Рішення № 141358633 у справі № 380/16162/26 від 10.11.2026

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 листопада 2026 року справа № 380/16162/26

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Брильовського Р.М. розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 ( військова частина НОМЕР_2 ) ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання протиправною бездіяльність, зобов`язання вчинити дії, -

встановив:

На розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 ( військова частина НОМЕР_2 ) , у якій просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність НОМЕР_4 прикордонного загону Державної прикордонної служби України ( ІНФОРМАЦІЯ_2 військова частина НОМЕР_2 ) щодо невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходу за час затримки виплати грошового забезпечення;

- зобов`язати НОМЕР_4 прикордонний загін Державної прикордонної служби України ( ІНФОРМАЦІЯ_2 військова частина НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму несвоєчасно виплаченого грошового забезпечення за весь час затримки виплати - за період з 11.07.2020 по 29.07.2026;

- визнати протиправною бездіяльність НОМЕР_4 прикордонного загону Державної прикордонної служби України ( ІНФОРМАЦІЯ_2 військова частина НОМЕР_2 ) яка полягає у не виплаті ОСОБА_1 рівноцінної грошової компенсації податку на доходи фізичних осіб утриманого із грошового забезпечення нарахованої за період з 11.07.2020 по 07.03.2022 на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 19 березня 2026 року у справі № 380/19306/25;

- зобов`язати НОМЕР_4 прикордонний загін Державної прикордонної служби України ( ІНФОРМАЦІЯ_2 військова частина НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 рівноцінну грошову компенсацію податку на доходи фізичних осіб утриманого із грошового забезпечення нарахованого за час служби за період з 11.07.2020 року на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 19 березня 2026 року у справі № 380/19306/25.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що проходив військову службу у ІНФОРМАЦІЯ_3 ( військова частина НОМЕР_2 ). Позивач стверджує, що під час проходження військової служби відповідачем було допущено порушення щодо належного нарахування та виплати грошового забезпечення, що встановлене судовим рішенням Львівського окружного адміністративного суду у справі № 380/19306/25. Лише 29.07.2026 позивачу було виплачено заборгованість з грошового забезпечення. Крім того, позивач зазначає, що під час виплати належних сум грошового забезпечення та індексації відповідачем було утримано податок на доходи фізичних осіб, однак відповідну грошову компенсацію не виплачено. Посилаючись на невиплату компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати належних сум та компенсації утриманого податку на доходи фізичних осіб, а також на відсутність реагування відповідача на відповідне звернення, позивач вважає таку бездіяльність протиправною, у зв`язку з чим звернувся до суду з цим позовом.

Ухвалою судді від 4 серпня 2026 року відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

ІНФОРМАЦІЯ_4 ( військова частина НОМЕР_2 ) ( далі - відповідач ) подав до суду відзив на позовну заяву, в якому з наведеними позивачем у позовній заяві обставинами та вимогами не погоджується повністю. Зазначає про те, що правові підстави та порядок компенсації громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати визначені Законом України від 19.10.2000 № 2050-III «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та Порядком, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159. Згідно з статтями 1, 2 Закону № 2050-III компенсація здійснюється у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати нарахованих громадянам грошових доходів, які не мають разового характеру, зокрема заробітної плати, грошового забезпечення, пенсій та соціальних виплат. Відповідно до статей 3, 4 цього Закону сума компенсації визначається шляхом множення суми нарахованого, але невиплаченого доходу після утримання податків та обов`язкових платежів на індекс інфляції за період його невиплати та виплачується одночасно з погашенням заборгованості. Отже, визначальними умовами виникнення права на компенсацію є факт нарахування доходу, порушення встановлених строків його виплати та подальша фактична виплата із затримкою на один і більше календарних місяців. Таким чином, саме по собі судове рішення про перерахунок грошового забезпечення не є безумовною підставою для нарахування компенсації за весь попередній період, оскільки визначальними залишаються дати нарахування та фактичної виплати відповідних сум. За таких обставин вимоги про компенсацію втрати частини доходів за період з 11.07.2020 по 29.07.2026 без належного встановлення передбачених законом юридичних підстав є необґрунтованими та не підлягають задоволенню. Щодо вимоги про нарахування та виплату рівноцінної грошової компенсації податку на доходи фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення за період з 11.07.2020 у зв`язку з виконанням рішення Львівського окружного адміністративного суду від 19.03.2026 у справі № 380/19306/25, вказує про таке. Порядок виплати відповідної компенсації визначений постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44, якою затверджено Порядок виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу. Відповідно до пунктів 1, 2 цього Порядку така компенсація виплачується, зокрема, військовослужбовцям та особам, звільненим зі служби, для відшкодування сум податку, утриманих із грошового забезпечення та інших виплат, право на які набуте у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби. Згідно з особистою карткою грошового забезпечення позивачу протягом проходження військової служби з 11.07.2020 до дня виключення зі списків особового складу щомісячно нараховувалася відповідна грошова компенсація податку на доходи фізичних осіб. Водночас рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 19.03.2026 у справі № 380/19306/25 зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_5 здійснити перерахунок та виплату позивачу грошового забезпечення за період з 11.07.2020 по 07.03.2022, а також інших похідних видів грошового забезпечення шляхом застосування відповідних розмірів прожиткового мінімуму та тарифних коефіцієнтів, з урахуванням раніше виплачених сум. Отже, предметом розгляду зазначеної справи був саме перерахунок грошового забезпечення, тоді як питання нарахування та виплати додаткової грошової компенсації податку на доходи фізичних осіб у резолютивній частині судового рішення не вирішувалося. За таких обставин посилання позивача на зазначене судове рішення саме по собі не створює підстав для задоволення заявленої вимоги. З огляду на відсутність належного обґрунтування порушення відповідачем положень Порядку № 44 позовні вимоги в цій частині також є необґрунтованими.

