Рішення № 141361672 у справі № 456/5545/26 від 09.11.2026

Справа № 456/5545/26

Провадження № 2/456/3314/2026

РІШЕННЯ

іменем України

09 листопада 2026 року місто Стрий

Стрийський міськрайонний суд Львівської області в складі:

головуючого судді Бораковського В. М. ,

секретар судового засідання Яніцька М.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Стрийського відділу державної виконавчої служби у Стрийському районі Львівської області, Комунального підприємства «Стрийтеплоенерго», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: Приватний нотаріус Стрийського нотаріального округу Львівської області Мірчук Людмила Іванівна про зняття арешту з нерухомого майна, -

за участю:

позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідача ОСОБА_2 ,

встановив:

Стислий виклад позиції сторін.

В обґрунтування своїх вимог щодо предмета спору позивач покликається на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його мати ОСОБА_3 . Після її смерті відкрилася спадщина, до складу якої входить 1/2 частка у праві власності на квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Звернув увагу, що він є спадкоємцем після смерті матері. У встановлений законом строк він звернувся до приватного нотаріуса Стрийського нотаріального округу Львівської області Мірчук Л.І. із заявою про прийняття спадщини. Нотаріусом було заведено спадкову справу № 75622952. Під час підготовки до видачі свідоцтва про право на спадщину нотаріусом було встановлено, що згідно з відомостями Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, на вищевказану квартиру накладено арешт на підставі постанови №9900 від 04.09.2003, виданого органом ДВС. У зв`язку з наявністю арешту нотаріальний процес видачі свідоцтва було зупинено. Зазначений арешт було накладено у 2003 році в рамках виконавчого провадження щодо стягнення боргу на користь Комунального підприємства «Стрийтеплокомуненерго». На сьогоднішній день будь-яка заборгованість спадкодавця перед КП «Стрийтеплоенерго» відсутня, що підтверджується довідкою №53 від 17.09.2026. Позивач зазначив, що з метою врегулювання питання в позасудовому порядку, він звернувся до Стрийського ВДВС із заявою про зняття арешту. Проте листом від 20.07.2026, 30.07.2026 відповідач відмовив у знятті арешту у зв`язку з тим, що виконавче провадження 2003 року знищене за закінченням строку зберігання матеріалів, через що орган ДВС не має технічної та правової можливості скасувати обтяження самостійно. Оскільки борг, який став причиною накладення арешту, повністю погашено, а виконавче провадження знищено, подальше існування арешту є безпідставним, порушує його спадкові права та перешкоджає отриманню свідоцтва про право на спадщину.

Враховуючи вищенаведене, позивач просить зняти арешт, накладений у 2003 році на квартиру, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі постанови 9900 від 04.09.2003. Зобов`язати орган державної реєстрації прав вилучити запис про арешт майна з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

У судовому засіданні позивач просить позов задовільнити з підстав наведених у ньому, покликаючись на те, що жодної заборгованості по виконавчому провадженні не має, про що долучив відповідну довідку з КП «Стрийтеплоенерго».

Представник відповідача Стрийського відділу державної виконавчої служби у Стрийському районі Львівської області Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції - Мацюпа А.А. в судовому засіданні повідомив, що державним виконавцем відділу ДВС м. Стрий накладено арешт на майно боржника. Станом на сьогодні у відділі ДВС не перебуває виконавче провадження на підставі якого накладено арешт. Виконавче провадження було передано в архів та знищено у зв`язку із закінченням терміну зберігання. Відповідно у ДВС немає підстав для зняття арешту із майна боржника по даному виконавчому провадженні.

Представник відповідача-Комунального підприємства «Стрийтеплоенерго» у судове засідання не прибув, однак 09.11.2026 подав на адресу суду заяву у якій просив розглядати справу без його участі. Щодо задоволення позову не заперечив та зазначив, що будь-яка заборгованість ОСОБА_3 перед КП «Стрийтеплоенерго» відсутня.

Приватний нотаріус Стрийського нотаріального округу Львівської області Мірчук Людмила Іванівна в судове засідання не прибула, однак 05.10.2026, 29.10.2026 подала на адресу суду заяви про розгляд справи без її участі.

Заяви, клопотання учасників справи.

