Рішення № 141357957 у справі № 204/6534/26 від 10.11.2026

Справа № 204/6534/26

Провадження № 2/204/4178/26

ЧЕЧЕЛІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА ДНІПРА

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 листопада 2026 року Чечелівський районний суд міста Дніпра у складі:

головуючої судді Токар Н.В.,

за участю секретаря Павлюк Д.В.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження в залі суду у м.Дніпрі цивільну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Позика» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

ВСТАНОВИВ:

У травні 2026 року позивач звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_1 , якою просив суд стягнути з відповідача на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Позика» заборгованість за Кредитним договором № 64368516 від 30.11.2021 року у розмірі 12 425 грн. Окрім того, позивач просить суд стягнути з відповідача на його користь сплачений судовий збір у розмірі 2 662,40 грн. та витрати на правничу допомогу розміром 5 500 грн.

В підтвердження своїх позовних вимог позивач посилається на те, що 30.11.2021 року між ТОВ «ФК «Ірбіс» та ОСОБА_1 укладено Кредитний договір № 64368516 за яким відповідачу перераховані кредитні кошти на картковий рахунок в сумі 3 500 грн. 01.09.2025 року між ТОВ «ФК «Ірбіс» та ТОВ «ФК «Позика» укладений Договір факторингу №01092025/1. Згідно даного Договору факторингу, 01.09.2025 року відбулося відступлення права вимоги за Кредитним договором № 64368516 від 30.11.2021 року в сумі 12 425 грн., із яких: заборгованість за тілом кредиту становить 3 500 грн.; заборгованість за відсотками становить 8 925 грн. Термін повернення кредиту у повному обсязі настав, а заборгованість за кредитним договором у встановлений строк не була погашена, у зв`язку з чим ТОВ «ФК «Позика» вимушене звернутись із даним позовом з метою захисту та поновлення порушених прав.

Ухвалою Чечелівського районного суду міста Дніпра від 05 червня 2026 року відкрито спрощене позовне провадження; ухвалено проводити розгляд справи без повідомлення (виклику) сторін.

З урахуванням вимог ст.ст.19,274,276,277 ЦПК України, розгляд справи здійснено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи; особи, які беруть участь у справі, не викликались.

Виклик сторін відповідно до ч. 5 ст. 279 ЦПК України у порядку спрощеного провадження не здійснювався, справа розглядалася за наявними у справі матеріалами.

Суд розглядає справу у відповідності до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

05 липня 2026 року через систему «Електронний суд» представником відповідача - адвокатом Ліфлянчик С.І. подано до суду відзив на позовну заяву в якому останній заперечує проти задоволення позовних вимоги та просить суд відмовити у задоволенні позову в повному обсязі, стягнути з позивача на користь відповідача судові витрати по справі. В обґрунтування своїх заперечень адвокат зазначає, що Позивач не надав жодних доказів того, що Відповідач звернувся до ТОВ «ФК «Ірбіс» з метою отримання кредитних коштів. Крім цього, Позивачем не надано доказів того, що Відповідач мав можливість розпоряджатись наданими грошовими коштами. Тобто, доказів отримання Відповідачем грошових коштів, як і доказів того, коли саме, в якій спосіб та у якій сумі він розпоряджався грошовими коштами. Не доведено належними доказами розмір заборгованості в розмірі 12 425,00 грн. Не зазначено, коли така заборгованість виникла у Відповідача, про що не зазначено у позові та не вбачається з наданих доказів. Ніякі документи, на які посилається Позивач, не підписувались Відповідачем. Також, сума відсотків у розмірі 8 925,00 грн з огляду на сам розмір кредиту у розмірі 3 500,00 грн. є явно завищеною, не є співмірною сумі кредиту, а отже суперечить принципам розумності та добросовісності. Окрім того, сторона відповідача вважає за необхідне застосувати наслідки пропущення строку позовної давності за даною справою, із розрахунку, що між сторонами існував кредитний договір строком до 28.02.2022 року. Відповідач також не погоджується з розміром правової допомоги, оскільки сума витрат не відповідає критеріям розумності, співмірності та справедливості та є завищеною.

