Рішення № 141361440 у справі № 420/39391/25 від 09.11.2026

Справа № 420/39391/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 листопада 2026 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Василяки Д.К., розглянувши в письмовому провадженні у порядку спрощеного позовного провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Національної поліції в Одеській області (вул. Єврейська, 12, м. Одеса, 65014, код ЄДРПОУ 40108740) про визнання протиправною відмову та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Одеській області в якому позивач просить суд:

визнати протиправною відмову Головного управління Національної поліції в Одеській області у проведенні перерахунку та зарахуванні ОСОБА_1 , пільгової вислуги років до календарної вислуги років в органах внутрішніх справ;

зобов`язати Головне управління Національної поліції в Одеській області здійснити перерахунок та зарахувати ОСОБА_1 , відповідно до статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» та пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 № 393 «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським та членам їхніх сімей» до календарної вислуги років, яка дає право на призначення пенсії, вислугу в пільговому обчисленні, сформовану за періоди з 16.05.2012 по 07.08.2012, з 07.08.2012 по 11.10.2012, з 11.10.2012 по 15.03.2013, з 15.03.2013 по 30.07.2013, з 30.07.2013 по 10.04.2014, з 29.08.2014 по 19.09.2014, з 10.04.2015 по 17.07.2015, з 17.07.2015 по 06.11.2015, з 07.11.2015 по 25.10.2016 та з 10.04.2017 по 05.03.2018 роки у загальній кількості 2 роки 2 місяці 16 днів;

зобов`язати Головне управління Національної поліції в Одеській області внести зміни у наказ від 16 вересня 2021 року № 1454 о/с «По особовому складу» зі змінами, внесеними наказом Головного управління Національної поліції в Одеській області від 16.07.2025 року № 860 о/с «По особовому складу», зазначивши, що на день звільнення вислуга років на пільгових умовах (без урахування календарної вислуги) складає 6 років 2 місяці 2 дні.

Позивач обґрунтовує позовну заяву тим, що наказом Головного управління Національної поліції в Одеській області від 16.09.2021 № 1454 о/с під час його звільнення зі служби в поліції неправильно обчислено вислугу років на пільгових умовах, оскільки до неї не зараховано окремі періоди проходження служби в органах внутрішніх справ на посадах, які, на його переконання, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 № 393 та наказів МВС України № 722, № 250, № 431 та № 361 підлягають зарахуванню на пільгових умовах із розрахунку один місяць служби за півтора місяця або один рік за півтора року. Зазначає, що після звернення до відповідача із заявою від 08.05.2025 останнім проведено перевірку та внесено зміни до наказу про звільнення в частині збільшення пільгової вислуги років із 03 років 06 місяців 16 днів до 03 років 11 місяців 16 днів, однак інші періоди проходження служби залишилися незарахованими. Позивач вважає таку відмову протиправною, оскільки відповідні періоди служби відповідають умовам нормативно-правових актів, які передбачають пільгове обчислення вислуги років. При цьому наголошує, що відомості про його календарну та пільгову вислугу років є персональними даними, а тому їх недостовірне відображення порушує його особисті немайнові права, гарантовані Законом України «Про захист персональних даних». Посилається на положення статей 8, 20 зазначеного Закону, які передбачають право суб`єкта персональних даних вимагати виправлення недостовірних відомостей та обов`язок володільця персональних даних вносити відповідні зміни. Вважає безпідставними посилання відповідача на відсутність у нього права на призначення пенсії за вислугу років, оскільки звернення стосувалося не призначення пенсії, а виправлення недостовірних відомостей про вислугу років та проведення її відповідного перерахунку.

За цією позовною заявою відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами у відповідності до ст. 262 КАС України.

