Рішення № 141361903 у справі № 420/22918/26 від 09.11.2026

Справа № 420/22918/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 листопада 2026 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Бабенка Д.А., розглянувши у письмовому провадженні за правилами окремого позовного провадження, з урахуванням особливостей, встановлених ст. 268-272, 287 КАС України, адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Чорноморського відділу державної виконавчої служби в Одеському районі Одеської області Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - товариство з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «УКРТЕХФІНАНС», про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Чорноморського відділу державної виконавчої служби в Одеському районі Одеської області Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, в якій позивач просить суд:

визнати протиправною бездіяльність Чорноморського відділу державної виконавчої служби в Одеському районі Одеської області Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України щодо незакінчення виконавчого провадження №53722828;

зобов`язати Чорноморський відділ державної виконавчої служби в Одеському районі Одеської області Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України закінчити виконавче провадження №53722828 та зняти (скасувати) усі заходи забезпечення виконавчого провадження, вжиті в рамках ВП №53722828 відносно ОСОБА_1 .

Стислий виклад позиції позивача.

У позові зазначено, що на виконанні у Чорноморському відділі державної виконавчої служби перебувало виконавче провадження №53722828 з примусового виконання виконавчого листа, виданого Іллічівським міським судом Одеської області у цивільній справі №501/229/15-ц про стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ «Укрсиббанк» заборгованості за договором про надання споживчого кредиту, а 07 квітня 2017 року державний виконавець у цьому виконавчому провадженні виніс постанову про арешт майна боржника, якою наклав арешт на все належне позивачу майно (обтяження №20946440).

Позивач зазначає, що надалі виконавчий документ повернуто стягувачу, який пред`явив його до виконання приватному виконавцю виконавчого округу Одеської області Парфьонову Георгію Володимировичу.

Приватний виконавець постановою від 03 березня 2023 року відкрив виконавче провадження №71188186, у ході якого рішення суду виконано в повному обсязі.

У позові вказано, що 11 серпня 2023 року актом приватного виконавця підтверджено реалізацію майна боржника, а постановою приватного виконавця від 12 грудня 2023 року виконавче провадження закінчено у зв`язку з повним виконанням рішення суду.

Крім того, 03 квітня 2026 року ТОВ «Фінансова компанія «УКРТЕХФІНАНС», яке є правонаступником первісного стягувача, видало позивачу довідку про повну відсутність заборгованості за кредитним договором.

За доводами позивача, 20 травня 2026 року позивач звернувся до відповідача із заявою про закінчення виконавчого провадження №53722828 та зняття арешту з майна, а листом від 04 червня 2026 року відповідач повідомив, що виконавче провадження може бути закінчене лише після сплати виконавчого збору у сумі 88863,57 грн.

Позивач вважає, що відповідно до пункту 9 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом, а факт повного виконання рішення суду підтверджується постановою приватного виконавця про закінчення виконавчого провадження від 12 грудня 2023 року, довідкою нового кредитора про відсутність заборгованості, а також матеріалами виконавчого провадження приватного виконавця.

Отже, на думку позивача, передбачена законом підстава для закінчення виконавчого провадження настала.

Позивач зазначає, що відповідач безпідставно пов`язує можливість закінчення виконавчого провадження зі сплатою позивачем виконавчого збору, оскільки відповідно до частини восьмої статті 27 Закону України «Про виконавче провадження» під час передачі виконавчого документа від органу державної виконавчої служби приватному виконавцю виконавчий збір не стягується, якщо він не був стягнутий на момент передачі, а Верховний Суд у постановах від 21 липня 2022 року у справі №320/6215/19 та від 13 квітня 2023 року у справі №160/695/22 дійшов висновку, що ця норма підлягає застосуванню за аналогією закону, з метою не допустити одночасного стягнення з боржника виконавчого збору та основної винагороди приватного виконавця за виконання одного й того ж виконавчого документа.

Позивач посилається також на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 25 червня 2026 року у справі №420/11793/26 та від 11 грудня 2025 року у справі №420/38454/25, постанови П`ятого апеляційного адміністративного суду від 09 липня 2026 року у справі №400/5469/26 та від 27 лютого 2026 року у справі №420/33903/25.

На думку позивача, після повного виконання рішення суду приватним виконавцем та стягнення ним основної винагороди будь-які правові підстави для подальшого стягнення виконавчого збору відсутні.

