Рішення № 141356302 у справі № 300/5786/26 від 10.11.2026

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" листопада 2026 р. справа № 300/5786/26

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі судді Могили А.Б., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 , від імені якого діє Руда Христина Дмитрівна, до ІНФОРМАЦІЯ_1 , військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними та скасування довідки і наказів, зобов`язання вчинити певні дії

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Руда Христина Дмитрівна, звернувся в суд із позовною заявою до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправними та скасування довідки і наказу.

Позовні вимоги, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 31.08.2026, обгрутновані тим, що ОСОБА_1 10.07.2026 був безпідставно затриманий працівниками поліції та скерований до ІНФОРМАЦІЯ_1 для проходження військово-лікарської комісії. Вказала, що позивачу проведено військово-лікарську комісію без фактичного огляду, без його згоди на повторний огляд та прийнято висновок про придатність до військової служби. Приписами Положення №402 передбачено, що під час дії правового режиму воєнного стану кожний військовозобов`язаний оглядається хірургом, терапевтом, невропатологом, психіатром, офтальмологом, оториноларингологом, а за медичними показаннями - і лікарями інших спеціальностей. Під час огляду військовозобов`язаних їм проводиться загальний аналіз крові, загальний аналіз сечі, серологічний аналіз крові на: антитіла до вірусу імунодефіциту людини (ВІЛ), поверхневий антиген до вірусу гепатиту «В» (HbsAg), загальні антитіла до вірусу гепатиту «С» (anti-HCV), реакція мікропреципітації з кардіоліпіновим антигеном або загальні антитіла до блідої трепонеми (RW); визначається група крові та резусналежність, проводяться рентгенологічне обстеження органів грудної клітки, ЕКГ. Лікарі, які включаються до складу ВЛК із закладів охорони здоров`я комунальної або державної форми власності, під час проведення медичного огляду ознайомлюються з медичними записами в ЕСОЗ та з іншими медичними документами, які надає військовозобов`язаний, що характеризують його стан здоров`я, а також вносять до ЕСОЗ відповідні медичні записи на підставі отриманої інформації. Представник позивача вказала, що відповідачем застосовано формальний підхід до проведення медичного огляду, не обґрунтовано зроблено висновок про придатність позивача до військової служби. Записами картки обстеження та медичного огляду військовозобов`язаного ОСОБА_1 підтверджено, що він фактично медичний огляд ВЛК не проходив, лабораторні обстеження йому не були проведені, як цього вимагає Положення № 402. Отже, ступінь придатності позивача до військової служби фактично не встановлена, а тому відсутні підстави для проходження ним військової служби. Як наслідок, слід визнати протиправною та скасувати довідку військово-лікарської комісії №2026-0710-1212-1172-7 від 10.07.2026 про визначення придатності ОСОБА_1 за станом здоров`я до військової служби. Оскільки, придатність позивача до військової служби не була визначена, наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 10.07.2026 №4087м в частині призову ОСОБА_1 на військову служби під час мобілізації в особливий період також підлягає скасуванню. Таким чином, слід визнати протиправним та скасувати наказ командира військової частини НОМЕР_1 у частині зарахування позивача до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 , оскільки він є похідним від наказу про призов на військову служби під час мобілізації. Звернула увагу, що статтею 35 Конституції України передбачено, що ніхто не може бути увільнений від своїх обов`язків перед державою або відмовитися від виконання законів за мотивами релігійних переконань. У разі якщо виконання військового обов`язку суперечить релігійним переконанням громадянина, виконання цього обов`язку має бути замінене альтернативною (невійськовою) службою. Відповідно до частини 4, 5 статті 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» громадяни України мають право на заміну виконання військового обов`язку альтернативною (невійськовою) службою згідно з Конституцією України та Законом України «Про альтернативну (невійськову) службу», від виконання військового обов`язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом. Вказала, що ОСОБА_1 з 26.03.2005 є членом Церкви адвентистів сьомого дня. З урахуванням наведеного, для відновлення порушених прав позивача слід зобов`язати військову частину НОМЕР_1 виключити ОСОБА_1 зі списків особового складу частини та звільнити його з військової служби.

Крім цього, представником позивача 31.08.2026 долучено до матеріалів справи додаткові докази (а.с.36-40).

Відповідач ІНФОРМАЦІЯ_2 скористався правом подання відзиву на позовну заяву відповідно до якого проти позову заперечив. Зазначив, що згідно з карткою обстеження та медичного огляду від 10.07.2026 №8205977, а також довідкою ВЛК від 10.07.2026 №2026-0710-1212-1172-7, ОСОБА_1 пройшов медичний огляд позаштатною постійно діючою ВЛК № 2 на базі КНП «Лисецька лікарня». Під час огляду позивач був оглянутий профільними лікарями-спеціалістами (терапевт, хірург, невропатолог, офтальмолог, отоларинголог, дерматолог, психіатр тощо). При цьому, під час проходження медичного огляду позивач відмовлявся від підписання будь-яких документів, надання інформації про свій стан здоров`я, проведення забору аналізів. За окремими фактами відмов було складено відповідні акти, які передані разом з іншими документами кандидата по мобілізації до місця служби позивача. За результатами медичного огляду встановлено діагноз «Здоровий» та прийнято постанову ВЛК про придатність до військової служби. Звернув увагу, що позивач своїм правом на звернення із скаргою до ВЛК вищого рівня, як визначено даним Положенням №402 не скористався. Позивач не був позбавлений права надати лікарям ВЛК свої медичні документи, що свідчать про наявність у позивача захворювань, які унеможливлюють проходження ним військової служби за станом здоров`я, а також не був позбавлений права оскаржувати прийняте рішення до ВЛК вищого рішення та клопотати про проведення його медичного огляду лікарями іншої ВЛК. Вважав, що релігійні переконання не можуть бути підставою для відмови від мобілізації, а питання несумісності релігійних переконань та носіння зброї мають вирішуватися вже в процесі проходження військової служби. Як наслідок, позовні вимоги ОСОБА_1 є безпідставними.

