Рішення № 141355072 у справі № 160/10780/26 від 10.11.2026

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 листопада 2026 року Справа № 160/10780/26

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Єфанової О.В.

за участі секретаря судового засідання Півоварова В.С.

за участі:

представника позивача представника відповідача Кощеєва В.М. Грень Н.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "ТІМ СТАЛЬ" до Головного управління ДПС у Хмельницькій області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення

УСТАНОВИВ:

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «ТІМ СТАЛЬ» до Головного управління ДПС у Хмельницькій області, в якій позивач просить:

визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення від 09.01.2026 № 660/2201-0709 (форма «Р»), податкове повідомлення-рішення від 09.01.2026 № 661/2201-0709 (форма «Р»), податкове повідомлення-рішення від 09.01.2026 № 662/2201-0709 (форма «В4») та податкове повідомлення-рішення від 09.01.2026 № 663/2201-0709 (форма «ПН»), видані Головним управлінням Державної податкової служби у Хмельницькій області на підставі акта від 01.12.2025 № 23431/22-01-07-09/40246112 «Про результати документальної планової виїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «ТІМ СТАЛЬ».

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що висновки акта перевірки ґрунтуються на припущеннях та формальних зауваженнях до оформлення первинних документів і не підтверджені належними доказами. Позивач наполягає, що податок на додану вартість, нарахований за правилом мінімальної бази, не є доходом і спосіб його відображення в обліку не впливає на фінансовий результат; що вексельне зобов`язання не припинилося, оскільки векселі передано іншій особі, а строк платежу за ними не настав; що операції з ФОП ОСОБА_1 реально виконані, а розбіжність в обсягах зумовлена проходженням одного й того самого металопрокату через кілька технологічних операцій; що уцінку запасів проведено на підставі наказу, Положення про порядок уцінки, актів уцінки та переліків товарів; що коригування податкового кредиту у зв`язку зі списанням кредиторської заборгованості Податковий кодекс України не передбачає; і що штраф за нереєстрацію податкових накладних застосовано за період, коли їх реєстрація була зупинена.

Відповідач подав відзив, в якому просив відмовити в задоволенні позову, зазначивши, що субрахунок 704 «Вирахування з доходу» для відображення податку на додану вартість, нарахованого на перевищення ціни придбання над ціною реалізації, не призначений; що кредитор за векселями ліквідований, а перехід права вимоги до іншої особи належними доказами не підтверджений; що акти виконаних робіт не містять деталізації змісту та обсягу господарської операції, місць виконання робіт і показників витрат праці; що документів на підтвердження визначення чистої вартості реалізації запасів до перевірки не надано; що суми визнаних штрафів і пені сформували витрати, однак не відображені в рядку 3.1.11 додатка РІ; і що штрафні санкції за нереєстрацію податкових накладних застосовані правомірно, оскільки позивач не подав пояснень протягом 365 календарних днів. Позивач подав відповідь на відзив, відповідач - заперечення.

В судовому засіданні представник позивача підтримав позовну заяву, просив позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача в засіданні просив відмовити в задоволенні позовних вимог.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.

Судом встановлено, що за результатами документальної планової виїзної перевірки позивача, оформленої актом від 01.12.2025 № 23431/22-01-07-09/40246112, відповідач 09.01.2026 прийняв чотири податкові повідомлення-рішення: № 660/2201-0709, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток підприємств на 10893707 грн та застосовано штрафні санкції 348341 грн; № 661/2201-0709, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість на 3921598 грн та застосовано штрафні санкції 392 160 грн; № 662/2201-0709, яким зменшено розмір від`ємного значення суми податку на додану вартість на 168 311 грн; № 663/2201-0709, яким застосовано штраф за нереєстрацію податкових накладних та розрахунків коригування в розмірі 207624,02 грн.

