Рішення № 141356103 у справі № 280/7587/26 від 10.11.2026

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 листопада 2026 року Справа № 280/7587/26 м.Запоріжжя

Запорізький окружний адміністративний суд у складі судді Киселя Р.В., розглянувши в порядку письмового за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Виконавчого комітету Кам`янсько-Дніпровської міської ради Василівського району Запорізької області (вул. Каховська, 98, м. Кам`янка-Дніпровська, Василівський район, Запорізька область, 71304) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

До Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивачка, ОСОБА_1 ) до Виконавчого комітету Кам`янсько-Дніпровської міської ради Василівського району Запорізької області (далі - відповідач), в якій позивачка просить суд:

визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно Скиби Марини Олександрівни (Виконавчий комітет Кам`янсько-Дніпровської міської ради Василівського району Запорізької області) №85742052 від 09 липня 2026 року про відмову в проведенні реєстраційних дій;

зобов`язати державного реєстратора прав на нерухоме майно провести відповідні реєстраційні дії щодо реєстрації мого права власності на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_2 .

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачка звернулася до відповідача із заявою про реєстрацію права власності на нерухоме майно, однак, державний реєстратор прийняв рішення про відмову в проведенні реєстраційних дій з посиланням на не отримання відомостей реєстрів (кадастрів), автоматизованих інформаційних систем а електронній формі чи документів із паперових носіїв інформації, що містять відомості про зареєстровані речові права до 1 січня 2013 року, що на думку позивачки є протиправним, оскільки надані позивачкою документи підтверджують право власності позивачки на будинок та містять усю необхідну інформацію та всі обов`язкові реквізити. Просить позов задовольнити.

Ухвалою судді від 27.07.2026 у справі відкрите спрощене позовне провадження, розгляд справи призначено без повідомлення (виклику) учасників справи.

Адміністративний позов з додатками та ухвала у справі від 27.07.2026 вручені відповідачу через електронний кабінет в системі "Електронний суд" 23.07.2026 та 27.07.2026 відповідно.

Протягом строків, визначених частиною 1 статті 261 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), відповідач відзив на позовну заяву не подав.

Відповідно до ч.6 ст.162 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Дослідивши наявні в матеріалах справи письмові докази, суд встановив такі обставини.

ОСОБА_1 є власницею житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 .

Право власності на вищевказаний будинок було набуте нею на підставі договору дарування від 13.06.2002, який посвідчено приватним нотаріусом Мелітопольського міського нотаріального округу Запорізької області Чудською О.О. та зареєстровано в реєстрі за №6232, та який містить реєстраційний напис №46 від 22.06.2002 про реєстрацію у ДКП «Мелітопольське міжміське бюро технічної інвентаризації», а також технічний паспорт на житловий будинок, виготовлений станом на 24.02.2009.

У відповідності до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих рф, затвердженого Наказом Міністерства розвитку громад та територій України №376 від 28.02.2025 територія всього Мелітопольського району, у тому числі Мелітопольська міська територіальна громада, визнана такою, що є тимчасово окупованою територією, починаючи з 25.02.2022.

27.05.2026 позивачка звернувся до Державного реєстратора прав на нерухоме майно Виконавчого комітету Кам`янсько-Дніпровської міської ради Василівського району Запорізької області із заявою про реєстрацію права власності на нерухоме майно.

До заяви про реєстрацію права власності позивачкою було додано документи, які підтверджують право власності на житло, що виникло до 2013 року, а саме: договір дарування від 13.06.2002 та технічний паспорт на житловий будинок, виготовлений станом на 24.02.2009.

09.07.2026 державним реєстратором прав на нерухоме майно Скибою М.О., Виконавчого комітету Кам`янсько-Дніпровської міської ради Василівського району Запорізької області прийнято рішення про відмову в проведенні реєстраційних дій №85742052 з таких підстав: подані документи не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження.

Не погоджуючись із рішенням про відмову в проведенні реєстраційних дій, позивачка звернулася до суду із цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" від 15.04.2014 №1207-VII (далі - Закон №1207-VII) тимчасово окупована російською федерацією територія України (далі - тимчасово окупована територія) є невід`ємною частиною території України, на яку поширюється дія Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Частиною 3 ст. 5 цього Закону визначено, що за фізичними особами незалежно від перебування їх на обліку як внутрішньо переміщених осіб чи від набуття ними спеціального правового статусу та за юридичними особами зберігається право власності, інші речові права на майно, у тому числі на нерухоме майно, включаючи земельні ділянки, що знаходиться на тимчасово окупованій території, якщо таке майно набуте відповідно до законів України.

