Рішення № 141361615 у справі № 420/30709/26 від 09.11.2026

Справа № 420/30709/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 листопада 2026 року м. Одеса

Суддя Одеського окружного адміністративного суду Басова Н.М., розглянувши у письмовому провадженні справу за адміністративним позовом представника Оставненко Інни Сергіївни в інтересах ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшов позов представника Оставненко Інни Сергіївни (далі представник позивача) в інтересах ОСОБА_1 (далі позивач, ОСОБА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (далі відповідач, ГУ ПФУ в Івано-Франківській області), в якому позивач просить суд:

- визнати протиправним та скасувати Рішення про відмову в призначенні пенсії Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області від 18 вересня 2026 року № 155350030611;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області здійснити ОСОБА_1 призначення та виплату пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до п. «з» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» як водію міського пасажирського транспорту (автобусів, тролейбусів, трамваїв) і великовагових автомобілів, зайнятих у технологічному процесі важких і шкідливих виробництв з 12 вересня 2026 року.

В обґрунтування позову зазначено, що 14 вересня 2026 року позивач звернулася до органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах як водію міського електротранспорту. Рішенням ГУ ПФУ в Івано-Франківській області від 18 вересня 2026 року № 155350030611 позивачу відмовлено в призначенні пенсії у зв`язку з недосягненням віку 55 років.

Позивач вважає таке рішення протиправним, оскільки Рішенням Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року № 1-р/2020 визнано неконституційною статтю 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» зі змінами, внесеними Законом України від 02 березня 2015 року № 213-VIII, а тому застосуванню підлягає пункт «з» статті 13 цього Закону в редакції до внесення таких змін, згідно з яким жінки, які працювали водіями міського пасажирського транспорту, мають право на пенсію за віком на пільгових умовах після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

Позивач посилається на висновки, викладені у рішенні Верховного Суду від 21 квітня 2021 року у зразковій справі № 360/3611/20, та зазначає, що 50 років вона досягла 11 вересня 2026 року, а звернулася за призначенням пенсії 14 вересня 2026 року, тобто в межах трьох місяців, а отже пенсія має бути призначена з 12 вересня 2026 року відповідно до статті 45 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 05 жовтня 2026 року позовну заяву залишено без руху у зв`язку з неподанням документа про сплату судового збору.

06 жовтня 2026 року представником позивача через підсистему «Електронний суд» подано заяву про усунення недоліків, до якої додано документ про сплату судового збору у розмірі 1064,96 грн.

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 09 жовтня 2026 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), витребувано від відповідача засвідчені належним чином копії матеріалів пенсійної справи позивача в межах спірних правовідносин.

Відповідачем 21 жовтня 2026 року надіслано відзив на позовну заяву, в якому зазначено наступне.

Заява позивача про призначення пенсії від 14.09.2026 за принципом екстериторіальності розглядалась ГУ ПФУ в Івано-Франківській області, яким 18.09.2026 прийнято рішення про відмову в призначенні пенсії. Відповідно до пункту 8 частини другої статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» пенсія за віком на пільгових умовах призначається водіям міського пасажирського транспорту (автобусів, тролейбусів, трамваїв) і великовагових автомобілів, зайнятим у технологічному процесі важких і шкідливих виробництв, після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу для жінок не менше 25 років, у тому числі на зазначеній роботі не менше 10 років.

Вік позивача на дату звернення становив 50 років 3 дні, страховий стаж 33 роки 9 місяців 29 днів, стаж роботи на пільгових умовах водієм міського пасажирського транспорту 10 років 1 місяць 13 днів.

Відповідач вважає, що з 11 жовтня 2017 року порядок призначення пенсії за віком, у тому числі на пільгових умовах, регулюється Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2148-VIII, а норми Закону України «Про пенсійне забезпечення» в частині призначення пенсій на пільгових умовах застосуванню не підлягають. Положення статті 114 зазначеного Закону неконституційними не визнавались, є чинними та підлягають застосуванню, а тому оскаржуване рішення прийнято відповідно до норм чинного законодавства. До відзиву додано копію рішення про відмову в призначенні пенсії та розрахунку стажу.

Просив відмовити в задоволенні позовних вимог.