Донарахування з податку на прибуток підприємств складається з п`яти епізодів, база яких становить: заниження чистого доходу на суму податку на додану вартість, нарахованого за пунктом 188.1 статті 188 Податкового кодексу України, - 1852486 грн; невключення до доходів кредиторської заборгованості за векселями - 16025992 грн; включення до собівартості витрат за операціями з ФОП ОСОБА_1 - 15117460 грн; віднесення до інших операційних витрат сум уцінки запасів - 26989158 грн; заниження різниць за рядком 3.1.11 додатка РІ - 535496 грн. Донарахування з податку на додану вартість складається із заниження податкових зобов`язань на 721679 грн, завищення податкового кредиту на 200009 грн, некоригування податкового кредиту за кредиторською заборгованістю на 2670999 грн та неврахування уточнюючого розрахунку за жовтень 2021 року, розподіленого між податковими повідомленнями-рішеннями № 661/2201-0709 і № 662/2201-0709 у сумах 328911 грн і 168311 грн.

Вирішуючи справу по суті, надаючи правову оцінку спірним відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з такого.

Щодо заниження чистого доходу на 1852486 грн. Згідно з підпунктом 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України об`єкт оподаткування визначається через фінансовий результат до оподаткування за правилами бухгалтерського обліку, скоригований на різниці, визначені цим Кодексом. Отже вирішальним є не правильність обраного субрахунку, а наявність заниження фінансового результату. Податок на додану вартість, нарахований за правилом мінімальної бази, покупцем не компенсується і створює зобов`язання перед бюджетом, тобто за пунктом 6 Національного положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 «Витрати» відповідає ознакам витрат. Якщо ця сума не зменшує дохід, вона підлягає відображенню у складі інших операційних витрат, і фінансовий результат є тим самим. Відповідач у відзиві зазначив, що перевіркою заниження інших операційних витрат не встановлено, тобто спірна сума у витратах не відображалась і подвійного врахування немає. Збільшивши дохід без симетричного визнання витрат, відповідач завищив об`єкт оподаткування на величину, що не має економічного змісту. Жодної податкової різниці, яка забороняла б врахування такого податку, Податковий кодекс України не містить. Порушення методики відображення операції за конкретним субрахунком без доведеного заниження фінансового результату об`єкта донарахування не утворює.

Щодо невключення до доходів 16025992 грн за векселями. 30.09.2017 позивач видав дев`ять простих векселів на 16 025 992 грн на користь ТОВ «КОЙЛБОКС» в оформлення боргу за поставлений товар зі строком платежу до 19.09.2037. Відповідач дійшов висновку, що у зв`язку з ліквідацією первісного векселедержателя зобов`язання не підлягає погашенню, а його сума є доходом.

За пунктом 15 Національного положення (стандарту) бухгалтерського обліку 15 «Дохід» доходом визнається сума зобов`язання, яке не підлягає погашенню; аналогічне правило закріплено пунктом 5 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 11 «Зобов`язання». За підпунктом «а» підпункту 14.1.11 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України безнадійною є заборгованість за зобов`язаннями, щодо яких минув строк позовної давності.

Відповідно до статті 70 Уніфікованого закону про переказні векселі та прості векселі, запровадженого Женевською конвенцією 1930 року, позовні вимоги до акцептанта погашаються із закінченням трьох років, які обчислюються від дати настання строку платежу. Статтею 77 цього Закону наведене правило поширено на прості векселі, а статтею 78 векселедавця простого векселя зобов`язано так само, як акцептанта за переказним векселем. Отже позовна давність за спірними векселями почне обчислюватися від дати платежу у 2037 році, а на час перевірки вона не почала спливати. Ознаки безнадійної заборгованості немає, і зобов`язання підлягає погашенню.

Доводи відповідача про те, що подані до перевірки копії векселів не містили відміток про передачу, доказової сили не мають. За статтею 13 Уніфікованого закону індосамент учиняється на самому векселі або на приєднаному до нього аркуші; векселедавець простого векселя передає оригінал векселя ремітентові в момент видачі і до пред`явлення до платежу його не тримає. Тому примірник, що залишається у векселедавця, індосаментів, учинених згодом на оригіналі, фізично містити не може, а його відсутність однаково узгоджується і з передачею векселя, і з її відсутністю. За статтею 16 Уніфікованого закону законним держателем вважається той, чиє право на вексель базується на безперервному ряді індосаментів. Обставини, на які посилається відповідач, - відсутність суми в балансі іншої особи, закриття її рахунків, анулювання реєстрації платником податку на додану вартість - вексельного зобов`язання позивача не припиняють. Факту припинення зобов`язання відповідач не довів, а обов`язок доказування правомірності свого рішення покладено на нього.