07 липня 2026 року через систему «Електронний суд» представником ТОВ «ФК «Позика» подано до суду відповідь на відзив. У відзиві представником зазначено послідовність дій позичальника при укладенні кредитного договору та способи його ідентифікації. Позивач наголошує, що 30.11.2021 між ТОВ «ФК «ІРБІС» та ОСОБА_1 було укладено Договір про надання фінансового кредиту № 64368516. А сам кредитний договір підписаний особисто Відповідачем електронним підписом одноразовим ідентифікатором - 795029. Позивач звертає увагу суду, що разом із позовною заявою надано оригінал Кредитного договору № 64368516 від 30.11.2021, укладеного в електронній формі. Крім того, Відповідачем не доведено, що телефонний номер, із використанням якого здійснювалося підписання електронним підписом з одноразовим ідентифікатором кредитного договору йому не належить. Крім того, як було зазначено вище, при отриманні кредиту Клієнт заповнює відповідну анкету, яка містить інформацію про позичальника. Проте, ОСОБА_1 неспростовано відповідні відомості й не доведено, що вони не відповідають дійсності. Таким чином, звертаємо увагу суду, що Відповідачем не доведено порушення його прав при укладенні Кредитного договору № 64368516 від 30.11.2021, що є його процесуальним обов`язком (статті 12, 81 ЦПК України), як і не надано належних доказів укладення вищевказаного кредитного договору від його імені іншою особою за відсутності його волевиявлення, перерахування кредитних коштів не на його рахунок. Щодо нарахування відсотків позивач зазначає, що Договір передбачає два режими нарахування процентів: пільговий період та стандартний період. У період, який клієнт обирає самостійно перед укладенням договору (але не більше ніж 30 календарних днів), діє пільгова процентна ставка у розмірі 2,5% на день. Ця ставка є фіксованою і застосовується виключно в межах обраного пільгового строку (п.п. 3.2.1. у п. 3.2., та п.п. 5.11.1 у п. 5.11. кредитного договору) Після завершення пільгового періоду відсотки автоматично починають нараховуватись за стандартною процентною ставкою у розмірі 3% за кожен день користування кредитом. Саме ця ставка діє у всі дні, що виходять за межі пільгового періоду, а також у випадку, коли пільговий період не обрано (п.п. 3.2.2 у п. 3.2. та п. 2.10. кредитного договору). Водночас Відповідач не дотримався умов Договору про надання фінансового кредиту № 64368516 від 30.11.2021, оскільки не повернув кредит у встановлений строк і не здійснив жодного платежу в рахунок його погашення. Отже, Позивачем обґрунтовано розмір заборгованості за вказаним Кредитним договором, тому позовні вимоги Позивача є законними та безперечними. Щодо застосування строків позовної давності, позивач вказав, строк кредитування становив до 28.02.2022, але, в цей період вже діяло як «карантинне», так й «воєнне» призупинення строків позовної давності. Тому, в цій ситуації строк позовної давності ще не почав обчислюватися. Отже, 3-річний строк позовної давності у цій ситуації спливає 04.09.2028 року. Щодо витрат на правничу допомогу позивач наголошує на тому, що ціни на послуги, які надані адвокатом є ринковими в межах м. Києва. Також, звертає увагу суду, що до складання позовної заяви у вартість витрат на правничу допомогу адвоката включено ще формування необхідних додатків та перед складанням позову проведення аналізу спірних правовідносин із наданням рекомендацій щодо захисту інтересів Позивача. Таким чином, Позивач надав разом із позовом усі необхідні докази отримання професійної правничої допомоги по справі, що підтверджують співмірність та справедливість витрат на професійну правничу допомогу із складністю справи, часом, обсягом та ціною позову, а отже стягнення із Відповідача витрат на професійну (правову) допомогу адвоката у розмірі 5 500,00 грн. підлягають до задоволення.