28 жовтня 2026 року представник позивача через підсистему «Електронний суд» надіслала відповідь на відзив, у якій зазначила, що доводи відповідача суперечать правовим висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 03 листопада 2021 року у справі № 360/3611/20, та Верховного Суду, викладеним у постанові від 16 червня 2025 року у справі № 200/4104/24, а позивач працювала водієм міського пасажирського транспорту до 01 квітня 2015 року. Просила відхилити доводи відзиву.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог статей 72-77, 90 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України), суд дійшов наступного.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .

Відповідно до довідки комунального підприємства «Одесміськелектротранс» від 08.09.2026 № 47 про підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, позивач працювала повний робочий день у комунальному підприємстві «Одесміськелектротранс» і за період з 05.12.1995 по 25.03.1996, з 11.07.1996 по 30.07.1997, з 01.01.1998 по 02.10.2006 виконувала послуги по перевезенню пасажирів за професією водія міського пасажирського трамвая, загалом 10 років 1 місяць. Довідку видано на підставі книг наказів за 1995-2006 роки, форми П-2 та особових рахунків.

14.09.2026 позивач звернулася до органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах.

За принципом екстериторіальності заява позивача розглядалась ГУ ПФУ в Івано-Франківській області, яким прийнято рішення від 18.09.2026 № 155350030611 про відмову в призначенні пенсії.

У рішенні зазначено, що згідно з наданими документами страховий стаж позивача становить 33 роки 9 місяців 29 днів; вік заявниці на дату звернення становить 50 років 3 дні; стаж роботи на пільгових умовах водія міського пасажирського транспорту становить 10 років 1 місяць 13 днів. До пільгового стажу роботи водія міського пасажирського транспорту зараховано всі періоди згідно з довідкою про підтвердження трудового стажу для призначення пенсії № 47 від 08.09.2026.

Відповідно до пункту 8 частини другої статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» відповідач вирішив відмовити ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах у зв`язку з недосягненням встановленого віку (55 років).

Отже, єдиною підставою для відмови в призначенні пенсії стало недосягнення позивачем віку 55 років. Наявність у позивача страхового стажу та стажу роботи водієм міського пасажирського транспорту, а також зарахування до пільгового стажу всіх періодів роботи, зазначених у довідці № 47 від 08.09.2026, відповідачем не заперечується.

Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано вимоги і заперечення учасників справи, суд виходить з такого.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Пунктом 6 частини першої статті 92 Конституції України визначено, що основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Частиною першою статті 4 Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі Закон № 1058-IV) визначено, що законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, цього Закону, законів України «Про недержавне пенсійне забезпечення», «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.

Згідно з частиною першою статті 8 Закону № 1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають, зокрема, громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом, досягли встановленого цим Законом пенсійного віку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.

Пунктом «з» частини першої статті 13 Закону України від 05.11.1991 № 1788-XII «Про пенсійне забезпечення» (далі Закон № 1788-XII) у редакції, чинній до внесення змін Законом України від 02.03.2015 № 213-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» (далі Закон № 213-VIII), було передбачено, що на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи, водії міського пасажирського транспорту (автобусів, тролейбусів, трамваїв) і великовагових автомобілів, зайнятих у технологічному процесі важких і шкідливих виробництв: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи 25 років, в тому числі на зазначеній роботі не менше 12 років 6 місяців; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи 20 років, в тому числі на зазначеній роботі не менше 10 років.

Законом № 213-VIII, який набрав чинності з 01 квітня 2015 року, статтю 13 Закону № 1788-XII викладено в новій редакції, якою, зокрема, підвищено віковий ценз для призначення пенсії за віком на пільгових умовах.

Законом України від 03.10.2017 № 2148-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» (далі Закон № 2148-VIII) Закон № 1058-IV доповнено, зокрема, статтею 114, згідно з частиною першою якої право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті.

Відповідно до пункту 8 частини другої статті 114 Закону № 1058-IV на пільгових умовах пенсія за віком призначається водіям міського пасажирського транспорту (автобусів, тролейбусів, трамваїв) і великовагових автомобілів, зайнятим у технологічному процесі важких і шкідливих виробництв, після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу для жінок не менше 25 років, у тому числі на зазначеній роботі не менше 10 років.

Таким чином, з набранням чинності Законом № 2148-VIII правила призначення пенсії за віком на пільгових умовах водіям міського пасажирського транспорту почали регламентуватись одночасно двома законами: пунктом «з» статті 13 Закону № 1788-XII (в редакції Закону № 213-VIII) та пунктом 8 частини другої статті 114 Закону № 1058-IV (в редакції Закону № 2148-VIII).

