Ухвала № 141355337 у справі № 160/36096/26 від 10.11.2026

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

10 листопада 2026 року Справа № 160/36096/26

Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Горбалінський В.В., розглянувши заяву представника ОСОБА_1 у справі за позовною заявою ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Військової частини НОМЕР_1 , Військово-лікарської комісії при ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправними рішень та зобов`язання вчинити певні дії,

УСТАНОВИВ:

06.11.2026 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 у справі за позовною заявою ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Військової частини НОМЕР_1 , Військово-лікарської комісії при ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якій позивач просить суд:

- визнати протиправною та скасувати довідку (постанову) Військово-лікарської комісії при ІНФОРМАЦІЯ_1 від 08.10.2026 року, відповідно до якої ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) визнано придатним до військової служби;

- визнати протиправним та скасувати наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 в частині призову на військову службу під час мобілізації та направлення до Військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 );

- визнати протиправним та скасувати наказ командира Військової частини НОМЕР_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) (по стройовій частині) в частині зарахування ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до списків особового складу військової частини;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) прийняти рішення про звільнення з військової служби ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) та виключити його зі списків особового складу військової частини і з усіх видів забезпечення.

Також позивач звернувся до суду із заявою про забезпечення позову, в якій просить:

- заборонити Військовій частині НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) та будь-яким іншим органам військового управління вчиняти дії щодо переведення (переміщення) військовослужбовця ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до інших військових частин (підрозділів) до набрання законної сили судовим рішенням у цій адміністративній справі

- заборонити Військовій частині НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ), у тому числі її посадовим особам, направляти ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) у райони ведення бойових дій для виконання бойових завдань до набрання законної сили судовим рішенням у цій адміністративній справі.

В обґрунтування заяви про забезпечення позову зазначено, що очевидними є ознаки протиправності оскаржуваної постанови Військово-лікарської комісії від 08.10.2026 року та існує реальний ризик заподіяння шкоди життю і здоров`ю Позивача у разі направлення його в райони ведення бойових дій для виконання бойових завдань. Позивач має документально підтверджені хронічні захворювання хребта та периферичної нервової системи зі стійким больовим синдромом і порушенням функції ходи та рухливості. Зокрема, згідно з випискою із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого № 3193 Комунального підприємства «Слобожанська центральна лікарня» Слобожанської селищної ради (код ЄДРПОУ 03296202), де Позивач перебував на стаціонарному лікуванні з 28.05.2026 року до 15.06.2026 року, йому встановлено діагноз: «G55.1 Компресія нервових корінців та сплетень при ураженні міжхребцевих дисків; M51.1 Ураження міжхребцевих дисків; R26.8 Порушення ходи та рухливості; M54.10 Радикулопатія; хронічна двобічна дискогенна радикулопатія, хронічно-рецидивуючий перебіг, стійкий виражений больовий синдром, м`язово-тонічний синдром на тлі остеохондрозу, спондилоартрозу та спондильозу попереково-крижового відділу хребта, протрузій дисків L3-L4-L5, С-подібна лівобічна сколіотична деформація хребта» зі зниженим тонусом м`язів нижніх кінцівок, порушеною та болісною амплітудою рухів і потребою у носінні ортопедичного корсета. Водночас згідно з висновком МРТ КП «Дніпропетровська обласна клінічна лікарня ім. І. І. Мечникова» ДОР від 19.06.2026 року № 150 та МРТ Медичного центру «Medicum» (ТОВ «Чеклайф») від 10.05.2026 року у Позивача верифіковано правобічну парамедіано-форамінальну грижу диска L4-L5 розміром 8 мм зі здавленням правого та звуженням лівого міжхребцевих отворів, центральну грижу диска L5-S1 розміром до 5 мм, протрузії дисків L2-L3 (3 мм) та L3-L4 (3,5 мм) і відносне стенозування хребетного каналу до 8,5 мм на рівні L4-L5, а протоколом ЕНМГ МКЛ № 4 м. Дніпро від 06.05.2026 року підтверджено прямі ознаки помірного ураження корінця L5-S1. Всупереч статтям 23 та 64 Розкладу хвороб і пункту 3.2 глави 3 розділу ІІ Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 14.08.2008 року № 402, медичний огляд Позивача 08.10.2026 року проведено без обов`язкових лабораторних та інструментальних досліджень і без урахування нейрохірургічних та неврологічних патологій хребта.