05.10.2026, 29.10.2026 приватний нотаріус Стрийського нотаріального округу Львівської області Мірчук Людмила Іванівна подала на адресу суду заяви про розгляд справи без її участі.

09.11.2026 представник Комунального підприємства «Стрийтеплоенерго» подав на адресу суду заяву, у якій просив розглядати справу без його участі.

Процесуальні дії у справі.

Ухвалою від 25.09.2026 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі та призначено справу до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження.

З`ясувавши обставини, на які позивач посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, всебічно, повно, об`єктивно та безпосередньо дослідивши наявні у справі докази, надавши оцінку кожному доказу окремо та зібраним у справі доказам в цілому, суд доходить такого висновку.

Фактичні обставини, встановлені судом, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини.

Відповідно до паспорта громадянина України серії НОМЕР_1 , виданого 23.06.2000 Стрийським МВ УМВС України у Львівській області, ОСОБА_1 , народився ІНФОРМАЦІЯ_2 у м. Стрию Львівської області /а.с.4-5/.

Згідно свідоцтва про смерть, серії НОМЕР_2 , виданого 17 грудня 2025 року Стрийським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Стрийському району Львівської області Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , про що складено відповідний актовий запис №646 /а.с.6/.

Як вбачається із свідоцтва про народження, серії НОМЕР_3 , виданого 07 лютого 1984 року міським відділом ЗАГС м. Стрия Львівської області, ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_3 , про що зроблено запис №97. Батьки: ОСОБА_4 , ОСОБА_3 /а.с.7/.

Згідно витягу про реєстрацію в спадковому реєстрі №85269240, 15.05.2026 приватним нотаріусом Мірчук Л.І. проведено реєстрацію спадкової справи №75622952, спадкодавиці ОСОБА_3 /а.с.8/.

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна № 486570942 від 20.07.2026, на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , власницею якої є ОСОБА_3 , накладено арешт на підставі постанови ВДВС м. Стрия №9900 від 04.09.2003 /а.с.9/.

Як вбачається із довідки КП «Стрийтеплоенерго» № 53 від 17.09.2026, за адресою: АДРЕСА_1 , власницею якої є ОСОБА_3 заборгованість за централізоване опалення, станом на 01.09.2026 відсутня /а.с.10/.

Відповідно до відповіді Стрийського відділу державної виконавчої служби у Стрийському районі Львівської області Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції №26.16.22/31989 від 30.07.2026, ОСОБА_1 повідомлено, що згідно даних АСВП, постановою від 04.09.2003 за вих. №9900 державним виконавцем відділу ДВС м. Стрий накладено арешт на майно боржника. Станом на 30.07.2026 у відділі ДВС не перебуває виконавче провадження на підставі якого накладено арешт. Виконавче провадження було передано в архів та знищено у зв`язку із закінченням терміну зберігання. Відповідно повідомлено, що немає підстав для зняття арешту із майна боржника по даному виконавчому провадженні /а.с.11/.

Згідно постанови державного виконавця Стрийського міського відділу державної виконавчої служби Мундяка М.М., серії АА №488406 накладено арешт на все майно, що належить ОСОБА_3 , а саме частку квартири за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі виконавчого листа №2-678/03, виданого 29.04.2003 місцевим судом м. Стрия про стягнення з ОСОБА_3 в користь ДКП «Стрийтеплокомуналенерго» 2679,19 грн. боргу /а.с.12/.

Як вбачається із свідоцтва про право власності на квартиру (будинок) від 24.02.1998, виданого згідно з розпорядженням № 52 від 24.02.1998, квартира за адресою: АДРЕСА_1 належить на праві власності ОСОБА_3 , ОСОБА_1 /а.с.13/.

Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування.

До спірних правовідносин, які виникли між сторони, підлягають застосуванню норми Конституції України, Цивільного кодексу України, Закон України «Про виконавче провадження».

Стаття 41 Конституції України визначає, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю; ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності; право приватної власності є непорушним.

Згідно з ст. 1 Першого Протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до ч. 1 ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

За змістом ч.1 статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно з частинами першою, другою статті 319 Цивільного кодексу України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Відповідно до частин першої, другої статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійснені. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно з ч.1 ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Згідно з ч.1 ст. 334 ЦК України право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч.1 ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до положень частин 1, 2 статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту. У разі прийняття судом рішення про зняття арешту з майна арешт з майна знімається за постановою державного виконавця не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини.

Мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову.

Судом встановлено, що квартира за адресою: АДРЕСА_1 належить на праві власності ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , про що свідчить свідоцтво про право власності на квартиру (будинок) від 24.02.1998, видане згідно з розпорядженням № 52 від 24.02.1998.

Слід зазначити, що ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , про що свідчить свідоцтво про смерть, серії НОМЕР_2 , видане 17 грудня 2025 року Стрийським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Стрийському району Львівської області Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України.

Спадкоємцем майна ОСОБА_3 є її син ОСОБА_1 , який звернувся до нотаріуса з метою прийняття спадщини, після смерті матері. Відповідно приватним нотаріусом Мірчук Л.І. проведено реєстрацію спадкової справи №75622952 та встановлено, що на майно накладено арешт.

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна № 486570942 від 20.07.2026, на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , власницею якої є ОСОБА_3 , накладено арешт на підставі постанови ВДВС м. Стрия №9900 від 04.09.2003.

Слід зазначити, що постановою державного виконавця Стрийського міського відділу державної виконавчої служби Мундяка М.М., серії АА №488406 накладено арешт на все майно, що належить ОСОБА_3 , а саме частку квартири за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі виконавчого листа №2-678/03, виданого 29.04.2003 місцевим судом м. Стрия про стягнення з ОСОБА_3 в користь ДКП «Стрийтеплокомуналенерго» 2679,19 грн. боргу.

Позивач зазначив, що борг КП «Стрийтеплоенерго» було сплачено, відповідно йому видано довідку № 53 від 17.09.2026 про те, що за адресою: АДРЕСА_1 , власницею якої є ОСОБА_3 заборгованість за централізоване опалення, станом на 01.09.2026 відсутня. В подальшому позивач звернувся до Стрийського відділу державної виконавчої служби у Стрийському районі Львівської області Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції з метою зняття арешту із майна. Однак, його повідомлено, що згідно даних АСВП, постановою від 04.09.2003 за вих. №9900 державним виконавцем відділу ДВС м. Стрий накладено арешт на майно боржника. Станом на 30.07.2026 у відділі ДВС не перебуває виконавче провадження на підставі якого накладено арешт. Виконавче провадження було передано в архів та знищено у зв`язку із закінченням терміну зберігання. Відповідно позивача повідомлено, що немає підстав для зняття арешту із майна боржника по даному виконавчому провадженні.

Суд звертає увагу, що з метою врегулювання питання в позасудовому порядку, реалізуючи свої законні права, позивач звернувся до відповідача із письмовою заявою про зняття арешту з майна, однак державним виконавцем питання про скасування арешту з нерухомого майна не вирішено.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 року №606-ХІV (тут і далі Закон № 606-ХІV; у редакції, чинній на час накладення арешту на майно позивача) виконавче провадження це сукупність дій органів і посадових осіб, зазначених у цьому Законі, спрямованих на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які здійснюються на підставах, у спосіб та в межах повноважень, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, виданими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

За положеннями ст. 2 цього Закону примусове виконання рішень покладається на державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України.

Примусове виконання рішень здійснюють державні виконавці, визначені Законом України «Про державну виконавчу службу».

Частиною 6 ст.24 Закону № 606-ХІV встановлено, що за заявою стягувача, з метою забезпечення виконання рішення про майнові стягнення, державний виконавець постановою про відкриття виконавчого провадження вправі накласти арешт на майно боржника (крім коштів) та оголосити заборону на його відчуження. Одночасно з винесенням такої постанови державний виконавець може провести опис і арешт майна боржника в порядку, визначеному цим Законом.

У ч. 2 ст. 38 цього Закону зазначено, що якщо у виконавчому провадженні державним виконавцем був накладений арешт на майно боржника, у постанові про закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа стягувачу або повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, державний виконавець зазначає про скасування арешту, накладеного на майно боржника.

За приписами ст. 59 цього Закону у разі прийняття судом рішення про звільнення майна з-під арешту або сплати боржником повної суми боргу за виконавчим документом до реалізації арештованого майна боржника, майно звільняється з-під арешту за постановою державного виконавця не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини. Копія постанови про звільнення майна з-під арешту надсилається боржнику та до органу (установи), якому була надіслана постанова про накладення арешту на майно боржника на виконання.