Відповідач у відзиві заперечує проти задоволення позовних вимог, вважає їх необґрунтованими та такими, що не відповідають вимогам чинного законодавства. Зазначає, що за результатами розгляду заяви позивача Головним управлінням Національної поліції в Одеській області вже проведено перерахунок вислуги років на пільгових умовах, що відображено в наказі від 16.07.2025 № 860 о/с. Водночас відповідач вважає відсутніми правові підстави для додаткового зарахування до пільгової вислуги років спірних періодів служби загальною тривалістю 02 роки 02 місяці 16 днів, оскільки нормативно-правові акти, якими передбачено пільгове обчислення вислуги років для відповідних посад підрозділів боротьби з економічною злочинністю та карного розшуку, зокрема накази МВС України від 20.07.2006 № 722 та від 29.07.2008 № 361, втратили чинність ще до проходження позивачем зазначених періодів служби. Щодо періоду з 29.08.2014 по 19.09.2014 відповідач зазначає, що його вже зараховано до вислуги років на пільгових умовах, а період з 10.04.2015 по 17.07.2015 не підлягає такому зарахуванню у зв`язку з втратою чинності 10.04.2015 постановою Верховної Ради України від 16.12.1993 № 3720-XII, положення якої були необхідною умовою застосування наказу МВС України від 14.11.2007 № 431. Крім того, відповідач посилається на зміни, внесені постановою Кабінету Міністрів України від 16.02.2022 № 119 до постанови від 17.07.1992 № 393, відповідно до яких пільгова вислуга років зараховується для визначення розміру пенсії, а не для визначення права на її призначення. На підтвердження своєї позиції посилається на правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 13.11.2023 у справі № 140/1151/23, від 14.11.2023 у справі № 600/3836/22, від 31.08.2023 у справі № 200/4951/22 та від 07.09.2023 у справі № 560/9478/22. Вважає, що календарна та пільгова вислуга років мають різний порядок обчислення, а чинне законодавство не передбачає зарахування пільгової вислуги до календарної для визначення стажу служби в поліції. З огляду на викладене відповідач стверджує, що права та законні інтереси позивача не порушені, а тому просить відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

У відповіді на відзив позивач не погоджується з доводами відповідача та наполягає на задоволенні позовних вимог. Зазначає, що предметом спору є не питання призначення пенсії чи виплати одноразової грошової допомоги, а захист його права на достовірність персональних даних у частині відображення відомостей про вислугу років на пільгових умовах станом на день звільнення зі служби в органах внутрішніх справ. Вважає, що посилання відповідача на порядок пенсійного забезпечення та обчислення одноразової грошової допомоги не стосуються предмета спору. На спростування доводів відповідача щодо застосування змін, внесених постановою Кабінету Міністрів України від 16.02.2022 № 119 до постанови від 17.07.1992 № 393, позивач посилається на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 28.08.2025 у справі № 640/13694/22, якою окремі положення постанови № 119 визнано протиправними та нечинними. На його переконання, зазначені зміни призвели до звуження соціальних гарантій осіб, які мають право на пенсійне забезпечення відповідно до Закону України № 2262-XII, та були прийняті Кабінетом Міністрів України поза межами наданих йому повноважень. Також посилається на правові позиції Верховного Суду щодо пільгового обчислення вислуги років, рішення Конституційного Суду України стосовно гарантій соціального захисту відповідних категорій осіб та практику Європейського суду з прав людини щодо захисту права власності й легітимних очікувань. З огляду на викладене позивач вважає, що відповідач не навів належних аргументів на підтвердження правомірності своїх дій, у зв`язку з чим підтримує позовні вимоги та просить задовольнити їх у повному обсязі.

Дослідивши матеріали справи, а також обставини, якими обґрунтовуються вимоги та заперечення проти позову, докази, якими вони підтверджуються, суд встановив наступне: ОСОБА_1 проходив службу в органах внутрішніх справ України та Національній поліції України на різних посадах, зокрема в підрозділах Державної служби боротьби з економічною злочинністю, підрозділах боротьби з організованою злочинністю та кримінальної поліції.

Наказом Головного управління Національної поліції в Одеській області від 16 вересня 2021 року № 1454 о/с «По особовому складу» ОСОБА_1 звільнено зі служби в поліції за пунктом 7 частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» (за власним бажанням).

Згідно із зазначеним наказом вислуга років позивача на день звільнення становила 16 років 5 місяців 29 днів у календарному обчисленні для виплати надбавки за вислугу років та одноразової грошової допомоги при звільненні, а вислуга років на пільгових умовах (без урахування календарної вислуги) - 3 роки 6 місяців 16 днів.

08 травня 2025 року позивач звернувся до Головного управління Національної поліції в Одеській області із заявою, у якій просив надати роз`яснення щодо обчислення вислуги років на день звільнення, повідомити періоди служби, зараховані на пільгових умовах, провести перерахунок вислуги років із зарахуванням відповідних періодів на пільгових умовах та надати відповідний розрахунок.

Листом від 09 червня 2025 року № 53747-2025 Головне управління Національної поліції в Одеській області повідомило позивача про результати розгляду його звернення та зазначило, що пільгова вислуга років становить 3 роки 6 місяців 16 днів. Також відповідач повідомив про виявлення помилки щодо незарахування окремих періодів проходження служби та необхідність проведення додаткової перевірки.

Наказом Головного управління Національної поліції в Одеській області від 16 липня 2025 року № 860 о/с «По особовому складу» внесено зміни до наказу від 16 вересня 2021 року № 1454 о/с у частині обчислення вислуги років позивача на пільгових умовах. Унаслідок внесених змін пільгова вислуга років позивача збільшена з 3 років 6 місяців 16 днів до 3 років 11 місяців 16 днів.

