Рішення № 141355294 у справі № 160/15741/26 від 10.11.2026

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 листопада 2026 року Справа № 160/15741/26

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Рищенко А. Ю.

розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_3 , ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,-

УСТАНОВИВ:

08.06.2026 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_2 , в якій позивач просить суд:

Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_3 щодо не нарахування та невиплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.03.2018 року по 30.10.2022 року включно відповідно до норм абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078.

Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_4 щодо не нарахування та невиплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за періоди з 31.10.2022 року по 31.12.2022 року включно та з 01.01.2024 року по 27.08.2025 року включно відповідно до норм абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку №1078.

Зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_5 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію-різницю грошового забезпечення у розмірі 4463,15 грн на місяць, у загальній сумі 347 679,35 грн, за періоди з 01.03.2018 року по 31.12.2022 року включно та з 01.01.2024 року по 27.08.2025 року включно відповідно до норм абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку №1078, з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44.

Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_3 щодо неврахування індексації грошового забезпечення під час обрахунку ОСОБА_1 грошової допомоги на оздоровлення за 2018, 2019, 2020, 2021, 2022 роки.

Зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_5 провести перерахунок та виплатити ОСОБА_1 грошову допомогу на оздоровлення за 2018, 2019, 2020, 2021, 2022, 2024, 2025 роки з урахуванням у складі місячного грошового забезпечення для обрахунку зазначеної виплати індексації грошового забезпечення та раніше виплачених сум, з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44.

Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_4 щодо неврахування індексації грошового забезпечення під час обрахунку ОСОБА_1 грошової допомоги на оздоровлення за 2024, 2025 роки.

Зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_5 провести перерахунок та виплатити ОСОБА_1 грошову допомогу на оздоровлення за 2024, 2025 роки з урахуванням у складі місячного грошового забезпечення для обрахунку зазначеної виплати індексації грошового забезпечення та раніше виплачених сум, з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що у період з 11.07.2016 року по 27.08.2025 року проходив військову службу у відповідних зональних відділах Військової служби правопорядку, правонаступником яких, за його твердженням, є ІНФОРМАЦІЯ_5 . Позивач вказує, що під час проходження військової служби йому не було належним чином нараховано та виплачено індексацію грошового забезпечення, зокрема індексацію-різницю за періоди з 01.03.2018 року по 31.12.2022 року та з 01.01.2024 року по 27.08.2025 року відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку №1078. За розрахунком позивача, розмір належної йому індексації-різниці становить 4463,15 грн щомісячно, а загальна сума невиплаченої індексації - 347 679,35 грн. Позивач зазначає, що 06.02.2026 року звернувся до відповідача із заявою щодо нарахування та виплати індексації грошового забезпечення, однак у відповіді, отриманій 24.03.2026 року, відповідач повідомив про відсутність правових підстав для здійснення відповідних нарахувань. Крім того, позивач вважає, що неврахування індексації грошового забезпечення призвело до неправильного визначення розміру грошової допомоги на оздоровлення за 2018-2022 та 2024-2025 роки. Посилаючись на положення Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та Порядку №1078, позивач наголошує на обов`язковості нарахування і виплати індексації грошового забезпечення незалежно від наявності бюджетного фінансування. Вважаючи бездіяльність відповідача протиправною та такою, що порушує його право на належне грошове забезпечення, позивач звернувся до суду з цією позовною заявою. 29.06.2026 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду відкрито провадження у адміністративній справі; справу №160/17532/26 призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами. 06.07.2026 року від військової частини НОМЕР_3 до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечив щодо задоволення позовних вимог. В обґрунтування своєї правової позиції відповідач зазначив, що нарахування та виплата індексації грошового забезпечення військовослужбовців здійснюються відповідно до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» та Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078, з урахуванням підвищення посадових окладів та відповідних місяців для обчислення індексу споживчих цін. Відповідач вказує, що з 01.03.2018 року постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 встановлено нові розміри посадових окладів військовослужбовців, у зв`язку з чим березень 2018 року є місяцем підвищення посадових окладів для цілей подальшої індексації. На переконання відповідача, підстави для повторного нарахування та виплати індексації відсутні, а позовні вимоги не враховують уже виплачених сум. Крім того, відповідач посилається на пропуск позивачем установленого законодавством строку звернення до адміністративного суду, оскільки грошове забезпечення виплачувалося щомісячно, а тому позивач мав можливість своєчасно дізнатися про його розмір та складові. З огляду на викладене відповідач просить відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. 13.07.2026 року від представника позивача Довгаля С.М. до суду надійшла відповідь на відзив, в якій представник зазначив, що доводи відповідача є необґрунтованими та не спростовують обставин, викладених у позовній заяві. Зокрема, представник позивача вказує, що відповідачем не надано належних доказів нарахування та виплати індексації грошового забезпечення, у тому числі індексації-різниці, за період з 04.03.2022 року по 17.12.2025 року відповідно до вимог Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078. Наголошує, що березень 2018 року є місяцем підвищення посадових окладів військовослужбовців, який підлягає врахуванню під час обчислення індексації. Крім того, заперечує доводи відповідача щодо пропуску строку звернення до суду, посилаючись на ухвалу суду від 29.06.2026 року, якою відкрито провадження у справі та встановлено відсутність порушень строків, передбачених статтею 122 КАС України. Також зазначає, що твердження відповідача про переведення позивача до Регіонального управління «Північ» не відповідає фактичним обставинам справи. Посилаючись на практику Верховного Суду, представник позивача просить задовольнити позовні вимоги в повному обсязі та розглянути справу в судовому засіданні з повідомленням сторін.