У відзиві представник позивача також просив поновити пропущений процесуальний строк для подання до суду клопотання про витребування доказів та клопотав про витребування в АТ «Укрсиббанк»: інформацію чи було емітовано на ім`я ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) платіжну картку № НОМЕР_2 ; виписку про рух грошових коштів з карткового рахунку, відкритого до платіжної картки № НОМЕР_2 в період з 30.11.2021 по 02.12.2021 з відображенням часу зарахування коштів; ідентифікаційні дані власника карткового рахунку № НОМЕР_2 , у тому числі, прізвище, ім`я, по батькові, РНОКПП, серію та номер паспорта, адресу місця проживання, контактні дані (номер телефону, адреса електронно пошти тощо) та усі інші наявні відомості щодо даної особи.

Ознайомившись із клопотанням представника ТОВ «ФК «Позика» про витребування доказів, суд враховує наступне.

Відповідно до ч.1 ст.84 ЦПК України учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений у частинах другій та третій статті 83 цього Кодексу.

При цьому, необхідним є обґрунтування, які саме обставини можуть бути підтверджені витребуваними доказами, а також їх значення для правильного розгляду та вирішення справи.

Беручи до уваги предмет спору, наявні у матеріалах справи докази, суд приходить до висновку, що відмову у задоволенні клопотання відповідача про витребування доказів.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши наявні докази у їх сукупності, судом встановлені наступні фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини.

Судом установлено, що 30.11.2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Ірбіс» та ОСОБА_1 в електронній формі укладено договір про надання фінансового кредиту №64368516 у відповідності до Закону України «Про електронну комерцію» шляхом підписання електронним підписом позичальника (а.с.18-23).

Пунктом 3.1 договору перебачено, що товариство надає кредит клієнту у розмірі 3 500 грн, з оплатою по процентній ставці, що вираховується в наведеному графіку згідно пункту 3.2 цього договору, а клієнт зобов`язується повернути кредит та сплатити передбачені цим договором проценти у строки та на умовах даного договору.

За користування кредитом клієнт зобов`язаний сплатити товариству стандартну процентну ставку у розмірі 3%. Стандартна процентна ставка застосовується у межах строку, визначеного у пункті 4.2. цього договору та у межах нового стандартного періоду строку кредитування, якщо відбулось продовження строку кредитування за ініціативою клієнта (пункт 3.2 договору).

Згідно з пунктом 4.1 договору видача (надання) товариством кредиту клієнту за цим договором проводиться протягом трьох операційних банківських днів з моменту укладення цього договору шляхом перерахування грошових коштів на банківський рахунок клієнта, операції за яким можуть здійснюватися з використанням платіжної картки, реквізити якої зазначені клієнтом у особистому кабінеті, та, яка визначена клієнтом у якості основної платіжної картки.

Як погоджено сторонами у п.3.2.1 договору пільговий період кредитування складає 30 календарних днів з 30.11.2021 року по 30.12.2021 року за пільговою процентною ставкою 2,5%. Відповідно до п.3.2.2 договору стандартний період кредитування складає 60 календарних днів з 31.12.2021 року по 28.02.2022 року за стандартною процентною ставкою 3%.

Пунктом 11.1 договору визначено, що він набирає чинності з моменту його укладення і діє до 08.01.2022 року, але у будь-якому випадку до повного виконання клієнтом зобов`язань за цим договором.

У додатку № 1 до договору про надання фінансового кредиту від 30.11.2021 року № 64368516 сторони погодили графік погашення боргу (а.с. на звороті 23). В якому враховано наступне: кількість днів в розрахунковому періоді всього 90; чиста сума кредиту - 3 500 грн.; проценти за користування кредитом станом на 30.12.2021 року - 2 625 грн.; проценти за користування кредитом станом на 28.02.2022 року - 6 300 грн.; реальна процентна ставка визначена 67 699,99%; загальна вартість кредиту - 12 425 грн.

Встановлено, що кредитний договір підписаний ОСОБА_1 електронним підписом одноразовим ідентифікатором - 795029.

Судом враховано, що разом із позовною заявою надано саме оригінал Кредитного договору №64368516 від 30.11.2021 року, укладеного в електронній формі.