Щодо витрат за операціями з ФОП ОСОБА_1 на 15 117 460 грн. Висновок відповідача про нереальність операцій ґрунтується на перевищенні обсягів виконаних робіт над обсягом переданого в обробку товару (10 717,40 т проти 2 433,42 т), на узагальненому характері актів та на відсутності у контрагента працівників і власних потужностей.

Числовий аргумент відповідача не підтверджується його ж матеріалами. Співвідношення обсягів становить 4,4, тоді як наведені в акті перевірки зразки актів містять по чотири послідовні операції кожен: акт № 01 від 05.04.2021 на 406 105,00 грн - промаслення, знежирення, очищення і порізка; акт № 17 від 19.05.2021 на 550 010,50 грн - промаслення, порізка, фарбування і очищення; акт № 26 від 09.06.2021 на 773 693,70 грн - сортування, очищення, порізка і пакування. Один і той самий металопрокат проходив кілька технологічних операцій, тому тоннаж послуг не є тотожним тоннажу товарної маси, і порівняння їх між собою методологічно хибне.

Решта доводів відповідача фактичної неможливості виконання робіт не доводить. За частиною першою статті 838 Цивільного кодексу України підрядник має право залучати до виконання роботи інших осіб; місцем надання послуг за додатковою угодою від 05.04.2021 є територія замовника, який забезпечує умови для їх надання. Нульові показники декларації платника єдиного податку за пунктом 292.6 статті 292 Податкового кодексу України свідчать лише про відсутність надходження коштів у відповідному періоді, а не про невиконання робіт. Податковий кодекс України не ставить право на витрати в залежність від чисельності працівників контрагента чи подання ним форми № 20-ОПП. Наявності договору, додаткової угоди, актів і специфікацій відповідач не заперечує, а недоліки актів за частиною другою статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» ідентифікації операції не перешкоджають.

Щодо уцінки запасів на 26989158 грн суд дійшов такого висновку.

За пунктом 24 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 9 «Запаси» запаси відображаються за найменшою з двох оцінок: первісною вартістю або чистою вартістю реалізації. Пунктом 26 цього Положення встановлено, що чиста вартість реалізації визначається по кожній одиниці запасів вирахуванням з очікуваної ціни продажу очікуваних витрат на завершення виробництва і продаж, а за пунктом 27 на витрати списується сума, на яку первісна вартість перевищує чисту вартість реалізації.

Отже сума уцінки є різницею, другий складник якої - чиста вартість реалізації - підлягає визначенню самим підприємством по кожній одиниці запасів. Документів, які підтверджували б таке визначення, до перевірки не надано: наказ, Положення про порядок уцінки, акти уцінки та переліки товарів фіксують лише рішення про уцінку і назви її причин, тоді як розрахунку очікуваної ціни продажу не містять. За таких умов сума витрат не має обчислюваної основи, і це не є неістотним недоліком первинного документа, бо йдеться про відсутність самої оцінки. Довід позивача про те, що розрахунок чистої вартості реалізації мав здійснити контролюючий орган, суперечить пункту 26 названого Положення і пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України, який забороняє формувати показники звітності на даних, не підтверджених документами, і покладає обов`язок документального підтвердження на платника. Довід про те, що стандарт не вимагає експертних оцінок чи маркетингових досліджень, правильний, однак визначення очікуваної ціни продажу стандарт вимагає, а жодного з допустимих джерел такої оцінки позивач не надав. Посилання на те, що понад 95 відсотків уцінених товарів не реалізовано, стосується періоду після дати балансу, тоді як пункт 25 Положення вимагає оцінки станом на дату балансу.

