Рішення № 141360143 у справі № 502/1764/26 від 10.11.2026

Справа № 502/1764/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 листопада 2026 року м. Кілія

Кілійський районний суд Одеської області в складі:

головуючого - судді Березнікова О.В.,

при секретарі Нанєвої А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Кілійського районного суду Одеської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Кілійської міської ради Ізмаїльського району Одеської області про визнання права власності на спадкове майно, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернулась до суду із зазначеним позовом у якому посилається на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла мати позивача ОСОБА_2 , яка на день смерті проживала в АДРЕСА_1 . Перед смертю спадкодавець все своє майно заповідала позивачу, що підтверджується заповітом від 24.06.1994 року.

Після смерті спадкодавця залишилося спадкове майно, яке складається з 1/2 частини житлового будинку АДРЕСА_1 , яка належала їй як власнику відповідно до Рішення виконкому міської ради №145 від 03.06.1965 року, Рішення виконкому міської ради №90 від 15.04.1965 року, Рішення на виконання робіт 03.07.1965 року, Договору про надання в безстрокове користування ділянки від 02.07.1965 року, Плану забудови ділянки. Інша частина вказаного будинку на підставі вищевказаних документів належала її чоловіку, брату позивача, а саме ОСОБА_3 .

Однак належним чином право власності на вказаний житловий будинок зареєстровано не було.

Після смерті спадкодавця належну їй частину житлового будинку успадкувала позивач за заповітом, оскільки на протязі 6-ти місяців звернулась до державної нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини.

Оскільки житловий будинок належним чином не був оформлений, то у нотаріуса свідоцтво про право на спадщину вона не отримувала.

ІНФОРМАЦІЯ_2 помер батько позивача ОСОБА_3 , який на день смерті проживав в АДРЕСА_1 .

Перед смертю ОСОБА_3 заповітів на своє майно не складав і спадкування відбувалось за законом. Після смерті спадкодавця належну йому частину житлового будинку успадкувала позивач за законом, оскільки на протязі 6-ти місяців звернулась до державної нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини.

Оскільки житловий будинок належним чином не був оформлений, то у нотаріуса свідоцтво про право на спадщину вона не отримувала.

На підставі вищевикладеного, позивач просить суд:

-встановити факт належності житлового будинку, розташованого в АДРЕСА_1 - ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 в рівних частках по 1/2 частині кожному.

-визнати право власності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_1 на житловий будинок, розташований в АДРЕСА_1 , який складається з: літ. А- житловий будинок (загальна площа 68,9 кв. метра, житлова площа 36,6 кв. метра), літ. Б - комора, літ. В- літня кухня, літ. Г - гараж, літ. Д - сарай, літ. Е - вбиральня, №1-6- надвірні споруди в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 та в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Позивач в судове засідання не з`явився.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, подав до суду заяву про розгляд справи без її участі та у відсутність позивача, заявлені вимоги підтримав у повному обсязі.

В судове засідання представник відповідача не з`явився, надав відзив в якому визнав позовні вимоги та просив справу розглянути його без участі.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, в зв`язку з неявкою сторін, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що заява підлягає задоволенню з наступних підстав.

Рішенням виконкому Кілійської міської Ради депутатів трудящихся № 90 від 15.04.1965 року надано ОСОБА_3 надано в довгостроковий кредит на будівництво житлового будинку.

Окрім того, рішенням виконкому Кілійської міської Ради народних депутатів № 145 від 03.06.1965 року, ОСОБА_3 та ОСОБА_2 виділено для будівництва земельну ділянку по АДРЕСА_1 .

Згідно Договору про надання в безстрокове користування ділянки для будівництва житлового будинку від 02.07.1965 року, відведено земельну ділянку для будівництва житлового будинку АДРЕСА_2 ОСОБА_3 та ОСОБА_2 .

Відповідно до Повного витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про народження № 0[телефон приховано] від 09.02.2024 року вбачається, що ОСОБА_4 народилась ІНФОРМАЦІЯ_5 , батьками записані ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , актовий запис № 111 від 12.04.1968 року.

Шлюб ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_6 та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , був зареєстрований 19.06.1987 року Відділом реєстрації актів цивільного стану Одеського міського управління юстиції, актовий запис № 1020.

Згідно заповіту від 24.06.1994 року, посвідченого державним нотаріусом Кілійської районної державної нотаріальної контори Одеської області за реєстровим № 1653 вбачається, що ОСОБА_2 на випадок своєї смерті зробила таке розпорядження, все її майно, яке на день її смерті буде їй належати, де б воно не знаходилося та з чого б воно не складалося, заповіла дочці - ОСОБА_1 .

Відповідно до свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 , виданого 13.01.1998 року відділом реєстрації актів громадянського стану Кілійського району Одеської області вбачається, що ОСОБА_2 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , актовий запис № 15.

07.07.1998 року позивач звернулась до Кілійської районної державної нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини, яка залишилась після смерті матері ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Згідно свідоцтва про смерть серії НОМЕР_3 , виданого 20.03.2015 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Кілійського районного управління юстиції в Одеській області вбачається, що ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_7 , актовий запис № 214.

Відповідно до Інформаційної довідки за № 86519463 від 31.08.2026 року вбачається, що після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_7 відкрита спадкова справа № 60/2015 за заявою ОСОБА_1 .

Відповідно до технічного паспорта на житловий будинок, розташований в АДРЕСА_1 , вбачається, що житловий будинок складається з: літ. А- житловий будинок (загальна площа 68,9 кв. метра, житлова площа 36,6 кв. метра), літ. Б - комора, літ. В- літня кухня, літ. Г - гараж, літ. Д - сарай, літ. Е - вбиральня, №1-6- надвірні споруди.

