Рішення № 141360984 у справі № 463/5093/25 від 03.11.2026

Справа № 463/5093/25

Провадження № 2/463/203/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 листопада 2026 року Личаківський районний суд м. Львова

в складі: головуючого судді Мармаша В.Я.,

з участю секретаря судового засідання Цебрик Х.В.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача ОСОБА_2 ,

відповідача ОСОБА_3 ,

представника відповідача ОСОБА_4 ,

третьої особи ОСОБА_5 ,

представника третьої особи Коростильова В.А.,

представник третьої особи органу опіки

та піклування в особі Виконавчого комітету

Львівської міської ради Драпатого Н.В.,

у відкритому судовому засіданні, розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , треті особи: ОСОБА_5 у власних інтересах, а також в інтересах малолітньої ОСОБА_6 , Орган опіки та піклування в особі Виконавчого комітету Львівської міської ради про усунення перешкод у користуванні майном,-

в с т а н о в и в :

позивач звернувся до суду із зазначеним вище позовом. Просив: усунути перешкоди у користуванні ОСОБА_1 нерухомим майном - часткою будинку по АДРЕСА_1 шляхом надання йому комплекту ключів від вхідних дверей та встановлення порядку користування нерухомим майном, а саме: позивач користується кімнатою (позначена літерою 1-6, площею 16,7 м кв), а відповідач користується кімнатою (позначену літерою 1-3 площею 20,3 м кв). У спільному користуванні обох співвласників просив залишити: веранду (позначена літерою 1-1 площею 3,9 м кв), коридор (позначений літерою 1-2 площею 3,7 м кв), санвузол (позначений літерою 1-4 площею 2,8 м кв) та кухню (позначена літерою 1-5 площею 10,8 м кв). Стягнути з відповідача судові витрати (судовий збір та витрати на отримання правничої допомоги).

Позов мотивує тим, що на підставі Договору дарування від 09.12.1988 він набув право власності на будинку за адресою: АДРЕСА_1 з визначенням переліку кімнат та інших об?єктів, які йому перейшли у приватну власність, я в подальшому здійснив реконструкцію, наслідком чого стало збільшення площі його частини будинку. Інша частина будинку залишалась у власності його матері - ОСОБА_7 до її смерті (тобто до ІНФОРМАЦІЯ_1 ). Обидві частки будинку мають різні входи. Після смерті матері він та відповідач успадкували її частину будинку у частках: позивач - , відповідач - . Його право власності підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за законом від 24.01.2025 р. Право власності відповідача - свідоцтвом про право власності за заповітом від 26.11.2024 р. Однак Відповідач з невідомих йому причин не допускає його до майна. вчиняючи фізичні перешкоди у доступі. Одночасно без погодження з ним відчужив рухоме майно, яке знаходилось у будинку та здійснює неузгоджені з ним будівельно-ремонтні роботи сумнівного смаку і якості. Він намагався потрапити до будинку, однак щоразу це призводило до фізичних та словесних конфліктів та викликів поліції. Оскільки його частка є меншою за частку відповідача, справедливим є присудженні йому меншої кімнати (позначена літерою 1-6, площею 16,7 м кв), а більшу кімнату (позначену літерою 1-3 площею 20,3 м кв) залишити відповідачу. Веранду (позначена літерою 1-1 площею 3,9 м кв), коридор (позначений літерою 1-2 площею 3,7 м кв), санвузол (позначений літерою 1-4 площею 2,8 м кв) та кухню (позначена літерою 1-5 площею 10,8 м кв) пропонує залишити у спільному користуванні обох співвласників, а тому останній був змушений звернутися до суду за захистом своїх прав.

Ухвалою суду від 03.06.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження у цивільній справі.