Такий стан правового регулювання існував до прийняття Конституційним Судом України рішення від 23 січня 2020 року № 1-р/2020 у справі за конституційним поданням 49 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень розділу I, пункту 2 розділу III «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року № 213-VIII.

Пунктом першим резолютивної частини цього рішення визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), статтю 13, частину другу статті 14, пункти «б»-«г» статті 54 Закону № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом № 213-VIII.

Відповідно до пункту 2 резолютивної частини рішення від 23 січня 2020 року № 1-р/2020 стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б»-«г» статті 54 Закону № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом № 213-VIII, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Згідно з пунктом 3 резолютивної частини рішення від 23 січня 2020 року № 1-р/2020 застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б»-«г» статті 54 Закону № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах.

Конституційний Суд України у зазначеному рішенні вказав, що особи, які належать до певної категорії працівників, були учасниками правовідносин, у яких вони об`єктивно передбачали настання відповідних наслідків, а саме призначення пенсій, тобто їх легітимні очікування були пов`язані саме з положеннями Закону № 1788-XII у редакції до внесення змін Законом № 213-VIII. Отже, зміна умов призначення пенсій особам, які належать до певної категорії працівників, з урахуванням наявності відповідного стажу роботи, призвела до такого нормативного регулювання призначення пенсій, яке суттєво вплинуло на очікування вказаних осіб, погіршило їх юридичне становище стосовно права на призначення пенсій.

Таким чином, з 23 січня 2020 року в Україні існують два закони, які одночасно і по-різному регламентують правила призначення пенсії за віком на пільгових умовах водіям міського пасажирського транспорту, а саме: пункт «з» статті 13 Закону № 1788-XII (в редакції до внесення змін Законом № 213-VIII) та пункт 8 частини другої статті 114 Закону № 1058-IV (в редакції Закону № 2148-VIII).

Відносно позивача правила зазначених законів містять розбіжність у величині показника вікового цензу, який складає 50 років за пунктом «з» статті 13 Закону № 1788-XII (в редакції до внесення змін Законом № 213-VIII) та 55 років за пунктом 8 частини другої статті 114 Закону № 1058-IV (в редакції Закону № 2148-VIII), а також у тривалості необхідного стажу.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 листопада 2021 року у зразковій справі № 360/3611/20, переглядаючи в апеляційному порядку рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 21 квітня 2021 року, дійшла висновку, що наявність колізії між нормами Закону № 1788-XII з урахуванням Рішення № 1-р/2020 з одного боку та Законом № 1058-IV з іншого в частині віку набуття права на пенсію на пільгових умовах порушує вимогу «якості закону», передбаченої Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника (див. пункт 56 рішення Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України»), а тому застосуванню підлягають саме норми Закону № 1788-XII з урахуванням Рішення № 1-р/2020, положення яких є найбільш сприятливими для особи, а не Закону № 1058-IV.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 520/15025/16-а (провадження № 11-1207апп19, пункт 56) сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.

Верховний Суд у постанові від 16 червня 2025 року у справі № 200/4104/24, застосовуючи наведені висновки Великої Палати Верховного Суду, зазначив, що визначальним у цьому випадку є з`ясування обставин щодо того, чи працювала особа, яка звертається з заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах, на посадах, визначених у нормах статті 13 Закону № 1788-XII (в редакції до внесення змін Законом № 213-VIII), саме до 01.04.2015. Якщо особа, яка звертається з заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах, працювала на відповідних посадах до 01.04.2015, то підлягають застосуванню норми статті 13 Закону № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом № 213-VIII. Якщо ж особа набула пільговий стаж після 01.04.2015, то при призначенні такій особі пенсії необхідно керуватися нормами статті 114 Закону № 1058-IV в редакції Закону № 2148-VIII.

Відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Зважаючи на частину першу статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», рішення Європейського суду з прав людини від 14.10.2010 у справі «Щокін проти України» (Shchokin v. Ukraine, заяви № 23759/03 та 37943/06) та рішення Європейського суду з прав людини від 07.07.2011 у справі «Серков проти України» (Serkov v. Ukraine, заява № 39766/05), суд вважає, що найбільш сприятливим для заявника є підхід, коли віковий ценз має бути встановлений на рівні найменшої величини.