У відповіді на відзив представник позивача зазначила, що відповідно до картки обстеження та медичного огляду від 10.07.2026 №8205977 у відповідних графах відсутні результати загального аналізу крові, загального аналізу сечі, серологічних досліджень крові, рентгенологічного обстеження органів грудної клітки та інших досліджень, передбачених Положенням №402. Звернула увагу, що картка обстеження та медичного огляду №8205977 не містить результатів зазначених досліджень і водночас не містить належних відміток про відмову позивача від їх проведення. Вважала, що наведені у відзиві доводи відповідача про належне проведення медичного огляду та правомірність постанови ВЛК не спростовують доводів позивача про порушення встановленої процедури, а тому не можуть бути підставою для відмови у задоволенні позовних вимог. При цьому наголосила, що релігійні переконання позивача не виникли безпосередньо у зв`язку з мобілізацією чи виникненням спору, оскільки він є членом відповідної релігійної організації ще з 26.03.2005, тобто протягом значного періоду до виникнення спірних правовідносин.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 17.08.2026 відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження.

Згідно з ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 02.09.2026 залучено військову частину НОМЕР_1 в якості другого відповідача у даній справі та розпочато спочатку розгляд даної адміністративної справи.

Відповідач військова частина НОМЕР_1 скористався правом подання відзиву на позовну заяву відповідно до якого проти позову заперечив. Зазначив, що після прибуття позивача до військової частини та отримання відповідних документів від уповноважених органів командиром військової частини НОМЕР_1 прийнятий наказ по стройовій частині від 10.07.2026 № 193 про зарахування ОСОБА_1 до списків особового складу військової частини. Таким чином, військова частина НОМЕР_1 діяла вже після проведення заходів з призову та направлення позивача до місця проходження військової служби. При цьому, наказ командира військової частини НОМЕР_1 є окремим управлінським рішенням, і його законність не може оцінюватися виключно через призму законності попередніх дій інших суб`єктів. Як наслідок, відсутні правові підстави для визнання наказу командира військової частини НОМЕР_1 протиправним та його скасування. Оскільки позивач не довів протиправності наказу про зарахування до списків особового складу військової частини, то відсутні правові підстави для його скасування та для задоволення похідної вимоги про виключення позивача зі списків особового складу частини. Звернув увагу, що відсутні підстави для зобов`язання військової частини НОМЕР_1 звільнити позивача з військової служби, оскільки останній не довів наявності передбаченої статтею 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» підстави для звільнення.

У відповіді на відзив представник позивача зазначила, що правомірність наказу про зарахування позивача до списків особового складу військової частини не може оцінюватися ізольовано від правомірності наказу про його призов на військову службу під час мобілізації. Відтак для вирішення питання про правомірність оскаржуваного наказу необхідно встановити, чи існували передбачені законом правові підстави для прийняття такого наказу та зарахування позивача до списків особового складу. При цьому, вимога про виключення позивача зі списків особового складу та звільнення з військової служби заявлена не як самостійна підстава звільнення, передбачена статтею 26 Закону №2232-XII, а як спосіб відновлення порушеного права та усунення наслідків незаконного призову і зарахування до списків особового складу.

Суд, розглянувши відповідно до вимог статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними матеріалами справи, дослідивши письмові докази, встановив наступне.

Згідно з військовим квитком серії НОМЕР_2 від 13.03.2012 ОСОБА_1 маючи військове звання солдат 2 категорія обліку «рядовий», з 23.02.2012 прийнятий на військовий облік (а.с.13-16).

ОСОБА_1 10.07.2026 проходив медичний огляд військово-лікарською комісією №2 при ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Як вбачається з довідки №2026-0710-1212-1172-7 від 10.07.2026 військово-лікарської комісії №2 при ІНФОРМАЦІЯ_3 , позивачу проведено медичний огляд. На підставі графи II Розкладу хвороб, станів та фізичних вад, що визначають ступінь придатності до військової служби, позивача визнано придатним до проходження військової служби (а.с.33 на звороті).

Відповідно до картки обстеження та медичного огляду №8205977 від 10.07.2026 позивач обстежений терапевтом, хірургом, невропатологом, офтальмологом, отоларингологом та психіатром. Лікарями інших спеціальностей не обстежувався. При цьому, загальний аналіз крові, біохімічний аналіз крові, серологічний аналіз крові, загальний аналіз сечі, рентгенологічне обстеження органів грудної клітки, не проводилися. У вказаній довідці відсутня відмітка про ознайомлення позивача (а.с.60 на звороті - 61).

Надалі, згідно з витягом з наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 10.07.2026 №4087м, позивача призвано на військову службу під час мобілізації та направлено до військової частини НОМЕР_1 (а.с.60).

Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 10.07.2026 №193 ОСОБА_1 з 10.07.2026 зарахований в списки особового складу частини та на всі види забезпечення та призначений на посаду радіотелефоніста 2 мінометного взводу мінометної батареї 2 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 (а.с.75).

Позивач, вважаючи протиправними та такими, що підлягають скасуванню оскаржені довідку та накази, звернувся до суду з метою захисту свого порушеного права.

Надаючи правову оцінку правовідносинам, що склалися між сторонами, суд зазначає наступне.

За змістом статті 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.

Також, у статті 65 Основного Закону передбачено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України.

За приписами пункту 20 частини 1 статті 106 Конституції України, Президент України приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.

У зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 №2102-IX, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022, який продовжено станом і на теперішній час.

Крім того, Указом Президента України №69/2022 від 24.02.2022, у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України та з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, оголошено проведення загальної мобілізації.

Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов`язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов`язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів встановлені Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 №3543-XII (далі - Закон №3543-XII).

Згідно зі статтею 1 Закону №3543-XII мобілізація - це комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано;

особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Частинами 1, 2 статті 4 Закону №3543-XII встановлено, що організація і порядок проведення мобілізаційної підготовки та мобілізації визначаються цим Законом, актами Президента України та Кабінету Міністрів України. Загальна мобілізація проводиться одночасно на всій території України і стосується національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту, підприємств, установ і організацій.

Вид, обсяги, порядок і строк проведення мобілізації визначаються Президентом України в рішенні про її проведення (частина 5 статті 4 Закону №3543-XII).

Відповідно до статті 2 Закону №3543-XII, правовою основою мобілізаційної підготовки та мобілізації є Конституція України, Закон України «Про оборону України», цей та інші закони України, а також видані відповідно до них нормативно-правові акти.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України та загальні засади проходження в Україні військової служби здійснює і визначає відповідно Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» №2232-XII від 25 березня 1992 року (далі - Закон № 2232-XII).

Згідно з частинами 1, 3 статті 1 цього Закону, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

Виконання військового обов`язку громадянами України забезпечують державні органи, органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до законів України військові формування, підприємства, установи та організації незалежно від підпорядкування і форм власності в межах їх повноважень, передбачених законом, центри надання адміністративних послуг, центри рекрутингу та районні (об`єднані районні), міські (районні у містах, об`єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя (далі - територіальні центри комплектування та соціальної підтримки) (частина 7 статті 1 Закону №2232-XII).

За змістом частини 9 статті 1 Закону №2232-XII, щодо військового обов`язку громадяни України поділяються на такі категорії: допризовники - особи, які підлягають приписці до призовних дільниць; призовники - особи, приписані до призовних дільниць; військовослужбовці - особи, які проходять військову службу; військовозобов`язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави; резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний час та в особливий період.

Відповідно до ч.10 статті 1 Закону №2232-XII, громадяни України, які приписані до призовних дільниць або перебувають у запасі Збройних Сил України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України чи проходять службу у військовому резерві, зобов`язані: прибувати за викликом районного (об`єднаного районного), міського (районного у місті, об`єднаного міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (далі - відповідні районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки), Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, відповідного підрозділу розвідувальних органів України для оформлення військово-облікових документів, взяття на військовий облік, проходження медичного огляду, направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу або на збори військовозобов`язаних та резервістів; проходити медичний огляд згідно з рішеннями комісії з питань взяття на військовий облік, комісії з питань направлення для проходження базової військової служби або військово-лікарської комісії відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, закладів охорони здоров`я Служби безпеки України, а у Службі зовнішньої розвідки України, розвідувальному органі Міністерства оборони України чи розвідувальному органі центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону, - за рішенням керівників відповідних підрозділів або військово-лікарської комісії Служби зовнішньої розвідки України, розвідувального органу Міністерства оборони України чи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону, відповідно; проходити підготовку до військової служби, військову службу і виконувати військовий обов`язок у запасі; виконувати правила військового обліку, встановлені законодавством.

Статтею 70 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» від 19.11.1992 № 2801-XII передбачено, що військово-лікарська експертиза визначає придатність до військової служби призовників, військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, встановлює причинний зв`язок захворювань, поранень і травм з військовою службою та визначає необхідність і умови застосування медико-соціальної реабілітації та допомоги військовослужбовцям. Військово-лікарська експертиза здійснюється військово-лікарськими комісіями, які створюються при територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки, а також при закладах охорони здоров`я Міністерства оборони України, Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України, за потреби - інших органів або військових формувань сектору безпеки і оборони, визначених частиною другою статті 12 Закону України «Про національну безпеку України».

Відповідно до ч.10 ст.2 Закону № 2232-XII та з метою якісного проведення призову громадян на строкову військову службу за станом здоров`я, прийняття громадян на військову службу за контрактом, проведення медичного огляду військовослужбовців, військовозобов`язаних, резервістів для визначення ступеня придатності до військової служби та визначення ступеня придатності льотного складу до льотної роботи, наказом Міністра оборони України 14 серпня 2008 року №402 затверджено Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, яке зареєстровано в Міністерстві юстиції України 17 листопада 2008 року за № 1109/15800 (надалі Положення № 402).

Згідно з п. 1.1 розділу І Положення № 402 військово-лікарська експертиза визначає придатність за станом здоров`я до військової служби призовників, військовослужбовців та військовозобов`язаних, установлює причинний зв`язок захворювань, травм (поранень, контузій, каліцтв) та визначає необхідність і умови застосування медико-соціальної реабілітації та допомоги військовослужбовцям.

Військово-лікарська експертиза - це медичний огляд допризовників, призовників; військовослужбовців та членів їхніх сімей (крім членів сімей військовослужбовців строкової військової служби); військовозобов`язаних, офіцерів запасу, які призиваються на військову службу за призовом осіб офіцерського складу, резервістів (кандидатів у резервісти); громадян, які приймаються на військову службу за контрактом; кандидатів на навчання у вищих військово-навчальних закладах та військових навчальних підрозділах вищих навчальних закладів Міністерства оборони України (далі - ВВНЗ), учнів військових ліцеїв; колишніх військовослужбовців; працівників Збройних Сил України, які працюють у шкідливих та небезпечних умовах праці та залучаються до роботи з джерелами іонізуючого випромінювання (далі - ДІВ), компонентами ракетного палива (далі - КРП), джерелами електромагнітних полів (далі - ЕМП), лазерного випромінювання (далі - ЛВ), мікроорганізмами І - II груп патогенності; працівників допоміжного флоту Військово-Морських Сил Збройних Сил України (далі - ВМС Збройних Сил України); визначення ступеня придатності до військової служби, навчання у ВВНЗ, роботи за фахом; установлення причинного зв`язку захворювань, травм (поранень, контузій, каліцтв) військовослужбовців, військовозобов`язаних, резервістів ( п. 1.2 розділу І Положення № 402).