Майно боржника може бути звільнено з-під арешту за постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, якому підпорядкований державний виконавець, якщо під час розгляду відповідної скарги боржника виявлено порушення встановленого цим Законом порядку накладення арешту. Копія постанови начальника відділу державної виконавчої служби про звільнення майна боржника з-під арешту не пізніше наступного після її винесення дня надсилається сторонам та до відповідного органу (установи) для зняття арешту, а про відмову у звільненні майна боржника з-під арешту - боржнику.

За наявності письмового висновку експерта щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв`язку із значним ступенем його зносу, пошкодженням або коли витрати, пов`язані із зверненням на нього стягнення, перевищать грошову суму, за яку воно може бути реалізовано, майно боржника може бути звільнено з-під арешту за постановою державного виконавця, яка затверджується начальником відповідного відділу державної виконавчої служби. Копія постанови державного виконавця про звільнення майна боржника з-під арешту не пізніше наступного після її винесення дня надсилається сторонам та до відповідного органу (установи) для зняття арешту.

У всіх інших випадках по незакінчених виконавчих провадженнях арешт з майна чи коштів може бути знятий за рішенням суду.

Водночас, існування арешту на нерухоме майно позивача порушує його конституційне право володіти, користуватись і розпоряджатись своєю власністю (ст. 41 Конституції України).

Згідно зі ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. Зміст цієї статті полягає, серед іншого, в тому, що має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, якої прагнуть досягти шляхом вжиття будь-якого заходу для позбавлення особи її власності.

Відповідно до розділу XI Правил роботи з документами в органах державної виконавчої служби, затвердженого наказом Міністерства юстиції України № 1829/5 від 07.06.2017, строк зберігання завершених виконавчих проваджень, переданих на зберігання, становить 3 (три) роки, крім виконавчих проваджень, завершених за постановами про накладення адміністративного стягнення, строк зберігання яких становить 1 (один) рік.

Згідно з п. 1 розділу Х Правил ведення діловодства та архіву в органах державної виконавчої служби та приватними виконавцями, затверджених наказом Міністерства юстиції України 07.06.2017 № 1829/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 08.06.2017 за № 699/30567, завершені виконавчі провадження та виконавчі провадження, за якими виконавчий документ повернуто без прийняття до виконання, підлягають передачі до архіву органу державної виконавчої служби, приватного виконавця не пізніше 01 серпня поточного року та 01 лютого наступного року, а відповідно до п.1 розділу ХІ вказаних Правил передані до архіву органу державної виконавчої служби, приватного виконавця справи та виконавчі провадження, строк зберігання яких закінчився, підлягають знищенню.

З урахуванням того, що термін зберігання виконавчого провадження, у межах якого винесено постанову державного виконавця, сплив, а відповідно до положень зазначених вище нормативно правових актів знищуються лише завершені виконавчі провадження, виконавче провадження було завершено, а при завершенні виконавчого провадження органом ДВС, в порушення вимог закону, арешт не було скасовано.

Ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Предметом регулювання ст. 1 Першого протоколу є втручання держави у право на мирне володіння майном. У практиці ЄСПЛ (рішення ЄСПЛ у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23.09.1982, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21.02.1986, «Щокін проти України» від 14.10.2010, «Сєрков проти України» від 07.07.2011, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23.11.2000, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22.01.2009, «Трегубенко проти України» від 02.11.2004, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23.01.2014) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати, аналізуючи сумісність втручання в право особи на мирне володіння майном з гарантіями ст. 1 Першого протоколу, а саме: чи можна вважати втручання законним; чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; чи такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) є пропорційним визначеним цілям.

Втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі закону, нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним щодо застосування та наслідків дії його норм.

Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення суспільного, публічного інтересу, за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Критерій пропорційності передбачає, що втручання в право власності буде розглядатися як порушення ст. 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними із втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що ставиться для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотримано, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар».

При цьому ЄСПЛ у питаннях оцінки пропорційності, як і в питаннях наявності суспільного, публічного інтересу, визнає за державою досить широку «сферу розсуду», за винятком випадків, коли такий «розсуд» не ґрунтується на розумних підставах.

