Постанова № 141354576 у справі № 629/8748/25 від 10.11.2026

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 листопада 2026 року

м. Харків

справа № 629/8748/25

провадження № 22-ц/818/3273/26

Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Пилипчук Н.П.,

суддів - Тичкової О.Ю., Яцини В.Б.,

учасники справи:

позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал»,

відповідачка - ОСОБА_1 ,

розглянув в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 11 лютого 2026 року в складі судді Ткаченко Н.В.

в с т а н о в и в:

У грудні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовна заява мотивована тим, що 24.06.2023 між ТОВ «Селфі Кредит» та ОСОБА_1 укладено договір про надання споживчого кредиту №845207, відповідно до умов якого остання отримала кредит в сумі 2400,00 грн та зобов`язалася повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом в порядку та строки, визначені договором.

Товариство свої зобов`язання за кредитним договором виконало в повному обсязі, а саме надало відповідачці грошові кошти в обсязі та у строк визначений умовами кредитного договору. В свою чергу позичальниця не виконала умови кредитного договору щодо повернення кредитних коштів внаслідок чого виникла заборгованість у розмірі 12968,03 грн, яка складається із заборгованості за тілом кредиту в розмірі 1621,79 грн, заборгованості за процентами в розмірі 11346,24 грн.

21.06.2024 між ТОВ «Селфі Кредит» та ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» укладено договір факторингу №21062024, відповідно до умов якого останнє набуло статусу нового кредитора та отримало право грошової вимоги по відношенню до осіб, які були боржниками ТОВ «Селфі Кредит», включно і до ОСОБА_1 за кредитним договором №845207 від 24.06.2023.

Просило стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» заборгованість за кредитним договором № 845207 від 24.06.2023 в загальному розмірі 12968,03 грн, судовий збір у розмірі 2422,40 грн та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 8000,00 грн.

Рішенням Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 11 лютого 2026 року позов ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» - задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» заборгованість за кредитним договором №845207 від 24.06.2023, у розмірі 12968,03 грн, судовий збір у розмірі 2422,40 грн та витрати на правничу допомогу у розмірі 4000,00 грн; у решті позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просила рішення скасувати, ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у стягненні процентів або зменшити їх до розумного та справедливого розміру, зменшити або відмовити у стягненні 4000,00 грн витрат на правничу допомогу.

Апеляційна скарга мотивована тим, що вона не мала можливості належним чином ознайомитися з матеріалами справи та реалізувати свої процесуальні права. Судом не було враховано фактичні обставини її перебування за межами України, у зв`язку з чим вона була можливості подати заперечення, надати докази, подати клопотання. Суд без належної перевірки прийняв розрахунок позивача. Проценти у багато разів перевищують суму основного боргу, що є явно неспівмірним, створює надмірний фінансовий тягар, порушує баланс інтересів сторін. Нарахування процентів за тривалий період після закінчення строку кредиту є необґрунтованим. Суд має право зменшити розмір відповідальності, якщо він є явно неспівмірним. Кредитор не повідомив її належним чином про передачу персональних даних третій особі, попри наявність її контактних даних, у тому числі електронної пошти. Представник кредитора та сам кредитор не повідомляли її про обставини справи та не пропонували врегулювати питання погашення кредиту у досудовому порядку. Позивач посилається на договір факторингу №21062024 від 21.06.2024, укладений між ТОВ «Селфі Кредит» та ТОВ «ФК «Кредит-Капітал». Разом з тим суд не перевірив належним чином факт включення її договору до реєстру боржників та належне повідомлення боржника. Суд стягнув 4000,00 грн витрат на правничу допомогу. Разом з тим справа є типовою справою щодо мікрокредиту та не потребувала значного обсягу роботи адвоката.

30.04.2026 за допомогою системи «Електронний суд» ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» подало відзив на апеляційну скаргу, в якому вважало рішення суду законним, а апеляційну скаргу необґрунтованою.

04.05.2026 за допомогою системи «Електронний суд» ОСОБА_1 подала відповідь на відзив, в якому виклала доводи апеляційної скарги.

Ухвалами Харківського апеляційного суду від 20 квітня 2026 року відповідно до вимог ч.1 ст.369 ЦПК України розгляд справи призначено без повідомлення (виклику) учасників справи.

Зі змісту апеляційної скарги вбачається, що ОСОБА_1 оскаржує рішення суду першої інстанції в частині стягнутих відсотків та витрат на правничу допомогу, у зв`язку з чим апеляційний суд рішення суду в іншій частині не переглядає.

Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 необхідно задовольнити частково.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 24.06.2023 між ТОВ «Селфі Кредит» та ОСОБА_1 укладено договір про надання споживчого кредиту по продукту «New Short» №845207 (а.с.9-19).