Пунктом 2.1 розділу І Положення №402 передбачено, що для проведення військово- лікарської експертизи створюються військово-лікарські комісії (далі - ВЛК), штатні та позаштатні (постійно і тимчасово діючі).

Штатні та позаштатні (постійно і тимчасово діючі) ВЛК (лікарсько-льотні комісії (далі - ЛЛК)) приймають постанови. Постанови ВЛК (ЛЛК) оформлюються свідоцтвом про хворобу, довідкою військово-лікарської комісії, протоколом засідання військово- лікарської комісії з визначення причинного зв`язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв у колишнього військовослужбовця.

Постанови штатних та позаштатних ВЛК обов`язкові до виконання.

Відповідно до п.2.6.1 розділу І Положення №402, до позаштатних постійно діючих ВЛК (ЛЛК) належать: госпітальні ВЛК; гарнізонні ВЛК; ЛЛК; ВЛК високомобільних десантних військ; ВЛК військових комісаріатів; ВЛК територіального центру комплектування (далі - ВЛК ТЦК); ВЛК цивільного лікувального закладу з правами госпітальної ВЛК.

Медичний огляд включає в себе вивчення та оцінку стану здоров`я і фізичного розвитку громадян на момент огляду в цілях визначення ступеня придатності до військової служби, навчання за військово-обліковими спеціальностями, вирішення інших питань, передбачених цим Положенням, з винесенням письмового висновку (постанови). Під придатністю до військової служби у цьому Положенні розуміється такий стан здоров`я і фізичного розвитку громадян, який дозволяє їм виконувати передбачені статутами, інструкціями службові обов`язки з конкретної військової спеціальності у виді Збройних Сил України та інших військових формуваннях у мирний та воєнний час.

Медичний огляд проводиться ВЛК з метою визначення придатності, зокрема, до військової служби допризовників, призовників, військовозобов`язаних, резервістів (кандидатів у резервісти) (п.1.1 розділу II Положення №402).

Приписи глави 3 розділу II Положення №402 регламентують медичний огляд військовозобов`язаних у мирний час та під час мобілізації, на особливий період.

Медичний огляд військовозобов`язаних проводиться за рішенням військового комісара ВЛК військових комісаріатів (п.3.1.).

Відповідно до п. 3.2 глави 3 розділу ІІ Положення № 402, повторний медичний огляд військовозобов`язаних проводиться один раз на 5 років ВЛК районних, міських ТЦК та СП. Офіцери запасу підлягають повторному медичному огляду зазначеними ВЛК під час чергового атестування, а рядовий, сержантський та старшинський склад запасу - у разі зміни призначення.

Кожний військовозобов`язаний оглядається хірургом, терапевтом, невропатологом, психіатром, офтальмологом, оториноларингологом, стоматологом, дерматологом, а за медичними показаннями - і лікарями інших спеціальностей.

Під час дії правового режиму воєнного стану кожний військовозобов`язаний оглядається хірургом, терапевтом, невропатологом, психіатром, офтальмологом, оториноларингологом, а за медичними показаннями - і лікарями інших спеціальностей.

Згідно із пунктом 3.4 глави 3 розділу ІІ Положення № 402, перед оглядом військовозобов`язаних їм проводиться загальний аналіз крові, загальний аналіз сечі, серологічний аналіз крові на: антитіла до вірусу імунодефіциту людини (ВІЛ), поверхневий антиген до вірусу гепатиту «В» (HbsAg), загальні антитіла до вірусу гепатиту «С» (anti-HCV), реакція мікропреципітації з кардіоліпіновим антигеном або загальні антитіла до блідої трепонеми (RW); визначається група крові та резус-належність, проводяться рентгенологічне обстеження органів грудної клітки, ЕКГ. Особам старшим 40 років обов`язково проводиться вимір внутрішньоочного тиску, дослідження крові на цукор. Інші дослідження проводяться за показаннями.

Направлення для проведення вказаних лабораторних та інструментальних досліджень може здійснюватися лікарями із закладів охорони здоров`я комунальної або державної форми власності, які залучаються для проведення медичного огляду військовозобов`язаних.

Лікарі, які включаються до складу ВЛК із закладів охорони здоров`я комунальної або державної форми власності, під час проведення медичного огляду ознайомлюються з медичними записами в ЕСОЗ та з іншими медичними документами, які надає військовозобов`язаний, що характеризують його стан здоров`я, а також вносять до ЕСОЗ відповідні медичні записи на підставі отриманої інформації.

Під час дії правового режиму воєнного стану кожний військовозобов`язаний прибуває на медичний огляд ВЛК з результатами рентгенологічного обстеження органів грудної клітки.

ЕКГ виконується після 40-річного віку та за наявності медичних показань. Інші лабораторні та інструментальні дослідження виконуються за показанням.

Пунктом 3.8 глави 3 розділу II Положення № 402 передбачено зокрема, що:

- постанови ВЛК ТЦК та СП щодо військовозобов`язаних приймаються згідно з главою 20 цього розділу;

- постанова ВЛК районних, міських ТЦК та СП про ступінь придатності військовозобов`язаного до військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період дійсна протягом одного року з дня закінчення медичного огляду;

- копія довідки ВЛК з підписом про ознайомлення та датою видається особі, яка пройшла медичний огляд.

Відповідно до абц. 1, абц. 2 пп. в п. 22.1 глави 22 розділу II Положення №402, дані про тих, хто пройшов медичний огляд (прізвище, ім`я та по батькові, рік народження, військове звання, військова частина, місяць та рік призову на військову службу тощо), діагноз та постанова ВЛК про ступінь придатності до військової служби та про причинний зв`язок записуються в Книгу протоколів засідань ВЛК (ЛЛК).

