Постанова № 141354064 у справі № 168/823/25 від 10.11.2026

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 листопада 2026 року

м. Рівне

Справа № 168/823/25

Провадження № 22-ц/4815/1335/26

Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді : Гордійчук С. О.,

суддів: Боймиструка С.В., Ковальчук Н.М.,

секретар судового засідання Пиляй І.С.

учасники справи:

позивач: ОСОБА_1

відповідач: ОСОБА_2

розглянув в порядку спрощеного позовного провадження в м. Рівне апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 адвоката Полюхович О.І. на рішення Вараського міського суду Рівненської області від 09 квітня 2026 року, ухваленого в складі судді Зейкана І.Ю., дата складання повного тексту рішення не вказана, у справі №168/823/25

в с т а н о в и в :

У серпні 2025 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 про стягнення інфляційних втрат та трьох відсотків річних на підставі ст. 625 ЦПК України.

Позов обґрунтований тим, що 27.02.2018 р. між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено попередній договір, за яким сторони взяли на себе зобов`язання до 31.12.2018 р. укласти договір купівлі-продажу квартири. Ціна за квартиру становила 11000 дол. США, що еквівалентно 298100 грн, яка як аванс передана позивачем відповідачу. Однак,основний договір купівлі - продажу квартири не був укладений, а відповідач не повернув отримані кошти за попереднім договором.

Рішенням Старовижівського районного суду Волинської області від 19 грудня 2023 року у справі № 168/786/23, згідно з яким позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів задоволено в повному обсязі, та вирішено стягнути з ОСОБА_2 в користь ОСОБА_1 596200 грн.

На виконання рішення суду виданий виконавчий лист № 168/786/23 від 15.05.2024. Однак відповідач у добровільному порядку вчасно грошові кошти не сплатив. Виконавче провадження № 75182954 на підставі виконавчого листа відкрите 30.05.2024, проте сума боргу тривалий час не погашалася. Попри наявність судового рішення, відповідач тривалий час ухилявся від його належного виконання та здійснював погашення боргу не одноразово, а частинами щомісячно, що підтверджується довідкою, отриманою в АТ КБ «ПриватБанк» від 17.07.2025р., чим фактично затягував процес повного розрахунку.

Згідно з даними автоматизованої системи виконавчого провадження, станом на 20.08.2025р. стан виконавчого провадження № 75182954 залишається відкритим та за попередніми розрахунками непогашена частина основного боргу становить 35230,40 грн.

Уважав, що він має право на стягнення із відповідача 3 % річних та інфляційних втрат на підставі частини другої статті 625 ЦК країни за невиконання судового рішення.

Просить стягнути з відповідача суму інфляційних витрат та 3% річних в розмірі 128 208,43 грн.

Рішенням Вараського міського суду Рівненської області від 09 квітня 2026 року позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення інфляційних втрат та трьох відсотків річних на підставі ст.625 ЦК України задоволено повністю.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму інфляційних витрат та 3% річних, передбачених ст. 625 ЦК України у сумі 128 208 (сто двадцять вісім тисяч двісті вісім) грн 43 (сорок три) коп. та судовий збір у сумі 1 282 (одна тисяча двісті вісімдесят дві) грн 08 (вісім) коп.

В апеляційній скарзі відповідач посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права просить суд оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд не врахував, що обов`язок щодо повернення грошових коштів, отриманих у якості авансу за попереднім договором, не можна розцінювати як грошове зобов`язання у розумінні ст. 625 ЦК України. Вважає, що у позивача не виникло право на нарахування трьох відсотків річних та індексу інфляції на підставі судового рішення, оскільки такі зобов`язання можуть виникати лише на підставі договору, проте попередній договір купівлі-продажу квартири від 27.02.2018 року припинений 01.07.2023 через припинення основного зобов`язання по такому договору на підставі ст. 635 ЦК України.