За таких обставин, на думку представника позивача, направлення позивача (якому за медичними рекомендаціями показано обмеження навантажень на хребет і нижні кінцівки та носіння ортопедичного корсета) у райони ведення бойових дій для виконання бойових завдань до розгляду справи по суті створює безпосередню загрозу його життю та здоров`ю (статті 3, 27 Конституції України) і ускладнить поновлення його порушених прав.

Вирішуючи заяву по суті, суд виходить з наступного.

Як передбачено у ч.ч.1,2 ст.150 КАС України, суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

За приписами ч.ч.1 та 2 ст.151 КАС України, позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 3) встановленням обов`язку відповідача вчинити певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.

Суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними з заявленими позивачем вимогами. Суд також має враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.

Положеннями ч.1 ст.152 КАС України визначено, що заява про забезпечення позову подається в письмовій формі і повинна містити, зокрема, обґрунтування необхідності забезпечення позову, а також захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності.

Отже, ч.2 ст.150 КАС України передбачений вичерпний перелік підстав для вжиття заходів забезпечення позову, а суд повинен, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи існує хоча б одна з названих підстав, і оцінити, чи не може застосування заходів забезпечення позову завдати більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.

У відповідності до постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» від 22.12.2006р. №9 в тій частині, яка стосується загальних положень застосування забезпечення позову, а також змісту постанови Пленуму Вищого адміністративного Суду України «Про практику застосування адміністративними судами окремих положень КАС під час розгляду адміністративних справ» від 06.03.2008р. №2 розглядаючи клопотання про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, чи існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання судового рішення про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась із таким клопотанням, позовним вимогам.

Суд зауважує, що регулювання підстав і порядку забезпечення позову здійснюється в інтересах не лише певної особи, а й інших осіб - учасників провадження, суспільства, держави в цілому з дотриманням критеріїв «адекватності», тобто наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема і те, чи спроможний відповідний захід забезпечити фактичне виконання рішення суду в разі задоволення позову, а також «співмірності», тобто співвідношення негативних наслідків від вжиття певних заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття таких заходів. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.

Аналогічна правова позиція міститься у постановах Верховного Суду від 05.03.2019р. у справі №826/16911/18, від 25.03.2019р. у справі №826/10936/18, від 26.06.2019р. у справі №826/13396/18, від 30.09.2019р. у справі №420/5553/18, від 30.09.2019р. у справі №640/868/19, від 30.09.2019р. у справі №1840/3517/18, від 29.01.2020р. у справі №640/9167/19 та інших.

Так, з матеріалів справи встановлено, що спірні у даній справі правовідносини стосуються обставин та процедури проходження ОСОБА_1 медичного огляду у Військово-лікарській комісії при ІНФОРМАЦІЯ_1 , за наслідками чого було оформлено довідку (постанову) про визнання позивача придатним до військової служби.

Надаючи правову оцінку доводам представника позивача про очевидну протиправність постанови Військово-лікарської комісії від 08.10.2026 року, яка, на його думку, виразилась у тому, що медичний огляд проведено з порушенням встановленої процедури - без обов`язкових клінічних, лабораторних та інструментальних досліджень, без отримання відомостей з Електронної системи охорони здоров`я та без урахування верифікованих у Позивача гриж міжхребцевих дисків L4-L5, L5-S1 зі стенозом хребетного каналу, компресії нервових корінців і сплетень (G55.1), хронічної двобічної дискогенної радикулопатії (M54.10) зі стійким больовим синдромом та порушенням ходи і рухливості (R26.8), суд зазначає про таке.