Наведені докази є належними та допустимими, оскільки отримані у встановленому законом порядку, містять інформацію щодо предмету доказування, узгоджуються між собою, не заперечуються сторонами та не викликають сумніву щодо їх достовірності.

Підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені судом фактичні обставини справи свідчать про те, що між сторонами виникли правовідносини з приводу спадкування, що врегульовано нижченаведеними нормами цивільного законодавства станом на час виникнення спірних правовідносин.

У відповідності зі ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Згідно статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку,визначеному законом.

Статтями 15 та 16 ЦК України передбачено право особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним із способів захисту права, встановлених цивільним законодавством, є, зокрема, його визнання.

Відповідно до ч. 3 ст. 3 Закону України від 1 липня 2004 року «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

Відповідно до ч. 4 ст. 3 зазначеного Закону права на нерухоме майно, що виникли до набрання чинності цим Законом, визнаються дійсними у разі відсутності їх державної реєстрації, передбаченої цим Законом, за таких умов: якщо реєстрація прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, або якщо на момент виникнення прав діяло законодавство, що не передбачало обов`язкової реєстрації таких прав.

Державна реєстрація права власності на житлові будинки, споруди регулювалася підзаконними нормативними актами, зокрема, такими як Інструкція про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, затверджена заступником Міністра комунального господарства Української РСР 31 січня 1966 року і яка втратила чинність на підставі наказу Держжитлокомунгоспу від 13 грудня 1995 року № 56, Тимчасове положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затверджене наказом Міністерства юстиції України від 7 лютого 2002 року № 7/5 і зареєстроване в Мін`юсті 18 лютого 2002 року за № 157/6445 (з подальшими змінами).

Зазначені нормативні акти передбачали державну реєстрацію будівель, споруд, державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, проте виникнення права власності на будинки, споруди не залежало від державної реєстрації до часу набрання чинності ЦК та Законом України від 1 липня 2004 року «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Відповідно до роз`яснення Міністерства юстиції України № 19-32/319 від 21.02.2005 року, у випадку смерті власника нерухомого майна, реєстрацію якого належним чином проведено не було і правовстановлюючий документ відсутній, питання про визначення цього майна померлому та спадкоємцю повинно вирішуватись в судовому порядку. Як вказано в листі Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 23.03.2009 року № 12/5-126, по об`єктах нерухомого майна, що збудовані до 5 серпня 1992 року, тобто до прийняття Урядом України документу, яким встановлено порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, при їх реєстрації для оформлення права власності одним із документів є висновок про технічний стан будівлі, що складається бюро технічної інвентаризації.

Відповідно до частини першої статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Статтею 63 СК України передбачено, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

За правилами частини першої статті 69, частини першої статті 70 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Відповідно до ч. 2 ст. 370 та ч. 2 ст. 372 ЦК України з урахуванням положень п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України № 20 від 22.12.1995 року «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності» частка учасника спільної сумісної власності визначається при відкритті після нього спадщини. За відсутності доказів про те , що участь когось із учасників спільної сумісної власності у надбанні майна була більшою або меншою, частки визначаються рівними. «У разі виділу частки із майна , що є у спільній сумісній власності вважається, що частки кожного із співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлене домовленістю між ними, законом або рішенням суду .

Зважаючи на встановлені з досліджених доказів обставини справи, суд приходить до висновку про підтвердження факту належності житлового будинку, розташованого в АДРЕСА_1 факт належності вказаного житлового будинку ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 в рівних частках по 1/2 частині кожному.

Пленум Верховного Суду України в абз.3 п.23 постанови №7 від 30 травня 2008 року «Про судову практику у справах про спадкування» зазначив, що у разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

Водночас, враховуючи, що спадкодавець помер до набрання чинності ЦК України від 16 січня 2003 року, у спірних правовідносинах необхідно також керуватися положеннями ЦК України (в редакції 1963 року).

Нормами статті 524 ЦК України (в редакції 1963 року) передбачено, що спадкування здійснюється за законом і за заповітом.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 549 ЦК України (в редакції 1963 року), визнається, що спадкоємець прийняв спадщину, якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном.

У судовому засіданні встановлено та підтверджено матеріалами справи той факт, що позивач спадщину після смерті матері прийняла за заповітом.

Згідно ст. 1216, 1217 ЦК України - спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Згідно ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять, усі права, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок смерті. Не підлягає задоволенню вимога спадкоємця про визнання за ним права власності на самочинно зведені спадкодавцем будівлі, або споруди, оскільки згідно ч. 2 ст. 376 УК України останній не може набути права власності на таке майно.

Відповідно до ст. 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261 - 1265 цього Кодексу.

Згідно ст. 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Судом встановлено, що позивач не має можливості отримати свідоцтво про право власності на спадщину у нотаріуса через відсутність правовстановлюючих документів, в зв`язку з чим суд приходить до висновку, що право позивачів на спадщину підлягає судовому захисту в порядку ст. 16 ЦК України шляхом його визнання, а позов - задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.12, 19, 76-81, 259, 263-265 ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до Кілійської міської ради Ізмаїльського району Одеської області про визнання права власності на спадкове майно - задовольнити.

Встановити факт належності житлового будинку, розташованого в АДРЕСА_1 - ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 в рівних частках по 1/2 частині кожному.

Визнати право власності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_1 на житловий будинок, розташований в АДРЕСА_1 , який складається з: літ. А- житловий будинок (загальна площа 68,9 кв. метра, житлова площа 36,6 кв. метра), літ. Б - комора, літ. В- літня кухня, літ. Г - гараж, літ. Д - сарай, літ. Е - вбиральня, №1-6- надвірні споруди в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 та в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Рішення може бути оскаржено до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя О.В. Березніков