Згідно з відомостями, відображеними у Довідці про ідентифікацію клієнта, сформованій ТОВ «ФК «Ірбіс» 16 лютого 2026 року (а.с.14), ОСОБА_1 був ідентифікований 30.11.2021 року, тобто безпосередньо у момент вчинення електронного правочину щодо укладення Кредитного договору № 64368516. У довідці зазначено, що укладення договору відбулося шляхом акцепту оферти Клієнтом із застосуванням електронного підпису у формі одноразового ідентифікатора. Відображено унікальний одноразовий ідентифікатор (код підпису) - 795029, який був направлений на номер телефону, зазначений Клієнтом при укладенні договору - [телефон приховано], а також зафіксовано дату підписання договору - 30.11.2021 року. Також у довідці вказано номер картки позичальника ОСОБА_1 № НОМЕР_3 .

Відповідно до пункту 7.2.4 договору, позичальник зобов`язаний надавати Товариству шляхом внесення даних на веб-сайті, у системі та в особистому кабінеті виключно достовірні, точні, правдиві та актуальні відомості про себе.

Сукупність зазначених відомостей відображає алгоритм послідовних дій Клієнта: проходження процедури ідентифікації в системі Кредитора, отримання одноразового ідентифікатора на персональний засіб зв`язку, використання цього ідентифікатора для підтвердження умов договору та завершення процедури його укладення. Фіксація точної дати і часу таких дій, засобів зв`язку, унікального коду підпису та реквізитів платіжного інструменту свідчить про вчинення Клієнтом усвідомлених і цілеспрямованих дій, спрямованих на прийняття умов кредитного договору та набуття цивільних прав і обов`язків за ним.

Таким чином, суд приходить до висновку, що Договір про надання фінансового кредиту № 64368516 від 30.11.2021 року з додатками до нього, було підписано ОСОБА_1 за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором, чим підтверджено укладання між ним та Первісним кредитором такого правочину в електронній формі, оскільки без здійснення входу на сайт кредитора: https://kumo.com.ua/ за допомогою логіну та пароля до особистого кабінету, внесення свої персональних даних, номера телефону, договір з додатками до нього між сторонами не було би укладено.

Близький за змістом висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду 14 червня 2022 року у справі № 757/40395/20 (провадження № 61-16059св21, в якій зазначено, що: «…Встановивши, що без отримання смс-повідомлення, без здійснення входу на веб-сайт товариства за допомогою логіна і пароля особистого кабінету кредитний договір між позивачкою та відповідачем не був би укладений, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, обґрунтовано вважав, що укладення кредитного договору у запропонованій формі відповідало внутрішній волі позивачки, цей правочин відповідно до Закону України «Про електронну комерцію» вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі...».

Аналогічні висновки містяться у постановах Верховного суду від 09.09.2020 у справі № 732/670/19 (провадження № 61-7203св20), від 28.04.2021 у справі № 234/7160/20 (провадження № 61-2903св21), від 10.07.2021 у справі № 234/7159/20 (провадження № 61-18967св20), від 12.08.2022 у справі № 234/7297/20 (провадження № 61-11504св21).

Крім того, відповідачем не доведено, що телефонний номер, із використанням якого здійснювалося підписання електронним підписом з одноразовим ідентифікатором кредитного договору йому не належить. Крім того, як було зазначено вище, при отриманні кредиту Клієнт заповнює відповідну анкету, яка містить інформацію про позичальника. Проте, відповідачем не спростовано відповідні відомості й не доведено, що вони не відповідають дійсності. Таким чином, Відповідачем не доведено порушення його прав при укладенні Кредитного договору № 64368516 від 30.11.2021 року, що є його процесуальним обов`язком (статті 12, 81 ЦПК України), як і не надано належних доказів укладення вищевказаного кредитного договору від його імені іншою особою за відсутності його волевиявлення, перерахування кредитних коштів не на його рахунок.

Аналогічний висновок наявний у постанові від 01 липня 2024 року у справі № 638/161/22 Верховний Суд.