17.06.2026 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду у задоволенні заяви представника позивача про розгляд справи 160/15741/26 в судовому засіданні з повідомленням сторін відмовлено.

02.07.2026 року від ІНФОРМАЦІЯ_1 до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечив проти задоволення позовних вимог у повному обсязі. В обґрунтування своєї правової позиції відповідач зазначив, що нарахування та виплата індексації грошового забезпечення військовослужбовців здійснюються відповідно до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» та Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078. Відповідач наголосив, що з 01.03.2018 року відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 відбулося підвищення посадових окладів військовослужбовців, у зв`язку з чим березень 2018 року є місяцем підвищення грошового забезпечення для цілей проведення подальшої індексації. Посилаючись на положення пункту 5 Порядку №1078, відповідач зазначив, що у місяці підвищення посадових окладів сума індексації не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, яка склалася у відповідному місяці. Крім того, відповідач вказав, що ІНФОРМАЦІЯ_5 є бюджетною установою, фінансування якої здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України, а проведення індексації грошового забезпечення повинно здійснюватися в межах відповідних бюджетних асигнувань. Також відповідач зазначив, що індексація грошового забезпечення не є постійною складовою грошового забезпечення, оскільки її нарахування залежить від величини індексу споживчих цін, а тому, на його переконання, відсутні підстави для її врахування під час обчислення грошової допомоги на оздоровлення. Окремо відповідач повідомив, що індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2024 року по 27.08.2025 року позивачу виплачено відповідно до вимог чинного законодавства. З огляду на викладене відповідач вважає заявлені позовні вимоги необґрунтованими та просить суд відмовити ОСОБА_1 в задоволенні адміністративного позову в повному обсязі.

Дослідивши письмові докази, наявні в матеріалах справи в їх сукупності, проаналізувавши норми чинного законодавства України, суд встановив наступні обставини.

Судом встановлено, матеріалами справи підтверджено, що позивач, ОСОБА_1 , проходив військову службу за контрактом у Збройних Силах України в період з 11.07.2016 року по 27.08.2025 року.

Зокрема, у період з 11.07.2016 року по 30.10.2022 року позивач проходив військову службу в ІНФОРМАЦІЯ_6 , а з 31.10.2022 року по 27.08.2025 року - у ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Відповідно до директиви Головнокомандувача Збройних Сил України від 17.09.2022 року №Д-194/дск з 31.10.2022 року ІНФОРМАЦІЯ_7 було переформовано у ІНФОРМАЦІЯ_8 .

У подальшому, відповідно до директиви Міністра оборони України та Головнокомандувача Збройних Сил України від 13.01.2026 року №Д-321/10/дск, з 27.02.2026 року ІНФОРМАЦІЯ_8 переформовано у ІНФОРМАЦІЯ_5 .

При цьому ідентифікаційний код юридичної особи ЄДРПОУ НОМЕР_2 залишився незмінним.

Наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_4 від 27.08.2025 року №257 позивача виключено зі списків особового складу зазначеного відділу та знято з усіх видів забезпечення.

Під час проходження військової служби позивач отримував грошове забезпечення, яке складалося з посадового окладу, окладу за військовим званням, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та інших передбачених законодавством виплат.

Крім того, протягом 2016-2025 років позивачу здійснювалися виплати грошової допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань.

06.02.2026 року позивач звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_4 із заявою про надання інформації щодо нарахування та виплати йому індексації грошового забезпечення за період з 11.07.2016 року по 27.08.2025 року із застосуванням березня 2018 року як місяця підвищення посадових окладів для обчислення індексу споживчих цін.

У зазначеній заяві позивач також просив надати довідки про розміри основних та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, копії карток особового рахунку, інформацію про суми нарахованої та виплаченої індексації із зазначенням застосованих місяців підвищення посадових окладів, а також витяги з наказів про зарахування та виключення зі списків особового складу.

24.03.2026 року позивач отримав на електронну адресу відповідь на своє звернення, у якій ІНФОРМАЦІЯ_8 повідомив про відсутність правових підстав для нарахування та виплати індексації грошового забезпечення за період з 11.07.2016 року по 27.08.2025 року із застосуванням березня 2018 року як місяця для обчислення індексу споживчих цін.

У відповіді зазначено, що з 01.03.2018 року набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704, якою було змінено розміри посадових окладів військовослужбовців.

Відповідач послався на положення пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078, відповідно до яких у місяці підвищення тарифних ставок (посадових окладів) значення індексу споживчих цін приймається за 1 або 100 відсотків, а обчислення індексу споживчих цін для подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем такого підвищення.

Також відповідач зазначив, що сума індексації у місяці підвищення доходу не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, яка склалася у відповідному місяці.

Водночас, якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, сума індексації визначається як різниця між сумою можливої індексації та розміром підвищення доходу.

За результатами розгляду звернення відповідач повідомив про відсутність підстав для проведення запитуваних позивачем нарахувань, надавши витяги з наказів та довідку про нараховане грошове забезпечення.

Із наданої довідки про нарахування грошового забезпечення позивач дійшов висновку, що йому не було нараховано та виплачено індексацію-різницю грошового забезпечення за періоди з 01.03.2018 року по 31.12.2022 року та з 01.01.2024 року по 27.08.2025 року.

За розрахунком позивача, належний розмір індексації-різниці становить 4463,15 грн щомісячно, а загальна сума, яку він вважає невиплаченою, - 347 679,35 грн.

При цьому зазначені суми є розрахунком позивача, правильність якого становить предмет судової перевірки та потребує зіставлення розмірів грошового забезпечення за лютий і березень 2018 року, суми можливої індексації та фактично здійснених виплат.

Крім того, позивач зазначає, що індексація грошового забезпечення не враховувалася під час обчислення грошової допомоги на оздоровлення за 2018, 2019, 2020, 2021, 2022, 2024 та 2025 роки, що, на його переконання, призвело до виплати такої допомоги у меншому розмірі.

Водночас у відзиві на позовну заяву, відповідач заперечив проти задоволення позовних вимог, зазначивши, що нарахування індексації грошового забезпечення здійснюється відповідно до Порядку №1078 з урахуванням підвищення посадових окладів військовослужбовців з 01.03.2018 року.

Окремо відповідач повідомив, що індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2024 року по 27.08.2025 року позивачу виплачено відповідно до вимог чинного законодавства.

Таким чином, між сторонами виник спір щодо правильності визначення належної позивачу індексації грошового забезпечення, наявності підстав для нарахування та виплати індексації-різниці відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку №1078, а також необхідності врахування відповідних сум індексації під час обчислення грошової допомоги на оздоровлення.

Не погоджуючись із позицією відповідача та вважаючи порушеним своє право на належне грошове забезпечення, позивач звернувся до суду з цією позовною заявою.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що склались між сторонами, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 43 Конституції України кожен має право на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом, а право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Правові засади соціального і правового захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначено Законом України від 20.12.1991 року №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Відповідно до частини другої статті 9 Закону №2011-XII до складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням, щомісячні додаткові види грошового забезпечення та одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Частиною третьою статті 9 Закону №2011-XII передбачено, що грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін визначено Законом України від 03.07.1991 року №1282-XII «Про індексацію грошових доходів населення».