30.06.2025 від представника відповідача на адресу суду надійшов відзив, у якому просила у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі, з мотивів та підстав, викладених у ньому. Зазначила, що позовна заява є надуманою, необґрунтованою та такою, що містить неправдиво викладені факти та обставини. Згідно із довідкою ОКП ЛОР БТІ та ЕО від 15.11.2024р. після реєстрації договору дарування за ОСОБА_7 залишилася частка будинку. Відповідно нотаріусом Гавриловою В.А. було видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 26.11.2024р. відповідачу ОСОБА_3 на 3/8 частки будинку АДРЕСА_1 з господарськими будівлями і спорудами. В свою чергу, позивачу ОСОБА_1 було видано свідоцтво про право на спадщину від 24.01.2025р. на 1/8 частку вказаного будинку, що підтверджується доданими ним до позовної заяви копією свідоцтва про право на спадщину від 24 січня 2025р. та витягом з Державного реєстру речових прав від 24 січня 2025р. Отже, позивачу належить успадкована 1/8 частка будинку, а не як зазначено у позовній заяві - частка, а відповідачу належить успадкованих 3/8 частки будинку, а не як зазначено у позові 3/4 частки. До того ж добудови до будинку здійснювалися відповідачем відповідно до норм чинного законодавства, а тому право власності позивача на новостворене ним майно не виникло. Відповідач фізично не міг чинити перешкоди у користуванні позивачем майном, оскільки з 2018 р. відповідач не проживає по АДРЕСА_1 , а проживає за місцем своєї реєстрації у АДРЕСА_2 , що і вказано у позовній заяві позивачем. У будинку проживають та є зареєстрованими донька відповідача ОСОБА_3 - ОСОБА_5 , її малолітня донька ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та зять ОСОБА_3 - ОСОБА_8 . І дійсно, як вказано у позові позивачем, будинок АДРЕСА_1 має два різні входи. Такий порядок користування як існує зараз, тобто коли позивач користується відповідною частиною будинку, яка була подарована йому ОСОБА_7 , а відповідач частиною будинку, яка належала після укладення договору дарування ОСОБА_7 , (обидві частини будинку мають окремі входи) склався за домовленістю сторін ще орієнтовно з 1983 року і жодним чином жодного разу позивач не звертався до відповідача, що такий порядок користування будинком не влаштовує чи він вважає, що йому чиняться будь які перешкоди в користуванні його майном.

15.07.2025 від представника позивача на адресу суду надійшла відповідь на відзив, у якій просив позовні вимоги задовольнити у повному обсязі, з мотивів та підстав, викладених у відповіді на відзив. Зазначив, що ні до подання позову, ні в присутності працівників поліції, ні на етапі підготовки відзиву відповідач не визнав позов, самостійно не перестав вчиняти перешкоди у допуску його до майна, а також не надав примірник ключів.

22.07.2025 від ОСОБА_5 на адресу суду надійшло клопотання про залучення останньої в якості третьої особи у справі, а також як законного представника малолітньої доньки ОСОБА_6 . Заяву мотивувала тим, що рішення суду безпосередньо впливатиме на її права та права її малолітньої доньки, оскільки вони зареєстровані та проживають саме у тій частині будинку, на яку претендує позивач.

Протокольною ухвалою суду від 21.10.2025 клопотання ОСОБА_5 задоволено. Залучену останню у справі в якості третьої особи у власних інтересах, а також в інтересах малолітньої ОСОБА_6 .

15.01.2026 від третьої особи на адресу суду надійшли письмові пояснення, у яких просила відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, з мотивів та підстав, викладених у письмових запереченнях. Зазначила, що вимоги позивача про встановлення порядку користування нерухомим майном, щоб йому надати в користування кімнату позначену літерою 1-6, площею 16.7 кв.м., не можуть бути задоволені у зв?язку з невідповідністю розміру його частки площі цієї кімнати. Так, зокрема, як вбачається з висновку будівельно-технічної експертизи №10/12-25 від 15.12.2025 року (проведена експертом ОСОБА_9 ) (колія висновку будівельно-технічної експертизи №10/12-25 від 15.12.2025 року додається) площа співвласника 1/8 ідеальної частки ОСОБА_1 в приміщеннях: під літ. 1-1, площею 3,9 кв.м.; під літ. 1-2, площею 3,7 кв.м.; під літ. 1-3, площею 20,3 кв.м.; під літ. 1-4, площею 2,8 кв.м.; під літ. 1-5, площею 10,8 кв. м.; під літ. 1-6, площею 16,7 «в м. не відповідає площі, зазначеній в приміщенні під літ. 1-6, площею 16,7 кв.м. в житловому будинку по АДРЕСА_1 . Площа співвласника 1/8 ід. частки ОСОБА_1 - 7,27 кв.м. є меншою на 9,43 кв.м. за площу приміщення під літ. 1-6 площею 16.7 кв.м. Таким чином, такі вимоги щодо встановлення порядку користування нерухомим майном заявлені ОСОБА_10 очевидно є необґрунтованими та не підлягають до задоволення. До того ж позивачу не чиняться жодні перешкоди доступу до майна будь-ким. У відповідях патрульної поліції вказано правдиві висновки про те, що у сторін є конфлікт, але не через перешкоди у допуску позивача до його майна, а через поділ будинку, який здійснюється в судовому порядку. На даний час у будинку проживає та є зареєстрованими вона, її малолітня донька ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та її чоловік - ОСОБА_8 . Будинок АДРЕСА_1 має два різні входи. Фактично позивач користується частиною будинку житловою площею 86,6 м з окремим входом, про що він сам заявляє у позові та зазначено у доданій ним копії довідки від 23.06.2018 року, насправді не має потреби у користуванні також і заявленою в позові кімнатою площею 16,7 м. Натомість, її сім?я у зазначеній частині будинку проживає на законних підставах, іншим житлом, окрім спірної частини будинку ні у власності, ні у користуванні не мають.