З матеріалів справи вбачається, що ТОВ «ФК «Ірбіс» зобов`язання за договором № 64368516 від 30.11.2021 року виконало, перерахувавши ОСОБА_1 на карту НОМЕР_3 суму 3 500 грн, що підтверджується листом ТОВ «Універсальні платіжні рішення» від 24.10.2025 року № 3152_251024113810, у якому вказано, що між ТОВ «Універсальні платіжні рішення» та ТОВ «ФК «Ірбіс» укладено договір на переказ коштів ФК-П-2022/01-1, відповідно до умов якого успішно перераховано кошти на платіжну картку клієнта «30-11-2021 18:57:19 на суму 3 500 грн, маска картки НОМЕР_2 , номер транзакції в системі iPay.ua - 122500641, призначення платежу: Зачисление 3 500 грн на карту НОМЕР_2 » - мовою оригіналу (а.с.30).

Відповідно до п. 4.1 Кредитного договору № 64368516 від 30.11.2021 року, видача (надання) Товариством Кредиту Клієнту за цим Договором проводиться протягом трьох операційних банківських дні з моменту укладення цього Договору шляхом перерахування грошових коштів на банківський рахунок Клієнта, операції за яким можуть здійснюватися з використанням платіжної картки, реквізити якої зазначені Клієнтом у Особистому кабінеті, та, яка визначена Клієнтом у якості Основної платіжної картки.

Згідно з Довідкою про ідентифікацію клієнта від 16 лютого 2026 року, в інформаційно-телекомунікаційній системі ТОВ «ФК «ІРБІС» зафіксовано карту (маску карти), що належить Клієнту, а саме - НОМЕР_2 .

Судом враховано, що ТОВ «ФК «Ірбіс», як небанківська установа, звернулося до платіжної установи, яка мала відповідну ліцензію на надання платіжних послуг, задля перерахування кредитних коштів на рахунок Відповідача. В той час, ТОВ «Універсальні платіжні рішення» є фінансовою установою, що має право на надання платіжних послуг. ТОВ «Універсальні платіжні рішення» надає послуги з переказу коштів в національній валюті без відкриття рахунків. Для цього підприємство внесене в державний реєстр фінансових установ (свідоцтво серія ФК № 342 від 02.10.2012) та отримало Ліцензію Національного банка України № 2 1/788-рк від 01.05.2023. Між ТОВ «Універсальні платіжні рішення» та ТОВ «ФК «Ірбіс» було укладено Договір на переказ коштів № ФК-П-21/04-21 від 2021-04-06.

Таким чином, лист ТОВ «Універсальні платіжні рішення» за вих. № 3152_251024113810 від 24-10-2025 - є належним і допустимим доказом фактичного перерахування кредитних коштів Відповідачу, адже містить усі обов`язкові реквізити електронного документа, що забезпечує автентичність і цілісність документа та підтверджує його юридичну силу та містить унікальні ідентифікаційні дані транзакції, що унеможливлює підробку або сумнів у достовірності операції.

Проте, відповідач належним чином не виконав умови кредитного договору, у зв`язку з чим утворилась заборгованість. У відповідності до розрахунку заборгованості ТОВ «ФК «Ірбіс» за договором про надання фінансового кредиту №64368516 заборгованість ОСОБА_1 становить 12 425 грн, з яких: 3 500 грн - залишок основного боргу, 8 925 грн - залишок процентів за кредитом (а.с.36-37).

З матеріалів справи вбачається, що 01.09.2025 року між ТОВ «ФК «Ірбіс» та ТОВ «ФК «Позика» укладено договір факторингу № 01092025/01, за умовами якого ТОВ «ФК «Ірбіс» зобов`язується відступити ТОВ «ФК «Позика» права вимоги, зазначені в реєстрі прав вимоги, а ТОВ «ФК «Позика» зобов`язується їх прийняти та сплатити ТОВ «ФК «Ірбіс» суму фінансування за таке відступлення на умовах, визначених цим договором (а.с.24-28).

Встановлено, що до позивача ТОВ «ФК «Позика» перейшло право вимоги до боржника ОСОБА_1 за кредитним договором №64368516 від 30.11.2021 року в розмірі 12 425 грн., із яких: заборгованість за тілом кредиту становить 3 500 грн; заборгованість за відсотками становить 8 925 грн, що підтверджується актом приймання-передачі реєстру боржників від 01 вересня 2025 року (а.с.9) та витягом з реєстру боржників до вказаного договору (а.с.12).