За визначенням статті 1 Закону №1282-XII індексація грошових доходів населення є встановленим законами та іншими нормативно-правовими актами України механізмом підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

Відповідно до статті 2 Закону №1282-XII індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема оплата праці та грошове забезпечення.

Статтею 4 Закону №1282-XII визначено умови проведення індексації грошових доходів населення залежно від величини індексу споживчих цін.

Згідно зі статтею 6 Закону №1282-XII порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.

На виконання зазначених положень постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078 затверджено Порядок проведення індексації грошових доходів населення.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що індексація грошового забезпечення є встановленою законом державною соціальною гарантією, спрямованою на забезпечення належного рівня матеріального забезпечення військовослужбовців та підтримання купівельної спроможності їхніх грошових доходів.

При цьому обов`язок щодо нарахування та виплати індексації грошового забезпечення виникає безпосередньо із закону та не залежить від розсуду суб`єкта владних повноважень.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 19.07.2019 року у справі №240/4911/18, від 07.08.2019 року у справі №825/694/17 та від 20.11.2019 року у справі №620/1892/19.

У зазначених судових рішеннях Верховний Суд виходив із того, що індексація грошового забезпечення має обов`язковий характер, а відсутність належного фінансування не може бути самостійною підставою для позбавлення особи права на передбачені законодавством виплати.

Отже, доводи відповідача щодо обмеженості бюджетних асигнувань, його статусу бюджетної установи та необхідності спрямування фінансових ресурсів на забезпечення обороноздатності держави не можуть самі по собі свідчити про правомірність ненарахування та невиплати індексації грошового забезпечення, якщо право на її отримання виникло у позивача відповідно до законодавства.

Щодо права позивача на нарахування та виплату індексації-різниці грошового забезпечення.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 проходив військову службу у період з 11.07.2016 року по 27.08.2025 року.

Предметом спору в цій частині є правомірність не нарахування та невиплати позивачу індексації-різниці грошового забезпечення за періоди з 01.03.2018 року по 31.12.2022 року та з 01.01.2024 року по 27.08.2025 року.

З 01.03.2018 року набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», якою встановлено нові розміри посадових окладів військовослужбовців.

Таким чином, березень 2018 року є місяцем підвищення посадових окладів військовослужбовців, що має визначальне значення для застосування положень пункту 5 Порядку №1078.

Відповідно до абзацу 3 пункту 5 Порядку №1078 у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (посадових окладів) не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу.

Згідно з абзацом 4 пункту 5 Порядку №1078, якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації та розміром підвищення доходу.

При цьому відповідно до абзацу 5 пункту 5 Порядку №1078 у разі зростання заробітної плати за рахунок інших її складових без підвищення тарифних ставок (посадових окладів) сума індексації не зменшується на розмір підвищення заробітної плати.

У місяці підвищення тарифних ставок (посадових окладів) враховуються всі складові заробітної плати, які не мають разового характеру.

Абзацом 6 пункту 5 Порядку №1078 передбачено, що до чергового підвищення тарифних ставок (посадових окладів) до визначеної суми індексації додається сума індексації, яка складається внаслідок перевищення величиною індексу споживчих цін порогу індексації.

Отже, для визначення права військовослужбовця на індексацію-різницю у березні 2018 року необхідно встановити суму підвищення його грошового забезпечення у цьому місяці та порівняти її із сумою можливої індексації, яка склалася станом на березень 2018 року.

Верховний Суд у постанові від 23.03.2023 року у справі №400/3826/21 сформулював правовий висновок щодо застосування абзаців 3-6 пункту 5 Порядку №1078.

Зокрема, Верховний Суд зазначив, що для правильного вирішення питання про наявність у військовослужбовця права на індексацію-різницю необхідно встановити розмір підвищення його грошового доходу в березні 2018 року, суму можливої індексації у зазначеному місяці та визначити співвідношення цих величин.

При цьому Верховний Суд наголосив, що право на індексацію-різницю виникає за наявності встановлених Порядком №1078 умов та не залежить від того, чи здійснював суб`єкт владних повноважень відповідні нарахування.