Звертає увагу на те, що відлік нарахування суми відповідно до заявлених вимог не обґрунтований та є безпідставним. Суд безпідставно не врахував, що рішення суду про стягнення авансу та збитків від 19.12.2023 року набрало чинності 03.04.2024 року і позивач в повній мірі захистив своє майнове право та свої інтереси, стягнувши з нього суму збитків, яка є рівною до суми повернутого авансу. При цьому, звертає увагу суду на те, що він повністю повернув для позивача внесений ним аванс, а також відшкодував суму збитків. Вважає, що суд допустив подвійну відповідальність відповідача, що є непоправним тягарем для нього.

У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача вказує,що рішення суду законне та обґрунтоване. Просить залишити його без зміни, а скаргу без задоволення.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Статтею 352 ЦПК України передбачено, що підставами апеляційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду таким вимогам відповідає.

Судом встановлено, що 27.02.2018 р. сторони уклали попередній договір, згідно з яким сторони зобов`язуються до 31.12.2018 р. укласти договір купівлі - продажу квартири, загальною площею 584,1 кв м, що знаходиться на АДРЕСА_1 . Ціна за квартиру встановлена сторонами в розмірі 298100 грн, що є еквівалентом суми 11000 дол. США на день укладення договору.

В рахунок оплати за Основним договором позивач передав відповідачу аванс у розмірі 298100 грн. Однак,основний договір купівлі - продажу квартири не був укладений.

Рішенням Старовижівського районного суду Волинської області від 19.12.2023 у справі № 168/786/23, яке набрало законної сили 03.04.2024, стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 596 200,00 грн.

На виконання рішення суду виданий виконавчий лист № 168/786/23 від 15.05.2024.

На час пред`явлення позову рішення суду виконано частково.

27.08.2025 виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа № 168/786/23 від 15.05.2024 закінчене, у зв`язку з отриманням від боржника та перерахування на користь стягувача боргу у сумі 610 989,60 грн.

Згідно наданого позивачем, розрахунку суми заборгованості за період з 19.12.2023 до 27.08.2025 відповідно до якого сума інфляційних втрат становить 102 170,15 грн, а сума 3 % річних - 26 038,28 грн, які відповідачем не спростовані.

Згідно з частиною першої статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплати гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно з частиною другою статті 509 ЦК України зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки (частина перша статті 11 ЦК України).

Підстави виникнення цивільних прав та обов`язків визначені частиною другою статті 11 ЦК України.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини; створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; інші юридичні факти.

Відповідно до частини п`ятої статті 11 ЦК України у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду.

Згідно з частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно зі статтями 524, 533-535, 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала про те, що ст. 625 ЦК України розміщена в розділі І "Загальні положення про зобов`язання" книги 5 ЦК України. Тому приписи цього розділу поширюються як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України). Отже, у ст. 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань (висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 11.04.2018 у справі №758/1303/15-ц, від 16.05.2018 у справі №686/21962/15-ц, від 19.06.2019 у справі №646/14523/15-ц).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10 квітня 2018 року у справі № 910/10156/17 (провадження № 12-14гс18) вказала, що приписи статті 625 ЦК України поширюються на всі види грошових зобов`язань, та погодилася з висновками Верховного Суду України, викладеними у постанові від 01 червня 2016 року у справі № 3-295гс16, за змістом яких грошове зобов`язання може виникати між сторонами не тільки з договірних відносин, але й з інших підстав, передбачених цивільним законодавством, зокрема, і з факту завдання шкоди особі.

Судове рішення про стягнення коштів є рішенням про примусове виконання обов`язку в натурі, тобто, підтверджує грошове зобов`язання, зокрема те, що виникло у боржника (постанова Великої Палати Верховного Суду від 03.10.2023 у справі № 686/7081/21).