За вказаних обставин, наявність протягом тривалого часу нескасованого арешту з майна, накладеного у завершеному виконавчому провадженні, порушує права власника на мирне володіння своїм майном.

Національне законодавство не містить термінів «правомірні очікування» та «законне сподівання».

При цьому, ці терміни часто застосовуються в практиці Європейського суду з прав людини.

Саме по собі право на майно може розглядатися за змістом ст. 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини й основоположних свобод, якщо таке право буде конкретним, належним чином визначене у заявах.

Заявлення особою про своє право власності може означати «володіння майном», про яке йдеться у ст. 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якщо є достатні підстави для забезпечення цього права через суд.

Аналіз практики Європейського суду з прав людини, дає можливість зробити висновок про те що права власності на об`єкт нерухомого майна породжує право «правомірних очікувань» та «законного сподівання» на вільне володіння, користування та розпорядження майном.

У рішенні ЄСПЛ у справі «Uzan та інші проти Турції» (скарги № 19620/05, 41487/05, 17613/08 и 19316/08) від 05.03.2019 року, Європейський Суд встановив, що заявники скаржилися на тривале застосування тимчасових заходів щодо їхнього майна та відмову органів влади скасувати ці заходи протягом кількох років, навіть з урахуванням того, що заявників не було визнано винними у кримінальному провадженні або відповідачами у цивільному провадженні. Європейський Суд прийшов до висновку, що влада не змогла встановити «справедливий баланс» між захистом суспільних інтересів та вимог захисту прав заявників на повагу їх власності. Таким чином, мало місце порушення статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на мирне володіння майном).

У рішенні Європейського суду з прав людини в справі «Вендітеллі проти Італії» суд відзначив порушення в тому, що уряд не вжив швидких заходів для того, щоб знову надати в повноправне користування власність після закінчення відповідних розслідувань.

Також, Європейський суд з прав людини наголошує на тому, що для того, щоб втручання в право власності вважалося допустимим, воно повинно служити не лише законній меті в інтересах суспільства, а повинна бути розумна співмірність між використовуваними інструментами і тією метою, на котру спрямований будь-який захід, що позбавляє особу власності. Заходи щодо обмеження права власності мають бути пропорційними щодо мети їх застосування.

Тобто, наявність арешту на майно за відсутності правових підстав для цього порушує право власності позивача, внаслідок чого він позбавлений змоги в повному обсязі користуватися та розпоряджатися своїм майном та власний розсуд.

Арешт майна боржника є заходом звернення стягнення на майно боржника, який застосовується для забезпечення реального виконання рішення, що підлягає примусовому виконанню. Наявність протягом тривалого часу нескасованого арешту на майно боржника, за умови відсутності виконавчого провадження та майнових претензій з боку стягувача, є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном.

Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 07 липня 2021 року у справі № 2-356/12 (провадження № 61-5972св19), від 03 листопада 2021 року у справі № 161/14034/20 (провадження № 61-1980св21), від 22 грудня 2021 року у справі № 645/6694/15 (провадження № 61-18160св19).

Разом з тим, законні права та інтереси позивача, за захистом яких він звернувся до суду, порушуються наявністю у відповідному реєстрі інформації про державну реєстрацію обтяжень, а саме: арешту нерухомого майна - 1/2 частини квартири за адресою: АДРЕСА_1 , спадкоємцем якої є ОСОБА_1 .

Суд звертає увагу, що наявність протягом тривалого часу нескасованого арешту на майно боржника, за умови відсутності виконавчого провадження та майнових претензій з боку стягувача, є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном.

Відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень регулюються Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Згідно з визначеннями, наведеними у п. п. 1, 5 ч. 1 ст. 2 цього Закону державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; обтяження - заборона або обмеження розпорядження та/або користування нерухомим майном, встановлені законом, актами уповноважених на це органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, інших осіб, яких законом уповноважено накладати відповідну заборону (обмеження), або такі, що виникли з правочину.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державній реєстрації прав підлягають, зокрема, заборона відчуження та арешт нерухомого майна.