Позивач вважає, що така бездіяльність суперечить вимогам статті 19 Конституції України, статей 18, 27, 39, 40 Закону України «Про виконавче провадження», а також порушує право позивача на мирне володіння своїм майном, а подальше існування арешту майна після повного виконання рішення суду не переслідує жодної законної мети примусового виконання.

Позивач посилається на частину першу статті 40 Закону України «Про виконавче провадження», за якою наслідком закінчення виконавчого провадження є зняття арешту з майна боржника, виключення відомостей про нього з Єдиного реєстру боржників та скасування інших заходів примусового виконання.

Крім того, у позові зазначено, що сума витрат позивача на правову допомогу складає 10000,00 грн, а докази цих витрат та детальний звіт щодо виконання доручення адвокатом будуть надані до суду окремо.

Стислий виклад пояснень відповідача.

Відповідач правом на подання відзиву у встановлений судом строк не скористався.

Відповідач подав письмові пояснення від 28.10.2026 №19.15/60812, в яких зазначає, що у відділі на виконанні перебувало виконавче провадження ВП №53722828 про стягнення з ОСОБА_1 на підставі виконавчого листа №501/229/2015-ц від 06.05.2015, виданого Іллічівським міським судом Одеської області.

Згідно з даними Автоматизованої системи виконавчих проваджень, 15.08.2017 державний виконавець виніс постанову про відкриття цього виконавчого провадження, а надалі, керуючись статтею 38 Закону України «Про виконавче провадження», виніс постанову про повернення виконавчого документа до суду у зв`язку з оскарженням рішення.

Стягнень за виконавчим провадженням не проводилось.

Відповідач зазначає також, що згідно з Порядком роботи з документами в органах державної виконавчої служби, затвердженим Міністерством юстиції України від 25.12.2008 №2274/5, строк зберігання завершених виконавчих проваджень становить три роки, тому надати додаткову інформацію з матеріалів виконавчого провадження ВП №53722828 немає можливості.

Відповідач просить розглянути справу без участі представника, а позовні вимоги - ухвалити на розсуд суду.

Процесуальні дії у справі.

Суд ухвалою від 07.08.2026 залишив позовну заяву без руху та встановив позивачу строк для усунення недоліків шляхом надання доказів сплати судового збору.

Ухвалою від 09.09.2026 суд прийняв позовну заяву до розгляду, залучив до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача товариство з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «УКРТЕХФІНАНС», відкрив провадження у справі, вирішив розглядати справу за правилами письмового провадження та встановив відповідачу строк для подання відзиву.

Крім того, ухвалою від 09.09.2026 суд витребував у Чорноморського відділу державної виконавчої служби в Одеському районі Одеської області Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України копії матеріалів виконавчого провадження ВП №53722828.

Вивчивши матеріали справи, ознайомившись з позовною заявою та доданими до неї доказами, поясненнями відповідача, дослідивши обставини, якими обґрунтовуються вимоги та заперечення, і перевіривши їх доказами, суд встановив такі обставини.

Відповідно до постанови державного виконавця Чорноморського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області від 07.04.2017 про арешт майна боржника у ВП №53722828, державний виконавець при примусовому виконанні виконавчого листа №501/229/2015-ц, виданого 06.05.2015 суддею Іллічівського міського суду Одеської області, про стягнення з боржника в солідарному порядку на користь ПАТ «Укрсиббанк» заборгованості за договором про надання споживчого кредиту №11081272000 від 21.11.2006 у розмірі 55350,31 доларів США, що за курсом НБУ станом на 24.11.2014 становить 866880,67 грн, та заборгованості по сплаті пені за порушення термінів повернення кредиту та сплати процентів за кредит у розмірі 21755,04 грн, боржник - ОСОБА_1 , постановив накласти арешт на все майно, що належить боржнику ОСОБА_1 .

Як вбачається з постанови Одеського апеляційного суду від 23.11.2023 у справі №501/229/15-ц, Іллічівський міський суд Одеської області заочним рішенням від 15 квітня 2015 року стягнув в солідарному порядку з ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 на користь ПАТ «УкрСиббанк» заборгованість за договором про надання споживчого кредиту №11081272000 від 21 листопада 2006 року, а Верховний Суд постановою від 29 квітня 2020 року змінив це заочне рішення та постанову Одеського апеляційного суду від 02 квітня 2019 року і стягнув солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на користь акціонерного товариства «УкрСиббанк» заборгованість за договором про надання споживчого кредиту в розмірі 55350,31 дол. США та заборгованість зі сплати пені за порушення термінів повернення кредиту та сплати процентів за кредит у розмірі 21755,04 грн.