Подібні правові висновки викладено Верховним Судом у постановах від 22.06.2023 року у справі №520/6243/22 та від 06.07.2023 року у справі №240/23550/21.

З наведеного вбачається, що підвищення посадових окладів військовослужбовців з 01.03.2018 року саме по собі не припиняло права на отримання індексації-різниці.

Відповідач був зобов`язаний встановити розмір підвищення грошового забезпечення позивача у березні 2018 року, порівняти його із сумою можливої індексації та за наявності відповідних підстав визначити належну до виплати суму індексації-різниці.

Суд зазначає, що сума можливої індексації грошового забезпечення у березні 2018 року за умови застосування січня 2008 року як місяця підвищення посадових окладів становила 4463,15 грн.

Зазначена сума визначається шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на березень 2018 року в розмірі 1762 грн, на величину приросту індексу споживчих цін 253,3 відсотка.

Водночас суд наголошує, що сума 4463,15 грн є сумою можливої індексації, а не безумовно належним кожному військовослужбовцю розміром індексації-різниці.

Остаточний розмір індексації-різниці залежить від фактичного підвищення грошового забезпечення конкретного військовослужбовця у березні 2018 року.

Відтак для встановлення належної позивачу суми індексації-різниці необхідно визначити розмір грошового забезпечення за лютий 2018 року та березень 2018 року з урахуванням усіх складових, які не мають разового характеру.

Якщо сума підвищення грошового забезпечення у березні 2018 року була меншою за 4463,15 грн, позивач набув право на отримання індексації-різниці в розмірі, визначеному шляхом віднімання суми такого підвищення від суми можливої індексації.

Суд враховує, що позивач просить зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити йому індексацію-різницю в розмірі 4463,15 грн щомісячно, у загальній сумі 347 679,35 грн.

Проте визначений позивачем розмір індексації-різниці не може вважатися доведеним виключно на підставі встановленої величини приросту індексу споживчих цін, без перевірки фактичного розміру підвищення грошового забезпечення у березні 2018 року.

При цьому відсутність належного розрахунку відповідача щодо визначення суми індексації-різниці не звільняє його від виконання обов`язку, встановленого пунктом 5 Порядку №1078.

Відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, саме відповідач повинен надати належні докази правильності застосованого механізму індексації грошового забезпечення, зокрема розрахунки, які підтверджують наявність або відсутність підстав для нарахування індексації-різниці.

Суд вважає, що належним способом захисту порушеного права позивача в цій частині є зобов`язання відповідача визначити та нарахувати належну суму індексації-різниці відповідно до абзаців 3-6 пункту 5 Порядку №1078, з урахуванням фактичного підвищення грошового забезпечення у березні 2018 року та раніше виплачених сум.

Водночас позовні вимоги щодо безумовного нарахування та виплати індексації-різниці у фіксованому розмірі 4463,15 грн щомісячно, у загальній сумі 347 679,35 грн, не підлягають задоволенню за відсутності належного підтвердження правильності такого розрахунку.

Щодо нарахування індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2024 року по 27.08.2025 року.

Окремої правової оцінки потребують позовні вимоги щодо нарахування та виплати індексації-різниці грошового забезпечення за період з 01.01.2024 року по 27.08.2025 року.

Суд зазначає, що правове регулювання індексації грошових доходів населення протягом 2023-2025 років зазнало істотних змін.

Так, пунктом 3 Прикінцевих положень Закону України від 03.11.2022 року №2710-IX «Про Державний бюджет України на 2023 рік» зупинено на 2023 рік дію Закону України «Про індексацію грошових доходів населення».

Відтак упродовж 2023 року законодавцем було встановлено особливий порядок правового регулювання відповідних правовідносин, що має враховуватися під час визначення належних військовослужбовцям сум індексації.

З 01.01.2024 року дію Закону №1282-XII відновлено.

При цьому пунктом 3 Прикінцевих положень Закону України від 09.11.2023 року №3460-IX «Про Державний бюджет України на 2024 рік» установлено, що обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення проводиться наростаючим підсумком починаючи з 01.01.2024 року.

