можуть бути об`єктом примусового стягнення. Зазначав, що інших доходів не має, не працевлаштований в установі виконання покарань, а арешт позбавив його можливості оплачувати правничу допомогу, поштові відправлення та задовольняти базові потреби. Також посилався на пропуск строку пред`явлення виконавчого листа до виконання та безрезультатність звернень до органів Міністерства юстиції України. Тому позивач просив скасувати постанову заступника начальника Новгород-Сіверського відділу державної виконавчої служби у Новгород-Сіверському районі Чернігівської області про арешт коштів боржника, негайно розблокувати його арештовані банківські рахунки та повернути усі кошти, що перебували на них на момент накладення арешту, стягнути з Державного бюджету України 5000,00 грн відшкодування шкоди з наступним покладенням цих витрат на винного працівника виконавчої служби (а.с. 1-6).

Рішенням Центрального районного суду міста Дніпра від 24 серпня 2026 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, Державної казначейської служби України, Новгород-Сіверського відділу державної виконавчої служби у Новгород-Сіверському районі Чернігівської області Сумського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про скасування постанови про накладення арешту на грошові кошти, зобов`язання вчинити дії та стягнення шкоди відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, ставить питання про скасування оскаржуваного рішення та ухвалення нового про задоволення позовних вимог.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги та зміни рішення місцевого суду в частині правового обґрунтування відмови у задоволенні позову, виходячи з наступного.

Встановлено судом та стверджується зібраними у справі доказами, що вироком Апеляційного суду Донецької області від 16 грудня 2002 року ОСОБА_1 засуджено за ст.ст. 69, 93 п.п. «а», «г», «з», «і», ч. 3 ст. 142, ст. 215-3 КК України 1960 року та ч. 1 ст. 263 КК України до довічного позбавлення волі з конфіскацією усього належного йому майна (а.с. 38 т.1).

З 19 квітня 2012 року ОСОБА_1 відбуває покарання в ДУ «Новгород-Сіверська установа виконання покарань (№31)». Згідно з довідкою вказаної установи від 24 лютого 2026 року №39, позивач не працевлаштований, доходів не має; відомості про його працевлаштування з моменту затримання 31 січня 2000 року відсутні (а.с. 3 т.18).

Відповідно до змісту постанови про арешт коштів боржника від 29 жовтня 2025 року, на примусовому виконанні у Новгород-Сіверському відділі державної виконавчої служби у Новгород-Сіверському районі Чернігівської області перебуває виконавче провадження №38781094 з виконання виконавчого листа №1-73/2002, виданого 25 червня 2003 року Апеляційним судом Донецької області, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 29000,00 грн матеріальної шкоди (а.с. 23 т.1).

Рішенням Європейського суду з прав людини від 10 липня 2014 року у справі «Buglov v. Ukraine» (заява №28825/02) ОСОБА_1 присуджено 12000,00 євро відшкодування моральної шкоди та 101 євро компенсації судових та інших витрат із виплатою в національній валюті за курсом на день здійснення платежу (а.с. 25 зворот - 26 т.1).

Постановою від 10 березня 2015 року закінчено виконавче провадження №46013785 з примусового виконання зазначеного вище рішення Європейського суду з прав людини, у зв`язку з його фактичним виконанням у повному обсязі. У постанові зазначено про перерахування представнику стягувача ОСОБА_4 платіжним дорученням Міністерства юстиції України №213 від 03 березня 2015 року 365311,28 грн, що становило еквівалент 12101 євро (а.с. 26 зворот т.1).

Рішенням Європейського суду з прав людини від 18 липня 2024 року у справі «Buglov and Others v. Ukraine» (заява №28467/18) ОСОБА_1 присуджено справедливу сатисфакцію у розмірі 800 євро з виплатою в національній валюті за курсом на день здійснення платежу. Постановою головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 06 серпня 2024 року виконавче провадження №75717583 з виконання вказаного рішення закінчено, у зв`язку з його виконанням у повному обсязі (а.с. 27 зворот - 31 т.1).