Вказаний договір укладено за допомогою інформаційно-телекомунікаційної системи ТОВ «Селфі Кредит» про надання коштів на умовах споживчого кредиту відповідач отримав кредит у розмірі 2400,00 грн зі сплатою відсотків за користування кредитом в розмірах передбачених цим договором строком на 360 днів.

Згідно п.1.1 укладання цього договору здійснюється сторонами за допомогою інформаційно-телекомунікаційної системи ТОВ «Селфі Кредит», доступ до якої забезпечується клієнту через Веб-сайт. Електронна ідентифікація Споживача здійснюється при вході Споживача в особистий кабінет, в порядку передбаченому Законом України «Про електронну комерцію», в тому числі шляхом перевірки Товариством правильності введення коду, направленого Товариством на номер мобільного телефону Споживача, вказаним при вході, та/або шляхом перевірки правильності введення пароля входу до особистого кабінету.

Відповідно до п.1.5 Договору стандартна процента ставка становить 2,2% в день, знижена процентна ставка 1,32% в день.

Пунктом 1.7 Договору передбачено, що орієнтована реальна річна процентна ставка на дату укладання договору за стандартною ставкою становить 51686,47 % річних; за стандартною процентною ставкою з урахуванням періоду застосування зниженої процентної ставки 24476,81% річних.

Згідно п.2.1 кредит надається Товариством у безготівковій формі шляхом перерахування коштів кредиту на банківський рахунок клієнта за реквізитами платіжної картки № НОМЕР_1 .

Відповідно до п.2.2 Договору сума кредиту (його частина) перераховується Товариством протягом двох днів з моменту укладання цього Договору.

Вказаний кредитний договір ОСОБА_1 підписано за допомогою електронного підпису С327 (а.с.19).

В цей же день відповідачкою підписано Паспорт споживчого кредиту, який містить умови, аналогічні викладеним у договорі № 845207 про надання споживчого кредиту по продукту «New Short» від 24.06.2023 (а.с.20зворот-21).

Відповідно до довідки про ідентифікацію ТОВ «Селфі Кредит», акцепт договору позичальником здійснено одноразовим ідентифікатор С327 23.06.2023 на номер телефону НОМЕР_2 (а.с.22 зворот).

Згідно інформації АТ КТ «Приватбанк» від 30.12.2025 №20.1.0.0.0/7-251230/35381-БТ, наданої на виконання ухвали суду від 16.12.2025, на ім`я ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , в банку емітовано карту № НОМЕР_4 та на картковий рахунок відбулось зарахування переказу 24.06.2023 у розмірі 2400,00 грн (а.с.54).

21.06.2024 між ТОВ «Селфі Кредит» та ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» укладено договір факторингу № 21062024, за яким останнім набуло право грошової вимоги до боржників за кредитними договорами, в тому числі до ОСОБА_1 за кредитним договором № 845207 від 24.06.2023 (а.с.31-37).

Станом на 21 червня 2024 року за ОСОБА_1 обліковується заборгованість 12968,03 грн, що складається з заборгованості за тілом кредиту в розмірі 1621,79 грн, заборгованості по відсоткам в розмірі 11346,240 грн (а.с.24-30).

Матеріали справи також містять досудову вимогу ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» № 23680745 від 08.12.2025, в якій останній вимагав від ОСОБА_1 сплатити заборгованість за кредитним договором № 845207 від 24.06.2023 в сумі 12968,03 грн (а.с.37зворот).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

У частині першій статті 1055 ЦК України передбачено, що кредитний договір укладається у письмовій формі.

За змістом частини другої статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги) (пункт 1 частини першої статті 512 ЦК України).

Згідно з частинами 1 і 2 статті 514 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Кредитор у зобов`язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (частина перша статті 514 ЦК України).

Частиною першою статті 517 ЦК України передбачено, що первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.

У постанові Верховного Суду від 02 листопада 2021 року у справі № 905/306/17 зроблено висновок про те, що для підтвердження факту відступлення права вимоги, фінансова компанія як заінтересована сторона повинна надати до суду докази переходу права вимоги від первісного до нового кредитора на кожному етапі такої передачі. Належним доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором.

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 29 червня 2021 року у справі № 753/20537/18, від 21 липня 2021 року у справі № 334/6972/17, від 27 вересня 2021 року у справі № 5026/886/2012, від 15 квітня 2024 року в справі № 2221/2373/12.