Листом від 23 липня 2025 року № 114420-2025 відповідач повідомив позивача про проведений перерахунок та направив витяг із наказу від 16 липня 2025 року № 860 о/с.

Не погоджуючись із визначеним відповідачем розміром пільгової вислуги років, позивач вважає, що до неї підлягають додатковому зарахуванню періоди проходження служби з 16 травня 2012 року по 7 серпня 2012 року, з 7 серпня 2012 року по 11 жовтня 2012 року, з 11 жовтня 2012 року по 15 березня 2013 року, з 15 березня 2013 року по 30 липня 2013 року, з 30 липня 2013 року по 10 квітня 2014 року, з 29 серпня 2014 року по 19 вересня 2014 року, з 10 квітня 2015 року по 17 липня 2015 року, з 17 липня 2015 року по 6 листопада 2015 року, з 7 листопада 2015 року по 25 жовтня 2016 року та з 10 квітня 2017 року по 5 березня 2018 року.

За розрахунком позивача, зазначені періоди проходження служби становлять 4 роки 5 місяців 3 дні, а додаткова вислуга в пільговому обчисленні - 2 роки 2 місяці 16 днів. З урахуванням уже зарахованої відповідачем пільгової вислуги позивач вважає, що її загальна тривалість на день звільнення становить 6 років 2 місяці 2 дні.

Вважаючи, що відповідачем не враховано всі періоди проходження служби, які підлягають пільговому обчисленню, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За змістом частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень суд перевіряє, чи прийняті вони, зокрема, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією і законами України, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, добросовісно, розсудливо та пропорційно.

Згідно зі статтею 59 Закону України від 02.07.2015 №580-VIII «Про Національну поліцію» служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень.

Відповідно до частини першої статті 78 Закону №580-VIII стаж служби в поліції дає право на встановлення поліцейському надбавки за вислугу років та надання додаткової оплачуваної відпустки.

Частиною другою статті 78 цього Закону визначено види служби та періоди, які зараховуються до стажу служби в поліції. При цьому наведена норма не встановлює загального правила про кратне обчислення будь-якого періоду служби в поліції залежно від характеру виконуваних службових обов`язків або належності посади до певного підрозділу.

Водночас пенсійне забезпечення осіб, які проходили службу в органах внутрішніх справ та Національній поліції, регулюється спеціальним Законом України від 09.04.1992 №2262-XII «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

Пунктом «б» частини першої статті 1-2 Закону №2262-XII передбачено право на пенсійне забезпечення на умовах цього Закону осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ України та поліцейських, звільнених зі служби.

Відповідно до статті 12 Закону №2262-XII пенсія за вислугу років призначається за наявності визначених цією статтею умов щодо вислуги років або страхового стажу та тривалості відповідної служби.

Згідно з пунктом «б» частини першої статті 17 Закону №2262-XII до вислуги років для призначення пенсії зараховується, зокрема, служба в органах внутрішніх справ та Національній поліції на посадах начальницького і рядового складу з дня призначення на відповідну посаду.

Статтею 17-1 Закону №2262-XII передбачено, що порядок обчислення вислуги років та визначення пільгових умов призначення пенсій особам, які мають право на пенсію за цим Законом, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

На виконання зазначених положень Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 17.07.1992 №393, якою затверджено Порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам, які мають право на пенсію відповідно до Закону №2262-XII.

Отже, Закон №2262-XII визначає загальні умови пенсійного забезпечення та види служби, які зараховуються до вислуги років, а Порядок №393 конкретизує умови пільгового обчислення окремих періодів такої служби.

При цьому пільгове обчислення не означає, що фактична тривалість служби змінюється. Воно полягає у застосуванні встановленого нормативним актом коефіцієнта до конкретного періоду служби, який за своїми характеристиками відповідає визначеним законом умовам. Тому сама по собі належність особи до органів внутрішніх справ, Національної поліції або проходження служби на оперативній посаді не є достатньою підставою для застосування пільгового обчислення.

Суд зазначає, що право на таке обчислення виникає за умови одночасної наявності нормативної підстави, яка передбачає відповідну пільгу, належності особи до визначеної цим актом категорії службовців, проходження служби у відповідному підрозділі та обіймання посади, включеної до встановленого переліку, якщо такий перелік передбачений нормативним регулюванням.

Суд, відхиляє доводи відповідача, що після набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України від 16.02.2022 №119 пільгова вислуга років може враховуватися виключно для визначення розміру пенсії.