Також установлено, що постановою заступника начальника Новгород-Сіверського відділу державної виконавчої служби у Новгород-Сіверському районі Чернігівської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Ляшок О.Б. від 29 жовтня 2025 року у виконавчому провадженні №38781094 накладено арешт на належні ОСОБА_1 грошові кошти та електронні гроші, що містяться на відкритих рахунках та електронних гаманцях, а також на кошти та електронні гроші на рахунках та електронних гаманцях, які будуть відкриті після винесення постанови, крім коштів та електронних грошей на рахунках та електронних гаманцях зі спеціальним режимом використання, накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом (а.с. 23 т.1).

Обґрунтовуючи позов, ОСОБА_1 посилався на те, що арештовані кошти на його банківських рахунках походять із зазначених виплат за рішеннями Європейського суду з прав людини, у тому числі з коштів, переданих ним, позивачем, ОСОБА_2 та повернутих згодом частинами через інших осіб.

31 жовтня 2025 року ОСОБА_1 звернувся до Чернігівського окружного адміністративного суду з позовом до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, Державної казначейської служби України, в якому просив визнати протиправними дії щодо арешту його банківських рахунків та списання з них коштів, отриманих як справедлива сатисфакція на виконання рішення Європейського суду з прав людини від 18 липня 2024 року у справі за заявою №28467/18; стягнути з Державного бюджету України 5000,00 грн; зобов`язати Державну казначейську службу України після виплати зазначеної суми вимагати її відшкодування на користь держави від заступника начальника Новгород-Сіверського відділу державної виконавчої служби у Новгород-Сіверському районі Чернігівської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Ляшок О.Б. Позов обґрунтовував незаконністю накладення арешту постановою від 29 жовтня 2025 року у виконавчому провадженні №38781094 з виконання виконавчого листа №1-73/2002, виданого 25 червня 2003 року Апеляційним судом Донецької області, про стягнення з нього на користь ОСОБА_3 29000,00 грн матеріальної шкоди (а.с. 16 зворот - 18 т.1).

Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 04 листопада 2025 року у справі №620/11923/25 відмовлено у відкритті провадження на підставі пункту 1 частини першої статті 170 КАС України, оскільки позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства (а.с. 16 зворот - 18 т.1).

Відповідно до статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

За змістом статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) становить сукупність дій визначених цим Законом органів і осіб, спрямованих на примусове виконання рішень, які проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, а також рішеннями, які підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до частини першої статті 15 Закону України «Про виконавче провадження» сторонами виконавчого провадження є стягувач і боржник.

Частиною першою статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у встановленому законом порядку.

Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень, який передбачає розгляд судом скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб органу державної виконавчої служби.

Згідно з частиною першою статті 447 ЦПК України судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах здійснює суд, який розглянув справу як суд першої інстанції.

Відповідно до частини першої статті 447-1 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.

Частиною першою статті 448 ЦПК України встановлено, що скарга подається стороною виконавчого провадження до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції.

За змістом частин першої, другої статті 451 ЦПК України за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу. У разі встановлення обґрунтованості скарги суд скасовує оскаржувані рішення та визнає оскаржувані дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).

Отже, право сторони виконавчого провадження на звернення до суду зі скаргою визначене статтею 447-1 ЦПК України, а стаття 447 цього Кодексу регулює здійснення судового контролю за виконанням судових рішень у цивільних справах.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 22 січня 2020 року у справі №320/247/19 зазначила, що оскільки нормами КПК не встановлено порядку оскарження рішень, дій або бездіяльності органів державної виконавчої служби, їх посадових осіб щодо виконання судового рішення, яким задоволений цивільний позов у кримінальному провадженні, то таке оскарження має відбуватися у порядку цивільного судочинства.

Аналогічна правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду в постановах від 28 березня 2018 року у справі № 724/689/16-а, від 21 листопада 2018 року у справі № 569/12295/16-ц.

Таким чином, для особи, яка є стороною виконавчого провадження та вважає порушеними свої права рішенням, дією чи бездіяльністю виконавця при виконанні судового рішення, законом передбачено спеціальний процесуальний порядок захисту - звернення зі скаргою в порядку судового контролю за виконанням судових рішень. Вимоги боржника, спрямовані на перевірку правомірності постанови виконавця та усунення обмежень, установлених цією постановою, мають вирішуватися із застосуванням зазначеного порядку.