Як встановлено судом, увесь стаж роботи позивача на посаді водія міського пасажирського трамвая, зарахований відповідачем до пільгового стажу, набутий у періоди з 05.12.1995 по 25.03.1996, з 11.07.1996 по 30.07.1997 та з 01.01.1998 по 02.10.2006, тобто до 01 квітня 2015 року. Отже, позивач належить до кола осіб, на яких відповідно до пункту 3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року № 1-р/2020 поширюється дія пункту «з» статті 13 Закону № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом № 213-VIII.

На дату звернення із заявою про призначення пенсії позивач досягла 50-річного віку, мала страховий стаж 33 роки 9 місяців 29 днів, з яких стаж роботи водієм міського пасажирського транспорту становить 10 років 1 місяць 13 днів, що відповідає всім умовам, визначеним пунктом «з» статті 13 Закону № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом № 213-VIII, для призначення жінкам пенсії за віком на пільгових умовах: досягнення 50 років, стаж роботи не менше 20 років, у тому числі на зазначеній роботі не менше 10 років. Зазначені обставини відповідачем не заперечуються і відображені в оскаржуваному рішенні.

Суд відхиляє доводи відповідача про те, що норми Закону № 1788-XII в частині призначення пенсій на пільгових умовах не підлягають застосуванню у зв`язку з регулюванням цих правовідносин Законом № 1058-IV, оскільки обов`язковість застосування статті 13 Закону № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом № 213-VIII до осіб, які працювали до 01 квітня 2015 року на посадах, визначених цією нормою, прямо встановлена пунктом 3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року № 1-р/2020, яке відповідно до статті 151-2 Конституції України є обов`язковим, остаточним і не може бути оскаржене.

Питання співвідношення цих законів вирішено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 03 листопада 2021 року у зразковій справі № 360/3611/20 на користь застосування Закону № 1788-XII з урахуванням Рішення № 1-р/2020 як найбільш сприятливого для особи. Сам відповідач у відзиві також зазначає, що відповідно до Рішення № 1-р/2020 стаття 13 Закону № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом № 213-VIII застосовується для осіб, які працювали до 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, однак не застосовує цей висновок до позивача, яка саме до такої категорії осіб належить.

Критерії законності рішення суб`єкта владних повноважень визначені частиною другою статті 2 КАС України, а обов`язок доведення факту дотримання цих критеріїв покладений на суб`єкта владних повноважень частиною другою статті 77 КАС України.

Перевіряючи наведені учасниками спору аргументи, суд констатує, що обрані відповідачем у даному конкретному випадку мотиви прийняття рішення не враховують правила розв`язання колізії між однопредметними нормами законів однакової юридичної сили із застосуванням приписів статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на користь приватної особи, тобто на користь позивача.

З огляду на викладене суд дійшов висновку, що у межах спірних правовідносин слід віддати перевагу у правозастосуванні найбільш сприятливому для позивача закону, а саме пункту «з» статті 13 Закону № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом № 213-VIII, а відтак відповідач помилково відмовив позивачу у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах у зв`язку з недосягненням віку 55 років, посилаючись на пункт 8 частини другої статті 114 Закону № 1058-IV.

Враховуючи встановлені у справі обставини та підхід до правового регулювання спірних правовідносин, рішення ГУ ПФУ в Івано-Франківській області від 18.09.2026 № 155350030611 про відмову в призначенні пенсії є протиправним та підлягає скасуванню.

Що стосується обраного позивачем способу захисту порушеного права, суд зазначає таке.

Відповідно до частини третьої статті 245 КАС України у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

Скасування рішення пенсійного органу про відмову в призначенні пенсії саме по собі не відновить порушене право позивача, оскільки позивач зверталася саме із заявою про призначення пенсії, а відтак суд має визначити належний спосіб відновлення порушеного права.

Як встановлено судом, на дату звернення до органу Пенсійного фонду України позивач відповідала всім умовам для призначення пенсії за віком на пільгових умовах, визначеним пунктом «з» статті 13 Закону № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом № 213-VIII, а єдиною підставою відмови стало недосягнення віку, визначеного пунктом 8 частини другої статті 114 Закону № 1058-IV, яку суд визнав необґрунтованою. Інших підстав для відмови в призначенні пенсії відповідач у рішенні не навів, а прийняття рішення про призначення пенсії за наявності передбачених законом умов не є дискреційним повноваженням пенсійного органу.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 45 Закону № 1058-IV пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення пенсійного віку.