Як вбачається з матеріалів справи ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» надано до суду першої інстанції належні докази переходу права вимоги від первісного до нового кредитора, зокрема договір факторингу № 2062024 від 21.06.2024, витяг з реєстру боржників до договору факторингу № № 2062024 від 21.06.2024, права вимоги за якими відступаються, акт приймання-передачі реєстру боржників від 21.06.2024 до договору факторингу № 2062024 від 21.06.2024, а також докази оплати цього договору.

Також колегія суддів зауважує, що договір факторингу, внаслідок укладення якого позивач набув права вимоги до відповідачки у справі, є чинними та перед судом заінтересованими особами питання про визнання його недійсним не порушувалося.

Отже, з огляду на наведені обставини та докази у справі, вбачається, що відбулася заміна кредитодавця, на підставі укладеного договору факторингу, а тому до ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» перейшло право вимоги за кредитним договором № 845207 від 24.06.2023, укладеного між ТОВ «Селфі Кредит» та ОСОБА_1 .

З огляду на викладене посилання ОСОБА_1 на те, що суд не перевірив належним чином факт включення її договору до реєстру боржників, спростовуються матеріалами справи.

Доводи ОСОБА_1 щодо неповідомлення її про відступлення права вимоги колегія суддів відхиляє, адже це не звільняє її від виконання обов`язків за кредитним договором.

Неповідомлення боржника про заміну кредитора не тягне за собою відмову у позові новому кредитору, а може впливати на визначення розміру боргу перед новим кредитором у випадку проведення виконання попередньому або ж свідчити про прострочення кредитора. Тобто факт неповідомлення боржника про уступку права вимоги новому кредитору за умови невиконання боржником грошового зобов`язання не є підставою для звільнення боржника від виконання зобов`язань. Саме по собі неповідомлення позичальника про уступку права вимоги не припиняє зобов`язань сторін за кредитним договором і не може бути підставою для відмови у стягненні заборгованості за кредитним договором на користь нового кредитора.

Зазначені висновки узгоджуються з висновками, викладеними у постанові Верховного Суду від 06 лютого 2019 року у справі № 361/2105/16-ц.

Доказів, які б свідчили про погашення заборгованості перед первісним кредитором ТОВ «Селфі Кредит», відповідачкою не надано.

22 листопада 2023 року прийнятий Закон України № 3498-ІХ «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг». Закон набрав чинності 24 грудня 2023 року.

Вказаним Законом було внесено зміни та доповнення, зокрема, до Закону України №1734-VIII від 15 листопада 2016 року «Про споживче кредитування».

Відповідно до ч. 5 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1 %.

При цьому, згідно п. 17 розділ IV Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування», тимчасово, протягом 240 днів з дня набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг", установити, що максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати: - протягом перших 120 днів - 2,5 %; - протягом наступних 120 днів - 1,5 %.

Отже, як слідує з вищевказаних змін у законодавстві, що регулює питання споживчого кредитування, починаючи: - з 24 грудня 2023 року денна ставка має бути не більше 2,5%, - з 22 квітня 2024 року - денна ставка не більше 1,5%, - з 20 серпня 2024 року - денна ставка не більше 1%.

Відповідно до п. 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону № 3498-ІХ, дія пункту 5 розділу I цього Закону поширюється на договори про споживчий кредит, укладені до набрання чинності цим Законом, якщо строк дії таких договорів продовжено після набрання чинності цим Законом.

З матеріалів справи слідує, що відповідачка отримала кредитні кошти 24.06.2023.

Як вбачається з розрахунку заборгованості, відповідно до умов договору відповідачці нараховано відсотки у загальному розмірі 11346,24 грн, а саме в період з 24.06.2023 по 20.07.2023 - 1,32% в день що становить 31,68 грн в день. В подальшому Товариство здійснювало нарахування відсотків 2,2% від суми заборгованості за тілом кредиту, що в період з 21.07.2023 по 05.08.2023 складало 52,80 грн, а з 06.08.2023 по 18.06.2024 складало 35,68 грн в день.

Між тим, виходячи з вимог Закону України «Про споживче кредитування», застосування процентної ставки 1,32 % та 2,2 % в день є правомірним з 24.06.2023 по 21.04.2024.

З 22.04.2024 по 18.06.2024 відсоткова ставка згідно вимог Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» не повинна була перебільшувати 1,5%.

За період з 22.04.2024 по 18.06.2024, тобто за 58 днів, підлягала застосуванню процентна ставка 1,5% (1621,79 х 1,5% х 58), отже за вказаний період підлягає стягненню 1411,14 грн, а позивачем нараховано 2069,44 грн. У зв`язку з чим ця різниця (2069,44-1411,14) підлягає вирахуванню з нарахованих відсотків (11346,24-658,30).