ОСОБА_1 є боржником у виконавчому провадженні №38781094 та оспорює постанову про арешт саме належних йому коштів. Підставою звернення до суду є незгода з процесуальним рішенням посадової особи органу державної виконавчої служби під час примусового виконання виконавчого листа №1-73/2002 від 25 червня 2003 року в частині відшкодування матеріальної шкоди.

Тому питання законності постанови від 29 жовтня 2025 року, дотримання виконавцем установлених законом обмежень щодо арешту коштів та наявності підстав для зняття арешту підлягають перевірці за скаргою боржника у порядку, визначеному розділом VII ЦПК України.

За відомостями з Єдиного державного реєстру судових рішень, відомості про звернення ОСОБА_1 до суду зі скаргою на постанову про арешт коштів боржника від 29 жовтня 2025 року у виконавчому провадженні №38781094 в порядку судового контролю за виконанням судових рішень - відсутні.

Матеріали справи також не містять доказів звернення ОСОБА_1 з відповідною скаргою на дії та постанову державного виконавця (заступника начальника відділу) Новгород-Сіверського відділу державної виконавчої служби у Новгород-Сіверському районі Чернігівської області та вирішення такої скарги в судовому порядку.

У судовому засіданні суду апеляційної інстанції позивач визнав, що із скаргою на дії державного виконавця у прядку цивільного судочинства до суду не звертався; викладене підтверджується протоколом та звукозаписом судового засідання.

Судом також було встановлено, що 31 жовтня 2025 року ОСОБА_1 звернувся до Чернігівського окружного адміністративного суду з позовом до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, Державної казначейської служби України, в якому просив визнати протиправними дії щодо арешту його банківських рахунків та списання з них коштів, отриманих як справедлива сатисфакція на виконання рішення Європейського суду з прав людини від 18 липня 2024 року у справі за заявою №28467/18; стягнути з Державного бюджету України 5000,00 грн; зобов`язати Державну казначейську службу України після виплати зазначеної суми вимагати її відшкодування на користь держави від заступника начальника Новгород-Сіверського відділу державної виконавчої служби у Новгород-Сіверському районі Чернігівської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Ляшок О.Б. Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 04 листопада 2025 року у справі №620/11923/25 відмовлено у відкритті провадження на підставі пункту 1 частини першої статті 170 КАС України, оскільки позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

При цьому в мотивувальній частині зазначеної вище ухвали суд, пославшись на частину першу статті 74 Закону України «Про виконавче провадження», вказав, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом. Адміністративний суд зазначив, що питання правомірності накладення арешту має вирішуватися за правилами частини першої статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» судом, який видав виконавчий документ (а.с. 17 зворот т.1).

За таких обставин вимога ОСОБА_1 про скасування постанови заступника начальника Новгород-Сіверського відділу державної виконавчої служби у Новгород-Сіверському районі Чернігівської області Ляшок О.Б. від 29 жовтня 2025 року про арешт коштів боржника у цьому позовному провадженні задоволенню не підлягає, оскільки позивач не скористався вищевказаним спеціальним порядком оскарження відповідного рішення (постанови) виконавця.

Вимоги про негайне розблокування рахунків та повернення коштів ґрунтуються на твердженні про незаконність тієї самої постанови і спрямовані на усунення наслідків її виконання. Тому вони є похідними від вимоги про скасування постанови про арешт коштів та, за встановлених у цій справі обставин, також не підлягають задоволенню.

Щодо вимоги про стягнення 5000,00 грн шкоди колегія суддів виходить з наступного.

Стаття 56 Конституції України гарантує кожному право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Згідно зі статтею 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Відповідно до статті 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

Для застосування зазначених положень необхідно встановити протиправність рішення, дії чи бездіяльності відповідного органу або його посадової особи, наявність шкоди та причинний зв`язок між протиправною поведінкою і заподіяною шкодою. Відшкодування шкоди незалежно від вини не звільняє позивача від доведення інших необхідних умов цивільно-правової відповідальності.

