Ухвала № 141357009 у справі № 320/35306/26 від 09.11.2026

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

09 листопада 2026 року № 320/35306/26

Суддя Київського окружного адміністративного суду Кочанова П.В., розглянувши в порядку письмового провадження клопотання про застосування наслідків пропуску строку звернення до суду та залишення позовної заяви без розгляду в адміністративній справі за позовом Київського міського відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю до Товариства з обмеженою відповідальністю «КОНСУЛЬТАЦІЙНИЙ ЦЕНТР ІНТЕЛЕКТ» про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Київське міське відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю звернулось до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «КОНСУЛЬТАЦІЙНИЙ ЦЕНТР ІНТЕЛЕКТ», в якому просить суд:

- стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «КОНСУЛЬТАЦІЙНИЙ ЦЕНТР ІНТЕЛЕКТ» (ЄДРПОУ 33541509) на користь Київського міського відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю адміністративно-господарських санкцій в розмірі 56723,35 грн. та пені в розмірі 2127,00 грн., що разом складає 58 850,35 грн.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 7 вересня 2026 року адміністративний позов Київського міського відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.

Представником Товариства з обмеженою відповідальністю «КОНСУЛЬТАЦІЙНИЙ ЦЕНТР ІНТЕЛЕКТ» подано до суду клопотання про застосування наслідків пропуску строку звернення до суду та повернення позовної заяви на підставі ч.2 ст.123 та п.9 ч.4 ст.169 КАС України. Клопотання обгрунтоване тим, що право на примусове стягнення санкцій, а отже, і тримісячний строк звернення до суду для позивача розпочався 16 квітня 2026 року та закінчився 16 липня 2026 року (включно). Між тим, позивач звернувся з порушенням встановленого ч. 2 ст. 122 КАС України тримісячного строку.

Представником Київського міського відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю надані до суду заперечення на клопотання, в яких останній зазначив, що відповідно до змін, внесених Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо врегулювання окремих питань у сферах охорони здоров`я, реабілітації, соціального захисту та державної реєстрації окремих об`єктів санітарних заходів» від 21.08.2024 року № 3911-IX, позови про стягнення адміністративно господарських санкцій і пені, що підлягають сплаті у зв`язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осію з інвалідністю, пред`являються протягом 6 місяців після закінчення строку для самостійної сплати. Київське міське відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю є суб`єктом публічного права, наділений владними повноваженнями, та згідно зі змінами має право звернутися до суду з адміністративним позовом в шестимісячний строк, який обчислюється з дня виникнення підстав, що дають суб`єкту владних повноважень право на пред`явлення визначених законом вимог.

Представником відповідача надана до суду відповідь на заперечення позивача, в якій зазначає, що позивачем проігноровано той факт, що статтю 20 Закону № 875-XII виключено на підставі Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення права осіб з інвалідністю на працю» № 4219-IX від 15.01.2025 року. Зазначені зміни впроваджені та введені в дію з 01.01.2026 року. Таким чином, станом на момент виникнення спірних правовідносин (після 15.04.2026 р.) та на момент звернення позивача до суду, статті 20 Закону № 875-XII, яка передбачала стягнення «адміністративно-господарських санкцій», в юридичному полі України не існувало.

Представником позивача подані до суду додаткові пояснення в яких зазначено, що у відповідності до частини п`ятої розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону №4219-IX: Нарахування і сплата адміністративно-господарських санкцій підприємствами, які не забезпечили виконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю в періодах до дати введення в дію цього Закону, здійснюються у порядку, що діяв до дати введення в дію цього Закону.

В статті 20 Закону № 875-ХІІ (далі Закон) в редакції, що діяла до дати введення змін до нього передбачено, що порядок сплати адміністративно-господарських санкцій і пені до відділень Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю, їх акумуляції, обліку та контролю за їх використанням, а також з урахуванням пропозицій всеукраїнських громадських об`єднань осіб з інвалідністю - використання цих коштів встановлюється законом.

Представником відповідача подані до суду заперечення на додаткові пояснення позивача щодо застосування наслідків пропуску строку звернення до суду, в яких вказує, що доводи позивача, викладені у додаткових поясненнях є безпідставними, необґрунтованими та такими, що підлягають відхиленню судом, та відповідно просить суд залишити без розгляду позовну заяву у зв`язку з пропуском строку звернення до суду.

Розглянувши клопотання представника відповідача про застосування наслідків пропуску строку звернення до суду та залишення позовної заяви без розгляду, дослідивши матеріали адміністративного позову, суд зазначає наступне.