Згідно з постановою приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Парфьонова Георгія Володимировича від 03.03.2023 про відкриття виконавчого провадження ВП №71188186, приватний виконавець відкрив виконавче провадження з виконання виконавчого листа №501/229/15-ц, виданого 31.07.2020 Іллічівським міським судом Одеської області, про стягнення солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на користь АТ «Укрсиббанк» заборгованості за договором про надання споживчого кредиту в розмірі 55350,31 дол. США, що за курсом НБУ станом на 24.11.2014 становило 866880,67 грн, та заборгованості зі сплати пені в розмірі 21755,04 грн, боржник - ОСОБА_1 , та постановив стягнути з боржника виконавчий збір/основну винагороду приватного виконавця у розмірі 5535.03 долари США.

Іллічівський міський суд Одеської області ухвалою від 04.09.2023, яку Одеський апеляційний суд постановою від 23.11.2023 залишив без змін, замінив у виконавчому провадженні сторону вибулого стягувача з АТ «Укрсиббанк» щодо виконання рішення у цивільній справі №501/229/15-ц на правонаступника - ТОВ «Фінансова компанія «Укртехфінанс», код ЄДРПОУ 42563968.

На підставі цих судових рішень приватний виконавець постановою від 11.12.2023 замінив стягувача у виконавчому провадженні ВП №71188186.

Платіжними інструкціями від 11.12.2023 №3428 на суму 2024083,35 грн та №3430 на суму 21775,04 грн приватний виконавець перерахував ТОВ «ФК «УКРТЕХФІНАНС» кошти з призначенням платежу «Погашення заборгованості по ВП 71188186, боржник ОСОБА_1 ([номер приховано]), ВД 501/229/15-ц від 31.07.2020, Без ПДВ», а платіжними інструкціями від 11.12.2023 №3429 на суму 202408,30 грн та №3431 на суму 2177,50 грн - кошти з призначенням платежу «Стягнення основної винагороди по ВП 71188186, боржник ОСОБА_1 ([номер приховано]), ВД 501/229/15-ц від 31.07.2020, Без ПДВ».

У постанові від 12.12.2023 про закінчення виконавчого провадження ВП №71188186 приватний виконавець зазначив, що вимоги виконавчого документа виконано, витрати та основну винагороду приватного виконавця стягнуто в повному обсязі, та, керуючись пунктом 9 частини першої статті 39, статтею 40 Закону України «Про виконавче провадження», постановив виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа №501/229/15-ц, виданого 31.07.2020, закінчити, припинити чинність арешту майна боржника та скасувати інші заходи примусового виконання рішення.

Згідно з довідкою ТОВ «ФК «УКРТЕХФІНАНС» від 03.04.2026 вих. №03/04 про відсутність заборгованості за договором про надання споживчого кредиту №11081272000 від 21.11.2006, право вимоги за цим договором, укладеним між ОСОБА_2 (боржником) та АКІБ «УкрСиббанк», відступлено товариству, яке є належним кредитором за кредитним договором та пов`язаними з ним договорами забезпечення. Станом на 03 квітня 2026 року заборгованість боржника за цим договором відсутня у повному обсязі, а зобов`язання боржника припинені належним виконанням рішення Чорноморського міського суду Одеської області у справі №501/5075/23 від 22.05.2025. Товариство не має та не буде мати в подальшому майнових чи фінансових претензій до ОСОБА_2 , що випливають із кредитного договору, та до ОСОБА_3 і ОСОБА_1 , що випливають із договорів забезпечення.

Представник позивача адвокат Василович А.М. звернулась 20.05.2026 до Чорноморського відділу державної виконавчої служби із заявою про закінчення виконавчого провадження №53722828, зняття арешту з майна боржника, накладеного постановою державного виконавця від 07.04.2017, скасування усіх заходів, вжитих у цьому виконавчому провадженні, надіслання постанови про закінчення виконавчого провадження органам, яким надсилалась для виконання постанова про арешт, та вчинення дій щодо реєстрації припинення обтяження майна, до якої додала копії постанов приватного виконавця, судових рішень про заміну сторони та довідки про відсутність заборгованості.

