Рішення № 141361597 у справі № 420/28180/26 від 09.11.2026

Справа № 420/28180/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 листопада 2026 року м. Одеса

Суддя Одеського окружного адміністративного суду Басова Н.М., розглянувши у письмовому провадженні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 (далі позивач, ОСОБА_1 ) до Військової частини НОМЕР_1 (далі відповідач, військова частина НОМЕР_1 ), в якому позивач просить суд:

- визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення, нарахування та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення, (у тому числі його щомісячних і одноразових додаткових видів), грошової допомоги на оздоровлення, грошової допомоги для вирішення соціально-побутових питань, за період з 12.03.2022 по 19.05.2023 без врахування розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом станом на 01.01.2022, 01.01.2023 на відповідний тарифний коефіцієнт;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 провести ОСОБА_1 перерахунок грошового забезпечення, (у тому числі його щомісячних і одноразових додаткових видів), грошової допомоги на оздоровлення, грошової допомоги для вирішення соціально-побутових питань, виплачених за період з 12.03.2022 по 19.05.2023, визначивши їх розмір шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що установлений законом станом на 01.01.2022, 01.01.2023 на відповідний тарифний коефіцієнт відповідно до положень постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» № 704 від 30.08.2017 року та здійснити виплату донарахованих сум, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 «Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року № 44.

В обґрунтування позову зазначено, що позивач з 12.03.2022 проходила військову службу, а грошове забезпечення, у тому числі його щомісячні і одноразові додаткові види, грошова допомога на оздоровлення та грошова допомога для вирішення соціально-побутових питань, мали нараховуватися їй виходячи з посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року. Натомість відповідач протягом спірного періоду застосовував прожитковий мінімум, встановлений на 01.01.2018, у розмірі 1762,00 грн, що підтвердив у листі від 23.03.2026 № 1604/3617, наданому на заяву позивача від 28.02.2026 про перерахунок.

Позивач вважає, що з 29.01.2020, з дня набрання законної сили постановою Шостого апеляційного адміністративного суду у справі № 826/6453/18, якою скасовано зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704, посадові оклади та оклади за військовими званнями військовослужбовців мають визначатися шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт, а з урахуванням постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 № 481 обмежила свої вимоги періодом по 19.05.2023. Позивач також вважає, що виплата донарахованих сум має здійснюватися одночасно з виплатою грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44.

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 17 вересня 2026 року позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк для надання належного доказу перебування на військовій службі станом на день звернення до суду або звільнення з військової служби.

На виконання вказаної ухвали позивач подала заяву про усунення недоліків, до якої долучила довідку військової частини НОМЕР_2 від 17.09.2026 № 4/4214 про проходження нею військової служби за призовом під час мобілізації у військовій частині НОМЕР_2 з 27.06.2026 по теперішній час. У заяві позивач також зазначила, що строк звернення до суду нею не пропущено, оскільки на день звернення до суду вона продовжує проходити військову службу, а у разі висновку суду про пропуск строку просила визнати причини його пропуску поважними та поновити строк.

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 06 жовтня 2026 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Представником відповідача через підсистему «Електронний суд» 21.10.2026 надіслано відзив на позовну заяву, в якому зазначено наступне.

Позивач проходила військову службу з 12.03.2022 по 19.02.2025 у військовій частині НОМЕР_3 , яка підпорядковувалась військовій частині НОМЕР_1 . З дня формування і по 31.07.2022 обидві військові частини перебували на фінансовому забезпеченні в ІНФОРМАЦІЯ_1 , з якого їх знято з 01.08.2022, тому, на думку відповідача, належним відповідачем за вимогами за період з 12.03.2022 по 31.07.2022 є ІНФОРМАЦІЯ_2 .

З 01.08.2022 до 19.02.2025 військова частина НОМЕР_3 перебувала на фінансовому забезпеченні у військовій частині НОМЕР_1 , при цьому нарахування грошового забезпечення здійснювала військова частина НОМЕР_3 , а відповідач лише виплачував нараховані кошти.