Згідно з платіжною інструкцією від 02 вересня 2025 року № 6054383 ТОВ «ФК «Позика» здійснило плату «ФК «Ірбіс» за відступлення права вимоги за договором факторингу від 1 вересня 2025 року №01092025/01 (а.с.33).

У відповідності до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 ЦК України).

Відповідно до положень частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.

Кредитний договір укладається у письмовій формі (частина 1 стаття 1055 ЦК України).

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

Відповідно до статті 3 вказаного Закону електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

За змістом частин 3, 4, 6 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Відповідно до частини 12 статті 11 цього Закону електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Згідно із статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис» за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов`язання це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини 1 статті 598 ЦК України зобов`язання припиняються на підставах, встановлених договором або законом, зокрема виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Згідно статті 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Пунктом 1 частини 1 статті 512 ЦК України встановлено, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Частиною 1 статті 513 ЦК України встановлено, що правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Статтею 514 ЦК України передбачено, що до кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно із частиною 1 статті 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором. Зобов`язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов`язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.

Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога) (частина 1 статті 1078 ЦК України).

Відповідно частин 1, 5, 6, 7 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Враховуючи, що на час розгляду справи відповідачем не надано доказів виконання обов`язку по сплаті заборгованості за кредитним договором від 30.11.2021 року №64368516 суд приходить висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості в розмірі 12 425 грн, з яких: заборгованість за тілом кредиту - 3 500 грн; заборгованість за відсотками - 8 925 грн, підлягають задоволенню.

Щодо клопотання відповідача про застосування строків позовної давності, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну та спеціальну. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦКУ).

Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила; за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частини перша та п`ята статті 261 ЦК України).

Початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. 02.04.2020 набув чинності Закон України від 30.03.2020 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби», яким розділ 12 «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України був доповнений п.12, відповідно до якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Карантин на підставі коронавірусної хвороби (COVID-19), діяв на території України з 11.03.2020 до 30.06.2023 на підставі відповідних постанов Кабінету Міністрів України без перерв.

Крім цього, 17.03.2022 набув чинності Закон України від 15.03.2022 року «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану», відповідно до якого розділ 12 «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України був доповнений п.19, відповідно до якого у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.

Поряд з цим, Законом від 14.05.2025 № 4434-IX «Про внесення зміни до розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності» (далі - Закон № 4434) передбачено відновлення строків позовної давності Закон № 4434 передбачає виключення з Цивільного кодексу України пункту 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення». Саме цей пункт передбачає зупинення перебігу позовної давності, передбаченої ЦКУ, на період дії воєнного стану.

Закон № 4434 набирає чинності через три місяці з дня, наступного за днем його опублікування. Закон був надрукований в офіційному виданні «Голос України» від 03.06.2025 №108. Тому, він набрав чинності 04.09.2025, саме із цієї дати відновлено обчислення строків позовної давності.

Отже, хоча норми «Прикінцевих та перехідних положень» ЦКУ, якими призупинялися строки позовної давності на період карантину та воєнного стану, мають різні формулювання, але, фактично строки позовної давності були зупинені у період з 02.04.2020 року по 03.09.2025 року.

З умов кредитного договору випливає, що строк кредитування становив до 28.02.2022 року, але, в цей період вже діяло як «карантинне», так й «воєнне» призупинення строків позовної давності. Тому, в цій ситуації строк позовної давності ще не почав обчислюватися. Отже, 3-річний строк позовної давності у цій ситуації спливає 04.09.2028 року.

Отже, з огляду на дату, коли позивачеві стало відомо про порушення його прав, та дату звернення позивача із цим позовом до суду, з урахуванням норм статей 256, 257, 258, пунктів 12 та 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, суд дійшов висновку про те, що позовна давність щодо вимог про стягнення заборгованості за договорами позики у цій справі не пропущена. У зв`язку із чим, клопотання відповідача про застосування строків позовної давності до договорів позики, не підлягає до задоволення.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу в розмірі 5 500,00 грн, суд дійшов наступних висновків.

Згідно з положеннями статті 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу.

Відповідно до статті 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини.