Додатково на адресу суду скерувала клопотання про залучення в якості третьої особи орган опіки та піклування, з урахуванням того, що за вказаною адресою також проживає малолітня ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , можливе рішення у даній справі впливатиме на її права та обов?язки, оскільки це є єдине житло, право користування яким вона має. Відтак, доцільним і необхідним у даному випадку буде залучення відповідного органу опіки та піклування для належного захисту інтересів дитини при вирішенні цього спору.

Протокольною ухвалою суду від 12.08.2026 залучено в якості третьої особи у справі Виконавчий комітет Львівської міської ради як орган опіки та піклування.

Представник позивача та позивач в судовому засіданні позов підтримали, надали пояснення, аналогічні викладеним в позовній заяві та відповіді на відзив.

Представник відповідача та відповідач в судовому засіданні щодо задоволення позовних вимог заперечили, з мотивів та підстав, викладених у відзиві.

Третя особа ОСОБА_6 в судовому засіданні щодо задоволення позовних вимог заперечила, з мотивів та підстав, викладених у письмових поясненнях.

Представник третьої особи - органу опіки та піклування в особі Виконавчого комітету Львівської міської ради в судовому засіданні щодо задоволення позовних вимог поклався на розсуд суду. Просив ухвалити законне та обґрунтоване рішення із забезпечення найкращих інтересів малолітньої дитини.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи та оцінивши зібрані докази, суд вважає, що позов підлягає до часткового задоволення з наступних підстав.

Судом встановлено, що на підставі Договору дарування від 09.12.1988 р ОСОБА_1 набув право власності на будинку адресою: АДРЕСА_1 , з визначенням переліку кімнат та інших об?єктів, які йому перейшли у приватну власність. Інша частина будинку залишалась у власності матері позивача - ОСОБА_7 до її смерті (тобто до ІНФОРМАЦІЯ_1 ).

Обидві частки будинку мають різні входи.

Після смерті матері позивач та відповідач успадкували її частину будинку у частках: позивач - , відповідач - . Право власності позивача підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за законом від 24.01.2025 р. Право власності відповідача - свідоцтвом про право власності за заповітом від 26.11.2024 р.

Земельна ділянка знаходиться у спільній сумісній власності відповідача ОСОБА_1 та померлої ОСОБА_7 на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно (земельну ділянку) від 03.06.2013р. Вищезазначене підтверджується відповідно: витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 01.05.2025 та інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 22.03.2025.

Відповідно до заповіту від 18 квітня 2016 року, який посвідчено приватним нотаріусом Гавриловою В.А., мати сторін заповідала відповідачу ОСОБА_3 належну їй частку житлового будинку АДРЕСА_1 . У визначений законодавством шестимісячний термін відповідач ОСОБА_3 звернувся до приватного нотаріуса Гаврилової В.А. із заявою про прийняття спадщини; нотаріусом було заведено спадкову справу за № 62390300 (номер у нотаріуса 9/2018), що підтверджується витягом про реєстрацію в спадковому реєстрі від 10.05.2018р. Проте, позивач ОСОБА_1 теж подав заяву про прийняття спадщини на підставі ч.1 ст. 1241 ЦК України, претендуючи як повнолітній непрацездатний за віком син спадкодавиці на обов?язкову частку у спадщині. Згідно із довідкою ОКЛ ЛОР БТІ та ЕО від 15.11.2024р. після реєстрації договору дарування за ОСОБА_7 залишилася частка будинку. Відповідно нотаріусом Гавриловою В.А. було видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 26.11.2024р. відповідачу ОСОБА_3 на 3/8 частки будинку АДРЕСА_1 з господарськими будівлями і спорудами. В свою чергу, позивачу ОСОБА_1 було видано свідоцтво про право на спадщину від 24.01.2025р. на 1/8 частку вказаного будинку, що підтверджується доданими ним до позовної заяви копією свідоцтва про право на спадщину від 24 січня 2025р. та витягом з Державного реєстру речових прав від 24 січня 2025р.