На виконання директиви Міністерства оборони України та Головнокомандувача Збройних Сил України від 24.11.2024 № Д-321/109/дск та наказу командира військової частини НОМЕР_4 від 26.11.2024 № 271/дск військову частину НОМЕР_3 переформовано у військову частину НОМЕР_1 , а умовне найменування «Військова частина НОМЕР_3 » і відповідний код ЄДРПОУ з 20.02.2025 анульовано. Документацію військової частини НОМЕР_3 передано до архіву, тому у відповідача відсутні її документи, крім карток особового рахунку. Відповідач вважає, що законодавство не передбачає можливості визнання протиправними дій суб`єкта владних повноважень, яких він не вчиняв, навіть у разі правонаступництва.

По суті спору відповідач зазначив, що у спірний період застосовував пункт 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 у чинній редакції, тобто з розрахунковою величиною 1762 грн, оскільки визнання протиправним та скасування нормативного акта, яким вносились зміни, не поновлює дію попередньої редакції, а Кабінет Міністрів України змін до пункту 4 цієї постанови не вносив. Розміри надбавки за особливості проходження служби та премії не встановлені актами Кабінету Міністрів України, визначаються в межах бюджетних асигнувань і фонду преміювання, сформованих з розрахунку прожиткового мінімуму на 01.01.2018, що підтверджується листом Департаменту соціального забезпечення Міністерства оборони України від 14.11.2023 № 220/13/7642, тому перерахунок посадового окладу не тягне за собою перегляду раніше виплачених надбавки та премії.

Просив відмовити в задоволенні позовних вимог.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог статей 72-77, 90 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України), суд дійшов наступного.

ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_5 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .

Згідно з картками особового рахунку військовослужбовця за 2022 та 2023 роки, складеними військовою частиною НОМЕР_3 (код ЄДРПОУ НОМЕР_6 ), позивач з 12.03.2022 зарахована до списків особового складу військової частини НОМЕР_3 та проходила військову службу на посаді діловода з посадовим окладом 2730,00 грн (наказ від 23.03.2022 № 2), спочатку у військовому званні «солдат», а з травня 2022 року у військовому званні «старший солдат» (наказ від 17.05.2022 № 7-РС).

Відповідно до вказаних карток особового рахунку та довідки відповідача про розміри нарахованого грошового забезпечення та одноразових видів грошового забезпечення протягом періоду з 12.03.2022 по 19.05.2023 позивачу нараховувались посадовий оклад у розмірі 2730,00 грн, оклад за військовим званням у розмірі 530,00 грн, а з травня 2022 року у розмірі 600,00 грн, надбавка за особливості проходження служби, премія (у 2022 році 289 відсотків), з квітня 2023 року надбавка за вислугу років, а також індексація грошового забезпечення у 2022 році та додаткова винагорода відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168. Крім того, позивачу нараховано грошову допомогу для оздоровлення за наказом від 22.05.2022 № 41 у сумі 13268,70 грн та за наказом від 22.03.2023 № 124 у сумі 21473,63 грн. Матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань у 2022 та 2023 роках позивачу не нараховувалась.

Згідно з картками особового рахунку з нарахованого позивачу грошового забезпечення утримувався податок з доходів фізичних осіб, і одночасно нараховувалась грошова компенсація податку з доходів фізичних осіб у розмірі утриманого податку.

Відповідно до листа Департаменту фінансів Міністерства оборони України від 26.07.2022 № 248/3356 військові частини НОМЕР_1 та НОМЕР_3 , разом з іншими військовими частинами Сил територіальної оборони Збройних Сил України, з 01 серпня 2022 року знято з фінансового забезпечення ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Листом Головного управління оборонних активів Міністерства оборони України від 26.03.2025 № 220/73/810 повідомлено, що за результатами опрацювання питання щодо виключення з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань військових частин, у тому числі військової частини НОМЕР_3 , відповідні коди ЄДРПОУ, серед яких код НОМЕР_6 , вважаються використаними (анульованими).