Отже, загальних розмір заборгованості, що підлягає стягненню становить 1621,79 грн (тіло кредиту) + 10687,94 грн (відсотки) = 12309,73 грн.

Твердження ОСОБА_1 про те, що нарахування процентів за тривалий період після закінчення строку кредиту є необґрунтованим, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки нарахування відсотків здійснено в межах строку кредитування.

Доводи апеляційної скарги про те, що проценти у багато разів перевищують суму основного боргу, що є явно неспівмірним, створює надмірний фінансовий тягар, порушує баланс інтересів сторін, апеляційним судом оцінюються критично, виходячи з наступного.

Відповідно до частин 1, 2, 3 статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором.

З огляду на положення частини 5 статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» включення у договори із споживачем несправедливих умов є підставою для визнання таких умов недійсними.

Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

У матеріалах справи відсутні відомості про оспорення відповідачем у судовому порядку укладеного кредитного договору, визнання його в судовому порядку недійсним.

Отже, в силу вказаної вище презумпції правомірності правочину правомірність положень договору презюмується.

Оспорюваність умови чи договору про споживчий кредит або зміну договору про споживчий кредит суд не може застосовувати без відповідної позовної вимоги споживача. Тобто у разі, якщо споживач не пред`явив відповідних позовних вимог про оспорення умови чи договору про споживчий кредит або зміну договору про споживчий кредит, то суд не може самостійно зменшити розмір процентів за користування кредитом.

Такий висновок Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду сформульовано у постанові від 07 вересня 2026 року у справі № 552/672/23.

Також колегія суддів відхиляє доводи ОСОБА_1 про те, що кредитор не пропонував врегулювати питання погашення кредиту у досудовому порядку. Так, частина 4 статті 16 Закону України «Про споживче кредитування» встановила обов`язковий досудовий порядок врегулювання питання дострокового повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту. Однак, в даному випадку строк кредитування закінчився ще у 2024 році, тобто строк виплати якого у повному обсязі вже настав, тому у відповідності до вказаного закону у кредитора відсутній обов`язок щодо письмового повідомлення про усунення порушення.

Посилання ОСОБА_1 на те, що судом не було враховано фактичні обставини її перебування за межами України, у зв`язку з чим вона була можливості подати заперечення, надати докази, подати клопотання, колегія суддів не приймає до уваги.

Згідно з п.3 ч.8 ст.128 ЦПК України днем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.

Рекомендовані повідомлення про вручення поштового відправлення разом із конвертом, адресовані ОСОБА_1 , повернулися до суду першої інстанції із відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою». Даних про перебування відповідачки за кордоном у суду першої інстанції не було. При цьому, в апеляційній скарзі ОСОБА_1 вказала адресу своєї реєстрації, а не адресу фактичного місця перебування. Отже ОСОБА_1 була належним чином повідомлена про розгляд справи.

В свою чергу ОСОБА_1 скористалась своїм правом на апеляційне оскарження рішення, в апеляційній скарзі виклала свої доводи та заперечення, нових доказів по суті спору та клопотань не заявляла.

Щодо витрат на правничу допомогу, колегія суддів виходить з наступного.

За змістом статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.

За змістом статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Відповідно до статті 33 Правил адвокатської етики, єдиною допустимою формою отримання адвокатом винагороди за надання правової допомоги клієнту є гонорар.

Розмір гонорару та порядок його внесення мають бути чітко визначені в угоді про надання правової допомоги. Засади обчислення гонорару (фіксована сума, погодинна оплата, доплата гонорару за позитивний результат по справі тощо) визначаються за домовленістю між адвокатом та клієнтом і також мають бути закріплені в угоді.

Згідно вимог статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі, гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі, впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Частиною 8 статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмету доказування в справі, що свідчить про те, що витрати на правову допомогу повинні бути обґрунтовані належними та допустимими доказами.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц та в постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19 міститься правовий висновок про те, що розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги у разі надання відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Також Велика Палата Верховного Суду зазначила, що з аналізу частини третьої статті 141 ЦПК України можна виділити такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи. Із запровадженням з 15 грудня 2017 року змін до ЦПК України законодавцем принципово по новому визначено роль суду у позовному провадженні, а саме: як арбітра, що надає оцінку тим доказам та доводам, що наводяться сторонами у справі, та не може діяти на користь будь-якої із сторін, що не відповідатиме основним принципам цивільного судочинства. Принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності.

Тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення. Отже, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

Аналогічні висновки наведено також в постановах Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 648/1102/19 та від 11 листопада 2020 року у справі № 673/1123/15-ц.