Постановою №119 до постанови №393 внесено зміни, зокрема пункт 3 викладено в редакції, за якою пільгове зарахування здійснювалося до вислуги років для визначення розміру пенсії, а пункт 2-1 передбачав обчислення календарної вислуги для призначення пенсій згідно з пунктами 1 і 2 постанови №393.

Водночас постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 28.08.2025 у справі №640/13694/22 визнано протиправними та нечинними пункт 4, підпункт 1 пункту 5, пункт 6 та пункт 7 постанови №119.

Посилання відповідача на відкриття Верховним Судом касаційного провадження у зазначеній справі не свідчить про втрату чинності постановою апеляційного суду або автоматичне зупинення її дії. Сам факт оскарження судового рішення в касаційному порядку не усуває його правових наслідків до ухвалення відповідного рішення судом касаційної інстанції.

Крім того, постановою Верховного Суду від 13.05.2026 у справі №420/21549/25 підтверджено, що після визнання протиправними та нечинними відповідних положень постанови №119 застосовується попередня редакція пункту 3 Порядку №393, яка передбачає можливість врахування пільгової вислуги не лише для визначення розміру пенсії, а й для визначення права на її призначення.

У зазначеній постанові Верховний Суд наголосив, що пільгове обчислення періоду проходження служби є похідним від визначальної підстави та пов`язується зі спеціальним статусом, якого особа набула в результаті виконання відповідної роботи, визначеної законодавством. Вислуга років з урахуванням часу служби, який підлягає зарахуванню на пільгових умовах, є календарною одиницею виміру та повинна враховуватися при застосуванні статей 12, 17 та 17-1 Закону №2262-XII.

Разом із тим зазначений висновок Верховного Суду не означає, що будь-який період проходження служби в органах внутрішніх справ або Національній поліції автоматично підлягає пільговому обчисленню. Він стосується правового значення пільгової вислуги для визначення права на пенсію за наявності встановлених нормативними актами підстав для її формування.

Тобто необхідно розмежовувати питання для яких цілей може використовуватися пільгова вислуга, та питання чи належить конкретний період служби конкретної особи до тих періодів, щодо яких законодавством установлено пільгове обчислення.

Судом встановлено, що у періоди з 16.05.2012 до 07.08.2012, з 07.08.2012 до 11.10.2012, з 11.10.2012 до 15.03.2013, з 15.03.2013 до 30.07.2013 та з 30.07.2013 до 10.04.2014 позивач проходив службу на посадах старшого оперуповноваженого відділу протидії злочинам в органах влади та управління УДСБЕЗ, заступника начальника сектору ДСБЕЗ, оперуповноваженого секторів ДСБЕЗ та старшого оперуповноваженого ДСБЕЗ.

Позивач пов`язує право на пільгове обчислення зазначених періодів із наказом МВС України від 20.07.2006 №722, яким затверджено Перелік посад начальницького складу підрозділів боротьби з економічною злочинністю органів внутрішніх справ, за якими час проходження служби обчислювався з розрахунку один місяць служби за півтора місяця.

Відповідач заперечує проти такого зарахування, зазначаючи, що наказ №722 та нормативні положення, на підставі яких його прийнято, втратили чинність до початку проходження позивачем відповідних періодів служби.

Суд погоджується з доводами відповідача з огляду на таке: Постановою Кабінету Міністрів України від 22.06.2005 №497 пункт 3 постанови №393 доповнено положенням, відповідно до якого час проходження служби особами начальницького складу органів внутрішніх справ у підрозділах боротьби з економічною злочинністю за переліком посад і на умовах, що визначаються Міністерством внутрішніх справ.

На виконання цієї постанови наказом МВС України від 20.07.2006 №722 затверджено відповідний перелік посад. До нього, зокрема, включено посади оперуповноваженого, старшого оперуповноваженого, старшого оперуповноваженого в особливо важливих справах, начальника сектору, заступника начальника відділу та інші посади.

Таким чином, у період дії відповідного нормативного регулювання служба на посадах, включених до зазначеного переліку, могла бути підставою для пільгового обчислення вислуги років.

Однак постановою Кабінету Міністрів України від 20.07.2011 №780 «Про внесення змін до пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 р. №393 та визнання такими, що втратили чинність, деяких постанов Кабінету Міністрів України» з пункту 3 постанови №393 виключено абзаци двадцять четвертий, двадцять шостий, двадцять сьомий і двадцять дев`ятий підпункту «в», зокрема положення, яке передбачало пільгове зарахування часу проходження служби в підрозділах боротьби з економічною злочинністю.

Постанова №780 набрала чинності 27.07.2011.