З огляду на вищевикладене, позивачу ОСОБА_1 у відповідності до розміру його частки у спірному майні належить площа 7,27 кв.м. з приміщень: під літ. 1-1, площею 3,9 кв.м., під літ. 1-2, площею 3,7 кв.м.; під літ. 1-3, площею 20,3 кв.м.; під літ. 1-4, площею 2,8 кв.м.; під літ. 1-5, площею 10,8 кв.м.; під літ. 1-6, площею 16,7 кв.м. в житловому будинку по АДРЕСА_1 , що не заперечується сторонами.

Як вбачається з матеріалів справи в тій частині будинку, яка є у власності ОСОБА_1 проживають та є зареєстрованими: ОСОБА_5 (донька відповідача), її малолітня донька ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та її чоловік - ОСОБА_8 .

На момент подання позову до Личаківського районного суду м. Львова ОСОБА_1 не має можливості користуватися належним йому майном, оскільки ОСОБА_3 самостійно встановив замок до вхідних дверей тієї частини будинку, де останній має право власності, факт чого стороною відповідача у судовому засіданні не заперечувався, та не надав йому дублікат ключа від нього.

Таким чином, судом встановлено, що на момент подання позову до Личаківського районного суду м. Львова ОСОБА_1 дійсно не мав ключів від вхідних дверей будинку та не має їх на даний час. Свідки, допитані в судовому засіданні, також факту відсутності у позивача ключів від інших вхідних дверей будинку не спростовували.

Відповідно до положень ст. 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном. Негаторний позов - це вимога власника про усунення перешкод і він подається з метою усунення перешкод у здійсненні власником права користування та розпоряджання своїм майном, тобто припинення неправомірних дій, не пов`язаних з порушенням володіння. Негаторний позов може заявлятися тоді, коли майно не вибуває з володіння власника, тобто при порушенні насамперед такої правомочності власника, як користування та розпорядження своїм майном. Належним відповідачем у негаторному позові є особа, яка перешкоджає власнику користуватися та розпоряджатися своїм майном.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 року в справі № 653/1096/16-ц надане таке визначення: негаторний позов - це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном.

У постанові ВС від 22.05.2018 у справі №914/143/17 наведено правовий висновок: підставою негаторного позову є належне позивачу право користування і розпорядження майном, а також обставини, що підтверджують протиправні дії відповідача у створенні позивачу перешкод щодо здійснення цих правомочностей.

Отже, оскільки в судовому засіданні позивачем доведено, що він є співвласником спірного будинку АДРЕСА_1 (має частку в обидвох житлових частинах будинку), а вказане приміщення є зайняте виключно відповідачем та третьою особою з членами її сім`ї, які там проживають, зберігають там своє майно, однак позивач позбавлений доступу до вищезазначеного майна, тому позовні вимоги є підставними і підлягають до часткового задоволення.

При цьому суд враховує позицію Великої Палати Верховного Суду у постанові від 04.07.2018 року у справі № 653/1096/16-ц, яка окреслила принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю. Так, у п.п. 87-89 постанови суд вказав, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону (частина четверта статті 334 ЦК України). Особа, яка зареєструвала право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правоможності власника. Факт володіння нерухомим майном (possessio) може підтверджуватися, зокрема, державною реєстрацією права власності на це майно у встановленому законом порядку (принцип реєстраційного підтвердження володіння).

Відповідно до ч. 1 статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Частина 4 ст. 41 Конституції України встановлює принцип непорушності приватної власності.