Крім того, діагноз та постанови ВЛК записуються: на військовозобов`язаних, резервістів - у Картку обстеження та медичного огляду, а зміст постанови комісії, крім того, - у військовий квиток та облікову картку. У випадку діагностування у військовозобов`язаного, резервіста хвороби, зумовленої ВІЛ, діагноз та стаття Розкладу хвороб до військового квитка та облікової картки не записуються. На офіцерів запасу, визнаних ВЛК непридатними до військової служби з виключенням з військового обліку, а також на військовозобов`язаних, резервістів, які знаходяться на зборах та визнані непридатними до подальшого проходження зборів, складається Свідоцтво про хворобу.

Згідно із п. 22.7 глави 22 розділу II Положення №402, постанова ВЛК про придатність військовослужбовця (військовозобов`язаного, резервіста) до військової служби оформлюється довідкою ВЛК, затвердженню штатною ВЛК не підлягає.

Суд зазначає, що однією з вимог позивача є скасування, зокрема, довідки військово-лікарської комісії №2026-0710-1212-1172-7 від 10.07.2026 про придатність ОСОБА_1 до військової служби, оскільки під час його медичного обстеження не були проведені лабораторні обстеження, як цього вимагає Положення №402.

Розглядаючи по суті спори у справах щодо оскарження рішень ВЛК, суд вправі перевірити законність висновку ВЛК лише в межах дотримання процедури прийняття цього висновку. Водночас, суд не може здійснювати власну оцінку підставності прийняття певного висновку, оскільки суди не є спеціалізованими установами в медичній сфері і тому оцінка підставності висновку ВЛК виходить за межі необхідного дослідження в контексті застосування норм матеріального права.

Верховний Суд у постанові від 13 червня 2018 року у справі №806/526/16 зауважив, що у межах адміністративного процесу суд не вправі надавати оцінку професійним діям конкретних лікарів-членів ВЛК при застосуванні ними відповідних методів огляду позивача, дослідження медичної документації, визначенні діагнозів та відповідності їх конкретній статті Розкладу хвороб, оскільки це потребує спеціальних знань у медичній галузі.

З картки обстеження та медичного огляду №8205977 від 10.07.2026 слідує, що ОСОБА_1 був оглянутий терапевтом, хірургом, невропатологом, офтальмологом, отоларингологом та психіатром, тобто лікарями спеціальностей, які визначені Положенням №402.

Разом з цим, у картці обстеження та медичного огляду №8205977 від 10.07.2026 відсутні відомості про проведення позивачу досліджень, зокрема, загального аналізу крові, загального аналізу сечі, серологічного аналізу крові, рентгенологічного обстеження органів грудної клітки.

Суд також приймає до уваги те, що в картці обстеження та медичного огляду №8205977 від 10.07.2026 відсутній підпис позивача у графі «підпис обстежуваного».

При цьому, ІНФОРМАЦІЯ_2 вказав, що під час проходження медичного огляду позивач відмовився від підписання будь-яких документів, надання інформації про свій стан здоров`я, проведення забору аналізів, тому за окремими фактами відмов було складено відповідні акти.

Згідно з ч. 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Разом з цим, у матеріалах справи відсутні будь-які документи на підтвердження того, що під час медичного обстеження позивача він відмовлявся від проведення забору аналізів, тобто відповідачем як суб`єктом владних повноважень не доведено правомірності свого рішення.

Отже, як встановлено судом та не заперечується сторонами, під час медичного обстеження ВЛК позивачу не проведені дослідження, які передбачені Положенням №402, зокрема: загальний аналіз крові, загальний аналіз сечі, серологічний аналіз крові, рентгенологічне обстеження органів грудної клітки.

Наведене, на думку суду, свідчить про те, що відповідачем допущені порушення процедури проведення медичного огляду ОСОБА_1 .

Враховуючи вищезазначене, довідка військово-лікарської комісії №2026-0710-1212-1172-7 від 10.07.2026, прийнята відповідачем без урахування усіх передбачених Положенням №402 питань, які характеризують стан здоров`я позивача, є протиправною та підлягає скасуванню.

Стосовно позову в частині скасування наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 10.07.2026 № 4087м в частині призову ОСОБА_1 , наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 10.07.2026 №193 про зарахування позивача в списки особового складу частини, зобов`язання військову частину НОМЕР_1 виключити ОСОБА_1 зі списків особового складу частини та звільнити його з військової служби, суд зазначає наступне.

Приписами пунктів 4-7 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008 (далі Положення №1153/2008) встановлено, що громадяни, які вступили на військову службу за контрактом або за призовом, складають Військову присягу на вірність Українському народу в порядку, визначеному Статутом внутрішньої служби Збройних Сил України. Громадяни, які проходять військову службу, є військовослужбовцями Збройних Сил України (далі військовослужбовці). Статус військовослужбовця підтверджується документом, що посвідчує особу. Форма та порядок його видачі встановлюються Міністерством оборони України.

Початок і закінчення проходження військової служби, строки військової служби, а також граничний вік перебування на ній визначено Законом №2232-ХІІ. Військова служба закінчується в разі звільнення військовослужбовця з військової служби в запас або у відставку.

Частина третя статті 24 Закону № 2232-ХІІ передбачає, що закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Відповідно до пункту 12 Положення № 1153/2008, встановлення, зміна або припинення правових відносин військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом та за призовом осіб офіцерського складу (зокрема, присвоєння та позбавлення військового звання, пониження та поновлення у військовому званні, призначення на посади та звільнення з посад, переміщення по службі, звільнення з військової служби, залишення на військовій службі понад граничний вік перебування на військовій службі, направлення за кордон, укладення та припинення (розірвання) контракту, продовження його строку, призупинення контракту та військової служби тощо) оформлюється письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік та форма яких встановлюються Міністерством оборони України.