Крім того, наказом МВС України від 12.08.2011 №546 «Про визнання такими, що втратили чинність, деяких наказів МВС», зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 31.08.2011 за №1024/19762, визнано таким, що втратив чинність, наказ МВС України від 20.07.2006 №722. Наказ №546 набрав чинності 26.09.2011.

Отже, необхідно розрізняти дату припинення дії положення пункту 3 постанови №393, яке передбачало відповідну пільгу, та дату формального припинення чинності наказу №722.

Вирішальним у спірних правовідносинах є те, що сама нормативна підстава для пільгового зарахування служби в підрозділах боротьби з економічною злочинністю була виключена з пункту 3 постанови №393 з 27.07.2011.

Такий підхід узгоджується з висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 20.09.2024 у справі №320/13343/23. У цій справі Верховний Суд розглядав аналогічне питання щодо пільгового обчислення служби на посадах у підрозділах боротьби з економічною злочинністю органів внутрішніх справ. Суд дійшов висновку, що право на пільгове обчислення існувало до 26.07.2011 включно, а починаючи з 27.07.2011 відповідний період служби не може бути обчислений на пільгових умовах, оскільки постановою №780 виключено нормативну підставу для такого зарахування.

Верховний Суд також зазначив, що наказ №546 підлягає застосуванню лише в межах періоду дії відповідного положення постанови №393, а його формальне набрання чинності 26.09.2011 не продовжує дію пільги, яка була виключена актом вищої юридичної сили раніше.

У цій справі всі п`ять спірних періодів у підрозділах ДСБЕЗ розпочалися після 27.07.2011, а саме 16.05.2012, 07.08.2012, 11.10.2012, 15.03.2013 та 30.07.2013.

Таким чином на час проходження позивачем служби в зазначених підрозділах відповідне положення пункту 3 постанови №393 виключене, а наказ №722 також втратив чинність.

Посилання позивача на те, що фактично обіймані ним посади за своїми назвами відповідають посадам, включеним до Переліку №722, не спростовує наведеного висновку. Включення посади до переліку має правове значення лише за умови чинності нормативної підстави, яка передбачає пільгове обчислення відповідного періоду служби.

Сам по собі перелік посад не може створювати пільгу незалежно від положень нормативного акта, на виконання якого його прийнято. Інше тлумачення означало б фактичне відновлення дії положення пункту 3 постанови №393, виключеного постановою №780, що не відповідає принципу ієрархії нормативно-правових актів.

Не змінює цього висновку й посилання позивача на постанову Верховного Суду від 03.03.2021 у справі №805/3923/18-а та постанову від 14.04.2021 у справі №480/4241/18. Наведені судові рішення підтверджують загальний принцип можливості пільгового обчислення вислуги років за наявності відповідної нормативної підстави, однак не встановлюють права на пільгове зарахування періодів служби в підрозділах боротьби з економічною злочинністю після виключення відповідної категорії з пункту 3 постанови №393.

Отже, відсутні правові підстави для пільгового зарахування періодів проходження позивачем служби з 16.05.2012 до 07.08.2012, з 07.08.2012 до 11.10.2012, з 11.10.2012 до 15.03.2013, з 15.03.2013 до 30.07.2013 та з 30.07.2013 до 10.04.2014.

Позивач також просить зарахувати на пільгових умовах період з 29.08.2014 до 19.09.2014, протягом якого проходив службу на посаді оперуповноваженого в особливо важливих справах відділу боротьби з корупцією УБОЗ ГУМВС України в Одеській області.

Відповідач у відзиві зазначив, що в цей період позивач був відряджений до Донецької, Луганської та Харківської областей для виконання завдань, визначених Законом України «Про боротьбу з тероризмом», а відповідний час уже зараховано до пільгової вислуги років. На підтвердження цього відповідач послався на лист від 09.06.2025 №53747-2025.

Позивач у відповіді на відзив не навів доводів, які б спростовували факт зарахування цього періоду до пільгової вислуги, та не надав доказів того, що відповідач не врахував його під час видання наказу №860 о/с.

Суд зазначає, що відповідно до пункту 3 Порядку №393 час участі в антитерористичній операції за встановлених законодавством умов підлягав пільговому обчисленню. Водночас повторне зарахування одного й того самого періоду служби за декількома підставами не призводить до повторного збільшення фактичної тривалості пільгової вислуги, якщо відповідний період уже врахований у її складі.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач визнав та врахував зазначений період під час обчислення пільгової вислуги позивача. Доказів протилежного позивач не надав.

За таких обставин, суд не встановив факту незарахування періоду з 29.08.2014 до 19.09.2014 до пільгової вислуги років позивача. Відтак вимога щодо його повторного врахування є безпідставною.