За твердженням відповідача, яке позивачем не заперечується, на виконання директиви Міністерства оборони України та Головнокомандувача Збройних Сил України від 24.11.2024 № Д-321/109/дск військову частину НОМЕР_3 переформовано у військову частину НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_7 ), а умовне найменування «Військова частина НОМЕР_3 » з 20.02.2025 анульовано.

28.02.2026 позивач звернулася до відповідача із заявою про перерахунок грошового забезпечення, у тому числі грошової допомоги для оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, із використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року.

Листом від 23.03.2026 № 1604/3617 відповідач повідомив позивача, що військова частина НОМЕР_1 під час нарахування їй грошового забезпечення діяла відповідно до чинного законодавства, розмір прожиткового мінімуму, який застосовано для розрахунку грошового забезпечення за період з 12.03.2022 по 19.05.2023, складав 1762,00 грн, а підстав для перерахунку не вбачається. У листі також зазначено, що станом на 12.03.2022 грошове забезпечення позивача становило 13268,70 грн і складалося з посадового окладу у розмірі 2730,00 грн, окладу за військовим званням у розмірі 530,00 грн, надбавки за особливості проходження служби 65 відсотків та премії 289 відсотків, а посадовий оклад з 12.03.2022 по 19.02.2025 встановлено за 4 тарифним розрядом.

Станом на день звернення до суду позивач проходить військову службу за призовом під час мобілізації у військовій частині НОМЕР_2 (довідка від 17.09.2026 № 4/4214).

Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано вимоги і заперечення учасників справи, суд виходить з такого.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Згідно із частиною першою статті 2 Закону України від 25.03.1992 № 2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу» військовою службою є державна служба особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, пов`язаній із захистом Вітчизни. У зв`язку з особливим характером військової служби військовослужбовцям надаються передбачені законом пільги, гарантії та компенсації.

Частиною першою статті 9 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі Закон № 2011-ХІІ) встановлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Згідно з частинами другою, третьою статті 9 Закону № 2011-ХІІ до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Відповідно до частини четвертої статті 9 Закону № 2011-ХІІ грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260 затверджено Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам (далі Порядок № 260), який застосовується судом у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин.

Відповідно до пункту 2 розділу I Порядку № 260 грошове забезпечення включає: щомісячні основні види грошового забезпечення; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення. До щомісячних основних видів грошового забезпечення належать: посадовий оклад; оклад за військовим званням; надбавка за вислугу років. До щомісячних додаткових видів грошового забезпечення належать: підвищення посадового окладу; надбавки; доплати; премія. До одноразових додаткових видів грошового забезпечення належать винагороди та допомоги.

Згідно з пунктом 14 розділу I Порядку № 260 грошове забезпечення, не виплачене своєчасно або виплачене в меншому, ніж належало, розмірі, виплачується за весь період, протягом якого військовослужбовець мав право на нього.

Щодо доводів відповідача про те, що він є неналежним відповідачем у справі, суд зазначає таке.

Наказом Міністерства оборони України від 22.05.2017 № 280 затверджено Правила організації фінансового забезпечення військових частин, установ та організацій Збройних Сил України (далі Правила № 280).

Пунктом 1.5 розділу І Правил № 280 установлено, що військова частина, не включена до мережі розпорядників бюджетних коштів, зараховується на фінансове забезпечення до військової частини - розпорядника коштів третього рівня на підставі відповідних директив (рішень). Командир військової частини, зарахованої на фінансове забезпечення до військової частини - розпорядника коштів третього рівня, організовує своєчасне оформлення та подання розпоряднику коштів усіх документів, необхідних для здійснення належного фінансового забезпечення військової частини.