Строки звернення до адміністративного суду врегульовано положеннями статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, частиною першої якої визначено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Установлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених Кодексом адміністративного судочинства України певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

Частиною другою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що: для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (абзац 1); для звернення до адміністративного суду суб`єкта владних повноважень встановлюється тримісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня виникнення підстав, що дають суб`єкту владних повноважень право на пред`явлення визначених законом вимог. Цим Кодексом та іншими законами можуть також встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду суб`єкта владних повноважень (абзац 2).

Отже, передбачений абзацом другим частини другої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України тримісячний строк є загальним та застосовується за умови, якщо цим Кодексом або іншим законом не встановлено спеціального строку звернення суб`єкта владних повноважень до адміністративного суду з відповідними вимогами.

Суд зазначає, що спірні правовідносини виникли з приводу стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання відповідачем нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю у 2025 році.

Правові засади забезпечення соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні, зокрема обов`язок роботодавців виконувати норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю та відповідальність за його невиконання, у спірний період визначалися, зокрема, Законом України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" від 21.03.1991 за № 875-XII (надалі Закон №875-XII).

Законом України від 21.08.2024 за № 3911-IX "Про внесення змін до деяких законів України щодо врегулювання окремих питань у сферах охорони здоров`я, реабілітації, соціального захисту та державної реєстрації окремих об`єктів санітарних заходів" внесено зміни, серед іншого, до Закону № 875-XII.

Зокрема, частину 4 статті 20 Закону № 875-XII викладено у редакції, якою законодавцем врегульовано порядок сплати адміністративно-господарських санкцій та спеціальний строк звернення до суду з вимогами про їх стягнення.

Так, відповідно до частини 4 статті 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" в редакції Закону № 3911-IX адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону. Позови про стягнення адміністративно-господарських санкцій і пені пред`являються протягом шести місяців після закінчення строку для самостійної сплати, встановленого частиною четвертою цієї статті.

Отже, на час виникнення спірних правовідносин спеціальним законом було безпосередньо встановлено не лише строк самостійної сплати адміністративно-господарських санкцій, а й спеціальний шестимісячний строк пред`явлення позовів про їх стягнення.

Наведена норма набула чинності до початку звітного періоду, за який позивачем нараховано спірні адміністративно-господарські санкції та пеня, та діяла протягом усього 2025 року.

15.01.2025 прийнято Закон України № 4219-ІХ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення права осіб з інвалідністю на працю", який введено в дію з 01.01.2026.

Зазначеним Законом, зокрема, виключено статтю 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні".

Водночас законодавець окремо врегулював наслідки такої зміни для правовідносин, які виникли у період до введення в дію Закону №4219-IX.

Так, пунктом 5 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №4219-IX установлено, що нарахування і сплата адміністративно-господарських санкцій підприємствами, які не забезпечили виконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю в періодах до дати введення в дію цього Закону, здійснюються у порядку, що діяв до дати введення в дію цього Закону.

Адміністративно-господарські санкції та пеня за їх несвоєчасну сплату зараховуються до державного фонду соціального захисту осіб з інвалідністю та використовуються відповідно до статті 11 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні".

Зміст наведеної перехідної норми свідчить про те, що законодавець розмежував правове регулювання залежно від періоду, у якому роботодавцем не було забезпечено виконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю.

До правовідносин за періоди, що передували 01.01.2026, підлягає застосуванню порядок, який діяв до введення в дію Закону №4219-IX, тоді як новий механізм сплати внеску застосовується до правовідносин, що виникають після цієї дати.

Оскільки спірні адміністративно-господарські санкції та пеня нараховані за невиконання відповідачем нормативу робочих місць у 2025 році, до таких правовідносин відповідно до прямої вказівки пункту 5 розділу II Закону №4219-IX застосовується порядок, який діяв до 01.01.2026.

Суд зазначає, що частиною четвертою статті 20 Закону №875-XII у редакції, чинній упродовж 2025 року, було врегульовано єдиний послідовний механізм реалізації відповідальності роботодавця за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, який включав розрахунок адміністративно-господарських санкцій, їх самостійну сплату до 15 квітня наступного року та судове стягнення несплачених сум протягом шести місяців після закінчення строку для їх самостійної сплати.

Встановлений цією нормою шестимісячний строк звернення до суду безпосередньо пов`язаний зі строком виконання роботодавцем обов`язку щодо самостійної сплати санкцій, оскільки початок його перебігу визначається саме закінченням строку добровільного виконання такого обов`язку.