Отже, у разі неналежного виконання (прострочення) підтвердженого (визначеного, конкретизованого) судовим рішенням грошового зобов`язання перед кредитором до правовідносин щодо прострочення виконання грошового зобов`язання слід застосовувати приписи ч. 2 ст. 625 ЦК України.

У постанові Верховного Суду від 26 червня 2018 року у справі № 520/16692/16-ц, зазначено, що: «відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У постанові від 05 липня 2019 року Об`єднана палата Верховного Суду, у справі № 905/600/18, виснувала, що, враховуючи положення частини другої статті 625 ЦК України, нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Вимагати сплати суми боргу з урахуванням індексу інфляції, а також 3 % річних є правом кредитора, яким він наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу. (аналогічний висновок зробив Верховний Суд у постанові від 16 червня 2021 року у справі № 760/15679/15 (провадження № 61-504св19)).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 листопада 2019 року у справі № 127/15672/16-ц (провадження № 14-254цс19) погодилася з висновками Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеними у постановах від 10 та 27 квітня 2018 року у справах № 910/16945/14 та № 908/1394/17, від 16 листопада 2018 року у справі № 918/117/18, від 30 січня 2019 року у справах № 905/2324/17 та № 922/175/18, від 13 лютого 2019 року у справі №924/312/18, про те, що невиконання боржником грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.

Убачається, що предметом спору у даній справі є стягнення на підставі статті 625 ЦК України інфляційних втрат та 3 % річних за відповідні періоди за невиконання грошового зобов`язання щодо стягнення з відповідача на користь позивача грошових сум, підтверджених судовим рішенням. Тобто спірні правовідносини стосуються наслідків невиконання судового рішення.

Встановивши, що відповідач порушив грошові зобов`язання, які визначені відповідним судовим рішенням суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що у позивача виникло право на застосування наслідків такого порушення відповідно до статті 625 ЦК України.

Доводи апеляційної скарги про те, що обов`язок щодо повернення грошових коштів, отриманих у якості авансу за попереднім договором, не можна розцінювати як грошове зобов`язання у розумінні ст. 625 ЦК України, колегія суддів відхиляє як безпідставні.

Доводи скаржника проте, що судом безпідставно не застосовано приписи п.18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України апеляційний суд до уваги не приймає з таких підстав.

У постанові Верховного Суду від 31 січня 2024 року в справі № 183/7850/22 зазначено, що законодавець в пункті 18 не передбачив особливостей у регулюванні наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання) грошового зобов`язань щодо повернення авансу, тому вказана норма до цих правовідносин не застосовується.

Законодавець в пункті 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України не передбачив особливостей у регулюванні наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання) грошового зобов`язання щодо повернення коштів, сплачених на виконання попереднього договору про укладення договору купівлі-продажу квартири. Норма пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України незастосовна до таких правовідносин (постанова Верховного Суду від 21 січня 2025 року в справі № 751/3052/23).

Отже, в цій справі суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що до спірних правовідносин, які не пов`язані із наданням позики чи кредиту, вимоги пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України застосуванню не підлягають.

Інші доводи апеляційної скарги, колегією суддів розцінюються критично і до уваги не приймаються, оскільки не знайшли свого підтвердження і зводяться лише до переоцінки доказів, яким судом першої інстанції надано належну правову оцінку та до тлумачення норм права на розсуд апелянта, однак при цьому не ґрунтуються на нормах діючого законодавства та жодним чином не спростовують висновків суду, викладених в рішенні.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене відповідно до ч.13ст.141ЦПК України відсутні підстави для зміни розподілу судових витрат.

Керуючись ст.ст. 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 адвоката Полюхович О.І. залишити без задоволення.

Рішення Вараського міського суду Рівненської області від 09 квітня 2026 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду лише у випадках, передбачених п. 2 ч. 3ст. 389 ЦПК України.

Повний текст постанови складений 10.11.2026 року

Головуючий : Гордійчук С.О.

Судді : Боймиструк С.В.

Ковальчук Н.М.