Листом від 04.06.2026 №19.15/36130 відповідач повідомив представника позивача, що заборгованість за виконавчим листом №501/229/15-ц стягнув приватний виконавець Парфьонов Г.В. з ОСОБА_1 в солідарному порядку у виконавчому провадженні №71188186, навів положення частин четвертої та другої статті 27 Закону України «Про виконавче провадження» про постанову про стягнення виконавчого збору та його розмір, а також повідомив, що під час перевірки виконавчого провадження №53722828 відділ встановив, що боржником не сплачені мінімальні витрати виконавчого провадження у розмірі 369,00 грн та виконавчий збір у розмірі 88863,57 грн, і що це виконавче провадження підлягає завершенню при фактичному виконанні в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом при стягненні в повному обсязі витрат виконавчого провадження та виконавчого збору.

Представник позивача адвокат Василович А.М. повторно звернулась 25.06.2026 до відповідача із заявою про закінчення виконавчого провадження №53722828 та зняття арешту з майна, у якій послалася на частину восьму статті 27 Закону України «Про виконавче провадження», на постанову Верховного Суду від 21.07.2022 у справі №320/6215/19 та на стягнення з боржника основної винагороди приватного виконавця у виконавчому провадженні №71188186, і, крім вимог попередньої заяви, просила письмово повідомити представника боржника про результати її розгляду.

Листом від 09.07.2026 №19.15/41581 відповідач повідомив, що згідно зі статтями 42 та 45 Закону України «Про виконавче провадження» витрати виконавчого провадження та основна винагорода (у випадках, передбачених законом) підлягають стягненню у встановленому законодавством порядку.

В означеному листі також вказано, що до заяви від 25.06.2026 не додано підтверджуючих документів, а саме копії квитанції або платіжної інструкції щодо сплати основної винагороди приватного виконавця, а також щодо сплати витрат виконавчого провадження, і що для завершення процедури закінчення виконавчого провадження та зняття арешту з майна боржника необхідно надати документи, що підтверджують сплату основної винагороди приватного виконавця та сплату витрат виконавчого провадження, нарахованих у межах виконавчого провадження №53722828.

У письмових поясненнях від 28.10.2026 відповідач зазначив, що стягнень за виконавчим провадженням ВП №53722828 не проводилось.

Зазначену обставину суд вважає визнаною відповідачем, обґрунтованого сумніву щодо її достовірності та добровільності визнання суд не має, тому відповідно до частини першої статті 78 КАС України, вона не підлягає доказуванню.

Вирішуючи адміністративну справу та надаючи оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з такого.

Умови і порядок виконання рішень судів, інших органів (посадових осіб) та інших виконавчих документів, що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначено Законом України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 №1404-VIII (далі - Закон №1404-VIII).

За положеннями статті 1 Закону України «Про виконавче провадження», виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Статтею 5 Закону №1404-VIII передбачено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».

Згідно з частиною першою статті 18 Закону України «Про виконавче провадження», виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Частиною другою статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавець зобов`язаний, зокрема: здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом; розглядати в установлені законом строки заяви сторін, інших учасників виконавчого провадження та їхні клопотання.

Відповідно до частин першої, другої статті 27 Закону №1404-VIII, виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України. Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.

Згідно з пунктом 5 частини п`ятої статті 27 Закону №1404-VIII, виконавчий збір не стягується у разі виконання рішення приватним виконавцем.

Частиною восьмою статті 27 Закону №1404-VIII визначено, що під час передачі виконавчого документа від органу державної виконавчої служби приватному виконавцю виконавчий збір не стягується, якщо він не був стягнутий на момент передачі. У разі стягнення частини виконавчого збору на момент передачі виконавчого документа приватному виконавцю стягнута частина виконавчого збору поверненню не підлягає.

Відповідно до пункту 9 частини першої статті 39 Закону №1404-VIII, виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.

Частиною другою статті 39 Закону №1404-VIII визначено, що постанова про закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених частиною першою цієї статті, виноситься в день настання відповідних обставин або в день, коли виконавцю стало відомо про такі обставини.