Право видавати накази по особовому складу надається командирам, командувачам, начальникам, керівникам (далі командири (начальники) органів військового управління, з`єднань, військових частин, установ, організацій, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, які утримуються на окремих штатах (далі військові частини), за посадами яких штатом передбачено військове звання полковника (капітана 1 рангу) і вище, а також керівникам служб персоналу Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України.

Відповідно до пункту 12.1 розділу XII Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністра оборони України від 10.04.2009 №170, звільнення військовослужбовців з військової служби (крім військовослужбовців строкової військової служби) здійснюється наказами посадових осіб, визначених пунктом 225 Положення №1153/2008.

Згідно з підпунктом 2 пункту 225 Положення №1153/2008, звільнення військовослужбовців із військової служби здійснюється під час дії особливого періоду (з моменту оголошення мобілізації протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану до оголошення демобілізації) на підставах, передбачених частиною третьою, пунктом 2 частини четвертої, пунктом 3 частини п`ятої та пунктом 3 частини шостої статті 26 Закону №2232-ХІІ у військових званнях до майстер-сержанта (майстер-старшини) включно за всіма підставами - командирами бригад (полків, кораблів 1 рангу) і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них.

Пунктом 2 частини четвертої статті 26 Закону № 2232-XII визначені підстави звільнення з військової служби під час воєнного стану військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період.

Суд наголошує, що аналіз наведених вище законодавчих і підзаконних актів свідчить про те, що військова служба з моменту її початку покладає на її учасників (військовослужбовця та державу) велике коло взаємних прав та обов`язків матеріального, та фінансового забезпечення військовослужбовця, його соціального захисту, виконання ним безпосередньо покладених на нього службових обов`язків та інше.

Водночас, суд зазначає, що, видаючи оскаржуваний наказ командира військової частини НОМЕР_1 від 10.07.2026 №193 в частині зарахування в списки частини та прийняття на посаду, уповноважена особа військової частини об`єктивно виходила з того, що направляючи ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 здійснені всі передбачені законом заходи, спрямовані на встановлення наявності/відсутності законних підстав, звільняючих позивача від призову на військову службу.

Суд також приймає до уваги те, що при прийнятті позивача на військову службу у військової частини НОМЕР_1 не було альтернативи щодо призначення чи непризначення позивача на посаду та зараховування до списків особового складу військової частини, оскільки позивач згідно з довідкою військово-лікарської комісії №2026-0710-1212-1172-7 від 10.07.2026 визнаний придатним до військової служби. Військова частина НОМЕР_1 не мала права не зарахувати позивача до списків особового складу, адже мала беззаперечні правові підстави для видання оскаржуваного позивачем наказу.

Разом з тим, з існуючого на момент виникнення спірних правовідносин правового регулювання вбачається, що проходження медичного огляду та встановлення придатності до військової служби є обов`язковими умовами, без дотримання яких призов особи на військову службу є неможливим та на підставі яких можливе звільнення особи з військової служби.

Таким чином, зважаючи на встановлені судом обставини, а також зважаючи на висновок суду про скасування довідки військово-лікарської комісії від 10.07.2026 №2026-0710-1212-1172-7 про придатність до військової служби ОСОБА_1 , суд вважає вимоги про скасування наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 10.07.2026 № 4087м в частині призову ОСОБА_1 та наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 10.07.2026 №193 про зарахування позивача в списки особового складу частини передчасними та такими, що не підлягають задоволенню, оскільки питання придатності або непридатності позивача до військової служби має бути вирішене за результатами повторного медичного огляду, проведеного у відповідності до вимог Положення №402.

Відповідні вимоги можуть бути розглянуті судом лише у випадку підтвердження висновком військово-лікарської комісії непридатності позивача до військової служби.

Враховуючи наведене суд вважає, що відсутні підстави для задоволення позову в частині скасування наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 10.07.2026 № 4087м щодо призову ОСОБА_1 та наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 10.07.2026 №193 про зарахування позивача в списки особового складу частини.

Стосовно доводів представника позивача, що позивач має право на заміну виконання військового обов`язку альтернативною (невійськовою) службою згідно з Конституцією України та Законом України «Про альтернативну (невійськову) службу», оскільки є членом Церкви адвентистів сьомого дня, суд зазначає наступне.

Частиною четвертою статті 1 Закону № 2232-ХІІ визначено, що громадяни України мають право на заміну виконання військового обов`язку альтернативною (невійськовою) службою згідно з Конституцією України та Законом України «Про альтернативну (невійськову) службу».

Так, організаційно-правові засади альтернативної (невійськової) служби (далі - альтернативна служба), якою відповідно до Конституції України має бути замінене виконання військового обов`язку, якщо його виконання суперечить релігійним переконанням громадянина, визначені Законом України «Про альтернативну (невійськову) службу» від 12 грудня 1991 року № 1975-ХІІ (далі - Закон № 1975-ХІІ), відповідно до статті 1 якого альтернативна служба є службою, яка запроваджується замість проходження строкової військової служби і має на меті виконання обов`язку перед суспільством. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження права громадян на проходження альтернативної служби із зазначенням строку дії цих обмежень.

Положеннями статті 2 Закону № 1975-ХІІ передбачено, що право на альтернативну службу мають громадяни України, якщо виконання військового обов`язку суперечить їхнім релігійним переконанням і ці громадяни належать до діючих згідно з законодавством України релігійних організацій, віровчення яких не допускає користування зброєю.

Частиною першою статті 4 Закону № 1975-ХІІ визначено, що на альтернативну службу направляються громадяни, які підлягають призову на строкову військову службу і особисто заявили про неможливість її проходження як такої, що суперечить їхнім релігійним переконанням, документально або іншим чином підтвердили істинність переконань та стосовно яких прийнято відповідні рішення.