Щодо наявності очевидних ознак протиправності оспорюваних дій/бездіяльності та порушення такими діями (бездіяльністю) прав, свобод або інтересів осіб, які звернулися до суду, Верховним Судом у постановах від 16.05.2019р. у справі №826/14303/18, від 12.02.2020р. у справі №640/17408/19 та від 27.02.2020р. у справі №640/16242/19 вказано, що такі ознаки повинні, насамперед, існувати поза обґрунтованим сумнівом.

Таким чином, суд, який застосовує заходи забезпечення позову з цих підстав повинен бути переконаний у тому, що відповідне рішення явно суперечить вимогам закону за критеріями, визначеними ч.2 ст.2 КАС України, порушує права, свободи або інтереси позивача і вжиття таких заходів забезпечення позову є дієвим способом запобігання істотним та реальним негативним наслідкам таких порушень. В іншому випадку, висновки суду про наявність очевидних ознак протиправності спірного рішення та порушення ним прав, свобод чи інтересів позивача до розгляду справи по суті, свідчать про наперед сформовану судом правову позицію у справі.

Безумовно, рішення чи дії суб`єктів владних повноважень справляють певний вплив на осіб, на яких поширюються. Такі рішення можуть завдавати шкоди і мати наслідки, які позивач оцінює негативно. Проте, відповідно до ст.150 КАС України, такі обставини, навіть у разі їх доведення, не є вкрай вагомими підставами для застосування заходів забезпечення позову в адміністративній справі, адже, як вже наголошувалося вище, такі обставини підлягають встановленню та доведенню в процесі розгляду справи по суті.

Проте, суд вказує, що представник позивача в обґрунтування обставин, про які ним зазначено в заяві про забезпечення позову, не надав належних доказів, які б на даному етапі розгляду справи давали можливість суду бути переконаним у тому, що рішення дії чи бездіяльність відповідачів є «очевидно протиправними» поза обґрунтованим сумнівом.

Так, представник позивача посилається на очевидну протиправність оскаржуваної постанови Військово-лікарської комісії та її подальших наслідків, з тих підстав, що медичний огляд позивача проведено з порушенням встановленої процедури - без обов`язкових клінічних, лабораторних та інструментальних досліджень та без врахування додаткових медичних показників та додаткових діагнозів, що вказують на неправильно встановлений діагноз Військово-лікарською комісією.

Водночас, Верховний Суд у постанові від 12.06.2020 у справі № 810/5009/18 зробив правовий висновок про те, що до повноважень суду не належить надання оцінки діагнозу на предмет того, чи підпадає він під дію статей розкладу хвороб, станів та фізичних вад, що визначають ступінь придатності до військової служби з посиланням на відповідне Положення. Відповідно до цієї норми у спірних питаннях та складних випадках право на винесення остаточного рішення залишається за ЦВЛК. Для цього військовий комісаріат направляє в регіональну штатну ВЛК, на території якої проживає заявник, його заяву, медичні документи, які є в заявника або одержані військовим комісаріатом із цивільних (військових) лікувальних закладів, військовий квиток.

Означене, вказує, що в даному випадку, слід дійти висновку про відсутність очевидних ознак протиправності оспорюваних рішень та дій.

Верховний Суд у постанові від 03.05.2023 року у справі №640/15534/22 вказав, що під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом саме під час розгляду спору по суті та не можуть вирішуватись ним під час розгляду заяви про забезпечення позову.

Отже, фактичні обставини справи, в тому числі питання щодо правомірності/неправомірності дій відповідача, на які посилається представник позивача, підлягають встановленню і доведенню на підставі зібраних у справі доказів та аналізу норм права, що регулюють спірні правовідносини, під час вирішення справи по суті.