Частиною першою статті 40 Закону №1404-VIII встановлено, що у разі закінчення виконавчого провадження (крім закінчення виконавчого провадження за судовим рішенням, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також, крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат виконавчого провадження, нестягнення основної винагороди приватним виконавцем), повернення виконавчого документа до суду, який його видав, арешт, накладений на майно (кошти) боржника, знімається, відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників, скасовуються інші вжиті виконавцем заходи щодо виконання рішення, а також проводяться інші необхідні дії у зв`язку із закінченням виконавчого провадження.

Згідно з частиною другою статті 40 Закону №1404-VIII, про зняття арешту з майна (коштів) виконавець зазначає у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа, яка в день її винесення надсилається органу, установі, посадовій особі, яким була надіслана для виконання постанова про накладення арешту на майно (кошти) боржника, а у випадках, передбачених законом, вчиняє дії щодо реєстрації припинення обтяження такого майна.

Спірні правовідносини виникли у зв`язку з тим, що відповідач, визнаючи стягнення заборгованості за виконавчим листом у справі №501/229/15-ц приватним виконавцем у виконавчому провадженні №71188186, пов`язує закінчення виконавчого провадження №53722828 та зняття арешту з майна позивача зі сплатою виконавчого збору у розмірі 88863,57 грн та мінімальних витрат виконавчого провадження у розмірі 369,00 грн.

Верховний Суд у постанові від 21.07.2022 у справі №320/6215/19 зазначив:

«Цей Закон містить прогалину у правовому регулюванні процедури стягнення з боржників виконавчого збору і основної винагороди за виконання одного й того ж виконавчого документа.», а також «…несправедливим є не стягнення виконавчого збору чи основної винагороди як таких, а саме їхнє стягнення одночасно. Тобто у ракурсі поставленого питання справедливим є стягнення лише однієї з указаних сум.».

У цій же постанові Верховний Суд дійшов висновку, що «…до подібних правовідносин слід застосувати за аналогією закону частину восьму статті 27 Закону України «Про виконавче провадження».», та що «…у разі коли державний виконавець повернув виконавчий лист за заявою стягувача і розпочав стягнення виконавчого збору, а після цього стягувач пред`явив цей лист до виконання приватному виконавцю, який у свою чергу відкрив виконавче провадження й виніс постанову про стягнення основної винагороди у розмірі 10 відсотків від фактично стягнутих сум, то надалі виконавчий збір не стягується.».

Щодо способу захисту Верховний Суд зазначив:

«Правовою основою для закінчення виконавчого провадження зі стягнення виконавчого збору у подібному випадку слід розглядати як загальні підстави, перелік яких наведений у частині першій статті 39 Закону України «Про виконавче провадження», так і частину восьму статті 27 цього Закону, яка у таких обставинах має характер спеціальної підстави для закінчення виконавчого провадження.».

Аналогічний висновок Верховний Суд виклав у постанові від 13.04.2023 у справі №160/695/22, у якій, зокрема, зазначив: «…саме боржник перебуває у найбільш уразливому становищі, якого зобов`язано сплатити двічі за виконання одного й того ж виконавчого документа.».

Застосовуючи ці висновки, Верховний Суд у постанові від 19.08.2025 у справі №380/22356/23 зазначив:

«Однак боржник позбавлений можливості впливати на волевиявлення стягувача щодо форми передачі виконавчого документа на виконання приватному виконавцю: за частиною п`ятою статті 5 чи за пунктом 1 частини першої статті 37 Закону №1404-VIII, у зв`язку з чим неможливість стягнення виконавчого збору лише в разі передачі виконавчого листа за процедурою, що передбачена частиною п`ятою статті 5 Закону №1404-VIII, є порушенням майнових прав боржника.».

У постанові від 14.03.2025 у справі №580/245/24 Верховний Суд, переглядаючи справу за позовом боржника про зобов`язання органу державної виконавчої служби закінчити виконавче провадження зі стягнення виконавчого збору та зняти арешт з майна, зазначив:

«Верховний Суд за наведеного обґрунтування вважає, що позивачем було вірно обрано спосіб захисту свого порушеного права, а саме: зобов`язання відповідача закінчити виконавче провадження №64361916, зняти арешт з майна та коштів боржника, виключити записи про цього боржника з Єдиного реєстру боржників та скасувати інші заходи, вжиті під час примусового виконання у межах виконавчого провадження №64361916…».