Відповідно до ч. 1 ст. 316 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до ч. 1 ст. 317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Судом встановлено, що позивач фактично проживає в іншій частині будинку, що належить йому на праві власності. Будинок АДРЕСА_1 має два різні входи. Такий порядок користування, коли позивач користується відповідною частиною будинку, яка була подарована йому ОСОБА_7 , а відповідач частиною будинку, яка належала після укладення договору дарування ОСОБА_7 , (обидві частини будинку мають окремі входи), склався за домовленістю сторін ще з 1983 року. Таким чином, будь-яких інших фактів окрім ненадання ключів від вхідних дверей, які б свідчили про чинення позивачу перешкод у користуванні житлом не встановлено.

Також судом встановлено, що стороною відповідача фактично не надано дублікату ключів від вхідних дверей будинку позивачу, а тому його доводи в цій частині позовних вимог про усунення перешкод у користуванні житлом є частково підставними, та не спростовані іншими належними та допустимими доказами.

Отже, з врахуванням наведеного, суд приходить до висновку про часткову підставність заявленого позову, а тому позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 в частині усунення перешкод у користуванні будинком підлягає задоволенню у спосіб зобов`язання відповідача надати позивачу дублікат ключів від вхідних дверей спірної частини будинку.

Що стосується позовної вимоги про встановлення порядку користування житлом, то як вбачається із Технічного паспорта на садибний (індивідуальний) житловий будинок по АДРЕСА_1 , складений Обласним комунальним підприємством Львівської обласної ради «БТІ та ЕО», від 07.02.2011 року, посилання на який міститься у висновку спеціаліста (висновок експерта №10/12-25 від 15.12.2025), спірна частина будинку складається з:

- веранда, під літ. 1-1, площею 3,9 кв.м.;

- коридор, під літ. 1-2, площею 3,7 кв.м.;

- житлова кімната, під літ. 1-3, площею 20,3кв.м.;

- санвузол, під літ. 1-4, площею 2,8кв.м.;

- кухня, під літ. 1-5, площею 10,8в.м.;

- житлова кімната, під літ. 1-6, площею 16,7кв.м.;

Всього площа складає 58,2 кв.м.

Таким чином, судом встановлено, що предметом спору є частиною приміщень будинку, площею 58,2 кв.м., де проживають та зареєстровані: третя особа ОСОБА_5 (донька відповідача), її малолітня донька ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та її чоловік - ОСОБА_8 .

Як вбачається з акту обстеження умов проживання житло розміщене на 1 поверсі 1 поверхового будинку, яке складається з 1 кімнати: кухня-студія, коридор та санвузол. ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , проживає в окремій кімнаті, а батьки ( ОСОБА_5 та ОСОБА_8 ) облаштували спальне місце на кухні-студії.

Як вбачається з матеріалів позовної заяви, позивач при поданні позову просив встановити наступний порядок користування майном: позивач користується кімнатою (позначена літерою 1-6, площею 16,7 м кв), а відповідач користується кімнатою (позначену літерою 1-3 площею 20,3 м кв). У спільному користуванні обох співвласників залишити: веранду (позначена літерою 1-1 площею 3,9 м кв), коридор (позначений літерою 1-2 площею 3,7 м кв), санвузол (позначений літерою 1-4 площею 2,8 м кв) та кухню (позначена літерою 1-5 площею 10,8 м кв).

У свою чергу, як вбачається з висновку спеціаліста (висновок будівельно-технічної експертизи №10/12-25 від 15.12.2025) позивачу належить площа 7,27 кв.м. з приміщень: під літ. 1-1, площею 3,9 кв.м.; під літ. 1-2, площею 3,7 кв.м.; під літ. 1-3, площею 20.3 кв.м.; під літ. 1-4, площею 2,8 кв.м.; під літ. 1-5, площею 10,8 кв.м.; піл літ 1-6., плошею 16.7 кв.м. в житловому будинку по АДРЕСА_1 .

Однак, останній просить виділити йому у користування кімнату, площею 16,7 кв.м., тобто на 9,43 кв.м. більшою площею, ніж його частка у праві власності зазначеного вище майна.

Статтею 13 Конвенції визначено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) у своїх численних рішеннях сформував сталу практику оцінки ефективності засобу юридичного захисту, згідно з якою засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13 Конвенції, має бути «ефективним» як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що або запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося. Навіть якщо якийсь окремий засіб юридичного захисту сам по собі не задовольняє вимоги статті 13 Конвенції, задоволення її вимог може забезпечуватися за допомогою сукупності засобів юридичного захисту, передбачених національним законодавством (рішення від 15.10.2009 у справі "Юрій Миколайович Іванов проти України", п. 64).