Під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд:

- має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, які визначені у частині четвертій статті 137 ЦПК України (а саме співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони (подібні висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2023 року у справі № 911/3312/21);

- з власної ініціативи або за наявності заперечення сторони може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, керуючись критеріями, що визначені у частинах третій-п`ятій, дев`ятій статті 141 ЦПК України (а саме: пов`язаність витрат з розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність розміру витрат до предмета спору, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінка сторони під час розгляду справи щодо затягування розгляду справ; дії сторін щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом; істотне перевищення або заявлення неспівмірно нижчої суми судових витрат, порівняно з попереднім (орієнтовним) розрахунком; зловживання процесуальними правами тощо) (близькі за змістом висновки сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року № 922/1964/21).

Подібні висновки викладено також у постановах Верховного Суду від 20 лютого 2024 року у cправі № 910/615/14 (№ 910/5042/22), від 26 вересня 2024 року у cправі № 910/11903/23, від 25 січня 2025 року у справі № 369/849/18.

Під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені у частині третій статті 141 ЦПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу, або ж присудити такі витрати частково (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2024 року у справі № 686/5757/23).

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).

Аналогічний висновок викладено у додатковій постанові Верховного Суду від 29 квітня 2026 року у справі № 372/4830/23 (провадження № 61-7764св24).

Матеріали справи свідчать про те, що інтереси ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» адвокат АО «Апологет» Усенко М.І. на підставі договору про надання правової (правничої) допомоги № 0107 від 01.07.2025, ордеру на надання правничої допомоги серії ВС № 1381377 від 02.07.2025 та свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю № 2093 від 29.09.2012 та адвокатом підготовлено та подано до суду позовну заяву.

Розгляд справи в суду першої інстанції відбувався в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Відповідно до п.2.3 договору про надання правової (правничої) допомоги № 0107 від 01.07.2025 вартість наданих послуг правничої допомоги за одну кредитну справу складає 8000,00 грн без ПДВ.

08.12.2025 між ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» та АО «Апологет» складено акт № 27 наданих послуг, за яким сума наданих послуг за договором складає 8000,00 грн, та детальний опис наданих послуг до акту № 27, відповідно до якого: усна консультація клієнта щодо перспектив та порядку стягнення заборгованості за кредитним договором 30 хв.; ознайомлення з матеріалами кредитної справи 2 год.; погодження правової позиції клієнта у справі 30 хв.; складання позовної заяви з урахуванням правової позиції клієнта 3 год. 30 хв.; подання заяви до суду від імені клієнта 1 шт.

Враховуючи складність справи та виконаної адвокатом роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, а також критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, її складності та виконаної роботи, а також враховуючи, що позовні вимоги задоволено частково, колегія суддів вважає, що справедливим і співмірним буде стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» у рахунок відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, понесені в суді першої інстанції у розмірі 2000,00 грн.

Зазначений розмір витрат на професійну правничу допомогу відповідатиме критерію реальності наданих адвокатських послуг, їх обсягу з урахуванням складності справи, необхідних процесуальних дій сторони.

За таких обставин рішення суду підлягає зміні в частині сум стягнення, а апеляційна скарга частковому задоволенню.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).

В іншій частині рішення суду першої інстанції не оскаржувалось та не переглядалось.

Відповідно до статті 141 ЦПК України, а також згідно із пунктом 35 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» № 10 від 17 жовтня 2014 року із змінами зазначено, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати положення статті 141 ЦПК України та керуватися тим, що судовий збір та інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Частиною 13 статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки позовні вимоги задоволено частково на 94,92%, тому судовий збір за подачу позовної заяви в розмірі 2299,34 грн підлягає стягненню з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Кредит-Капітал».

Оскільки вимоги апеляційної скарги задоволено частково на 5,08%, тому судовий збір за подачу апеляційної скарги в розмірі 129,18 грн підлягає стягненню з ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» на користь ОСОБА_1 .

Шляхом взаємозаліку зазначених сум з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» підлягає стягненню судовий збір у розмірі 2170,16 грн (2299,34 грн - 129,18 грн).

Керуючись ст.ст.367, 368, п.2 ч.1 ст.374, ст.376, ст.ст.381-384, 389 ЦПК України

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Рішення Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 11 лютого 2026 року - змінити в частині сум стягнення.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» заборгованість за кредитним договором №845207 від 24.06.2023, у розмірі 12309,73 грн.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» витрати на правничу допомогу, понесені в суді першої інстанції у розмірі 2000,00 грн.

Здійснити перерозподіл судового збору.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» судовий збір у розмірі 2170,16 грн.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Головуючий Н.П. Пилипчук

Судді О.Ю. Тичкова

В.Б. Яцина