Суд дослідив матеріали справи, всебічно і повно з`ясував усі фактичні обставини, об`єктивно оцінив докази, які мають юридичне значення для вирішення спору по суті та встановив таке.

ОСОБА_1 (далі - позивач) з 11.07.2020 по 07.03.2022 проходив військову службу у ІНФОРМАЦІЯ_6 військова частина НОМЕР_2 (далі ВЧ НОМЕР_2 або відповідач).

Наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 07 березня 2022 року № 67-ОС лейтенанта ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу загону та всіх видів забезпечення.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 19 березня 2026 року у справі № 380/19306/25 адміністративний позов задоволено частково; визнано протиправними дії НОМЕР_4 прикордонного загону Державної прикордонної служби України ( ІНФОРМАЦІЯ_2 військова частина НОМЕР_2 ) щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 у період з 11.07.2020 по 07.03.2022 грошового забезпечення, а також інших похідних видів грошового забезпечення (щомісячних та одноразових) без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року; зобов`язано НОМЕР_4 прикордонний загін Державної прикордонної служби України ( ІНФОРМАЦІЯ_2 військова частина НОМЕР_2 ) здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату грошового забезпечення з 11.07.2020 року по 07.03.2022 року, а також інших похідних видів грошового забезпечення (щомісячних та одноразових), шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого у 2020 році - Законом України Про Державний бюджет України на 2020 рік станом на 01.01.2020, у 2021 році - Законом України Про Державний бюджет України на 2021 рік станом на 01.01.2021, у 2022 році - Законом України Про Державний бюджет України на 2022 рік станом на 01.01.2022, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно додатків 1 і 14 до постанови Кабінет Міністрів України Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб від 30.08.2017 № 704, та провести його виплату з урахуванням раніше виплачених сум.

29.07.2026 відповідач здійснив виплату заборгованості грошового забезпечення на суму 81734,33 грн, що підтверджується виписками по надходженню по картці/рахунку «ПриватБанк».

Проте, під час виплати заборгованості з грошового забезпечення Військовою частиною НОМЕР_5 не нараховано та не виплачено позивачу компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суми індексації грошового забезпечення за весь час затримки виплати з 11.07.2020 по день фактичної виплати грошового забезпечення 29.07.2026.

Також при виплаті грошового забезпечення на виконання рішення суду у справі № 380/19306/25 Відповідач утримав із нарахованого грошового забезпечення податок на доходи фізичних осіб проте не виплатив позивачу рівноцінну грошову компенсацію такого податку.

Позивач, вважаючи таку бездіяльність відповідача протиправною, звернувся із цим позовом до суду.

При прийнятті рішення суд керується такими нормами права.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» №2050-ІІІ від 19.10.2000 (далі - Закон №2050-ІІІ) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року №159 (далі Порядок №159).

Згідно з ст. 1, 2 Закону №2050-ІІІ підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Така компенсація провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.

Зі змісту вказаних норм слідує, що їх дія поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендія, заробітна плата).

Відповідно до ст.3 Закону №2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індексації інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць (ст.4 Закону №2050-ІІІ).

За змістом п.п.2, 3 Порядку №159 компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 01 січня 2001 року. Компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, зокрема, пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, щомісячної державної грошової допомоги та компенсаційних виплат).