Засіб юридичного захисту має бути «ефективним» в теорії права та на практиці, зокрема, в тому сенсі, що можливість його використання не може бути невиправдано ускладнена діями або бездіяльністю органів влади держави-відповідача (рішення від 18.12.1996 у справі «Аксой проти Туреччини» (Aksoy v. Turkey), п. 95).

При оцінці ефективності необхідно враховувати не тільки формальні засоби правового захисту, а й загальний правовий і політичний контекст, в якому вони діють, й особисті обставини заявника (рішення від 24.07.2012 у справі «Джорджевич проти Хорватії», п. 101; рішення від 06.11.1980 у справі «Ван Остервійк проти Бельгії», п.п. 36-40). Отже, ефективність засобу захисту оцінюється не абстрактно, а з урахуванням обставин кожної конкретної справи та ситуації, в якій опинився позивач після порушення.

Відповідно до ч. 1 ст. 124 Конституції України, правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. При цьому за своєю суттю правосуддя визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 п. 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 №3-рп/2003).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Рішення суду, у випадку задоволення позову, має бути таким, яке б гарантувало дотримання і захист прав, свобод, інтересів позивача від порушень з боку відповідача, забезпечувало його виконання та унеможливлювало необхідність наступних звернень до суду. Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Застосування судом того чи іншого способу захисту має призводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту.

Ефективний засіб правового захисту у розумінні ст. 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату. Винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації - не відповідає зазначеній нормі Конвенції.

Такі висновки сформульовані в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (провадження № 12-204гс19, пункт 63), від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20, пункт 6.13), від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (провадження № 12-140гс19, пункт 98), постанові ВСУ від 16.09.2015 у справі №21-1465а15, постанові Великої палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі №705/552/15-а, постанови Верховного Суду від 18.04.2018 у справі №826/14016/16, від 11.02.2019 у справі №2а-204/12, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 2 липня 2019 року у справі № 48/340 (провадження № 12-14звг19), від 22 жовтня 2019 року у справі № 923/876/16 (провадження № 12-88гс19).

Таким чином, вимогу позивача про встановлення порядку користування будинком, за якою йому у користування слід передати кімнату, позначену літерою 1-6, площею 16,7 кв. м., не можна вважати такою, що відповідає принципу законності та ефективного способу захисту, оскільки не враховує конкретні обставини справи, а саме те, що частка позивача у праві власності є 7,27 кв.м., тобто на 9,43 кв.м. (понад у двічі) меншою, ніж площа кімнати, яку позивач просить надати йому у користування.

Таким чином, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позовної вимоги про встановлення порядку користування житловим приміщенням.

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Так, відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України»: «Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29)».

Таким чином, з урахуванням вищевикладеного, суд приходить до висновку що позовні вимоги підлягають до часткового задоволення. Інші заперечення сторін не спростовують зазначених висновків суду.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат у справі, суд виходить із того, що відповідно до ст. 141 ЦПК України, з відповідача підлягають стягненню понесені позивачем судові витрати пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, що становить 605,60 грн судового збору, тобто 50 % розміру задоволених позовних вимог. Доказів понесення інших витрат сторонами не надано.

Керуючись ст.ст. 2, 81,141, 258, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд -

в и р і ш и в :

позов - задовольнити частково.

Зобов?язати ОСОБА_3 усунути перешкоди ОСОБА_1 у користуванні будинком за адресою: АДРЕСА_1 , у спосіб надання йому комплекту ключів від вхідних дверей частини будинку за адресою: АДРЕСА_1 , що перебуває у їх спільній частковій власності.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 605,60 (шістсот п`ять гривень шістдесят копійок) гривень судового збору.

У задоволенні решти вимог позову - відмовити.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга протягом 30 днів з часу складання повного судового рішення до Львівського апеляційного суду. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено в день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складений та підписаний суддею 09.11.2026.

Повне найменування (ім`я) учасників справи та їх місце проживання (місцезнаходження):

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ;

Відповідач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП: НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 ;

Третя особа: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП: НОМЕР_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ;

Третя особа: ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ;

Третя особа: Виконавчий комітет Львівської міської ради як орган опіки і піклування, місцезнаходження: м. Львів, пл. Ринок, 1, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 26256622.

Суддя: Мармаш В. Я.