Частиною 2 ст. 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначено, що державна реєстрація обтяжень проводиться на підставі: 1) судового рішення щодо набуття, зміни або припинення обтяження речових прав на нерухоме майно, об`єкт незавершеного будівництва, майбутній об`єкт нерухомості, що набрало законної сили, у тому числі постанови господарського суду у справі про банкрутство (неплатоспроможність) про визнання боржника банкрутом -щодо припинення всіх обтяжень прав на майно боржника (крім тих, які застосовано у кримінальному провадженні); 2) рішення державного виконавця, приватного виконавця щодо обтяження речових прав на нерухоме майно, об`єкт незавершеного будівництва, майбутній об`єкт нерухомості; 3) визначеного законодавством документа, на якому нотаріусом вчинено напис про накладення заборони щодо відчуження нерухомого майна, об`єкта незавершеного будівництва, майбутнього об`єкта нерухомості; 4) рішення органу місцевого самоврядування про віднесення об`єктів нерухомого майна до застарілого житлового фонду; 5) договору, укладеного в порядку, визначеному законом, яким встановлюється обтяження речових прав на нерухоме майно, об`єкт незавершеного будівництва, майбутній об`єкт нерухомості, чи його дубліката; 5-1) договору купівлі-продажу неподільного об`єкта незавершеного будівництва/майбутнього об`єкта нерухомості (перший продаж), договору про участь у фонді фінансування будівництва, на виконання яких сплачено частково ціну майбутнього об`єкта нерухомості; 5-2) заяви про первинну державну реєстрацію спеціального майнового права на всі майбутні об`єкти нерухомості, що є складовими частинами подільного об`єкта незавершеного будівництва, та обтяження речових прав на майбутні об`єкти нерухомості, включені до гарантійної частки; 5-3) заяви про зміну гарантійної частки (у тому числі у зв`язку із зміною проектної документації на будівництво); 6) закону, яким встановлено заборону користування та/або розпорядження нерухомим майном, об`єктом незавершеного будівництва, майбутнім об`єктом нерухомості; 7) інших актів органів державної влади та посадових осіб згідно із законом.

Отже, припиняються обтяження на підставі відповідних документів, які свідчать про припинення причини/обставини/підстави існування обтяження. Відповідно, документом, що є підставою для державної реєстрації припинення обтяження нерухомого майна може бути рішення суду, що набрало законної сили, про припинення такого обтяження.

Відтак, встановлені судом обставини справи та становище, у якому опинився позивач у зв`язку з існуванням чинного арешту належного йому нерухомого майна, накладеного в рамках виконавчого провадження, дають підстави для висновку, що належним та найбільш ефективним способом захисту порушених прав та інтересів позивача у цьому випадку є прийняття судом рішення про скасування арешту на належне йому майно (нерухоме майно), накладеного у виконавчому проваджені, з наступним поданням такого рішення відповідному суб`єкту державної реєстрації для здійснення державної реєстрації припинення обтяження нерухомого майна позивача в порядку, визначеному чинним законодавством у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Суд, оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів приходить до висновку про обґрунтованість позову та необхідність захисту права позивача, шляхом скасування арешту нерухомого майна - квартири за адресою: АДРЕСА_1 , а відтак і про задоволення позову.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 3-5, 7-13, 76-81, 258, 259, 263-265, 352, 354, 355 Цивільного процесуального кодексу України, суд -

ухвалив:

Позов задовольнити.

Зняти арешт нерухомого майна накладений на підставі постанови державного виконавця Стрийського міського відділу державної виконавчої служби Мундяка М.М., серії АА №488406, згідно виконавчого листа №2-678/03, виданого 29.04.2003 місцевим судом м. Стрия про стягнення з ОСОБА_3 в користь ДКП «Стрийтеплокомуналенерго» 2679,19 грн. боргу (постанова, 9900, 04.09.2003, ВДВС м. Стрий) на частини квартири за адресою: АДРЕСА_1 .

Рішення суду є підставою для вилучення запису про арешт майна з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру права власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Відповідно до частини 6 ст. 259 та частини 1 ст. 268 ЦПК України складання повного рішення суду відкладено на п`ять днів.

У зв`язку з оголошенням в судовому засіданні лише вступної та резолютивної частини судового рішення строк подання апеляційної скарги обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення суду складено - 10.11.2026 року.

Головуючий суддя В. М. Бораковський