Щодо різниць за рядком 3.1.11 додатка РІ на 535496 грн. Підпунктом 140.5.11 пункту 140.5 статті 140 Податкового кодексу України передбачено збільшення фінансового результату, зокрема, на суму штрафів і пені, нарахованих контролюючими органами та іншими органами державної влади за порушення вимог законодавства, без будь-яких застережень щодо статусу отримувача. За оборотами по субрахунку 948 «Визнані штрафи, пені, неустойки» до розрахунку включено 473878 грн за 2020 рік, 58490 грн за 2021 рік і 3128 грн за 2024 рік, що разом становить 535496 грн; ці суми списані на субрахунок 791 і сформували витрати фінансової звітності, а рядок 3.1.11 додатка РІ не заповнено. Довід позивача про необхідність розмежування основного платежу, штрафу і пені є безпредметним, оскільки субрахунок 948 за Інструкцією про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку призначений виключно для обліку визнаних економічних санкцій і основного податкового зобов`язання не містить.

Щодо заниження податкових зобов`язань з податку на додану вартість на 721679 грн. Відповідач навів розклад заниження за кожним звітним періодом з квітня 2019 року по жовтень 2023 року, сума якого точно відповідає донарахованій, і спирався не лише на дані Єдиного реєстру податкових накладних, а й на оборотно-сальдові відомості по рахунку 361, видаткові накладні та банківські виписки. Позивач, заперечуючи цей висновок, не навів ні контррозрахунку, ні жодного конкретного прикладу помилково складеної чи продубльованої податкової накладної з посиланням на документ. За таких умов заперечення, яке зводиться до переліку обставин, що їх мав би довести контролюючий орган, поперіодного розкладу не спростовує.

Щодо завищення податкового кредиту на 200009 грн. Пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними. Донарахування складається з десяти епізодів, і за п`ятьма з них на 169115,91 грн позивач у позовній заяві сам зазначає, що суми включені помилково або мали стосуватися інших контрагентів, тобто фактично визнає відсутність зареєстрованої податкової накладної від зазначеного постачальника. Довід про те, що відповідні суми підлягали включенню за іншими операціями, є підставою для подання уточнюючого розрахунку, а не для скасування податкового повідомлення-рішення. Епізод, у якому реєстрацію податкової накладної було зупинено, також не створює права на кредит.

Щодо коригування податкового кредиту на 2670999 грн суд виходить з того, що цей висновок є похідним від висновку щодо вексельної заборгованості. Оскільки зобов`язання позивача не припинилося, списанню кредиторська заборгованість не підлягала, а отже і підстав для коригування податкового кредиту не виникло.

Крім того, Податковий кодекс України не містить норми, яка зобов`язувала б зменшувати податковий кредит у зв`язку зі списанням кредиторської заборгованості. Кредит сформовано за пунктами 198.1-198.3 статті 198 цього Кодексу на дату отримання товару за зареєстрованою податковою накладною. Коригування за статтею 192 Кодексу вимагає зміни суми компенсації вартості товарів за домовленістю сторін і складення розрахунку коригування, а списання заборгованості зміною договірної ціни не є; коригування за пунктом 198.5 статті 198 вимагає використання товару в неоподатковуваних або негосподарських операціях, і відповідач прямо зазначив, що цих підстав в основу висновків акта не покладав. Бухгалтерська довідка як підстава зменшення податкового кредиту Кодексом не передбачена. Суд також зважає на те, що за частиною третьою статті 4 Закону України «Про обіг векселів в Україні» з видачею векселя грошові зобов`язання за договором припиняються і виникають грошові зобов`язання за векселем, тому одна й та сама сума не може водночас обліковуватися як вексельна заборгованість і як заборгованість за отриманий товар.

Щодо неврахування уточнюючого розрахунку за жовтень 2021 року на 497 222 грн, розподіленого між податковими повідомленнями-рішеннями № 661/2201-0709 і № 662/2201-0709. Уточнюючим розрахунком від 21.12.2021 зменшено рядок 21 декларації на 497222 грн, що за розділом VI Порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість належало врахувати в декларації за грудень 2021 року, однак цього не зроблено. Порушення перевіряється за самою податковою звітністю; позивач не зазначив, у якому іншому рядку або періоді ця сума врахована, а запит контролюючого органу залишив без відповіді.