Отже, визначення належної позивачу індексації за період з 01.01.2024 року по 31.12.2024 року повинно здійснюватися з урахуванням спеціальних положень Закону №3460-IX та Порядку №1078.

Крім того, правове регулювання індексації у 2025 році підлягає оцінці з урахуванням положень Закону України від 19.11.2024 року №4059-IX «Про Державний бюджет України на 2025 рік», яким визначено особливості обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації у 2025 році.

Таким чином, суд виходить із того, що нарахування індексації грошового забезпечення за 2024-2025 роки повинно здійснюватися відповідно до нормативно-правових актів, чинних у відповідні періоди.

Застосування до зазначених правовідносин виключно механізму визначення індексації-різниці станом на березень 2018 року, без урахування законодавчих змін, не відповідало б принципу законності.

При цьому суд враховує, що у відзиві на позовну заяву відповідач зазначив про здійснення виплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2024 року по 27.08.2025 року.

Разом із тим сам факт здійснення певних виплат не свідчить про правильність їх розміру, оскільки належне виконання обов`язку щодо індексації передбачає не лише проведення відповідних нарахувань, але й правильне застосування встановленого законодавством механізму їх обчислення.

За таких обставин для встановлення наявності порушення прав позивача необхідно дослідити фактично нараховані та виплачені суми індексації, застосовані відповідачем розрахункові показники та їх відповідність законодавству, чинному у відповідні місяці.

Отже, суд не вбачає достатніх правових підстав для задоволення позовних вимог у частині зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити за період з 01.01.2024 року по 27.08.2025 року індексацію-різницю саме в розмірі 4463,15 грн щомісячно.

Водночас це не звільняє відповідача від обов`язку забезпечити правильне нарахування та виплату індексації грошового забезпечення за зазначений період відповідно до законодавства.

Щодо включення індексації грошового забезпечення до розрахунку грошової допомоги на оздоровлення.

Вирішуючи позовні вимоги щодо перерахунку та виплати грошової допомоги на оздоровлення за 2018, 2019, 2020, 2021, 2022, 2024 та 2025 роки, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 10-1 Закону №2011-XII військовослужбовцям надаються щорічні основні відпустки із збереженням грошового забезпечення та виплатою грошової допомоги на оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення.

Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам затверджено наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 року №260.

Відповідно до пункту 6 розділу XXIII Порядку №260 розмір грошової допомоги на оздоровлення визначається виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, крім винагород, на які військовослужбовець має право на день підписання наказу про надання такої допомоги.

Суд зазначає, що індексація грошового забезпечення має систематичний характер за умови виникнення встановлених законом підстав для її нарахування та спрямована на забезпечення реальної вартості грошового забезпечення військовослужбовця.

За своєю правовою природою індексація є невід`ємним елементом державних гарантій щодо оплати праці, а її нарахування здійснюється у зв`язку з отриманням особою грошового доходу, який підлягає індексації.

Верховний Суд у постанові від 03.04.2019 року у справі №638/9697/17 сформулював правовий висновок, відповідно до якого індексація грошового забезпечення має систематичний характер, а тому повинна враховуватися у складі грошового забезпечення під час обчислення виплат, розмір яких визначається виходячи з місячного грошового забезпечення, за наявності відповідних правових підстав.

Наведений підхід узгоджується із правовою природою індексації як державної гарантії підтримання купівельної спроможності грошових доходів.

Суд вважає, що неврахування належних військовослужбовцю сум індексації під час обчислення грошової допомоги на оздоровлення може призводити до заниження розміру відповідної виплати.

Водночас необхідною умовою перерахунку такої допомоги є встановлення факту наявності у військовослужбовця права на отримання індексації грошового забезпечення на дату, станом на яку визначався розмір грошової допомоги на оздоровлення.

З огляду на зазначене, суд доходить висновку, що індексація грошового забезпечення, яка належала позивачу у відповідному місяці та мала систематичний характер, повинна враховуватися під час визначення розміру грошової допомоги на оздоровлення.

При цьому проведення відповідного перерахунку повинно здійснюватися з урахуванням раніше виплачених сум та фактичного розміру належної індексації грошового забезпечення.

Суд також звертає увагу, що вимоги позивача щодо перерахунку грошової допомоги на оздоровлення за 2024 та 2025 роки необхідно оцінювати з урахуванням особливостей законодавчого регулювання індексації у зазначені періоди.