Оскільки виконавчий збір справляється за примусове виконання рішення, а виконавче провадження є примусовим виконанням рішень, для застосування частини восьмої статті 27 Закону №1404-VIII за аналогією має значення, чи виконувалось в обох виконавчих провадженнях одне й те саме рішення, а не те, чи збігаються виконавчі листи.

З установлених обставин вбачається, що державний виконавець у виконавчому провадженні №53722828 виконував виконавчий лист №501/229/2015-ц, виданий 06.05.2015, а приватний виконавець у виконавчому провадженні №71188186 - виконавчий лист №501/229/15-ц, виданий 31.07.2020.

Обидва виконавчі листи видано Іллічівським міським судом Одеської області у цивільній справі №501/229/15-ц про стягнення з ОСОБА_1 солідарно заборгованості за договором про надання споживчого кредиту в розмірі 55350,31 дол. США та пені у розмірі 21755,04 грн.

Постановою Верховного Суду від 29.04.2020 заочне рішення змінено, однак розмір заборгованості, стягнутої з ОСОБА_1 , залишився тим самим.

Суд вважає, що в обох виконавчих провадженнях примусово виконувалось одне судове рішення в частині стягнення з позивача однієї й тієї ж заборгованості, а повторна видача виконавчого листа після зміни рішення судом касаційної інстанції не створює для боржника нового обов`язку, за виконання якого сплачується окрема плата виконавцю.

За поясненнями відповідача, виконавчий документ у виконавчому провадженні №53722828 повернуто до суду на підставі статті 38 Закону №1404-VIII у зв`язку з оскарженням рішення, а не стягувачу за його заявою.

Суд вважає, що ця відмінність не впливає на застосування частини восьмої статті 27 Закону №1404-VIII за аналогією, і при цьому суд враховує, що боржник, як зазначив Верховний Суд у постанові у справі №380/22356/23, не може впливати на форму, в якій виконавчий документ перейшов на виконання приватному виконавцю, а подвійне стягнення плати за виконання одного рішення зберігається незалежно від цієї форми.

Приватний виконавець виконав рішення в повному обсязі, стягнув з позивача основну винагороду в розмірі 202408,30 грн та 2177,50 грн і постановою від 12.12.2023 закінчив виконавче провадження №71188186 на підставі пункту 9 частини першої статті 39 Закону №1404-VIII.

Відповідач, натомість, визнав, що у виконавчому провадженні №53722828 стягнень не проводилось.

За таких обставин, стягнення з позивача виконавчого збору у виконавчому провадженні №53722828 означало б другу плату за примусове виконання одного й того ж рішення.

Отже, вимога відповідача сплатити виконавчий збір у розмірі 88863,57 грн як умова закінчення виконавчого провадження не ґрунтується на законі.

Закон №1404-VIII не допускає повторного стягнення з боржника плати за примусове виконання одного й того ж рішення: у разі наступних пред`явлень державному виконавцю до виконання виконавчого документа виконавчий збір стягується в частині, що не була стягнута під час попереднього виконання (частина шоста статті 27), у разі виконання рішення приватним виконавцем виконавчий збір не стягується (пункт 5 частини п`ятої статті 27), а під час передачі виконавчого документа приватному виконавцю виконавчий збір не стягується, якщо він не був стягнутий на момент передачі (частина восьма статті 27).

Плату за примусове виконання рішення у справі №501/229/15-ц приватний виконавець уже стягнув з позивача у виконавчому провадженні №71188186 у вигляді основної винагороди.

Крім того, постанову про арешт майна у виконавчому провадженні №53722828 державний виконавець виніс 07.04.2017, а постанову про відкриття цього виконавчого провадження, за поясненнями відповідача, - 15.08.2017.

На той час частина друга статті 27 Закону №1404-VIII (у редакції від 17.02.2017) встановлювала, що виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом.

Стягнень у виконавчому провадженні №53722828 не проводилось.

Повернення виконавчого документа до суду, який його видав, на підставі статті 38 Закону №1404-VIII не належало і не належить до випадків, у яких частина третя статті 40 цього Закону зобов`язує державного виконавця винести постанову про стягнення виконавчого збору, якщо його не стягнуто.