Суд також звертає увагу, що в період з 10.04.2015 до 17.07.2015 позивач проходив службу на посаді старшого оперуповноваженого в особливо важливих справах відділу боротьби з корупцією УБОЗ ГУМВС України в Одеській області.

Позивач пов`язує право на пільгове обчислення цього періоду з наказом МВС України від 14.11.2007 №431, яким затверджено Перелік посад працівників спеціальних підрозділів по боротьбі з організованою злочинністю органів внутрішніх справ, стаж роботи на яких обчислюється з розрахунку 1,5 року за кожен рік служби.

Відповідач заперечує проти зарахування цього періоду, посилаючись на втрату чинності постановою Верховної Ради України від 16.12.1993 №3720-XII, положення якої були правовою основою для прийняття наказу №431.

Суд зазначає, що наказом МВС України №431 затверджено перелік посад працівників спеціальних підрозділів по боротьбі з організованою злочинністю, за якими передбачалося пільгове обчислення стажу з розрахунку 1,5 року за кожен рік служби. Пунктом 2 цього наказу визначено, що пільгова вислуга зараховується особам з дня призначення на посади, зазначені в пункті 1 наказу, які перебували на службі після набрання чинності постановою Верховної Ради України від 16.12.1993 №3720-XII.

Підпунктом 4.1.6 пункту 4.1 розділу 4 Положення, затвердженого постановою №3720-XII, передбачалося, що стаж роботи працівників спеціальних підрозділів по боротьбі з організованою злочинністю обчислюється з розрахунку 1,5 року за кожен рік служби у відповідних підрозділах згідно з переліком посад, визначених Міністром внутрішніх справ України.

Верховний Суд у постанові від 21.11.2023 у справі №460/1901/21 підтвердив можливість врахування пільгового стажу за наказом №431 у межах правового регулювання, яке передбачало таку пільгу. При цьому Суд виходив із необхідності встановлення не лише відповідності посади затвердженому переліку, а й проходження служби у спеціальному підрозділі по боротьбі з організованою злочинністю.

Водночас постановою Верховної Ради України №3720-XII від 16.12.1993 втрачено чинність 10.04.2015 на підставі Закону України від 12.02.2015 №193-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реформування органів внутрішніх справ».

Отже з 10.04.2015 припинила дію нормативна підстава, якою передбачено спеціальний порядок обчислення стажу працівників спеціальних підрозділів по боротьбі з організованою злочинністю.

Суд ураховує, що наказ №431 формально не був визнаний нечинним, однак сам по собі факт формальної чинності підзаконного нормативного акта не означає, що він може застосовуватися незалежно від нормативної підстави, на виконання якої його прийнято.

Наказ №431 затверджував перелік посад та умови застосування пільгового обчислення, передбаченого постановою №3720-XII, але не встановлював самостійного, незалежного від цієї постанови права на пільгове зарахування служби. Тому після втрати чинності постановою №3720-XII застосування наказу №431 для формування нового пільгового стажу за періоди служби, які настали після цієї дати, не має належної нормативної основи.

При цьому, суд не ототожнює втрату чинності постановою №3720-XII з автоматичним анулюванням раніше набутого права на пільгове обчислення. Періоди служби, які були відпрацьовані за наявності відповідної правової підстави, оцінюються за нормативним регулюванням, чинним на час їх проходження. Однак у цій справі заявлений позивачем період розпочався 10.04.2015, тобто після втрати чинності постановою №3720-XII.

Доводи позивача щодо відповідності його посади переліку, затвердженому наказом №431, самі по собі не спростовують наведеного висновку, оскільки відповідність посади переліку є лише однією з необхідних умов пільгового обчислення, але не замінює наявності чинної нормативної підстави для такого обчислення.

Отже, період проходження служби з 10.04.2015 до 17.07.2015 не підлягає зарахуванню на пільгових умовах.

Також в період з 17.07.2015 до 06.11.2015 позивач проходив службу на посаді старшого оперуповноваженого в особливо важливих справах відділу протидії злочинам у морегосподарському комплексі управління протидії злочинності у сфері економіки ГУМВС України в Одеській області.

Позивач обґрунтовує вимогу щодо пільгового зарахування цього періоду належністю обійманої посади до посад оперативного складу підрозділів боротьби з економічною злочинністю та посилається на наказ МВС України №722.

Відповідач заперечує проти такого зарахування, посилаючись, що наказ №722 та положення пункту 3 постанови №393, які передбачали відповідну пільгу, втратили чинність до початку зазначеного періоду.

Як зазначено вище, наказ №722 був прийнятий на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 22.06.2005 №497, якою пункт 3 постанови №393 доповнено положенням про пільгове обчислення часу проходження служби в підрозділах боротьби з економічною злочинністю органів внутрішніх справ.