Пунктом 4.3 Правил № 280 передбачено, що виплата грошового забезпечення, заробітної плати та інші виплати (індексація, грошова компенсація за речове майно, харчування, піднайом житла тощо) особовому складу здійснюються за місцем штатної служби (перебування на фінансовому та інших видах забезпечення). Відповідальність за правильність нарахування та своєчасність виплати грошового забезпечення (заробітної плати), проведення та перерахування за належністю в установлені терміни утримань і нарахувань покладається на командира військової частини та начальника фінансового органу.

Отже, обов`язок щодо нарахування військовослужбовцю грошового забезпечення, у тому числі у випадку перебування військової частини на фінансовому забезпеченні в іншій військовій частині чи установі, покладено на командира військової частини, у штаті якої військовослужбовець проходить військову службу. Кошти на здійснення відповідних виплат надаються розпорядником на підставі наказів, заявок, кошторисів, розрахунків, що надаються військовою частиною, яка перебуває на фінансовому забезпеченні такого розпорядника коштів. Внутрішні механізми фінансування військової частини не впливають на визначення суб`єкта, зобов`язаного нарахувати військовослужбовцю грошове забезпечення в належному розмірі.

Як встановлено судом, у спірний період позивач проходила військову службу у штаті військової частини НОМЕР_3 , яка до 31.07.2022 перебувала на фінансовому забезпеченні в ІНФОРМАЦІЯ_1 , а з 01.08.2022 у військовій частині НОМЕР_1 . При цьому грошове забезпечення позивачу за весь спірний період, починаючи з 12.03.2022, відображено в картках особового рахунку, складених фінансово-економічною службою військової частини НОМЕР_3 .

Водночас військову частину НОМЕР_3 переформовано у військову частину НОМЕР_1 , а умовне найменування та код ЄДРПОУ військової частини НОМЕР_3 з 20.02.2025 анульовано, що відповідач у відзиві визнає і що підтверджується листом Головного управління оборонних активів Міністерства оборони України від 26.03.2025 № 220/73/810. Позов подано після припинення військової частини НОМЕР_3 , а сам відповідач у листі від 23.03.2026 № 1604/3617 розглянув заяву позивача по суті, зазначивши, що військова частина НОМЕР_1 під час нарахування позивачу грошового забезпечення діяла відповідно до чинного законодавства, і надав позивачу довідку про розміри нарахованого їй грошового забезпечення за весь період служби.

З викладеного вбачається, що саме відповідач є правонаступником військової частини НОМЕР_3 , у штаті якої позивач проходила службу у спірний період, а тому є належним відповідачем у справі і несе обов`язок щодо перерахунку та виплати позивачу грошового забезпечення, яке у спірний період нараховувалося військовою частиною НОМЕР_3 у меншому, ніж належало, розмірі. ІНФОРМАЦІЯ_2 , який до 31.07.2022 лише здійснював фінансове забезпечення військової частини НОМЕР_3 , у штаті якого позивач не перебувала, належним відповідачем у справі не є. Посилання відповідача на передачу документів військової частини НОМЕР_3 до архіву не звільняє його від обов`язку щодо належного розрахунку з військовослужбовцем, тим більше, що картки особового рахунку позивача за спірний період у відповідача наявні та надані ним до суду.

Щодо вимог про перерахунок грошового забезпечення за період з 12.03.2022 по 19.05.2023 із використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного року, суд зазначає таке.

30 серпня 2017 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі Постанова № 704), яка набрала чинності з 01 березня 2018 року. Пунктом 2 Постанови № 704 установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Додатком 1 до Постанови № 704 встановлено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу, осіб рядового і начальницького складу, додатком 14 схему тарифних коефіцієнтів за військовими (спеціальними) званнями.