Щодо податкового повідомлення-рішення № 663/2201-0709 про застосування штрафу 207 624,02 грн. Абзацом першим пункту 120-1.2 статті 120-1 Податкового кодексу України встановлено, що у разі зупинення реєстрації податкової накладної або розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних згідно з пунктом 201.16 статті 201 цього Кодексу штрафні санкції, передбачені цим пунктом, не застосовуються на період зупинення такої реєстрації до прийняття відповідного рішення щодо відновлення реєстрації. Застереження міститься в самому пункті 120-1.2 і поширюється на штраф за відсутність реєстрації, а не лише на штраф за порушення строків реєстрації.

Пунктом 6 Порядку прийняття рішень про реєстрацію або відмову в реєстрації податкових накладних та розрахунків коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 12.12.2019 №520, подання письмових пояснень і копій документів протягом 365 календарних днів визначено як право платника податку, а не його обов`язок. За пунктом 9 цього Порядку комісія регіонального рівня приймає рішення про реєстрацію або про відмову в реєстрації за результатами розгляду поданих пояснень і копій документів; рішення про відмову у зв`язку з ненаданням документів передбачено лише для випадку, коли платник подав пояснення, отримав повідомлення про необхідність надання додаткових пояснень і таких додаткових пояснень не надав.

Отже якщо пояснення не подавалися, рішення щодо відновлення реєстрації не приймається, а реєстрація залишається зупиненою, і період, на який застереження пункту 120-1.2 статті 120-1 Податкового кодексу України виключає застосування штрафу, не закінчився. Конструкція відповідача про перетворення зупинення реєстрації на винну бездіяльність платника тексті Кодексу не містить, тоді як податкове правопорушення за статтею 109 цього Кодексу передбачає діяння платника. Посилання відповідача на Порядок зупинення реєстрації податкової накладної, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 117, є некоректним, оскільки ця постанова втратила чинність на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 11.12.2019 № 1165, чинної з 01.02.2020, тоді як спірні документи складені у 2020-2024 роках. Крім того, щодо розрахунків коригування з від`ємними сумами податку база застосування штрафу, який за пунктом 120-1.2 обчислюється від суми податкових зобов`язань, зазначеної в податковій накладній або розрахунку коригування, відповідачем не обґрунтована.

Згідно з частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, а також обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення.

Відповідно до статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частинами першою та другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Оцінивши за правилами статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок наявних у справі доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що правомірності збільшення грошового зобов`язання з податку на прибуток підприємств на 5939269 грн за епізодами заниження чистого доходу, кредиторської заборгованості за векселями та витрат за операціями з ФОП ОСОБА_1 , правомірності збільшення грошового зобов`язання з податку на додану вартість на 2670999 грн за епізодом коригування податкового кредиту та правомірності застосування штрафу за нереєстрацію податкових накладних і розрахунків коригування відповідач не довів, а в решті оскаржені податкові повідомлення-рішення прийняті за наявності для цього правових підстав.

За таких обставин позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до частини третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення рішення №660/2201-0709 від 09.01.2026 року (форма «Р»), в частині суми податкового зобов`язання з податку на прибуток на 5939269 грн. та за штрафними санкціями на 189916 грн.,

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення рішення №661/2201-0709 від 09.01.2026 року (форма «Р»), в частині суми податкового зобов`язання з податку на додану вартість на 2670999 грн. та за штрафними санкціями на 267100 грн.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення рішення №663/2201-0709 від 09.01.2026 року (форма «ПН»), яким нараховано штраф в сумі 207624,02 грн.

В решті позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Хмельницькій області (вул. Пилипчука, буд. 17, м. Хмельницький, 29001, код ЄДРПОУ 44070171) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ТІМ СТАЛЬ» (просп. Нігояна Сергія, буд. 68, кім. 21, м. Дніпро, 49064, код ЄДРПОУ 40246112) судовий збір у розмірі 13312 грн.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст рішення суду складений 10 листопада 2026 року.

Суддя О.В. Єфанова