Постановою №780 відповідне положення пункту 3 постанови №393 виключено з 27.07.2011, а наказом МВС України №546 наказ №722 визнано таким, що втратив чинність, з 26.09.2011.

Отже на час проходження позивачем служби з 17.07.2015 до 06.11.2015 нормативна підстава для пільгового обчислення служби в підрозділах боротьби з економічною злочинністю вже була відсутня.

Суд також ураховує, що назва структурного підрозділу, в якому проходив службу позивач, містить формулювання «управління протидії злочинності у сфері економіки», а посада позивача за найменуванням відповідає посаді старшого оперуповноваженого в особливо важливих справах. Проте сама по собі організаційна або функціональна спорідненість такого підрозділу з колишньою Державною службою боротьби з економічною злочинністю не створює права на пільгове обчислення служби після припинення дії відповідного нормативного регулювання.

Навіть за умови відповідності найменування посади переліку, затвердженому наказом №722, застосування цього переліку можливе лише в межах дії нормативної підстави, на виконання якої його прийнято.

У постанові від 20.09.2024 у справі №320/13343/23 Верховний Суд безпосередньо зазначив, що після 27.07.2011 періоди служби в підрозділах боротьби з економічною злочинністю не можуть бути зараховані на пільгових умовах, оскільки відповідне положення пункту 3 постанови №393 виключено постановою №780. Цей висновок застосовний і до спірного періоду, який розпочався у 2015 році.

За таких обставин, суд робить висновок про відсутність правових підстав для пільгового зарахування періоду з 17.07.2015 до 06.11.2015.

Судом встановлено, що у період з 07.11.2015 до 25.10.2016 позивач проходив службу в Національній поліції України на посаді заступника начальника відділу поліції - начальника кримінальної поліції.

Позивач пов`язує право на пільгове обчислення цього періоду з належністю посади до підрозділів кримінальної поліції та посилається на наказ МВС України від 29.07.2008 №361, яким затверджено Перелік посад працівників підрозділів карного розшуку органів внутрішніх справ, час проходження служби на яких зараховувався на пільгових умовах із розрахунку один місяць служби за півтора місяця.

Відповідач заперечує проти зарахування зазначеного періоду, посилаючись на втрату чинності наказом №361 до початку проходження позивачем служби на відповідній посаді.

Суд зазначає, що наказом МВС України від 29.07.2008 №361 затверджено перелік посад працівників саме підрозділів карного розшуку органів внутрішніх справ.

Зазначений наказ втратив чинність 26.09.2011 на підставі наказу МВС України від 12.08.2011 №546.

Отже на момент призначення позивача на посаду заступника начальника відділу поліції - начальника кримінальної поліції наказ №361 вже не був чинним.

Суд також враховує, що Закон України №580-VIII «Про Національну поліцію» набрав чинності 07.11.2015 та встановив окреме правове регулювання проходження служби в поліції.

Посилання позивача на наказ №361 не може бути прийняте, оскільки він утратив чинність до початку спірного періоду, а доказів існування іншого нормативно-правового акта, який передбачав би пільгове обчислення саме цієї посади в Національній поліції України, матеріали справи не містять.

Отже період з 07.11.2015 до 25.10.2016 не підлягає зарахуванню до пільгової вислуги років.

Також в період з 10.04.2017 до 05.03.2018 позивач проходив службу в Національній поліції України на посаді заступника начальника відділу поліції - начальника сектору кримінальної поліції.

Позивач також пов`язує право на пільгове обчислення цього періоду з наказом МВС України №361 та належністю обійманої посади до кримінальної поліції.

Відповідач заперечує проти зарахування зазначеного періоду з тих самих підстав, які наведені щодо попереднього періоду.

Суд зазначає, що наказ МВС України №361 утратив чинність 26.09.2011, тобто до початку проходження позивачем служби на зазначеній посаді.

Крім того, матеріали справи не містять іншого чинного на час проходження позивачем служби нормативно-правового акта, який би передбачав зарахування цього періоду на пільгових умовах із розрахунку один місяць служби за півтора місяця.

Сам факт виконання позивачем функцій керівника кримінальної поліції або належність посади до відповідного структурного підрозділу не є достатньою підставою для застосування пільгового обчислення. Пільга має бути прямо передбачена нормативним актом, чинним на час проходження служби, а не виводитися з характеру службових обов`язків.

За таких обставин, суд доходить висновку про відсутність правових підстав для пільгового зарахування періоду з 10.04.2017 до 05.03.2018.