Пунктом 4 Постанови № 704 (у первинній редакції) передбачалось, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

Пунктом 5 Постанови № 704 керівникам державних органів у межах асигнувань, що виділяються на їх утримання, надано право, зокрема, установлювати надбавку за особливості проходження служби в розмірі до 100 відсотків посадового окладу з урахуванням окладу за військовим (спеціальним) званням та надбавки за вислугу років, здійснювати преміювання військовослужбовців відповідно до їх особистого внеску в загальний результат служби у межах фонду преміювання, а також надавати один раз на рік матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення, та допомогу для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення.

21 лютого 2018 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» (далі Постанова № 103), пунктом 6 якої внесено зміни до Постанови № 704, внаслідок яких пункт 4 цієї Постанови викладено у новій редакції, а саме: « 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14».

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі № 826/6453/18, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 20 жовтня 2022 року, визнано протиправним та скасовано пункт 6 Постанови № 103, яким були внесені зміни до пункту 4 Постанови № 704.

Відповідно до частини другої статті 265 КАС України нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.

Відповідно до статті 6 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» базовим державним соціальним стандартом є прожитковий мінімум, встановлений законом, на основі якого визначаються державні соціальні гарантії та стандарти у сферах доходів населення.

Закон України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» від 02.12.2021 № 1928-IX та Закон України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» від 03.11.2022 № 2710-IX застережень щодо застосування як розрахункової величини для визначення грошового забезпечення прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня 2018 року, не містять. Статтею 7 вказаних законів прожитковий мінімум для працездатних осіб встановлено: з 01.01.2022 у розмірі 2481 грн, з 01.01.2023 у розмірі 2684 грн, що перевищує прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений Законом України «Про Державний бюджет України на 2018 рік» на 01.01.2018 (1762 грн).

Згідно з частинами першою-третьою статті 7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України. У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

Верховний Суд неодноразово наголошував, що суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувались такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи (постанови Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 913/204/18, від 10 березня 2020 року у справі № 160/1088/19 та від 10 січня 2023 року у справі № 340/507/22).

Верховний Суд у постановах від 02 серпня 2022 року у справі № 440/6017/21, від 12 вересня 2022 року у справі № 500/1813/21, від 19 жовтня 2022 року у справі № 400/6214/21 зазначив, що з 01.01.2020 положення пункту 4 Постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, а тому до спірних правовідносин підлягає застосуванню пункт 4 Постанови № 704 із використанням для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року.

Аналогічні висновки викладені Верховним Судом у постановах від 15 червня 2023 року у справі № 380/13603/21 та від 30 квітня 2025 року у справі № 620/9741/24, в яких зазначено, що з 29 січня 2020 року діє редакція пункту 4 Постанови № 704, яка діяла до змін, внесених Постановою № 103, і в якій передбачено, що для визначення посадового окладу та окладу за військовим званням застосовується розрахункова величина «прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року».

У постанові від 17 лютого 2026 року у справі № 520/5814/24 Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду, відступивши від висновків, викладених у постановах від 20 жовтня 2025 року у справі № 600/3516/24-а та від 22 жовтня 2025 року у справі № 420/3824/25, зазначив, що пункт 4 Постанови № 704 підлягає застосуванню у первинній редакції в частині, що не суперечить нормативно-правовому акту, який має вищу юридичну силу, закону про Державний бюджет України на відповідний рік, із використанням для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, оскільки суд не вправі, вирішуючи спір, застосовувати дефектний нормативно-правовий акт безвідносно до того, чи був він чинним на момент виникнення спірних відносин.

З урахуванням положень частини п`ятої статті 242 КАС України вказані висновки Верховного Суду враховуються судом при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин. Наведене спростовує доводи відповідача про те, що визнання протиправним та скасування пункту 6 Постанови № 103 не поновило дію пункту 4 Постанови № 704 у первинній редакції, а відповідач був зобов`язаний застосовувати розрахункову величину 1762 грн.

Разом з тим, постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 № 481 внесено зміни до пункту 4 Постанови № 704, абзац перший якого викладено в такій редакції: « 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14». Вказана постанова набрала чинності 20.05.2023.