Таким чином, позовні вимоги щодо перерахунку грошової допомоги на оздоровлення підлягають задоволенню в тій частині, в якій встановлено право позивача на отримання відповідних сум індексації грошового забезпечення, що повинні були враховуватися під час обчислення зазначеної допомоги.

Щодо компенсації сум податку з доходів фізичних осіб.

Стосовно вимог позивача про здійснення одночасної компенсації сум податку з доходів фізичних осіб суд зазначає наступне.

Постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44 затверджено Порядок виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу.

Відповідно до пункту 2 зазначеного Порядку грошова компенсація виплачується особам, визначеним цим Порядком, для відшкодування сум податку з доходів фізичних осіб, утриманих із відповідних виплат.

Отже, у разі здійснення відповідачем на виконання судового рішення нарахування та виплати належних позивачу сум грошового забезпечення, на які поширюється дія Порядку №44, одночасно повинна здійснюватися компенсація сум податку з доходів фізичних осіб у встановленому законодавством порядку.

Разом із тим така компенсація має похідний характер від основних виплат, а тому її розмір визначається залежно від фактично нарахованих та виплачених сум грошового забезпечення.

Судом встановлено, що позивач проходив військову службу у ІНФОРМАЦІЯ_6 , який у подальшому було переформовано у ІНФОРМАЦІЯ_8 , а з 27.02.2026 року - у ІНФОРМАЦІЯ_5 .

При цьому ідентифікаційний код юридичної особи ЄДРПОУ НОМЕР_2 залишився незмінним.

Суд зазначає, що зміна найменування юридичної особи не припиняє її прав та обов`язків, у тому числі щодо належного нарахування та виплати грошового забезпечення військовослужбовцям.

Отже, ІНФОРМАЦІЯ_5 є належним відповідачем у цій справі.

Відповідно до частини другої статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може визнати бездіяльність суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язати його вчинити певні дії.

При цьому спосіб захисту порушеного права повинен бути ефективним, відповідати характеру встановленого порушення та забезпечувати реальне поновлення прав позивача.

Верховний Суд у постанові від 23.03.2023 року у справі №400/3826/21 наголосив на необхідності встановлення конкретних обставин, від яких залежить право військовослужбовця на отримання індексації-різниці, та визначення її належного розміру відповідно до положень Порядку №1078.

Суд зазначає, що обраний спосіб захисту повинен забезпечувати проведення належного розрахунку індексації грошового забезпечення та її виплату за наявності передбачених законом підстав, водночас не допускаючи безпідставного визначення конкретних сум без дослідження необхідних розрахункових показників.

Узагальнюючи наведене, суд зазначає, що індексація грошового забезпечення військовослужбовців є обов`язковою державною соціальною гарантією, право на яку виникає за умов, визначених законодавством.

Відповідач як суб`єкт владних повноважень зобов`язаний здійснювати нарахування та виплату індексації грошового забезпечення відповідно до вимог Закону №1282-XII та Порядку №1078.

При цьому підвищення посадових окладів військовослужбовців з 01.03.2018 року не звільняло відповідача від обов`язку визначити наявність у позивача права на отримання індексації-різниці відповідно до абзаців 3-6 пункту 5 Порядку №1078.

Водночас суд зазначає, що визначена позивачем сума 4463,15 грн є сумою можливої індексації за березень 2018 року, а не безумовно належним до виплати розміром індексації-різниці.

Відтак позовні вимоги щодо нарахування та виплати індексації-різниці у фіксованому розмірі 4463,15 грн щомісячно, у загальній сумі 347 679,35 грн, не можуть бути задоволені без встановлення фактичного розміру підвищення грошового забезпечення позивача у березні 2018 року та перевірки правильності здійсненого розрахунку.

Також суд враховує, що нарахування індексації грошового забезпечення за 2024-2025 роки повинно здійснюватися з урахуванням законодавчих змін, які регулювали порядок індексації у відповідні періоди.

Щодо вимог про перерахунок грошової допомоги на оздоровлення суд виходить із того, що належні військовослужбовцю суми індексації грошового забезпечення, які мають систематичний характер, повинні враховуватися під час обчислення зазначеної допомоги за наявності відповідного права на дату її нарахування.