Пунктом 3.2 Рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009 (у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень статті 59 Конституції України (справа про право на правову допомогу) передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Так, у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Чинне цивільне-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

Відповідно до статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, у тому числі, гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаними адвокатом робами (наданими послугами); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може за клопотанням іншої сторони зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

У частині третій статті 141 ЦПК України передбачено, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Частиною 8 статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Тобто, ЦПК України передбачено критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

Принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності, тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмету доказування в справі, що свідчить про те, що витрати на правову допомогу повинні бути обґрунтовані належними та допустимими доказами.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц та в постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19 міститься правовий висновок про те, що розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги у разі надання відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Аналогічні висновки наведено також в постановах Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 648/1102/19 та від 11 листопада 2020 року у справі № 673/1123/15-ц.

Суд має вирішити питання про відшкодування стороні, на користь якої відбулося рішення, витрати на послуги адвоката, керуючись принципами справедливості, співмірності та верховенства права.

Позивач у позовній заяві просить стягнути з відповідача судові витрати, пов`язані з наданням професійної правничої допомоги у сумі 5 500,00 грн.

Так, з матеріалів справи вбачається, що між ТОВ «ФК «Позика» та ФОП Лівак Іванною Миколаївною укладений договір №39493634/01 про надання правової допомоги (а.с.15-17), а також додаткова угода №64368516 від 08 травня 2026 року (а.с.29) у якій сторони погодили розширити розділ «1.Предмет договору» доповнивши його новим пунктом «1.2. виконавець зобов`язується здійснити представництво та захист інтересів клієнта у справі щодо стягнення кредитної заборгованості із гр. ОСОБА_1 ».

ТОВ «ФК «Позика» замовило, а ФОП ОСОБА_3 виконала послуги професійної правничої допомоги по справі про стягнення заборгованості з ОСОБА_1 . Сума наданих послуг склала 5 500 грн., витрачений час у загальному розмірі склав 4 год., що підтверджується Актом наданих послуг (а.с.10) та детальним описом наданих послуг до акту (а.с.13).

Згідно пункту 25 постанови Верховного Суду від 21 січня 2021 року у справі № 280/2635/20 зауважено про те, що КАС України (та відповідно, ЦПК України) у редакції, чинній з 15.12.2017, імплементував нову процедуру відшкодування витрат на професійну правову допомогу, однією з особливостей якої є те, що відшкодуванню підлягають витрати, незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною / третьою особою чи тільки має бути сплачено.

Частиною 4 статті 137 ЦПК України передбачено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Суд, враховуючи об`єм та характер наданих послуг, їх складність, вважає, що розмір вказаних витрат є завищеним, та підлягає зменшенню до 2 000 грн, що буде співмірним, розумним та необхідним у межах розгляду цієї справи, а тому, вимога позивача в цій частині підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до вимог ст.141 ЦПК України, понесені позивачем і документально підтверджені судові витрати у вигляді сплаченого судового збору у розмірі 2 662,40 грн також підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

На підставі ст.ст. 526, 634, 638, 640, 641, 1049, 1054 ЦК України та керуючись ст.ст. 2, 4, 81, 82, 128, 141, 142, 259, 263-265, 268, 272, 273, 279 ЦПК України, -

УХВАЛИВ:

Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Позика» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Позика» заборгованість за кредитним договором № 64368516 від 30.11.2021 року у розмірі 12 425 (дванадцять тисяч чотириста двадцять п`ять) грн. з яких: заборгованість за тілом кредиту - 3 500 (три тисячі п`ятсот) грн.; заборгованість за відсотками - 8 925 (вісім тисяч дев`ятсот двадцять п`ять) грн.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Позика» витрати на правову допомогу в розмірі 2 000 (дві тисячі) грн. 00 коп.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Позика» судовий збір у розмірі 2 662 (дві тисячі шістсот шістдесят дві) грн. 40 (сорок) коп.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Позика» (ЄДРПОУ - 39493634, місцезнаходження: 07406, Київська область, м.Бровари, вул.Симона Петлюри, буд.21/1),

Відповідач: ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 )

Суддя Н.В. Токар