При цьому частиною другою цієї ж статті Закону обумовлено, що не підлягають направленню на альтернативну службу громадяни: звільнені відповідно до законодавства від призову на строкову військову службу; яким відповідно до законодавства надано відстрочку від призову на строкову військову службу (на строк дії відстрочки).

Згідно зі статтею 5 Закону № 1975-ХІІ, альтернативну службу громадяни проходять на підприємствах, в установах, організаціях, що перебувають у державній, комунальній власності або переважна частка у статутному фонді яких є в державній або комунальній власності, діяльність яких у першу чергу пов`язана із соціальним захистом населення, охороною здоров`я, захистом довкілля, будівництвом, житлово-комунальним та сільським господарством, а також у патронажній службі в організаціях Товариства Червоного Хреста України.

Види діяльності, якими можуть займатися громадяни, які проходять альтернативну службу, визначаються Кабінетом Міністрів України.

Так, постановою Кабінету Міністрів України від 10 листопада 1999 року № 2066 затверджено Положення про порядок проходження альтернативної (невійськової) служби та перелік релігійних організацій, віровчення яких не допускає користування зброєю (далі - Положення № 2066).

Пунктами 2, 3 Положення № 2066 передбачено, що громадяни України мають право на альтернативну службу, якщо виконання військового обов`язку суперечить їхнім релігійним переконанням і якщо вони належать до діючих відповідно до законодавства релігійних організацій, віровчення яких не допускає користування зброєю. Перелік таких релігійних організацій затверджується Кабінетом Міністрів України. Цим правом користуються громадяни, які належать до зазначених релігійних організацій, що діють як із зареєстрованим статутом, так і без його реєстрації.

В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть бути встановлені окремі обмеження цього права із зазначенням строку їх дії.

На альтернативну службу направляються громадяни, які підлягають призову на строкову військову службу і особисто заявили про неможливість її проходження як такої, що суперечить їхнім релігійним переконанням, документально або іншим чином підтвердили істинність переконань та стосовно яких прийнято відповідне рішення місцевою держадміністрацією.

Водночас з вищенаведених норм чинного законодавства слідує, що ані Законом №2232-ХІІ, ані Законом №3543-ХІІ, не передбачено право на заміну військової служби альтернативною службою під час мобілізації.

З системного аналізу зазначених правових норм вбачається, що альтернативна служба запроваджується замість строкової військової служби в мирний час для громадян, чиї релігійні переконання не дозволяють виконувати військовий обов`язок.

Водночас заміна військової служби за призовом під час мобілізації на альтернативну службу чинним законодавством України під час воєнного стану не передбачена.

У правовідносинах, які склалися у цій справі, позивач не є особою, призваною для проходження строкової військової служби, яка дає право на заміну такої служби альтернативною.

Відповідно до частини третьої статті 4 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» ніхто не може з мотивів своїх релігійних переконань ухилятися від виконання конституційних обов`язків. Заміна виконання одного обов`язку іншим з мотивів переконань допускається лише у випадках, передбачених законодавством України.

Порядок направлення та проходження служби під час мобілізації в умовах воєнного або надзвичайного станів віруючих громадян Законом № 2232-ХІІ не визначений.

Суд зауважує, що в Україні наразі надзвичайне становище, при якому життя нації перебуває під загрозою і про наявність якого офіційно оголошено.

«Сіракузькі принципи, що стосуються обмежень і відхилень від положень Міжнародного пакту про громадянські і політичні права», прийняті 1984 р. Економічною і Соціальною Радою ООН, передбачають, що у питаннях тлумачення допустимих обмежень прав і свобод необхідно, зокрема, дотримуватися таких принципів: «сфера застосування обмеження не може бути витлумачена таким чином, щоб поставити під загрозу сутність відповідного права»; «щоб обмеження вважалося необхідним, воно повинно переслідувати законні цілі і бути співмірним цим цілям», «при застосуванні обмеження, держава не повинна застосовувати заходи, які призводять до більшого обмеження прав, ніж це необхідно для досягнення мети, для якої вводяться обмеження» (пункти 2, 10, 11 розділу А частини 1).

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у постанові від 17 лютого 2026 року по справі № 953/8287/24 сформував правову позицію щодо відмови від військової служби з релігійних переконань.

Так, право сповідувати свою релігію або переконання не є абсолютним. Частина 2 ст. 35 Конституції України, ч. 3 ст. 18 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права і ч. 2 ст. 9 Конвенції з прав людини і основоположних свобод допускають таке обмеження в інтересах громадського порядку або безпеки, здоров`я чи моралі, а також захисту прав і свобод інших людей. Усі ці положення вимагають, щоб таке обмеження було встановлено законом і було виваженим (пропорційним до заявленої мети). Як і в інших випадках, закон, який визначає застосування таких обмежень, має бути чітким, зрозумілим для відповідної особи, а його застосування має бути передбачуваним та точним, щоб захистити особу від свавілля.

Верховний Суд врахував, що положення ст. 18 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права не допускають відступу за будь-яких обставин. Відступ від зобов`язань, передбачених ст. 9 Конвенції з прав людини і основоположних свобод, допускається відповідно до її ст. 15, однак з 4 квітня 2024 року заявлений раніше Україною відступ від зобов`язань за цією статтею був відкликаний. Таким чином, ці положення міжнародних договорів діють у повному обсязі.

Законодавець чітко відрізняє два види військової служби: строкову військову службу та військову службу за призовом під час мобілізації. Якщо в разі призову на строкову військову службу для сумлінного відмовника доступна можливість замінити таку службу альтернативною відповідно до Закону України «Про альтернативну (невійськову) службу», то в разі призову під час мобілізації закон не передбачає такої можливості й, відповідно, процедури заміни. На думку об`єднаної палати, національне законодавство відповідає критеріям доступності і чіткості. Також не викликає сумніву, що неможливість для військовозобов`язаного відмовитися від призову під час мобілізації є свідомим й послідовним вибором законодавця.

