Рішення № 141358624 у справі № 333/2215/26 від 10.11.2026

Справа №333/2215/26

Пр. № 2/333/2825/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 листопада 2026 року м. Запоріжжя

Комунарський районний суд м. Запоріжжя у складі:

головуючого судді Наумової І.Й.,

за участю секретаря судового засідання: Кунець В.В.,

позивачки: ОСОБА_1

представниці позивачки: ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду, в порядку загального позовного провадження, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Запорізької міської ради, про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем та визнання права власності на частку квартири в порядку спадкування, -

ВСТАНОВИВ:

Позивачка звернулася до суду з позовною заявою до Запорізької міської ради, про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем та визнання права власності на частку квартири в порядку спадкування, який обґрунтувала наступним.

ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її мама, ОСОБА_3 . Після її смерті відкрилася спадщина за законом, оскільки за життя заповіту вона не складала. Позивачка вказує, що вона є єдиним спадкоємцем першої черги за законом, яка прийняла спадщину фактично і бажає оформити своє право на спадкове майно.

На день смерті ОСОБА_3 на праві спільної часткової власності належало 45/100 часток квартири АДРЕСА_1 , на підставі договору дарування, посвідченого приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Компанієць І.Ю. за реєстровим № 547 від 31.10.2014 року,право власності зареєстроване в Державному реєстрі речових прав, номер запису про право власності: 47738972, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2628761723060.

Позивач зазначає, що на день смерті її матері вона постійно проживала з нею, так як за станом її здоров`я здійснювала догляд за нею, відповідно, фактично прийняла спадщину після її смерті. Її мама тривалий час хворіла, два роки до смерті самостійно не пересувалася та потребувала постійного догляду, у зв`язку з чим з березня 2020 року вона фактично проживала за адресою: АДРЕСА_2 разом з нею, забезпечувала її всім необхідним, у тому числі ліками, харчуванням, несла всі витрати пов`язані з побутом, а коли мати померла, здійснила її поховання, оплачувала вартість ритуальних послуг, тому вважала, що спадщину після смерті мами прийняла.

03.07.2025 року вона звернулася до приватного нотаріуса Запорізького міського нотаріального округу Компанієць І.Ю. з метою отримання свідоцтва про право на спадщину за законом, але отримала Постанову про відмову у вчиненні нотаріальних дій від 10.07.2025 року за № 95/02-31, у зв`язку з тим, що нею пропущено строк для прийняття спадщини.

На підставі вищевикладеного, позивачка просить суд:

- встановити факт постійного проживання за адресою: АДРЕСА_2 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зі спадкодавцем ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_4 на час відкриття спадщини.

- визнати за ОСОБА_1 , право власності на 45/100 часток квартири АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Ухвалою Комунарського районного суду міста Запоріжжя від 06.04.2024 року відкрито провадження у справі та призначено до розгляду за правилами загального позовного провадження, сторонам встановлений строк для надання заяв по суті спору.

В судовому засіданні позивачка та її представниця - адвокат Трачук Н.І. позовні вимоги підтримали та просили їх задовольнити з підстав, зазначених в позові. Також позивачка зазначила, що з січня 2020 р. вона мешкала з матір`ю, бо остання потребувала догляду в зв`язку з хворобою. Її чоловік мешкав за місцем її реєстрації.

Представниця відповідача в судове засідання не з`явилась, надала відзив на позов в якому позовні вимоги не визнала, посилаючись на їх необґрунтованість. Наголосила, що у встановлений законодавством строк позивачка не звернулась до уповноваженого нотаріуса із заявою про прийняття спадщини, яка залишилась після смерті її матері, при цьому належних доказів заявленої обставини її проживання за місцем проживання матері, суду не надала. На підставі вищенаведеного просила відмовити в задоволенні позову, справу розглянути за її відсутності.

Суд, вислухав пояснення позивачки та її представниці, вивчивши матеріали справи, дослідивши письмові докази та інші докази у справі, проаналізувавши законодавство, що регулює спірні правовідносини, дійшов наступних висновків..

Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно з ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч.3 ст.12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

На підставі ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч. 1 ст. 83 ЦПК України, сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Згідно ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини.

ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується копією свідоцтва про смерті серії НОМЕР_1 . Остання на момент смерті мешкала за адресою: АДРЕСА_2 , що підтверджується інформацією, наданої Департаментом адміністративних послуг Запорізької міської ради від 04.07.2025 р. Разом з нею на день смерті була зареєстрована ОСОБА_4 , 1940 р.н.

Після смерті ОСОБА_3 залишилась спадщина у вигляді 45/100 часток квартири АДРЕСА_1 , що підтверджується копією договору дарування від 31.10.2014 р., посвідченого приватним нотаріусом, а також витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності.

ОСОБА_3 була матір`ю позивачки, що підтверджується копіями свідоцтва про її народження серії 1V №304910 та свідоцтва про її шлюб серії НОМЕР_2 .

Місце проживання позивачки зареєстроване за адресою: АДРЕСА_3 , що підтверджується копією витягу з Єдиного державного демографічного реєстру щодо реєстрації місця проживання.