Тому, стягнення несплачених адміністративно-господарських санкцій в судовому порядку є завершальною складовою порядку реалізації відповідальності за невиконання нормативу, а не окремим правовідношенням, відміннім від порядку їх нарахування та сплати.

Інше тлумачення пункту 5 розділу II Закону № 4219-IX призводило б до одночасного застосування до одного правовідношення двох різних правових режимів: попереднього щодо підстав відповідальності, способу розрахунку санкцій і строку їх самостійної сплати, та нового загального виключно щодо строку примусового стягнення.

Проте зміст перехідних положень Закону № 4219-IX не містить припису про таке вибіркове застосування попереднього правового регулювання.

Використавши у пункті 5 розділу II Закону України № 4219-IX формулювання "у порядку, що діяв до дати введення в дію цього Закону", законодавець не обмежив застосування попереднього порядку окремими його елементами.

Суд також ураховує, що відповідно до пункту 6 Порядку сплати підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, суми адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31.01.2007 за №70, у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 27.05.2025 №610, спори, що виникають із правовідносин щодо порядку нарахування та сплати роботодавцями суми адміністративно-господарських санкцій, вирішуються Фондом соціального захисту осіб з інвалідністю в адміністративному порядку відповідно до Закону України "Про адміністративну процедуру" та/або в судовому порядку.

Наведене дає підстави вважати, що судове вирішення питання про стягнення несплачених санкцій належить до механізму реалізації правовідносин щодо їх нарахування та сплати.

Суд зазначає, що виключення статті 20 Закону № 875-XII з 01.01.2026 не свідчить про неможливість застосування її положень до санкцій за 2025 рік, оскільки підставою для такого застосування є чинний пункт 5 розділу II Закону № 4219-IX.

Більше того, без застосування положень статті 20 Закону № 875-XII у попередній редакції після 01.01.2026 було б неможливим як нарахування санкцій за 2025 рік, так і визначення строку їх самостійної сплати до 15.04.2026 та виникнення права на їх примусове стягнення.

Отже, виключення статті 20 Закону № 875-XII з 01.01.2026 не припинило правового механізму реалізації відповідальності за порушення, допущені у період до цієї дати.

Такий висновок відповідає також вимогам правової визначеності як складової принципу верховенства права.

Правові наслідки невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у 2025 році, зокрема строк, протягом якого несплачені санкції могли бути стягнуті в судовому порядку, були встановлені законом, чинним упродовж відповідного звітного періоду.

Закон № 4219-IX не містить норми, яка б прямо передбачала скорочення цього строку щодо правовідносин за попередні періоди.

Враховуючи вищенаведене, суд зазначає, що положення частини 4 статті 20 Закону № 875-XII є спеціальною нормою щодо строку звернення до суду у спорах про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені, пов`язаних із невиконанням нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю.

Відтак у даному випадку застосуванню підлягає спеціальний шестимісячний строк, встановлений частиною 4 статті 20 Закону № 875-XII.

Отже, оскільки строк для самостійної сплати адміністративно-господарських санкцій за 2025 рік закінчився 15.04.2026, то визначений Законом України № 875-ХІІ в редакції Закону від 21.08.2024 № 3911-ІХ, шестимісячний строк для звернення до суду з позовом про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені розпочався 16.04.2026 та закінчується 16.10.2026.

З огляду на те, що позивач звернувся до суду у липні 2026 року, тобто до спливу шестимісячного строку, який обчислюється після закінчення строку для самостійної сплати адміністративно-господарських санкцій за 2025 рік, суд дійшов висновку, що строк звернення до адміністративного суду позивачем не пропущено, тому в задоволенні клопотання представника відповідача про застосування наслідків пропуску строку звернення до суду та залишення позовної заяви без розгляду, слід відмовити.

Враховуючи вищевикладене, керуючись статтями 122, 123, 241-243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

У Х В А Л И В:

У задоволенні клопотання представника відповідача про застосування наслідків пропуску строку звернення до суду та залишення позовної заяви без розгляду в адміністративній справі за позовом Київського міського відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю до Товариства з обмеженою відповідальністю «КОНСУЛЬТАЦІЙНИЙ ЦЕНТР ІНТЕЛЕКТ» про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені - відмовити.

Ухвала, окремо від рішення суду, не оскаржується. Заперечення проти такої ухвали може бути включено до апеляційної чи касаційної скарги на рішення суду, прийняте за результатами розгляду справи.

Відповідно до статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.

Суддя Кочанова П.В.