Верховний Суд вказав на неможливість відмовитися від військової служби на підставі переконань також має легітимну мету в ситуації, в якій перебуває держава, оскільки українське суспільство змушене захищатися від військового нападу сусідньої держави. Військові дії агресора мають широкомасштабний характер й охопили майже всі області України, протяжність лінії оборони сягнула значної частини її кордону. Україна обороняється від нападу держави, яка значно переважає її за площею, кількістю населення, озброєння, а також володіє ядерною зброєю. Ці та інші фактори можуть характеризуватися як непередбачувана та виключна ситуація (рішення у справі «Cristian-Vasile Terhes against Romania» від 13 квітня 2021 року, № 49933/20).

У такій ситуації загальну військову мобілізацію оголошено з легітимною метою оборони від агресії, яка загрожує існуванню нації. Захист нації та життя її людей може розглядатися як легітимний інтерес у громадській безпеці для захисту прав і свобод інших людей, включно й цивільних осіб. Якщо існування України поставлено під загрозу, то держава повинна вжити всіх можливих заходів для самозбереження (у тому числі мобілізації військовозобов`язаних). Така легітимна мета дозволяє державі впроваджувати пропорційні обмеження, у тому числі виключати можливість відмови від військової служби з міркувань, зумовлених певними переконаннями.

Таким чином, Верховний Суд у постанові від 17 лютого 2026 року по справі №953/8287/24 дійшов висновку, що право на заміну виконання військового обов`язку альтернативною (невійськовою) службою, гарантоване ч. 4 ст. 35 Конституції України, поширюється на ситуацію, що загрожує існуванню нації. Відповідно підхід законодавця, який виключив можливість такої заміни, відповідає ст. 35 Конституції в сукупності зі статтями 17 та 65 Основного Закону України.

Вказані висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суд викладеній у постанові від 20 жовтня 2026 року по справі № 120/14059/24.

Разом з цим, суд зазначає, що відповідно до підпункту «б» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону № 2232-XII військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби під час дії воєнного стану за станом здоров`я - на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби з виключенням з військового обліку або про непридатність до військової служби з переоглядом через 6-12 місяців.

Порядок медичного огляду військовослужбовців встановлений главою 6 розділу II Положення №402.

Відповідно до п.6.1 глави 6 розділу II Положення №402 направлення на медичний огляд військовослужбовців проводиться: прямими начальниками від командира окремої частини, йому рівних та вище, штатних ВЛК, керівниками ТЦК та СП, начальниками (керівниками) закладів охорони здоров`я за місцем лікування, органів військового управління та підрозділів Військової служби правопорядку Збройних Сил України, органами прокуратури, судом у порядку та з метою, визначеними цим Положенням.

Прямі начальники від командира окремої частини, йому рівних та вище мають право направляти підпорядкованих військовослужбовців на медичний огляд ВЛК з метою визначення ступеня придатності до військової служби виключно за рекомендацією лікаря закладу охорони здоров`я (установи), у разі виявлення у військовослужбовця під час обстеження або лікування захворювань, наслідків травми (поранення, контузії, каліцтва), що можуть зумовлювати непридатність до військової служби.

Згідно з пунктом 6.6. глави 6 розділу II Положення №402, військовослужбовці оглядаються ВЛК у закладах охорони здоров`я (установах) за територіальним принципом або за місцем лікування, навчання, перебування у відрядженні, за місцем проведення відпустки.

Враховуючи те, що судом встановлено протиправність довідки військово-лікарської комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 від 10.07.2026 №2026-0710-1212-1172-7, з метою належного захисту прав позивача, суд вважає необхідним зобов`язати військову частину НОМЕР_1 (як військову частину у якій проходить військову службу позивач) направити на медичний огляд ОСОБА_1 у відповідний заклад охорони здоров`я за територіальним принципом, з метою визначення його ступеня придатності до військової служби, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у даному рішенні.

Решта аргументів учасників справи на спірні правовідносини не впливають та висновків суду по суті спору не змінюють.

У своїх рішеннях Європейський Суд з прав людини неодноразово зазначав, що рішення національних судів мають бути обґрунтованими, зрозумілими для учасників справ та чітко структурованими; у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін, однак, це не означає, що суди мають давати оцінку кожному аргументу та детальну відповідь на нього. Тобто, мотивованість рішення залежить від особливостей кожної справи, судової інстанції, яка постановляє рішення, та інших обставин, що характеризують індивідуальні особливості справи (рішення по справах «Салов проти України» (заява №65518/01; від 6 вересня 2005 року), «Руїс Торіха проти Іспанії» (від 9 грудня 1994 року №18390/91)).

Про це також йдеться у пункті 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, де обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

У підсумку суд приходить до висновку, що позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними та скасування довідки і наказів, зобов`язання вчинити певні дії підлягає до часткового задоволення.

Враховуючи приписи ч.3 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, суд присуджує за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 , як зі сторони, внаслідок неправильного рішення якої виник спір, на користь ОСОБА_1 1064,96 грн сплаченого судового збору.

На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправною та скасувати довідку військово-лікарської комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 від 10.07.2026 №2026-0710-1212-1172-7 про придатність до військової служби ОСОБА_1 .

Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 , Чернігівська область) направити на медичний огляд військовослужбовця ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 , АДРЕСА_1 ) у відповідний заклад охорони здоров`я за територіальним принципом, з метою визначення його ступеня придатності до військової служби, з урахуванням висновків суду, викладених у даному рішенні.

У задоволенні решти позову відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_5 , АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 , АДРЕСА_1 ) сплачений судовий збір у розмірі 1064 (одна тисяча шістдесят чотири) грн. 96 коп.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя /підпис/ Могила А.Б.