Сума 88863,57 грн становить 10 відсотків від усієї суми, що підлягала стягненню (866880,67 грн + 21755,04 грн = 888635,71 грн), однак відповідач не надав постанови про стягнення виконавчого збору і не повідомив, коли і на якій підставі її винесено.

Тож суд не може перевірити ні підставу, ні розмір нарахованого виконавчого збору.

Наведену відповідачем у листі від 04.06.2026 умову, за якою виконавче провадження №53722828 підлягає завершенню лише після стягнення виконавчого збору, суд не приймає.

Виняток, установлений частиною першою статті 40 Закону №1404-VIII для випадків нестягнення виконавчого збору, стосується збору, який підлягає стягненню.

Виконавчий збір, який за обставин цієї справи стягненню не підлягає, не може бути підставою для збереження арешту майна боржника після фактичного виконання рішення в повному обсязі.

Щодо мінімальних витрат виконавчого провадження у розмірі 369,00 грн, суд зазначає, що відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Суд ухвалою від 09.09.2026 витребував у відповідача копії матеріалів виконавчого провадження ВП №53722828, однак відповідач їх не подав, пославшись на сплив строку зберігання завершених виконавчих проваджень.

Матеріали справи не містять ні постанови про стягнення виконавчого збору, ні постанови про стягнення витрат виконавчого провадження у виконавчому провадженні №53722828, ні розрахунку цих витрат.

За частиною шостою статті 77 КАС України, якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів.

Суд відхиляє посилання відповідача на знищення матеріалів виконавчого провадження у зв`язку зі спливом строку їх зберігання.

Відповідно до пункту 3 частини третьої та частини п`ятої статті 18 Закону №1404-VIII виконавець має право одержувати необхідну для проведення виконавчих дій інформацію і має право на безпосередній доступ до інформації, яка міститься в державних базах даних і реєстрах, у тому числі електронних.

Згідно з пунктом 3 розділу VII Положення про автоматизовану систему виконавчого провадження, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 05.08.2016 №2432/5, інформація із Системи щодо виконавчого провадження доступна особам, визначеним абзацами першим - третім пункту 4 розділу І цього Положення, державним та приватним виконавцям шляхом перегляду в електронному вигляді з можливістю її пошуку, узагальнення та формування за відповідними параметрами, а також шляхом формування інформаційної довідки та її друку.

В інформаційній довідці із Системи, що формується особами, визначеними абзацами першим - третім пункту 4 розділу І цього Положення, державними та приватними виконавцями зазначаються відомості про дії з реєстрації вхідної, вихідної кореспонденції та про рішення, виконавчі дії (в тому числі змінені та видалені) з відображенням дати та часу прийняття рішення і здійснення відповідних дій у Системі.

Відповідач у поясненнях від 28.10.2026 послався на дані Автоматизованої системи виконавчих проваджень щодо виконавчого провадження ВП №53722828, однак відомостей Системи про постанову про стягнення виконавчого збору чи про витрати виконавчого провадження суду не надав.

Сплив строку зберігання матеріалів виконавчого провадження не звільняє відповідача від обов`язку довести правомірність вимоги про сплату виконавчого збору та витрат виконавчого провадження.

Відповідач, який пов`язує закінчення виконавчого провадження та зняття арешту з цими платежами, не підтвердив ні підстави їх нарахування, ні їх розмір.

Тож суд не може визнати несплату 369,00 грн обставиною, що перешкоджає закінченню виконавчого провадження №53722828.

Крім того, у постанові від 12.12.2023 приватний виконавець зазначив, що витрати та основну винагороду приватного виконавця стягнуто в повному обсязі, тому повторне стягнення з позивача витрат за примусове виконання того самого рішення суперечило б наведеним вище положенням Закону №1404-VIII.

Доводи позивача про настання підстави для закінчення виконавчого провадження, передбаченої пунктом 9 частини першої статті 39 Закону №1404-VIII, суд визнає обґрунтованими.

Фактичне виконання в повному обсязі рішення, яке виконувалось у виконавчому провадженні №53722828, підтверджують постанова приватного виконавця від 12.12.2023 про закінчення виконавчого провадження №71188186, платіжні інструкції від 11.12.2023 та довідка ТОВ «ФК «УКРТЕХФІНАНС» від 03.04.2026 про відсутність заборгованості. Відповідач ці обставини визнав у листі від 04.06.2026.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Вимагаючи від позивача сплати виконавчого збору як умови закінчення виконавчого провадження, відповідач діяв поза межами підстав, визначених пунктом 9 частини першої статті 39 Закону №1404-VIII.