Постановою Верховного Суду від 16 липня 2026 року у справі № 320/29450/24 відмовлено у задоволенні позову про визнання протиправним та нечинним пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 № 481.

З огляду на це позивач правомірно обмежила період своїх вимог 19.05.2023.

Судом встановлено, що у період з 12.03.2022 по 19.05.2023 посадовий оклад та оклад за військовим званням позивача обчислювались виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року (1762,00 грн), що відповідач прямо підтвердив у листі від 23.03.2026 № 1604/3617 та що вбачається з карток особового рахунку, за даними яких посадовий оклад позивача протягом 2022-2023 років залишався незмінним (2730,00 грн).

Щодо доводів відповідача про те, що розміри надбавки за особливості проходження служби та премії визначались у межах бюджетних асигнувань і їх перерахунок не є похідним від перерахунку посадового окладу, суд зазначає, що відповідно до Порядку № 260 щомісячні додаткові види грошового забезпечення, зокрема надбавка за особливості проходження служби та премія, а також одноразові додаткові види грошового забезпечення, зокрема грошова допомога для оздоровлення, розраховуються у відсотках від посадового окладу, окладу за військовим званням чи місячного грошового забезпечення військовослужбовця. Отже, у зв`язку з перерахунком основних видів грошового забезпечення, що має наслідком перерахунок місячного грошового забезпечення, перерахунку підлягають усі нараховані виплати, які обраховуються з урахуванням цих величин.

При цьому суд не втручається у визначення командиром відсоткових розмірів надбавки та премії, а зобов`язує здійснити перерахунок без зміни встановлених у спірний період відсоткових розмірів, із застосуванням їх до правильно визначених посадового окладу та окладу за військовим званням.

Лист Департаменту соціального забезпечення Міністерства оборони України від 14.11.2023 № 220/13/7642, на який посилається відповідач, не є нормативно-правовим актом і не може змінювати порядок визначення розмірів грошового забезпечення, встановлений Постановою № 704. Посилання на обмеженість бюджетних коштів не можуть бути підставою для невиплати грошового забезпечення в розмірі, встановленому законодавством. При розгляді справи «Кечко проти України» (заява № 63134/00) Європейський суд з прав людини зауважив, що якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними, а також не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань (пункт 23 рішення).

Підсумовуючи викладене, з огляду на відсутність правових підстав для застосування у період з 12.03.2022 по 19.05.2023 при обчисленні позивачу посадового окладу та окладу за військовим званням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, суд дійшов висновку про протиправність дій щодо нарахування та виплати позивачу грошового забезпечення, у тому числі його щомісячних додаткових видів та грошової допомоги для оздоровлення, за вказаний період без використання прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року.

Щодо вимог про перерахунок матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань суд зазначає, що відповідно до пункту 5 Постанови № 704 така допомога надається у межах асигнувань один раз на рік за рішенням керівника. Судом встановлено, що у 2022 та 2023 роках матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань позивачу не нараховувалась і не виплачувалась, а доказів звернення позивача з рапортом про її надання та прийняття рішення про її надання матеріали справи не містять. Отже, предмет перерахунку в цій частині відсутній, а вимога позивача про визнання протиправними дій та зобов`язання провести перерахунок матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань задоволенню не підлягає.

Щодо вимоги про виплату донарахованих сум одночасно з грошовою компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб суд зазначає таке.

Умови та механізм щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, визначено Порядком виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44 (далі Порядок № 44).

За правилами пунктів 2, 3 Порядку № 44 грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби. Виплата грошової компенсації здійснюється установами, що утримують військовослужбовців, за рахунок відповідних коштів, які є джерелом доходів цих осіб, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, що пов`язані з утриманням податку з доходів фізичних осіб.