Позивач досягла 50-річного віку 11.09.2026 та звернулася із заявою про призначення пенсії 14.09.2026, тобто в межах трьох місяців з дня досягнення пенсійного віку, а отже пенсія підлягає призначенню з 12.09.2026.

При цьому суд враховує, що заява позивача за принципом екстериторіальності розглядалась ГУ ПФУ в Івано-Франківській області, яким і прийнято оскаржуване рішення про відмову в призначенні пенсії. Верховний Суд у постанові від 08 лютого 2024 року у справі № 500/1216/23 зазначив, що дії зобов`язального характеру має вчинити територіальний орган Пенсійного фонду України, визначений за принципом екстериторіальності, який розглядав заяву особи та прийняв рішення за її результатами. Отже, обов`язок призначити позивачу пенсію покладається саме на відповідача.

Таким чином, належним та ефективним способом відновлення порушеного права позивача є зобов`язання ГУ ПФУ в Івано-Франківській області призначити позивачу з 12.09.2026 пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до пункту «з» статті 13 Закону № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом № 213-VIII як водію міського пасажирського транспорту за її заявою від 14.09.2026.

Водночас вимога позивача в частині зобов`язання відповідача здійснити виплату пенсії задоволенню не підлягає, оскільки виплаті пенсії передує рішення пенсійного органу про її призначення з обчисленням страхового стажу та визначенням розміру пенсії, яке відповідачем ще не приймалось. Відтак на час розгляду справи права позивача на отримання виплати пенсії відповідачем не порушено, а відповідна вимога є передчасною.

Щодо прохання позивача звернути рішення до негайного виконання в межах суми стягнення за один місяць, суд зазначає, що відповідно до пункту 1 частини першої статті 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів у межах суми стягнення за один місяць.

Оскільки цим рішенням суд зобов`язує відповідача призначити позивачу пенсію, а не присуджує її виплату у визначеній сумі, підстави для звернення рішення до негайного виконання відсутні.

За практикою Європейського суду з прав людини пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (див. «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain), рішення від 09.12.1994, Серія A, № 303-A, параграф 29). Водночас, відповідь суду повинна бути достатньо детальною для відповіді на основні (суттєві) аргументи сторін.

Сторонами суду не наведено інших специфічних, доречних та важливих аргументів, які суд зобов`язаний оцінити, виконуючи свої зобов`язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Згідно з частиною першою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності свого рішення та докази, надані позивачем, суд дійшов висновку, що відповідач не довів правомірності свого рішення, а позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з такого.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивачем сплачено судовий збір у розмірі 1064,96 грн (платіжна інструкція від 06.10.2026, код документа 8429-6496-9346-0400) за подання позовної заяви з однією вимогою немайнового характеру. Оскільки часткове задоволення позову зумовлене лише уточненням способу захисту порушеного права, а вимога немайнового характеру щодо оскарження рішення про відмову в призначенні пенсії задоволена, судовий збір у розмірі 1064,96 грн підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись ст.ст. 2, 3, 5, 9, 77, 90, 139, 241-246, 255, 262, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов представника Оставненко Інни Сергіївни в інтересах ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ 20551088, місцезнаходження: 76018, м. Івано-Франківськ, вул. Січових Стрільців, 15) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області від 18 вересня 2026 року № 155350030611 про відмову в призначенні пенсії ОСОБА_1 .

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ 20551088, місцезнаходження: 76018, м. Івано-Франківськ, вул. Січових Стрільців, 15) призначити ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) з 12 вересня 2026 року пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до пункту «з» статті 13 Закону України від 05 листопада 1991 року № 1788-XII «Про пенсійне забезпечення» в редакції, чинній до внесення змін Законом України від 02 березня 2015 року № 213-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення», як водію міського пасажирського транспорту (автобусів, тролейбусів, трамваїв) за її заявою від 14 вересня 2026 року.

В іншій частині у задоволенні позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1064 (одна тисяча шістдесят чотири) гривні 96 копійок.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 295 КАС України, всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до П`ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Н.М. Басова