Також, як на іншу обставину необхідності вжиття заходів забезпечення позову, представник позивача посилається на те, що невжиття заходів щодо забезпечення позову призведе до неможливості відновлення порушеного права позивача.

Так, представник позивача вважає, що направлення позивача у райони ведення бойових дій для виконання бойових завдань до розгляду справи по суті створює безпосередню загрозу його життю та здоров`ю (статті 3, 27 Конституції України) і ускладнить поновлення його порушених прав.

Водночас, судом встановлено, що матеріали позовної заяви та заяви про забезпечення позову містять лише медичні документи, які стосуються позивача, а також адвокатські запити представника позивача стосовно того, чи зарахований до особового складу військової частини НОМЕР_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) ОСОБА_1 .

Більш того, у матеріалах справи є лише електронний військово-обліковий документа із системи «Резерв+», згідно якого, на даний момент, статус позивача «Потребує проходження базової загальновійськової підготовки,Солдат резерву.

Означене вказує, що на даний час матеріали справи не містять жодних доказів того, що ОСОБА_1 є військовослужбовцем та проходить військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 .

Відтак, означене вказує, що наявними у справі доказами не підтверджується вірогідність направлення позивача у райони ведення бойових дій для виконання бойових завдань, що виключає створення безпосередньої загрози його життю та здоров`ю, з огляду на вищевикладене.

Отже, наведені доводи заявника не можуть визнаватись достатніми для вжиття заходів забезпечення позову, адже сформульовані як можливість/ймовірність їх настання у майбутньому, тобто ґрунтуються тільки на припущеннях. Крім того, можливе настання негативних наслідків не є беззаперечним доказом для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, оскільки суд здійснює захист реально порушених прав позивача, а не тих, які ймовірно може бути порушено у майбутньому.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 06.09.2019 року у справі №826/13306/18.

Водночас, суд вказує, що при розгляді заяв про забезпечення позову суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх доводів, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.

Отже, заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути співмірними з позовними вимогами.

Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Таким чином, суд зауважує, що саме суб`єкт звернення із відповідною заявою про вжиття заходів забезпечення позову повинен обґрунтувати існуванням передбачених ст.150 КАС України підстав для забезпечення позову. Зазначений висновок узгоджується із нормою ч.1 ст.9 КАС України, в силу якої розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати необхідність вжиття відповідного заходу забезпечення позову.

Суд звертає увагу заявника, що заява про забезпечення позову не може ґрунтуватися на його припущеннях.

При цьому, заявником не обґрунтовано жодними доводами та не підтверджено доказами необхідність вжиття відповідних заходів з урахуванням розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Відтак, розглянувши мотиви поданої заяви, з урахуванням того, що заявник не надав доказів в обґрунтування того, що невжиття заходів забезпечення позову вказаним в заяві шляхом, може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів заявника, за захистом яких він має намір звернутися до суду, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення заяви.

Разом з тим, суд наголошує на тому, що при розгляді заяви про забезпечення позову не вирішується питання про законність або обґрунтованість позовних вимог по суті, їх оцінка в сукупності може бути надана судом лише за наслідками розгляду справи.

Таким чином, оскільки заява про забезпечення позову не містить належного та достатнього обґрунтування з приводу необхідності забезпечення позову та не містить доказів, які б вказували, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист та поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, або ж вказували на наявність очевидних ознак протиправності рішення суб`єкта владних повноважень, та порушення у зв`язку із цим прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, відсутні підстави для вжиття заходів забезпечення позову.

Суд зазначає, що сам факт подання позову не може бути підставою для забезпечення позовної заяви.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що заява представника ОСОБА_1 про забезпечення позову є необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись статтями 150, 151, 154, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

В задоволенні заяви представника ОСОБА_1 про забезпечення позову - відмовити.

Ухвала суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в порядку та у строки, передбачені ст. ст. 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя В.В. Горбалінський