Крім того, за фізичними особами, незалежно від набуття ними статусу біженця чи іншого спеціального правового статусу, підприємствами, установами, організаціями зберігається право власності та інші речові права на майно, у тому числі на нерухоме майно, включаючи земельні ділянки, що знаходиться на тимчасово окупованій території, якщо воно набуте відповідно до законів України.

Набуття та припинення права власності на нерухоме майно, яке знаходиться на тимчасово окупованій території, здійснюється відповідно до законодавства України за межами тимчасово окупованої території. У разі неможливості здійснення державним реєстратором повноважень щодо державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень на тимчасово окупованій території орган державної реєстрації визначається Кабінетом Міністрів України (частини 4, 5 статті 11 Закону №1207-VII).

Відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, регулюються Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" від 01.07.2004 №1952-IV (далі - Закон №1952-IV), згідно з пунктами 1 та 2 частини першої статті 2 якого (тут і в подальшому в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; Державний реєстр речових прав на нерухоме майно (далі - Державний реєстр прав) - єдина державна інформаційна система, що забезпечує обробку, збереження та надання відомостей про зареєстровані речові права на нерухоме майно та їх обтяження.

Відповідно до частини третьої статті 3 Закону №1952-IV речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов:

1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення;

2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов`язкової реєстрації.

Згідно з пунктом 3 частини третьої статті 10 Закону №1952-IV, державний реєстратор під час проведення державної реєстрації прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, а також під час проведення державної реєстрації прав, які набуваються з прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, обов`язково запитує від органів влади, підприємств, установ та організацій, які відповідно до законодавства проводили оформлення та/або реєстрацію прав, інформацію (довідки, засвідчені в установленому законодавством порядку копії документів тощо), необхідну для такої реєстрації, у разі відсутності доступу до відповідних носіїв інформації, що містять відомості, необхідні для проведення державної реєстрації прав, чи у разі відсутності необхідних відомостей в єдиних та державних реєстрах, доступ до яких визначено цим Законом, та/або у разі, якщо відповідні документи не були подані заявником, крім випадків, коли державна реєстрація прав здійснюється у зв`язку із вчиненням нотаріальної дії та такі документи були надані у зв`язку з вчиненням такої дії.

Виходячи з аналізу значеної правової норми, суд доходить до висновку, що під час проведення державної реєстрації прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, а також під час проведення державної реєстрації прав, які набуваються з прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, інформація (довідки, засвідчені в установленому законодавством порядку копії документів тощо), необхідна для такої реєстрації, запитується державним реєстратором лише у двох випадках:

1) відсутність доступу до відповідних носіїв інформації, що містять відомості, необхідні для проведення державної реєстрації прав, чи відсутність необхідних відомостей в єдиних та державних реєстрах, доступ до яких визначено Законом №1952-IV;

2) неподання відповідних документів заявником. Водночас, за відсутності вищенаведених обставин, державний реєстратор не зобов`язаний направляти відповідний запит.

В той же час, відповідно до пункту 1 частини 1 статті 27 Закону №1952-IV державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться на підставі укладеного в установленому законом порядку договору, предметом якого є нерухоме майно, об`єкт незавершеного будівництва або майбутній об`єкт нерухомості, речові права на які підлягають державній реєстрації, чи його дубліката.

З матеріалів справи вбачається, що право приватної власності позивачки на будинок за адресою: АДРЕСА_2 , підтверджується, в тому числі: договором дарування від 13.06.2002, який посвідчено приватним нотаріусом Мелітопольського міського нотаріального округу Запорізької області Чудською О.О. та зареєстровано в реєстрі за №6232, та який містить реєстраційний напис №46 від 22.06.2002 про реєстрацію у ДКП «Мелітопольське міжміське бюро технічної інвентаризації», а також технічним паспортом на житловий будинок, виготовлений станом на 24.02.2009.

Отже, судом встановлено, що реєстрація права власності позивачки на вищезазначений будинок проведена відповідно до вимог законодавства, що було чинним на момент проведення такої реєстрації, а тому, у спірному випадку, відсутні обставини для залишення без руху заяви позивача про реєстрацію права власності на житловий будинок.