Пунктами 4, 5 Порядку № 44 передбачено, що виплата грошової компенсації військовослужбовцям здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення. Грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.

Як встановлено судом, у спірний період грошова компенсація податку з доходів фізичних осіб нараховувалась позивачу щомісяця одночасно з грошовим забезпеченням у розмірі утриманого податку. Оскільки право на грошове забезпечення у належному розмірі позивач набула під час проходження служби, перерахунок та виплата донарахованих сум мають бути проведені відповідачем із одночасною виплатою грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до Порядку № 44. Аналогічна за змістом правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 10 жовтня 2024 року у справі № 500/8015/23.

З урахуванням встановлених судом обставин щодо правонаступництва належним способом захисту прав позивача є визнання протиправними дій відповідача як правонаступника військової частини НОМЕР_3 та зобов`язання відповідача здійснити перерахунок і виплату позивачу грошового забезпечення за період з 12.03.2022 по 19.05.2023 включно, у тому числі щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та грошової допомоги для оздоровлення, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022 та Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023, на відповідні тарифні коефіцієнти згідно з додатками 1, 14 до Постанови № 704, без зміни попередньо встановлених відсоткових розмірів щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії, з урахуванням раніше виплачених сум та з одночасною виплатою грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до Порядку № 44.

Щодо строку звернення до суду суд зазначає, що Конституційний Суд України рішенням від 11 грудня 2025 року № 1-р/2025 визнав таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України щодо тримісячного строку звернення до суду з вимогами про стягнення заробітної плати та інших належних працівнику виплат.

Крім того, позивач на день звернення до суду продовжує проходити військову службу, а відповідач на пропуск позивачем строку звернення до суду не посилався. За таких обставин підстав для застосування наслідків пропуску строку звернення до суду суд не вбачає.

За практикою Європейського суду з прав людини пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (див. «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain), рішення від 09.12.1994, Серія A, № 303-A, параграф 29). Водночас, відповідь суду повинна бути достатньо детальною для відповіді на основні (суттєві) аргументи сторін.

З урахуванням зазначеного суд не надає оцінку іншим доводам сторін, оскільки вони не мають суттєвого впливу на рішення суду за результатами вирішення цього спору.

Сторонами суду не наведено інших специфічних, доречних та важливих аргументів, які суд зобов`язаний оцінити, виконуючи свої зобов`язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Згідно з частинами першою та другою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не довів правомірності дій щодо нарахування та виплати позивачу грошового забезпечення за період з 12.03.2022 по 19.05.2023 без використання прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року.

Водночас вимоги позивача щодо перерахунку матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань є необґрунтованими з наведених вище підстав.

За таких обставин суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, приходить до висновку, що позов необхідно задовольнити частково.

Питання про розподіл судових витрат по сплаті судового збору відповідно до вимог статті 139 КАС України судом не вирішується, оскільки позивач згідно з пунктом 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору звільнена, доказів понесення інших судових витрат матеріали справи не містять.

Керуючись ст.ст. 2, 3, 5, 9, 77, 90, 139, 241-246, 255, 262, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_5 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_7 , місцезнаходження: АДРЕСА_2 ) про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 , як правонаступника Військової частини НОМЕР_3 , щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення, у тому числі щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та грошової допомоги для оздоровлення, за період з 12.03.2022 по 19.05.2023 включно без використання для обчислення посадового окладу та окладу за військовим званням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 12.03.2022 по 19.05.2023 включно, у тому числі щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та грошової допомоги для оздоровлення за 2022 та 2023 роки, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого: за період з 12.03.2022 по 31.12.2022 Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022; за період з 01.01.2023 по 19.05.2023 Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023, на відповідні тарифні коефіцієнти згідно з додатками 1, 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», без зміни попередньо встановлених відсоткових розмірів щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії, з урахуванням раніше виплачених сум та з одночасною виплатою грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до П`ятого апеляційного адміністративного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Н.М. Басова