З копії спадкової справи ОСОБА_3 вбачається, що 03.07.2025 р. позивачка, як спадкоємиця першої черги, звернулась до приватного нотаріуса Запорізького міського нотаріального округу Компанієць І.Ю., із заявою про прийняття спадщини після матері ОСОБА_3 , що стало підставою для заведення спадкової справи №31/2025 та внесення відомості про неї до спадкового реєстру 03.07.2025 р. За життя ОСОБА_3 заповіту не залишила. Інші спадкоємці із заявами про прийняття спадщини не зверталися. Постановою приватного нотаріуса Компанієць І.Ю. від 10.07.2025 р. позивачці ОСОБА_1 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину, яка залишалась після смерті ОСОБА_3 , в зв`язку з пропуском строку для прийняття спадщини.

Відповідно до довідки, виданої Районною адміністрацією Запорізької міської ради від 05.08.2025 р., позивачка фактично мешкає за адресою: АДРЕСА_2 . Суд критично відноситься до даного письмового доказу, оскільки в ньому не зазначено, з якого часу позивачка мешкає за цією адресою, дана довідка лише констатує ту обставину, що позивачка на момент її видачі фактично мешкає за вказаною адресою, тому даний доказ не є належним та достовірним.

Допитана, за клопотанням позивачки, в якості свідка ОСОБА_5 пояснила, що вона з 2020 р. по листопад 2023 р. винаймала сусідню кімнату в квартирі, де знаходилась належна матері позивачці кімната. В листопаді 2023 р. вона викупила кімнату, яку винаймала. Їй відомо, що позивачка мешкала з матір`ю ОСОБА_3 , оскільки доглядала її, бо вона хворіла. Вона з сусідами спілкувалась рідко, оскільки ОСОБА_3 постійно, зокрема і до її смерті, працювала в їдальні, а свідок - двірником, іноді бачила, як позивачка готувала на кухні.

Суд, критично відноситься до пояснень свідка, оскільки, як вбачається, з них, свідок мало спілкувалась з ОСОБА_3 та її донькою, висновки щодо їх спільного проживання робила по одиноким випадкам допомоги позивачки матері по господарству та перебування ОСОБА_1 за місцем проживання матері, свідком чого була ОСОБА_5 . Крім того, дані пояснення мають суперечності, зокрема, щодо зазначеної свідком та позивачкою обставини, що матір позивачки в зв`язку з хворобою потребувала стороннього догляду, при цьому свідок зазначила про те, що ОСОБА_3 постійно працювала в їдальні, аж до своєї смерті, що свідчить про її працездатність, самостійність у самообслуговуванні та відсутність потреби в сторонньому догляді.

Доказів щодо наявності потреби у ОСОБА_3 у сторонньому догляді з 2020 р. матеріали справи не містять.

З огляду на вказане, суд дійшов висновку, що покази свідка ОСОБА_5 не є достовірним доказом у цій справі.

Спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців) (стаття 1216 ЦК України)

Відповідно до статей 1217, 1218 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом. До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Згідно з частиною першою статті 1221 ЦК України місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця.

У першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки (стаття 1261 ЦК України).

Згідно з частинами першою, третьою статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини (частина перша статті 1269 ЦК України).

Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (частина перша статті 1270 ЦК України).

Якщо спадкоємець протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її (частина перша статті 1272 ЦК України).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 січня 2019 року у справі № 484/747/17, вказано, що «місцем проживання фізичної особи згідно з частиною першою статті 29 ЦК України є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово. Статтями 2, 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» передбачено, що реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження. Місцем проживання є адміністративно-територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком понад шість місяців на рік. Таким чином, відсутність реєстрації місця проживання позивача за місцем проживання спадкодавця не може бути доказом того, що він не проживав зі спадкодавцем, оскільки сама по собі відсутність такої реєстрації згідно зі статтею 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» не є абсолютним підтвердженням обставин про те, що спадкоємець не проживав зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, якщо обставини, встановлені частиною третьою статті 1268 ЦК України, підтверджуються іншими належними і допустимими доказами, які були надані позивачем, та оцінені судом».

Верховний Суд у постановах від 21 жовтня 2020 року у справі № 569/15147/17, від 28 квітня 2021 року у справі № 204/2707/19, вказав, що частина третя статті 1268 ЦК України вимагає наявність фактичного проживання спадкоємця разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, а не лише реєстрацію місця проживання за адресою спадкодавця, що можуть бути відмінними один від одного.

Отже, факт постійного проживання спадкоємця зі спадкодавцем на момент відкриття спадщини підтверджується реєстрацію місця проживання за однією адресою зі спадкодавцем, якщо інше не встановлено судом.

Оцінивши надані позивачкою докази, кожен окремо та в їх сукупності, суд дійшов висновку про недостатність наданих позивачкою доказів задля встановлення факту її проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, тому заявлені вимоги

в частині встановлення цього факту та взаємопов`язаної вимоги про визнання права власності на частку квартири в порядку спадкування за законом не підлягають задоволенню в зв`язку з необґрунтованістю.

Керуючись ст. ст.12,13, 80,81, 263-265, 354, 355 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_3 , до Запорізької міської ради, ЄДРПОУ: 04053915, про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем та визнання права власності на частку квартири в порядку спадкування, - залишити без задоволення.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Запорізького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення, та набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Комунарського районного суду

м. Запоріжжя І.Й.Наумова