Суд погоджується з позивачем у тому, що подальше існування арешту майна після повного виконання рішення не переслідує законної мети примусового виконання: рішення, для забезпечення виконання якого накладено арешт постановою від 07.04.2017, виконано, а підстав для стягнення виконавчого збору немає.

Відповідно до частин першої, другої статті 40 Закону №1404-VIII, закінчення виконавчого провадження має наслідком зняття арешту з майна боржника та скасування інших вжитих виконавцем заходів.

Пояснення відповідача про те, що виконавче провадження №53722828 закінчено поверненням виконавчого документа до суду, суд не приймає.

Постанови про повернення виконавчого документа відповідач до суду не подав, а в листах від 04.06.2026 та від 09.07.2026, виданих після закінчення строку зберігання, на який він посилається, відповідач сам зазначав, що виконавче провадження №53722828 підлягає закінченню за умови сплати виконавчого збору та витрат, і не зняв арешт з майна позивача.

Прохання відповідача ухвалити рішення на розсуд суду не є запереченням проти позову.

За результатом розгляду справи, суд дійшов висновку, що відповідач, не закінчивши виконавче провадження №53722828 після того, як йому стало відомо про фактичне виконання рішення в повному обсязі, та обумовивши його закінчення сплатою виконавчого збору і витрат виконавчого провадження, допустив протиправну бездіяльність, яка порушує права позивача, зокрема право на мирне володіння майном, щодо якого зберігається арешт.

Закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини першої статті 39 Закону №1404-VIII та зняття арешту з майна боржника відповідно до частин першої, другої статті 40 цього Закону є обов`язком виконавця, а не його розсудом, тому належним способом захисту прав позивача є зобов`язання відповідача закінчити виконавче провадження №53722828 та зняти (скасувати) усі заходи, вжиті в ньому щодо позивача.

Відповідно до ч.1, ч.5 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Зважаючи на вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

За приписами ч.1 ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивач сплатив судовий збір у розмірі 1064,96 грн, який підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Щодо витрат на професійну правничу допомогу, суд зазначає, що, відповідно до частини сьомої статті 139 КАС України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Позивач зазначив у позові попередній розмір таких витрат, однак доказів їх понесення до суду не подав.

Отже, підстав для розподілу цих витрат разом з ухваленням рішення суду немає.

Керуючись ст.2, 9, 77, 139, 241-246, 262, 268, 269, 272, 287 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Чорноморського відділу державної виконавчої служби в Одеському районі Одеської області Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - товариство з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «УКРТЕХФІНАНС», про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Чорноморського відділу державної виконавчої служби в Одеському районі Одеської області Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України щодо незакінчення виконавчого провадження №53722828.

Зобов`язати Чорноморський відділ державної виконавчої служби в Одеському районі Одеської області Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України закінчити виконавче провадження №53722828 та зняти (скасувати) усі заходи забезпечення виконавчого провадження, вжиті в межах ВП №53722828 відносно ОСОБА_1 .

Стягнути на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1064,96 грн за рахунок бюджетних асигнувань Чорноморського відділу державної виконавчої служби в Одеському районі Одеської області Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України.

Судові рішення за наслідками розгляду судами першої інстанції справ, визначених статтями 273, 275-277, 280, 282, пунктами 5 та 6 частини першої статті 283, статтями 283-1, 283-2, 286-288 цього Кодексу, набирають законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі їх апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції.

Рішення може бути оскаржене за правилами, встановленими ст.287 КАС України, до П`ятого апеляційного адміністративного суду.

Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 .

Відповідач: Чорноморський відділ державної виконавчої служби в Одеському районі Одеської області Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, код ЄДРПОУ 34944246, місцезнаходження: вул.Віталія Шума, буд.21, м.Чорноморськ, Одеська обл., 68004.

Третя особа: товариство з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «УКРТЕХФІНАНС», код ЄДРПОУ 42563968, місцезнаходження: вул.Грушевського Михайла, буд.10, м.Київ, 01001.

Суддя Дмитро БАБЕНКО