Пунктом 4 Порядку №159 зазначено, що сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

Наведене нормативне регулювання не встановлює першочерговості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений, та не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів. За цим регулюванням правове значення має те, чи з порушенням строків був виплачений нарахований дохід, чи виплачений і коли цей платіж, чи не нараховувався і не виплачувався грошовий дохід, право на який визнано судовим рішенням. Саме ці події є тими юридичними фактами, з якими пов`язується виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати.

Кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер. Вони спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.

Верховний Суд ухвалюючи постанову від 15.10.2020 у справі № 240/11882/19 виходив із аналізу норм Закону № 2050-ІІІ, відповідно до статті 2 якого компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі №2050-ІІІ слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, серед іншого, заробітна плата (грошове забезпечення).

У справі №240/11882/19 Верховний Суд зауважив, що використане у статті 3 Закону №2050-ІІІ формулювання, що компенсація обчислюється як добуток «нарахованого, але не виплаченого грошового доходу» за відповідний місяць, означає, що має існувати обов`язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.

Отже, основною умовою для виплати громадянину передбаченої ст.46 Закону №1058-ІV, ст.2 Закону №2050-ІІІ та Порядком, компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів.

Водночас, компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.

При цьому, зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень ст.1-3 Закону №2050-ІІІ, окремих положень Порядку дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але невиплачені.

Аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду України від 4 вересня 2025 року у справі № 380/8640/24, від 11 липня 2017 року №21-2003а16, Верховного Суду від 22.06.2018 у справі №810/1092/17, 13.01.2020 у справі №803/203/17, від 23.02.2021 у справі №803/1423/17, від 12.05.2022 у справі № 815/3998/16, від 29.04.2021 у справі №240/6583/20, від 21.03.2023 у справі №620/7687/21.

Так, як встановлено судом вище з матеріалів справи суми належного позивачу грошового забезпечення було виплачено 29.07.2026, що підтверджується виписками по надходженню по картці/рахунку «ПриватБанк».

При цьому, Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду в постанові від 02.04.2024 у справі №560/8194/20 дійшов висновку, що норми Закону №2050-ІІІ і Порядку №159 не покладають на особу, якій несвоєчасно виплатили компенсацію втрати частини доходів, обов`язку додатково звертатися до відповідного органу за виплатою такої компенсації.

Аналіз норм статей 1, 2, 4 Закону №2050-ІІІ та Порядку №159 свідчить, що ними фактично встановлено (визначено) обов`язок відповідного підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання у разі порушення встановлених строків виплати доходу (в тому числі грошового забезпечення) громадянам провести їх компенсацію (нарахувати та виплатити) у добровільному порядку в тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості.

Крім того, Судова палата зазначила, що відмова відповідача у виплаті компенсації громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати у розумінні статті 7 Закону №2050-ІІІ не обов`язково має висловлюватися через ухвалення окремого акта індивідуальної дії, оскільки це не передбачено законодавством.

Аналогічний підхід Верховний Суд застосував у постанові від 24 січня 2025 року у справі № 380/1607/24, зазначивши, що право на компенсацію втрати частини доходу в особи пов`язується з настанням такого юридичного факту (події), як невиплата грошового доходу у встановлені строки його виплати. Компенсація, передбачена Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» і Порядком №159, виплачується саме у разі порушення строків виплати доходу, а не у разі несвоєчасної виплати відповідачем сум доходу, які стягнуто на підставі судового рішення, несвоєчасного виконання рішення суду тощо.

У зазначеній справі Верховний Суд не погодився із позицією суду апеляційної інстанції, що відповідач порушив строки виплати позивачу індексації грошового забезпечення з 21 червня 2018 року й що саме з цієї дати останній має право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням встановлених строків виплати індексації, вказавши на те, що моментом неправомірної невиплати відповідачем позивачу індексації грошового забезпечення, що встановлено судовими рішеннями у справі №380/1815/22, є саме 01 січня 2016 року.

Таким чином, враховуючи наявність факту несвоєчасної виплати позивачу сум грошового забезпечення за спірний період, суд вважає, що позивач має право на компенсацію втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати по дату фактичної виплати заборгованості.

Щодо вимог позивача про зобов`язання відповідача виплатити компенсацію податку на доходи фізичних осіб, суд зазначає наступне.

Спеціальним законом, який визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їхнього соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям і членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі є Закон України від 20.12.1991 №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон №2011-XII).

Частинами першою-третьою статті 9 Закону №2011-XII передбачено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

За положеннями ч.4 ст.9 Закону №2011-XII, грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

Порядок і розміри грошового забезпечення військовослужбовців, відряджених до державних органів, підприємств, установ, організацій, а також державних та комунальних навчальних закладів для виконання завдань в інтересах оборони держави та її безпеки із залишенням на військовій службі, визначаються Кабінетом Міністрів України.