Статтею 24 Закону №1952-IV встановлені підстави для відмови в державній реєстрації прав, зокрема, після завершення строку, встановленого частиною третьою статті 23 цього Закону, не усунені обставини, що були підставою для прийняття рішення про залишення заяви про державну реєстрацію прав без руху (пункт 8 частини першої).

Враховуючи відсутність підстав для залишення без руху заяви позивача про реєстрацію права власності, суд дійшов висновку про протиправність рішення відповідача про відмову в проведенні реєстраційних дій №85742052 від 09.07.2026.

Суд також зазначає що, державний реєстратор мав доступ до усіх документів та до усієї інформації, необхідної для проведення державної реєстрації, позаяк позивачкою надано державному реєстратору відповідний пакет документів, який відповідно до пункту 1 частини першого статті 27 Закону №1952-IV є підставою для проведення державної реєстрації права власності та інших речових прав.

Стосовно обраного способу захисту порушеного права позивачки, суд зазначає таке.

Відповідно до частини третьої статті 245 КАС України у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

За приписами статті 8 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» №3477-IV від 23 лютого 2006 року встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Так, Європейський суд з прав людини у рішенні від 13 січня 2011 року (остаточне) по справі «Чуйкіна проти України» (CASE OF CHUYKINA v. UKRAINE) (Заява №28924/04) констатував: « 50. Суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов`язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює «право на суд», в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom), пп. 2836, Series A № 18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати «вирішення» спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення у справах «Мултіплекс проти Хорватії» (Multiplex v. Croatia), заява № 58112/00, п. 45, від 10 липня 2003 року, та «Кутіч проти Хорватії» (Kutic v. Croatia), заява № 48778/99, п. 25, ECHR 2002-II)».

Суд вважає, що позовні вимоги про зобов`язання відповідача здійснити державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно є дотриманням судом гарантій того, що спір між сторонами буде остаточно вирішений.

При цьому, наведене неможливо визнати втручанням у дискреційні повноваження відповідача, оскільки дискреційні повноваження - це повноваження обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є законною. Прикладом таких повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова "може".

У такому випадку дійсно суд не може зобов`язати суб`єкта владних повноважень обрати один з правомірних варіантів поведінки, оскільки який би варіант реалізації повноважень не обрав відповідач, кожен з них буде законним.

Водночас, у спірному випадку дискреція відсутня, оскільки у разі настання визначених законодавством умов, відповідач зобов`язаний до вчинення конкретних дій - прийняти рішення. Підставою для відмови у прийнятті такого рішення можуть бути лише визначені законодавством обставини. Відповідач не наділений повноваженнями за конкретних фактичних обставин діяти на власний розсуд - провести реєстраційні дії, або відмовити у їх проведенні, існує лише один правомірний варіант поведінки.

Враховуючи той факт, що рішення про відмову в державній реєстрації речових прав на нерухоме майно є протиправним, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог щодо зобов`язання відповідача зареєструвати речові права на нерухоме майно, що належить позивачці.

Згідно з частинами 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до положень статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

За наведеного вище суд вважає, що заявлені позовні вимоги знайшли своє підтвердження матеріалами справи, є обґрунтованими, а надані сторонами письмові докази є належними та достатніми для постановлення судового рішення про задоволення позовної заяви.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд зазначає, що позивачка звільнена від сплати судового збору на підставі пункту 9 частини 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір", інших судових витрат не заявив, відтак розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 241, 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Виконавчого комітету Кам`янсько-Дніпровської міської ради Василівського району Запорізької області (вул. Каховська, 98, м. Кам`янка-Дніпровська, Василівський район, Запорізька область, 71304) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення Державного реєстратора прав на нерухоме майно Скиби Марини Олександрівни, Виконавчого комітету Кам`янсько-Дніпровської міської ради Василівського району Запорізької області про відмову ОСОБА_1 в проведенні реєстраційних дій від 09.07.2026 №85742052.

Зобов`язати Виконавчий комітет Кам`янсько-Дніпровської міської ради Василівського району Запорізької області зареєструвати за ОСОБА_1 право власності на нерухоме майно - житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_2 .

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення у повному обсязі складено та підписано «10» листопада 2026 року.

Суддя Р.В. Кисіль