Збитки, заподіяні державним виконавцем громадянам чи юридичним особам під час здійснення виконавчого провадження, підлягають відшкодуванню в порядку, передбаченому законом. Предметом доказування у такій справі є факти неправомірних дій (бездіяльності) державного виконавця при виконанні вимог виконавчого документа, виникнення шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями (бездіяльністю) державного виконавця і заподіяння ним шкоди. Неправомірність дій (бездіяльності) державного виконавця має підтверджуватись належними доказами, зокрема, відповідним рішенням суду, яке може мати преюдиційне значення для справи про відшкодування збитків.

Відповідний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду України від 25 жовтня 2005 року у справі №32/421.

Підставою для застосування цивільно-правової відповідальності відповідно до статті 1166 ЦК України є наявність у діях особи складу цивільного правопорушення, елементами якого, з урахуванням особливостей, передбачених статтями 1173 1174 ЦК України, є заподіяна шкода, протиправна поведінка та причинний зв`язок між ними.

Належним доказом протиправних (неправомірних) рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця є, як правило, відповідне судове рішення (вирок) суду, що набрало законної сили, або відповідне рішення вищих посадових осіб державної виконавчої служби.

Такі висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду, яка викладена, зокрема, у постанові від 10 травня 2023 року у справі №757/23847/21.

У даній справі позивач пов`язує заподіяння шкоди з арештом коштів постановою виконавця від 29 жовтня 2025 року. Водночас у передбаченому законом спеціальному порядку зазначена постанова не скасована, пов`язані з її винесенням дії виконавця неправомірними не визнані; належних доказів установлення такої протиправності матеріали справи не містять. Вимога про відшкодування шкоди за наведеним позивачем обґрунтуванням є похідною від оспорювання постанови виконавця та за цих обставин є передчасною. Підстав для її задоволення, а відтак і для покладення відповідних сум на посадову особу в заявлений позивачем спосіб, не встановлено.

На викладене вище місцевий суд уваги не звернув, дійшов передчасного висновку щодо можливості звернення стягнення на відповідні кошти боржника, зміни їх правового статусу внаслідок передання іншій особі та повернення, а також щодо відсутності підстав для зняття арешту. Належною підставою відмови є передчасність заявлених вимог з урахуванням установленого законом спеціального порядку оскарження рішень, дій чи бездіяльності виконавця.

Тому оскаржуване рішення підлягає зміні в частині правового обґрунтування відмови у задоволенні позову. В іншій частині рішення підлягає залишенню без змін.

Суд наголошує, що позивач, на захист своїх прав та законним інтересів, не позбавлений можливості звернутись до належного суду зі скаргою на рішення, дії чи бездіяльність посадової особи органу державної виконавчої служби в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України. Необхідно також зауважити, що відповідно до частини першої статті 450 ЦПК України, скарга розглядається за участю боржника, державного виконавця (або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби чи приватного виконавця, рішення, дія чи бездіяльність яких оскаржуються), а також стягувача - ОСОБА_3 .

Суд звертає увагу, що відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

З огляду на вищевикладене, апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції підлягає зміні в частині правового обґрунтування відмови у задоволенні позову, у редакції цієї постанови. В іншій частині рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін.

Позивач, на захист своїх прав та законним інтересів, не позбавлений можливості звернутись до належного суду зі скаргою на рішення, дії чи бездіяльність посадової особи органу державної виконавчої служби в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України.

Керуючись ст.ст. 259, 268, 367, 376, 381-383 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Рішення Центрального районного суду м. Дніпра від 24 серпня 2026 року - змінити в частині правового обґрунтування відмови у задоволенні позову.

В іншій частині рішення Центрального районного суду м. Дніпра від 24 серпня 2026 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та протягом тридцяти днів може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги до Верховного Суду.

Повний текст постанови складено 09 листопада 2026 року.

Головуючий Т.П. Красвітна

Судді О.В. Агєєв

Л.П. Никифоряк