Позивач у відповіді на відзив наголошує, що відомості про календарну та пільгову вислугу років є його персональними даними, а тому він має право вимагати виправлення інформації, яка, на його переконання, відображена в наказі про звільнення недостовірно. На підтвердження цієї позиції позивач посилається на статті 8 та 20 Закону України №2297-VI «Про захист персональних даних».

Суд зазначає, що відповідно до статті 2 Закону №2297-VI персональні дані - це відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована.

Відомості про проходження особою служби, обіймані посади, періоди служби, календарну та пільгову вислугу років є інформацією про фізичну особу та належать до персональних даних.

Частиною першою статті 8 Закону №2297-VI передбачено, що особисті немайнові права на персональні дані, які має кожна фізична особа, є невід`ємними і непорушними.

Згідно з пунктом 6 частини другої статті 8 цього Закону суб`єкт персональних даних має право пред`являти вмотивовану вимогу щодо зміни або знищення своїх персональних даних, якщо ці дані обробляються незаконно чи є недостовірними.

Відповідно до частин першої та третьої статті 20 Закону №2297-VI володільці та розпорядники персональних даних зобов`язані вносити зміни до персональних даних на підставі вмотивованої письмової вимоги суб`єкта персональних даних, а зміна персональних даних, які не відповідають дійсності, проводиться невідкладно з моменту встановлення невідповідності.

Отже, законодавство гарантує особі право на виправлення недостовірних персональних даних. Водночас реалізація цього права передбачає встановлення факту недостовірності відповідних відомостей.

Закон №2297-VI не визначає самостійних правил обчислення вислуги років, не встановлює переліку посад, служба на яких підлягає пільговому обчисленню, та не визначає коефіцієнтів такого обчислення. Тому сам факт того, що відомості про пільгову вислугу є персональними даними, не означає, що особа має право вимагати внесення до них будь-якого розрахунку, який вона вважає правильним.

Для задоволення вимоги про зміну персональних даних, суд має встановити, що наявні в особовій справі та наказі відомості не відповідають дійсності саме внаслідок неправильного застосування нормативних положень щодо обчислення вислуги років.

У цій справі позивач пов`язує недостовірність відомостей про пільгову вислугу з незарахуванням спірних періодів служби.

Проте, як встановлено судом, правових підстав для їх пільгового обчислення не існувало або відповідний період уже був врахований відповідачем.

За таких обставин відомості про пільгову вислугу років у розмірі 3 роки 11 місяців 16 днів, визначені наказом від 16.07.2025 №860 о/с, не можуть бути визнані недостовірними лише з огляду на незгоду позивача з правовою оцінкою інших періодів служби.

Відповідно до частини другої статті 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Отже, саме на відповідача покладається обов`язок довести правомірність відмови в зарахуванні спірних періодів. Водночас позивач має довести обставини, якими обґрунтовує заявлені вимоги, зокрема проходження служби у відповідному підрозділі, обіймання посади, на яку поширюється пільгове обчислення, та наявність нормативної підстави для застосування відповідного коефіцієнта.

У цій справі відповідач надав достатньо належних та допустимих доказів щодо проведеного перерахунку, зазначив періоди, які вже враховані до пільгової вислуги, та навів нормативні підстави, з яких виходив під час відмови в зарахуванні інших періодів.

Натомість позивач не навів належних правових аргументів, які б спростовували висновки відповідача щодо втрати чинності нормативними положеннями, які передбачали пільгове обчислення служби в підрозділах боротьби з економічною злочинністю та карного розшуку, або підтверджували застосування таких положень до спірних посад у Національній поліції.

Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують.

Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, серія A, №303-A, п.29).

В пункті 42 рішення Європейського суду з прав людини у справі Бендерський проти України від 15 листопада 2007 року, заява №22750/02, зазначено, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають у достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися в світлі обставин кожної справи.

У процесі розгляду справи не встановлено інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.

Згідно зі ст. 249 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку, що адміністративний позов не підлягає задоволенню.

Відповідно до статті 139 КАС України судові витрати у разі відмови в задоволенні позову покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 2, 5-9, 72, 74-77, 90, 122, 139, 242-246, 255-258, 262, 291, 295, 297 КАС України, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Національної поліції в Одеській області (вул. Єврейська, 12, м. Одеса, 65014, код ЄДРПОУ 40108740) про визнання протиправною відмову та зобов`язання вчинити певні дії - відмовити повністю.

Беручи до уваги інтенсивність роботи та об`єктивні умови її здійснення, зокрема перебої електропостачання тривалість повітряних тривог та підвищеного навантаження, знаходження судді у відпустці, текст рішення складено та підписано суддею 06.11.2026 року.

Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки, встановлені ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення суду може бути оскаржено в порядку та строки, встановлені ст. 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Д.К. Василяка

.