При цьому перерахунок грошової допомоги на оздоровлення повинен здійснюватися з урахуванням фактично належних сум індексації та раніше виплачених коштів.

Суд також зазначає, що відповідно до частини другої статті 77 КАС України обов`язок доказування правомірності оскаржуваної бездіяльності покладається на відповідача.

Наведені відповідачем доводи щодо обмеженості бюджетного фінансування та особливостей діяльності військових установ в умовах воєнного стану не є самостійною підставою для звільнення від виконання встановлених законодавством обов`язків щодо нарахування та виплати належного грошового забезпечення.

Оцінивши у сукупності встановлені обставини справи, надані сторонами докази, доводи та заперечення учасників справи, а також відповідні положення законодавства з урахуванням правових висновків Верховного Суду, суд доходить висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог у межах установленого порушення прав позивача.

З огляду на викладене, позовна заява ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії підлягає частковому задоволенню.

Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Суханов та Ільченко проти України» (заяви № 68385/10 та № 71378/10) від 26.06.2014 Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (параграф 52).

Європейський суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що предмет і мета Конвенції як інструменту захисту прав людини потребують такого тлумачення і застосування її положень, завдяки яким гарантовані нею права були б не теоретичними чи ілюзорними, а практичними та ефективними (п. 53 рішення у справі «Ковач проти України», п. 59 рішення у справі «Мельниченко проти України», п. 50 рішення у справі «Чуйкіна проти України» тощо).

Це означає, що суд має оцінювати фактичні обставини справи з урахуванням того, що права, гарантовані Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, мають залишатися ефективними та людину не можна ставити в ситуацію, коли вона завідомо не може реалізувати своїх прав.

Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29). Суди повинні діяти вчасно та в належний і послідовний спосіб (рішення у справах «Beyeler v. Italy» № 33202/96, «Oneryildiz v. Turkey» № 48939/99, «Moskal v. Poland» № 10373/05).

Тож, залишаючи без оцінки окремі аргументи учасників справи, суд виходить з того, що такі обставини лише опосередковано стосуються суті і природи спору, а їх оцінка не має вирішального значення для його правильного вирішення.

Відповідно до статті 244 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема:

1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;

2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.

Відповідно до положень частин 1 та 2 статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно положень статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Зважаючи на викладене, суд дійшов висновку, що відповідачем, всупереч вимогам КАС України, не доведено правомірності своїх дій, в той час як позивачем позовні вимоги підтверджені належними та допустимими доказами, а тому заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

У зв`язку з тим, що позивач звільнений від сплати судового збору та відсутні докази понесення ним інших судових втрат, жодні судові витрати не належать розподілу та стягненню з відповідача.

Керуючись ст. 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації-різниці грошового забезпечення за період з 01.03.2018 року по 31.12.2022 року відповідно до вимог абзаців 3-6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078, з урахуванням розміру підвищення грошового забезпечення у березні 2018 року порівняно з лютим 2018 року.

Зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_5 здійснити ОСОБА_1 нарахування та виплату індексації-різниці грошового забезпечення за період з 01.03.2018 року по 31.12.2022 року відповідно до вимог абзаців 3-6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078, визначивши її розмір як різницю між сумою можливої індексації у березні 2018 року, що становить 4463,15 грн, та розміром підвищення грошового забезпечення позивача у березні 2018 року порівняно з лютим 2018 року, з урахуванням складових грошового забезпечення, які не мають разового характеру, та раніше виплачених сум, за умови, що розмір такого підвищення не перевищував суму можливої індексації, з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44.

Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової допомоги на оздоровлення за 2018, 2019, 2020, 2021 та 2022 роки з урахуванням належних сум індексації грошового забезпечення у складі місячного грошового забезпечення, з якого обчислювалася зазначена допомога.

Зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_5 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошової допомоги на оздоровлення за 2018, 2019, 2020, 2021 та 2022 роки з урахуванням у складі місячного грошового забезпечення належних позивачу сум індексації грошового забезпечення, на які він мав право на дату визначення розміру відповідної допомоги, з урахуванням раніше виплачених сум, з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44.

В іншій частині заявлених позовних вимог - відмовити.

Судові витрати розподілу не підлягають.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя А. Ю. Рищенко