Умови та механізм щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу (в тому числі відрядженими до органів виконавчої влади та інших цивільних установ), співробітниками Служби судової охорони у зв`язку з виконанням ними своїх обов`язків під час проходження служби (далі - грошова компенсація), визначено Порядком виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004р. №44 (далі - Порядок №44).

За правилами пунктів 2, 3 Порядку №44, грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, Державного бюро розслідувань, співробітникам Служби судової охорони, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби.

Виплата грошової компенсації здійснюється установами (організаціями, підприємствами), що утримують військовослужбовців, поліцейських та осіб рядового і начальницького складу, за рахунок відповідних коштів, які є джерелом доходів цих осіб, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних у зв`язку з виконанням ними своїх обов`язків під час проходження служби (далі - грошове забезпечення), що пов`язані з утриманням податку з доходів фізичних осіб у порядку та розмірах, визначених Законом України «Про податок з доходів фізичних осіб».

Пунктами 4, 5 Порядку №44 передбачено, що виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення.

Грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.

Разом з цим, п.168.5 ст.168 ПК України передбачено, що суми податку на доходи фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, Державної кримінально-виконавчої служби України, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, державної пожежної охорони, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції у зв`язку з виконанням обов`язків несення служби, спрямовуються виключно на виплату рівноцінної та повної компенсації втрат доходів цієї категорії громадян.

У постанові від 27 липня 2023 року у справі №380/813/22, Верховний Суд вказував на те, що аналіз наведених пунктів 2-3 Порядку № 44 дає підстави для висновку, що грошова компенсація сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних, зокрема, військовослужбовцями, виплачується їм для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби одночасно з виплатою грошового забезпечення за місцем його одержання у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.

Верховний Суд у постанові від 26 березня 2020 року в справі №813/189/18 (№К/9901/53267/18) зазначив, що компенсація податку з доходів фізичних осіб відноситься до компенсаційних платежів і має характер окремих гарантій держави щодо соціального захисту громадян, зокрема, осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ.

Враховуючи зазначені положення чинного законодавства, суд дійшов висновку, що здійснюючи розрахунки з позивачем на виконання рішень Одеського окружного адміністративного суду у справах №420/5016/25, №420/4919/25, відповідач повинен був нарахувати та виплатити позивачу компенсацію за суму податку з доходів фізичних осіб, що утримується з грошового забезпечення.

Як встановлено судом виплату грошового забезпечення на виконання вищезазначених рішень суду відповідач здійснив з відрахуванням утриманого ПДФО за ставкою 18% , що не спростовано відповідачем у відзиві.

Відтак, позов в частині нарахування та виплати позивачу недоотриманого грошового забезпечення у вигляді утриманого податку на доходи фізичних осіб підлягає задоволенню.

Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що позов слід задовольнити.

Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору за подання цього позову, відповідно до ст. 139 КАС України, судові витрати між сторонами не розподіляються.

Керуючись ст.ст.6-10, 14, 72-77, 90, 132, 159, 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

вирішив:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 ( військова частина НОМЕР_2 ) ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання протиправною бездіяльність, зобов`язання вчинити дії - задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність НОМЕР_4 прикордонного загону Державної прикордонної служби України ( ІНФОРМАЦІЯ_2 військова частина НОМЕР_2 ) щодо невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходу за час затримки виплати грошового забезпечення.

Зобов`язати НОМЕР_4 прикордонний загін Державної прикордонної служби України ( ІНФОРМАЦІЯ_2 військова частина НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму несвоєчасно виплаченого грошового забезпечення за весь час затримки виплати - за період з 11.07.2020 по 29.07.2026.

Визнати протиправною бездіяльність НОМЕР_4 прикордонного загону Державної прикордонної служби України ( ІНФОРМАЦІЯ_2 військова частина НОМЕР_2 ) яка полягає у не виплаті ОСОБА_1 рівноцінної грошової компенсації податку на доходи фізичних осіб утриманого із грошового забезпечення нарахованої за період з 11.07.2020 по 07.03.2022 на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 19 березня 2026 року у справі № 380/19306/25.

Зобов`язати НОМЕР_4 прикордонний загін Державної прикордонної служби України ( ІНФОРМАЦІЯ_2 військова частина НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 рівноцінну грошову компенсацію податку на доходи фізичних осіб утриманого із грошового забезпечення нарахованого за час служби за період з 11.07.2020 року на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 19 березня 2026 року у справі № 380/19306/25.

Судові витрати розподілу не підлягають.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Брильовський Роман Михайлович